Під здивованими поглядами людей Шень Цяо виглядав цілком спокійним.
— Шень більше не лідер секти. Боюсь, я розчарую брата Двань.
Коли Квеньє викликав Шень Цяо на бій, Двань Веньян був тим, хто доставив листа. Отже, особистість Шень Цяо не була для нього таємницею.
Він був шисьоном Квеньє, але через своє ханське походження його статус у Тудзюе був нижчим, ніж у Квеньє, що було головною причиною чому Квеньє бився як представник Хулуґу, а не він.
Двань Веньян розсміявся:
— Це правда, що найбільший відлюдник усамітнюється на найгаласливішому ярмарку. З вашою репутацією та статусом, якби ви розповіли людям, хто ви насправді є, боюся, навіть люди з даоського храму Чвеньян вишукувалися б за вами в чергу. Вам не потрібно приходити на свята під ім’ям господаря секти Янь. Ходять чутки, що у вас з ним глибокі стосунки, що ви весь час разом. Чи це правда?
Люди думали, що просто прийшли на день народження і зовсім не очікували стати свідками двох великих драм поспіль.
На мить зал переповнився дзижчанням шепоту. Один за одним гості зупиняли свої погляди на Шень Цяо. Навіть Пульовжу Дзянь, який сидів поруч, був дуже вражений і теж повернувся до Шень Цяо.
Після того, як Шень Цяо впав зі скелі, ні його самого, ні його мертве тіло не знайшли. Люди думали, що він, напевно, відчував провину за те, що принизив гору Сюаньду, і йому було так соромно повернутися, що він приховав свою особистість і заховався десь глибоко в горах. Однак, на загальний подив, він дійсно з’явився на святі дня народження, який влаштували аристократи Північного Джов.
Лі Цін’ю уважно вивчав його. У глибині душі він був дуже розчарований.
Перед тим, як вирушити на гору Сюаньду, він шкодував, що так і не зміг поборотися з Шень Цяо. Дивлячись зараз на його хворобливе і виснажене тіло, він відчув ще більший сум. Але цього разу він шкодував не через втрату суперника, а через те, що ця людина більше не була гідною бути його суперником.
Шень Цяо промовчав. Він більше не відповідав на запитання Двань Веньяна.
Зітхнувши, пані Цінь зняла перстень і передала його синові.
— Цей перстень належав Хулуґу. Багато часу минуло. Хоча все залишилося по-старому, люди змінилися, як і ситуація. Я маю повернути його законному власнику. Ось, візьміть.
Вона народилася в знатній родині, але не тільки приїхала здалеку, щоб навчатися в Тудзюе, а й навіть мала такий глибокий зв’язок з гросмейстером Тудзюе, Хулуґу. З самого дитинства Су Вей і Су Цяо вважали свою матір звичайною вихованою жінкою. Її стосунки з їхнім батьком також були надзвичайно ніжними та гармонійними. Тепер, судячи зі складних почуттів у словах їхньої матері, здавалося, що її стосунки з Хулуґу виходили за рамки звичайних стосунків між вчителем та ученицею.
Тепер Хулуґу здавався ще більш дивним. Втративши таку річ, він так довго зволікав і не приходив вимагати її повернення і лише через тридцять років з’явився Двань Веньян і нарешті відкрив правду світові.
Су Цяо дуже хотілося дізнатися правду, але в цій ситуації він не міг запитати про це, тому він лише віддав перстень слузі родини Су, щоб той передав його Двань Веньяну.
Двань Веньян забрав перстень і по-тудзюйськи привітав її.
— Я не можу висловити свою вдячність пані Цінь за вашу принциповість. З цим перснем я нарешті можу звітувати перед духом мого вчителя.
Пані Цінь запитала:
— Як Хулуґу помер?
Двань Веньян зітхнув:
— Мій учитель заглибився в Медитацію за зачиненими дверима в пошуках прориву, щоб досягти стану гармонії між людиною і Небесами. Він встановив термін у три роки й попросив нас не турбувати його протягом цього часу. Хто б міг подумати, що коли ми зайдемо до нього через ці три роки, виявимо, що наш вчитель помер у сидячому положенні!
Присутні зараз люди старшого віку ще пам’ятали, як в минулі роки Хулуґу амбітно змітав експертів Центральних рівнин і нарешті був зупинений Ці Фенґе. На жаль, навіть видатним експертам їхнього покоління судилося стати лише купою пилу, що розвіють у повітрі. Якими б лютими та героїчними не були майбутні внутрішні суперечки й бої як у політичному, так і в бойовому світі, це вже не матиме нічого спільного з Хулуґу чи Ці Фенґе.
Всі здібні та геніальні особистості врешті-решт зникли разом з вітром, залишивши по собі лише нарікання та зітхання.
Пані Цінь промовчала. Ніхто не знав, що вона про це думає.
Су Вей і Су Цяо, ненавидячи те, що Двань Веньян зірвав день народження їхньої матері, не намагалися залишатися ввічливими.
— Ви вже отримали перстень, тож, будь ласка, покиньте наш дім!
— Панове, не поспішайте мене виганяти. Мій візит має ще одну мету: я хотів би попросити вас про одну людину.
Су Цяо подумав, що він намагається зробити ситуацію несприятливою для його матері, тому холодно відповів:
— У нас немає людини, яку ви хочете.
