Демонічний Дрес-Код

   Пройшовши північний коридор до кінця і  вперся у силою виламані масивні двері, за якими була невелика кімната. Вона була майже крихітною, особливо якщо порівнювати її з іншими кімнатами та залами. Ну, сподіваюся, тут я знайду нарешті щось цінне. Переступивши поріг кімнати, мою увагу привернуло велике масивне дзеркало, що висіло по центру північної стіни.

-" Це дзеркало?"
 
   Я підійшов до нього впритул і побачив, що воно було абсолютно чорне. А головне — розбите. Здалеку це було майже не помітно в темряві, але коли я підійшов ближче, то побачив, що велике дзеркало було розтрощене і трималося купи мабуть лише через те, що його утримувала рама. Дзеркало складалося тепер з безлічі шматочків різної, переважно гострої форми. Моє відображення розмивалося так сильно, що я не міг нічого детально розгледіти. Приблизно по центру дзеркала була пуста область без скла. Мабуть, уламки просто випали з центральної частини дзеркала. Я доторкнувся рукою до того, що залишилося від дзеркала. Нічого не сталося. Навіть якщо воно і магічне, то я нічого не відчув при контакті з ним. А головне — я не в змозі розгледіти себе в ньому. Це дзеркало повністю безкорисне.

   Я почав уважно розглядати кімнату. В стінах по кімнаті було розкидано багато маленьких дверцят. Більшість з них були відчинені і, як я розумію, пусті, але були і зачинені.
   
   -"Це щось типу камери схову? Чи що?". Якщо це так, то можливо я нарешті чимось розживуся. В мене знову загорілися очі. В кожному з дверцят було гніздо для маленького ключа. Б'юсь об заклад, мій ключик має відкрити якусь з цих замкнутих комірок.

   Я почав енергічно підбирати потрібні дверцята. Спробувавши відкрити з десяток комірок, я майже втратив надію. І от нарешті, вставивши ключ у чергову комірку, я почув завітне клацання. Ключ провернувся не без певних зусиль, і все ж я відкрив дверцята. В середині невеликої комірки самотньо лежав маленький амулет.

   -"Так! Нарешті! Вдача! Це мабуть той предмет для переходу через портал. Це мій білет з пекла!".

    Я негайно дістав його з комірки і одягнув на себе. І знову таки нічого не відбулося. Я почав роздивлятися його ближче. Це був невеликий амулет на ланцюжку у вигляді меча, доволі схожий на хрестик, без зайвих елементів, доволі простий дизайн. Він був металевий. Але метал був доволі важкий. Навряд чи це дорогоцінний метал. Вдосталь покрутивши його в руках і роздивившись, я закінчив огляд кімнати. В одній з комірок я знайшов аж п’ять блискучих маленьких монеток. За розмірами та кольором вони були схожі на наші 5 копійок. Монетки були в доволі хорошому стані, на них були якісь написи, які мені не зрозумілі, але був і малюнок. Малюнок схематично зображував здається якесь дерево. Цікаво, який їх номінал.

   Ну, в будь-якому разі, це справжній скарб. Дослідження кімнати повністю себе виправдало. Наостанок я вирішив взяти собі на пам'ять уламок від дзеркала. Воно вже було розбите, та й на ньому і так не вистачало частин, тому я вибрав собі шматочок середнього розміру і витягнув його з дзеркала. На моє здивування, поглянувши на шматок чорного дзеркала в своїх руках, я нарешті побачив своє чітке відображення.

   Нічого особливого, майже нічого у цьому новому образі не видавало мою стару зовнішність. Шкіра була так само біла, як і по всьому тілу. Вуха були тонкі та загострені, як у якогось ельфа. Ніс і рот були майже звичайні. А от зуби були неймовірні. Вони виявилися доволі гострими і доволі білими.

-"Ну нарешті, з такими зубами можна забути про стоматолога. Сподіваюся".

   За життя у мене постійно були проблеми з зубами, і в свої 29 років пломб  у мене було більше ніж достатньо. Я звернув увагу на очі. Хоч їх форма змінилася, як і все інше, але сам погляд та колір очей, як не дивно, залишився майже таким же, як і при житті.
 
   -"Ну очі це ж дзеркало душі, вірно? То може їх колір переноситься разом з свідомістю та душею?". У будь-якому разі, тепер я бачу, що я ще й не такий вже потворний як для чорта з пекла. Це мене розвеселило.

   Зібравши свої скарби, я повернувся до центральної зали. Блукаючи замком і коридорами, я вже, мабуть, і звик до свого нового тіла та цього місця. Може мені тут і залишитися? Прохід через портал може бути небезпечним. Смертельно небезпечним. Та чи зможу я взагалі ним скористатися? А тут не так уже й погано. Є дах над головою, у мене тепер є власні меблі та дзеркало, їсти, пити або спати я не хочу. До запаху я вже звик.

   То може обжити якусь із кімнат замку та і чекати собі «страшного суду» чи що там в пеклі за масові «івенти».. Хах. Це не така й погана ідея. Я звик до самотності, та й якщо мені нічого не треба, то яка різниця, де мені існувати, тут в замку чи десь ще?

    Я комфортно розмістився на своєму стільці біля порталу, розклавши перед собою свої пожитки, і почав роздумувати, як краще вчинити далі. І сам не помітив, як за роздумами здається заснув.

