Ґалаган нервово сидів у головному офісі родини Ломбарді, який знаходився майже в самому центрі Імперії. Його руки були зчеплені так міцно, що кісточки пальців побіліли.

З його грудей вирвалося важке зітхання.

Чоловік намагався приборкати тривогу, але хвилювання щомиті тільки наростало. Врешті-решт, Ґалаган не витримав, підірвався та почав міряти кабінет кроками. Нарешті в приміщення влетів власник «Дʼюрака», широко розчахнувши двері.

— Ну що ж, — почав він, переводячи дихання. А тоді всміхнувся та підняв руки. — Це божевілля, ми не встигаємо приймати замовлення. Неймовірно!

Його голос помітно тремтів від захоплення. Але попри те, що Кройтон особисто повідомив Ґалагану гарні новини, той не поділяв його радості.

— Фух… — Ґалаган безсило впав на диван, полегшено зітхаючи та закриваючи обличчя руками. А тоді втомлено додав: — Яке щастя…

Власник «Д’юрака» розсміявся.

— Ха-ха! Друже, тепер я бачу, який ви розумний. Якщо хочете підкоряти ще більше висот у майбутньому, станьте витривалішим. 

Колишнє звертання «молодший син Ломбарді» змінилося на товариське «друже». Ґалаган вже кілька разів даремно намагався налагодити відносини, але Кройтон непохитно слідував формальностям. До цього моменту. 

Ґалаган слабко розсміявся та кивнув. 

Ідея Тії мала успіх.

З моменту, як він тоді залишив кабінет, чоловік кілька днів навіть не міг повернутися додому — настільки був зайнятим розробкою презентаційних зразків. В результаті він придумав не тільки хустинку, але й нижню спідницю та наволочку для подушок. Все завдяки допомозі робітників, які працювали вдень і вночі: Ломбарді й «Д’юрак» обʼєднали сили, щоб вчасно надіслати зразки аристократії імперії та сусідніх провінцій. 

Останні дні до початку офіційних продажів тканини з корою Ґалаган місця собі не знаходив. Виготовлення зразків виявилося дорожчим, ніж він розраховував. На щастя, основний матеріал був рослиною, яку можна було зібрати будь-де.

І тепер, після кількох днів, проведених в постійній напрузі, Ґалаган нарешті видихнув.

— А тепер пропоную випити!

Власник «Д’юрака» відкрив пляшку дорогого лікеру.

Зазвичай Ґалаган не пив, але сьогодні просто не зміг відмовитися.

— За успішний початок! — вигукнув Кройтон і одним ковтком спустошив келих. 

Ґалаган випив пів келиха та насупився від гіркого післясмаку.

— Знаю, вже пізно питати, але мені цікаво, чому ви вирішили змінити стратегію на пів шляху? Лише одних хусток було б достатньо, аби зацікавити покупців.

Звісно, початковою ідеєю була презентація хусток, але Ґалаган на цьому не зупинився. Він окремо за власний кошт найняв робітників для виготовлення інших зразків. Це був дуже сміливий крок, зовсім йому не властивий.

— Тому, що… —  Ґалаган замовкнув, а тоді м’яко всміхнувся: — Ця інвестиція збільшить мою частку прибутку. Чи ви не згодні?

Спостерігаючи за тим, як гладко йде виробництво хусток, Ґалаган за звичкою ледь не умив руки, але раптом згадав слова Шананет.

Гадаєш, якщо залягти на дно, шторм мине? 

Вони змушували його рватися вперед, працювати більше, активніше. І щоразу, коли в голову забиралися думки на кшталт «А чи не занадто це?» та «Чи не пошкодую я про це?» й хотілося опустити руки, він нагадував собі: «Треба стати сильнішим заради Тії».

Завдяки розробці додаткових прототипів він став офіційним інвестором і отримуватиме особистий прибуток, окремо від решти Ломбарді. Ці гроші не належатимуть ні родині, ні банкам, і в майбутньому стануть лише його власністю.

— Звісно, Ломбарді, — Кройтон поплескав Ґалагана по плечу. — Взагалі, у мене був завчасно підготовлений тост, але скажу як є. Зверніть увагу, щоб поставки тканини відбулися безперешкодно.

— До речі, про це я й хотів поговорити.

— Так?

— Щойно поставки налагодяться, я відійду від справи, — відповів чоловік, водячи пальцем по краю келиха.

