Демони не сплять?

   З середини замок здавався навіть більшим, ніж ззовні. Великі приміщення були пустими й мертвими. Судячи з усього, це місце покинуте вже дуже й дуже давно. Архітектура як зовні, так і всередині нагадувала готичну. Хоча це не точно. Правильніше сказати, що це була якась еклектика, суміш різних елементів. Ремонт хоч і не європейський, але явно по-багатому, з розмахом. Було доволі незвично ходити великими пустими залами, і мене не відпускало відчуття якоїсь тривоги. У приміщенні було доволі темно, і стояв сильний запах не тільки нафтопродуктів, а й чогось ще. Але я ніяк не міг розібрати, чого саме.

   Я йшов прямо одним коридором, від якого йшли інші коридори й переходи, але вирішив, що найкращим варіантом буде дійти до центру замку найбільш очевидною прямою дорогою. Поблукавши хвилин 30, я здається, досяг центральної зали. Зайшовши в неї, я відразу помітив, що в центрі приміщення щось є. Здалеку мені здалося, що це вогнище під аркою. Але підійшовши ближче, я зрозумів, що це не вогнище. Це було щось схоже на магічний «я так розумію» портал? Ну, як всі ті магічні портали у всіх тих фентезі іграх, в які я грав. Цей портал наче постійно рухався, переливаючись у сутінках теплими кольорами.

   -"Вау. Ну це вже щось". Подумав я. -" Може, це портал назад у мій світ? Але якщо я помер, то чи мені є куди повертатися? Та й у мене зараз такий вигляд, що буде проблематично працювати на заправці навіть у нічну зміну." Остання теза викликала в мене посмішку. -"Так. Що не кажи, а завтра не треба йти на роботу, тому в пеклі не так уже й погано. До запаху я майже звик, а до самотності мені не звикати". -"Ха-ха-ха".

   Я вирішив оглянути залу більш детально. На стінах і підлозі я знайшов написи й малюнки. Написи були незрозумілі. Малюнки теж не відрізнялися інформативністю. Але оглянувши всі ці розписи, я ще більше впевнився, що цей «вогонь» – це портал, але досі не зрозуміло куди? Може на інший рівень пекла? Або ще кудись в інший світ? Один малюнок зацікавив мене більше ніж інші. На ньому було зображено, як демони проходять через портал. До малюнка був писемний опис. Але мені марно намагатися його розшифрувати. Цікаво. Через портал явно проходять демони, а на іншому боці виходять люди? Перспективно. Я доволі уважно переглянув всі малюнки і здається зміг уловити механіку цього ритуалу.

   Мабуть, це портал з пекла в якийсь інший світ, а демони за допомогою якихось предметів не просто проходили через портал, а ще й ставали людьми при виході з нього. Вау, доволі круто, якщо це так. На малюнку зображали різних демонів і людей, але всіх їх об’єднувала одна особливість. У них було щось на шиї. Здається, якийсь амулет.

   Зрозуміло. Мабуть, то щось типу квитка для переходу чи, може, спосіб маскуватися під людей для демонів. Якщо я хочу скористатися цим порталом, то треба знайти такий амулет. А ще було б круто знайти штани й щось на ноги, навіть це демонічне тіло втомилося ходити босим по камінцях та різному пекельному сміттю. Хм. Якщо портал тут, то і всі необхідні предмети та речі мали б бути десь поруч. Я так розумію, демони в пеклі одяг не носили, а от голі люди навряд чи змогли б не викликати підозр після переходу через портал. Треба тут все дослідити.

   Я обійшов декілька разів усю залу та знайшов декілька коридорів, що вели в різні сторони горизонту. Ну, за законами жанру, гадаю, краще обійти східний та західний прохід, а потім вже йти в північний коридор. Спочатку я пішов у східний коридор. Пройшовши ним десь 500 м, я дійшов до завалу – далі шляху не було. Можна було б спробувати його розібрати, але я не впевнений, що це тіло зможе посовати доволі масивні валуни, якими було засипано прохід. Я повернувся до зали, уважно розглядаючи стіни коридору в пошуках якихось проходів чи, може, таємних механізмів. Нічого подібного я не знайшов. Але варто відзначити, що я вже доволі непогано бачив у темряві. І майже не відчував запаху нафтопродуктів. Але той інший невловимий запах я став відчувати все чіткіше. Він щось мені нагадував, але я ніяк не міг розібрати, що саме.

   Йдучи назад, я звернув увагу на той факт, що хоч уже доволі довго броджу пеклом без відпочинку та їжі, почуваю себе загалом доволі непогано. Мені практично нічого не хочеться. Не знаю, може, це через стрес чи адреналін, а може, чорти нічого не їдять і не сплять? Тоді який сенс взагалі їм жити? Повернувшись до зали, я застав все в такому ж стані, як і тоді, коли я йшов до східного коридору.

   Пройшовши через залу, я відразу направився до західного коридору. Ну що ж, сподіваюсь тут не буде завалу. Я пройшов до кінця коридору і нарешті здається знайшов щось цікаве. В кінці коридору були  привідчинені двері. Я сумніваюся, що зміг би відчинити їх, якби вони були зачинені. Протиснувшись через шпарину, я потрапив у кімнату набагато менших розмірів. І те, що я побачив всередині, мене дуже порадувало. Кімната була набита різними речами та зламаними меблями, так наче колишні власники замку напхали в неї всі речі перед генеральним прибиранням... п’ятсот років тому. На підлозі стояли скрині різних розмірів, одні зачинені, інші відкриті, на стінах та по кімнаті були розвішано підставки для зброї та обладунків, якщо я не помиляюся. Хоча самої зброї й обладунків мені на очі не потрапляло.

