Смиренне серце
//Примітка перекладача: смиренне — це
1. Покірне, тихе, без спротиву; таке, що приймає обставини без боротьби.
2. Внутрішньо спокійне, стримане, не схильне до бунту чи зарозумілості.//
Що б Лоранц не казав, Фелікс усе одно ліз далі.
— Краще за кохання? Прозвучало як відповідь з підручника.
— Ці допити ні до чого.
— Я тебе не допитую. Просто ти реагуєш дивно.
Лоранц так само не зважав на всі ті нісенітниці, які ніс Фелікс. Втягнутись у безглузду суперечку й ненароком сказати зайве — означало лише потроїти втому.
Він докурив сигарету й загасив жар.
Фелікс надув щоки, хмикнув і посміхнувся:
— Все. Попався.
Фелікс, король хибних інтерпретацій, цього разу виявив дивовижну проникливість.
— Ця жінка… Ти ж дбаєш про неї, так?
Лоранц завмер.
Фелікс усміхнувся, дивлячись на його мовчазну спину.
— Навіть не намагайся заперечити. Моє око не обдуриш.
— Думай що хочеш.
— Та ти й сам знаєш, про що я думаю.
Фелікс перекинув руку Лоранцу через плече.
Лоранц скривився й ухилився, скинувши дотик.
— Яка ж ти крижана людина.
— Ваша Високосте просто надто… прилипливий.
— Я ж наймолодший, що вдієш.
— У тебе ще є сестра.
— Я — наймолодший син.
На цих словах Лоранц не стримався й пирхнув.
Фелікс був нестерпний — але ненавидіти його було неможливо.
Були троє, до кого Лоранц ставився саме так:
Першим був Фелікс.
Другим — Вейнс, друг дитинства.
А останнім — його лейтенант, з яким вони познайомилися на полі бою, так само, як і з Феліксом.
Раптом він замислився, як у нього зараз справи.
І з цією мимохідною цікавістю Лоранц повільно попрямував до Зали Янголів.
***
— Я відмовляюся.
— …
Навіть Лоранц на мить остовпів.
Музика перейшла в жвавіший ритм. Він розсікав натовп — хоча, правду кажучи, натовп сам розступився, щоб він міг безперешкодно підійти до Ері.
Вона стояла біля стіни поруч із мадам Боунс, і на її обличчі було щось незвично холодне. Це був не звичний ображений вираз. Її розумні очі здавалися не синіми — а скоріше бурими, як небо перед грозою.
Що її тепер не влаштовує?
Хоча, насправді, йому було байдуже. Танців у нього заплановано чимало, і часу марнувати не було.
Тож він підійшов до Ері Ернест і запросив її на перший танець.
І отримав пряму, різку відмову.
Втім, навіть після цього Лоранц не втратив ані краплі самовладання.
— У вас уже є партнер?
— Ні, немає.
— Можливо, вам зле, ви…
— Я почуваюся чудово.
Його терпіння почало тріщати.
Увесь бальний зал перетворився на глядацьку залу цього химерного видовища.
Серед глядачів — оторопілий Фелікс, мадам Боунс і граф Ернест, який, здавалося, от-от знепритомніє.
— Е-Ері, люба…
Мадам Боунс, більше не витримавши, обережно смикнула її за шаль.
Та Ері стояла, мов скеля. Непохитна.
І нарешті промовила:
— Я просто не хочу з вами танцювати.
— …
— От і все.
По залі прокотилися зойки. Здавалося, навіть музика завмерла.
Найспостережливіші гості швидко відійшли, голосно розмовляючи про що завгодно. Мудрий хід: ніколи не варто бути свідком чужого приниження.
Та чи стане ця «уважна» поведінка жестом милості для Лоранца — чи лише ще одним ударом по його гордості, вирішувати мав лише він сам.
Тож що ж ти зробиш, Сер Брінґер?
Погляд Ері був гострим, викличним — ніби кидала йому виклик: ну давай, зроби щось.
— Розумію, — нарешті озвався Лоранц.
З усіх боків він виглядав бездоганно. Усмішка — стримана, чарівна.
Невеликий уклін — втілення ввічливості джентльмена.
Губи, тонко вигнуті в медовому, ледь іронічному тоні.
— Бажання леді завжди слід поважати. Гарного вам вечора. А, можливо, наступного разу ви надасте мені таку честь.
Ері прикусила внутрішній бік губи.
Бо саме через те, що Лоранц поступився так чемно, без тіні образи — симпатія миттєво перейшла на його бік.
І, звісно, це означало, що винною стала Ері Ернест.
***
— …
У кареті повисла незручна тиша, що роздувалась, мов повітряна куля, аж поки граф Ернест не прорвав її короткою реплікою:
— Столичні чоловіки всі однакові. Пишномовні павичі з гострими язиками.
Фраза була настільки несподіваною, що мадам Боунс, яка досі насуплено мовчала, здивовано підвела погляд.
Обличчя графа залишалось спокійним, без натяку на хвилювання.
Звісно, спершу він був розлючений — через неприпустиму поведінку онуки, і навіть на мадам Боунс, яка, на його думку, мала краще її наставити.
Але граф належав до тих, хто вміє стримувати гнів.
Замість того, щоб вибухнути чи театрально хапатися за серце, він просто запитав Ері про причину — і гідно вивів їхню невелику процесію з бальної зали.
Коли ж вони вже їхали в кареті, і перший шквал емоцій стихав, він прийшов до простої думки:
його онука ніколи б не вчинила так без поважної причини.
Це, звісно, не означало, що вона повелася як слід.
Було б краще, якби вона відмовила делікатніше.
Втім, граф вирішив не зосереджуватись на тому, що вже минуло.
Натомість — на втішанні своєї онуки, яку, як він припускав, образив якийсь самовпевнений, пихатий чоловік.