— Що?! Чому? Найважча робота позаду, хіба ви не хотіли б насолодитися результатами?!

Це було правдою. З початку роботу Ґалагану ледь вистачало часу видихнути. Коли ще, як не зараз, пожинати плоди власних зусиль?

Однак він лише всміхнувся та похитав головою.

— Я хочу зайнятися іншою справою.

— Хочете започаткувати власну справу?

— Так. І цей проєкт буде від мого імені, не від родини Ломбарді.

Ґалаган не шкодував грошей на створення прототипів. Як тільки текстильна справа почне процвітати, вони повернуться йому в набагато більшому обсязі. І завдяки цим статкам та власним збереженням у банку Ломбарді він зможе почати те, що замислив.

— Що ж, ви ще дуже молоді та амбітні. Гаразд. Якщо все ж займетесь, розкажете потім що ж це за справа? Я радо інвестую.

Власник «Д’юрака» дивився на Ґалагана очима повними довіри. Було б помилкою назвати дітей Лулака боягузами. Працюючи з Ґалаганом пліч-о-пліч, Кройтон помітив, що той був обережнішим, але таким же рішучим, як його батько. Може, колись йому вдасться започаткувати справу, яка змінить світ.

Думаючи про це, власник «Д’юраку» знову наповнив свій пустий келих лікером.

***

—  Привіт, Естеро!

— О, ви вже тут, пані.

Естера зустріла мене дружньою усмішкою. Спочатку мені було з нею трохи ніяково, адже я мушу вдавати дитину. Взагалі, так було з більшістю робітників, крім Клерівана, лікаря О’Мелі та бібліотекаря Брошуля, звісно. Але завдяки тому, що саме Естера займалася лікуванням мого зап'ястка, я з нею зблизилася.

— Я принесла фруктовий торт!

Хоча, правильніше було б сказати «з усіх сил старалася зблизитися». 

З першого погляду може здатися, що Естера фанатка гіркого чаю, але неочікувано для мене виявилося, що вона має слабкість перед солодощами. Десерти були для неї розкішшю, недоступною через маленьку заробітню плату. І я цим скористалася.

— Дуже вам дякую, пані. 

Побачивши, як я дістаю торт з корзинки для пікніка, вона всміхнулася, від чого на її щоках утворилися ямочки.

— Я принесла забагато, тому решту можеш забрати й з’їсти у себе!

Зручно бути Ломбарді, чиї статки близяться до нескінченності. Задля одного шматочка торта Естері довелося б йти в кондитерську і витратити там чималу частину власних грошей, а мені достатньо просто попросити будь-якого працівника маєтку, і мені принесуть цілий торт.

— Якщо ви не проти, можемо поговорити, поки їстимемо чай з тортиком.

Яка чудова пропозиція. Мені саме треба було виправдання, щоб поговорити з нею.

Я палко кивнула, і Естера поставила на піч чайника.

— Тоді, поки закипатиме вода, нумо оглянемо ваш зап’ясток.

— Так, ось.

Естера обережно оглянула мій здоровий на вигляд зап’ясток, ніби тримала в руках фарфорову вазу. 

— Стало набагато краще.

— Я ж казала. Я здорова.

— Якщо будете необережні, можете ще сильніше поранитися.

Попри те, як я навмисно втиралася до неї в довіру, мені щиро подобалися наші чаювання. Я насолоджувалася ароматним чаєм, а Естера неквапливо нарізала гостинець.

Через деякий час, коли ми вже з’їли по шматочку торта, я невимушено спитала:

— Естера, у тебе є мрія?

Комусь слово «мрія» може здатися дитячим, але Естера поставилася до мого питання серйозно: трохи подумала, а тоді відповіла.

— Моя ціль — вступити до академії та вивчати там медицину. Я хотіла б стати фармацевтом.

Як і очікувалося. На цей момент часу вона вже знає, чого хоче від життя.

Я схилила голову на бік, вдаючи, що не розумію:

— Але хіба навчання в академії не дороге?

Вступити до Імперської Академії, збудованої першим імператором та родиною Ломбарді, міг будь-хто, незалежно від статусу, аби тільки склав вступні іспити. Але вона також була також відома своєю високої платою за навчання. Тому більшість простолюдинів обирало академію Пейн, де навіть писати не вчили. Система освіти там, звісно ж, теж сильно відрізнялася від Академії, збудованої за аристократичними мірками.

