Очі Шень Цяо все ще були заплющені, а вираз обличчя — спокійним, неначе вода. В очах інших бамбукова палиця в руці Шень Цяо слідкувала за його серцем, вдаряючи в хаотичному напрямку, не маючи жодного порядку чи закономірності.
Зіткнувшись з таким абсолютно випадковим способом боротьби, Двань Веньян не наважився поставитися до нього легковажно. Вираз його обличчя був суворішим, ніж коли він стояв перед Лі Цін’ю. За мить вони обмінялися сотнями ходів. Від землі до даху, від даху до верхівки дерева, їхні постаті швидко пересувалися з місця на місце, то у світлі, то в тіні; то лагідні, то люті. Швидкість, з якою вони обмінювалися ударами, була настільки неймовірною, що ті, хто трохи поступалися їм у бойових мистецтвах, навіть не могли розпізнати їхні рухи.
Досі Шень Цяо не демонстрував жодних ознак того, що перебуває у невигідному становищі.
Скориставшись тим, що Двань Веньян був надто зайнятий, щоб їх помітити, люди з родини Су швидко оточили Су Вея. Потім Су Цяо відправив когось супроводжувати матір і брата назад у внутрішню кімнату, а сам, попри біль, залишився зовні.
Що довше вони спостерігали, то більше дивувалися. І найбільш враженим серед них був Двань Веньян.
Раніше Шень Цяо ніяк не реагував на насмішки Двань Веньяна і зітхання Лі Цін’ю. Всі, не тільки Двань Веньян, вважали це цілком нормальним. Але були й ті, що вважали, що з нинішнім становищем Шень Цяо він вже був майже знищений. Його репутація може бути відновлена, але йому буде дуже важко відновити свої бойові мистецтва. Людина без бойових мистецтв не мала жодної опори у світі боїв. Якщо йому доводилося покладатися на чужий захист, незалежно від того, наскільки могутнім був його захисник, сам Шень Цяо був не більше, ніж шматком сміття в очах інших людей. Будь-хто мав би право дивитися на нього зверхньо.
Але так сталося, що ця «нікчемна людина» зробила те, чого не змогла зробити більшість присутніх — не тільки зупинила Двань Веньяна, але й звела бій з ним внічию.
Багато людей не могли позбутися думки, що лідер секти гори Сюаньду був, зрештою, лідером секти гори Сюаньду. Хоча титул «даоської секти номер один під Небесами» звучав дуже лестиво, Шень Цяо небезпідставно став наступником Ці Фенґе.
З іншого боку, якщо його майстерність була майже на рівні з Двань Веньяном, як він програв Квеньє і опинився в такому становищі? Чи були інші причини, про які люди не знали?
Всілякі думки хаотично миготіли в головах людей, які прикували свої погляди до бою, боячись пропустити й секунду. Все, про що вони могли думати, це те, що його дивовижність була не меншою, ніж бій, який щойно відбувся між Лі Цін’ю та Двань Веньяном.
Однак всередині бойового кола Шень Цяо не був таким розслабленим, яким його уявляли спостерігачі.
Двань Веньян дійсно був дуже сильним, а його бойове мистецтво дійсно перевершувало мистецтво Квеньє. Ці твердження були правдою.
Єдина причина, чому Шень Цяо зміг протриматися так довго, полягала в тому, що, перш за все, він все ще мав п’ятдесят відсотків своєї бойової сили. По-друге, Двань Веньян отримав травму, коли бився проти Лі Цін’ю. І останнє, бойові мистецтва гори Сюаньду поєднуються з законами, що містяться у Восьми триграмах, Дзи Вей Дов Шу, та багатьох школах астрології. Вони були надзвичайно вишукані й непередбачувані. Двань Веньян ніколи раніше не стикався з цим, тому йому було важко скористатися можливістю для нападу.
Це був блискучий і чудовий бій в очах інших людей: батіг Двань Веньяна завдавав одного удару за іншим, і кожен з них мав нестримну, подібну до грому, силу. Владна і зухвала внутрішня ці, а також образи, створені батогом, один за одним кидалися до Шень Цяо. Тиск на нього поступово посилювався. Як крихка порцеляна, прекрасна, але на межі розбиття, він не витримав ще одного удару.
Раптом бамбукова палиця тріснула навпіл. Лі Цін’ю негайно кинув меч Осінньої води в руку Шень Цяо і крикнув:
— Візьміть його!
Шень Цяо прислухався до напрямку, з якого долинав звук. Не повертаючи голови, він простягнув руку і міцно вхопив меч. Одним помахом Енергія меча розколола дев’ять шарів зображень, які створив батіг Двань Веньяна!
Тисячі гір миттєво обвалилися. Подібно до води, що проривається через долини, утворені тріщинами, і прориває дамби на своєму шляху, Енергія меча кинулася вперед з нищівною силою.
Вираз обличчя Двань Веньяна трохи змінився. Йому довелося відмовитися від нападу і відступити. Зображення батога одразу ж зникло, а на його місці з’явилася біла смуга світла.
Біле світло не було Енергією меча, адже вона мала б бути нематеріальною і безформною. Це також не було внутрішньою ці. Вона була легкою, наче м’яка стрічка, але одночасно, немов свідома, йшла по п’ятах іншої людини, вдаряючи прямо по Двань Веньяну в наполегливому переслідуванні, не бажаючи відпускати його ні на секунду.
— Що це? Це також Енергія меча? — Джань Дзицянь не зміг стриматися, щоб не запитати вголос.
— Ні, це Намір меча, — відповів Сє Сян.
Джань Дзицянь запитав:
— Чому воно відрізняється від того, що використав Лі Цін’ю?
Сє Сян відповів:
— Намір меча Лі Цін’юя був безформним, тоді як цей має форму.
— Безформне перевершує сформоване. Отже, Лі Цін’ю трохи перевершує його?
Сє Сян запитав у відповідь:
— Намір меча сам по собі безформний, тож як може безформне перевершити сформоване? Якщо хтось може розвинути сформований Намір меча, це означає, що ця людина вже осягнула суть мистецтва меча і майже досягла рівня Серця меча!
Джань Дзицянь раптом зрозумів, і його враження від Шень Цяо майже миттєво злетіло від легкої прихильності до обожнювання.
