Його вираз був сповнений болю та розчарування.

— Сере?

— Якщо мене недостатньо, щоб підтримати вас, я докладу всіх зусиль. Навчусь всього необхідного та здобуду ще більше досвіду. Тож, прошу, перегляньте своє рішення. 

Це була всього-на-всього його молода версія, але це був геть не той Клеріван, якого я знала.

Клеріван ніколи не перед ким не переступав через власну гордість, навіть перед дідусем. Він завжди лишався різким, і вважав, що так і повинно бути.

Направду, я була збентежена, тож з сумнівом перепитала:

— Ви кажете, що допоможете мені?

— Ні. Я прошу, аби ви дозволили мені допомагати вам.

— Чому?..

Серце затріпотіло у грудях.

Невже я хоч раз зробила щось достатньо видатне, щоб зробити Клерівана таким?

Ні, я ж бо робила дрібні кроки, щоб люди довкола їх не помітили і не звернули на них зайвої уваги. Тоді чому ж зараз Клеріван Фелет так відчайдушно на мене дивився?

— Тому що я побачив у пані потенціал, — тихо пробурмотів він з обличчям спотвореним гримасою болю.

— Потенціал вирости в розумну дорослу?

— Ні, — він похитав головою. — Потенціал врятувати Ломбарді.

Його слова були як ніж прямо в серце. Я й сама собі поклялася врятувати свою прекрасну родину від В’єза, який дедалі її лиш розкрадатиме, але ніколи не наважувалася зізнатися кому-небудь у цьому.

Ледве тримаючи власний вираз обличчя під контролем, я промовила, настільки невинно, як могла:

— Хочете сказати що наша родина занепадає?

— Ще ні, — гірко виправив мене він. — Допоки Володар обіймає свою посаду. Але…

Він замовк на півслові та глянув на мене, а тоді сумно всміхнувся.

— Пані, ви знову мене випробовуєте, — і впевнено додав: — ви ж і самі все розумієте, моя пані?

А тоді тихо розсміявся.

А. Мені більше не вдасться його обдурити.

Я знизала плечима.

— Ви намагаєтеся сказати, що В’єз Ломбарді нізащо не має стати наступним Володарем.

Я навмисно назвала його ім’я, а не «дядько». З батькових суродженців я відчувала кревність хіба що з Шананет, чого не могла сказати про його братів. Втім, Клерівана ця деталь, здавалося, не обходила. Навпаки, він здавався дещо задоволеним.

— Я вважаю, що ви майбутнє Ломбарді, моя пані.

— Тоді чому?

— Звісно ж тому, що В’єз Ломбарді не підходить на посаду наступного Володаря…

— Я не про це, — перервала його я. — Я вже зрозуміла, що ви вважаєте, що краще я обійму посаду Володаря ніж В’єз. Але я цікавилася не про це, — я за звичкою всміхнулася. — Я мала на увазі, чому ви так в мене вірите, що готові стати на мою сторону.

— Чому…

Вперше я побачила, як Клеріван вагається. Я не квапила його, лиш мовчки сиділа й терпляче чекала, доки він збере думки до купи.

— Насправді я походжу з родини Ділард, — обережно заговорив він. — Мій батько — Роменс Ділард, чинний член верхівки Ломбарді.

Це мені було відомо ще з минулого життя, але насправді цією інформацією володіло неймовірно обмежене коло людей навіть серед родин, які мали довгу історію гарних стосунків з Ломбарді. Роменс Ділард ніколи не визнавав, що має позашлюбну дитину, а Клеріван ніколи не заявляв себе як його син. Клеріван почав допомагати моєму дідусеві з роботою лише тому, що йому пощастило. Але побачивши його здібності, дідусь лишив його при собі.

Мене вразило те, що він здавався переконаним, що його таємниця в безпеці зі мною. Адже секрет його народження лишила на його гордості величезний шрам, який ніколи не буде омитий жодним особистим досягненням. І настільки важку таємницю він щойно відкрив мені.

— Мій батько бажає, аби я залишив Ломбарді й жив незалежно. Він готовий підтримати мене, але заохочує стати держслужбовцем в імперському палаці, або шукати свою долю деінде. Ось це і є моя причина.

Його блакитні очі, здавалося, намагались зазирнути мені в саму душу.

— Ніщо не переважить мою вірність до Ломбарді. Навіть родина Ділард, — а тоді виправдався: — це не значить, що у мене є які-небудь образи стосовно родини Ділард. Я теж хотів би залишити її та розбудувати власні володіння, але понад усе я жадаю вкласти себе в Ломбарді. Проте… — він насупився, — хоч я й безмежно поважаю Володаря, він не дуже вправний у вихованні дітей.

З цим я була абсолютно згодна.

У його синів майже не лишилось нічого з того, чим має володіти Володар, а Шананет, яка мала увесь необхідний хист, була донькою.

— Особливо якщо подивитись на В’єза, який вдає, мов його місце на посаді Володаря вже визначене, хоча самому явно бракує клепки, — суворо мовив Клеріван та відвернувся. —  Тож я роздумував, чи справді зможу я до скону працювати на Ломбарді. Я мав бажання навчати нове покоління, але виявився нездатним якось повпливати. А тоді я зустрів вас.

Чоловік знову перевів очі на мене. Погляд його був сповнений невимовної ніжності.

— Можливо, я не здатен щось кардинально змінити, але принаймні я переконаний, що у Ломбарді ще є надія.

Я була щиро здивована. Я ніколи не підозрювала, що завжди холодний і зібраний Клеріван так палко любив цю родину.

