Якщо більше гуляти — можна знайти неабиякі сюрпризи

Шпиль Бань Бу*, як можна було зрозуміти з назви — це верхів'я, що має лише кілька квадратних дюймів* куди людина могла ступити, але зробивши пів кроку уперед, вона б одразу впала з вершини в десять тисяч джан*. Попри це, на чудернацьких скелях височіли різні, дикі дерева, а внизу все було покрито туманом та імлою. Божевільне божество чи примара витаюча в повітрі були б не настільки химерними, як цей зазубрений та небезпечний пейзаж, де навіть небо з землею виглядали недосяжними.

 

 

[Бань бу (半步) — в перекладі «напів крок»]

 

[1 дюйм ≈ 2.5 см]

 

[1 джан = 3.33 см,10тис.= 333м]

 

 

Навпроти цього, було інше верхів'я, яке звалось кичера* Їн Хвей*, вона була не менш пронизлива та затягнута хмарами, ніж шпиль Бань Бу. Гірський хребет, який виглядав, ніби його порізали неймовірно гострим ножем простягався на сотні метрів у вись, та здавалось, не мав де ступити. Навіть якщо там і можна було знайти трохи життя у вигляді рослин, то вони росли в самій скелі. Це створювало не найприємнішу картину, тож кожен, хто наважився прийти на цей пік, одразу ж шкодував про скоєне. Звідси й пішла назва "кичера Жалю", що дуже точно його описувала.

 

 

[Кичера — те саме, що шпиль, тельма, белебень, верхів'я, надкуток, вершина гори.]

 

[Їн хвей (应悔) — дослівний переклад «варто пошкодувати», про те тут було використане більш доречне в нашій мові "жаль"]

 

 

Між цими двома верхів'ями був природній бар'єр у вигляді гірської річки, а з вершини можна було побачити, як внизу хмари скупчувались так сильно, що складно було визначити наскільки високо знаходишся. Також, можна було почути стишений звук води, з ріки, що стрімко тече в нестримному пориві, як лев, який потерпає від спраги*. Якби там був майстер* в сяньтянь* він би був вражений до кісток, яке жалюгідне людство порівняно з небесами.

 

[Лев, що потерпає від спраги — точного визначення немає, про те в діалектичних значеннях ієроліф «猊» може значити «лев/дракон/тигр або ж дикий звір, який може пробігати 500лі(250км) на день», в сучасному мандарині (найбільш розповсюджена і можна сказати офіційна китайська) цього ієрогліфа взагалі немає. Припускаю, що тут воно використано як частину з книги стародавнього китайського письменника Тоні(бо якщо я правильно то все переклав, там конкретні такі відсилання на цей твір) в якій цей вислів значить «звук, коли хтось борсається в багнюці або ж біжить через неї, що звучить як сильні сплески».]

 

[Майстер — часто використовується як скорочення від «майстер бойових мистецтв»]

 

[Сяньтянь/Ховтянь (先天/后天) — назва двух рівнів культивації, які з'являються в кількох романах, Ховтянь передує Сяньтянь. Ховтянь має значення Після небес/Пост-божествений/Просунутий. Сяньтянь — Небесний/Пред-божественний/Природжений. Грубо кажучи, ідея в тому, що «Сяньтянь» є первинним і більш наближеним до Дао, в свою чергу «Ховтянь» є зміненим і більш віддаленим від Дао. Ці терміни походять від даосизму та внутрішньої алхімії. Існує повір'я, що люди народжуються з кількома багатствами Ховтянь (Сутність, Ці та Духовність). При практиці культивації та внутрішньої алхімії, вони можуть поглинати і вдосконалювати багатства Ховтянь Ці звичайного світу, щоб завдяки цьому постійно збільшувати свої багатства Сяньтянь (Вони покращують здоров'я та сприяють довголіттю).]

 

 

Та все ж поза хмарами й серпанком, на підніжжі скелі, між рікою і схилами гір, була кам'яниста стежка, вимощена з незвичної форми каменю, по якій йшли дві людини, одна слідувала за іншою.

 

Бурхлива річка продовжувала плисти, хвилі її згортались та розбивались о і без того слизькі камені. Тим, хто йшов не подалік було дуже легко змокнути, як не впасти у річку від потужних сплесків хвиль. Проте, навіть якщо хтось й спробує втриматись при падінні, то вдариться о гострі, зубчасті скелі, що знаходились на кам'янистій, похиленій поверхні. В такій безвихідній ситуації, будь-хто був би як мокра курка*. Просто неможливо було залишатись безтурботним та граційним, ніби гуляєш по своєму подвір'ю, як ці двоє.