— Ото справжні чоловіки — у Фоллені. Кожен — стрілець, кожен може приручити дикого коня, що більший за нього утричі.
Ері не відповіла. Вона просто дивилась у вікно, з обличчям кам’яним від впертості.
— Я влаштую для тебе бал дебютантки.
Тільки тоді вона повільно повернулась до нього. Її сірі очі були темними й незбагненними, ніби в них ховалась тінь суму.
Граф відчув полегшення. Значить, він обрав правильний підхід.
А водночас — суворо картав себе за те, що так довго не розумів, що відчуває його онука.
— Я мав зробити це раніше. Пробач, Ері.
— …
— Ми можемо провести його будь-коли. Ти сама обереш час.
— …
— Ері?
Вона зітхнула.
— А з якого це часу моя думка хоч комусь була важлива?
— Що ти маєш на увазі?
Обличчя графа прояснилось розгубленістю.
Мадам Боунс, не менше спантеличена, порушила тишу — хоч і відчувала, що втручається в особисте.
— Ері, люба, граф завжди враховував твої почуття.
— Так, Ері. Немає нічого важливішого за твої бажання.
Справді?
Погляд Ері був твердим і недовірливим. У ньому читалося: ви справді так вважаєте?
Вперше граф Ернест відчув щось схоже на страх перед власною онукою.
Мовби щось замкнуло його в тиші.
Ця слухняна, м’яка дівчинка раптом стала чужою.
І залишила гіркий осад у серці.
— Я не хотіла бути на цьому балу, — гірко мовила Ері.
Ці слова влучили, як лезо.
Міміка графа зрадливо смикнулася, зморшки біля очей здригнулись.
— Я не проти вечірок. Просто у Фоллені завести друзів було б значно легше.
Вона додала це майже недбало — і тиша знову обвила їх, наче вузол.
Граф дивився на свою онуку, яка заплющила очі, ніби бажаючи завершити розмову.
Вона була так схожа на Юріо. І на жінку, яку той колись кохав.
Він подумки запитав себе:
Може, зрозумівши цю подібність, я зможу розплутати те, що між нами заплуталось?
Тієї ночі Ері злягла з гарячкою.
Сімейний лікар діагностував звичайне виснаження — подорож, бал, емоційне перенавантаження. Треба просто відпочити.
Ці банальні слова — попри все — заспокоїли її.
Вона проспала добу, мов мертва, і прокинулась у значно кращому стані.
І все ж, спогади не відпускали.
Весняне нічне повітря.
Шелест фіранок.
Гіркий запах тютюну.
І його голос, той самий, холодний і глузливий:
«Не любов, а просто переспати з нею.»
Бридко…
Ері повернулась у ліжку, знехотя скривившись від самої згадки.
Вона почувалась дурепою за те, що колись думала: він може бути інакшим.
Що попри всю його зарозумілість і непередбачуваність — у ньому є щось справжнє, гідне.
Їй було соромно, що вона тішилась самою думкою про танець із ним.
І ще гірше — те, що в якусь мить, перед тим як він виголосив ті бридкі слова, вона відчула…
Очікування.
Та більш за все її пригнічувало одне:
вона не мала з ким цим поділитися.
Не було матері, якій можна виговоритися.
Не було Моен — подруги, яка б з нею погодилась і разом зненавиділа б його.
Вона залишилась сам-на-сам із пораненою гордістю і болем у серці.
Я так за ними сумую…
Уткнувшись обличчям у подушку, вона видихнула тремтячим подихом.
А на третій день її хвороби, після тривалої тиші,
до неї прийшов Сер Брінґер.
*******
Марафонка перекладу на трасі.
Наздоганяю англійський переклад із дикими очима й файлом словника в зубах.
Цей розділ — чергова переможна миля, хоч ноги вже не слухаються, а дієслова — тим паче.
Переклала Nathaniel.
Якщо хочеш бути серед перших, хто отримує нові розділи (до того, як я впаду),
приєднуйся до мого Telegram-каналу.
(Не змушуй мене наздоганяти ще й тебе. Я вже наздоганяю англійську. Досить із мене.)
Коли я кажу «переклад», я не маю на увазі, що натиснула кнопку і пішла пити чай.
Я маю на увазі: перечитала один діалог п’ять разів,
викликала демона граматики, сперечалась із собою,
пережила трохи екзистенційної кризи — і лиш тоді натиснула «зберегти».
Донат — це не “плати мені за роботу”.
(Ну… я, звісно, не відмовлюсь. Уяви, якби за справу, яку ти любиш, ще й платили? Це ж майже мрія.)
Але правда в тому, що любов і захоплення — це прекрасно,
та іноді їх просто недостатньо,
особливо коли переклад — це не магія, а копирсання в деталях,
слова, які не хочуть лягати красиво,
Донат - це скоріше : "бачу тебе", "дякую за зусилля", "ти не в пустелі".
Він несе значно більше, ніж цифра на екрані. Він — привід не зупинятись.
А ще я страшенно радію, коли мені справді донатять. Не знаю, чому — але донат на переклад гріє сильніше, ніж сума втричі більша за щось абстрактне.
І — так, я дуже люблю ваші коментарі.
“Ого, ти вже переклала?”,
“Ого, ти ще й визначення дала?”,
“Дуже гарно перекладено сцену!” — я читаю все.
Деякі — з усмішкою, деякі — з бажанням їх роздрукувати й приклеїти на лоб.
Особливо люблю читати, де ви ділитесь своїми враженнями
Мовчати не заборонено, звісно.
(Але пам’ятай: кожен мовчазний читач — це ще один привид у коридорі мотивації.)
Тож якщо хочеш підтримати —
Monobank
abank24
Ko-fi
