Реліквія світла

   Я швидко заснув, втомлений після насиченого дня. Але спокійно поспати цієї ночі мені не вдалося. Я прокинувся від яскравого світла, що било мені в очі. Спочатку я не зрозумів, де знаходжуся. Відкривши очі, побачив себе на підлозі в приміщенні, яке нагадувало казарму, але було повністю порожнім: ні ліжок, ні дітей, тільки сильне біле світло, що заливало всю кімнату.

   "Невже це знову якийсь дивний сон або видіння?" – подумав я. Піднявшись з підлоги, я озирнувся навколо і помітив, що в приміщенні немає дверей, лише загратовані вікна, з яких лилося світло. А потім я усвідомив: я виглядаю, як чорт. Буквально. Моє маскування зникло, я був у своїй демонічній подобі. Нащупавши амулет на шиї, я переконався, що він на місці, як і кільце на ланцюжку. "Де я? Що зі мною сталося?"

   Запах у приміщенні був дивний. Я не міг розпізнати його, але здається, він нагадував запах мила або парфумів, а також був ще один тонкий аромат, приємний, але незнайомий.

Раптом я почув голос:

— Не бійся, дитино.

Голос був приємним. Я почав оглядатися, але нікого в кімнаті не побачив.

— Я не боюся. Хто ти? Покажися! — сказав я вголос.

   Після моїх слів переді мною з'явилася жіноча фігура в гарному вбранні, яке здалося мені знайомим. Через кілька секунд образ став чіткішим: це була молода жінка з пов'язкою на очах, від якої виходило світло.

— Я спостерігала за тобою, дитя, — промовила вона.

— Справді? Цікаво, як довго? — подумав я.

— Мене звати Астра з Алькураса. Але люди знають мене як Астра Милосердна Сестра.

"Щось знайоме", — подумав я.

— А мене звати Тео. Деякі люди називають мене негідником, але якби знали краще, називали б просто чортом. — Подумав я, і цей каламбур мені дуже сподобався.

— Я засновниця цього сиротинця. Моя могила знаходиться на місцевому кладовищі, — продовжив дух.

— Зрозуміло, — з великою цікавістю відповів я.

— Ти знаєш, чому я з'явилася перед тобою?

— Ні, дійсно не знаю.

— Не намагайся обдурити мене, нерозумне дитя. Ти забрав одну річ з моєї могили.

— А ви про це... Я не знав, що це ваша могила. Якийсь злодій проник у ваш мавзолей і пограбував його. Я просто вирішив забрати ваш амулет, щоб він не потрапив у чужі руки, — відповів я максимально спокійно і впевнено.

"Чорт, я так і знав, що поховання прокляте. Тепер цей дух не буде давати мені спокою до кінця життя", — подумав я.

— Я знаю, що ти не мав злих намірів.

— Так, я хотів захистити ваш спокій.

— Захистити мій спокій. О, як гарно сказано, дитя. У тебе чисте серце, я відчуваю це.

— Так, але чому ви прийшли до мене у вісні? — запитав я ненароком.

— Я з'явилася перед тобою, дитя, щоб попередити про небезпеку, яка загрожує тобі, поки ти носиш мій амулет.

— Небезпеку? Він проклятий? Та ні, він точно проклятий. І навіщо я його взяв... — панічно подумав я.

— Це незвичайне кільце. Воно має магічну силу.

— Магічну силу?

— Так, дитя. Це кільце було створене мною для війни з демонами.

— Справді? Дуже цікаво. Дійсно цікаво.

— За мого життя демони були справжнім лихом для світу людей. У ті часи великі герої об'єдналися для війни з армією імператора демонів і в незліченних боях здобули перемогу над злом. У честь цієї перемоги я й заснувала цей сиротинець.

— Як цікаво.

— Дитя, ти повинно знати, що коли демони повернуться, світу людей знову знадобиться вся сила світла для перемоги над ними.

— Ясно.

— Ти вчинило правильно, забравши цю реліквію з моєї могили. Я не злюся на тебе. Я сліпа, але бачу чистоту твоєї душі.

"Значить, вона сліпа...", — подумав я.

— Якщо ти хочеш захистити мій спадок, надінь кільце на свою руку.

— Надіти його?

   Щось ця ідея мені не дуже подобалася.

— Так. В ньому зберігається надзвичайна сила. Це сила світла. Лише людина з чистою совістю та благородною душею може носити це кільце.

"Он воно що..." — подумав я.

— Добре, якщо ви просите, то я одягну його.

— Звісно. Зроби це, дитя.

   Я зняв ланцюжок з шиї, дістав кільце й одягнув його на палець.

   Нічого не відбулося.

— Я одягнув його. Що тепер?

— Тепер кільце буде підтримувати тебе, і з часом ти зможеш використовувати його силу.

— Зрозуміло... Але не дуже, — подумав я.

— Тепер ти продовжиш мою благородну справу. Ти станеш світлом для всіх слабких та знедолених у цьому світі.

— Вау.

— Але пам'ятай, дитя! Поки ти не виростеш і не опануєш силу кільця, ти повинен тримати його існування в таємниці.

— Тримати в таємниці. Добре.

— І ще одне. Той, хто пограбував мій склеп, обов'язково буде шукати його. Ти повинен за будь-яку ціну захистити кільце від нього.

— Зрозумів. Захистити кільце від грабіжника. До речі, а що він викрав?

— Він забрав з моєї гробниці магічну скриньку.

— Скриньку? А що було в ній?

— Не переймайся, дитя. Ця скринька порожня.

— Порожня?

— Так. Я здогадувалася, що хтось наважиться осквернити мій спокій, тому наказала покласти магічну скриньку в свою могилу. Її майже неможливо відкрити, і від неї виходить сильна магічна енергія. Але всередині скриньки нічого немає.

— Як розумно, — сказав я.

— А яку саме силу має це кільце і чому на нього полюють?

— Це кільце — священна реліквія церкви для боротьби з демонами. Ти повинен сам пройти шляхом світла, щоб розкрити його справжню силу.

— Не дуже конкретно.

— Досить розмов, дитя. Мій час закінчується. Зараз нам доведеться попрощатися. Я рада, що ти прийняв цей обов'язок і розумієш всю важливість своєї місії.

   Вона розставила руки й посміхнулася, наче хотіла мене обійняти.

"Я наче й не проти. Вона не виглядає злою", — подумав я, повільно підходячи до неї.