 

 

[«Бути як мокра курка» 

— сильно промокнути.]

 

 

«Я чув, що двадцять років тому даоський Майстер Ці, гори Сюань дов переміг Ху лу ґу, найвидатнішого майстра у Тудзюе* прямо тут, на вершині Піку Бань Бу, змусивши його дати клятву не заходити на Центральні рівнини* протягом наступних двадцяти років. Шкода, що я був надто молодий, щоб стати свідком бою тоді, хоча я вважаю, що його майстерність мала би зрівнятись з небесами».

 

 

 

[Тудзюе (突厥) —

Кочова конфедерація тюрків у середньовічній Внутрішній Азії, також відома як Гьоктюрки/Небесні турки/Блакитні турки/Кок-турки.]

 

[Центральні рівнини (中原) — Територія в нижній течії Хван Хе/Жовтої річки, яка стала колискою китайської цивілізації. 

Стародавні китайці вважали місто центром світу, а в ширшому контексті цей термін також стосується китайської цивілізації та власне Китаю, регіонів, які безпосередньо керуються централізованими китайськими урядами та династіями.]

 

 

 

Молодий чоловік, йшовши позаду, щось розказував іншому. Обоє вони йшли помірним темпом, проте все ще лишались на відстані трьох кроків.

 

 

 

Чоловік попереду, йшов невеликими, прогулянковими кроками, ніби по рівній поверхні. Той, що позаду же мав трохи більші кроки, про те все ще виглядав витонченим, ніби безсмертний, але побачивши їх разом цю невелику різницю було не складно помітити.

 

 

 

Янь Ву Ши осміхнувся: «З огляду на те, що було у Тянь Ся в ті роки, Ціфенґе заслужено отримав звання «найвидатніший». Ху Лу Ґу був просто не цивілізованим варваром, який мав винити лише себе, бо саме його самовпевненість врешті-решт і осоромила його. Ціфенґе занадто сильно тримався своїх упереджень, віддалених від тих, що зазвичай у даоських спілках, тому до останнього не хотів вбивати того, просячи натомість укласти двадцятирічну угоду. Та що це дало, якщо після цього стало тільки більше проблем для гори Сюань дов?»

 

 

Юшен Яню стало цікаво: «Ши дзвеню, бойові навички Ху Лу Ґу справді були такі чудові?»

 

 

 

«Настільки, що навіть якщо мені довелося битись з ним прямо зараз, не певен чи зміг би здобути перемогу.»

 

 

 

«Він такий сильний?!» — 

Обличчя Юшен Яня вмить затягло темними хмарами*.

Він дуже добре знав наскільки високі були навички в бою у його ши дзвеня. Оскільки Ху Лу Ґу отримав подібний коментар від Янь Ву Ши, його навички мають бути надзвичайні. Певне, він навіть міг би отримати місце в трьох найвидатніших майстрах Тянь ся*.

 

 

[Тянь ся (天下) або Піднебесна — термін китаєцентричної філософії, під яким розуміється весь світ, тобто все, що є «під небом». У широкому сенсі цього слова розуміється безмежний, а у вузькому сенсі — певний географічний обмежений простір.]

 

[«Обличчя затягло темними/дощовими хмарами» — спохмурнів/насупився]

 

 

Голос Янь Ву Ши прозвучав зовсім недоброзичливо : «Інакше чому б я казав, що Ціфенґе лишив наступним поколінням учнів численні проблеми? Це була правда, що двадцять років тому, Ху Лу Ґу справді дещо поступався по силі Ці Фенґе, але не те щоб за два десятиліття неможливо було вдосконалитися настільки, щоб перемогти. Зараз Ціфенґе вже мертвий, Сюань дов вже ніколи не знайде другого Ціфенґе.»

 

 

 

 

Юшень Янь тихо зітхнув: «Справді, майстер Ці відійшов на небеса* п'ять років тому.»

 

 

 

 [Відійшов на небеса —

Дослівний переклад: «вознісся до небес», але в контексті подібних романів воно як мені здається звучить не як смерть.

(登遐) Більш формальний/ввічливий термін, щоб описати смерть.]

 

 

«Хто зараз лідер секти на горі Сюань дов?»

 

 

 

«Учень Ціфенґе, на ім'я Шень Цяо.»

