«Три пиріжки з м’ясом осла

Минуло понад двісті років з моменту міграції народу Дзінь на південь. Після повстання п’яти варварів розподіл території півночі поступово закріпився.

 

Дві країни, Ці та Джов, окупували східний і західний регіони. Імператор Ці, Ґао Вей, був досить абсурдною людиною, чия недбалість щодо національних справ спричинила поступове зниження влади у Північній Ці, а біженці розкидалися по всій країні. У той самий час Північний Джов процвітав під керівництвом свого імператора Ювень Йона, підвищуючи його стабільність і достаток.

 

Від району Фунін до країни Джов було досить багато біженців. Якби хтось непідготовлений вирушив у дорогу, це можна було б описати як «небо і земля не відповідали на молитви».

 

Протягом минулого року північ Ці переживала серйозну посуху. Навіть взимку не було багато снігу, що продовжило посуху до сьогодення. Біженців можна було побачити всюди вздовж дороги, що тягнеться на південь від міста Є аж до кордону Чень. Розповідали, що подекуди навіть почали обмінювати дітей на їжу. Подумавши над цим, Шень Цяо відчув, що він, ймовірно, буде першим, кого схоплять і кинуть у каструлю, якщо ситуація коли-небудь дійде до канібалізму, а все через його поганий зір і відсутність бойових навичок.

 

Оскільки район Фунін був розташований у північному регіоні недалеко від міста Є, поблизу не було серйозних катастроф, і попри відсутність дощу, ситуація протягом останнього року була відносно стабільною. Центральне місто було досить великим. Також зараз проходив храмовий ярмарок [1], що робило місто надзвичайно жвавим, адже багато людей приїжджало і виїжджало.

 

Країни Ці та Джов були розташовані на півночі. В їхні перші роки існування у них переважали звичаї Сяньбей [2], але згодом звичаї почали змінюватися, і в результаті в їхньому одязі та аксесуарах став переважати витончений стиль народу Хань. Представники вищого класу прагнули елегантного та вишуканого вбрання, тому їхній одяг часто прикрашали довгими стрічками по боках, що витончено пурхали на вітрі, і перлинними та нефритовими намистинами, що звисали й брязкали під час ходьби. Цей стиль одягу вплинув на маси, тому члени багатих сімей також носили довгі сукні, що доходили аж до землі, в той час, як інші носили капелюхи та легкі сукні іноземного стилю. Під час храмового ярмарку ця різноманітність візерунків в одязі намалювала картину «Маленької столиці» в цьому містечку округу Фунін.

 

Храм герцога Дзян, де проводився ярмарок, був побудований для герцога Тай, Дзян Шана [3]. Раніше храм герцога Дзян перебував у південній частині міста. Вважалося, що вперше він був побудований за часів династії Хань, однак після пошкоджень, завданих війною, він повністю вийшов з ужитку, не залишилося нічого, крім напівзруйнованої оболонки, і навіть статуї герцога Дзяна ніде не було знайдено. Цей порожній, пошарпаний храм потім став притулком для бідняків і жебраків.

 

Нещодавно до групи людей, які там живуть, приєднався чоловік на ім’я Чень Ґон.

 

Удень він працював на тимчасовій роботі в рисовому магазині у місті, завантажуючи та розвантажуючи мішки з рисом з возів і виконуючи іншу фізичну роботу подібного роду. Оскільки зарплатня була низькою, він не хотів витрачати її на оренду, тому повертався вночі до цього пошарпаного храму — життя для нього цілком вільне й приємне. Але в храмі жило ще двоє бідняків, що робило його непридатним для довготривалого проживання: він був змушений весь час носити з собою свої гроші й навіть стежити за їжею, щоб їх не поцупили, якщо він знизить пильність.

 

Повернувшись того вечора, він одразу помітив у пошарпаному храмі зайву людину.

 

Там сидів чоловік у сірувато-білому одязі.

 

Чень Ґон спочатку підсвідомо насупився. Місце в пошарпаному храмі було досить обмеженим. Якщо тут з’явиться ще одна людина, то це начебто забере частину його території.

 

Потім він помітив у людини в руках щось загорнуте в папір. Він їв з нього повільно, по одному шматочку, опустивши голову. З паперової обгортки віяв смачний запах.

 

Це був привабливий запах пиріжку з м’ясом осла. Він одразу впізнав його за запахом. Чень Ґон їв їх декілька разів, коли його батько був ще живий. Але після його смерті мачуха об’єдналася з власними дітьми й вигнала його з дому. Щодня він заробляв кілька мідяків [4], переносячи мішки з рисом і точно не міг позволити собі щось подібне.