Цього разу Двань Веньян відступив більш ніж на десять кроків. Однак, попри свій слабкий і м’який вигляд, білий Намір меча анітрохи не зменшив своєї гостроти. Він тиснув і не давав спокою, відмовляючись відпускати його.
Кінець батога зіткнувся з Наміром меча. Частина батога, створеного зі шкіри алігаторів Південного моря та кількох десятків лікувальних інгредієнтів, була фактично відрізана!
Вираз обличчя Двань Веньяна трохи змінився, коли він вдарив долонею по Наміру меча. В одну мить, немов хмара, що підіймається за стрімкими скелями, або біла смуга туману, що перекинулася через річку, вода торкнулася неба і вони злилися в один колір, так що неможливо було зрозуміти, де є їхній початок!
Хвиля матеріалізувалася і розходилася в усіх напрямках. Всі, хто бачив це, блідли й відступали на кілька кроків, перш ніж зрозуміли, що те, що насувається на них, — не справжня хвиля, а лише те, що залишилося від хвилеподібного Наміру меча.
Натовп знову прийшов до тями, але вони все ще відчували холодну вологу на своїх обличчях. І завдяки цьому вони нарешті зрозуміли, наскільки потужним є Намір меча.
Джань Дзицянь знайшов це досить цікавим. Він не міг стриматися, щоб не витерти обличчя. Як і очікувалося, на його руці нічого не залишилося. Однак Сє Сян сказав йому:
— Це тому, що він не повністю досягнув стану сформованого Наміру меча. Якщо сформований Намір меча використовується повністю, немає ніякої гарантії, що глядачі не постраждають від нього.
Джань Дзицянь завжди захоплювався проникливістю його шиді. Почувши це, він запитав:
— З того, що я побачив, його внутрішня ці, здається, не відповідає його Наміру меча. Чому так?
Сє Сян погодився. Його очі все ще стежили за боєм.
— Він повинен страждати від колишньої травми, яка призвела до того, що його внутрішня ці сильно зменшилася. Хоча він осягнув Намір меча, він не зміг втілити його в найкращій формі. Я боюся, що він не зможе довго протриматися.
Джань Дзицянь поспіхом подивився на Шень Цяо. Оскільки у нього склалося гарне враження про Шень Цяо, він не хотів, щоб той програв. Але крізь шари світла меча і зображення батога він ледве міг розгледіти їхні вирази.
Двань Веньян був трохи виснажений. Йому відрізали частину батога, і він все ще страждав від травм, отриманих під час бою з Лі Цін’ю. Тепер він почав шкодувати, що недооцінив Шень Цяо. Хоча внутрішня ці іншої людини була дещо слабкою, його Намір меча був надзвичайно лютим. Незалежно від того, скільки внутрішньої ці було у Двань Веньяна, він не міг дозволити їй виливатися вічно. Побачивши, що колір Наміру меча знову посвітлішав, він злякався, що він повернеться, і в нього не стало сил боротися далі. Він відмовився від нападу і відступив, сміючись.
— Лідеру секти Шень, ви вірний своєму імені. Я сьогодні трохи зайнятий, тому прийду попросити вашої поради іншим разом. Побачимося!
Ніхто не міг зупинити його, якщо він хотів піти. Хоча він народився в Тудзюе, він був надзвичайно добре обізнаний у навичках легкості. Ніхто з присутніх не міг пояснити походження таких химерних і підступних рухів.
Шень Цяо не пішов за ним.
Він був єдиною людиною, яка билася і з Квеньє, і з Двань Веньяном.
Квеньє був дуже вправним у бойових мистецтвах. Однак, якби Шень Цяо не був заздалегідь отруєний, битва на піку Півкроку, безсумнівно, закінчилася б поразкою Квеньє.
Але з Двань Веньяном було інакше. Хоча Шень Цяо втратив більшість своїх бойових мистецтв, він все ще мав проникливість і досвід. Шень Цяо справді здивувало те, наскільки страшним був його супротивник. Хоча здавалося, що він виграє, він не зміг відчути межу можливостей іншої людини. Якби битва продовжилася, втомлений Шень Цяо напевно програв би, але Двань Веньян вирішив відступити.
Він стояв на місці, намагаючись вирівняти дихання. Шень Цяо виявив, що сформований Намір меча використав більше ніж половину його внутрішньої ці, зробивши його настільки слабким, що він ледве міг ходити. Він не зміг втриматись, щоб не посміхнутися.
Лі Цін’ю підійшов до нього.
— Лідеру секти Шень.
Шень Цяо розвернув меч Осінньої води й повернув його власникові.
— Щиро дякую, пане Лі, що позичили мені цього меча. На жаль, моя бойова сила недостатньо хороша, і я зганьбив такий чудовий меч.
Лі Цін’ю взяв меч.
— Я не мав на увазі те, що сказав раніше. Я просто обмовився. Будь ласка, не беріть це близько до серця.
З першого погляду можна було сказати, що він рідко говорив у такій м’якій і скромній манері. Навіть його вибачення звучали трохи холодно і жорстко.
Шень Цяо засміявся.
— Пане Лі, ви занадто ввічливі. Якби ви вчасно не позичили мені меча, боюся, я б уже лежав мертвий на полі бою.
Його очі ще могли розрізняти якісь невиразні картини, тому з часом у нього з’явилася звичка примружуватися на людей і речі. Але у сонячному світлі здавалося, що всередині очей пульсує мерехтливе сяйво, яке змушувало всіх, хто бачив Шень Цяо, з жалем зітхати.
Лі Цін’ю якусь мить дивився на нього, а потім раптом сказав:
— Якщо вам нікуди піти, даоський храм Чвеньян може надати вам місце для проживання. Не обов’язково опускатися так низько, щоб жити на чужій милостині й прив’язуватися до людей, які вам не подобаються.
Су Цяо почув це і не міг не здивуватися. Усі в даоському храмі Чвеньян знали про холодне, сталеве серце і цілковиту зосередженість його шиді на бойових мистецтвах. Він міг проявити деяку теплоту перед своїм учителем та іншими учнями, але це було все. Він ніколи не бачив, щоб він підбадьорливо дивився на когось, не кажучи вже про те, щоб запрошував людей до храму Чвеньян. Хто б міг подумати, що він так по-іншому ставитиметься до зовсім незнайомої людини, як Шень Цяо?
Шень Цяо також виглядав трохи здивованим. Він витріщився на секунду, а потім посміхнувся.