 

 

 

Янь Ву Ши майже ніяк не відреагував на почуте. Він стрічався з Ціфенґе лише раз і це було двадцять п'ять років тому. На той час, Шень Цяо був тільки-но прийнятий в особисті учні* Ціфенґе.

 

 

[Особистий учень (入室弟子) — Дослівний переклад: 

«Учень, що має перейти в кімнату», пов'язано з ідіомою (登堂入室), котра означає перейти на вищий рівень.

 

Простішими словами — особистими учнями називають учнів, що зазвичай найближчі до свого майстра/ши дзвеня і після «входу у кімнату» майстер навчає їх всього, що знає сам, часто готуючи до вступу на його місце.]

 

 

Незважаючи на те, що секту гори Сюань дов часто кликали «даоська секта номер один у Тянь Ся», в очах Янь Ву Ши, хто тільки-но вийшов з десяти-рокової усамітненої медитації*, окрім Ціфенґе, на верхів'ї Сюань Дов не було нікого з достатньо гідною силою, щоб позмагатись з ним. 

 

 

[Усамітнена медитація (闭关). 

Дослівний переклад — вдосконалення/медитація за закритими дверима/воротами.

В даосизмі так позначають повністю ізольовану медитацію, з метою вдосконалення у дао. Усамітнена вона, щоб не було зайвих подразників і відволікань.]

 

 

 

Шкода, що Ці Фенґе вже був мертвий.

 

 

 

Бачучи, що його ши дзвень не виявляє багато інтересу, Юшень Янь трохи змінив тему: «Я чув, що учень Ху Лу Ґу, Дзво Сянь Ван Квень Сє, Король Туці зліва* і також найкращий майстер у Тудзюе на данний момент, викликав Шень Цяо позмагатись на шпилю Бань Бу сьогодні, стверджуючи, що це буде відплата за тодішнє приниження. Ши дзвеню, чи б хотіли ви піти глянути?»

 

 

[Король Ту Ці зліва (左屠耆王 / 左贤王), відомий, як Дзо Сянь або Дзо Ту Ці — Був офіційним титулом стародавніх Сьон ну, титул також знаний як «Доброчесний король/принц зліва», це вислів, що використовували китайські аналітики щодо Східно тюркського каганату (ака Тудзюе тут) у 6-8 століттях, які є історичними рамками цього роману.

 

 

Король Ту Ці зліва зазвичай призначалось наступником Чань ю/Ханом, лідер конфедерації кочових груп (Сьонну/Тудзюе). Цими двома титулами нагороджували кожного головнокомандувача, який отримав владу зі східних або західних територій відповідно. Вони служили двома крилами поряд з основним доменом лідера.

Китайське літописне пояснення було: «Доброчесний принц ліворуч(Схід) і «Доброчесний принц праворуч(Захід)». Така організація держави була традиційною для євразійських кочових держав, від ханів до Тюркський ханств.]

 

 

 

Янь Ву Ши не потурбувався відповісти, натомість питаючи: «Поки я був у десятирічній медитації, окрім смерті Ціфенґе що-небудь сталось?»

 

   

 

Юшен Янь на секунду задумався: «Невдовзі після того як ви увійшли в медитацію, Ґао Вей зійшов на трон, як новий імператор Ці*

Про те, він потонув в чуттєвих насолодах та віддався високому життя, тому наоцінальна могутність Ці за останні роки значно впала. Ходять чутки, що Ювень Йон* планує загарбати Ці. Боюся, що північ скоро буде анексована державою Джов*.»

 

 

[Ці — Посилання на північну Ці, одну з північних династій у період південної та північної династій Китаю.]

 

[Джов — Відсилання до північної Джов.]

 

 

«Після смерті Ціфенґе, рейтинг десяти найкращих майстрів Тянь Ся також змінився. Серед яких: Ї Пі Чень з даоського храму під назвою Чвень Ян, який знаходиться на горі Цін Чен, Дзен-майстер* Сюе Тін з країни Джов та Жу Ке Хвей — керівник академії* Лінь Чвань. Вони є загальновизнаними, трьома найкращими майстрами, представляючими три школи* — даосизму, буддизму, і конфуціанства».

 

 

[Дзен-майстер — це розпливчастий англійський термін, який виник у першій половині 20-го століття, іноді використовується для позначення особи, яка навчає дзен-буддистської медитації та практик, зазвичай передбачаючи тривале вивчення та подальший дозвіл навчати та передавати традиції самостійно.]