Двань Веньян посміхнувся і відповів:
— Другий молодий пане сім’ї Су, як ви можете навіть не запитати про деталі й одразу відмовити? Не хвилюйтеся, я не більше створю проблем для пані Цінь. Оскільки перстень повернуто і бажання мого вчителя виконано, я не маю жодних підстав турбувати її далі. Сам Таспар-хан наказав мені знайти цю людину.
Су Вей заперечив:
— Тоді вам слід було запитати про це у Його Величності. Резиденція Су — лише невеликий храм, який не може витримати вашої дивовижної особистості! Охорона! Виведіть його!
— Зачекайте! Герцогу округу Мейян, чи є у вас сестра, яка вийшла заміж за Юань Сьона? Між ним і Тудзюе є давні образи. Тепер, коли дві країни уклали союз, наш хан наказав мені привезти його і його сім’ю назад до Тудзюе для покарання. Я хотів би попросити герцога округу Мейян повернути їх, будь ласка!
Вираз обличчя Су Вей трохи змінився.
Ті, про кого він говорив, дійсно були його двоюрідною сестрою та її родиною. Оскільки чоловік його сестри, Юань Сьон, сильно образив Тудзюе, вони боялися, що Тудзюе скористаються союзом і прийдуть за ними, тому втекли до його будинку. Су Вей таємно прийняв їх у себе, але несподівано Двань Веньян дізнався про це і виступив проти нього, не шкодуючи сил.
— Я не знаю, де вони. Якщо ви когось шукаєте, то шукайте самі! Сім’я Су тут ні до чого!
Двань Веньян сказав:
— Я хотів би попросити герцога округу Мейян не ставити мене в скрутне становище. Я взяв до уваги стосунки між моїм покійним вчителем і пані Цінь, тож прийшов, щоб попросити по них, а не звернувся безпосередньо до імператора. Якби я чекав, доки імператор Джов віддасть наказ, боюся, на той час ваша сім’я точно опинилася б у дуже скрутному становищі.
Су Цяо дуже розлютився.
— Ви спеціально вибрали день народження моєї матері, щоб прийти й показати свою відвагу! Спочатку ви попросили перстень і ми вам його віддали. А тепер ви так розширюєте межі? Ви справді думаєте, що ми боїмося вас?! Я сказав, що вони не тут, значить це правда. Йдіть геть!
Посмішка Двань Веньяна теж зникла. Він уважно подивився на Су Цяо, а потім повільно промовив:
— Я чув, що другий молодий пан з родини Су був учнем даоського храму Чвеньян, тож я припускаю, що ваші бойові мистецтва мають бути неперевершеними. Оскільки ми зустрілися тут сьогодні, я б хотів скористатися нагодою і попросити вашої поради щодо моїх бойових навичок!
Су Цяо посміхнувся:
— Отже, ви нарешті розкрили свої справжні наміри. Очевидно, що ви тут, аби зіпсувати свято, але досі так наполегливо прикидалися невинним. Ви самі прийшли сюди й попросили про це сьогодні, тож не плачте і не жалійтеся на нас перед своїм ханом, якщо ви загинете або станете калікою!
Він напав на Двань Веньяна одразу, як закінчив говорити.
Але він не просто кинувся навмання. Натомість атака була поєднана з його мистецтвом меча. Його рухи були легкими, такими впевненими й неймовірно красивими, що деякі глядачі одразу ж вигукнули похвалу.
Зіткнувшись з бойовим мистецтвом Су Цяо, витонченим, як небесна квітка, Двань Веньян не панікував, не поспішав і не відступав. Він лише дочекався, коли меч його супротивника опиниться прямо перед ним, а потім простягнув свою порожню руку до його центру.
Його голі руки не тільки зупинили меч, а й залишилися неушкодженими.
Глядачі дивилися, не відводячи очей, і бачили лише праву руку Двань Веньяна, міцно стиснуту на лезі меча. Стиснувши зброю, він злегка скрутив зап’ястя, і хоча здавалося, що він не доклав жодних сил, меч гучно затремтів.
Меч Су Цяо ледь не вилетів з його руки.
Су Цяо не міг повірити в те, що відбувалося.
Бойове мистецтво Су Цяо не могло зрівнятися з бойовим мистецтвом його шиді, але він все одно був одним з сильних експертів. Він ніколи не стикався з боєм, в якому був майже повністю розгромлений з самого початку.
Невже вони були на різних рівнях лише через те, що його супротивник був учнем Хулуґу?
Су Цяо відмовився прийняти цей факт. Він швидко змінив тактику і більше не вагався. Замість цього він висмикнув руку і відступив на кілька кроків, перш ніж сперся за стовп і зробив різкий поворот. Світло меча, огорнуте його внутрішньою ці, знову кинулося до обличчя Двань Веньяна, в той час як його друга рука, також заряджена енергією, простяглася до супротивника.
— Ця кімната занадто мала, щоб насолоджуватися боєм!
Двань Веньян не сприйняв це серйозно. Замість цього він яскраво розсміявся і вискочив на вулицю.
Су Цяо гнався за ним по п’ятах, не бажаючи відпускати. Двоє людей продовжили битися назовні. Світло меча за долю секунди розлетілося на всі боки, омиваючи навколишнє середовище своєю щільною, холодною аурою. Гості, звісно, пішли за ними на вулицю.