— Дякую за вашу доброту.
Він подякував, але пропозицію відхилив, оскільки не уточнив, потрібно йому це чи ні.
Вони були просто двома незнайомцями, яких звела разом випадковість. Між ними не було особливої дружби, тож Шень Цяо не хотів через свої власні справи завдавати неприємностей даоському храму Чвеньян.
Лі Цін’ю кивнув. Тримаючи меча, він негайно пішов, не сказавши більше жодного слова.
Хоча ніхто цього не казав, усі вони неминуче зневажали колишнього лідера секти. Але після бою Шень Цяо проти Двань Веньяна у них більше не було таких думок.
Так, Шень Цяо мав перевагу, але за тодішніх обставин, хто, крім нього, зміг би зупинити Двань Веньяна?
І хто б наважився сказати, що вони беззаперечно змусили б Двань Веньяна піти?
Разом з братами Су, до Шень Цяо за допомогою служниці підійшла пані Цінь і глибоко йому вклонилася.
— Дякую вам, пане Шень, що так вчасно врятували мого сина. Будь ласка, прийміть шану від цієї старої жінки!
Шень Цяо поспішив зупинити її.
— З боку Двань Веньяна було нечесно повертатися одразу після того, як він пішов. Він навіть взяв у заручники герцога округу Мейян. Як гість у вашій резиденції, я був зобов’язаний простягнути руку допомоги!
Пані Цінь сказала:
— У будь-якому разі, відтепер ви станете великим рятівником сім’ї Су. Наші двері завжди будуть відчинені для вас. Якщо пан Шень має якісь побажання, сім’я Су зробить все можливе, щоб виконати їх.
Хоча сім’я Су могла зробити не так багато речей, така обіцянка все ж показала щирість сердечної вдячності пані Цінь.
Свято на честь дня народження закінчилося через втручання Двань Веньяна. Всі прийшли в піднесеному настрої, а пішли розчаровані. Пульовжу Дзянь вийшов із резиденції Су разом із Шень Цяо. Він запросив Шень Цяо якось навідати його і після цього вони остаточно розійшлися.
Шень Цяо вже збирався сідати у карету, як Джань Дзицянь раптом покликав його.
— Пане Шень, зачекайте хвилинку!
Він склав руки перед Шень Цяо і сказав:
— Я хотів поговорити з вами раніше, але все не мав шансу. Не могли б ви пообіцяти зробити мені послугу?
Шень Цяо був здивований.
— Про що ви так серйозно говорите?
Джань Дзицянь усміхнувся.
— Я хочу попросити вашого дозволу зобразити вас на своїх картинах.
Шень Цяо запитав:
— Картинах?
Джань Дзицянь відповів:
— Так. Я завжди любив малювати, особливо фей і безсмертних істот. Але де знайти справжнього безсмертного в цьому тлінному світі? Лише після зустрічі з паном Шень я нарешті знайшов людину, найближчу до тих образів, які я собі уявляв. Тож чи можу я попросити вас стати моєю моделлю?
Шень Цяо чув всілякі дивні прохання, але вперше хтось попросив зобразити його на картині. На якусь мить ця ідея його одночасно розважила і збентежила. Він не знав, що сказати.
Перш ніж Джань Дзицянь спробував зробити ще один крок і переконати його, до нього підійшов Сє Сян.
— Пане Шень, будь ласка, не сприйміть це як образу. Мій шисьон просто божеволіє від картин, і завжди робить такі речі!
Потім він вклонився Шень Цяо і схопив Джань Дзицяня за плече, готовий піти.
Джань Дзицянь вигукнув на знак протесту, але все одно програв силі Сє Сяну. Він міг лише постійно озиратися на Шень Цяо і кричати:
— Пане Шень! Будь ласка, не залишайте столицю найближчим часом! Я обов’язково колись завітаю до вашої резиденції!
Шень Цяо усміхнувся і похитав головою. Розвернувшись і сівши в карету, він дістав хустинку і викашляв на неї ковток крові. Його погляд одразу ж став пригніченим.
Двань Веньян був поранений його Наміром меча, і йому знадобиться щонайменше півмісяця, щоб відновитися. Але Шень Цяо також не залишився цілим. Він також завдав шкоди своїй життєвій енергії. Він просто тримав біль у собі.
Сє Сян, мабуть, це зрозумів, тому не дозволив Джань Дзицяню ще більше затримувати Шень Цяо.
Янь Вуши завжди любив розкішні речі. Тож слуги знали, що йому подобається, і зробили внутрішню частину карети зручною та розкішною. Після того, як Шень Цяо наказав візникові повертатися до резиденції молодшого наставника, йому більше не потрібно було приховувати свій стан. Виснажений, він притулився до стінки карети й знепритомнів.
Надзвичайно виснажений, Шень Цяо спав, як убитий, абсолютно не усвідомлюючи того, що відбувається зовні. Коли він прокинувся, то виявив, що колеса, здається, все ще котяться. Його серце злегка завмерло.
Він підняв завісу і виглянув на вулицю. Здавалося, що карета вже покинула місто і тепер їхала його околицями. У всякому разі, це точно не був шлях назад до резиденції молодшого наставника.
— Старий Вею, це ви там?
Ніхто не відповів, але карета поступово сповільнювала хід, поки зовсім не зупинилася.
Людина, яка керувала каретою, повернулася. Вона носила одяг старого Вея, але її обличчя стало іншим, ніжним і чарівним, з ямочками на підборідді.
Шень Цяо не міг чітко бачити, але одразу впізнав людину, коли вона заговорила.
— Я не просто так це кажу, та охорона сім’ї Су дійсно така собі. Я лише одягла речі старого Вея і наділа бамбуковий капелюх. Поки я можу імітувати його голос, мені навіть не потрібно змінювати макіяж. Вони мене зовсім не здивували. Будь-хто може вільно пройти в таке місце. Цього разу ти допоміг їм позбутися Двань Веньяна, але не зможеш зробити це, коли він з’явиться знову.
Шень Цяо запитав:
— Де старий Вей?
Бай Жон кокетливо поскаржилася:
— Ех, чому лідер секти Шень так піклується про якогось старика, коли перед тобою така красуня, як я? Де твоя турбота про мене? Мертвий, мертвий! Звичайно я його вбила!
Шень Цяо посміхнувся.
