— Встановіть підніжку!

Щойно карета з емблемами «Д'юраку» зупинилася, В'єз опинився поруч та почав роздавати слугам накази. Клеріван, що помірно йшов за Лулаком, лише цокнув язиком, побачивши цю картину. Поки вони чекали на примірники тканини, він встиг провести власне розслідування щодо власника компанії, Кройтона Анґенаса. З'ясувалося, що він був одним з людей Імператриці, сином чинного Володаря Анґенаса. В родині Кройтон мав незначне положення, але через те, що виріс разом з Імператрицею, був з нею близьким.

Проте така поведінка В'єза була зайвою. Який би вплив не мала Імператриця, В'єз – найстарший син Лулака Ломбарді. Навіть, якщо Анґенаси — рід Імператриці, вони — не рівня Ломбарді.

Лулак, що йшов поряд з Клеріваном, не міг не почути його цокіт язиком, однак, сам не показував невдоволення. Тільки мовчки йшов і з пустим поглядом спостерігав за своїм старшим сином. Зрештою, коли В'єз сам, замість слуги, відкрив двері карети, вже знайомий власник «Д'юраку» зійшов на бруківку.

Кройтон привітався з Лулаком, глибоко вклонившись.

Принаймні він розуміє своє місце, — бурчав про себе Клеріван.

— Ви подолали важкий шлях, але я все ж хотів би перевірити товар, перш ніж ми зайдемо всередину для обговорення деталей.

— ...Як скажете, — насупився власник компанії «Д'юрак». — Як і обіцяв, я привіз тканину, але не очікував, що ви зажадаєте, аби я її продемонстрував...

Це була лише формальна процедура, але В'єз все одно встав перед Лулаком, перепитавши:

— Батьку, ви впевнені, що це справді необхідно?

— Геть, — наказав Лулак, гнівно глянувши на В'єза. Він не супився і не кричав, але цього погляду було достатньо, аби В'єзу стало недобре. — Невже тебе не вчили не заслоняти дорогу Володарю?

— Ах, — тільки і вирвалося у В'єза. Усвідомивши свою помилку, він квапливо відійшов.

— Зніміть брезент.

За командою Лулака, слуги зняли полотно, що вкривало віз.

— Гм-м... — Лулак торкнувся тканини, потер її. Та виявилася незвично жорсткою на дотик. — Клеріване.

Чоловік миттю опинився поруч з Володарем, мов тільки й чекав, що покличуть. Після дотику до тканини на обличчі Клерівана також відобразилося невдоволення.

— Яка була використана сировина? — звернувся він до власника «Д'юрака»

— Ох, це... — Кройтон на мить завагався, мов ніяк не міг згадати.

Ви навіть сировину назвати не спроможні, але зібралися робити з нього товар, який продаватимете за гроші, взяті у борг?

Цього було достатньо, аби зайвий раз показати байдужість та неосвіченість Анґенасів у сфері торгівлі.

— Ця тканина зроблена з листів і стеблів корою.

— Тобто, з корою? — перепитав він.

Корой був звичайною травою, яка росла по всій території імперії. Тому помітивши, що Клеріван, відомий вчений, вперше чує про таку тканину, В'єз навіть трохи знітився.

— Ця технологія дуже розповсюджена на Сході імперії. Схоже, не так вже й багато ти знаєш, — підмітив він.

Клерівана, звісно, дратувало таке ставлення В'єза, але протипоставити було нема чого: на текстилі він справді не знався. Він займався освітою дітей Ломбарді, а також гарно знався на комерції, але вперше чув тканину, сплетену з простої трави.

— Оскільки вона широко розповсюджена на Сході, але маловідома в інших регіонах, продаж тканини має бути прибутковим, — додав Кройтон.

— Он як? — тільки і сказав Лулак. Звісно, нічого доброго це не означало, адже він все так само скептично розглядав тканину у возі.

Ломбарді вже отримали від компанії «Д'юрак» письмовий звіт-запит на необхідну грошову суму та кількість робочої сили. Якби такий запит отримала будь-яка інша компанія, вони нізащо не змогли б таке виконати. Однак це були Ломбарді, для яких гроші ніколи не були проблемою. Навіть якщо цей бізнес не окупиться, вони зможуть покрити всі збитки лише за якийсь місяць чи два. Тим, що хвилювало Лулака, було зовсім не кошти. Його бентежило, що його старший син, не думаючи про наслідки, підлабузнювався до власника «Д'юраку».

Чинна Імператриця, Рабіна Анґенас, була скупою, але надміру амбітною жінкою, яка не цуралася жодних методів, аби зробити свого сина спадкоємним принцем. Компанія «Д'юрак» була заснована поквапом, адже для того, щоб роздавати дворянам хабарі необхідні були гроші. Але, якщо бізнес провалиться і Імператриця буде незадоволена сумою витрат, очевидно, на кого вона скине всю провину. В той час як В'єз щиро вірив, що одного такого бізнесу буде достатньо, щоб зблизитися з Імператрицею.