Меч однієї людини був потужним, як бурхлива річка, що затьмарювала небо і землю, в той час як інша людина була повністю беззбройна, блукала у світлі меча і, здавалося, постійно перебувала в небезпеці. Його становище здавалося хитким, але разом з тим він знову і знову обходив небезпеку і чіплявся за своє життя. У глядачів перехоплювало подих, в той час як інші люди, такі як принцеса Цінду, які не були обізнані в бойових мистецтвах, а також не бажали бачити, як проливається кров, вирішили залишитися всередині з пані Цінь.
Любителі вийшли, аби побачити драму, в той час як професіонали вивчали битву. Ті, хто мав вищий рівень бойових мистецтв, зрозуміли, що хоча кожен крок Двань Веньяна здавався сповненим небезпеки, насправді він був тим, хто керував боєм.
Пульовжу Дзянь ахнув від несподіванки й прошепотів Шень Цяо:
— Мені здається, що молодого господаря Су лише дражнять.
Шень Цяо кивнув.
— Мені також так здається.
Пульовжу Дзянь був здивований відповіддю Шень Цяо.
— Ви тепер бачите?
Шень Цяо відповів з усмішкою:
— Я не бачу — чую.
Пульовжу Дзянь запитав:
— Як?
— Рух його меча, його внутрішня ці, його кроки та навіть подих — все це має власний звук. Незрячі люди, як правило, мають гостріший слух. Двань Веньян лише випробовує бойові мистецтва храму Чвеньян, тому не поспішає перемагати. На жаль, Су Цяо цього не зрозумів і потрапив у його пастку.
Шень Цяо та Пульовжу Дзянь, безумовно, були не єдиними з присутніх, хто це зрозумів. Однак, оскільки переможець ще не визначився, якби хтось втрутився прямо зараз, з одного боку, це було б несправедливо, а з іншого здавалося б, що вони не вірять в Су Цяо. Тому навіть його шиді Лі Цін’ю не залишалося нічого іншого, крім як чекати й спостерігати за результатом їхнього поєдинку.
Почувши це, Пульовжу Дзянь недбало запитав:
— Вони обидва є учнями Хулуґу. Який Квеньє у порівнянні з Двань Веньяном?
Тільки після того, як він сказав це вголос, він зрозумів, що це, можливо, недоречно запитувати, і поспішно додав:
— Я не хотів навмисно зачепити болюче місце брата Шень!
Шень Цяо розсміявся:
— Не хвилюйтеся. Хоча Квеньє сильний, його бойові мистецтва мають більш жорстокий і брутальний стиль, і він не може використовувати їх так вільно, як Двань Веньян. На мою думку, я боюся, що Двань Веньян краще зрозумів суть бойових мистецтв свого вчителя і є трохи вправнішим, ніж Квеньє.
Почувши слова Шень Цяо, Пульовжу Дзянь посерйознішав.
— Якщо це правда, боюся, що він прийшов сьогодні не тільки, щоб забрати перстень і членів родини Су, а й щоб зробити собі ім’я.
Шень Цяо кивнув.
— Це те, про що я й думав.
Через Су Цяо більшість гостей на сьогоднішньому дні народження були так чи інакше пов’язані зі світом боїв, в тому числі прийшло чимало експертів з молодого покоління, таких як Лі Цін’ю, які можуть навіть поборотися за місце в десятці найкращих. Якщо Двань Веньян може перемогти їх, це означає, що він досяг вищого рівня в бойових мистецтвах, ніж всі ці люди. Це викликало б ажіотаж не менший, ніж битва між Квеньє і Шень Цяо.
Народ Тудзюе просувався поступово й обережно. Вони були союзниками Північного Джов, але водночас підтримували неоднозначні стосунки з Північною Ці. З одного боку, вони допомагали Північному Джов розпочати наступ на Північну Ці, а з іншого — надавали притулок феодальним аристократам і чиновникам Ці. Можна сказати, що вони мали дві думки й вагалися. Однак, через їхню сильну національну владу, ні Північна Джов, ні Північна Ці не наважувалися їх образити. Вони ніколи не приховували своїх амбітних бажань.
Тепер нове покоління експертів Тудзюе прибувало на Центральні рівнини, наче хотіло продовжити грандіозну гегемонію Хулуґу, яку він не зміг завершити за життя. Спочатку Квеньє вимагав бій з Шень Цяо і в цьому бої зробив собі ім’я, розтрощивши гору Сюаньду під своєю п’ятою. Тепер Двань Веньян прийшов до резиденції Су, щоб кинути виклик усім майстрам бойових мистецтв. Якби Квеньє не зазнав втрат від рук Янь Вуши, народ Тудзюе, можливо, ще більше роздувся б від зарозумілості.
Поки вони розмовляли, Двань Веньян раптом голосно засміявся, і сліпуче світло меча зникло за частку секунди. З приглушеним стогоном Су Цяо впав з даху ще до того, як більшість людей встигли зрозуміти, що за прийом використав Двань Веньян.
— Брате! — Су Вей негайно підійшов і підтримав його. — Ти поранений?
Су Цяо похитав головою. Його обличчя зморщилося від болю, але він відмовився видавати будь-який звук.
Двань Веньян зістрибнув з даху у досить невимушеній манері. Ніхто з присутніх не був про нього гарної думки, але всі були змушені визнати його силу.
Су Вей сердито вигукнув:
— Двань Веньяне! Це вже занадто! Ти справді думаєш, що ніхто з родини Су не зможе тебе зупинити?!
Двань Веньян посміхнувся.