 

Потім він побачив ще одну паперову обгортку поруч із людиною.

 

Це означало, що залишився ще один пиріжок з м’ясом осла.

 

Чень Ґон був не єдиним, хто це помітив. З’явилися двоє інших жебраків. Один із них уже кричав: 

 

— Гей! Ти запитував у нас дозвіл на життя тут? Цей храм замалий для такої кількості людей. Швидко йди геть!

 

Чень Ґон знав, що вони навмисне сварилися з ним. Нічого не кажучи, він пішов прямо до місця, де зазвичай спав, і почав збирати купу соломи, при цьому уважно слухаючи інших людей та слідкуючи поглядом за пиріжком з м’ясом.

 

Чоловік у сірому одязі лагідно сказав:

 

— Мені теж нікуди йти. Побачивши, що в цьому храмі ще є місце, я подумав зайти відпочити. Якби цей брат зробив мені послугу, я був би дуже вдячний.

 

Жебрак сказав: 

 

— Добре, якщо ти хочеш відпочити тут. Просто віддай нам все, що маєш!

 

 Чень Ґон зневажливо посміхнувся: 

 

— Мені не потрібні твої речі. Якщо ти заплатиш мені їжею, я буду тримати цих двох якомога далі від тебе!

 

Жебрак розлютився: 

 

— Старший Чень [5]. Ми нічого тобі не зробили, чому б тобі просто не ставати у нас на шляху!

 

Чень Ґон був досить молодим. Йому було всього шістнадцять років, він мав невеликий зріст, але його гнучкість і витривалість були видатними, разом з майже жорстокою силою духу, яка глибоко вкорінилася в кістках. Якби не це, він би не зміг отримати перевагу як новачок, захопивши найбільшу «територію» всередині храму.

 

 — І що? Тільки тобі дозволено говорити, а мені ні?  — ліниво відповів Чень Ґон.

 

Хоча ці двоє були просто жебраками, правда полягала в тому, що всі жебраки в місті об’єднувалися разом, зберігаючи зв’язок одне з одним.  Розраховуючи, що буде двоє проти одного, вони подумали, що їм не доведеться принижуватися перед Чень Ґоном.

 

Жебрак більше не хвилювався через Чень Ґона. Натомість він підвівся й потягнувся до пиріжка з м’ясом осла, який лежав біля чоловіка в сірому одязі.

 

— Годі нести маячню! Просто віддай мені все! Хочеш залишитися тут? Так це мені, дідусю Лай, вирішувати!

 

Але перш ніж його рука встигла торкнутися їжі, хтось схопив його за зап’ястя. Жебрак вибухнув від люті:

 

— Старший Чень! Ти знову сунеш свій ніс в чужі справи! Невже бажання щось з’їсти заважає тобі думати?

 

 Чень Ґон швидко взяв пиріжок.

 

— Я теж хочу їсти. Чому ти мене не запитав?

 

Відразу після цих слів він розірвав паперову обгортку і відкусив, а потім переможно сказав: 

 

— Це вже мій пиріжок. Ти все ще його хочеш?

 

Жебрак кинувся на Чень Ґона, і той негайно засунув паперову обгортку у свій одяг. Вони почали битися. Інший бідняк також приєднався, тож тепер билися не дві людини, а три. Чень Ґон не був ані сильнішим, ані вищим за інших двох, але його секрет перемоги в боях полягав у тому, що він бився ціною свого життя, іншими словами, дуже жорстоко.

 

Безжально топтавши живіт одного з жебраків, Чень Ґон сплеснув у долоні.  Потім, упершись руками в стегна, він виплюнув: 

 

— Мене дістало, що ви двоє весь час чіпляєтесь до мене тільки тому, що прийшли сюди першими! Не думай, що я не помічав, як ти таємно плював мені в їжу! Хочеш більше бійок? Тоді давай! Мені все одно нічого втрачати. Якщо станеться найгірше, єдине, що я втрачу — своє життя. Спробуй, якщо смієш!

 

Саме цього безглуздя боявся його суперник. Почувши слова Чень Ґона, він глянув на свого супутника, який все ще лежав на землі, не мавши снаги піднятися, і відразу ж підтиснув хвоста. Підперши руками поперек, він розвернувся і вмить утік.

 

Побачивши, що його товариша вже нема, другий бідняк теж не наважився продовжувати бійку. Він прикрив живіт руками, підвівся з потоком хворобливих стогонів і погрожував, немічно тікаючи з храму: 

 

— Дурень, тільки почекай і отримаєш ще від мене!

 

Чень Ґон дістав з одягу пиріжок з м’ясом осла, який ще не доїв, відкусив ще один шматок, а потім задоволено сказав:

 

— Непогано! Ти купив це в магазині Лі у південній частині міста? М’ясо справді жувальне і пиріжок ще гарячий. Мало не обпік мені груди!