— Це була моя помилка. Не треба було ставити це запитання. Така розумна людина, як ти, не ворогуватиме з Янь Вуши через візника.
Бай Жон хихикнула.
— Я навіть викрала тебе, що там вже про того візника? Ти сказав щось подібне, тому що боявся, що я не скажу тобі правди? Гаразд-гаразд, немає нічого поганого в тому, щоб розповісти тобі. Ти маєш рацію. Я не зацікавлена у вбивстві такого нікчеми, як він. Я вирубила його і залишила в стайні сім’ї Су. Його життя в його руках! Мені байдуже, навіть якщо його розтопче кінь! До речі, Янь Вуши не дуже добре до тебе ставиться. Він гарно знає, що у тебе поганий стан здоров’я, ти кашляєш кров’ю і час від часу втрачаєш свідомість, а він послав з тобою лише візника? Чи передбачив він те, що станеться сьогодні?
Шень Цяо похитав головою.
— Тобі не потрібно налаштовувати мене проти нього. Наші стосунки не такі, як ти думаєш. Тож в чому причина того, що діва Бай привела мене сюди?
Бай Жон раптом нахилилася вперед, її тепле ароматне дихання наблизилося до Шень Цяо. Він несвідомо насупився, коли відступив, щоб уникнути її. Інша людина спробувала схопити його. Бамбукову палицю зламали в резиденції Су, тож йому довелося зупинити її голими руками. Вони обмінялися кількома десятками ходів.
Рухи Бай Жон були надзвичайно швидкими, а її пальці швидко змінювали незліченну кількість форм, наче квітка. За час між двома вдихами ця квітка вже пройшла весь процес бутонізації, цвітіння і в’янення. Зліт і падіння, життя і смерть — все це міститься в одній миті.
Однак її вишукані «Відбитки лотоса» не подіяли на Шень Цяо. Здавалося, що інша людина передбачала всі її рухи й щоразу була трохи швидшою за Бай Жон.
Бай Жон не бачила бій між Шень Цяо та Двань Веньяном. На її думку, Шень Цяо все ще був хворий і серйозно поранений, як і тоді, коли він був у місті префектури Хвай. Тепер, побачивши, як Шень Цяо успішно блокує всі її горді «Відбитки лотоса», вона була неймовірно здивована.
— Насправді я не дуже повірила, коли мені сказали, що ти вбив мого бойового брата. Тепер це здається правдою. Ти вже відновив свої бойові мистецтва?
Після своїх слів вона забрала долоню від Шень Цяо, обійшла його і вдарила його акупунктурну точку. Потім вона обійняла його ззаду і підняла голову, запитуючи:
— Як даоський служитель[1], чому ти народився таким гарним? Ти витісняєш нас, учнів демонічної секти, з бізнесу!
Вона навіть поцілувала кінчик носа Шень Цяо!
Ця низка подій сталася занадто швидко. Життєва енергія Шень Цяо вже була серйозно пошкоджена, і її ледве вистачало, щоб боротися з нею. Він не очікував, що вона зробить щось подібне, і був дуже шокований. Вираз його обличчя був досить жахливим.
Бай Жон хихикнула.
— Я хотіла це зробили ще коли вперше тебе побачила. Сьогодні моє бажання нарешті здійснилося!
Його вдарили по акупунктурній точці, і він втратив здатність рухатися. Тому Шень Цяо просто відмовився від непотрібної боротьби.
— Чого ти хочеш?
Бай Жон відповіла:
— Ти вбив Хво Сідзіна і питаєш його я хочу? Цей хлопець завжди вмів підлещуватися до вчителя, і вчителю він дуже подобався. Тому він дуже засмутився через твій вчинок і навіть попросив мене привезти тебе для покарання!
Що більше вона дивилася, то красивішим їй здавався Шень Цяо. Всі в секті Гармонії, чоловіки та жінки, були красивими. Однак через те, що вони практикували Зачарування і часто поводилися без докорів сумління, їхня краса ніколи не могла викликати у людей це холодне, потойбічне відчуття.
Якщо люди з секти Гармонії були спокусливими дияволами, що кружляють і гріються в бажаннях смертного світу, то Шень Цяо був схожий на статую, встановлену високо над землею в храмі, яка не знає ні горя, ні щастя.
І через це богохульники ще більше жадали осквернити статую.
Бай Жон весело сказала:
— Але мені не дуже хочеться здавати тебе зараз. Ти такий красивий. Якщо потрапиш до рук мого вчителя, і навіть якщо не помреш від його тортур, тобі доведеться сильно страждати. Я не пам’ятаю всього з тієї книги «Свободи волі», яку ти тоді прочитав. Якщо ти допоможеш мені й перевіриш чи правильно я все запам’ятала, я відпущу тебе. Я просто повернуся і скажу своєму вчителеві, що я не рівня господарю секти Янь. Що скажеш?
Шень Цяо запитав:
— Книга «Мандрівні духи» «Стратегії Вермільйон-Ян» захована на горі Сюаньду. Чому б тобі не попросити мене прочитати і її?
Бай Жон розсміялася:
— Думаєш, я дурна? Я ніколи раніше не чула цю книгу. Я не зможу сказати чи не переплутав ти порядок, чи не прочитав кілька випадкових речень. Але я пам’ятаю більшу частину «Свободи волі». Я просто не пам’ятаю все. Та я принаймні зрозумію, якщо ти щось переплутаєш.
Шень Цяо запитав:
— А якщо я не хочу співпрацювати?
Бай Жон відповіла своїм милим голосом:
— Тоді я віддам тебе своєму вчителеві. Впевнена, ти чув про репутацію мого вчителя, Сан Дзінсіна. Він у кілька разів жорстокіший за Хво Сідзіна. Йому подобаються як чоловіки, так і жінки, а особливо він любить культивуватися через секс. Йому також подобається катувати людей у ліжку, доки вони майже не помруть. Я б навіть не наважилася уявити, яким такий красень, як ти, став би у нього в руках!
Шень Цяо зітхнув.
— Ви всі вважаєте мене тигром, який опинився в пастці в чистому полі, над яким кожен може знущатися, і тому поводитеся зі мною як завгодно, ніби я просто муха в павутині. В такому випадку, як я можу не взяти себе в руки? Навіть якщо я не стану поневолювачем, принаймні я не повинен дозволяти іншим зневолювати себе!