— Герцогу, ви помиляєтеся. Ваш молодший брат перший напав на мене, як ви можете звинувачувати мене? Якщо ви погодитеся видати Юань Сьона і його сім’ю, я обіцяю, що негайно піду і більше вас не турбуватиму.
— Як агресивно! Ми пішли на стільки поступок, а ви ставитеся до нас, як до нікчем! Що ж, якщо це так, подивімося, скільком навичкам навчив вас Хулуґу!
Пані Цінь вийшла з будинку. Їй було вже за п’ятдесят, але, можливо, через те, що вона практикувала внутрішнє мистецтво, вона не здавалася старою. Насправді в ній було щось зріле й елегантне, що робило її схожою на красиву жінку середнього віку.
Двань Веньян заговорив:
— До речі, я мав би звертатися до вас як до шидзє. На жаль, учитель вигнав вас після того, як ви втекли від Тудзюе з його перснем. Я чув, що в ті часи вчитель так піклувався про вас, що навіть збирався передати вам свою мантію. Пані Цінь спочатку спокусила вчителя своєю красою, а потім вкрала його перстень і зникла. Згадуючи про це сьогодні, чи не відчуваєте ви провини за свої дії?
— Замовкни!
Почувши, як він ображає їхню матір, брати Су розлютилися.
Проте пані Цінь відповіла лише саркастичною посмішкою.
— Це відколи такий малий, як ти, має право голосу в історії між мною і Хулуґу?! Невже Тудзюе так бракує таланту, що Хулуґу довелося взяти до себе таких учнів, як ти, що вміють битися лише ротом?
Вона сказала Су Вею:
— Принеси мені меч твого брата!
Су Вей ще не ворухнувся, як хтось сказав:
— Пані Цінь, вам не потрібно принижуватися та обтяжувати себе суперечками з якимись варварами з Тудзюе. Це не має вас турбувати. Оскільки він вже бився з учнем з чвеньянського храму, то ми повинні бути тими, хто покінчить з ним.
Той, хто це сказав, був не хто інший, як Лі Цін’ю. Вираз його обличчя був байдужим, фактично невиразним, а тон — рівним, без жодного натяку на вбивчий намір.
Але від цього тону обличчя Двань Веньяна стало серйозним. Він уважно вивчив Лі Цін’ю і сказав:
— Ви, мабуть, майстер Лі, другий з Двох нефритів Цінчена. З того, що я бачив, твій шисьон не вартий і пальця твого. Яка ж це образа, що вам доводиться ділити з ним титул Двох нефритів!
Лі Цін’ю проігнорував його провокації. Він лише витягнув меча з піхов. Вістря його було спрямоване до землі. Його зап’ястя легко тримало меч. У всій його поставі було щось мляве і незворушне, він залишався таким самим серйозним.
Настрій Двань Веньяна поступово погіршувався. Ніхто не помітив, як у його руці з’явився батіг. Батіг був чорний і тонкий. Важко сказати, з чого він був зроблений, він просто здавався абсолютно тьмяним, і водночас абсолютно звичайним.
Пульовжу Дзянь не міг збагнути, в чому тут хитрість. Він стишив голос і запитав Шень Цяо:
— Брате Шень, чи знаєте ви, що особливого в його батозі?
Шень Цяо похитав головою.
— Я не можу гарно його роздивитися. Який саме це батіг?
Пульовжу Дзянь описав його йому.
Шень Цяо на мить замислився і пробурмотів:
— Якщо моя здогадка правильна, такий батіг виготовляється шляхом вимочування шкіри алігаторів Південного моря в секретному зіллі племен М’яо. Він надзвичайно міцний і найгостріша зброя не здатна його розрізати.
Пульовжу Дзянь зітхнув:
— Тож це справді скарб. Схоже майстер Лі зустрів свого суперника!
Не тільки він — всі з нетерпінням чекали на шоу. Ось-ось мав розпочатися чудовий бій, як вони могли не відчувати хвилювання?
Пульовжу Дзянь тільки закінчив говорити, а Лі Цін’ю вже рухався.
Його атаки дуже відрізнялися від атак Су Цяо.
Су Цяо був дуже швидким, стрімким і лютим. Він намагався перемогти своєю швидкістю, огортаючи супротивника енергією свого меча, не залишаючи місця для втечі. Він міг навіть впливати на розум супротивника — стиль, який був дуже ефективним проти людей, які були слабшими за нього. Однак такий експерт, як Двань Веньян, чия внутрішня ці була міцною, як залізний бастіон, був достатньо сильним, щоб проігнорувати енергію меча Су Цяо і піти прямо на свого супротивника.
Для порівняння, Лі Цін’ю рухався набагато повільніше, так, ніби сприймав це спокійно. В очах інших людей він лише виставляв свій меч вперед і трохи крутив ним. Вістря його меча було спрямоване навіть не на Двань Веньяна, а вбік, до землі. Дійство відбувалося в такій невимушеній манері, що було схоже на бутон, який повільно розпускається під сонцем.
Однак в очах Двань Веньяна, разом з цією дією, внутрішня ці переходила з тіла іншої людини на вістря меча, а потім з меча на землю, підриваючи сіру цеглу на своєму шляху. Раптом по всій землі з’явилися тріщини, а уламки цегли разом з потоком повітря, в який вони були загорнуті, летіли прямо на нього!
