Ах, невже почалося? Я задумалася.

Точно. В минулому житті це також сталося близько цього часу.

Бельзак увійшов до імператорського палацу, як друг дитинства першого принца. Звісно, геть не тому, що Астана та Бельзак були у гарних стосунках, — Астана завжди зневажав Бельзака за боягузтво. Причини тому були політичними.

— Хіба вам не заздрісно? — вигукнув Бельзак.

— Та ні.

— Чому тут заздрити?

— Нащо заздрити дружбі з хлопцем, який має таку огидну особистість?

— До того ж він так погано вчинив з Тією, — відповіли близнюки.

Гадаю, вони були щирими. Кумедно, але у дітей Ломбарді перший принц не викликав нічого крім байдужості, але чи так само ставилися до цього інші аристократи?

— Ха, брехня, всі заздрять!

Можливо, він вже встиг цим повихвалятися перед іншими. Саме цього прагнути В’єз та Сера. Втім, зовсім не для того аби просто похизуватися, а для того, аби показати наскільки гарні стосунки між принцом, а отже і імператрицею, та їхнім подружжям.

— Тому, покручко, — сказав Бельзак, вказуючи на мене виделкою, — Хіба не краще слухатися мене? Чому б тобі знову не стати покірною, як раніше?

Що сказав, придурку?

Я геть не заздрила його зв’язку з першим принцом, зважаючи на те, що другий принц займе місце кронпринца і відправить його на поле бою, однак мені було огидно від піднесеного настрою Бельзака, який гадки не мав про майбутнє.

Тому я мовчки намастила хліб маслом. Добряче, не шкодуючи анітрохи. А тоді занесла скибку.

Бельзак, що спостерігав за моїми діями, здригнувся.

Але я лише поклала його до рота, смакуючи реакцією Бельзака. Зрозумівши, що відбулося, він враз почервонів від сорому. А я, злизуючи крихти з губ, нарочито голосно сказала:

— Смаколик.

Близнюки тихо пирснули.

В ту мить двері до зали Елеонор відчинилися, і всередину увійшов дідусь. Він кинув погляд на своїх онуків, а тоді попрямував до столу, де сиділи дорослі. Вони встали, аби привітати його.

Сімейний банкет тільки починається.

Я замовкнула і дослухалась до розмову, яку вели дорослі.

***

— Як добре бачити всіх у зборі, — задоволено сказав Лулак, кидаючи оком на всіх присутніх.

За нинішнього Володаря в родині Ломбарді панувала злагода.

Як вже неодноразово показувала історія — кровні зв’язки втрачають силу перед владою. Члени інших родин боялися зайвий раз повертатися до родичів спиною. Принаймні в родині Ломбарді брат не пішов на брата.

Втім, це було спричинено добрим здоров’ям Лулака. Якщо настане день, коли Володаря скосить хвороба, і перед васалами постане питання, хто ж очолюватиме родину надалі, стане важко ось так невинно збиратися за одним столом.

Особливо для того, хто стане наступним Володарем Ломбарді. Та й для самого Лулака, врешті-решт.

— Виносьте страви, — наказав він дворецькому.

Зовсім скоро зайшли слуги зі срібними блюдами.

— Вау, яка краса.

Очі дітей засяяли від вигляду двох слуг, що крокували в кінці процесії. В руках вони несли тацю з величезним запеченим поросям, у роті якого красувалося яблуко. Залу наповнив смачний аромат свіжоприготованих страв.

Останнім увійшов чоловік у світлому вбранні. Це був особистий кухар Володаря. Цікаво знати, але особистий кухар імператора Джованеса був його учнем.

Кухар ввічливо привітався з Лулаком, взяв ножа та розрізав порося. Легко було помітити його відданість родині Ломбарді — кожна страва виглядала як витвір мистецтва.

Зовсім скоро перед усіма поставили тарілки і трапеза нарешті почалася.

В’єз підвівся та підійшов до Лулака з пляшкою вина у руках.

— Батьку, я наллю вам.

Лулак вдоволено кивнув і прийняв пропозицію свого старшого сина. В’єз, мов привертаючи увагу, голосно сказав:

— Дякую, що дозволили Бельзаку відвідувати імператорський палац.

Першим на його слова зреагував Вестіан:

— Схоже, все пройшло добре, шурине.

— Це все завдяки батькові, — рішуче відповів В’єз, переводячи погляд на батька. — Без цього дозволу Бельзаку довелося б ще місяцями чекати свого одинадцятиріччя.

В’єз мав жахливий характер, але з Вестіаном він підтримував доволі непогані стосунки. Вестіану чудово вдавалося з усіма ладнати, тож не дивно, що вони зрештою знайшли спільну мову.

Лулак мовчки спостерігав за ними, підносячи до губ келих вина.

— Як добре, що ваш батько зробив виключення для нашого Бельзака, — розсміялася Сера, наголошуючи на слові «виключення».

Зазвичай дітям Ломбарді не дозволено залишати маєток до одинадцятиріччя. Що означало — Бельзак мав особливий привілей, який давав йому змогу відвідувати палац.

— Навіть виключення довелося зробити, — холодно мовила Шананет.

Довгі вії Сери затріпотіли від образи, однак сперечатися вона не стала. Жоден з дітей Лулака не здатен був протистояти Шананет, що вже казати про їхніх партнерів.

