«Шень Цяо замислює вбивство»

Префектура Їн була досить далеко від Чан’ань. Відстань майже рівнозначна мандрівці на півдорозі через Північний Джов. Однак Янь Вуши, з його рівнем цінґона, міг легко прибути туди за два дні. Тому щойно Б’янь Яньмей, старший учень Янь Вуши, отримав листа від свого вчителя, він негайно ж послав людей подбати про його резиденцію в столиці, щоб Янь Вуши міг заселитися туди відразу, як прибуде.

 

Янь Вуши не займав активної позиції при дворі Джов. Але оскільки імператор Джов дуже покладався на нього, він отримав посаду молодшого наставника спадкоємного принца. Говорили, що ця посада «служить наслідному принцу», але наслідний принц Ювень Юнь мав власних чиновників зі Східного палацу [1] та ерудованих радників, які навчали його. Тож потреби турбувати Янь Вуши не було.

 

Щоб показати, наскільки він цінує Янь Вуши, імператор Джов навіть подарував йому резиденцію, аби він мав де жити під час свого перебування в столиці.

 

У секти Очищеного місяця було достатньо грошей, і Янь Вуши мав власний палац в Чан’ань. Хоча попри те, що палац мав усю необхідну прислугу та був обладнаним гарними меблями, без господаря він неминуче здавався трохи бездоглядним. Єдина причина, чому Б’янь Яньмей наказав поспішити й виправити це, полягала в тому, що на цей раз Янь Вуши спеціально наголосив, що планує затриматися там.

Втім, минуло вже кілька днів, а вчитель так і не з’явився. Б’янь Яньмей був здивований, але про Янь Вуши, з його то здібностями, точно не варто було хвилюватися. Можливо його вчителя затримали якісь події в дорозі. Останнім часом імператор Джов постійно викликав Б’янь Яньмея звітувати палацу, і також постійно запитував про місце перебування Янь Вуши, кажучи, що хотів би зустрітися з ним найближчим часом. Через це, і щоб одразу дізнатися про прибуття вчителя до столиці, Б’янь Яньмей наказав декільком людям пильнувати на релейних станціях уздовж дороги.

 

Лише сьогодні, третього березня, на Дівочий фестиваль, день, коли всі дівчата в місті вирушали в походи на околиці міста, він нарешті отримав новину, надіслану завчасно з релейної станції в префектурі Лво. Йому повідомили, що Янь Вуши скоро прибуде.

 

Вчитель наближався і як учень, обов’язком Б’янь Яньмея було вийти й привітати його. Він навмисно відклав усі свої справи й виїхав із міста, щоб особисто чекати на Янь Вуши.

 

На жаль, через Дівочий фестиваль, тут було особливо людно. Туди ходили не тільки гарненькі доньки простолюдинів, а й в каретах також виїжджали дорогоцінні дами з багатих і знатних родин. На додаток до численних слуг, яких вони привели, і купців, які подорожували світом, сцену можна було навіть порівняти зі святом ліхтарів, адже вона була переповнена.

 

За такої ситуації, вправність Б’янь Яньмея у бойових мистецтвах не мала користі, хіба що він збирався наступати на голови інших людей і дахи їхніх карет. Це, безумовно, спричинило б багато проблем, і навряд чи пришвидшило б пересування. Тож він просто відмовився від їзди в кареті й вирішив піти пішки.

 

Його особистий слуга, Дзі Їн, був з ним багато років. В основному саме він займався повсякденним життям Б’янь Яньмея під час його проживання в столиці. Він лояльна і віддана людина, і добре володіє бойовими мистецтвами. Дзі Їн наполягав піти зустрічати Янь Вуши разом. Б’янь Яньмей мить подумав і таки погодився.

 

Вони уникали натовпу і пішли в обхід маленькими провулками. Однак вони ще на деякий час були затримані каретами біля міських воріт, перш ніж нарешті змогли вийти.

 

За три милі від міста була чайна. Вона мала грубе облаштування, тому мало хто зупинявся тут під час весняних подорожей. Проте звідси було добре видно всіх, хто в’їжджав у місто. Б’янь Яньмей увійшов і замовив дві чашки чаю, а потім сів чекати разом із Дзі Їном.

 

Дзі Їн виглядав дуже знервовано:

 

— Пане, можливо, ми запізнилися? Може господар Янь уже в місті?

 

Б’янь Яньмей відповів:

 

— Навряд чи. Ми приїхали досить рано. Почекаймо ще трохи.

