У пошуках неприємностей

   Відбувши обід, я, як дипломований науковець, вирішив трохи дослідити те місце, де, судячи з усього, мені доведеться провести певний час. З того часу, як я знайшовся на полі з картоплею, у мене не було можливості нормально познайомитися з цілим новим світом, в який я потрапив... після пекла.

   Загалом мене майже нічого не стримувало, і, гадаю, до вечері я повністю вільний. В кінці кінців, я просто дитина-сирота. Що з мене взяти? Сиротинець не обнесений високим забором, тому, гадаю, я можу вільно прогулятися околицями.
   
   Головне в цій справі — не потрапити в неприємності. Так, на сьогодні неприємностей з мене вистачить. З цими думками я спокійно вийшов з їдальні і направився, куди очі дивляться. Інші діти, що грали на подвір'ї та займалися своїми справами, не звертали на мене уваги. Прекрасно.

   Оглянувши подвір'я, я не побачив Діани. Цікаво, де вона зараз? Вона ж сліпа. Мабуть, вона не бродить сама незрозуміло де. Ну, гадаю, з нею все буде добре.

   Я вийшов на вулицю. Схоже, що сиротинець знаходиться на невеликому пагорбі за поселенням. Як там його назва? Я вже забув. Вилетіло з голови. Ну, не важливо, думаю, я ще не раз почую його назву, от і запам'ятаю. Мені з вигляду 12 років, я не зобов'язаний знати такі деталі. Хай радіють, що пам'ятаю, як мене звати. Хах. Ця думка мене розважила. Я завжди мав погану пам'ять.

   З вулиці було добре видно фасад церкви. Вона була скромних розмірів, але доволі гарна. Чимось нагадує католицький стиль. Православні церкви занадто помпезні, а ця доволі скромна і лаконічна. У будівлі з цегли вгадується релігійна споруда по вікнах, вітражах, як я розумію, та «символу віри» на шпилі. Хм, меч дуже схожий на хрест. Мій демонічний амулет має таку ж форму. Весела та цікава закономірність. А ще я тут подумав: а мені взагалі можна заходити в церкву?

   Я ж фактично демон і все таке. Хіба на мене не впаде божа кара, щойно я переступлю поріг намоленого місця? В минулому житті я чув подібні забобони. Хоча чортом я тоді, звісно, ще не був і все ж... Гарне питання. Ну, я начебто нічого особливо не відчуваю біля релігійної споруди, то, може, і всередині мені нічого не загрожує?

   Поселення оточене полями та лісом, на горизонті видно гірський хребет, біля поселення протікає невелика річка. Доволі гарно. І доволі банально. Типове фентезійне село. Цікаво, чи водяться тут магічні істоти? Ну, знаєте, всякі там гобліни, орки, ще якась чортівня. Чортівня, хах. Я знову посміхнувся.

   Гадаю, можна спуститися в селище і оглянутись. Я спокійно пішов по дорозі, викладеній бруківкою, в бік поселення. Перейшовши старий кам'яний міст, я опинився на ринковій площі. Поселення виявилося не дуже великим по моїм міркам. Гадаю, тут не живе і тисячі людей. Я побачив багато торгових лавок та маленьких магазинчиків, які торгували всіляким добром та їжею. Місцеві майже не звертали на мене уваги, хоча торговці явно дивилися скоса. І я здогадуюсь, чому. Але я принципово не шукав собі пригод.

   Я побачив, де знаходиться місцевий постоялий двір та сторожова вежа. Усі, кого я бачив, були звичайними людьми. Солдати були одягнуті доволі скромно і мали просту зброю. Ну, я, звісно, не очікував магічних мечів на кожному кроці, але, судячи з того, як виглядають охоронці, це доволі безпечна місцина.

   Мені вдалося побачити, лише побачити, які гроші тут в обігу. Це зазвичай невеликі мідні та срібні монети. В руках я їх не тримав, але вони не схожі на ті, що я маю в своєму черевикові. От би якось їх оцінити. Може, мені натирає мозоль на нозі цілий статок. Але зараз рано про це говорити.

   Навряд чи я б міг їх витратити в своєму теперішньому положенні. Та і я не хочу привертати до себе уваги. Одяг мені дали, накормили, хоча я і не дуже голодний, у мене буде дах над головою, то думаю, гроші мені і не особливо-то треба, поки що.

   А от що мене зацікавило, так це магічна крамниця. Я вже бачив тут різне: ковалі продавали мечі та обладунки, луки та стріли, але в кінці ринкової площі, вже повертаючись з центру поселення, я побачив, судячи з усього, магічну крамницю. І просто не стримався, щоб не зайти всередину.