   Від побаченого у мене загорілися очі. Ну зараз, думаю, ми розживемося деякими речами. Я обережно оглянув всю кімнату, зброї та броні я не знайшов. Відкриті скрині були зазвичай пустими. Ті скрині, що були зачинені, яка несподіванка, були замкнуті, і я не зміг їх відкрити. Фіаско. А я вже думав, що зараз приодягнуся в "хайповий шмот". Я продовжив огляд відкритих скринь і мені нарешті посміхнулася вдача. На дні однієї старої та доволі дешевої на вигляд скрині я нарешті знайшов собі якесь лахміття. Схоже, що це колись був простий повсякденний одяг на дорослого чоловіка. Ну, це вже щось. Штани та взуття були більш-менш, хоч і явно великі для мене теперішнього. Але це вже щось. Сорочка, якщо це була вона, практично згнила від старості.

   Я скрутив знайдене ганчір’я і виніс з кімнати в коридор. Ну що, загалом кімната переповнена різними речами та меблями, гадаю, так як я не поспішаю і так і не знайшов нічого цінного, варто все перебрати. Я вирішив, що це буде корисно та навіть весело. Я почав розтягувати весь мотлох, перекидаючи речі, які були схожі на сміття, з одного кутка в інший. Деякі зачинені скрині були доволі важкими, і я навіть не міг їх пересунути з місця. Їх я просто обминав, а все інше перебирав і складав на одну безперечно гарну, дбайливо складену купу сміття. Практично все, що мені потрапляло до рук, було непридатним до використання. Поламані меблі, лахміття, пусті згнилі скрині.

   Я спробував зробити важіль чи лом з деяких металевих частин зламаних меблів, але відкрити чи підважити замкнені скрині у мене не вийшло. Може вони магічні? Або прокляті... Загалом я доволі погано ставлюся до крадіжок, тому швидко охолов до ідеї відкрити замкнуті скрині. Те лахміття, що я собі вибрав, навряд чи комусь знадобиться, а от що до того, що може бути в тих скринях. Можливо, якщо там є щось цінне, то по нього хтось та й прийде.

   Я вважав себе чесною людиною. І досі вважаю. Неважливо, що я в пеклі і що я схожий на чорта. Невже це привід порушувати свої принципи? Адже Я досі Я, хоч і виглядаю по-іншому. Я продовжив розбирати завали різного сміття в кімнаті. В ході «розкопок» я знайшов майже цілий стілець, враховуючи відсутність серед зламаного мотлоху ліжок, я ще більше впевнився в тому, що демони не сплять. На підлозі під завалом зламаних меблів мені вдалося знайти якусь монету. Нарешті цінна знахідка.

   Це була проста на вигляд монета розміром з 1 гривню старого зразка. Вона була золота? Ну чи просто схожа кольором на золоту. Аверс і реверс були стерті майже до невпізнаваності. Проглядалися якісь написи, але нічого, що б я міг зрозуміти, малюнок був з одного боку, але він теж був затертий. Приємна знахідка звісно, але я, як людина, яка трохи розбирається в монетах з нашого світу, не був вражений. Її я теж відклав. Може, пів королівства за неї і не купиш, то буде хоча б сувенір. Стілець я теж відклав, він був хоч і не супер зручний, але хто знає, скільки часу я тут проведу. То буде хоч на чому посидіти, для різноманіття.

   Пройшло напевне годин п’ять, як я почав ритися у всьому цьому непотребі. За цей час знайшов лише лахміття замість одягу, стілець та одну затерту монетку. Я сів на стілець посеред кімнати, яка виглядала більш доглянутою, ніж коли я зайшов до неї вперше. Прийняв позу мислителя і почав розмірковувати про ситуацію, що склалася.

   Оглядаючи кімнату втомленим та неуважним поглядом, мені в голову прийшла ідея. Якщо це замок, тим паче демонічний, то тут мають бути якісь таємні кімнати, сховки, тощо. Замок практично пустий. Увесь мотлох в цій кімнаті. І його явно добре перебрали, не залишивши нічого цінного. То може варто пошукати таємні важелі чи якісь кнопки?

   Ця ідея мені сподобалася. Я швидко виламав собі металевого прута з якогось зламаного підсвічника і почав енергічно простукувати ним стіни та підлогу. За цим заняттям пройшла ще година. І ось нарешті вдача. Простукуючи підлогу вздовж стіни, я почув металевий звук. На підлозі було щось металеве. Як виявилося, це була невелика металева решітка. Вона була дуже ржава і забита брудом, тому виявити її в темноті було майже неможливо. Добре, подумав я. Спробуємо розковиряти цю виїмку, може туди закотилася ще якась монета або дві.

   Своїм прутом я легко розігнув згнилу решітку і виламав її з підлоги. Під нею був такий же забитий брудом отвір. Він був доволі вузьким, тому я ледве зміг просунути туди руку. Сподіваюся, там не живе павук або ще хтось, ненавиджу комах. З цими думками я почав методично витягати жмені бруду і сміття з цієї щілини. І от за третім разом я запустив руку на довжину трохи вище ліктя і щось намацав. Покоперсавшись у щілині, я дістав з неї якийсь предмет. Це був маленький старий і ржавий ключик.

   Клас! Мої сподівання нарешті виправдалися! Я був дуже радий цій знахідці. Але радів я недовго. Перепробувавши всі скрині двічі, я так і не знайшов тієї, що відкривається цим ключем. Знову фіаско. Стільки часу витратив і майже нічого цінного не знайшов. Я пройшов кімнату зі щупом до кінця, зібрав усе цінне, що зміг знайти, і розчарований повернувся до центральної зали. Я поставив стілець біля порталу, склав своє лахміття під стілець і, взявши лише ключик та свій вірний металевий щуп, вирушив до північного коридору, який залишив на «солодке».