Тоді, перш ніж Двань Веньян зробив свій наступний крок, Лі Цін’ю підстрибнув. Він став одним цілим зі своїм мечем і перетворився на білий промінь. Ніби внутрішня ці, яка слугувала бар’єром навколо Двань Веньяна, просто не існувала, і промінь, разом з фіолетовими й синіми іскрами та блискавками, створеними раптовою грозою, пронизував його наскрізь!
Від повільного до швидкого, від поступового до стрімкого — всі ці зміни відбулися за долю секунди. Ті, хто не слідкував за боєм уважно, могли навіть не зрозуміти, що відбулося.
Двань Веньян виставив батіг вперед, і він влучив прямо в людину, що так само виставила свій меч!
Два потоки внутрішньої ці зіткнулися віч-на-віч, як два королі. На мить вітер різко здійнявся, наче насувався шторм, готовий перевернути море. Існувало лише два варіанти: або батіг Двань Веньяна розбив меч Лі Цін’ю на шматки, або енергія меча Лі Цін’ю зруйнувала батіг Двань Веньяна.
Однак, попри всі очікування, Двань Веньяна промахнувся. Всі бачили, що Лі Цін’ю падав у тінь, яку створив батіг, але тінь чомусь не змогла огорнути його повністю. Натомість його постать розпливлася, і він раптово з’явився ліворуч, праворуч і позаду Двань Веньяна. «Лі Цін’юї» у всіх трьох напрямках повторювали одну й ту саму дію — спрямовували вістря меча вперед.
Саме тоді Шень Цяо та інші почули, як хтось тихо вигукнув:
— Намір меча! Лі Цін’ю опанував Намір меча!
Далі
Розділ 33 - «Ховатися під дахом господаря секти Янь… Безпритульний собака живе краще за тебе»
У мистецтві меча існувало чотири царства: Енергія меча, Намір меча, Серце меча та Дух меча. Любителі бачили, як людина для володіння мечем використовує внутрішню ці. Енергія меча біжить безмежно, тож вони думали, що ця людина повинна мати глибокі навички, хоча насправді це був лише перший етап до незбагненного царства мистецтва меча. Звісно, не всім вдається так легко досягти першого царства — Енергії меча. Деякі люди витрачали все своє життя на її пошуки, але так і не змогли знайти шлях до неї. У боях більшість людей все ще покладалися на допомогу рухів меча і технік. Шень Цяо теж не легко знайшов свій шлях. Раніше Янь Вуши штовхав його до межі між життям і смертю, і Шень Цяо зміг опанувати Енергію меча лише коли знайшов вихід з глухого кута і зміг протистояти Янь Вуши. Оскільки Лі Цін’ю в такому юному віці досяг Наміру меча, вже зараз можна було побачити, наскільки неймовірними були його бойові мистецтва. І можливо, що він програв Ю Аю на горі Сюаньду, бо на той момент ще не осягнув Намір меча і був ще неосвіченим. Загалом, двох слів «Намір меча» було достатньо, щоб змусити всіх подивитися на Лі Цін’ю трохи інакше. Ї Бічень вже був у десятці найкращих, а тепер з’явився Лі Цін’ю. Розквіт даоського храму Чвеньян вже було не зупинити. Двань Веньян не змирився з поразкою. Хоча він деякий час не міг зрозуміти, яке з «тіньових зображень» було справжнім Лі Цін’ю, замість того, щоб і далі намагатися з’ясувати це, він вирішив вдарити батогом по землі й використати його силу, щоб підстрибнути високо в повітрі. Він стрибнув на гілку дерева, батіг обмотався навколо неї, і він одразу вдарив по дереву ногою. Потім він розвернувся і кинувся на Лі Цін’ю. Безліч тіней від батога ринули шар за шаром вниз, покриваючи всі «тіньові зображення»! Його тіло ще не приземлилося, а внутрішня ці вже спускалася разом з тінями від його батога, огортаючи все під собою. Не мало значення, яке «тіньове зображення» було справжнім Лі Цін’ю: щоб вибратися з цієї ситуації він мав прорватися через «стіну», яку створив Двань Веньян. Однак внутрішня ці Двань Веньяна була такою ж, як і враження, яке він справляв на людей — впевнений і нестримний, але нерозумний і тиранічний. Внутрішня ці була всюди, але водночас не мала початку й нагадувала підйом на вкрите льодом урвище чи пошуки антилопи, що ховається серед дерев. Вона входила в кожну щілину, але не залишала жодних слідів. Його внутрішня ці була просто нестримною. Загорнуте внутрішньою ці, листя на подвір’ї відділилося від своїх гілок і почало швидко кружляти навколо Двань Веньяна та Лі Цін’ю, закриваючи їх від інших людей. Ніхто не знав, що відчувають ці двоє, але всі глядачі були вкрай знервовані. Люди з даоського храму Чвеньян знали, що Лі Цін’ю гарно володів мечем, але все одно побоювалися можливості несподіваного результату. Су Цяо хвилювався найбільше. Хвилину тому він особисто бився з Двань Веньяном і краще за всіх знав, наскільки сильним був цей чоловік. Досі було незрозуміло чи зможе його шиді перемогти в цій битві. Якби Двань Веньян переміг Лі Цін’ю, то напевно вже ніхто з присутніх не зміг би йому протистояти. І справа з кузиною Су Вея була б лише питанням часу. Якби новини про цю перемогу розповсюдилися, це безумовно підняло б бойовий дух людей Тудзюе й остудило б дух Центральних