У пошуках сприятливої дати

— Коли приїдуть мої батьки, я хотів би, щоб ти називав їх тестем і тещею.

 

— …

 

Вень Джон Чен вибіг у коридор і панічно вигукнув: 

 

— Молодий господарю! Вень-ґондзи щойно прибув із новинами! Герцог Янь повернувся з префектури Мін. Він зараз прямує сюди!

 

Ґу Хе Янь: 

 

— …

 

Пригнічений і безпорадний Ґу Хе Янь на мить схопився за чоло, а потім подивився на Му Джи Міна й запитав: 

 

— Ти знав, що сьогодні приїде герцог Янь?

 

Му Джи Мін усміхнувся: 

 

— Яка різниця, знав я чи ні? Генерале Ґу, це лише питання часу, коли ти почнеш називати його «тестем». Прийми свою долю. 

 

Із цими словами Му Джи Мін закрив кришку шахівниці, почуваючись цілком задоволеним собою.

 

***

 

Через пів години герцог Янь, Му Бо Жень, і його дружина, пані Ґон, прибули до резиденції генерала Ґу. У головній залі їх зустріли Ґу Хе Янь і Му Джи Мін.

 

Щойно вони зайшли всередину, Ґу Хе Янь вклонився, його голос злегка тремтів. 

 

— Вітаю... Вітаю… – Ґу Хе Янь глибоко вдихнув, опановуючи себе, перш ніж нарешті вимовити: — Вітаю, тестю і теще.

 

Це привітання мало не спричинило серцевий напад у Му Бо Женя.

 

Побачивши, що Ґу Хе Янь віддає шану, Му Джи Мін швидко став поруч із ним і наслідував його приклад.

 

— Генерале Ґу, будь ласка, не треба! – Му Бо Жень поспішно допоміг йому піднятися. — Ви військовий офіцер першого рангу. Ваше офіційне становище вище мого. Це не відповідає належному етикету.

 

Ґу Хе Янь почав протестувати: 

 

— Але як молоде покоління…

 

Му Бо Жень сказав: 

 

— З давніх-давен ранг визначався заслугами, а не віком. Генерале Ґу, ви багато років охороняєте кордон, обороняючи землі нашої імперії Великої Дзіні. Саме цей старий повинен засвідчити вам свою повагу. 

 

Сказавши це, Му Бо Жень збирався шанобливо вклонитися.

 

Коли Му Бо Жень віддавав шану, пані Ґон, звісно, не могла стояти осторонь. Вона швидко виконала шанобливий уклін у бік Ґу Хе Яня.

 

Незабаром розгорнулося веселе видовище, коли кілька людей намагалися перевершити одне одного в смиренності, змагаючись за найнижчий уклін. Нарешті, Му Джи Мін зі сміхом втрутився: 

 

— Батьку, навіть якщо це не відповідає етикету, тепер, коли ми стали сім'єю, немає потреби надто перейматися офіційними рангами.

 

Оскільки ніхто не знав сина краще за батька, Му Бо Жень підняв голову, погладив бороду й подивився на Му Джи Міна: 

 

— Му Лі Джу, це ж твої інтриги вклали в уста генерала Ґу цю нісенітницю про «тестя», чи не так?

 

Му Джи Мін покірно опустив голову, визнаючи свою помилку: 

 

— Так. Будь ласка, вгамуйте свій гнів, батьку.

 

Му Бо Жень був настільки розлючений, що підняв руку, ніби бажаючи вдарити Му Джи Міна.

 

Помітивши це, Ґу Хе Янь стривожився й інстинктивно подався вперед, затуляючи собою Му Джи Міна.

 

Пані Ґон також втрутилася, схопивши Му Бо Женя за руку і благаючи: 

 

— Чоловіче, не треба! Будь ласка, заспокойся!

 

Му Бо Жень просто влаштовував виставу, тому, коли втрутилася пані Ґон, він скористався можливістю відступити і прибрав руку. Однак його гнів не вщух: 

 

— Му Лі Джу, повертайся зі мною до резиденції Му. Побачиш, як я тебе покараю.

 

Згадка про повернення до резиденції Му одразу стурбувала Ґу Хе Яня. 

 

Він знав, що повинен залишити Му Джи Міна тут, але щойно Ґу Хе Янь почав формулювати свої слова, Му Джи Мін почав наводити добре обмірковані аргументи: 

 

— Батьку, я розумію, що мені недоречно залишатися в резиденції генерала Ґу протягом тривалого періоду. Однак, лікар Ся з армії Жон Яня весь цей час займався моїм лікуванням. Якщо я зараз повернуся до резиденції Му, лікар Ся буде змушений щодня їздити між двома резиденціями, що стане для нього надмірним тягарем.

 

Му Бо Жень заперечив: 

 

— Тоді ми більше не будемо турбувати лікаря Ся твоїм лікуванням. Я запрошу для тебе іншого лікаря й підготую подарунок, щоб висловити свою вдячність лікарю Ся.

