Зникнення

   Ніч, як не дивно, пройшла без пригод. Як завжди, я поснідав і отримав нове завдання. Сьогодні я знову мав пасти гусей. Цього разу мені довірили виконувати цю важливу місію самотужки. Діана сьогодні допомагала на кухні, а Роза з іншими дівчатками прибирали.

   Я вирішив, що це буде чудова можливість дізнатися більше про силу кільця. Я знову вигнав стадо гусей на пустир і, переконавшись, що я абсолютно сам, почав експериментувати.

   Я одягнув кільце на палець і почав діяти. Мої знання в магії та використанні магічних предметів були не особливо глибокими та базувалися на численних іграх та аніме, у які я грав та дивився. Але, як не дивно, мені не вдалося вичавити з цього кільця й грама магії. Як би я не старався і що б не робив, нічого не виходило. Фаєрболи в руках не формувалися, нічого не світилося й не створювалося. Своїми смішними спробами я дуже розвеселив стадо гусей, які особливо багато гагакали сьогодні.

   Через декілька годин безрезультатних спроб я втратив ентузіазм і просто сів під деревом, розглядаючи кільце.

   "Ну і як ним користуватися? Де вся та магія цієї реліквії? Може, Милосердна Сестричка заблокувала кільце, коли дізналася, що я чорт? Наприкінці нашої зустрічі вона доволі жваво насилала на мене прокльони. Чорт забирай, я не знаю, що з ним робити."

   Я ще трохи подивився на кільце. Воно ніяк не реагувало. Я втратив інтерес до реліквії й повернув його назад на ланцюжок.

   Загалом, день пройшов доволі ліниво. Поки гуси паслися, я трохи позаймався фізичними вправами і пригнав стадо якраз перед вечерею. На вечерю сьогодні подавали, з-поміж іншого, рибу. Її наловили хлопчики-сироти в річці. Сьогодні був багатий улов, і вистачило на всіх сиріт. Риба мені сподобалася, хоча я не знаю, як вона називається. Здається, в Україні така не водиться. Може, це була форель, а може, якась фентезійна риба. Після того, як її піджарили на сковорідці та порізали, важко сказати, як вона виглядала живою. Треба буде якось і собі піти на риболовлю. Я взагалі завжди любив ловити рибу, але не скажу, що в мене це добре виходило.

   Загалом, у мене був хороший настрій, і, якщо не рахувати фіаско з кільцем, день пройшов вдало. Після вечері я пішов спати. Ніч пройшла спокійно. У будь-якому випадку, я так думав, але рано вранці мене розбудила Роза.

"Вставай! Вставай швидше, негіднику!"

   Я відразу впізнав Розу, але помітив, що на цей раз, здається, сталося щось серйозне. Коли я встав із ліжка, то побачив, що всі інші діти вже одягаються та щось жваво обговорюють.

"Розо, що сталося?"

"Діана зникла," — швидко й грубо відповіла мені Роза.

"ЩО? Як зникла?"

"Вона не прийшла спати, і її не було всю ніч. Матінка Анжеліка вже декілька годин її шукає, але не може знайти. Тому ми всі будемо її шукати. Разом!"

В її очах читалася тривога, а ще відчувалася рішучість.

"Так, звісно. Я теж хочу допомогти в пошуках!"

"Тоді збирайся швидше, ми не будемо тебе чекати."

   Я швидко одягнувся і вибіг на подвір’я. Було ще дуже рано — сонце тільки піднімалося із-за горизонту.

"А де її востаннє бачили?"

"Востаннє її бачили, як вона ввечері виходила на вулицю."

"Вона ж сліпа, хіба могла далеко зайти сама? Може, вона десь заблукала?"

"Ми вже обійшли всі околиці. Її ніде немає. Тепер ми розділимося на групи й будемо шукати далі."

"Невже її хтось викрав? Але хто? І навіщо?" — подумав я.

   Я з іншими хлопчиками пішов оглядати сад та кладовище. Ми проходили околицями години три, але так і не знайшли і сліду Діани. Дійшовши до кладовища, хлопці відмовилися йти далі. Я запитав у Карла чому, а той відповів, що вони бояться, адже на кладовищі живуть привиди.

"Привиди? Я не бачив там жодного привида. Боятися треба людей, а не духів," — подумав я.

   Ми трохи покричали біля кладовища, але відповіді не отримали й пішли назад із порожніми руками. Пошуки продовжувалися весь день. Ввечері, виснажені та голодні, діти повернулися до сиротинця, але жодного сліду Діани так і не знайшли. Я бачив, як Роза плакала в оточенні інших дівчат. Невже вони були такі близькі? Після скромної, приготовленої нашвидкуруч вечері, всі діти пішли спати. Матінка Анжеліка продовжила пошуки сама. Вона обійшла вдень усе поселення і розпитала всіх людей, але так і не знайшла жодного сліду Діани.

   Цікаво, а в того виродка вона теж запитувала? Може, це не збіг? Якщо її викрали, то, може, це зробив той виродок з магічної крамниці? Час іде, і він мав щось там зробити для того незнайомця. Може, це і гробницю він пограбував?