   Я загалом нічого не знаю про магію, тому мені дуже цікаво було поглянути на те, що там можуть продавати. Я спокійно зайшов всередину. Це була невелика хатина, що ззовні так і всередині. Увійшовши в двері, я відразу почув дзвінок, що висів над дверима, тому проникнути непомітно у мене не вийшло. Та я і не хотів. Очі розбігалися від різноманіття різних вітрин та різних предметів, інгредієнтів та загалом дивних штукенцій і приладів, які були доволі щільно нагромаджені на невеликій площі магазину.

   За прилавком я нікого не побачив. Дивно. Може, продавець вийшов? Сподіваюся, я не матиму зайвих проблем. Я вже почав трохи хвилюватися і сварити себе за нестриманість, аж тут, проходячи між вітрин, я відчув знайомий запах. Мені здалося, що я вловив запах до болю знайомих мені нафтопродуктів. Пахло, здається, побутовим газом? Я спробував краще відчути джерело цього запаху. Почав активно вдихати повітря і оглядати вітрину. І от на переповненій різними речами та предметами вітрині я побачив щось цікаве. Це було маленьке кільце.

   Воно було, мабуть, дуже старим, бо метал, з якого воно було зроблене, явно потемнів. У кільці було місце для якогось камінця. Я не став брати його в руки, а просто дивився на нього, нахиливши над ним голову. І, зробивши декілька подихів, зрозумів, що, здається, цей запах поширюється саме від цього непримітного кільця. Я вдихнув ще кілька разів і переконався: так, це кільце пахне... пеклом?

   Моя рука інстинктивно потягнулася до кільця, аж тут я відчув, що на мене хтось дивиться. Я спокійно повернувся. За прилавком стояв чоловік років 50. Виглядав він не особливо доглянутим і доволі втомленим. У нього було коротке чорне волосся і сірі очі, одяг його нагадував одяг якогось мага з фентезійної гри.

   Я вже відкрив рота, щоб привітатися і вибачитися за мій візит, але маг перехопив ініціативу.

— Що, знайшов, що можна вкрасти? — в його голосі відчувалася ворожість. Невже я таки знайшов на свою голову неприємності?

— Ні, я просто зайшов подивитися ваш товар.

— Подивитися на мій товар? Аякже, так я тобі й повірив! Чортів виродок! І чому ви всі думаєте, що можете мене обікрасти!?

— Я зовсім не хотів вас обікрасти, мені просто стало цікаво, що ви тут продаєте.

— Якщо не маєш грошей, то немає чого ходити по торговцям! Хіба що ти плануєш щось вкрасти!

   Я відчув, куди йде наш діалог.

— Вибачте за те, що я вас потревожив. Мене звати Тео і я...

— Мені байдуже, як тебе звати, крадій! А ну йди сюди і покажи, що в тебе в руках.

   Діватися мені було нікуди. І як до цього дійшло?

   Я підійшов ближче і протягнув до нього свої долоні так, щоб він бачив, що в мене в руках нічого немає.

— Ось бачите, я нічого не взяв, — сказав я спокійно та впевнено.

— Так, дійсно. Нічого.

   Аж тут він вихопив якусь пляшечку з-під прилавку і вилив мені щось на руки. Я не встиг їх прибрати, і речовина потрапила мені на долоні. Я відразу відчув якесь пощипування, яке явно наростало. Не очікуючи продовження, я струсив речовину на підлогу та швидко вибіг у двері, не прощаючись з «милим» продавцем.

— Ха-ха, тепер будеш знати, як красти! Ти це на все життя запам'ятаєш! — він продовжував сміятися, а я біг, не обертаючись.

— Ось воно, чортові неприємності на п'яту точку. Йому магії захотілося, та ти сам тільки з пекла. Тебе наче чорти туди тягли! — картав я себе, біжучи по бруківці з поселення.

   Ніхто, здається, не звертав на мене особливої уваги. На руках досі відчувалося пощипування. Перебігши через міст, я кинувся до річки і почав обмивати свої долоні. Що ця паскуда на мене вилила? Це кислота чи якась отрута? Чорт його забирай! Ну, я це запам'ятаю! Вдосталь намивши руки в холодній, але чистій річковій воді, я дістав їх і почав оглядати на сліди пошкоджень. Як я і думав, те місце, куди потрапила та речовина, почервоніло та набухло. Здається, в місцях опіку злазить шкіра. Цей виродок мене кислотою облив! Чорт, я б йому цю кислоту в горлянку заллю. Хай тільки я трішки освоюся в цьому світі. Він за це заплатить.

   Руки сильно боліли. Моє серце калатало. Здається, я дуже сильно злякався. Сильним також було відчуття злоби на торговця, який несправедливо мене звинуватив та ще й покалічив.

— Виродок! Я тебе запам'ятав! Клянуся, я тобі помщуся!

   Вдосталь пополоскавши руки в воді, я спробував підвестися, але мої ноги підкосилися, і я, здається, знову втратив свідомість, впавши на траву під мостом.