 

 

[Академія (学宫) — Офіційна кофуціанська школа в стародавньому Китаї, яка виконує дві функції — приносити жертви Конфуцію(засновник релігії) та розвивати таланти (часто різні науки та філософія релігії).]

 

 

[Три школи — Використовується «Три школи, про буддизм, даосизм та конфуціонізм».]

 

 

«Однак деякі кажуть, що Джидже* Дзю Ше з Туюхвень* має бути у топ три. Xy Лу Ґу також. Навіть якщо він знову з'явиться на цетральних рівнинах, то ще наврядчи зможе зайняти перше місце.»

 

 

[Джидже (智者) — Почесне звання, що дається монахам тибетського буддизму з високими рангами.]

 

[Туюхвень (吐谷浑) — Могутнє королівство, засноване євразійськими кочівниками, пов’язаними з Сяньбей у горах Цілянь і у верхній частині долини Хван Хе.

 

 

Побачивши, що його ши дзвень далі йде вперед зовсім не відреагувававши, Юшен Янь не міг не додати: «Ши дзвеню, Квень Сє викликав Шень Цяо на дуель сьогодні, це має бути блискучий поєдинок, тож було б чудово піти. Враховуючи те, що Шень Цяо самітник. З тих пір, як він очолив пурпуровий особняк Сюань Дов*, він ще менше бере участь у боях з іншими. Славу він має лише завдяки тому, що його вчителем був неперевершений Ціфенґе, тому він також знаходиться у топ десяти. Якщо ши дзвень має бажання пізнати всю міць Сюань Дов, сьогоднішня битва це саме те чого ви не маєте пропустити. Скоріш за все кичера Їн Хвей вже наповнилась численними майстрами, що хотіли б глянути на це дійство.»

 

 

[Пурпуровий особняк особняк Сюань Дов (玄都紫府) — Пурпуровий особняк це китайський термін, що позначає резиденцію безсмертних. Конкретно в цьому романі позначає даоську секту на горі Сюань Дов.]

 

 

«Ти думаєш, що причина по котрій я тут — це подивитись на битву?» — Янь Ву Ши нарешті зупинився.

 

 

 

Юшен Янь виглядав приголомшеним: «Тоді, що планує ши дзвень?»

 

 

 

Йому було лише сім, коли Янь Ву Ши взяв його у свої учні. Три роки потому, Ву Ши зазнав поразки у битві з главою секти Мо*, Цвей Йовом, ізолювавшись в усамітненій медитації, будучи пораненим. Це була в медитація, в якій він вдосконалювався останні десять років.

 

[Мо (魔) — Дослівно «демон», тобто секта Мо — це демонічна секта, що зазначається в романі саме як назва, а не тип.]

 

За ці десять років, Юшен Янь практикувався за настановами Янь Ву Ши і також побував у багатьох місцях. Його прогрес у вдосконаленні також виріс. Однак, останній раз коли вони бачили один одного був десь років тому, тож прогалини в часі заповнити одразу не вдалось. Крім того, Янь Ву Ши теж вдосконалився за ці роки, через що в серці Юшен Яня він викликав ще більшу гордість та трепет. Навіть його звична невимушеність перед оточуючими перетворювалась на черезмірну обережність перед його ши дзвенем.

 

 

Заставивши руки за спину, Янь Ву Ши промовив рівним тоном: «Я бачив дуель між Ціфенґе та Ху Лу Ґу багато років тому. Шень Цяо та Квень Сє їх учні, проте вони надто молоді. Якими майстерними вони б не були, вони не зможуть перевершити видовище битви Ці та Ху. 

Я привів тебе сюди не просто так, цей крутий рельєф, простягаючийся до хмар та дух землі ідеальні для твого вдосконалення тут. Поки я був у медитації в мене не було часу піклуватись про тебе. Тепер, коли я вийшов, я більше не можу дозволяти тобі лишатись на такому рівні вдосконалення, тож доки ти пізнаєш і не досягнеш п'ятого рівня фен лінь юань дянь, маєш лишатись тут і вдосконалюватись.»

 

 

Юшен Янь відчував себе так, ніби на нього наступили. За останній десяток років, хоч за ним і не було кому наглядати, він не смів пропустити і дня без самовдосконалення. Зараз йому було тільки двадцять, але він вже мав четвертий рівень фен лінь юань дянь та був визнаний одним із кращих в молодому поколінні. Він був цілком задоволений своїми досягненями, проте, після слів майстра він відчував себе так, ніби його заслуги не вартували зовсім нічого.

