«Вона навіть поцілувала кінчик носа Шень Цяо!»

Очі Шень Цяо все ще були заплющені, а вираз обличчя — спокійним, неначе вода. В очах інших бамбукова палиця в руці Шень Цяо слідкувала за його серцем, вдаряючи в хаотичному напрямку, не маючи жодного порядку чи закономірності.

 

Зіткнувшись з таким абсолютно випадковим способом боротьби, Двань Веньян не наважився поставитися до нього легковажно. Вираз його обличчя був суворішим, ніж коли він стояв перед Лі Цін’ю. За мить вони обмінялися сотнями ходів. Від землі до даху, від даху до верхівки дерева, їхні постаті швидко пересувалися з місця на місце, то у світлі, то в тіні; то лагідні, то люті. Швидкість, з якою вони обмінювалися ударами, була настільки неймовірною, що ті, хто трохи поступалися їм у бойових мистецтвах, навіть не могли розпізнати їхні рухи.

 

Досі Шень Цяо не демонстрував жодних ознак того, що перебуває у невигідному становищі.

 

Скориставшись тим, що Двань Веньян був надто зайнятий, щоб їх помітити, люди з родини Су швидко оточили Су Вея. Потім Су Цяо відправив когось супроводжувати матір і брата назад у внутрішню кімнату, а сам, попри біль, залишився зовні.

 

Що довше вони спостерігали, то більше дивувалися. І найбільш враженим серед них був Двань Веньян.

 

Раніше Шень Цяо ніяк не реагував на насмішки Двань Веньяна і зітхання Лі Цін’ю. Всі, не тільки Двань Веньян, вважали це цілком нормальним. Але були й ті, що вважали, що з нинішнім становищем Шень Цяо він вже був майже знищений. Його репутація може бути відновлена, але йому буде дуже важко відновити свої бойові мистецтва. Людина без бойових мистецтв не мала жодної опори у світі боїв. Якщо йому доводилося покладатися на чужий захист, незалежно від того, наскільки могутнім був його захисник, сам Шень Цяо був не більше, ніж шматком сміття в очах інших людей. Будь-хто мав би право дивитися на нього зверхньо.

 

Але так сталося, що ця «нікчемна людина» зробила те, чого не змогла зробити більшість присутніх — не тільки зупинила Двань Веньяна, але й звела бій з ним внічию.

 

Багато людей не могли позбутися думки, що лідер секти гори Сюаньду був, зрештою, лідером секти гори Сюаньду. Хоча титул «даоської секти номер один під Небесами» звучав дуже лестиво, Шень Цяо небезпідставно став наступником Ці Фенґе.

 

З іншого боку, якщо його майстерність була майже на рівні з Двань Веньяном, як він програв Квеньє і опинився в такому становищі? Чи були інші причини, про які люди не знали?

 

Всілякі думки хаотично миготіли в головах людей, які прикували свої погляди до бою, боячись пропустити й секунду. Все, про що вони могли думати, це те, що його дивовижність була не меншою, ніж бій, який щойно відбувся між Лі Цін’ю та Двань Веньяном.

 

Однак всередині бойового кола Шень Цяо не був таким розслабленим, яким його уявляли спостерігачі.

 

Двань Веньян дійсно був дуже сильним, а його бойове мистецтво дійсно перевершувало мистецтво Квеньє. Ці твердження були правдою.

 

Єдина причина, чому Шень Цяо зміг протриматися так довго, полягала в тому, що, перш за все, він все ще мав п’ятдесят відсотків своєї бойової сили. По-друге, Двань Веньян отримав травму, коли бився проти Лі Цін’ю. І останнє, бойові мистецтва гори Сюаньду поєднуються з законами, що містяться у Восьми триграмах, Дзи Вей Дов Шу, та багатьох школах астрології. Вони були надзвичайно вишукані й непередбачувані. Двань Веньян ніколи раніше не стикався з цим, тому йому було важко скористатися можливістю для нападу.

 

Це був блискучий і чудовий бій в очах інших людей: батіг Двань Веньяна завдавав одного удару за іншим, і кожен з них мав нестримну, подібну до грому, силу. Владна і зухвала внутрішня ці, а також образи, створені батогом, один за одним кидалися до Шень Цяо. Тиск на нього поступово посилювався. Як крихка порцеляна, прекрасна, але на межі розбиття, він не витримав ще одного удару.