   Але навіть якщо це так, то що я можу зробити? Я всього лише дитина-сирота. Хоча, по факту, ще й демон. І все ж… Я не можу ні з ким поділитися своїми здогадками. І я навіть не можу нічого зробити тому виродку-магу.

   Якщо Діана не знайдеться, то завтра ми продовжимо пошуки. Я піду до поселення і спробую рознюхати, чим він там зараз займається у своїй лавці. Так! Так я і зроблю.

   Я не придумав нічого кращого в цій ситуації, як просто лягти спати.

   Цієї ночі зі мною знову сталося щось дивне, мабуть, через втому та стрес. Серед ночі я відчув, що мій дух знову вийшов із тіла. Нарешті! Нарешті у мене щось вийшло. Перейшовши в безтілесну форму, я покинув сиротинець і відразу направився до поселення. Я проник до магічної крамниці. Я все там облазив, але не виявив ні сліду Діани, ні того виродка. Я не зміг потрапити до підвалу, але судячи з усього, там було порожньо.

"Що, сьогодні нікого немає вдома? Дивно," – подумав я.

"А де може бути цей виродок? А головне – де може бути Діана?" – я трохи поміркував.

   Так, за день ми обійшли, мабуть, всі околиці. Не дивилися ми лише в одному місці – на кладовищі. А там якраз стався злочин. А злочинці завжди повертаються на місця своїх злочинів, правильно?

   Ця ідея мені сподобалася, і я негайно побіг до кладовища. Але щось пішло не так. Не встиг я вийти з поселення, як втратив контроль над своїм духом, і через декілька секунд прокинувся на своєму ліжку.

"Чорт, це був сон чи знову видіння?" – подумав я.

   Я тихо встав із ліжка і почув, що хтось тихо плаче. Це була Роза. Вона сиділа на своєму ліжку в кінці кімнати і плакала. Ця картина, здається, справила на мене враження. Я взяв свої речі та крадькома вийшов із казарми. На вулиці ще була глуха ніч. Я швидко одягнувся.

   Правда в тому, що я добрий. І дуже дурний. Якщо діти не змогли знайти Діану, то, може, її знайде чорт, який прикидається дитиною?

   Час у мене був, поки всі в сиротинці спали, а матінка Анжеліка блукала околицями. Я склав план дій. Гадаю, той виродок точно якось пов'язаний із її зникненням. Мені варто перевірити кладовище, але навіть якщо це так, що я йому зроблю?

"Ні, спочатку треба зайти в гості, а потім уже йти на кладовище. Щось мені підказує, що Діана ще жива. І якщо я поспішу, то врятую її," – вирішив я.

   Якщо в крамниці зараз нікого, то я зможу там усе оглянути. Як я вже казав, у темряві тепер я бачу доволі добре, тому гадаю, зроблю все тихо. Я побіг до поселення. Тихо, не привертаючи до себе уваги, я дійшов до крамниці. Двері були замкнені. Ну що ж, добре, що тут є вікна. Я знайшов камінь і легко розбив одне з вікон ззаду крамниці та проник усередину. Було доволі темно і порожньо. Стояв сильний демонічний запах. Я відразу направився до підвалу. Двері теж були замкнені, але я не збирався відступати. Здається, на живих істот бар'єр не діє, тому я просто виб'ю двері. Загалом, фізичної сили в цьому тілі доволі багато.

   Не без проблем, але все ж двері були не особливо міцними. Я зміг вибити їх, використовуючи підручні інструменти. Усередині нікого не було. Я добре все оглянув. На столі лежала стара книга. Схоже, на книгу магії. Я підійшов до книжки ближче і відразу відчув сильний запах пекла. Я почав її читати. Вона була написана якоюсь незрозумілою мені мовою, але як не дивно, я зміг прочитати написи в ній. На відкритій сторінці було описано рецепт зілля зцілення. Зілля зцілення? Це вже цікаво. На сторінці описувався список інгредієнтів та спосіб їх збирання. Перелічувалися різні види рослин та інші реагенти. Щоб приготовлене зілля набуло сили, до кінцевого складу необхідно додати кров святої жертви.

"Святої жертви? Діана! Це точно цей виродок її викрав!" – подумав я.

   Я закрив книгу і взяв її з собою. Заховаю її десь по дорозі на кладовище. Не залишати ж її цьому виродку. На одній з полиць я знайшов скляну пляшку з знайомим написом "Валідійська олія". О, бінго! Ну що, виродку, як щодо того, щоб тепер зіграти зі мною в гру? Він точно тримає її на кладовищі, мабуть, у тому склепі, що пограбував. Я вилетів із підвалу і відразу вискочив на вулицю. Я побіг навпростець до кладовища. По дорозі заховав книгу магії в кущах під мостом, заклавши її камінням.

   І ось я добіг до кладовища. Була ще ніч. На кладовищі було тихо. Я переліз через паркан і почав тихо йти на край цвинтаря до гробниць.