Сьогодні на ринку Геслот була новинка.

Це була велика зелена будівля посередині вулиці.

Зелена фарба була дорогою і виглядала яскраво. Зовсім не нагадуючи невеликий чотирьохповерховий будиночок, який був тут початково. Після ремонту цей новий магазин виглядав занадто розкішно для ринку Геслот.

Тож поміж людей, що снували ринком так і точилися чутки з припущеннями про призначення яскравої будівлі.

Одні стверджували, що це буде новий дорогий бар, а інші, що це – розкішний готель.

Але всі сходилися на тому, що тут буде надзвичайно дороге місце.

І сьогодні, нарешті, велика вивіска з’явилася на будівлі.

<Магазин одягу Ґалахан>

Люди, що спускалися вулицею, сповільнювали свою ходу, аж доки не спинялися, розглядаючи вивіску і створюючи все більший натовп.

Вивіска виконана прописним шрифтом була так само яскравою та дорогою як і вся будівля, що значно краще пасувало б району Седакюн.

"Магазин одягу?"

Гансон, що володів великою фруктовою лавкою поблизу, пробурмотів, поглядаючи на блискучу вивіску.

"Це що ательє?"

Роберт, який тримав бакалею поруч з магазином Гансона підійшов та додав.

"Гаразд. Якщо це ательє, нехай буде ательє. Але я ніколи до цього не чув ні про які магазини одягу."

Роберт бурчав, без всілякої радості кидаючи погляди на сяючу будівлю посеред обшарпаних сусідів.

"Проте, як це ти собі уявляєш! Використовувати всі чотири поверхи такої будівля, як ательє?"

Маргарет, з крамниці посуду, що був з іншого боку від нового магазину, приєдналася до розмови чоловіків.

"Я б будував таке велике ательє, але в Седакюні. Хто ж будує таке на ринку Геслот?"

Інші погодилися з Гансоном.

Проте, навіть говорячи так, вони однак не могли відірвати погляди від зеленої будівлі.

В цей момент двері зачиненого магазину одягу відкрилися і молода жінка з широкою посмішкою привітала продавців.

"Привіт!"

Вона не була надміру багато одягненою, але її зовнішність була достатньо яскравою, щоб люди, які тільки-но її побачили, вже не могли так просто відірвати від неї погляд.

"Я Віолета, управляюча ’Магазином одягу Галахан’! Буду щаслива побачити вас в нашому магазині!"

Початково вона була менеджером середньої ланки відділу текстилю в бізнесі Ломбарді. Але її запримітив Клеріван і обрав для цієї роботи.

Працюючи з найрізноманітнішими клієнтами в відділі текстилю Віолета проявляла прекрасні навички, здавалося, торгувати для неї було так само природно як і дихати.

Ось і зараз вона анітрохи не розгубилася перед натовпом сторожко налаштованих сусідів, а тільки продовжувала гречно усміхатися.

Зрештою, Феліція, господиня пекарні, не витримала та запитала:

"Магазин одягу, це щось схоже на дороге ательє?."

"Ми дещо відрізняємося від ательє. Думайте про нас, як про місце, що продає вже пошитий одяг."

"Ви шиєте одяг наперед?"

Люди здивовано перезиралися, не здатні второпати про що йдеться.

Явно готова до такої реакції, Віолета промовила не втрачаючи посмішки.

"Магазин відчиняється за два дні. Приходьте та побачте все на власні очі! Ви зможете придбати в нас одяг менш як за 2 срібних!"

Люди тільки зморгнули від її слів та залалися сміхом.

"Ну звісно! Молодь любить жартувати!"

"Як може бути, щоб в такому місці можна було щось купити за два срібних! В жодному ательє ви не знайдете костюм дешевше, ніж за 50 срібних монет!"

"Та я тільки за одну тканину плачу срібного!"

Проте, Віолета залишалася спокійною і серйозною.

"Я кажу правду. Ви й самі все побачите, якщо прийдете до нас, коли магазин відчиниться. Проте, вам потрібно буде поспішити."

"Що? Тобто ви гадаєте, що речі так швидко розберуть?"

"Саме так."

Люди, що сміялися аж хапаючись за животи, поступово стихали під серйозним поглядом нової сусідки.

"Ну звісно!"

Хоч люди і припинили сміятися, та все ще залишалися скептичними і поглядали на Віолету, як на божевільну.

Дівчина, проте, залишалася незворушною. І, знову ввічливо посміхаючись, вона нагадала:

"Не забудьте повідоми всім! Відкриття ’Магазину одягу Галахан’ вже за два дні!"

