Шанаадальхт...

   Це було видіння. Сподіваюся, воно правдиве. У минулому житті у мене бували віщі сни, але за великим рахунком віщували вони доволі рідко переважно малі та середні негаразди. Було, звісно, приємно думати, що такому, як я, сняться «пророчі сни», але, скоріш за все, це просто результат моєї розвинутої інтуїції або тривожності. Сподіваюся, чортам сняться більш корисні в побуті сни.

   Я продовжив подумки повторювати «заклинання», щоб запам'ятати його. І от десь за п'ятнадцятим разом здається вивчив це дивне слово на пам'ять.

   «Добре. Перед тим як спробувати застосувати на практиці, треба вирішити, чи воно того варте? Якщо я стану людиною і пройду через портал у такому вигляді, то чи буду я в безпеці? А що як той світ захопили демони або взагалі його знищили? І я з одного пекла потраплю в інше. Хто знає, як на мене там відреагують. Та й що мені там робити? Тут я, здається, в безпеці. Сиди собі, плюй в стелю, ні за що не думай, живи й радій.

   Так. Тут я, здається, зовсім сам. І мені ніхто і не потрібен, звісно, але... Але здається, що та сила, що перенесла мене в пекло, хоче, щоб я пройшов через портал, якщо мені посилають такі сни, то це, мабуть, доля. Може, я якийсь призваний герой, який має врятувати якийсь фантастичний світ, або що? Прямо як у всіх тих ісекаях, які я читав. -"Але чому тоді я виглядаю як чорт? І чому я в пеклі, самотній? Хіба призваних героїв не мають зустрічати вродливі принцеси в замках і благати про допомогу, або що...".

   Так, не дуже схоже на те, що я обраний спаситель. Скоріш схоже, що я просто ще один чорт у пустому пеклі. Ну, вибору в мене немає. Мене, звісно, страшить те, що знаходиться по той бік порталу, але я буквально чорт із пекла. Невже мені тепер є чого взагалі боятися? Навряд чи люди впізнають у мені чорта під маскуванням, а якщо щось піде не так, то я ж завжди зможу прийняти свій рогатий вигляд і, ну, вирішити будь-яку проблему при зустрічі з демонами, вірно?

   Але у мене з'явилося актуальне питання: як розвіяти закляття маскування? Цю частину ритуалу мені не вдалося побачити. Я ж думаю, є якийсь спосіб знову стати демоном? Може, повторити закляття? Цікаво, чи є якийсь час відновлення здібності чи можна крутити це закляття по колу.

   Так багато питань без відповіді. І все вимагає від мене практики. -"Ну що ж. Добре. Я спробую!"

   Я одягнув на шию амулет. І нарешті одягнув на себе те лахміття, яке, як я і думав, виявилося великим на мене. Добре! Я підійшов до порталу. Закрив очі й сказав: -«Шанаадальхт». І нічого не відбулося.

   Я почекав секунд двадцять і коли зрозумів, що не спрацювало, то спробував ще раз. І ще. А потім ще багато разів. Я вже мало не плакав від відчаю. Цей ритуал був моїм квитком з пекла, але в мене не виходило його здійснити, хоча я начебто все робив, як і ті демони з видіння. Я продовжував викрикувати закляття, вимовляв його з різною інтонацією, робив наголос на різні букви та склади. І нічого не виходило. У мене вже почало боліти горло. Зі мною таке часто буває, коли я занадто багато говорю.

   Я втомився. І от, обхопивши той амулет обома руками, я прохрипів: «Шанаадальхт...». І відразу відчув, що щось почало відбуватися. В очах потемніло, і я, здається, впав без свідомості на підлогу. Не знаю, скільки часу я так пролежав, але прокинувся від того, що у мене дуже сильно боліла спина, так наче я лежав на цвяхах. Я схопився з землі і почав розминати свою спину, не відразу звернувши увагу на те, що мої руки та тіло знову стали людськими. Я доторкнувся до свого обличчя, і від довгих вух та рогів не було і сліду.

   "-Успіх! Так!. Магія!".

   Нарешті мені вдалося застосувати ритуал! Але як мені повернути назад свою демонічну подобу? Та ну його, хіба це важливо зараз! Головне, що я можу скористатися порталом! І те, що я тепер знову схожий на людину! Буквально.

   Я згадав про своє дзеркало. Діставши його з-під стільця, я поглянув на своє обличчя. І воно було доволі молодим, я б навіть сказав, юним. Воно виглядало так, наче мені років 12. Та і тіло моє теж здається ще більш помолодшало. Хм. Я тепер схожий на людську дитину. До речі, моє нове лице було доволі схожим на моє справжнє людське лице. Очі були точно такі ж, як і завжди. Схоже, у всіх формах вони в мене однакові. Їх форма з банальних причин трохи змінювалася, але колір був впізнаваний. Я щоправда не знав, як саме називається цей відтінок синіх очей, але їх я впізнаю завжди. Колір волосся у мене тепер теж звичайний, русий чи якось так.

   В досталь надивившись на себе в дзеркалі, я почав готуватися до переходу через портал. Я заховав усі свої монетки у шматок лахміття, яке відірвав від своїх штанів. Тепер вони більш походили на шорти, але неважливо — вони все одно були на мене великі. І заховав цей згорточок в свій черевик. Гадаю, це доволі надійна схованка. Не нести ж мені їх у руках або що.

   Наостанок я оглянув своїм поглядом усю залу. Я вже почав звикати до цього місця. Важко зітхнув. Кинувши останній погляд на свій «улюблений» (єдиний) стілець, який доведеться залишити тут, і на свій страх і ризик почав наближатися до порталу. Я знаю, як працює магічний портал. Просто треба підійти до нього якомога ближче і акуратно протиснутися через енергетичне поле.

    Я не встиг довести свою думку до кінця, зробивши лише декілька кроків до порталу, як мої очі засліпило тепле, але дуже яскраве світло. Я закрив очі руками, а коли світло зникло, я відкрив очі і побачив, що стою десь посеред поля. У мене під ногами росла картопля. Цей овоч я ні з чим не сплутаю. Судячи з розмірів кущів, картопля уже наполовину дозріла, і її скоро треба буде копати. Я з певним призирством подивився на кущі картоплі і уважно оглянув поле. Воно впиралося в якийсь ліс. До нього було найближче з того місця посеред поля, де я стояв, і я вирішив, що мені варто якомога швидше забиратися з чужого поля, щоб не мати зайвих проблем.

   Я почав енергійно, але обережно просуватися до лісу. І от дійшовши до краю поля, я побачив, що під лісом йшла дорога. Я зістрибнув з поля на дорогу і відчув полегшення.

   -"Сподіваюся, цього ніхто не бачив".
 
   І як тільки я повернув голову від поля в бік лісу, я відчув різкий і сильний удар по голові якоюсь дерев'яною палицею. Це було так неочікувано, що здалося, я більше злякався, ніж отримав фізичної шкоди. Але як би там не було, схоже, що я впав від цього удару і знову втратив свідомість.