 

Му Джи Мін: 

 

— З емоційної точки зору, це прийнятно. Однак, з логічної точки зору, мене отруїли рідкісним токсином – отрутою холодного скорпіона. Я боюся, що столичний лікар може бути не знайомий із такою рідкісною отрутою. З іншого боку, лікар Ся, який у молодості подорожував південним заходом, добре обізнаний із нею. До того ж лікар Ся лікує мене вже деякий час і досяг значних успіхів. Якщо ми змінимо лікаря на цьому етапі, я боюся, що це зведе нанівець зусилля лікаря Ся й досягнутий ним прогрес.

 

Му Бо Жень: 

 

— У такому разі я запрошу лікаря Ся залишитися в резиденції Му на час твого лікування. Ми ставитимемося до нього з максимальною гостинністю, як до почесного гостя.

 

Му Джи Мін: 

 

— Багато солдатів з армії Жон Яня, які супроводжували генерала Ґу до столиці, зупинилися у фермерському будинку на околиці міста. Багато з них страждають від хронічних хвороб. Лікар Ся відвідує цей будинок кожні п'ять днів, щоби пролікувати цих солдатів. Він не несе повної відповідальності за моє лікування. Просити його залишитися в резиденції Му занадто самовпевнено.

 

Му Бо Жень: 

 

— Куди б лікар Ся не поїхав, я простежу, щоб наші слуги підготували карету для його перевезення.

 

Му Джи Мін: 

 

— Але лікар Ся є військовим лікарем армії Жон Яня. Якщо він залишатиметься в резиденції Му, люди неминуче почнуть говорити. Вони можуть сказати, що військовий лікар надає перевагу пацієнтам у резиденції Му.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...

 

«Ми з батьком, напевно, не обмінювалися такою кількістю слів і за тиждень».

 

Му Бо Жень і Му Джи Мін, як справжні батько й син, вступили в словесну баталію, спростовуючи слова один одного. Зрештою, поразки зазнав Му Бо Жень.

 

Спостерігаючи за цією ситуацією, пані Ґон швидко втрутилася, намагаючись згладити ситуацію: 

 

— Чоловіче, я бачу, що в резиденції генерала Ґу дуже спокійно. Якщо генерал Ґу не заперечує, дозвольмо Лі Джу залишитися тут. Як тільки його здоров'я відновиться, ми зможемо повернути Лі Джу до резиденції Му. Він уже повнолітній, тож залишитися на кілька днів у друга не буде порушенням етикету.

 

Му Бо Жень був готовий погодитися зі словами пані Ґон, коли Му Джи Мін втрутився з повною серйозністю: 

 

— Мамо, ви помиляєтеся. Ми з генералом Ґу заручені. Як ви можете називати нас простими друзями?

 

— Ти! – Му Бо Жень так розлютився, що навіть знову спробував вдарити Му Джи Міна.

 

Му Джи Мін опустився на обидва коліна і сказав: 

 

— З давніх-давен питання шлюбу завжди вирішувалися словами свахи й батьківським схваленням. Тепер, коли ми з Хе Янем уже маємо згоду свахи, я сподіваюся здобути схвалення батьків. Якщо батько й мати не погодяться, я, як ваш син, залишуся тут на колінах на невизначений час.

 

Його слова наповнили Ґу Хе Яня сумішшю тривоги і страху. Він хвилювався, що Му Джи Мін справді стоятиме на колінах тривалий час.

 

Му Бо Жень: 

 

— Му Лі Джу, ти мені погрожуєш?!

 

Му Джи Мін: 

 

— Я не наважуся, батьку.

 

— Тоді негайно встань! – гнівно вигукнув Му Бо Жень. — Якщо хочеш стати на коліна, зроби це принаймні перед табличками наших предків. Чи ти маєш намір стояти на коліна тут, у резиденції генерала Ґу? У тебе немає манер!

 

Пані Ґон поспішно підійшла й потягнула Му Джи Міна: 

 

— Гаразд, Лі Джу, швидко вставай.

 

Ґу Хе Янь також рушив на допомогу, і разом їм вдалося підняти Му Джи Міна на ноги.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Герцогу Янь…

 

Му Бо Жень перервав слова Ґу Хе Яня різким кашлем: 

 

— Генерале, коли я щойно прийшов сюди, я побачив тиху зарослу мохом доріжку у дворі. Чи не могли б ви супроводити цього старого на прогулянку? 

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Звичайно.

 

Із цими словами Му Бо Жень і Ґу Хе Янь вийшли з головної зали, залишивши Му Джи Міна й пані Ґон наодинці.

 

Пані Ґон, яка раніше не наважувалася питати, узяла Му Джи Міна за руку й почала невпинно розпитувати про його поранення і хворобу.

 

Замість того, щоб відповісти, Му Джи Мін дещо розчаровано запитав: 

 

— Мамо, ви теж вважаєте, що я не маю одружуватися з Хе Янем?

 

Пані Ґон усміхнулася й відповіла:

 

— Як таке може бути? Твоя мама щиро радіє за тебе.

 

Му Джи Мін зітхнув із полегшенням: 

 

— Дякую, мамо. З вашим схваленням я відчуваю себе набагато спокійніше. Сподіваюся, що одного дня батько також дасть своє благословення.

 

Пані Ґон прикрила рот, щоби приховати усмішку, а потім тихо сказала: 

 

— Дурний хлопчисько! Дорогою з префектури Мін до столиці твій батько старанно шукав у календарі сприятливу для тебе дату!