Бай Жон застали зненацька. Перш ніж вона зрозуміла, що мав на увазі Шень Цяо, вона раптом побачила, як він простягнув руку і вказав на неї своїм тонким пальцем!
— «Аплікатура джерельної води»? Як ти вивчив «Аплікатуру джерельної води»?
Бай Жон поспішила відступити, а її обличчя набуло мертвотно блідого відтінку.
Далі
Розділ 35 - «Лідер секти Шень почувався вкрай виснаженим як душею, так і тілом»
Насправді Бай Жон не була винна у своїй надмірній реакції. Страх учнів демонічної секти перед Янь Вуши був просто надто великим. Раніше, ще до Медитації зачинених дверей, Янь Вуши самотужки боровся з усіма трьома демонічними сектами й був близький до їхнього об’єднання. Він знищив більшу частину елітних учнів секти Дзеркала мистецтв. Секта Гармонії також зазнала від нього великих втрат. Якби він не програв Цвей Йоввану і не увійшов у медитацію, аби вилікувати свої рани, важко сказати, якою була б ситуація між трьома сектами сьогодні. Та попри все це, страх перед ім’ям Янь Вуши вже закарбувався в їхніх кістках. Бай Жон була ще молодою. Досі у неї не було можливості битися проти Янь Вуши. Нещодавно вона отримала наказ від свого вчителя таємно напасти на старшого учня Янь Вуши, Б’янь Яньмея, але дорогою випадково зіткнулася з самим господарем секти Янь. Зібравши всі свої сили, їй ледве вдалося втекти. Відтоді вона стала глибше розуміти ім’я «Демонічний Володар». Якби Шень Цяо не був сьогодні сам, вона б ніколи не ризикнула підійти до нього. Тепер, коли вона побачила, як Шень Цяо використовує «Аплікатуру джерельної води», спогади про її недавню важку втечу знову схвилювали її серце. Палець націлився на неї, але Бай Жон була надто налякана, щоб зустріти його напряму. Вона ковзнула вбік і відступила. Однак, не бажаючи відпускати здобич, вона щільно притулилася до борту карети й прослизнула по довгому шляху навколо неї, намагаючись ззаду взяти Шень Цяо під контроль. Хто ж знав, що Шень Цяо все одно її помітить. Його вказівний палець поступово перетворився на долоню, пересуваючись м’яко та майже без зусиль. Але невпинна і глибока сила, що містилася в ньому, була чимось, до чого Бай Жон не наважувався ставитися легковажно. Як вона могла не усвідомлювати, що, недооцінивши його, зазнала жахливої невдачі? Побачивши, як Шень Цяо спльовував кров в кареті, вона припустила, що він вичерпав усі свої сили, але несподівано виявилося, що це було зовсім не так! Долоні Бай Жон були м’якими та ніжними. Пари гарних і ніжних рук було достатньо, щоб розтопити серце будь-якого чоловіка і змусити його відмовитися від нападу. Однак Шень Цяо був винятком. Оскільки він не міг бачити, будь-яке мистецтво Зачарування, засноване на зовнішності, на нього не діяло. Їхні долоні тихо зіткнулися. Бай Жон відчула, як її груди зазнали сильного удару. Її очі розширилися від невіри. Вона стиснула зуби й вдарила іншою рукою по кареті. Карета миттєво розлетілася на частини, відправивши переляканого коня галопом уперед. Шень Цяо підстрибнув і приземлився на спину коня. З усіх сил стримуючи скаженого коня, він нарешті змусив його з іржанням сповільнити хід. Ззаду почулося тихе зітхання. — Пан Шень настільки сентиментальний і м’якосердий, що навіть коня не скривдить. Я навіть трохи заздрю господарю секти Янь! Побачивши, що Шень Цяо відволікся на коня, Бай Жон відмовилася здаватися і наздогнала його ззаду. Її слова звучали ласкаво, але це не заважало їй безжально атакувати. Вона кинулася прямо йому в спину, і її зовсім не хвилювало чи не стане Шень Цяо після цього інвалідом. Він все ще міг переказати «Свободу волі», доки був живим і здатним говорити! Шень Цяо зітхнув. Замість того, щоб повернутися, він пригнувся і сповз на бік коня. Схопивши віжки в одну руку, він притиснув коня до землі іншою, щоб переконатися, що він не постраждає через нього. Як тільки кінь опустився, він одразу ж постукав ногами по землі й попрямував прямо до Бай Жон. Бай Жон вже зазнала поразки й не наважилася знову битися з ним віч-на-віч. Вона одразу ж забрала свою долоню і зникла в лісі, залишивши по собі лише сміх: — Пан Шень готовий врятувати навіть коня, але так безсердечно ставиться до мене! Гадаю, я прийду пограти з тобою іншим разом! Переконавшись, що інша людина нарешті пішла, Шень Цяо навіть не мав сил стояти. Він спробував нахилитися, тримаючи коня за спину, але ноги раптово підвели його, і він впав колінами прямо на землю. Кінь опустився на коліна і нарешті заспокоївся. Кілька разів зітхнувши, він нахилив голову і втупився в Шень Цяо своїми вологими очима, сповненими спантеличеності. Шень Цяо злегка поплескав його. — Вибач, я завдав тобі клопоту… Перш ніж він зміг закінчити, кров підступила до горла і він не зміг її стримати. Він несвідомо затулив рота рукою, але кров продовжувала просочуватися між пальцями. Шень Цяо просто опустив руку, щоб дати крові витекти. Потім він витер пляму на губах рукавом. Він видихнув з полегшенням, але тут же відчув запаморочення. У вухах шуміло, а голова була наче у тумані. У нього було сильне бажання просто отак впасти, заплющити очі та ні про що в цьому світі не дбати. Такий стан не був для нього рідкістю. Відтоді, як він отримав поранення, його тіло часто було таким, схильним до слабкості. Коли його бойові мистецтва відновилися, ситуація не покращилася. Через часту участь у боях його поранені меридіани постійно рухалися і травмувалися швидше, ніж загоювалися. Він вже не міг культивувати внутрішню ці за допомогою «Стратегії Вермільйону-Ян» і довгий час не досягав ніякого прогресу, в той час як одного лише внутрішнього мистецтва гори Сюаньду було недостатньо, щоб повністю вилікувати його пошкоджений фундамент. І хоча він звик до