   Мені наснився дуже дивний сон. Але здається, мені вже варто звикати до всього дивного. Мені приснилося, що я стою в центральній залі замку поміж сотень інших демонів, які виглядали по-різному. Коли я почав розглядати натовп, то побачив декількох демонів, схожих на себе. Вся зала була заповнена демонами, і я відчув дуже сильний запах, який переслідував мене весь час, як я досліджував замок. Це так пахнуть демонічні істоти?

   Вся зала була добре освітлена, окрім демонів я відзначив чистоту та доглянутість приміщення, яке я застав у ненайкращому вигляді. Зала освітлювалася безліччю свічок та великими вогнищами на спеціальних підставках. Незважаючи на велику кількість демонів, в залі стояла майже повна тиша. На мене ніхто не звертав уваги. Я вже хотів був щось сказати, але не зміг вимовити ні слова, при спробі торкнутися когось, що було, я гадаю, дурною ідеєю, я не зміг це зробити, бо моя рука пройшла через демона наскрізь, і він на це ніяк не відреагував.

   Це якесь марення чи видіння. Я вирішив йти через натовп в бік порталу, можливо, я зможу побачити, як він працює. Проходячи крізь натовп, я побачив самих різноманітних демонів, всі вони виглядали доволі сильними і доволі небезпечними. Лише деякі з них мали вигляд, схожий на людей, інші були якимись монстрами. В натовпі я помітив декількох сукубів.

   -"О, а це вже набагато цікавіше". Я вирішив підійти ближче і так би мовити, краще роздивитися їх з близька виключно в наукових цілях.

   Я підійшов до двох сукубів. Це були, як не дивно, доволі гарні істоти, схожі на жінок. Одна з них була мого зросту, інша на дві голови вища. Як я зміг так точно оцінити їх зріст? Дуже просто: мої очі, скажімо так, розміщувалися саме на рівні грудей вищої та старшої демонеси, тоді як іншій я дивився безпосередньо в очі. Їх очі були червоними і відрізнялися тільки відтінком. Вдосталь надивившись і втамувавши свою наукову цікавість, я почав просуватися далі до порталу, жаліючи лиш через те, що в цьому мареві я не мав можливості доторкнутися до всього того, що викликало в мене інтерес, скажімо так.

   Просуваючись ближче до порталу, я побачив доволі багато різноманітних демонів, але, чесно кажучи, особливого інтересу вони в мене не викликали. І ось я дійшов до першого ряду. Найближче до порталу стояли явно найгрізніші з тих демонів, які зібралися в замку. Навіть коли я просто дивився на них, у мене виникало відчуття страху, а це ж просто видіння чи сон. Також я відмітив те, що ці демони мали доволі банальний вигляд. Вони виглядали зазвичай як двометрові накачані красені, якщо так можна сказати, потвор серед них я не побачив. Цікаво, де в них тут качалка і перукарня з салоном краси. Хоч у них і зловісна аура, але виглядали вони так, наче якийсь К-поп гурт влаштував кастинг у пеклі. А ще чомусь у них у всіх був оголений прес. Це мене трохи здивувало. Більшість людиноподібних демонів були одягнуті у різного роду броню та вишуканий одяг, але чомусь на сукубах одягу було більше, ніж на цих демонах з першого ряду.

-"Це що, якісь інкуби?". Ну знаєте, безпонтова версія сукубів, але для жінок.

   Я б ще довго роздивлявся цих демонів з "золотої сотні", якби не відчув, що щось починається. Я поглянув в центр зали і побачив, як до порталу підійшов якийсь старий чорт, а разом з ним група демонів, одягнених в людський одяг. Зараз відбудеться щось цікаве. Я вирішив підійти до порталу впритул, щоб краще розгледіти, що буде далі. Старий чорт також випромінював страшну ауру та й був доволі страшним. Коли група демонів підійшла до порталу, старий почав щось бубніти мовою, яку я не розумів. Я наблизився до нього впритул, щоб краще розчути, що він там мямлить. Але це не допомогло. Здавалося, що він не говорить окремі слова, а співає відразу куплетами.

   -"Дуже інформативно". Якщо це мова демонів, то вона дійсно дуже складна. Він так пробубнів хвилин п'ять, але я так і не розібрав жодного окремого слова. Потім він дістав звідкись амулет, схожий на той, що я знайшов. До старого підійшов один з демонів, що був одягнутий в людський одяг, і старий одягнув йому на шию амулет. Після чого демон прошепотів якесь коротке заклинання. Слова якого я теж не розібрав. І як не дивно, через декілька секунд його демонічний образ почав розмиватися в повітрі, наче розмите зображення в якомусь графічному редакторі. І за секунд п'ятнадцять його силует знову став чітким, і тепер він був схожий на звичайного дорослого чоловіка з чорним волоссям та карими очима. Вау. Ну якось так я це собі й уявляв, якщо вірити тим малюнкам на стінах.

   Я не встиг прийти в себе після побаченого. Це була перша магія, яку я безпосередньо бачив у своєму житті. Як з групи вийшов наступний демон і підійшов до старого за амулетом. Я зібрався з думками і наблизився впритул до нього, щоб краще розчути, що саме він скаже. І от ритуал повторився, і він прошепотів "Шанаадальхт". І почав перетворюватися в людину.

   -"Шанаадальхт, Шанаадальхт, Шанаадальхт, Шанаадальхт, Ш-А-Н-А-А-Д-А-Л-Ь-Х-Т". Я почав повторювати нове слово в надії його запам'ятати. І сам того не усвідомив, як прокинувся. На своєму стільці посеред пустої зали. У  мене боліла спина та голова.