Ось чому, тільки отримавши посаду серед верхівки Ломбарді, він скоро зайняв найвагоміші ланки, мов тільки цього і чекав. Я не могла мимоволі нас не порівнювати. Як і я, Клеріван старався з усіх сил через свою любов до родини, навіть знаючи, що ці старання ніколи не будуть визнані через його походження.

Тож я прийняла тверде рішення і нарешті заговорила:

— Вчителю, ви ще нічого не досягнули лиш тому, що у вас не було на це нагоди.

Він здивовано вирячився на мене.

— Але тепер це змінилося. Навіть якщо зараз це лише магазин одягу, ви й самі прекрасно розумієте, до яких масштабів розростеться батькова справа, правда ж?

— Тоді причина, чому пані направила Ґалагана до мене…

— Я знала, що ви станете чудовими партнерами. Наразі я хочу, аби ви допомагали моєму батькові і навчали мене.

— Гаразд.

— Ви впевнені, що впораєтесь?

Клеріван Фелет, який розкрив мені всі старі шрами, пристрасно жадає стати моєю людиною, і у мене не було жодної причини йому відмовляти. Це була прекрасна нагода. 

Для мене, що не мала доступу за межі маєтку через свій юний вік, Клеріван стане очима, ротом та руками. Він стане моєю маскою, допоки я не подорослішаю достатньо, щоб її зняти.

— Мої плани на майбутнє далеко не найлегші для реалізації. Але найголовніше… — я нарешті спитала: — чи здатні ви зберігати таємниці?

Допоки я не досягну своєї мети, ніхто не має знати мої наступні ходи. Тож я планую якомога довше зберігати образ онучки, яка дещо розумніша за решту своїх кузенів. Щоб В’єз не відчув небезпеку своєму становищу. А коли він зрозуміє, що відбувається, все вже буде в моїх руках.

І я знову побачила…

Усмішку, настільки ж яскраву, як того разу, коли він схилився, аби зав’язати стрічку на моєму взутті.

— Будь ласка, віднині попіклуйтесь про мене, Клеріване.

Клеріван схилив коліно і, обережно взявши мою руку, поцілував її.

— Я непохитно слідуватиму за вами, моя пані.

Не потрібні були мені великі обітниці чи клятви. Просто слідуй за мною, і цього буде достатньо.

І тепер, коли ми завершили цю розмову, я підвелася. Клеріван підвівся теж. Я розправила свою спідницю й озирнулась до нього:

— Будь ласка, скажіть якось моєму дідусеві, що плануєте надавати мені поглиблену освіту.

— Поглиблену освіту? — здивовано перепитав він.

— Ми не можемо вічно ховатися з вами по кутках, щоб поговорити. До того ж у майбутньому у нас буде ще більше тем для обговорення. Тож якщо можливо, скажіть, що хочете періодично викладати мені приватні уроки. Можливо, тоді мій дідусь погодиться.

Якщо хочеш щось приховати, краще покласти це на видне місце, чи не так?

Я попрямувала до дверей, лишаючи Клерівана на самоті. Але, відчинивши двері, я помітила двох слуг, що прямували в нашу сторону коридором.

Тож я озирнулась і достатньо голосно, аби вони почули, вигукнула:

— До побачення, сере! — жваво попрощалась я.

Клеріван схаменувся і відповів:

— Будьте обережні дорогою, Флорентіє.

Моя усмішка поширшала, і я аж застрибала на радощах. Я йшла, мугикаючи собі під ніс:

— Прекрасно, просто прекрасно.

Я отримала підтримку Клерівана раніше, ніж очікувала. В такому випадку, варто внести деякі корективи до планів.

Думаючи про це, я подумки почала складати список справ, які треба зробити для батькового бізнесу та керівництва Ломбарді.

***

— А це ще що таке? — пробурмотів Роберт, власник хлібного, дивлячись на людей перед магазином одягу Ґалагана.

Черга тягнулася від вхідних дверей через всю посудну лавку і аж до дверей наступного магазину за нею. Всі її учасники виявились жінками, що нетерпляче поглядували в сторону магазину. Роберта це занепокоїло.

— Ми підготували велику кількість товару, тому дуже прошу вас терпляче дочекатися своєї черги! — вигукнула жінка, яка минулого разу представилась як Віолета. 

Однак чим більше людей виходило з руками, набитими товарами, тим сильніше зростала напруга.

А тоді серед цієї метушні з магазину раптово вибіг чоловік.

— Менеджерко!

Чоловік з червоно-брунатним волоссям та світло білою шкірою глянув на чергу і наблизився до Віолети, шепочучи:

— Схоже, нам доведеться встановити обмеження товару на одні руки, інакше менш ніж за годину у нас буде нічим торгувати.

— Гаразд, так і зробимо.

Як і очікувалося, результат був просто революційним. Ніхто не думав, що доведеться обмежувати кількість товару на людину, бо поставки не встигатимуть за попитом. Всі розуміли, що це був вирішальний день, і тепер що Віолета, що інші робітники магазину не могли не відчувати полегшення.

Жінка видихнула, тоді вдихнула повні груди, простягла руки до натовпу і прокричала, щоб навіть люди в кінці черги почули:

— Щоб забезпечити можливість придбати товар для більшої кількості людей ми встановлюємо обмеження не більше двох комплектів на одні руки! Прошу вашого розуміння! Два комплекти на одні руки!

Жадібні до наживи люди обурилися, але люди в кінці черги невимовно зраділи.

Та попри усі старання робітників, магазину одягу довелося закритись раніше запланованого часу у день відкриття. А наступні кілька днів його популярність лише зростала і не подавала жодних ознак спаду.