Скрииип, — з неприємним звуком імперські лицарі зачинили залізні ворота величезного маєтку.

Це був кінець родини Ломбарді. Роду, який лишався наймогутнішим на континенті протягом 250 років та не поступався владою навіть імператорському родові Ламбургів.

Клан, символом якого було світове дерево, розростався і міцнів, під стать мінливому світові. І його історія так дурно скінчилась через В'єза Ломбарді, Голову родини, якого тепер звинувачували в ухиленні від сплати податків і державній зраді.

Сотні мешканців міста Ломбарді, названого на честь великої сім'ї, зібралися перед маєтком. Були ті, хто витирали сльози хустками, і ті, хто навіть погляд в сторону дому не кинули. І попереду натовпу стояла я, Флорентія.

— Недоумки, — крізь стиснуті зуби виплюнула я, але марно.

Я ковзнула поглядом по кремезним дверях маєтку і охороні, не стримуючи потік слів, що самі собою злітали з вуст:

— Телепні, дурні, йолопи, ледарі, які навіть з палаючої хати не спромоглися б вибігти!

Я відчувала на собі здивовані погляди містян, але що мені з того тепер? Родина Ломбарді зазнала краху.

І скільки я не лаялась, не кидала проклять, гнів у моєму серці не вщухав.

— Казала ж, то буде не Перший принц. Стільки разів казала, що він просто розбещений дурень, який ніколи не зможе стати Наслідним принцем!

Але, не зважаючи на мої поради, ідіоти з Ломбарді все одно підтримали саме Першого принца — Астана Неремпе Дюрелі. Виправдовувались тим, ніби він родич Імператриці, а насправді підтримували жадібного покидька, такого ж, як вони самі.

Хоч він і був людиною блакитної крові, але, потопаючи у нескінченних розкоші і насолодах, він перетворився на лінивого одутлого йолопа.

Історія Ломбарді аж ніяк не поступалася історії самої Ламбурзької імперії: саме родина Ломбарді обрала Дюрелі першим Імператором королівства і створила Імперію такою, яка вона є зараз. Чи це все? Ні.

Досягаючи вершин, родина здобула неймовірні багатства, а кожну війну, в якій брала участь, вигравала без жертв завдяки дипломатії, ба навіть підтримувала талантів усієї імперії. Не було в світі місця, де не знали би про Ломбарді. І все завдяки Лулаку Ломбарді — попередньому Голові дому Ломбарді. Саме він підняв родину на такий рівень.

Варто було молодому Лулакові тільки вступити на пост Голови дому, імператорська родина підписала указ, щоб утримати його під контролем.

Саме тоді Лулак вигадав систему стипендій.

Число талановитих людей в різних галузях невпинно зростало завдяки щедрій підтримці, яку міг отримати кожен, незалежно від статусу й походження. Не дивно, що відданість тих, хто навчався за заступництвом Ломбарді, була беззаперечною.

Вони не були Ломбарді, але були людьми Ломбарді.

Саме так Лулаку вдалося всюди поширити відданих йому людей, навіть не виходячи за територію маєтку Ломбарді. Врешті-решт, імператору не залишалось нічого, окрім визнати вплив Ломбарді і скасувати указ через дванадцять років.

Однак,

— Якими б неосвіченими ви не були, як можна було згубити таку родину за два роки?!

Два роки тому, після смерті Лулака Ломбарді, його перший син, В'єз Ломбарді, став новим Головою.

Це був тільки початок всіх нещасть.

В'єз був недолугою, бездіяльною людиною, яка тільки й вміла, що казати гарні слова, але аж ніяк не керувати родиною або королівством. Таким чином, все сімейство Ломбарді, перетворилися на егоїстичну купку розтринькувачів, що й призвело до втрати всього, чого досягли пращури.

Причина, чому так багато про них знаю дуже проста: колись я теж була Ломбарді.

Якщо конкретніше, раніше я жила у Північний Кореї, поки не померла в аварії і не переродилася у цьому світі.