рівнин, що ймовірно і було причиною чому вони вирішили сьогодні розпочати бійку. Саме тоді, коли Су Цяо підсумовував усі ці здогадки, листя навколо них різко зупинилося і впало на землю. Двоє людей стояли віч-на-віч. Лі Цін’ю весь цей час не рушав з місця й тільки його меч вже був не у нього в руці, а лежав неподалік. Лише Двань Веньян досі тримав у руці батіг. Обидва виглядали абсолютно нормально, без жодних ознак поранень. Обличчя Лі Цін’ю нічого не виражало і Двань Веньян виглядав так само як і раніше. Всі були трохи збентежені. Двань Веньян засміявся і заговорив першим. — Як я й очікував, репутація пана Лі заслужена. Якщо ви досягли Наміра меча в такому юному віці, ваші майбутні перспективи мають бути безмежними. Я готовий визнати свою поразку! Лі Цін’ю повільно відповів: — Я вам не пара. Мені нема чого сказати. Всі були шоковані розмовою, їхні погляди блукали між Двань Веньяном і Лі Цін’ю. Один з них сказав: «Готовий визнати свою поразку», а інший відповів: «Я вам не пара». То хто ж таки переміг? І хто програв? Двань Веньян розсміявся. — Я прийшов за родиною Юань Сьона, але мені випала нагода обмінятися бойовими мистецтвами з одним із найвідоміших сучасних молодих талантів. Принаймні моя поїздка не була марною! Сє Сян несподівано заговорив: — Якщо брат Двань бажає продовжити, Інститут Ліньчвань буде більш ніж готовий скласти вам компанію. Двань Веньян озирнувся. Заклавши руки за спину, він заговорив з абсолютною зарозумілістю: — О? І що ж може зробити Інститут Ліньчвань? Я б можливо погодився, якби це був сам Жуянь Кехвей, але ти мені точно не пара. Я чув, що тут збираються талановиті майстри бойових мистецтв. Інститут Ліньчвань, даоський храм Чвеньян та Асоціація шести гармоній — це відомі секти та об’єднання в бойовому колі Центральних рівнин. На мій подив, у чутках про ці секти забагато перебільшень. Серед усіх присутніх лише пан Лі гідний бути моїм опонентом, а решта не варті й думки про них. Він зробив невелику паузу і продовжив: — Ах, я майже забув. Тут також лідер секти Шень. Ваші навички мають бути кращими за їхні, але так було до вашої поразки перед моїм шиді, Квеньє. Шень Цяо зараз лише тигр без зубів. Що це за приказка у вас, людей з Центральних рівнин? О, «якби тигр спустився на рівнину, навіть собаки напали б на нього». Погляньте на себе. Ви не тільки не можете повернутися на гору Сюаньду — вам навіть доводиться ховатися під притулком господаря секти Янь. Безпритульний собака живе краще за вас. На вашому місці, я більше не зміг би жити на цьому світі, і давно б уже від сорому наклав на себе руки! На його обличчі була посмішка, але очі, якими він дивився на Шень Цяо, були абсолютно холодними й байдужими. Очевидно, що Шень Цяо в його очах більше не був «опонентом», а скоріше незначним «перехожим» або навіть «сміттям». Це було надзвичайне публічне приниження. Пульовжу Дзянь відчував, що сам не зміг би стерпіти, якби таке сталося з ним. Але Шень Цяо лише стояв з таким покірним і смиренним виглядом, наче не чув його, наче заснув стоячи. Його витривалість і самовдосконалення були просто вражаючими, але водночас змушували людей дивитися на нього зверхньо. Сє Сян міг спостерігати, як Двань Веньян холодними очима зневажає Шень Цяо, але не міг ігнорувати факт, що ця людина вважала Інститут Ліньчвань нікчемним. Судячи з того, як Двань Веньян це сказав, здавалося, що він вважав гідним лише даоський храм Чвеньян і мало зважав на інші секти. Сє Сян відповів насмішкою і збирався виплеснути свій гнів. Але несподівано заговорив Су Вей: — Двань Веньян, ви зробили день народження моєї матері своїм особистим тренувальним майданчиком і внесли у нього достатньо безладу. Оскільки ви прийшли як представник імператриці, я обов’язково доповім імператору про те, що сьогодні сталося і буду вимагати справедливості від Його Величності. Зараз я прошу вас негайно покинути це місце. Двань Веньян від душі розсміявся. — Я вже випробував Намір меча пана Лі й дуже задоволений. Навіть якби герцог округу Мейян не наказав мені піти, я б все одно пішов сам. Але я впевнений, що ми скоро зустрінемося знову! Закінчивши, він розвернувся і відразу пішов. Не витримавши, Сє Сян закричав: — Зупинися! Сє Сян з Інституту Ліньчвань хоче обмінятися парою ударів з братом Двань! Перш ніж його голос стих, він вже витягнув меча, а його тіло перетворилося на веселку, що мчить до Двань Веньяна! Однак Двань Веньян, схоже, очікував від нього такого вчинку. Навіть не озирнувшись, він вдарив по землі й стрибнув прямо на дах. Потім він безслідно зник, залишивши по собі лише протяжний сміх: — Пан Сє хоче використати мене, щоб зробити собі ім’я. Вибачайте, та я не хочу складати вам компанію. Почекаю, поки ви також досягнете царства Наміру меча! Сє Сян втратив свою ціль. Йому не залишалося нічого