 

Побачивши, як Дзі Їн тримає чашку чаю і не п’є з неї, він не міг не розсміятися:

 

— Ти не вперше побачиш господаря. Чому ти досі так хвилюєшся? Він же тебе не з’їсть!

 

Дзі Їн майже плакав:

 

— Минулого разу я був неуважним, коли виконував наказ, і пан Янь дав мені з цього урок. Я просто сподіваюся, що цього разу він не дасть мені ще одного!

 

— Заспокойся. Якщо мій вчитель дізнається, що ти не з секти Очищеного місяця, він просто вб’є тебе і не дасть жодного уроку.

 

Дзі Їн був здивований.

 

— Пане, я не розумію про що ви говорите…

 

Б’янь Яньмей посміхнувся:

 

— Ти справді добре вмієш імітувати поведінку та мову Дзі Їна і мало не обдурив мене. На жаль, ти припустився однієї величезної помилки.

 

Оскільки його вже викрили «Дзі Їн» зняв з себе вигляд скромного слуги низького рівня.

 

— І якої ж?

 

— Дзі Їн поважає господаря, але також боїться його. Хоча навіть більше боїться, ніж поважає. Він би ніколи не попросився зустріти господаря зі мною. Ти добре зімітував все інше, але пропустив це.

 

«Дзі Їн» несподівано зловісно засміявся.

 

— Ти довів, що достатньо здібний як старший учень Янь Вуши, але я теж не збирався прикидатися вічно!

 

Усмішка на обличчі Б’янь Яньмея зникла.

 

— Хто ти такий? Де Дзі Їн?

 

«Дзі Їн» дуже гордо запитав у відповідь:

— Як настільки розумна людина, як ти, досі не впізнає мене? Якби ти знав, хто я, ти б не ставив цього запитання про свого слугу. Ми ж старі добрі вороги! Як ти можеш не впізнавати мене?

 

Б’янь Яньмей на мить завмер. Вираз його обличчя змінився.

 

— Секта Гармонії? Ти Хво Сідзін!

 

Хво Сідзін був горезвісний за практику «Сонячної схеми». Людина, чиє обличчя він здер, не мала жодного шансу залишитися живою. Хоча Дзі Їн також трохи знався в бойових мистецтвах, він точно не був на рівні Хво Сідзіна. Насправді якби Бай Жон тоді не завадила йому, навіть Шень Цяо та Чень Ґон не змогли б втекти від нього.

 

Ніхто не міг сказати скільки насправді Хво Сідзіну років. Йому могло бути як тридцять чи сорок, так і більш ніж п’ятдесят чи шістдесят. Час від часу він обирав якесь нове обличчя, а гарненькі йому були особливо до смаку. За ці роки він зірвав десятки чи, можливо, навіть сотні облич. І ортодоксальні секти, і банди злочинного світу здригалися від звуку його імені. 

 

Звичайно, секта Гармонії була широко відома тим, що полювала на інших за допомогою мистецтва спокушання з метою вдосконалення. Спочатку у них не було гарної репутації, але все ж у такого, як Хво Сідзін, якого всі не переносили або навіть ненавиділи до мозку кісток, репутація також була дещо зіпсованою.

 

Хво Сідзін розсміявся:

 

— Брате Б’янь, чому ти так на мене дивишся? Насправді можна навіть сказати, що ми учні одного походження. Ми не мали можливості зустрітися один з одним багато років, і я дуже хочу наздогнати тебе. Я прийшов не вбивати чи воювати!

 

Б’янь Яньмей холодно відповів:

 

— Дзі Їн був зі мною багато років, а ти зірвав його обличчя і вбив його. Я буду ганьбою для своєї родини, якщо не помщуся за нього сьогодні!

 

Хво Сідзін швидко відступив на кілька кроків, перш ніж інша особа встигла напасти.

 

— Брате Б’янь, не зрозумій мене неправильно. Я не знав, що він твоя людина, коли того дня він мені сподобався. Він сказав мені це лише після того, як я зірвав половину його обличчя. Розумієш, навіть якби я тоді зупинився, він все одно не зміг би врятувати ні своє обличчя, ні життя. Я приніс його смерті хоч якусь користь. У всякому разі, ти завжди пам’ятатимеш його, якщо поряд буде його обличчя. Я прийшов сьогодні віддати шану твоєму вчителеві за наказом мого. Є важлива справа, яку він хотів би обговорити.