Лулак зробив остаточне рішення. Текстильна справа буде перевіркою не тільки для Імператриці, але і для В'єза.

— В'єзе.

— Так, батьку?

— За цей текстильний бізнес...

Але перш ніж Лулак завершив договорив, з-за возу почувся дитячий голос:

— Овва! Тканина, з якої роблять одяг!

Чотири чоловіки, між якими панувала напруга, озирнулися в сторону голосу.

— Флорентія? — спантеличено промовив Лулак.

Глянувши на дідуся, Флорентія променисто усміхнулася і голосно промовила:

— Татко багато знає про одяг!

***

Я сильно здивувала своєю появою дорослих, але лишень по-дитячому невинно усміхнулася.

— Як ти тут опинилася, Флорентіє? — ледь схилившись до мене, спитав дідусь.

— Ми з татком гуляли! А потім я побачила дідуся і підбігла.

Сама підійшла, аби побачитися з дідусем. Ще й сказала, що щодуху бігла до нього. Тож не дивно, що після цього кутики його губ поповзли вверх.

— Дякую, Флорентіє. Але надалі будь обережнішою. Якщо бігатимеш, можеш впасти та боляче забитися.

— Гаразд, дідусю.

Він погладив мене по голові. В той час як В'єз був вкрай роздратований моєю появою і, відігнавши мене жестом, сказав:

— Дорослі працюють, іди пограй і не заважай нам.

Я проігнорувала його слова та спитала дідуся:

— А що це таке? Тут так багато однакової тканини!

— Ця тканина зроблена з трави під назвою корой. Ми з іншими дорослими розмовляли і думали, чи зможемо заробити на її продажі.

— А, тоді зрозуміло.

Заробити? Ця справа приречена. З нею виникне так багато проблем, що навіть перераховувати не хочеться. І через ці самі проблеми бізнес провалиться, а Ломбарді понесуть величезні фінансові збитки.

Хотілося вийти наперед та голосно заявити: «Можете навіть не починати, закінчіть усе тут». Але моя задача, звісно, полягала в іншому.

— Ух! Ха-а... Тіє! Чому ти втекла?

Моя задача — доручити цю справу батькові.

Я глянула на татуся з невинним обличчям:

— Татку! Дідусь продає тканину!

— Ох... Ху-ух... Вибачте, батьку. Тіє, не можна втручатися у розмови дорослих. Ходімо, почитаємо книжку.

Батько зовсім не розумів моїх натяків! Тільки й думав про те, як би швидше забрати мене звідси.

— Дивись, тату! Ця тканина зроблена з трави корой. Дивовижно, правда?

— Га? Корою?

Я знала, що це його зацікавить. Батько повернувся до карети та взявся розглядати тканину.

— То це і є тканина з корою... Вперше таке бачу, а тим паче торкаюся... — захоплено бурмотів він, але, усвідомивши це, зашарівся та знову звернувся до мене: — Ходімо, Тіє.

«Не можна зараз піти!» — тільки-но подумала я, як почувся голос, який змусив моє серце пропустити удар.

— Ґалагане, оглянь цей текстиль.

Це був дідусь. В'єз виступив наперед, щоб заперечити, але був настільки шокований, що не зміг вимовити ані слова.

— Я небагато знаю про цю тканину, — відповів батько. — Лише те, що вона розповсюджена у східній частині Імперії, і що таким способом тканину виготовляють вже не одне сторіччя. Її легко робити, бо сировина легкодоступна і росте по всій території Сходу. Через це вона досить популярна серед простолюдин.

— Простолюдин?.. – перепитав Кройтон. Після слів батька він різко змінився в обличчі. — Цю тканину використовують простолюдини?..

— Так, як ви бачите, вона жорстка і груба, тому не підходить для одягу шляхти.

— Гм-м... — помітивши, що власник «Д'юраку» мовчить, дідусь запитав: — Що скажете, пане?

— Річ у тім, що мій інформатор наголосив, що цю тканину однаково полюбляють і аристократи, і простолюдини. Я збирався заробити на продажу її дворянам.

— Хіба ви нещодавно не казали, що особисто займалися цим питанням?

— І-інформацію мені надала дуже близька людина, я й припустити не міг, що мене так надурять.

— Схоже, ця близька людина вас зрадила.

Обличчя власника «Д'юрака» почервоніло від сорому.