 

Раптом бамбукова палиця тріснула навпіл. Лі Цін’ю негайно кинув меч Осінньої води в руку Шень Цяо і крикнув:

 

— Візьміть його!

 

Шень Цяо прислухався до напрямку, з якого долинав звук. Не повертаючи голови, він простягнув руку і міцно вхопив меч. Одним помахом Енергія меча розколола дев’ять шарів зображень, які створив батіг Двань Веньяна!

 

Тисячі гір миттєво обвалилися. Подібно до води, що проривається через долини, утворені тріщинами, і прориває дамби на своєму шляху, Енергія меча кинулася вперед з нищівною силою.

 

Вираз обличчя Двань Веньяна трохи змінився. Йому довелося відмовитися від нападу і відступити. Зображення батога одразу ж зникло, а на його місці з’явилася біла смуга світла.

 

Біле світло не було Енергією меча, адже вона мала б бути нематеріальною і безформною. Це також не було внутрішньою ці. Вона була легкою, наче м’яка стрічка, але одночасно, немов свідома, йшла по п’ятах іншої людини, вдаряючи прямо по Двань Веньяну в наполегливому переслідуванні, не бажаючи відпускати його ні на секунду.

 

— Що це? Це також Енергія меча? — Джань Дзицянь не зміг стриматися, щоб не запитати вголос.

 

— Ні, це Намір меча, — відповів Сє Сян.

 

Джань Дзицянь запитав:

 

— Чому воно відрізняється від того, що використав Лі Цін’ю?

 

Сє Сян відповів:

 

— Намір меча Лі Цін’юя був безформним, тоді як цей має форму.

 

— Безформне перевершує сформоване. Отже, Лі Цін’ю трохи перевершує його?

 

Сє Сян запитав у відповідь:

 

— Намір меча сам по собі безформний, тож як може безформне перевершити сформоване? Якщо хтось може розвинути сформований Намір меча, це означає, що ця людина вже осягнула суть мистецтва меча і майже досягла рівня Серця меча!

 

Джань Дзицянь раптом зрозумів, і його враження від Шень Цяо майже миттєво злетіло від легкої прихильності до обожнювання.

 

Цього разу Двань Веньян відступив більш ніж на десять кроків. Однак, попри свій слабкий і м’який вигляд, білий Намір меча анітрохи не зменшив своєї гостроти. Він тиснув і не давав спокою, відмовляючись відпускати його.

 

Кінець батога зіткнувся з Наміром меча. Частина батога, створеного зі шкіри алігаторів Південного моря та кількох десятків лікувальних інгредієнтів, була фактично відрізана!

 

Вираз обличчя Двань Веньяна трохи змінився, коли він вдарив долонею по Наміру меча. В одну мить, немов хмара, що підіймається за стрімкими скелями, або біла смуга туману, що перекинулася через річку, вода торкнулася неба і вони злилися в один колір, так що неможливо було зрозуміти, де є їхній початок!

 

Хвиля матеріалізувалася і розходилася в усіх напрямках. Всі, хто бачив це, блідли й відступали на кілька кроків, перш ніж зрозуміли, що те, що насувається на них, — не справжня хвиля, а лише те, що залишилося від хвилеподібного Наміру меча. 

 

Натовп знову прийшов до тями, але вони все ще відчували холодну вологу на своїх обличчях. І завдяки цьому вони нарешті зрозуміли, наскільки потужним є Намір меча.

 

Джань Дзицянь знайшов це досить цікавим. Він не міг стриматися, щоб не витерти обличчя. Як і очікувалося, на його руці нічого не залишилося. Однак Сє Сян сказав йому:

 

— Це тому, що він не повністю досягнув стану сформованого Наміру меча. Якщо сформований Намір меча використовується повністю, немає ніякої гарантії, що глядачі не постраждають від нього.

 

Джань Дзицянь завжди захоплювався проникливістю його шиді. Почувши це, він запитав:

 

— З того, що я побачив, його внутрішня ці, здається, не відповідає його Наміру меча. Чому так?

 

Сє Сян погодився. Його очі все ще стежили за боєм.

 

— Він повинен страждати від колишньої травми, яка призвела до того, що його внутрішня ці сильно зменшилася. Хоча він осягнув Намір меча, він не зміг втілити його в найкращій формі. Я боюся, що він не зможе довго протриматися.

 

Джань Дзицянь поспіхом подивився на Шень Цяо. Оскільки у нього склалося гарне враження про Шень Цяо, він не хотів, щоб той програв. Але крізь шари світла меча і зображення батога він ледве міг розгледіти їхні вирази.