 

Він не вважав життя Дзі Їна важливим. Спочатку він думав, що коли він вимовить ім’я Сан Дзінсіна, це принаймні викличе у Б’янь Яньмея певні сумніви чи вагання. Однак, на його велике здивування, інша особа напала одразу, не вагаючись. Б’янь Яньмей зібрав пальці разом і простягнув їх до Хво Сідзіна, наче ніж; згори його охопив моторошний холод, від якого внутрішня ці наче затверділа.

 

Хво Сідзін ледве зміг ухилитися від нього. Йому довелося відступити на кільканадцять кроків, перш ніж знайти можливість дати відсіч. Але інша особа уважно слідкувала за кожним його владним і гнітючим рухом. Маленька чайна миттєво стала полем битви. Столи та стільці навколо них були в безладі. Власник і клієнти зі страху втекли, і за короткий час їх ніде не було видно.

 

«Аплікатура джерельної води» у виконанні Янь Вуши відрізнялася зарозумілістю та владними рухами. Однак у руках Б’янь Яньмея вона була стрімкішою та лютішою. Він об’єднав стиль меча секти Очищеного місяця з аплікатурою. Самого меча в руках у нього не було, але його сила була навіть величнішою, ніж якби він його таки мав: з духом брижі осінньої води сили його руки було достатньо, аби самотужки прорізати гору. Очистивши дорогу кров’ю і наповнивши річку трупами, вона оповила кожен сантиметр простору навколо них — ніщо не могло втекти!

 

Хво Сідзін був учнем Сан Дзінсіна, одного з десятки найкращих експертів. Сам він був достатньо безсоромним, щоб підлабузнюватися перед своїм вчителем, і навіть полював на красивих дівчат, щоб регулярно «дарувати» їх йому. Його можна вважати улюбленим учнем Сан Дзінсіна, і тому він часто був нестримним у тому, що робив. Інакше, з усіма злодіяннями, які він скоїв — наприклад, здирав обличчя з інших людей — він був би давно спійманий і розірваний своїми ворогами.

 

З часом його его почало зростати. Він не сприймав Б’янь Яньмея серйозно, оскільки цей найстарший учень Янь Вуши відповідав за врегулювання відносин між сектою Очищеного місяця та імператорським двором Північного Джов. Він часто займався підтриманням контактів з урядовцями, і навіть сам обіймав державну посаду; мабуть, більшу частину часу він використовував свій мозок замість рук, і тому не був видатним у бойових мистецтвах.

 

Однак легковажне ставлення до ворога часто приносило лихо йому самому. Хоча інша людина досі не перемогла його, йому також було нелегко взяти верх.

 

Б’янь Яньмей свідомо хотів позбути його життя. Він не збирався проявляти милосердя лише через те, що вони обидва були з демонічних сект. Просто рівень бойових мистецтв Хво Сідзіна не дозволяв йому легко отримати бажане. Вони обмінялися кількома сотнями рухів, але жоден не міг нічого вдіяти проти іншої людини. Б’янь Яньмей зміг отримати невелику перевагу, але це все.

 

Хво Сідзін трохи втомився від боротьби й розмірковував чи варто йому продовжувати, або краще просто піти. Якщо він боротиметься далі, то можливо зможе знайти шанс вдарити Б’янь Яньмея в спину. Потім він міг би використати його, аби погрожувати Янь Вуши, щоб він здався, або обміняти його на щось. Але, бувши вихідцями з демонічних сект, жоден із них не був наївним і невинним типом, тож було нелегко скласти змову проти Б’янь Яньмея. Попри тривалу боротьбу, Хво Сідзін все ще не міг знайти можливість для гарного удару.

 

Саме в цей момент він почув, як хтось різко сказав:

 

— Мені соромно називати тебе своїм учнем, якщо ти навіть не можеш перемогти таку погань, як він.

 

Голос ніби вибухнув біля його вуха. Хво Сідзін відчув, як його груди затремтіли так, що він ледь не виплюнув кров. Він був сильно вражений, і його обличчя зблідло. Він попри все збирався тікати! Відволікання в цю частку секунди стало саме тим, що треба було Б’янь Яньмею, аби влучити у тріщину в захисті Хво Сідзіна. Останній закричав від болю і відлетів назад, але якось зумів перевернутися в повітрі та навіть спробував скористатися шансом і втекти!

 

Однак його тіло несподівано зупинилося на середині стрибка і відразу впало на землю!

 

Поклавши руку на груди, Хво Сідзін важко дихав, порожньо дивлячись на красеня в чорному, який з’явився під деревом неподалік від нього.