цього, йому все ще було дуже погано, і він мусив притулитися до коня, щоб відпочити із заплющеними очима. Він збирався почекати, поки запаморочення пройде, перш ніж встати. Інакше його нинішній стан не дозволив би йому навіть доїхати на коні до міста. Однак саме в цей час він почув, як хтось говорив з місця неподалік від нього. — Лідеру секти Шень, ви коли-небудь чули приказку: «Богомол переслідує цикаду, не знаючи, що за нею сидить іволга»? Голос не був ні надто різким, ні надто низьким, і не демонстрував навмисно силу. Він просто дуже ввічливо поставив запитання. Здавалося, ніби він запитував дорогу, а не шукав сварки. Шень Цяо не розплющив очі — лише відповів хрипким голосом: — Ваш голос мені незнайомий. Ми не зустрічались раніше. Незнайомець ввічливо відповів: — Так, це наша перша зустріч. Я не думав, що Бай Жон буде швидшою за мене. Однак насправді мені пощастило, що вона була на крок попереду, інакше зараз я б не пожинав такі чудові плоди. З вами все гаразд? Шень Цяо похитав головою. — Я не можу піднятися. Перепрошую за це. Інша людина була дуже уважною. — Нічого страшного. Незважаючи на свої слова, він не виявив жодного наміру допомогти. Але також не пішов. Шень Цяо зітхнув. — Я досі не знаю ваше ім’я. Інша людина засміялася. — Хоча ми тільки зустрілися, я вже відчуваю, ніби ми з лідером секти Шень — давні друзі, і майже забув представитися. Прізвище моєї родини — Ґван. Я із заходу від річки Хван, і наразі подорожую без постійного місця проживання. Ґван було доволі рідкісним прізвищем. Людей з таким прізвищем у світі боїв можна перерахувати на пальцях однієї руки. Шень Цяо сказав: — І чим Шень відзначився, що сам господар секти Дзеркала мистецтв вшанував мене своєю присутністю? Ґван Лінсань відповів: — Я давно захоплювався репутацією лідера секти Шень. Шкода, що у нас не було можливості зустрітися до сьогоднішнього дня. Я був глибоко засмучений, коли почув, що лідер секти Шень впав зі скелі. Я не очікував, що буду благословенний бачити, як ви граціозно перемагаєте двох людей поспіль! Який же я щасливчик! Шень Цяо змусив себе посміхнутися. — Господар секти Ґван може зберегти всі ці ввічливі цитати. Чи не могли б ви перейти одразу до суті? Інакше я боюся, що не зможу більше триматися і скоро знепритомнію. Тоді я не зможу почути, що ви хочете сказати. Ґван Лінсань не потрібно було переживати це на власному досвіді, щоб знати, що Шень Цяо зараз, мабуть, відчуває сильні страждання. Побачивши, що інша людина все ще може розмовляти й посміхатися, він відчув певну повагу до неї. Ґван Лінсань сказав: — Господар секти Янь забрав у секти Дзеркало мистецтв одну річ і досі не повернув її. Тож я мушу запросити лідера секти Шеня провести деякий час у секті Дзеркало мистецтв. Шень Цяо відповів: — Тоді, боюсь, ви помилилися. Я навряд чи принесу вам якоїсь користі, окрім як даремно витрачу їжу. Пара паличок для їжі, якими користується господар секти Янь, напевно, коштує набагато більше, ніж я. Навіть розмова тепер стала для нього важкою роботою. Він заплющив очі одразу після того, як закінчив речення. Його брови були злегка насуплені, а обличчя надзвичайно бліде, наче наступної секунди він зробить свій останній вдих. Ґван Лінсань боявся, що Шень Цяо помре, тому він простягнув руку, бажаючи намацати його пульс і поповнити запаси внутрішньої ці. Щойно він торкнувся зап’ястя іншої людини, Ґван Лінсань раптом зрушив з місця і швидко відступив на кілька метрів! На землі з’явилося неглибоке заглиблення якраз там, де стояв Ґван Лінсань. — Всі кажуть, що причина, чому господар секти Янь забрав пораненого лідера секти Шень, полягає в тому, що ви хочете принизити його і зробити своєю іграшкою. Але з того, що я бачив, це не схоже на правду! — з посмішкою сказав Ґван Лінсань. — Минуло багато років з нашої останньої зустрічі. Поведінка господаря секти Янь стала ще більш елегантною, ніж раніше! Янь Вуши подивився на Шень Цяо. Останній або заснув, або втратив свідомість. Він був уже повністю непритомний, його руки м’яко звисали біля тіла, а очі були заплющені. На кінці його рукава була велика пляма крові. Янь Вуши знову перевів погляд на Ґван Лінсаня. — За ті роки, що мене не було, секта Гармонії так сильно придушила секту Дзеркало мистецтв, що ви навіть більше не могли залишатися на Центральних рівнинах і були змушені переїхати до Туюхвень. Чи не занадто ви некомпетентні як для господаря секти? Ґван Лінсань засміявся. — Авжеж я не такий здібний, як господар секти Янь. У вас в руках навіть є колишній лідер секти гори Сюаньду, який не тільки зігріває ваше ліжко, але й допомагає у культивуванні. А ще ви можете використовувати його як інструмент для випробування своїх бойових мистецтв. Це дійсно вбиває трьох зайців одним пострілом! Скільки б інші люди не заздрили, їм ніколи не пощастить так, як вам. Спочатку я думав позичити його на кілька днів, але не очікував, що господар секти Янь так цінує його, що ви одразу ж примчитеся до нього. Одягнений, як вчений, він виглядав лагідно і вишукано, але говорив, так само як це властиво демонічним сектам, без жодної стриманості. Янь Вуши сказав: — Я чув, що секта Дзеркало мистецтв так добре вела справи в Туюхвань в останні роки, що навіть Квалую-хан діє за вашим наказом і покликом. Ну, далі від імператора — вільніше від закону. Ви, мабуть, почувалися там, як риба у воді. Він завжди говорив у легкій провокаційній манері. Люди з буйним характером, безсумнівно, розлютилися б через це. Але оскільки Янь Вуши також був надзвичайно вправним у бойових мистецтвах, вони не могли боротися з ним через це. З часом така інтонація фактично стала його характерною рисою. Ґван Лінсань відповів