 

Він відчув, що недавня бійка цілком була варта цього шматка ослячого м’яса. У будь-якому разі, ці двоє вже давно були неприємні його очам. Було б чудово, якби він міг в майбутньому залишитись в цьому храмі один, просто скориставшись можливістю, що випала сьогодні.

 

Побачивши, що чоловік у сірому одязі не відповідає, він знову запитав: 

 

— Гей! Я поставив тобі запитання. Ти тупий?

 

Інший підняв голову.

 

— Оскільки ти відбивався від них, не боїшся, що вони повернуться, щоби помститися?

 

Чень Ґон нарешті зрозумів, що в іншої людини є якісь проблеми з очима. У нього був неясний погляд, і коли чоловік подивився на нього, здавалося, що він не може зосередитись на одній точці.

 

Після того, як він побачив бамбукову паличку поруч із людиною, йому раптом стало зрозуміло: «Отже, він не тупий, а сліпий».

 

Клацаючи язиком, він фиркнув: 

 

— Боюся? Я ніколи нічого не боявся! Тільки подивися на них! Та на що вони здатні?

 

Чень Ґон подивився на чоловіка в сірому одязі. На ньому був грубий одяг, в матеріалі чи стилі не було нічого рідкісного; лише його обличчя було гідне погляду.

 

Відверто кажучи, ця людина більше нагадувала мандрівного вченого, ніж такого жебрака, як він.

 

 — Як тебе звати? Ти не схожий на людину, яка перебуває в тяжкому становищі. Чому прийшов сюди? Навіть щури не хочуть рити нори в цьому місці!

 

Чоловік у сірому одязі з усмішкою кивнув йому: 

 

— Мене звати Шень Цяо. Через хворобу у мене закінчилися гроші, тому я змушений був шукати притулок у цьому місці. Я повернуся додому, як тільки зберу достатньо грошей для подорожі. Щиро дякую за те, що зараз вигнав цих людей для мене. Чи можу я знати, як до тебе звертатися?

 

Те, що сказав Ю Шен’янь, було лише половиною правди, тож він не міг повірити кожному його слову. Але Шень Цяо більше не було куди йти. Тому, подумавши над цим кілька разів, він все ж вирішив спершу відвідати гору Сюаньду.

 

Гора Сюаньду була розташована на кордоні між Північним Джов та Південним Ченом. Щоб дістатися до неї звідси, було два шляхи: він міг прямувати на південь і на території Південного Ченя повернути на північний схід, що було дуже довгим обхідним шляхом, або він міг піти прямо через південь, що було ближче та зручніше.

 

Шень Цяо обрав останнє.

 

Хоча у світі був хаос, в районі Фунін багато не було катастроф, тому він залишався дещо мирним і багатим, Чистою землею, яку важко було знайти в такому безладному світі. Як сказав Шень Цяо і сказав, у нього не було іншого вибору, крім як спочатку стати на ноги в цьому місці, бо наразі він був без грошей.

 

Його зір відновлювався досить повільно, але принаймні був певний прогрес. Удень, коли було достатньо світла, він міг помітити деякі нечіткі обриси. У порівнянні з темрявою, що була перед його очима, коли він тільки прокинувся, це вже було набагато краще.

 

Чень Ґон сів.  

 

— Як забажаєш. Моє прізвище Чень, ім’я — Ґон. Ти можеш називати мене просто Старший Чень. Я щойно з’їв один із твоїх пиріжків з м’ясом осла, що можна вважати твоєю платою за перебування тут сьогодні ввечері. Оскільки я також допоміг тобі прогнати цих двох, включаючи завтрашню частку, завтра ти маєш принести мені три пиріжки!

 

Шень Цяо засміявся: 

 

— Звичайно.

 

Побачивши, як швидко він погодився, Чень Ґон відчув певну підозру: 

 

— Хіба ти не казав, що у тебе вже немає грошей? Звідки ж ти візьмеш гроші, щоб купити пиріжки?

 

Шень Цяо відповів: 

 

— Я завжди можу заробити більше!

 

Чень Ґон засміявся з його слів: 

 

— Ти? Я чув, що вчені можуть робити фінансові звіти або писати листи для інших, але як можна писати, коли навіть не бачиш? Ти збираєшся носити мішки з рисом, як я? Я ж тобі кажу! Три пиріжки з м’ясом осла, а не один маленький! Ти не думай, що можеш обдурити мене. Не соромся підійти й розпитати інших, ти побачиш, що хоча я, Старший Чень, нічого не вмію, навіть демони бояться мене, коли справа доходить до бою! Якщо ти не можеш дати мені три пиріжки завтра, то просто йди геть і з’їж вітер!