 

Поруч з ним була інша людина, яка спиралася на бамбукову палицю і виглядала досить хворою.

 

Без сумнівів, чоловіком у чорному був Янь Вуши.

 

Хво Сідзін був надзвичайно одержимий красивими обличчями. Він впізнав людину поряд з Янь Вуши одразу, як побачив її: це був той чоловік, чиє обличчя він хотів привласнити, але йому завадила Бай Жон.

 

Однак у цей момент він не міг дозволити собі проявити інтерес до цього обличчя, адже він навіть не знав чи вдасться йому сьогодні залишитися в живих.

 

— Мої вітання, господарю секти Янь. Я, Хво Сідзін, тут, щоби віддати шану нашому великому старійшині [2] від імені мого господаря, Сан Дзінсіна.

 

Хво Сідзін натягнув посмішку, ніби перед ним стояв смертельний ворог.

 

Лютість тих, чиї обличчя були вкрадені ним, ймовірно, ніколи не могла уявити, що жорстокий і зарозумілий Хво Сідзін одного дня поводитиметься так скромно і покірно.

 

Як говорить стара приказка: «Той, хто кусає, іноді сам буває вкушеним». Тепер Хво Сідзін хотів би стиснутися в кулю і вкопатися в тріщину на землі. Було б краще, якби інша людина не могла його навіть бачити.

 

— Великий старійшина? Невже я настільки старий? — Янь Вуши байдуже відповів. На його обличчі з’явився вираз, схожий на усмішку.

 

Хво Сідзін мізкував, намагаючись знайти якісь слова, щоб підлестити Янь Вуши й останній відпустив би його. Однак після цієї раптової перерви його вираз одразу завмер. Він безмовно дивився на іншу особу й не міг придумати, що ще сказати.

 

Б’янь Яньмей придушив у собі хвилювання й побожно вклонився.

 

— Вітання, вчителю. Сподіваюся, ваші справи йдуть добре?

 

Янь Вуши кинув на нього погляд:

 

— Ти витрачаєш весь свій час на спілкування з людьми з палацу. Певно, тобі не вистачає часу, щоб практикувати бойові мистецтва, так? Інакше я не розумію, як ти не можеш перемогти таку погань, як він.

 

Б’янь Яньмей був дуже осоромлений.

 

— Вчитель має рацію. Мої вибачення.

 

Що ж до «погані» Хво Сідзіна, то глибока образа в його серці також відобразилася на його обличчі, але він не наважувався сказати ні слова.

 

Після появи Янь Вуши він відмовився від думки якось перемогти іншу сторону. Найкращим варіантом для нього було тікати геть, але він не знав як. Поки дві інші людини розмовляли, Хво Сідзін продовжував непомітно озиратися довкола, шукаючи найкращий шлях втечі.

 

Він вбив одного зі слуг Янь Вуши. Як господар, навіть якби він не помстився особисто, він би не завадив своєму учневі зробити це. Всі вони були з демонічних сект. Жоден не був невиннішим за іншого. Хво Сідзін точно знав, що Б’янь Яньмей не змінить свою думку і не змилосердиться над ним. Йому також було майже неможливо втекти через появу Янь Вуши.

 

Хво Сідзін озирнувся і помітив Шень Цяо, який стояв позаду Янь Вуши.

 

План одразу склався в його голові. Він негайно вжив заходів і вискочив з місця, кинувшись на Шень Цяо!

 

Але незабаром він зрозуміє, що це було найгірше рішення, яке він коли-небудь приймав.

 

Все це сталося так миттєво, що ніхто навіть встиг відреагувати. Б’янь Яньмей не був впевнений щодо взаємин між Шень Цяо та його вчителем. Він був трохи здивований, коли побачив дії Хво Сідзіна, але оскільки Янь Вуши не рухався, він також залишався нерухомим.

 

Не можна було сказати, що Хво Сідзін був повільним. Його постать зникла, як тільки він накинувся на Шень Цяо!

 

Він збирався впіймати зап’ястя іншої людини, але Шень Цяо раптом вислизнув з його руки, наче риба.

 

Серце Хво Сідзіна враз стиснулося. Він відчував, що щось не так. Не вагаючись, як тільки його атака не вдалася, він негайно відступив.

 

Він навіть не наважився глянути на Янь Вуши, побоюючись, що навіть втрата такої миті може вплинути на його втечу!