І знову ж, у роду Ломбарді.

Коли я вперше відкрила очі, то була у тілі новонародженої дитини. Замість того, щоб плакати, я верещала від захвату, дивлячись на всі розкішні убрання, що оточували мене. Це здавалося примарою. Нарешті у мене було все, про що я могла мріяти!

Були часи, коли я прокидалася, бажала всім в маєтку доброго ранку, а вже потім, вночі, перед сном, роздивлялася дивовижні узори вирізьблені на стелі. Але, на жаль, це було недовго.

Мій батько був третім сином мого дідуся, Голови дому Ломбарді, а мати, що померла, народжуючи мене, була звичайною жінкою, й не могла офіційно вийти за нього заміж через суворі правила родини. Я була незаконно народженою дитиною, але з дозволу дідуся росла під прізвищем Ломбарді.

Хоча це не значило, що я стала частиною Ломбарді: я завжди була чужою дитиною з таким самим прізвищем, але аж ніяк не членом сім'ї. Але хоча воно було лише умовністю, навіть так я була щаслива.

До свого одинадцятого дня народження.

Мій батько помер від невиліковної хвороби, а я була всіма забута. Без батька, який зв'язував мене з сім'єю, ніхто не хотів визнавати мене Ломбарді. Скоро мене перестали запрошувати на родинні свята, і я повністю втратила своє місце. Однак, я не могла так просто здатися, тому почала працювати у п'ятнадцять років.

Спочатку я клопоталася у бібліотеці. Коли мій батько був ще живий, ми проводили там багато часу разом, тож вона стала мені другою домівкою. Тому, коли бібліотекар раптово пішов через хворобу та звільнилася вакансія, я взяла ці обов'язки на себе, хоч і довелося задля цього попотіти. Смішно було довірити цілу бібліотеку п'ятнадцятирічній дитині, але тут прізвище Ломбарді стало мені у нагоді.

Мені подобалася організація і замовлення книжок, які в мене просили відвідувачі, тож це давалось нескладно. В результаті моєї старанної і кропіткої роботи, бібліотека ставала все приємнішим місцем, а мене вперше почали помічати.

Згодом, крок за кроком, я почала брати на себе обов'язки дому. А коли мені виповнилося вісімнадцять років, я вже відповідала за всі справи дому Ломбарді. Це була важка праця. Брати мого батька були просто пихатими дворянами, які жили у своєму ідеальному обмеженому світі, а мої кузени були звичайними пройдисвітами, які, то і діло, потрапляли у різні халепи.

В рік, коли мені виповнилося дев'ятнадцять років, дідусь захворів, і мені доручили його доглядати. Це не дивно: я єдина добре зналася на сімейних справах. Дідусь був шокований моєю здатністю швидко навчатися і безпомилково виконувати всі обов'язки, на відміну від інших кузенів, які були не великого розуму від народження.

— Якби я тільки раніше дізнався, що ти така розумна дитина!

Коли симптоми хвороби погіршились, дідусь то і діло зітхав, думаючи про майбутнє родини.

— Я би передав родину тільки тобі... — сміявся він кожен раз і знову зітхав.

— Нічого би не змінилося, дідусю.

— Чому ти так думаєш?

— Бо я незаконно народжена. Як я можу стати Головою родини з таким походженням?

— Ні, Флорентіє, — твердо мовив він, хитаючи головою. — Ти Ломбарді. І будеш Ломбарді доки в тобі тече хоча б крапля нашої крові.

Однак розкаяння були вже запізні. В'єз, старший син мого діда, вже рахував дні до того, як стане Головою дому. Але я не сказала б, що останні три рокі, які я провела з дідом, були марними. Протягом нашого спілкування я нарешті змогла відчути родинне тепло вперше з того часу, як помер мій батько.

— Вибач, Флорентіє. Мені треба було краще піклуватися про тебе. Адже ти моя онучка... Пробач мені, — гірко мовив він.