* * *

Сьогодні був день для занять. І не тільки.

Також, сьогодні, на ринку Геслот відкривався магазин готового одягу названий ім’ям мого батька..

І мій батько був не єдиним, хто не спав всю ніч. Я теж встала спозаранку і, ледве проковтнувши мінімальний сніданок, з’явилася в кімнату для занять, хоч і було ще досить рано.

Через розклад Клерівана, було повідомлено, що урок розпочнеться трохи раніше.

Можливо, в обід і я зможу відвідати магазин та побачити, як там йдуть справи.

Двері до кімнати занять вже звично для мене відчинилися.

Проте, дивним було те, що кімната була порожньою. Навіть не знаючи чи будуть тут близнюки чи Бельзак, я, однак, очікувала побачити хоча б Лорейн, що завжди приходила першою, щоб почитати.

"Я перша?"

Рідкісний випадок.

Без довгих вагань я пройшла в кімнату і сіла. Це було місце де я завжди сиділа разом з близнюками.

Ледве вмостившись я почула, що двері знову відчинилися.

"Привіт, Сер!"

Я широко всміхнулася Клерівану.

Це була моя робоча усмішка. Бо коли я так всміхалася, Клеріван також не міг стримати слабкої посмішки у відповідь.

Проте, сьогодні, щось було не так.

Ні, Клеріван за звичкою відповів на мою посмішку, але його очі дивилися на мене пильно.

"Вчителю, що трапилося?"

Клеріван підійшов до місця де я сиділа і поставив маленьку баночку переді мною.

"Чи знайомий вам цей продукт, що поширюється просто зараз як новий бізнес Ломбарді?"

"Хмм..."

Я не була певна як мені відповісти.

Адже я мала домовленість зі своїм дідусем, щодо рекомендацій.

До того ж чула, що дідусь скликав васалів Ломбарді і представив їм цей продукт, нахвалюючи його, як мою роботу.

Тому, нормально було б сказати ’Так, я знаю’.

Але мене змушувало вагатися те, що я не розуміла намірів з якими Клеріван ставив таке питання.

Замість відповіді я просто дивилася на нього деякий час.

Очі Клерівана, що були світлого блакитного кольору, зосереджено дивилися на мене пильно утримуючи мій погляд.

"...Якщо так, то дозволь мені висловити свою думку."

Сказав Клеріван низьким голосом.

"Інші родини не вірять, що Володар сказав це все серйозно, а не просто нахвалюючи свою рідну онуку. Вони не сприйняли це так, як Володаря розумію я."

Мене це не дивувало. Скоріше навпаки. Адже мені було всього вісім років. Але Клеріван продовжував.

"Проте, я знаю вас."

"Мене...?"

"Швидше за все і ідея створення, і метод розповсюдження нового продукту – це ваша робота. Естера тільки виконала технічну частину. Хіба не так?"

"Ні! Я, справді, просто допомогла Естері."

Перш за все я взялася все заперечувати. Проте з Клеріваном це не спрацювало.

"Отже ти стверджуєш, що це Естера винайшла мазь?"

"Так. Все, що має значення було виконано Естерою."

"І це вона додумалася додати в ліки бджолиний віск та рослинну олію для кращої концистенції та зберігання?"

"Звичано, адже Естера розумна!"

"Звісно я знаю, що Естера має блискучий розум. Проте вона не з тих хто продумовує як зберігати та запаковувати ліки."

Ні, коли ти встиг так добре вивчити Естеру?

Здається Клеріван вже давно все вирішив для себе.

Оформлення мазі, як продукту і справді належало мені, а не Естері.

Зрештою, я вже помічала і раніше те, що Клеріван спостерігає за мною.

В той день, коли вони з батьком обговорювали ціну на готовий одяг.

Клеріван точно знав, що цей бізнес має бути спрямований на простолюдинів. Вже тоді я мала б зрозуміти його наміри, коли він раптово заговорив про підвищення ціни.

Тоді я вже відчувала деякий дискомфорт через поведінку Клерівана. Проте я не зробила ніяких висновків. Певно, вирішивши, що це була звичайна помилка.

Тепер сумнівів більше не було.

Криво усміхнувшись я запитала:

"Чи значить це, що сьогоднішній урок насправді скасовано?"

Куточок вуст Клерівана, також смикнувся вгору..

"Так. Іншим повідомили, що заняття зовсім скасовані. Я просто хотів мати час поговорити з вами. Пробачте мені."