 

Однак все знову вийшло за межі його очікувань. Той, хто переслідував його, був не Янь Вуши. Це була людина, на яку він щойно намагався потай напасти!

 

Бамбукова палиця була бірюзовою і гладкою. Через те, що вона постійно билася об землю, вона трохи розкололася на кінці. У наші дні літератори та чиновники, коли підіймалися в гори, брали з собою жердини, які покупали у носильників, щоб у них було на що спиратися, якщо вони втомляться в дорозі. Бамбукова палиця Шень Цяо нічим не відрізнялася від них.

 

Ця палиця кинулася до нього, здавалось би, звичним і простим способом. Не було красивих і вишуканих рухів. Однак вираз обличчя Хво Сідзіна змінився. Він помітив щільне холодне повітря, що вирує навколо. Воно прилетіло йому прямо в обличчя, як сокира біля шиї або гострий ніж над головою. Спочатку він був нерухомим, але коли рушив, це було схоже на вітер і дощ, що несли хмару вперед із собою.

 

Лише тоді Хво Сідзін зрозумів, що той, кого він вважав «слабаком», насправді був «гарячою картоплею»!

 

Жаліти було пізно. Не було б чого боятися, якби Шень Цяо був єдиним присутнім. Але Янь Вуши був поряд, і це дуже хвилювало його. Він був не в настрої для тривалої боротьби, тому йому не залишалося нічого, окрім як поспішно відступити — відступ, який тривав кілька десятків метрів.

 

Хто б міг подумати, що Шень Цяо буде ганятися за ним? Його рух ніг здавався таким легким і майже нереальним. Але водночас він був стійким, як моноліт, тож він фактично міг тримати Хво Сідзіна під рукою.

 

Холодно спостерігаючи зі сторони, Б’янь Яньмей насправді був дуже здивований. Цінґон секти Очищеного місяця особливо зосереджений на спритності та естетиці. Цінґон Шень Цяо певною мірою нагадував стиль секти Очищеного місяця, але вони все одно були досить різними. Здавалося, він містить змінені споконвічні вісім триграм і Дзи Вей Дов Шу [3]. Хтось міг би подумати, що легко побачили б це з першого погляду, але, поглянувши уважніше, його рухи залишилися б такими самими хаотичними й заплутаними. Щоби вивчити всю таємничість і глибину цього цінґону, знадобилося б усе життя.

 

Здавалося, в іншої людини були проблеми з очима. Це мало б бути очевидною прикметою, але, поміркувавши, він все одно не міг згадати схожого експерта у світі боїв. Він повернувся до вчителя, і той анітрохи не здивувався. Тому Б’яну Яньмею довелося стримувати всі свої запитання, продовжуючи спостерігати за боєм.

 

Шень Цяо хотів, щоб Хво Сідзін помер.

 

Він хотів цього лише через те, що цей горезвісний чоловік був вже по шию у власних злочинах. Як тільки він знаходив собі гарну людину до вподоби, він здирав їм обличчя, а потім одягав на себе. У деяких випадках, коли це дивне хобі особливо проявляло себе, він міг міняти два-три обличчя за один місяць. Ті, чиї обличчя він забрав, не виживали. Крім того, Хво Сідзіну було байдуже належала його ціль до світу боїв чи ні. Після того, як він їх спіймав, їхні шанси втекти були мізерними.

 

Звичайно, родини тих жертв ненавиділи Хво Сідзіна у своїх серцях і душах, але цей чоловік був дуже вправним у бойових мистецтвах, і його захищала секта Гармонії. Тож багато людей просто не могли нічого зробити проти нього. А тих, хто все ж таки намагалися помститися за своїх рідних, безжально вбивали.

 

У буддизмі був вислів про «виконання серця Бодгісааттви за допомогою схожих на грім методів», а доктрина даосизму також наголошувала: «усувати зло, сприяти доброчесності». Шень Цяо за натурою був ніжним та м’яким, і його складно було розізлити. Але коли він справді лютився, він ставав тією людиною, що доводила все до кінця. Прямо зараз він мав намір позбутися цього джерела зла, на ім’я Хво Сідзін. Атаки Шень Цяо були безжальними, кожен рух був швидким та лютим: він був налаштований повністю викорінити зло.

 

Якби вони зіткнулися до того, як Шень Цяо отримав поранення, Хво Сідзін і близько не зміг би наблизитися до нього. Але зараз Шень Цяо має лише частину його сили й проблеми із зором. Хоча «Стратегія Вермільйон-Ян» була ефективною для винищення нечистоти та просування чистоти… Зрештою, «Кінець» була рідкісною отрутою. Її наслідки були надто сильними та завдали шкоди його тілу. У результаті отрута в його тілі досі не зникла. Це не те що можна так легко вивести з організму.