 

Двань Веньян був трохи виснажений. Йому відрізали частину батога, і він все ще страждав від травм, отриманих під час бою з Лі Цін’ю. Тепер він почав шкодувати, що недооцінив Шень Цяо. Хоча внутрішня ці іншої людини була дещо слабкою, його Намір меча був надзвичайно лютим. Незалежно від того, скільки внутрішньої ці було у Двань Веньяна, він не міг дозволити їй виливатися вічно. Побачивши, що колір Наміру меча знову посвітлішав, він злякався, що він повернеться, і в нього не стало сил боротися далі. Він відмовився від нападу і відступив, сміючись.

 

— Лідеру секти Шень, ви вірний своєму імені. Я сьогодні трохи зайнятий, тому прийду попросити вашої поради іншим разом. Побачимося!

 

Ніхто не міг зупинити його, якщо він хотів піти. Хоча він народився в Тудзюе, він був надзвичайно добре обізнаний у навичках легкості. Ніхто з присутніх не міг пояснити походження таких химерних і підступних рухів.

 

Шень Цяо не пішов за ним.

 

Він був єдиною людиною, яка билася і з Квеньє, і з Двань Веньяном.

 

Квеньє був дуже вправним у бойових мистецтвах. Однак, якби Шень Цяо не був заздалегідь отруєний, битва на піку Півкроку, безсумнівно, закінчилася б поразкою Квеньє.

 

Але з Двань Веньяном було інакше. Хоча Шень Цяо втратив більшість своїх бойових мистецтв, він все ще мав проникливість і досвід. Шень Цяо справді здивувало те, наскільки страшним був його супротивник. Хоча здавалося, що він виграє, він не зміг відчути межу можливостей іншої людини. Якби битва продовжилася, втомлений Шень Цяо напевно програв би, але Двань Веньян вирішив відступити.

 

Він стояв на місці, намагаючись вирівняти дихання. Шень Цяо виявив, що сформований Намір меча використав більше ніж половину його внутрішньої ці, зробивши його настільки слабким, що він ледве міг ходити. Він не зміг втриматись, щоб не посміхнутися.

 

Лі Цін’ю підійшов до нього.

 

— Лідеру секти Шень.

 

Шень Цяо розвернув меч Осінньої води й повернув його власникові.

 

— Щиро дякую, пане Лі, що позичили мені цього меча. На жаль, моя бойова сила недостатньо хороша, і я зганьбив такий чудовий меч. 

 

Лі Цін’ю взяв меч.

 

— Я не мав на увазі те, що сказав раніше. Я просто обмовився. Будь ласка, не беріть це близько до серця.

 

З першого погляду можна було сказати, що він рідко говорив у такій м’якій і скромній манері. Навіть його вибачення звучали трохи холодно і жорстко.

 

Шень Цяо засміявся.

 

 — Пане Лі, ви занадто ввічливі. Якби ви вчасно не позичили мені меча, боюся, я б уже лежав мертвий на полі бою.

 

Його очі ще могли розрізняти якісь невиразні картини, тому з часом у нього з’явилася звичка примружуватися на людей і речі. Але у сонячному світлі здавалося, що всередині очей пульсує мерехтливе сяйво, яке змушувало всіх, хто бачив Шень Цяо, з жалем зітхати.

 

Лі Цін’ю якусь мить дивився на нього, а потім раптом сказав:

 

— Якщо вам нікуди піти, даоський храм Чвеньян може надати вам місце для проживання. Не обов’язково опускатися так низько, щоб жити на чужій милостині й прив’язуватися до людей, які вам не подобаються.

 

Су Цяо почув це і не міг не здивуватися. Усі в даоському храмі Чвеньян знали про холодне, сталеве серце і цілковиту зосередженість його шиді на бойових мистецтвах. Він міг проявити деяку теплоту перед своїм учителем та іншими учнями, але це було все. Він ніколи не бачив, щоб він підбадьорливо дивився на когось, не кажучи вже про те, щоб запрошував людей до храму Чвеньян. Хто б міг подумати, що він так по-іншому ставитиметься до зовсім незнайомої людини, як Шень Цяо?

 

Шень Цяо також виглядав трохи здивованим. Він витріщився на секунду, а потім посміхнувся.

 

— Дякую за вашу доброту.

 

Він подякував, але пропозицію відхилив, оскільки не уточнив, потрібно йому це чи ні.

