Демонам немає відпочинку

   Мені здалося, що я втратив свідомість лише на кілька секунд. Прийшовши до тями, я відкрив очі й швидко підвівся. В тілі відчувалася неймовірна легкість. Нічого не боліло, що мене трохи здивувало. Я впав обличчям на землю, тому швидко перевірив, чи не залишилося ран від падіння на обличчі. Зробивши це, я трохи заспокоївся.

   "Мені тільки не вистачало пику розбити..."

   Я не встиг договорити, як побачив дещо дивне. Позаду мене в траві лежав якийсь хлопчик. Я придивився до нього й зрозумів, що це був я.

   "Я що, вмер?" – подумав я.

   Кинувшись до річки, я вирішив подивитися на своє відображення. Нахилившись над водою, я не побачив жодного відображення.

   "Я точно вмер, і мій дух вийшов з тіла. Ну все, от і пожив кращим життям..." – мені здалося, що я почав плакати, але не зміг видавити жодної сльози.

   Просто сів на берег річки, опустивши ноги у воду. Мені стало дуже шкода себе, і я, здається, втратив навіть дар мови від стресу. Так я просидів хвилин десять.

   "Ну і чому моя душа не повернулася до пекла?" – подумав я і через кілька секунд повторив це вголос:

   "Чому я ще не в пеклі?!"

   Очікувано, я не почув ніякої відповіді. Ще хвилин через п'ять мені стало нудно. З болем видихнув повітря з легень і відкинувся на землю, закривши очі.

   "І чому я ще не зник..."

   І ось, коли я нарешті заткнувся, щось почув. Я почув чиєсь дихання. Як виявилося, це дихав "я", лежачи на траві.

   "То я ще живий!" – швидко схопився і почав оглядати своє тіло на ознаки життя та травм. Тіло дихало, здавалося, що я просто заснув.

   "Але чому тоді я бачу себе з боку? Це що, знову якесь видіння?"

   Я звернув увагу на те, що все навколо здавалося доволі сірим, і мій зір майже не бачив яскравих кольорів, хоча їх точно було багато навколо.

   "Це ж не видіння з минулого, як минулого разу. Це реальність. Як це взагалі працює? Я що, заснув, а моя душа вийшла з тіла? Це взагалі як називається? І як мені тепер прокинутися?"

Я    посидів хвилин десять біля свого тіла в активних роздумах, але ні до чого не додумався.

   "До свого тіла я не можу доторкнутися, рука проходить наскрізь. То як мені повернутися в тіло?" – подумавши ще трохи, я вирішив:

   "Ну і добре! Якщо я не можу повернутися зараз у своє тіло, то треба використати цю можливість по максимуму. Здається, я бачив жіночу лазню в місті. Гадаю, час для наукової розвідки."

   Як не дивно, хтиві думки, як і очікувалося, підняли мені настрій навіть у такій страшній ситуації.

   "Думаю, нічого з моїм тілом не станеться, якщо я годинку походжу околицями у вигляді духа."

   Я виліз з-під мосту й швидко пішов у бік поселення. Рухатися було доволі легко, здавалося, що ноги самі несуть мене, куди очі дивляться.

   "Це ж треба, я бачу, схильність до припадків збереглася навіть після переродження. У минулому житті у мене було не особливо міцне здоров'я, і час від часу я навіть втрачав свідомість. Але звісно, до такого не доходило. І все ж..."

   Зайшовши в центр поселення, я почав оглядатися. Навколо було людно, як і тоді, коли я біг до річки. Добре, судячи з усього, мене ніхто не бачить. Але і я не можу ні до кого доторкнутися. А шкода. Якби це була невидимість, то думаю, я б щось вигадав.

   Я знову посміхнувся, напевне, доволі злою посмішкою.

   І тут я згадав про ту крамницю.

   "Точно, лазня почекає. Спочатку познайомлюсь зблизька з тим виродком."

   Я попрямував до магічної крамниці. Двері були зачинені, але дух це не зупинило. Я проник всередину. У крамниці було порожньо. Я почав оглядати все навколо. Оглянувши зблизька асортимент, я знову підійшов до того самого персня. Він лежав на своєму старому місці. Я спробував узяти його в руку, але це було марно. Тоді я спробував краще його понюхати, але і це не вдалося. Нахилившись над перснем і почавши його нюхати, я швидко зрозумів, що він нічим не пахне.

   Та й загалом у крамниці було багато різних алхімічних інгредієнтів, як я розумію. І вони часто мали сильний запах, я відзначив це ще коли вперше зайшов до крамниці, але зараз я взагалі не відчуваю цих ароматів. Як я не принюхувався, нічого не зміг відчути.

   "Зрозуміло. Схоже, що моє чуття не діє в цьому стані."

   Не знайшовши нічого особливо цікавого на вітринах, я пішов у глиб крамниці. Зайшовши за прилавок, я знайшов багато різних пляшечок, які стояли під прилавком. Серед них одна була порожня. Мабуть, це та пляшечка, яку на мене вилив цей виродок. На пляшечці був ярличок з якимось написом. Я викрутився, щоб прочитати, що на ній було написано. І як не дивно, я зміг прочитати напис: "Валідійська олія". Я був здивований, що зміг прочитати цей напис, адже не знав місцевої мови, але варто було мені глянути на нього, як у свідомості рефлекторно виникло розуміння написаного.

   "Вау. А це справжня магія. Але що таке ця валідійська олія? Це якась отрута чи кислота? Як мені тепер лікувати той опік?"

   Цього, звісно, на пляшечці не було написано.