іншого, крім як вихопити свій меч і приземлитися на землю, з ненавистю дивлячись у бік, де зникла інша людина. Поряд хтось раптом вигукнув: — Пане Лі, ви в порядку? Всі одразу ж повернули голови туди, звідки лунав голос. Лі Цін’ю дістав хустку і сплюнув на неї криваву слину. Він похитав головою. — Зі мною все гаразд, лише деякі внутрішні травми. Кілька днів відпочинку буде достатньо. Тільки тоді люди зрозуміли, що означало «я вам не пара». Якщо Лі Цін’ю не був рівним Двань Веньяну навіть після того, як осягнув Намір меча, то яким може бути бойове мистецтво цього чоловіка з Тудзюе? Чи міг би він стати другим Хулуґу? Вони всі перелякано дивились одне на одного. Сє Сян також відчув, як завмерло його серце. Він вважав, що його здібності непогані, і протягом багатьох років, коли він подорожував світом, супротивники, з якими він бився, давали йому ілюзію, що навіть якщо він не зможе потрапити в десятку кращих, він буде недалеко від цього. Однак несподівано почали з’являтися нові експерти. Спочатку був Лі Цін’ю, який вже осягнув Намір меча. Тепер був Двань Веньян, який був навіть сильніший за Лі Цін’ю. Кажуть, що «нове покоління перевершило старе», але навіть у нинішньому поколінні нові люди вже витісняли старих, нагадуючи постійне відкриття вищих гір. Він відчував себе трохи пригніченим. В той час Лі Цін’ю підійшов до Шень Цяо. — Лідеру секти Шень. Шень Цяо сказав: — Шень більше не лідер секти. Пан Лі не повинен так до мене звертатися. Лі Цін’ю проігнорував його і продовжив: — Я вже осягнув Намір меча, але все ще трохи поступаюся Двань Веньяну. Чи може бути так, що його шиді, Квеньє, навіть сильніший за Двань Веньяна? Шень Цяо похитав головою і відповів: — Квеньє сильний, але не настільки сильний, як його шисьон. Лі Цін’ю сказав: — Роки тому Ці Фенґе був найкращим майстром бойових мистецтв у світі. Я завжди брав приклад з його бойових мистецтв і вміння тримати себе в руках. Однак, лідеру секти Шень, бувши його особистим учнем ви не змогли перемогти навіть Квеньє. Шень Цяо нічого не відповів. Лі Цін’ю тихо зітхнув. — Коли ти народився, мене ще не було. Коли я народився, ти вже був старий. Як шкода, що я не зміг побачити бойове мистецтво Ці Фенґе та його витримку на власні очі! Колись я думав, що на горі Сюаньду знайдуться гідні нащадки, які продовжать його справу, але яке нещастя, яке нещастя! Його обличчя, як завжди, було байдужим. Але коли він вимовив слово «нещастя», в його голосі справді відчувався найщиріший жаль. Це була людина, яка йшла шляхом бойових мистецтв з максимальною щирістю. Він не принижував тих, хто мав лише посередні здібності, або тих, хто не міг вчитися у хорошого вчителя. З точки зору Лі Цін’ю, Шень Цяо мав переваги обох: він був набагато попереду інших як у здібностях, так і в освіті, а також у тренуванні, яке отримав пізніше, та все одно закінчив таким чином. Тому він не тільки дивився на Шень Цяо зверхньо, але й відчував слабкий гнів, який був результатом крайнього розчарування. Спершу пролунало презирство Двань Веньяна, потім зітхання Лі Цін’ю, не кажучи вже про дивні погляди людей навколо. Будь-хто з гордістю та сміливістю, якби не вибухнув гнівом, принаймні почувався б надто осоромленим, щоб залишатися на цьому місці. Однак Шень Цяо так просто зміг стерпіти те, що не можуть витримати звичайні люди, або, можливо, він взагалі нічого не терпів. Він анітрохи не здригнувся, його обличчя було таким же спокійним, як завжди. Насправді він навіть кивнув і погодився з тим, що сказав Лі Цін’ю. — Учитель справді мав надзвичайні здібності, і мало хто міг з ним зрівнятися. Шкода, що пан Лі не мав можливості побачити його за життя. Інакше, зважаючи на дивовижні таланти пана Лі, вчитель, безсумнівно, дуже високо оцінив би вас. Навіть Пульовжу Дзянь мусив поважати стриманість Шень Цяо за те, що він міг сказати щось подібне, водночас применшуючи й, зрештою, уникаючи осуду іншої людини на свою адресу. Лі Цін’ю, здавалося, не очікував такої реакції від Шень Цяо. Він лише категорично сказав: — Ви були гарною людиною, чому вирішили здатися і танцювати з дияволом? «Диявол», якого він мав на увазі, звичайно ж, був Янь Вуши. Шень Цяо був лідером даоської секти, але в підсумку зв’язався з таким «дияволом», як Янь Вуши — виродком в очах інших людей. Однак Янь Вуши, господар демонічної секти, в очах інших людей насправді був молодшим наставником спадкоємного принца, призначеним імператором. Пульовжу Дзянь насупився. Він втрутився, перш ніж Шень Цяо встиг відповісти. — Майстерність пана Лі неперевершена, і Дзянь дуже захоплюється вами. Однак, що талановитіша людина, то скромнішою і розумнішою вона має бути. Здоров’я пана Шень погане, і він вас нічим не образив. Я не думаю, що це правильно, коли людина з престижної секти починає розмову так відверто агресивно і