 

 

 

Ніби усвідомлюючи почуття Юшен Яня, обличчя Ву Ши викривилось в саркастичній посмішці: «В твоєму віці я вже був на шостому рівні, тож чим ти так пишаєшся? Замість того, щоб змагатись з цими крихітними рибками та креветками, чому б тобі не спробувати позмагатись зі мною?»

 

 

Хоч і на скронях його вже було трохи білого, це ніяк не перебивало його чарівності, а сліди його ледь помітної посмішки робили складнішими спроби відірвати від нього погляд.

 

 

 

Його білий халат розвився по вітру, про те людина в ньому лишалась непохитною. Просто стоячи зі складеними за спину руками, від нього відходила настільки потужна аура самовпевненість, що здавалось ніби він, стоячи на вершині кидав виклик кожному хто сюди увійде.

 

 

В цей момент Юшен Яню, що стояв навпроти аж дух перехопило від гордості та страху: «Ши дзвень володіє талантом, посланим з небес, як я, ваш учень, смію змагатись з вами!»

 

 

 

«Покажи мені свої найкращі вміння, хочу побачити чого ти досяг за ці роки.»

 

 

 

Ще з часів коли його ши дзвень увійшов у медитацію Юшен Янь ніколи не випробовував себе, тож почувши це він трохи завагався, але й водночас хотів спробувати. Однак, побачивши спалахнувше нетерпіння в обличчі Янь Ву Ши, його вагання вмить розчинились.

 

 

 

«Тоді вибачте вашого учня за грубість!» — Не встиг його голос згаснути до кінця, як він вже опинився в повітрі. Рукави його халату розвивались по вітру, а рухи випливали самі по собі, без особливих зусиль він опинився достатньо близько до Янь Ву Ши.

 

 

 

Юшен Янь припідняв свій рукав атакуючи долонею. В очах оточуючих його атака була б не надто сильною, а більш нагадувала зірвання квітки у вечірній день або ж змітання пилу літньою ніччю. Легкість кожного його руху була майже неземною.

 

 

 

Лише ті, хто перебували поруч з ним могли відчути як здригнулись рослини в радіусі ста метрів, а річка почала текти в зворотному напрямку, розбризкуючи піну з бурхливих хвиль навсібіч потужним струменем потіря, що з гуркотом здіймався вгору та мчав прямо до Янь Ву Ши!

 

 

Однак, цей потік, який міг спинити річку чи змінити напрям хвиль моря, досягнувши Янь Ву Ши розділився надвоє ніби його шлях перетнув прозорий бар'єр.

 

 

Він все ще стояв там не відступивши ні на крок, а його поза лишалась такою самою як і спочатку. Коли ж долоня Юшен Яня наблизилась до очей того, він використав лише палець.

 

 

 

Один палець, нічого більше.

 

 

 

Цей єдиний палець буквально спинив Юшен Яня в повітрі.

 

 

 

Юшен Янь одразу ж відчув як вітряний потік, що він направив своєю долонею повертається назад. Зустрічний удар, що направлявся до його обличчя був значно потужніший за той, що направив Юшен Янь. Приголомшений, він використав силу потоку, щоб встояти на ногах.

 

 

Цей потік відніс його більш ніж на десять кроків!

 

 

 

Коли він нарешті привів себе у стійке положення, то все ще тремтів від страху: «Ши дзвеню, дякую за ваше милосердя!»

 

 

 

У всьому світі було лише кілька людей, що змогли б вистояти проти цього удару, тож до цього моменту, Юшен Янь був цілком задоволений тим, що вміє.

 

 

Про те, Янь Ву Ши одним тільки пальцем, зміг не тільки вистояти, а й перенаправити цей удар на Юшен Яня.

 

 

 

«На щастя, ши дзвень лише перевіряв мій прогрес і не збільшував перевагу поточними атаками, але якби це був ворог…»

 

 

 

Зрозумівши це, Юшен Янь вкрився холодним потом і запанікував, не сміючи більше навіть вдихнути.

 

 

Розуміючи, що його мета вже була виконана, Янь Ву Ши не мав наміру слухати більше: «Цього достатньо, можеш більше не витрачати свій чудовий талант. Через кілька днів я збираюся відвідати Тудзюе. Після того як ти досягнеш п'ятого рівня, знайди свого старшого брата по навчанню і не втрачай багато часу на вітер.» 

 

 

 

Юшен Янь з повагою відповів: «Слухаюсь.»