 

Вони були просто двома незнайомцями, яких звела разом випадковість. Між ними не було особливої дружби, тож Шень Цяо не хотів через свої власні справи завдавати неприємностей даоському храму Чвеньян.

 

Лі Цін’ю кивнув. Тримаючи меча, він негайно пішов, не сказавши більше жодного слова.

 

Хоча ніхто цього не казав, усі вони неминуче зневажали колишнього лідера секти. Але після бою Шень Цяо проти Двань Веньяна у них більше не було таких думок.

 

Так, Шень Цяо мав перевагу, але за тодішніх обставин, хто, крім нього, зміг би зупинити Двань Веньяна?

 

І хто б наважився сказати, що вони беззаперечно змусили б Двань Веньяна піти?

 

Разом з братами Су, до Шень Цяо за допомогою служниці підійшла пані Цінь і глибоко йому вклонилася.

 

— Дякую вам, пане Шень, що так вчасно врятували мого сина. Будь ласка, прийміть шану від цієї старої жінки!

 

Шень Цяо поспішив зупинити її.

 

— З боку Двань Веньяна було нечесно повертатися одразу після того, як він пішов. Він навіть взяв у заручники герцога округу Мейян. Як гість у вашій резиденції, я був зобов’язаний простягнути руку допомоги!

 

Пані Цінь сказала:

 

— У будь-якому разі, відтепер ви станете великим рятівником сім’ї Су. Наші двері завжди будуть відчинені для вас. Якщо пан Шень має якісь побажання, сім’я Су зробить все можливе, щоб виконати їх.

 

Хоча сім’я Су могла зробити не так багато речей, така обіцянка все ж показала щирість сердечної вдячності пані Цінь.

 

Свято на честь дня народження закінчилося через втручання Двань Веньяна. Всі прийшли в піднесеному настрої, а пішли розчаровані. Пульовжу Дзянь вийшов із резиденції Су разом із Шень Цяо. Він запросив Шень Цяо якось навідати його і після цього вони остаточно розійшлися.

 

Шень Цяо вже збирався сідати у карету, як Джань Дзицянь раптом покликав його.

 

— Пане Шень, зачекайте хвилинку!

 

Він склав руки перед Шень Цяо і сказав:

 

— Я хотів поговорити з вами раніше, але все не мав шансу. Не могли б ви пообіцяти зробити мені послугу?

 

Шень Цяо був здивований.

 

— Про що ви так серйозно говорите?

 

Джань Дзицянь усміхнувся.

 

— Я хочу попросити вашого дозволу зобразити вас на своїх картинах.

 

Шень Цяо запитав:

 

— Картинах?

 

Джань Дзицянь відповів:

 

— Так. Я завжди любив малювати, особливо фей і безсмертних істот. Але де знайти справжнього безсмертного в цьому тлінному світі? Лише після зустрічі з паном Шень я нарешті знайшов людину, найближчу до тих образів, які я собі уявляв. Тож чи можу я попросити вас стати моєю моделлю?

 

Шень Цяо чув всілякі дивні прохання, але вперше хтось попросив зобразити його на картині. На якусь мить ця ідея його одночасно розважила і збентежила. Він не знав, що сказати.

 

Перш ніж Джань Дзицянь спробував зробити ще один крок і переконати його, до нього підійшов Сє Сян.

 

— Пане Шень, будь ласка, не сприйміть це як образу. Мій шисьон просто божеволіє від картин, і завжди робить такі речі!

 

Потім він вклонився Шень Цяо і схопив Джань Дзицяня за плече, готовий піти.

 

Джань Дзицянь вигукнув на знак протесту, але все одно програв силі Сє Сяну. Він міг лише постійно озиратися на Шень Цяо і кричати:

 

— Пане Шень! Будь ласка, не залишайте столицю найближчим часом! Я обов’язково колись завітаю до вашої резиденції!

 

Шень Цяо усміхнувся і похитав головою. Розвернувшись і сівши в карету, він дістав хустинку і викашляв на неї ковток крові. Його погляд одразу ж став пригніченим.

 

Двань Веньян був поранений його Наміром меча, і йому знадобиться щонайменше півмісяця, щоб відновитися. Але Шень Цяо також не залишився цілим. Він також завдав шкоди своїй життєвій енергії. Він просто тримав біль у собі.

 

Сє Сян, мабуть, це зрозумів, тому не дозволив Джань Дзицяню ще більше затримувати Шень Цяо.