 

Шень Цяо був добрим. Почувши слова Чень Ґона, він не тільки не розлютився, а навіть з усмішкою погодився на це.

 

Пошарпаний храм і справді був пошарпаним, з усіх боків продували протяги, і жодне його вікно не було в хорошому стані. Але, на щастя, було багато стовпів на додаток до кількох вівтарів, які можна було використати, щоб заблокувати вітер, і кілька стогів сіна та дров, які Чень Ґон ніс і складав сюди сам: сіно використовував як ковдру, щоб відбиватися від вітру, а дрова палив, щоб зігрітися. Але все це було для його особистого користування. Тепер, враховуючи, що Шень Цяо був готовий «зробити йому підношення», Чень Ґон неохоче віддав йому частину сіна та дров.

 

Побачивши, що Шень Цяо, на його здивування, був повністю підготовлений і навіть приніс з собою товстий шматок старого одягу, щоб використовувати його як ковдру, Чень Ґон не міг не фиркнути.

 

Відтоді ті двоє жебраків не повернулися, нібито вже знайшли нові місця для проживання. Без жодної ввічливості Чень Ґон взяв одяг, який вони спочатку використовували як ковдри. Понюхав його, але відчув кислий сморід, й, стиснувши губи, викинув його, а потім підсунув тіло ближче до вогню.

 

Спочатку він також хотів використати одяг Шень Цяо, але подумавши, він зрозумів, що може дочекатися й влаштувати йому неприємності, коли інша людина не принесе йому завтра «підношення».

 

Думаючи про це, він сам того не бажаючи заснув.

 

Чень Ґон прокинувся рано-вранці, плануючи працювати в рисовому магазині, як завжди.

 

Він озирнувся, але Шень Цяо вже зник з поля зору, залишивши по собі лише купу соломи зі слідом від його ваги, і купу чорного попелу, що залишився від спаленого дерева.

 

Чень Ґон не дуже турбувався про це і пішов працювати до рисового магазину. Він абсолютно не вірив, що Шень Цяо справді зможе повернути три пиріжки сьогодні. Якби у нього дійсно були зайві гроші, йому не потрібно було жити в такому пошарпаному храмі, куди навіть привиди не хотіли б зайти. До того ж Шень Цяо був не тільки слабким, але й сліпим. Що він міг зробити, щоб заробити гроші?

 

«Не повертайся з порожніми руками, інакше я так поб’ю тебе, що навіть матір твоя тебе не впізнає!»  — думав Чень Ґон, ідучи ввечері до пошарпаного храму.

 

Перш ніж ступити через ворота, він відчув знайомий запах.

 

Здавалося, що звук його кроків привернув увагу Шень Цяо. Той підняв голову й посміхнувся: 

 

— Ти повернувся.

 

 — Осляче м’ясо… 

 

З похмурим обличчям Чень Ґон зміг вимовити лише два слова, перш ніж зупинився.

 

Бо він побачив три пиріжки з м’ясом осла, загорнуті в папір, акуратно складені на купу соломи, де він спав.

 

***

 

[1] Храмовий ярмарок (庙会 miaohui): також відомий як храмові зібрання, релігійні зібрання, що проводяться складними храмами під час китайського Нового року або дня народження богів. Заходи зазвичай включають ритуали, що відзначаються в храмі, оперу на сцені перед храмом, ходи із зображеннями богів на возах по селах і містах, виступи музичних і ритуальних колективів, благословенні пожертвування, які приносять до храму сім’ями, а також різноманітні економічні заходи діяльності  [Джерело: Wiki]

 

[2] Сяньбей (鲜卑): протомонголи, які проживали на території сучасної Східної Монголії, Внутрішньої Монголії та Північно-Східного Китаю. Вони були однією з основних кочових груп у Північному Китаї під час династії Хань та наступних династичних періодів.  [Джерело: Wiki]

 

[3] Герцог Тай, Дзян Шан (姜太公/姜尚/姜子牙): також відомий як герцог Тай з Ці або Дзян Дзия. Відома історична особа в історії Китаю, яка також фігурує в деяких легендарних історіях та міфах. Щоб дізнатися більше, перегляньте сторінку вікі.  [Джерело: Wiki]

 

[4] Мідь: Відноситься до 铜钱 (tongqian), також відомого як мідні монети або вень, найдешевша валюта в стародавньому Китаї.

 

[5] Старший Чень (陈大/陈大郎): буквально означає Чень, старший син, оскільки він, ймовірно, був найстаршим сином у своїй родині.