 

Тож вони вдвох продовжували боротьбу, і ніхто не міг зрозуміти, хто перемагає.

 

Хво Сідзін взагалі не хотів битися з Шень Цяо. Хоча Янь Вуши не приєднався до бою, його присутність була схожа на лютого звіра, який пильно спостерігає за своєю жертвою здалеку.  Ніхто не міг сказати, чи не нападе він раптово. Хво Сідзін дуже хотів утекти, але Шень Цяо відмовлявся його відпускати. Що довше Хво Сідзін бився, то більш роздратованим він ставав. Він хотів би просто задушити Шень Цяо до смерті й покінчити з цим, але просто не міг цього зробити, тож лише глибше занурювався в болото.

 

Коли людина відволікається на власну нетерплячість, вона неминуче помиляється у своїх рухах. Шень Цяо не міг зараз чітко бачити, але у битві з ворогом він більше покладався на свій розум. У цей момент, зіткнувшись зі своїм тимчасово незахищеним супротивником і використовуючи палицю як меч, він перетворив маневр на справжній хід, поціливши прямо в серце Хво Сідзіна!

 

Бамбукова палиця здавалася легкою, немов пір’їнка, і ніжною, наче коханець, що пестить щоку коханої, та Хво Сідзін дуже добре розумів, що вона, ймовірно, проткне його груди, якщо він потрапить під її удар. Він зціпив зуби й зупинив своє просування вперед, потім він змусив себе нахилитися назад, сподіваючись уникнути нападу іншої людини, і одночасно вдарив долонею. Долоня була наповнена внутрішньою ці, і в ній буяли вітер і грім. Він думав, що інша особа обов’язково відступить.

 

Проте Шень Цяо не тільки не відступив і не ухилився вбік, він також не сповільнив свій порив і навіть не подивився на долоню Хво Сідзіна, яка йшла прямо на нього. Після сутички його тіло залишалося неушкодженим, а долоня пройшла прямо крізь нього, наче він був привидом.

 

«Тіньовий рух?» Хво Сідзін зблід з переляку. Хіба це не було найкращою технікою Ці Фенге, якою він був відомий у всьому світі в ті роки?

 

Перш ніж його тіло встигло зреагувати, він відчув гострий колючий біль у спині.

 

Біль було так важко терпіти. Відчуття було, наче рука намагалася вирвати його серце прямо з грудей. Хво Сідзін не втримався і заверещав!

 

Проте Шень Цяо не зміг проткнути його наскрізь своєю бамбуковою палицею. Міцно стиснута невидимою рукою палиця не могла просунутися далі!

 

Вираз обличчя Шень Цяо змінився!

 

***

 

Нотатки авторки:

 

Янь Вуши: А-Цяо, ти щойно виглядав так чудово і вражаюче. Рідко можна побачити зазвичай лагідну людину з таким громоподібним підходом. Я розвинув абсолютно новий рівень поваги до тебе.

 

Шень Цяо: Не знаю чому, але я здригаюся від того, як ви робите мені компліменти.

 

Янь Вуши: Режисер, Король Няв, сказав, що ми повинні дозволити тобі більше імпровізувати в таких сценах і що я не повинен втручатися.

 

Король Няв (автор): Ти єдиний, хто отримує задоволення від перегляду вистави! Сам порахуй скільки разів лідер секти Шень плювався кров’ю відтоді, як з’явився в історії!

 

Янь Вуши (випускає легке «ах»): Але ж він ще не помер, чи не так?

 

Шень Цяо (відвертається): Забудьте це. Я повертаюся до своєї одинарної камери на горі Сюаньду.

 

Ю Ай: Брате, іди-но сюди (づ￣3￣)づ╭

 

 

---

 

Нотатки англ. перекладачів:

[1] Східний палац: де живе кронпринц.

[2] Великий старійшина: Хво Сідзін ввічливо звертався до старих людей.

[3] Zi Wei Dou Shu: Розділ китайської астрології.

[4] Розподіл сект: (з їхньою школою та країною підтримки) Я розумію, що існує багато імен, і це може бути досить важко відстежити, тому я перерахувала деякі з тих, які зустрічаються частіше. Пізніше, коли з’явиться більше персонажів, я оновлю детальний опис.