 

Янь Вуши завжди любив розкішні речі. Тож слуги знали, що йому подобається, і зробили внутрішню частину карети зручною та розкішною. Після того, як Шень Цяо наказав візникові повертатися до резиденції молодшого наставника, йому більше не потрібно було приховувати свій стан. Виснажений, він притулився до стінки карети й знепритомнів.

 

Надзвичайно виснажений, Шень Цяо спав, як убитий, абсолютно не усвідомлюючи того, що відбувається зовні. Коли він прокинувся, то виявив, що колеса, здається, все ще котяться. Його серце злегка завмерло.

 

Він підняв завісу і виглянув на вулицю. Здавалося, що карета вже покинула місто і тепер їхала його околицями. У всякому разі, це точно не був шлях назад до резиденції молодшого наставника.

 

— Старий Вею, це ви там?

 

Ніхто не відповів, але карета поступово сповільнювала хід, поки зовсім не зупинилася.

 

Людина, яка керувала каретою, повернулася. Вона носила одяг старого Вея, але її обличчя стало іншим, ніжним і чарівним, з ямочками на підборідді.

 

Шень Цяо не міг чітко бачити, але одразу впізнав людину, коли вона заговорила.

 

— Я не просто так це кажу, та охорона сім’ї Су дійсно така собі. Я лише одягла речі старого Вея і наділа бамбуковий капелюх. Поки я можу імітувати його голос, мені навіть не потрібно змінювати макіяж. Вони мене зовсім не здивували. Будь-хто може вільно пройти в таке місце. Цього разу ти допоміг їм позбутися Двань Веньяна, але не зможеш зробити це, коли він з’явиться знову.

 

Шень Цяо запитав:

 

— Де старий Вей?

 

Бай Жон кокетливо поскаржилася:

 

— Ех, чому лідер секти Шень так піклується про якогось старика, коли перед тобою така красуня, як я? Де твоя турбота про мене? Мертвий, мертвий! Звичайно я його вбила!

 

Шень Цяо посміхнувся.

 

— Це була моя помилка. Не треба було ставити це запитання. Така розумна людина, як ти, не ворогуватиме з Янь Вуши через візника.

 

Бай Жон хихикнула.

 

— Я навіть викрала тебе, що там вже про того візника? Ти сказав щось подібне, тому що боявся, що я не скажу тобі правди? Гаразд-гаразд, немає нічого поганого в тому, щоб розповісти тобі. Ти маєш рацію. Я не зацікавлена у вбивстві такого нікчеми, як він. Я вирубила його і залишила в стайні сім’ї Су. Його життя в його руках! Мені байдуже, навіть якщо його розтопче кінь! До речі, Янь Вуши не дуже добре до тебе ставиться. Він гарно знає, що у тебе поганий стан здоров’я, ти кашляєш кров’ю і час від часу втрачаєш свідомість, а він послав з тобою лише візника? Чи передбачив він те, що станеться сьогодні?

 

Шень Цяо похитав головою.

 

— Тобі не потрібно налаштовувати мене проти нього. Наші стосунки не такі, як ти думаєш. Тож в чому причина того, що діва Бай привела мене сюди? 

 

Бай Жон раптом нахилилася вперед, її тепле ароматне дихання наблизилося до Шень Цяо. Він несвідомо насупився, коли відступив, щоб уникнути її. Інша людина спробувала схопити його. Бамбукову палицю зламали в резиденції Су, тож йому довелося зупинити її голими руками. Вони обмінялися кількома десятками ходів.

 

Рухи Бай Жон були надзвичайно швидкими, а її пальці швидко змінювали незліченну кількість форм, наче квітка. За час між двома вдихами ця квітка вже пройшла весь процес бутонізації, цвітіння і в’янення. Зліт і падіння, життя і смерть — все це міститься в одній миті.

 

Однак її вишукані «Відбитки лотоса» не подіяли на Шень Цяо. Здавалося, що інша людина передбачала всі її рухи й щоразу була трохи швидшою за Бай Жон.

 

Бай Жон не бачила бій між Шень Цяо та Двань Веньяном. На її думку, Шень Цяо все ще був хворий і серйозно поранений, як і тоді, коли він був у місті префектури Хвай. Тепер, побачивши, як Шень Цяо успішно блокує всі її горді «Відбитки лотоса», вона була неймовірно здивована.

 

— Насправді я не дуже повірила, коли мені сказали, що ти вбив мого бойового брата. Тепер це здається правдою. Ти вже відновив свої бойові мистецтва?