   Сидячи навприсядки під прилавком, я скривив роздратоване обличчя і продовжив оглядати вміст внутрішнього відділення прилавку.

   Аж тут я почув чийсь голос. Хтось розмовляв. Я подивився навколо і зрозумів, що голос лунає з дверей, що знаходяться в підвалі крамниці. Виявилося, позаду прилавка є сходи, які ведуть у якийсь підвал чи льох.

   "Що, матінко, у нас дорогі гості?" – промовив я сам до себе з певним інтересом та сарказмом. Піднявшись, я спустився по сходах до ще одних дверей, звідки йшов звук розмови.

   "Ну що ж, матусю, пройдемо в засіки", – сарказм у моєму голосі наростав. З цими словами я спробував пройти крізь зачинені двері, що вели до підвалу. Але, як не дивно, не зміг цього зробити. Як би я не намагався просунутися крізь двері, я просто вдавлювався в якусь невидиму перешкоду, схожу на силове поле. Це вже цікаво. Мабуть, тобі є що ховати, виродку, якщо ти повісив такий захист на свій підвал.

   Я не зміг проникнути в захищене приміщення, але не відступив. Максимально притулившись вухом до дверної шпарини, я почав слухати. Говорило двоє чоловіків: торговець і хтось ще, судячи з голосу, не молодий чоловік. Я уважно слухав.

   — Скільки ще чекати?

   — Я ж уже сказав: скоро. Скоро все буде готово, як я і обіцяв.

   — Тому вам краще приготувати гроші, як ми і домовлялися.

   — Якщо ти справді хочеш цих грошей, то тобі варто працювати швидше.

   — Я і так працюю швидко, просто мене постійно відволікає різне сміття...

   — Досить! Я прийду через тиждень з грошима, і краще тобі встигнути.

   — Через тиждень? Мені потрібно як мінімум два. Ви хоч знаєте, скільки часу займає процес створення цього зілля?

   — Через тиждень я буду тут в цей самий час. Як не встигнеш, то у тебе буде вдосталь часу на твої експерименти у в'язниці під горою Луз.

   — Під горою Луз? Ти мені що, погрожуєш?

   — Та ти хоч знаєш, на який ризик я йду заради...

   — Грошей... Заради грошей... 

   — Ми закінчили! Тиждень!

   Двері різко відчинилися, і я навіть не встиг відійти. Мене відштовхнуло силовим полем від входу в підвал. З нього швидко вийшов високий чоловік, його тіло було повністю закрите плащем з капюшоном. Але я встиг розгледіти його чоботи: вони явно були дорогими та надійними. Він військовий чи якийсь багатій? Як я помітив, місцеві люди носять доволі простий одяг. Незнайомець швидко піднявся сходами. Я встиг лише на кілька секунд зазирнути в кімнату в підвалі, поки двері самі не зачинилися перед моїм носом. Це була якась алхімічна лабораторія. Мій кривдник стояв біля великого казана, явно розлючений тим, як закінчилася розмова з незнайомцем. Все приміщення було завалене різними дивними предметами, інструментами та інгредієнтами. Я не встиг нормально роздивитися лабораторію.

   "Ну що, викусив? Це ми ще побачимо, хто тут сміття, виродок", – подумав я, розуміючи, що не тільки в мене сьогодні поганий день.

   Але що мені робити тепер?

   Я знову притулився вухом до дверей. Послухавши хвилину, я нічого не почув і здогадався, що, мабуть, не всі так люблять розмовляти з самим собою, як я.

   Добре, тут більше немає чого ловити. Спробую наздогнати незнайомця. Я швидко вилетів з підвалу і, пройшовши крізь стіну, опинився на вулиці. Швидко озирнувшись по боках, я не побачив і сліду від незнайомця.

   "А він швидко ходить", – подумав я.

   Я вже хотів повернутися до крамниці, щоб почекати в підвалі, поки той виродок знову відкриє двері, щоб краще роздивитися його лабораторію, але несподівано почув звук. Це був звук дзвону, і він наростав. У мене знову потемніло в очах, і я впав на землю.

   Прокинувся я від звуку дзвону в церкві сиротинця. Швидко відкрив очі і зрозумів, що лежу на траві лицем до землі. У мене боліли спина та ніс. Схоже, що я знову повернувся в своє тіло. Обережно піднявшись, я обтрусив свій одяг і вмився в річці. Дзвін. Я почув дзвін і повернувся в своє тіло. Цікаво.

   Я подивився на свої долоні. Вони були чисті, і на них не було навіть сліду від опіків. Клас. Схоже, що поки я спав, мої рани загоїлися. Круто бути чортом. Цікаво, які ще корисні здібності є у цього рогатого?

   Я задумався на секунду про те, що можу володіти неймовірною демонічною силою, про яку ще й сам не знаю. А потім несподівано відчув дещо дивне – сильний голод.  Дивно. Я не відчував ні голоду, ні спраги відколи переродився в пеклі. Цікаво, чому бажання їсти з'явилося саме зараз? Може, це через те, що я зцілився і витратив магію чи енергію на це? Або через те, що бродив у формі духа? Не знаю. І це зараз неважливо. Якщо дзвонили в дзвін, значить, час вечері. Треба швидше потрапити до сиротинця, якщо я хочу сьогодні повечеряти. Мене й так довго не було, можливо, мене і не шукають, але навряд чи мене чекатиме моя порція, якщо я ще більше затримаюсь.

  Я зібрався з думками, виліз з-під мосту і швидко побіг у бік сиротинця.