зі слабкою посмішкою: — Ми не можемо зрівнятися з господарем секти Янь. Імператор Джов дуже покладався на вас. Північний Джов був територією вашої секти Очищеного місяця; Секта Гармонії заволоділа довірою імператора Ці; У Південному Чені є Інститут Ліньчвань, в той час, як буддистські та даоські секти жадібно дивляться зі сторони. Наша секта Дзеркало мистецтв настільки самотня і слабка, що у нас немає іншого вибору, окрім як переїхати в більш віддалені місця. Що ж, це теж наш вибір. Феніксові очі Яна Вуши трохи звузилися. — Якщо це так, чому б вам не залишитися в Туюхвані й продовжувати керувати своєю сектою? Нащо ви завітали до країни Джов? — Авжеж, я прийшов зустрітися з господарем секти Янь. Я хочу, щоб ви повернули «Запашну кістку» до секти Дзеркала мистецтв. Янь Вуши посміхнувся. — Повернув? На ній вирізьблене ваше ім’я? Ґван Лінсань холодно відповів: — Спочатку вона належала моєму покійному вчителеві. Чому вона не може бути моєю? Янь Вуши розсміявся: — Ще десять років тому ти б не наважився так до мене говорити. Невже у тебе за ці роки зникло відчуття страху? Хоча світ майстрів бойових мистецтв поважав лише сильних, існував принаймні шар віконного паперу, який називався мораллю та етикою. Але учні демонічних сект дійсно доводять цей принцип до крайнощів. Сильні могли мати все, що завгодно, а слабкі не мали нікого, щоб звинуватити, навіть якщо їх вбивали. Десять років тому, до того, як Янь Вуши увійшов у Медитацію за зачиненими дверима, дві інші секти не наважувалися навіть гучно дихати під тиском Янь Вуши. Однак десять років можуть змусити людей забути багато речей, в тому числі й страх. Звичайно, за десять років медитації бойове мистецтво Янь Вуши значно покращилося, але й інші також досягли певних успіхів. Не кажучи вже про те, що Ґван Лінсань також був одним з великих експертів у першій десятці, навіть якби між ними був розрив, це не було б непрохідною прірвою. … З тихим стогоном Шень Цяо намагався розплющити важкі повіки. Перед його очима з’явилася пляма світла. Це вже не була цілковита темрява, але його зір все ще був дуже обмеженим, не набагато кращим, ніж у сліпого з розплющеними очима. Тож він просто знову їх заплющив. Він почув ніжний голос біля свого вуха. — Пане Шень. Ви прокинулись. Ліки вже готові й ще гарячі. Дозвольте мені допомогти вам. Це був голос Жужу. Шень Цяо впізнав його. Це була служниця, що піклувалася про нього, поки він був у резиденції молодшого наставника. — … Я в резиденції молодшого наставника? Шень Цяо лише пам’ятає, що зіткнувся з Ґван Лінсанєм, а потім втратив свідомість. Жужу затулила рота від сміху. — Авжеж ви у резиденції молодшого наставника. Як би інакше Жужу була тут з вами? Вона піднесла ліки до Шень Цяо і допомогла випити їх. Потім вона продовжила розгладжувати ковдру під ним. — Лікар був тут. Він сказав, що у вас дефіцит як ці, так і крові, тому вам слід приймати більше добавок, що збагачують кров. Шень Цяо кивнув, запитуючи: — Де господар секти Янь? Жужу відповіла: — Пан у кабінеті розмовляє зі старшим молодим паном. Під «старший молодий пан» вона мала на увазі Б’янь Яньмея. Ймовірно, в ліках, які він щойно прийняв, були заспокійливі компоненти. Шень Цяо не встиг багато сказати, як знову втратив свідомість. Він проспав ще кілька годин. Коли він знову прокинувся, в кімнаті вже було світло, і він побачив розмитий силует чоловіка поруч із собою. — Господарю секти Янь? Шень Цяо повільно сів. Янь Вуши відклав книгу, але не підійшов, щоб подати йому руку. Він лише промичав у відповідь. Шень Цяо запитав: — Ґван Лінсань вже пішов? — Так. Ми побилися. — Хоча його навички в бойових мистецтвах хороші, з вами йому не зрівнятися. Це все, що він сказав. Здавалося, він не здивувався, що Янь Вуши з’явився там вчасно, і не запитував про це. Янь Вуши сказав: — Я чув, що ти бився з Двань Веньяном у резиденції Су. — Ця людина напрочуд вправно володіє бойовими мистецтвами. За достатньо часу він буде не гіршим за Хулуґу минулих років. — Який він у порівнянні з Квеньє? — Навіть кращий за нього. — У такому випадку твоя перемога була чистою випадковістю. Шень Цяо не привласнював собі жодних заслуг: — Так. Двань Веньян спочатку бився з Лі Цін’ю й отримав легку травму, що дало мені перевагу. Янь Вуши сказав: — Я щойно поміряв твій пульс. Коли ти впав зі скелі того дня, отрута вже просочилася у твої кістки та зруйнувала твій фундамент. Спочатку я думав, що «Стратегія Вермільйон-Ян» здатна відновити твої меридіани, але, дивлячись на це зараз, ці дві частини стратегії насправді дали мало ефекту. Що ще більш неприємно, так це те, що якщо ти будеш постійно битися з іншими людьми й отримувати травми, це ще більше зашкодить твоєму даоському серцю. Якщо так триватиме і далі, коли твоє даоське ядро буде повністю зруйноване, навіть безсмертні не зможуть тебе врятувати. Якою б потужною не була «Стратегія Вермільйон-Ян», вона не зможе зробити те, що не під силу навіть безсмертним. Даоське серце не було справжнім серцем. Його значення полягало в тому, що воно було фундаментом. Шень Цяо будував свій фундамент з юності, практикуючи внутрішнє мистецтво даоської секти, і цим фундаментом було його даоське серце. Якщо даоське серце людини було зруйноване, всі інші рухи й техніки ставали марними, оскільки вона вже ніколи не зможе досягти вершин бойових мистецтв. Це був саме той стан, в якому перебував Шень Цяо. Через отруту та поранення його даоське серце було майже зруйноване. Поступове відновлення його за допомогою внутрішньої ці «Стратегії Вермільйон-Ян» мало б стати найкращим методом лікування. Але проблема полягала в тому, що Шень Цяо знав лише дві її частини. Крім того, поки він