провокативно. Лін Цін’ю подивився на Пульовжу Дзяня. Він нічого не сказав і не мав наміру залишатися довше. Він розвернувся і вирішив негайно піти. Су Вей зупинив його. Він спочатку вклонився Лі Цін’ю, а потім сказав вголос: — Сьогоднішній день народження трохи розчарував нас через непроханого гостя, і ми беремо на себе повну відповідальність за це. Я не можу не висловити свою подяку за те, що ти заступився і допоміг нам. Мій брат поранений і мені дуже шкода, але ми змушені скасувати банкет. Я прошу вибачення у всіх гостей і обіцяю, що організую ще одну вечерю в інший день, тому сподіваюся, що ви зможете пробачити нам. Сьогоднішній інцидент перевершив усі очікування. Вони, звісно, не звинувачували господаря в цьому. Деякі з аристократів, наближених до родини Су, вже обговорювали з ним питання про звіт, який він мав представити імператору про те, що сталося. Інші гості розійшлися, а Лі Цін’ю, під проводом однієї зі служниць пані Цінь, відправився на задній двір, щоб відпочити й обробити свою рану. Пульовжу Дзянь запропонував Шень Цяо: — Пане Шень, чому б нам теж не піти? Шен Цяо кивнув, але перш ніж він щось сказав, сталося щось несподіване, але одночасно й очікуване! — Перед тим, як піти, мені спала на думку гарна ідея. Оскільки ви всі відмовилися видати Юань Сьона і його дружину, я запрошу до себе пані Цінь. Подивимося, хто для тебе важливіший — мати чи кузина?! Голос звучав здалеку, але до них долинав так чітко і ясно, наче він говорив прямо біля їхніх вух. Це вміння концентрувати свій голос у промінь було навіть складнішим, ніж мистецтво таємної акустики, більш відоме вміння посилати свій голос прямо у вухо іншій людині так, щоб інші його не чули. Обличчя Су Вея та Су Цяо враз змінилися від шоку. Перший був вченим, у якого навіть не вистачало сил, щоб зв’язати курку, а другий щойно програв Двань Веньяну. Його права рука все ще була пошкоджена, але він не мав часу на роздуми й одразу ж кинувся в бік мами. Але не встиг він підійти ближче, як його раптово відкинуло в протилежний бік, і він важко впав на землю. Інші навіть не могли зрозуміти, як це сталося! Ніхто не очікував, що Двань Веньян повернеться відразу після того, як пішов! Проте, добре подумавши, він ніколи не відмовлявся забирати Юань Сьона і його дружину. Отже, це явно було частиною його плану. У такий критичний момент було б марно кидатися словами, лаючи його за те, який він підлий і безсоромний, що не дотримав свого слова. Нехай це світ боїв чи імператорський двір, чи навіть політична ситуація у світі в цілому — все зводилося до закону джунглів. У кого був більший кулак, той і мав вирішальне слово. Тому в той момент, коли Су Цяо відкинули убік, Лі Цін’ю, Дво Яньшань, Сє Сян і деякі інші одночасно кинулися на нього, намагаючись зупинити Двань Веньяна. Всі ці люди були першокласними експертами в сучасному світі бойових мистецтв. Навіть якщо між ними й найкращою десяткою була різниця, то не дуже велика. Як Лі Цін’ю, який вже майже був гідним потрапити до десятки найкращих. Можливо, він трохи поступався Двань Веньяну, коли вони билися поодинці, але тепер, коли кілька людей атакували одночасно, вони ніяк не могли промахнутися. Проте вони помилилися. Двань Веньян не пішов на пані Цінь. Він несподівано змінив свою ціль і пішов прямо на Су Вея! Пані Цінь була ученицею Хулуґу в юні роки. Хоча минуло вже багато років відтоді, як вона востаннє билася, її бойове мистецтво все ще було б не таким вже й поганим. Але Су Вей був іншим. Цей герцог округу Мейян був чистим вченим, який нічого не знав про бойові мистецтва. Рухи Двань Веньяна були впевненими та чіткими. У нього явно був план в голові, а щойно сказані слова були лише приманкою. Вони вже трохи відстали, і тепер їх знову зупинили, коли інший чоловік змахнув рукавом і вдарив по долоні. Коли їм вдалося атакувати знову, пальці Двань Веньяна вже торкалися шиї Су Вея. У них просто не було можливості врятувати його вчасно. Су Цяо випустив крик: — Брате! Обличчя пані Цінь різко змінилося, коли вона вигукнула: — Не чіпай мого сина! Але Двань Веньян раптом здивовано вигукнув. Не через лайку Су Цяо та пані Цінь чи прибуття Лі Цін’ю та інших. Бамбукова палиця з’явилася нізвідки й заблокувала його напад. Двань Веньян підсвідомо простягнув руку, щоб відштовхнути її, але палиця щоразу вислизала від нього, наче риба. Вона була настільки слизькою, що не було куди прикласти силу. Внутрішня ці пульсувала під час руху бамбукової палиці, але вона не була владною. Натомість вона була м’якою, безперервною й енергійною, що змусило Двань Веньяна на час забути про Су Вея, щоб зосередитися на боротьбі з цим супротивником, який несподівано з’явився. Він неймовірно здивувався, коли нарешті побачив, хто був його супротивником.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!