 

Після своїх слів вона забрала долоню від Шень Цяо, обійшла його і вдарила його акупунктурну точку. Потім вона обійняла його ззаду і підняла голову, запитуючи:

 

— Як даоський служитель[1], чому ти народився таким гарним? Ти витісняєш нас, учнів демонічної секти, з бізнесу!

 

Вона навіть поцілувала кінчик носа Шень Цяо!

 

Ця низка подій сталася занадто швидко. Життєва енергія Шень Цяо вже була серйозно пошкоджена, і її ледве вистачало, щоб боротися з нею. Він не очікував, що вона зробить щось подібне, і був дуже шокований. Вираз його обличчя був досить жахливим.

 

Бай Жон хихикнула.

 

— Я хотіла це зробили ще коли вперше тебе побачила. Сьогодні моє бажання нарешті здійснилося!

 

Його вдарили по акупунктурній точці, і він втратив здатність рухатися. Тому Шень Цяо просто відмовився від непотрібної боротьби.

 

— Чого ти хочеш?

 

Бай Жон відповіла:

 

— Ти вбив Хво Сідзіна і питаєш його я хочу? Цей хлопець завжди вмів підлещуватися до вчителя, і вчителю він дуже подобався. Тому він дуже засмутився через твій вчинок і навіть попросив мене привезти тебе для покарання!

 

Що більше вона дивилася, то красивішим їй здавався Шень Цяо. Всі в секті Гармонії, чоловіки та жінки, були красивими. Однак через те, що вони практикували Зачарування і часто поводилися без докорів сумління, їхня краса ніколи не могла викликати у людей це холодне, потойбічне відчуття.

 

Якщо люди з секти Гармонії були спокусливими дияволами, що кружляють і гріються в бажаннях смертного світу, то Шень Цяо був схожий на статую, встановлену високо над землею в храмі, яка не знає ні горя, ні щастя.

 

І через це богохульники ще більше жадали осквернити статую.

 

Бай Жон весело сказала:

 

— Але мені не дуже хочеться здавати тебе зараз. Ти такий красивий. Якщо потрапиш до рук мого вчителя, і навіть якщо не помреш від його тортур, тобі доведеться сильно страждати. Я не пам’ятаю всього з тієї книги «Свободи волі», яку ти тоді прочитав. Якщо ти допоможеш мені й перевіриш чи правильно я все запам’ятала, я відпущу тебе. Я просто повернуся і скажу своєму вчителеві, що я не рівня господарю секти Янь. Що скажеш?

 

Шень Цяо запитав:

 

— Книга «Мандрівні духи» «Стратегії Вермільйон-Ян» захована на горі Сюаньду. Чому б тобі не попросити мене прочитати і її?

 

Бай Жон розсміялася:

 

— Думаєш, я дурна? Я ніколи раніше не чула цю книгу. Я не зможу сказати чи не переплутав ти порядок, чи не прочитав кілька випадкових речень. Але я пам’ятаю більшу частину «Свободи волі». Я просто не пам’ятаю все. Та я принаймні зрозумію, якщо ти щось переплутаєш. 

 

Шень Цяо запитав:

 

— А якщо я не хочу співпрацювати?

 

Бай Жон відповіла своїм милим голосом:

 

— Тоді я віддам тебе своєму вчителеві. Впевнена, ти чув про репутацію мого вчителя, Сан Дзінсіна. Він у кілька разів жорстокіший за Хво Сідзіна. Йому подобаються як чоловіки, так і жінки, а особливо він любить культивуватися через секс. Йому також подобається катувати людей у ліжку, доки вони майже не помруть. Я б навіть не наважилася уявити, яким такий красень, як ти, став би у нього в руках!

 

Шень Цяо зітхнув.

 

— Ви всі вважаєте мене тигром, який опинився в пастці в чистому полі, над яким кожен може знущатися, і тому поводитеся зі мною як завгодно, ніби я просто муха в павутині. В такому випадку, як я можу не взяти себе в руки? Навіть якщо я не стану поневолювачем, принаймні я не повинен дозволяти іншим зневолювати себе!

 

Бай Жон застали зненацька. Перш ніж вона зрозуміла, що мав на увазі Шень Цяо, вона раптом побачила, як він простягнув руку і вказав на неї своїм тонким пальцем!

 

— «Аплікатура джерельної води»? Як ти вивчив «Аплікатуру джерельної води»?

 

Бай Жон поспішила відступити, а її обличчя набуло мертвотно блідого відтінку.