все ще перебував у світі боїв, він не міг залишатися осторонь. Кожного разу, коли він бився, він неминуче збуджував свою внутрішню ці й завдавав ще більшої шкоди даоському серцю, яке ще не відновилося. Зрештою, цей процес перетворився на замкнене коло в довгостроковій перспективі. Якщо одного дня внутрішня ці зі «Стратегії Вермільйон-Ян» більше не зможе відновлювати його, це означатиме, що фундамент повністю зруйнувався, що унеможливлювало його порятунок. До речі про це, Янь Вуши також сприяв частому пошкодженню кореневих меридіанів Шень Цяо. Якби він не змушував Шень Цяо битися з ним знову і знову, у Шень Цяо не було б стільки нових ран, що нагромаджуються на старі. Однак господар секти Янь виглядав дуже серйозним, наче вибірково забув про власні помилки. Шень Цяо не знав, як йому краще назвати його — безсоромним чи егоїстичним. — З того як ви це сказали, я впевнений, ви вже знайшли рішення? Янь Вуши залишався спокійним і врівноваженим. — Саме так. Якщо ти будеш готовий відкинути даоське серце, і дозволиш мені посадити в тобі демонічне серце, то зможеш почати практикувати Фундаментальні записи Фенікса-Ціліня. Все буде легко вирішено. Шень Цяо зітхнув. — Я маю поважати господаря секти Янь за зусилля, які ви витратили, щоб сформулювати цей план і здійснювати його крок за кроком. Якщо посадити в мене демонічне серце, мій характер неминуче стане нестабільним, жорстоким і кровожерливим. Для вас це щастя, але для мене це буде все одно, що втратити своє справжнє «Я». Навіть якби я міг досягти значних успіхів у бойових мистецтвах, який був би сенс? На обличчі Янь Вуши з’явився саркастичний вираз. Він запитав: — Що таке це «справжнє Я»? Люди за своєю природою злі. Хочеш сказати, що слідувати своїм бажанням — це не бути вірним собі? Просто подумай про Чень Ґона. Ти зробив йому багато добра. Ви подорожували разом, ділили радість і горе. Але коли настала криза, незважаючи на сотню способів вибратися з неї, він міг думати лише про те, щоб навести катастрофу на тебе і потягнути тебе за собою на дно. В минулому ніхто не вчив його читати й писати, а також правильно поводитися. Тільки не кажи мені, що всі його дії не виходили від його «справжнього Я»? Шень Цяо хотів відвернути голову, але Янь Вуши схопив його за підборіддя і потягнув назад, не даючи йому втекти. — Причина, чому ти здатен продовжувати ретельно слідувати своєму даоському серцю і відмовлятися поступатися своїми так званими принципами, полягає в тому, що у твоєму житті ще не було нестерпної ситуації, в якій ти був би у неймовірному відчаї, чи не так? Пара тьмяних, порожніх очей повільно кліпала, а довгі вії злегка тремтіли. Після довгого часу Шень Цяо нарешті вимовив слово: — Так. Голос Янь Вуши був переповнений злістю. — Якою б потужною не була «Стратегія Вермільйон-Ян», вона не може створювати речі з нічого. З твоїм пошкодженим фундаментом і тим, що ти кашляєш кров’ю та часто втрачаєш свідомість, ти не зможеш відновити свої бойові мистецтва і за декілька років. До того ж, ти можеш залишитися напівмертвим до кінця свого життя. Тепер усі бачили, як ти з’явився в резиденції Су від мого імені. Стосунки між нами незабаром поширяться на весь світ боїв. До моїх ворогів по всьому світові. Вони нічого не можуть зробити зі мною, але їм не складе труднощів дістатися тебе. Як ти думаєш, що станеться, якщо вони спіймають тебе? Чи будуть тебе катувати, щоб змусити переписати «Стратегію Вермільйон-Ян»? Чи вони спочатку зґвалтують тебе і вб’ють, а потім зґвалтують і поб’ють батогом твій труп, щоб виплеснути свою злість? Коли це станеться, чи ти досі все терпітимеш? Шень Цяо нарешті втратив свій контроль. — Ми зможемо поговорити про це, коли це дійсно станеться, господар секти Янь не повинен зараз турбуватися про це! На диво, Янь Вуши не розлютився через це і нарешті відвів свою руку. Натомість він навіть розсміявся, і хмари на його обличчі раптом розвіялися. — Та годі тобі. Я просто хотів тебе налякати, а ти розлютився? Шень Цяо: — … Казали, що серце жінки подібне до голки на дні моря. Але Шень Цяо відчував, що серце Янь Вуши ще важче зрозуміти, ніж голку в бездонній прірві. У цей момент хтось постукав у двері. Янь Вуши сказав: — Заходь. Увійшла Жужу, тримаючи в руці миску з ліками. — Пане, це вже друга миска з ліками, приготована для пана Шеня сьогодні. Янь Вуши наказав: — Постав сюди. Жужу поставила миску, як їй сказали, а потім нагадала Шень Цяо. — Пан Шень має випити це гарячим. Тоді ефект буде кращим. Шень Цяо подякував їй, взяв миску і випив все одним ковтком. У нього завжди була одна проблема. Він любив солодке, але не гірке. Коли він був ще дитиною на горі Сюаньду, він ховався, коли хворів, щоб не пити ліки. Почувши, що практика внутрішніх мистецтв може зробити людину несприйнятливою до холоду та спеки, він тренувався старанніше за всіх інших учнів. Люди думали, що він просто дуже працьовитий, але мало хто знав, що насправді він намагався уникати гірких ліків. Але, перебуваючи в домі Янь Вуши, скільки б мисок з гіркими ліками йому не приносили, він випивав їх усі, не кажучи ні слова. Однак його маленькі звички підвели його. Він хмурився щоразу, коли брав миску, а коли ставив її на місце, куточки його рота несвідомо сіпалися. Янь Вуши побачив це. Після того, як Шень Цяо закінчив, він взяв збоку зацукрований фрукт і запхав його до рота Шень Цяо, приговорюючи солодким голосом: — А-Цяо, якщо тобі не подобаються гірки ліки, я накажу їм додавати туди ячмінний цукор. Нумо, усміхнися для мене. Не треба завжди хмуритися. Шень Цяо: — … Лідер секти Шень почувався вкрай виснаженим як душею, так і тілом.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!