Аванс

   Я вирішив підійти ближче і послухати їхню розмову. Бандити весело спілкувалися між собою, жартували та багато пили. Я трохи послухав їхні п'яні розмови, але нічого корисного не почув і пішов далі оглядати інші приміщення на другому поверсі. Я відразу помітив декілька дверей, які, мабуть, вели в менші, більш приватні кімнати, судячи із загальної атмосфери цього місця.

   "Хмм. Цікаво, які двері ведуть до «номерів», так би мовити," — подумав я. Стриптиз та випивка — це, звісно, добре, але гадаю, в такому місці має бути й більш клієнтоорієнтоване обслуговування, так би мовити. Від цих думок на моєму обличчі, мабуть, з'явився не зовсім приємний вираз.

   "Ну, гадаю, в чисто наукових цілях я б міг заглянути в пару-трійку кімнат. Виключно для того, щоб перевірити, чи немає там Джея чи Зака, звісно," — сказав я сам до себе.

   Користуючись своєю безтілесною формою, я неквапливо перевірив декілька дверей, які знаходилися в залі. Як виявилося, за одними з них був склад з алкоголем, за іншими — пуста спальня. Я почав нудьгувати, але не втрачав оптимізму. Мені пощастило: зайшовши до третіх дверей, я увійшов до коридору, в якому було багато інших дверей. Схоже, це і є "номери". Мій вираз обличчя в цей час точно передавав мої наміри.

   Але мені і тут не пощастило. Кімнати точно були призначені для того самого "обслуговування", але вони були пустими.

   "Хм. Може, сьогодні у них «неприємний день»?" — подумав я.

   Повернувшись до зали з нічим, я вже вирішив припинити свої мандри та повернутися до тіла, як побачив, що одна з рабинь виходить з  бару, несучи в руках доволі дорогу на вигляд пляшку алкоголю. А в залі я не помітив особливо заможних гурманів. Мої нові знайомі пили багато, але явно не дорогі напої.

   "Хм. Бінго," — вирішив я.

   Я вирішив прослідкувати за рабинею-офіціанткою. Вона понесла пляшку в інший бік зали і зайшла до дверей, у які я ще не заглядав. Я пішов за нею. Як виявилося, двері вели до сходів. Схоже, тут є ще один поверх. Далі все було просто, і через декілька хвилин я вже був, мабуть, у особистому офісі Зака, навіть раніше, ніж рабиня принесла пляшку до кімнати.

   Зак був не сам, а в компанії Джея. Очікувано. Схоже, в них двох є привід святкувати. Цікаво, який. Рабиня пішла, зачинивши за собою двері, і в кімнаті залишилося двоє чоловіків, не рахуючи мене.

— Коли? — запитав Джей.

— Через три дні, — відповів Зак.

   Джей посміхнувся і почав наливати собі алкоголь у келих.

— Ну, не знаю... взагалі-то ми таким не займаємося.

— Та невже? — скептично запитав старий.

— Так! Ми, взагалі-то, законослухняні громадяни, — з посмішкою сказав Джей. — А те, що ви пропонуєте, хіба це не вважають злочином проти церкви?

— А що, ти, «чесний громадянин», боїшся божого гніву?

— Та не те що боюся. Але якщо хтось дізнається...

— А ви нікому не скажете, от ніхто і не дізнається.

— Так. Але все ж...

— Знаєш, я ж можу звернутися і до когось іншого...

— Та невже? І чому ж не звернулися?

— Бо ви самі сюди припхалися, — нервово відповів Зак. — Моя остання пропозиція: 100 золотих. Або завтра я знайду в нетрях когось, хто зробить це за 20.

— Та добре! Я жартую. Ти ж мене знаєш. Готуй гроші — ми все зробимо.

— Ну і добре, — розсерджено відповів Зак.

— Але є умова. Сказав Джей.

— Умова? Яка ще умова!? — закричав Зак.

— Та не кричи ти так! Це серйозна справа, і ми з хлопцями хотіли б аванс.

— Аванс!?

— Так. Гадаю, 40 монет розвіють усі наші сумніви, — сказав Джей.

   Зак скривився. Він засунув руку під стіл і дістав звідти мішечок з монетами.

— Тут тридцять, і краще б тобі мене не підвести, — суворо сказав Зак.

   Джей взяв мішечок, допив свій келих і задоволений пішов до дверей.

— Не підведи мене, — сказав йому вслід Зак.

   Джей махнув рукою, не обертаючись. На обличчі Зака можна було розгледіти гнів.

"Цікаво, що це за робота така?" — подумав я.

   "Чорт, я все пропустив, поки гуляв залами." Не довго думаючи, я вирішив піти за Джеєм. Він швидко спустився до зали, де сиділа його команда, та приєднався до них. Я простояв над ними годину в очікуванні, що Джей щось розкаже про замовлення від Зака своїм людям, але він так нічого і не сказав. Уся компанія сильно напилася і вже ледве трималася на ногах. Так, вони і справді святкували, не жаліючи грошей. Бандити...

   Мене сильно втомило споглядання чужого гуляння. Мені навіть захотілося їсти. І якраз вчасно — у цих діячів, здається, скінчилися гроші. Вони ще трохи випили, після чого розплатилися та пішли геть. Я пішов за ними. Ця компанія повільно та незграбно йшла провулками. Ми пройшли повз того місця, де лежало моє тіло в очікуванні свідомості, але бандити мене не помітили. Їм явно було зле після випитого.

   Я супроводив їх перевулками до якоїсь занедбаної будівлі. Мабуть, це їхній прихисток. Компанія з шумом завалилася всередину. Вони розсипалися по брудній кімнаті в пошуках місця для сну. Джей був найтверезішим з їхньої компанії.

— Сьогодні точно наш день, хлопці, — сказав Джей напівживій компанії. — Старий не просто розкошелився за ту малу, а ще й запропонував нам роботу!

— Яку роботу? — пробурмотів хтось із компанії.

— Бруднувату, але зате прибуткову! — радісно відповів Джей.

"Ну, нарешті я дізнаюся деталі," — подумав я.

"На самоті в пеклі мені було приємніше, ніж у компанії цих п'яних бандитів."

— За 50 золотих ми вб’ємо декого для Зака.

— Кого? — пробурмотів один з бандитів.

— Одного священика з робітничого кварталу, — сухо сказав Джей.

— Священника? — голос бандита звучав більш тверезо, ніж хвилину тому.

— Так. А що, боїшся божої кари? — з посмішкою запитав Джей.

— Та не те щоб... Але...

— От і не варто грати праведника!

— Не знаю як ви, а я за 50 золотих кого хоч уб'ю! — весело вигукнув п’яний Джей.

"Дійсно," — подумав я.

"А Джей правий. Життя жорстоке. Не треба грати праведника."

   Я окинув поглядом п’яну компанію та глибоко видихнув. За декілька секунд я повернувся у своє тіло. Я виліз зі схованки, обтрусив з себе бруд і пішов до лігва бандитів. Прийшовши туди, я відкрив двері та невимушено зайшов усередину. Там було темно, але я непогано бачив у темряві. У мене в руках був мій кинджал.

   Світало. Я йшов по вулиці в бік свого готелю, тримаючи в руках мішечок з тридцятьма золотими.