— Ви праві. Тому я дуже стараюся накопичити гроші. Коли я накопичу достатньо грошей для одного року навчання, шукатиму гранти на дослідження.

— І скільки ти вже зібрала?

— Приблизно половину… — пробурмотіла вона.

Вже половину? Неймовірно.

— А після цього? Навіщо тобі вчитися в академії на фармацевта?

Схоже, моє питання виявилося для неї занадто неочікуваним. Естера уважно поглянула на мене і тихо сказала:

— Інколи мені не віриться, що вам, пані, лише сім років.

Воно й не дивно, я ж зовсім не дитина взагалі-то.

— Мені буде вісім за кілька днів! — я ображено задерла підборіддя на дитячий манір.

— Я хочу вивчити фармакологію і потім відкрити лікарню, куди зможуть приходити навіть люди, які не мають грошей, — обережно сказала вона. — Це і є моя мрія, — й зашарілася, ніби я насміхатимуся з цього.

Але що в цьому поганого? Хай насолоджується мріями, поки не з’явиться змога втілити її у життя. 

— Чи можу я тобі з цим допомогти? — тихо спитала я.

— Га?..

— З мрією Естери. Гадаю, я могла б допомогти.

Естера кілька разів кліпнула очима, від чого її довгі вії затремтіли. Здається, вона не одразу усвідомила, що я маю на увазі.

— Ви кажете про стипендійну систему Ломбарді?

Як і очікувалося, дівчина швидко зрозуміла мою думку з підказок, які я розкидала тут і там.

— Ні. Я кажу про «мрію» Естери. Хіба це не ціль?

Зрештою, вона сама сказала: «Ціль» — вивчити в академії фармакологію, «Мрія» — одного дня побудувати лікарню для бідняків.

— Ах, це просто звичайна мрія.

— Так. Але якщо Естера цього хоче, я можу допомогти, — м’яко всміхнулася я.

— Ну, для початку мені треба вступити до академії.

В її очах я все ще була не більше, ніж восьмирічною дитиною. Але я також людина, що знає, як допомогти Естері досягти її мрії. Крім того, я Ломбарді. А для Ломбарді кошт за навчання в Імперській Академії навіть грошима не вважається. Навіть для мене самої це кишенькові гроші за кілька місяців, які зараз просто вкриваються пилом на рахунку в банку Ломбарді.

— Що скажеш?

І Естера це знала, тому не знайшла в собі сили віджартуватися. Її затьмаренні думками очі нарешті прояснішали. А тоді, зробивши глибокий вдих, вона спитала:

— Що мені для вас зробити?

Розумниця. Саме тому я і вважаю тебе надійною.

Я знизала плечима:

— Нічого такого. Зможеш зробити мелконові ліки?

— Ви про мелкон? 

— Так! Чи це складно?

— Ні. Це не складні ліки, але…

Мелконові ліки складаються з кількох лікарських рослин. Зазвичай їх прописують як харчові добавки дітям, що ростуть, або як поживні речовини для дорослих, що страждають від регулярної втоми.

— Але вони мають бути сильними. Чим сильнішими, тим краще. Мені потрібно стільки, щоб можна було приймати щодня протягом місяця. О, і пляшечка, куди можна було б їх покласти.

— То це не для пані…

Вона права. Якби вони були призначені для мене не було б потреби виготовляти одразу місячну дозу.

— Це мелконові ліки… — невпевнено сказала вона, ніби впевнюючи себе.

Її збентежило моє прохання, але мелконові ліки не мали шкідливих ефектів, тому у неї просто не було причин відмовлятися.

— Не хвилюйся, Естеро. Ці ліки не для того, аби завдати комусь школу, а, навпроти, щоб врятувати, — а тоді додала, щоб це не виглядало, як угода: —  Хай це буде подарунком до мого дня народження!

Естера обережна, а мені потрібна її довіра. 

На щастя, вона полегшено всміхнулася та кивнула.

— Коли вони будуть готові?

— Приблизно за тиждень.

— Ура! Чудово! Тоді, будь ласка, зроби їх якнайшвидше.

Мелконові ліки використовують як поживні добавки, але у них також є поки що маловідомий додатковий ефект: при довгостроковому прийомі вони мають антидотні властивості проти більшості відомих отрут.