— Але у тканини з корою є один значний недолік. Щойно рослини зібрали, залишається дуже мало часу на обробку. Ах, як я і думав, — батько розвернув тканину і цокнув язиком. Всередині виднілися сліди плісняви. — Готова тканина вразлива до вологи. Схоже, нещодавній сезон дощів все зіпсував.

— Боже... — розчаровано зітхнув Кройтон. Звісно, адже тепер доведеться все просто викинути, а всі його грандіозні плани пішли коту під хвіст.

Якусь мить батько ще роздумував, а тоді знову звернувся до нього:

— Але корой зростає і в нашому регіоні, тому у вас є змога заповнити нестачу, обробивши матеріал тут.

— О-о, он воно як!

— І якщо ви плануєте продавати тканину аристократам, спробуйте в процесі додати бавовну.

— Бавовну?

— Так. Насправді корой не такий вже й поганий матеріал. До того ж стане в пригоді, щоб знизити вартість виробництва. Хоч і доведеться збільшити закладений бюджет, втім, додавши бавовни, ви отримаєте міцну, але водночас м'яку і приємну на дотик тканину.

— Неймовірно!

— Але це потребує неабиякого рівня майстерності, тому необхідно буде попіклуватися про те, аби найняти вправних ткачів.

— Ткачів?.. — здивовано заблимав очима Кройтон, ніби перший раз почув про цю професію.

— Гільдія ткачів Ломбарді здатна виконати таку роботу. Але, звісно, це збільшить частку Ломбарді в цій справі, — вступив в розмову Клеріван.

— На скільки, як ви вважаєте?

— Враховуючи середню зарплату робітників Ломбарді...

І поки Клеріван з власником «Д'юраку» домовлялися, батько взяв мене за руку, щоб непомітно піти.

— Ґалагане, ти відповідатимеш за цю справу, — дідусеві слова збили батька з пантелику.

— Батьку! — ледь не кричав В'єз. Він не міг допустити, аби справа, яка була так йому потрібна, дісталася молодшому братові.

Але рішення дідуся було остаточним.

— Але, батьку, я зовсім не знаюся на торгівлі, — перелякано мовив батько.

Не даючи батькові шансу відмовити, дідусь спокійно звернувся до власника «Д'юраку»:

— Схоже, вам знадобиться радник, який знається на тканинах.

— Через моє незнання у сфері виникли проблеми. Тому, якщо молодший Ломбарді погодиться допомогти, я буду безмежно вдячний!

В'єз був у розпачі. Попри своє прислужницьке ставлення до Кройтона, він все ще вважав себе єдиним і неповторним спадкоємцем родини Ломбарді. І те, що справу забрали просто з його рук, боляче било по його гордості.

— В тому, де вам бракує знань та досвіду, я допоможу. Вам немає про що хвилюватися, Ґалагане, — Клеріван, що мав погані стосунки з В'єзом, без сумнівів запропонував батькові допомогу.

Батько вагався якусь мить. Він зустрівся зі мною поглядом.

Тобі вдасться, батьку!

— Татку, ти їм допомагатимеш? Це так здорово! — невимушено сказала я.

Мої слова стали вирішальними. Батько міцніше стиснув мою руку, зібрався з думками, а тоді кивнув дідусеві:

— Я спробую.

Я ледве втрималася, щоб на радощах не застрибати на місці. Тато точно здатен врятувати цю справу. Тепер основні проблеми буде вирішено, і як Ломбарді, так і Анґенаси зможуть отримати з цієї справи гарний прибуток. І ніякий йолоп не відважиться завадити справі, над якою сумісно працюватимуть два найвпливовіших доми імперії.

— По руках!

Звісно, це не стосувалося В'єза, який тільки й думав, якої б завдати шкоди. Хоча нічого він вдіяти так і не зможе, доки дідусь голова родини. А якщо таки спробує зруйнувати родинну справу через свої заздрощі, дідусь цього просто так не залишить.

— Це так чудово, татусю, — тихо повторювала я, але цього було достатньо, аби тато почув.

Проживши майбутнє, дещо я зрозуміла напевно: як Ломбарді придивляються до спадкоємців престолу, так і Імператриця спостерігає за тим, хто ж стане наступним Володарем Ломбарді. До сьогодні всі розглядали В'єза як єдиний можливий варіант, хоч і розуміли, що вад у нього більше, ніж достоїнств.

Щомісяця В'єз зі своєю родиною відвідував звану вечерю в Імператорському Палаці. Але, впевнена, цього разу запрошення також отримає й родина Ґалагана Ломбарді.

Адже там є той, з ким я повинна зустрітися якнайшвидше. Особлива людина, що була позашлюбною дитиною Імператора і покоївки. Я повинна заручитися його підтримкою, щоб стати Головою родини.

Другий принц, Ферез Брівашау Дюрелі, був у Імператорському Палаці.