"Нічого. Якщо ви просто хотіли запитати, то я просто відповіла б."

Так само як і Клеріван, я також спостерігала і вивчала. І поки що я не збиралася показувати всім, що я роблю.

Але ж це був Клеріван Паллет.

Він був справжнім генієм комерції і я мала докласти зусиль щоб він став моєю людиною.

"Якщо так, тоді, будь ласка, скажіть мені правду."

Клеріван заговорив щирим відкритим голосом більше не шукаючи обхідних шляхів. І я зрозуміла, що якщо зараз уникну прямої відповіді, то муситиму забути про те, щоб мати його на своєму боці.

Я випрямила спину і відповіла без оковерків:

"Перш за все, вчителю, ваші підозри правильні. Я придумала ту мазь за допомогою Естери."

"Також..."

Очі Клерівана виблискували, дивлячись на мене:

"Тоді, проєкт Галахана, це теж ідея юної леді?"

"Ні, це не так. Мій батько сам придумав шити та продавати готовий одяг."

"Готовий одяг. Це точно. Ви можете назвати його саме так."

Ох, точно.

В цьому світі всі знають тільки поняття ’пошитого одягу’, звісно ніхто навіть не подумав би вживати термін ’готовий одяг’.

Клеріван кивав поглядаючи на мене з виразом, який можна було б назвати враженим.

Я не була здивована, коли він сказав:

"Я мав знизити ціну. Та мусив зайти далеко, щоб спровокувати мою леді."

Я збагнула, що тепер не зможу забути видовища, коли Клеріван широко усміхнувся. Він став навіть вродливіший.

"Насправді, я мав підозри щодо вас ще з часів вирішення проблеми з тканинами з корою."

"Що, ще відтоді?"

Краплинки поту ковзнули моїм чолом.

Цей чоловік занадто проникливий!

"Вже тоді, справжньою причиною чому бізнес перейшов від пана В’єза до пана Ґалагана була – леді. Точніше кажучи, причиною було те, що маленька панна раптово притягла Ґалагана до фургонів з тканиною."

Чуючи як це описує Клеріван, я мала би згоріти з сорому. Це справді було так? А я думала, що вела себе безпосередньо та по-дитячому, і ніхто нічого не запідозрить.

"В той момент, було важливо дати можливість розкритися моєму батькові."

"Так, я розумію ваші почуття. Ґалаган надто цінний талант, щоб тримати його тільки в бібліотеці за читанням книжок."

Звісно ж, це Клеріван теж не міг не зрозуміти.

Проте, це був перший раз, коли він так відкрито хвалив мого батька і я відчула приємне тепло, що трохи змило моє збентеження.

Звісно, мені хотілося аби Клеріван приєднався до бізнесу мого батька, якраз з моєї подачі. Але, не слід було тиснути надто сильно.

Клеріван був талантом, якого не можна було просто так втратити з необачності.

Я бажала успадкувати всю колекцію талантів зібраних дідусем. І, найперше, зробити Клерівана моєю людиною і, краще, просто зараз! Проте, я стримала свій гарячковий порив.

"В будь-якому випадку, чи не могли б ви зробити вигляд, що не знаєте нічого. Я постараюся не обтяжувати вас надалі."

Я постаралася говорити ввічливо і спокійно, настільки добре, щоб заспокоїти Клерівана і не відвернути його від мене. Наразі, достатньо того, що він знатиме мене просто як талановиту дитину. Тоді я матиму надію, що показуючи себе з гарного боку і, поступово, вибудовуючи довірливі стосунки, я таки зможу  перетворити Клерівана на свою людину.

Але, раніше ніж я договорила, обличчя Клерівана спохмурніло а ніздрі затріпотіли від гніву.

"...Вчителю?"

"Чому?"

Раптово я все, якимсь чином, зіпсувала.

"Що?"

"Мені чогось бракує?"

"Про що ви...... ."

"Я запитую, невже, таланти Клерівана Пеллет не достатньо хороші для вас?"

"Ніяким чином!"

Як все могло дійти до такого абсурду?! Клеріван не достатньо хороший для мене?! Та навіть зараз він надзвичайний. А в майбутньому він підніме ім’я Пеллетів на такі вершини, що майже затьмарить Ломбарді!

Та ніхто в цілому світі не може змагатися з просто тваринним чуттям Клерівана!

Проте, зараз він дивиться на мене ображено і, навіть, невпевнено. Відпустивши закушену від образи губу Клеріван тихо сказав:

"Прошу, не відкидайте мене..."