В цій напруженій атмосфері Вестіан всміхнувся та погладив руку Шананет. Жінка завжди була суворою зі своїми братами, і тільки перед своїм чоловіком вона дозволяла собі проявляти слабкість. Тож і зараз її незворушний вираз змінився усмішкою, і Шананет повернулася до їжі.

— Немає приводу зчиняти через це галас, — нарешті сказав Лулак. — Якщо є гідний привід, немає причин, чому діти не можуть залишати маєток до одинадцятиріччя. До того ж не можна просто проігнорувати листа імператриці.

Ледь помітна посмішка з’явилася на Сериних губах.

— Тому переконайтесь, що Бельзак не допускатиме помилок у палаці.

— Так, батьку, — всміхнувся В’єз.

— Коли ми всі разом, страви смакують набагато краще. Чи не так, батьку? — м’яко розрядив обстановку Вестіан.

— Саме так.

— Ах, як би добре було частіше ось так збиратися! Ох, певно, це буде обтяжливо для тебе, молодший шурине? Ха-ха!

Ґалаган, що спокійно собі їв поодаль, здивовано округлив очі, почувши, що розмова зайшла за нього.

— Прошу?

— Останнім часом я геть не мав змоги тебе побачити!

— Ах, перепрошую… Я сильно зайнятий роботою, — Ґалаган схилив голову.

— Якою?

— Що ти таке говориш? — розсміявся В’єз, через що отримав легкого штурхана від Сери. — Чув, цього разу ти намагаєшся відкрити магазин.

Тон його був очевидно насмішкуватим, але Ґалаган розважливо відповів:

— Все саме так. Я збираюся відкрити невеличкий магазин.

— Без допомоги родини?

— Так. Я планую зробити все виключно власними зусиллями, — відповів чоловік, киваючи дворецькому на знак подяки за поновлений келих.

— Тому ти вирішив розмістити його на ринку Геслот?

Після його слів почувся тихий смішок. Це були Сера, Лорел та Вестіан.

— Через тебе мені важко на людях показуватися. Якби я відчиняв магазин, то облаштував би його на Седакюні. Але на ринку Геслот… Хо-хо-хо.

— Якщо тобі бракує коштів, ми можемо позичити, — сказав Лорел з удаваною братською турботою.

— Дякую, але статків у мене вдосталь.

Втім, попри усміх Ґалагана, не було схоже, що йому повірили. Заговорила Сера:

— Якщо тобі потрібне місце на Седакюні, можливо, я могла б поговорити зі своєю родиною? Не соромся просити мене про допомогу, Ґалагане.

— Все гаразд.

— Однак…

Сера обмінялася поглядами з Ронет, дружиною Лорела. Схоже, жінки вже встигли це між собою обговорити. Ґалаган гірко всміхнувся — здогадатися що саме було нескладно.

— Магазин для простолюдин? Та я від тих чуток щоразу обличчя втрачаю — ходить поголос, мов я намагаюся вигнати тебе з родини.

— Не знав про це.

— Ти носа на жодних соціальних подіях не висовуєш, звідки ж тобі знати? Ах, навіть якщо тебе ніхто не запрошує, варто хоч іноді з’являтися в люди.

З першого погляду це могло прозвучати як турбота за молодшого брата, але насправді  В’єз лиш намагався публічно принизити Ґалагана і вихвалити себе, що був відомим в соціальних колах.

— Тобі варто переглянути ідею щодо торгівлі серед простолюдинів, Ґалагане, — підсумував він.

Очевидно, що думка Ґалагана його не хвилювала. Це мало б розлютити чоловіка, але він лиш відпив зі свого келиха з незрозумілим виразом обличчя.

В’єз та Лорел розсміялися: вирішили, що Ґалаганові було нічого заперечити. Лулак витер рот білосніжною хусткою, сигналізуючи, що він завершив свою їду, і поміж іншим кинув:

— Я спостерігатиму, Ґалагане.

Цим словам здивувався навіть сам Ґалаган — чоловік завмер та опустив келих. В’єз скривився.

Слова Лулака прозвучали багатозначно, але В’єз обурено глянув на батька.

Хіба це не звучить так, ніби ти з нетерпінням очікуєш результатів, які він покаже?

В’єз почувався зрадженим, адже сам він не мав честі отримати від Лулака такого ставлення.

Ґалаган теж глянув на їхнього батька, а тоді спокійно мовив:

— Так, батьку. Я з усіх сил старатимусь.

Після цього, з ініціативи Вестіана, розмова знову повернулася у невимушене русло, але все це було лише порожнє базікання.

В’єз все так само невдоволено розпивав алкоголь, а Ґалаган мовчки слухав балачки за столом, час від часу впадаючи в глибоку задуму.

***

Я була не єдиною, хто дослухався до слів дорослих. Зневажливі слова в сторону мого батька помітно занепокоїли близнюків, — вони все поглядували то на них, то на мене, — а ось у Бельзака та Астала викликали гиготіння.

— Тіє, все гаразд? — схвильовано спитала Лорейн, доглядаючи Крені — молодшого брата Астала.

— Що?

— Ну, просто…

Вона замовкла.

— А, я не проти. О, як смачненько. Треба буде попросити ще, — відмовила я, розрізаючи пружний брунатний стейк.

Та я й справді була не проти. Більш того, я була схвильована. Аби ж тільки час минав трохи швидше. Мені було цікаво, які у них всіх будуть обличчя, коли батько успішно відкриє свій магазин.

— Хо… — зловтішний смішок вирвався з моїх грудей.