Брудні гроші і чиста совість

   Я повернувся якраз вчасно. У головній залі готелю, яка одночасно слугувала їдальнею і приймальнею, було досить людно. Постояльці сиділи за столами й енергійно їли. Щойно я переступив поріг, як запах свіжого хліба та смаженої риби вдарив мені в ніс, викликаючи ще більший голод.

   Люди не звернули на мене особливої уваги, хоча я, мабуть, виглядав так, наче мене кілька днів тягали собаки. У певному сенсі так і було. Мій одяг був брудний і пом'ятий, як і моє тіло. Як би смішно це не звучало, але відібрати у бандитів їхні останні заощадження виявилося нелегко. Хоча вони й були п'яні, їх було більше. Ясна річ, убивати їх я не став. Це було б нижче мого достоїнства.

   Кинджал мені знадобився лише як аргумент у жорстких переговорах. Хоч вони й ті ще покидьки, я не став би опускатися до їхнього рівня. Я просто добряче їх побив, і, здається, так розійшовся, що зламав Джею не тільки ніс, але й обидві руки. Він найбільше відбивався. Думаю, через те, що випив менше за інших, і я якраз відбирав його гаманець. Хах, я став сильним.

   Ну що сказати? Тренування не пройшли даремно. За час, поки я був "шахтарем", я навчився кулачному бою. І це не дивно, адже зміна без п'яного мордобою вважалася марною. Та й моє демонічне тіло має потужний удар. У минулому житті я теж багато бився, особливо в школі. Але чесно кажучи, переважно били мене. Якби тоді в мене була б хоча б частина цієї сили, можливо, життя склалося б інакше. Або хоча б у школі я зміг би постояти за себе.

   Можна сказати, я став кращою версією себе. Але мені також добряче дісталося. Бандити не стримувалися під час бійки. Якби не мої демонічні здібності, я навряд чи вийшов би живим з їхнього лігва. Проте я вважаю, що зробив правильно. Можливо, навіть врятував чиєсь життя. Адже ці виродки взяли аванс за вбивство священника і точно б спробували виконати завдання Зака.

   А так я їх добре побив, і щось підказує, що найближчим часом їхня банда нікому не нашкодить. Плюс я трохи заробив — 30 золотих це 30 золотих. На шахті на це пішли б місяці. І це  брудні гроші від работоргівлі, якими заплатили за вбивство. Так, я навіть отримав плюсик до карми і тепер, розраховую на божу милість. З посмішкою подумав я.

   Швидко піднявся на другий поверх до своєї кімнати, вмився й переодягнувся. Брудний одяг склав у кошик і виставив у коридор — прання раз на тиждень входить у вартість проживання. Зручно в світі без пральних машин. Потім я спустився на перший поверх на сніданок.

   Коли я спустився, більшість людей уже поїли, але порцій вистачило і на мене. Отримавши шматок хліба, дві миски з овочевим супом та з кашею із смаженою рибою, я зайняв вільний столик і почав їсти з задоволенням. Поївши, відніс посуд на кухню. І вже коли збирався піднятися назад у кімнату, мене окликнула господарка.

— Де це вас носило? — сказала немолода й не дуже приваблива жінка, голос якої відповідав її статусу. Я відчув неприємні асоціації.

— Мав деякі справи в місті, заночував у друзів, — ніяково відповів я.

— Ваші друзі що, безхатченки з портового кварталу? Ваш одяг тхне так, наче ви всю ніч провалялися на смітнику. Його доведеться прати окремо, якщо ви, звісно, ще збираєтеся його одягати.

— Наче у воду дивиться, — подумав я.

— Ха-ха, вибачте, здається, я трохи перебрав і впав дорогою додому... декілька разів, — сказав я з посмішкою і дурним виразом обличчя.

— Ну звісно, ви ж іще зовсім дитина, куди ж вам пити, — пробурмотіла стара.

— Так, дійсно. Наступного разу буду поводитися розсудливіше. Обіцяю, — сказав я й позадкував до своєї кімнати, не бажаючи продовжувати розмову. Вона ще щось буркотіла, коли я вже був у кімнаті.

"Боже, яка сварлива стара. Все їй треба знати," — подумав я.

   Після кількох годин відпочинку я одягнув свій запасний комплект простого одягу, який купив незадовго до цього, і взявши із собою лише гроші вийшов з готелю. Намагаючись уникнути зорового контакту з господаркою.

   Сьогодні у мене було багато справ у місті. Кинджал вирішив залишити в готелі, оскільки не планував ні з ким битися, а тим більше вбивати. Гроші, які були авансом за вбивство священника, склав разом зі своїми заощадженнями в мішечок з-під крупи, бо нещодавно втратив свій гаманець.

   Загалом у мене було рівно 50 золотих — 20 моїх і 30 тих, що відібрав у бандитів. Саме з цим капіталом я планував досягти сьогодні своїх цілей.

   Я вирішив допомогти Лені. У певному сенсі вона стала рабинею через мене. Хоча вона й сама винна, але якби я не прив'язав її до опори, можливо, вона втекла б від банди Джея. Це заплутана історія, але совість не дає мені спокою.

   Я планую викупити її з рабства і відпустити. Сподіваюся, вона мене не впізнає мене й не створить проблем. Замислившись про майбутню зустріч і легенду, яку розповім Заку, я не помітив, як дійшов до потрібного закладу.

Зібравшись із думками й перевіривши гроші, я впевнено зайшов усередину.