Цього виявилось достатньо. Вся образа, яка не відпускала мене з дитинства, — за те, що ігнорував, що дозволив забути, — просто зникла після цих щирих вибачень.

Він зробив все можливе для родини Ломбарді. Він жадав, аби його родина досягла великих висот.

Я працювала ночами і думала, що насправді не так вже й погано виправляти помилки кузенів.

Мені подобалося бути частиною родини Ломбарді.

Проте...

— Забирайся звідси! Ти знаєш, що повинна зробити. Не змушуй мене тобі пояснювати, Флорентіє, — сказав В'єз одразу після похорон дідуся. Він кинув сумки з речами мені під ноги. — Я терпів тебе через твого батька, але більше не хочу бачити. Не можу повірити, що дозволив тобі тут так довго пробути.

...я занадто довго чекала.

Ти що, зовсім сліпий? Невже не бачиш, що я зробила для сім'ї? Скільки би я не намагалася, щоб я не робила, цього завжди було недостатньо. Я все ще не була Ломбарді.

— Можете забрати в мене прізвище «Ломбарді», але дозвольте працювати на родину. Я потрібна тут, — промовила я до огидного кумедні слова.

В'єз тільки зареготів.

— Ти так і не зрозуміла? Не смій повертатися!

Ось так мене і вигнали.

Я так і не отримала ніякої спадщини, хоча була Ломбарді. А вже через два роки ці йолопи повністю зруйнували все, що можна було.

Таку видатну родину! Прекрасний рід Ломбарді, якому я присвятила свою молодість!

Бам! — грюкнула склянка, яку я різко поставила на стіл.

Власник бару невдоволено глянув на мене, але мені було все одно: гнів став нестримуваним.

— Тож, Другий принц все таки досягнув вершин, га?

На Другого принца, Фереза Брівачау Дюрелі, з дитинства всім було начхати, бо його мати була звичайною покоївкою.

Ніхто навіть подумати не міг, що принц, який за чутками ще у дитинстві помер у покинутому маєтку, насправді досягне таких успіхів. І, будучі неймовірно талановитим, він закінчив Імперську Академію найкращим учнем і як держслужбовець, і як військовий офіцер, завдяки чому його нарешті помітив батько — Імператор. Це не все! Завдяки своєму шарму Другий принц залучив до себе увесь парламент, в тому числі тих, кого туди просунули Перший принц і його матір, Імператриця.

Ехх.

Ломбарді ніколи не збанкрутували б, якби тільки зробили правильний вибір.

— Гей, налийте мені ще!

Скільки би я не пила — не могла загасити лють глибоко всередині.

— Тільки сліпий не побачив би, що до цього все йшло. Очевидно, що Другий принц став би Імператором, бо Перший принц тільки і робить, що пиячить і грає у карти.

Але ці бовдури Ломбарді не бачили цього. Мабуть, тому що самі грали в карти з Першим принцем за одним столом.

Врешті-решт, Другий принц все таки став Наслідним принцем після смерті Імператора, і для Ломбарді, які підтримували Першого принца, це стало нищівним ударом.

— Хах... Час додому.

В голові паморочилось від випивки. На щастя, домівка, яку я орендувала, знаходилась лише в двох кварталах від бару. Я лишила гроші на стойці й пішла додому.

— Покидьки. Безмозкі бовдури. Нікчеми, — бурчала я на спливаючі в голові образи родичів.

Ковзь.

Я оступилась і хитнулась, гойдаючись і щосили намагаючись не впасти. Але тільки я випросталась, опинилась перед каретою, що мчала прямо на мене.

Ігого!

Щось сильно вдарило мене в спину, і я перестала будь-що відчувати, тільки чула цокіт копит вдалині.

Іронічно. В минулому житті померла, потрапивши під машину, в цьому — під екіпаж.

Я опустила очі і побачила своє тіло, що вже лежало на землі. Зовсім скоро настала темрява.