 

 

 

Янь Ву Ши продовжив: «Всі ці краєвиди були створені природою і відвідують це місце рідко. Я хотів трохи дослідити навколишню місцевість, але тобі не потрібно…»

 

Перед тим як він закінчив еред тим як він закінчив, недалеко від них почувся різкий звук. Вони глянули у напрямку цього звуку і декого побачили, він виглядав так, ніби впав з гори на дно урвища, ламаючи на своєму шляху гілки дерев. Навіть Юшен Янь не зміг стримати: «Ой!» — почувши віддалений звук чиєїсь посадки. 

 

 

При падінні з такої висоти, навіть майстру в сяньтянь було б важко вижити.

 

 

 

Не кажучи вже про те, що ця людина навряд впала без причини, скоріш за все її важко поранили.

 

 

 

«Ши дзвеню?» — Він глянув на Янь Ву Ши, чекаючи подальших інструкцій.

 

 

 

«Пішли подивимось.» — відповів Янь Ву Ши

 

 

 

Його даоський халат мав безліч дірок, певно залишених гілками і гострими скелями при падінні. З відкритою кровотечею та плямами його ж крові на одязі було доволі важко розпізнати початковий вигляд людини.

 

 

Людина вже втратила свідомість і не могла рухатись, а його меч послідував прикладу господаря та впав поруч з ним.

 

 

«Боюся, що кілька кісток зламані.» — Юшен Янь зі спохмурнілим обличчям продовжив вивчати чоловіка, що лежав без свідомості, та приклацуванням язика висловлював своє співчуття. Перевіривши його пульс стало ясно, що шансів вижити в нього дуже мало.

 

 

 

Проте, для людина як ця, навіть якби життя його і було врятоване, навряд би воно було набагато краще від смерті.

 

 

 

До того Юшен Янь був учнем демонічної секти. Незважаючи на те, що він був доволі молодим, милосердя його було обмежене. Тому навіть попри те, що він має при собі величаві цілющі ліки, наміру віддавати їх цій людині в нього не було. 

 

 

Але…

 

 

 

«Ши дзвеню, сьогодні ж мала відбутись дуель між Шень Цяо і Квень Сє. Чи може бути…»

 

 

 

Янь Ву Ши підійшов трохи ближче, про те замість того щоб глянути на людину, що випросталась на землі, він спершу оглянув меча.

 

 

Лезо цього меча було холодне, мов осіння вода, воно не мало жодної полряпини, а відображення річки й густого туману створював враження хвилястості. Біля руків'я меча була печатка з кількома символами* 

 

 

[Символи-печатки (篆体) — Стародавній стиль написання китайських ієрогліфів, який був поширений у другій половині першого тисячоліття до нашої ери, спочатку розвинувся з писемності династії Джов. Пізніше він широко використовується для декоративної гравіювання та печаток і з’являється лише в ньому.]

 

 

Юшен Янь підійшов ще ближче, щоб роздивитись та закричав від несподіванки: «Шаньхе Тон Бей! Це ж меч лідера пурпурового особняка Сюань Дов! Тоді людиною перед ними має бути Шень Цяо!»

 

 

 

[Шаньхе Тон Бей (山河同悲) — Дослівний переклад — гори і ріки сумують разом (з ними/цим), де «гори і ріки» який часто використовують для позначення Світу/всієї землі/природи. Китайською воно позначається чотирма ієрогліфами, тобто символами-печатками зазначеними у параграфі вище.

В англійському перекладі він зазначається як «скорботний небесний меч»]

 

 

 

 

Втупившись поглядом у Шень Цяо, який був за крок від смерті, він й уявити не міг, що таке могло статись: «Ціфенґе був найкращим майстром бойових мистецтв. Якже ж його особистий учень, ще й лідер секти Сюань Дов міг зазнати такої фатальної поразки?»

 

 

Юшень Янь насупивши брови, присів навпочіпки перед Шень Цяо: «Чи можливо, що Квень Сє настільки вдосконалився у бойових мистецтвах, що перевершив навіть свого вчителя Ху Лу Ґу?»

 

 

 

Якщо б з верхів'я Сюань Дов впала будь-яка інша людина, Янь Ву Ши не нагородив би
її й поглядом, але це був Шень Цяо, який до того ж був лідером секти, тому він виявляв до нього чимало інтересу.

 

 

Він кинув Шаньхе Тон Бей Юшен Яну і обернувся до Шень Дзяо, раптом розплившись у багатозначній посмішці.

 

 

 

«Дай йому величаві цілющі ліки»