Післямова

Всім привіт. Це моя дебютна робота.

Дуже дякую за те, що ви її прочитали.

 

 

 

 

Персонажі цього роману можуть здатися дещо дивними.

Головний герой Такуя живе дещо нерозважливо, а Каяма, здається, живе простим, гедоністичним життям, тому вони обидва досить спотворені. Інші персонажі теж трохи дивні.

Але мені вони не здаються такими вже й дивними. Не те щоб вони навмисно живуть дивним життям. Вони відчайдушно намагаються жити якнайкраще, по-своєму, і в результаті несуть на своїх плечах тягар життя.

 

 

 

 

У підлітковому віці я відчував тягар життя так само як і вони.

Я відчував, що мені нікуди йти, але мене врятували романи. Тому я й сам не помітив, як почав писати романи. Я думав, що хочу стати прозаїком, проте водночас я гадав, що це, напевно, неможливо.

Зрештою, я закінчив університет і знайшов роботу. Загнаний в кут роботою, моя мотивація писати романи поступово зникла.

«Я ніяк не зможу стати письменником».

Це була моя улюблена фраза.

У мене був друг, який сказав мені: «Ти точно зможеш. Тож будь ним». Він з цікавістю читав те, що я писав. У ніч, коли друг вкоротив собі віку, я працював у своїй компанії.

Відтоді, як і герой цього роману, я відчував провину за те, що живу. І, правду кажучи, довгий час я не міг зрозуміти, про що думав мій друг, який помер.

Не маючи змоги заснути, я часто виходив гуляти вночі. Я продовжував гуляти годинами, і на одній з таких прогулянок, коли настав ранок, я вирішив писати романи.

Тому я покинув роботу і почав писати романи.

 

 

 

 

Цей світ сповнений нерозумних, болісних і жорстоких речей.

Я думаю, що це дуже природно — почати думати про смерть.

Я хотів написати роман, який попри це, змусив би читачів хотіти жити далі.

Якщо моя робота змусить когось відчути себе так само, хоча б трохи, це зробить мене надзвичайно щасливим.

 

 

 

 

Тепер, коли я став письменником, озираючись назад, я розумію, що слова мого покійного друга були правильними. Я не знаю, що Такуя робитиме з цього моменту, але я хочу, щоб він і кожна людина у світі, яка бере на себе всі труднощі, які приносить життя, робили все, що в їхніх силах.

Усе гаразд. Ви точно зможете це зробити.

 

 

 

 

У виданні цієї книги мені допомогли багато людей. Loundraw-сама, який намалював образи, що набагато перевершили те, що я, автор, міг собі уявити. Коли я вперше побачив ілюстрації, я прошепотів: «Вау», відчуваючи зворушення. Також Ямагучі Кодзабуро-сама, Аясакі Шун-сама, Аой Блу-сама, які надали мені чудові рекомендації та коментарі. Від усіх цих людей, якими я захоплююся, я отримав слова, які, як мені здавалося, були майже даремно витрачені на мене. Відповідальні редактори, пан Юдзава та пан Ендоу. Вони визначили відповідні напрямки для невмілого автора та його невмілої роботи. Я щиро дякую усім, включно з тими, чиїх імен я тут не згадав. У підлітковому віці я б ніколи не міг уявити, що твір, який я почав писати сам, отримає допомогу від стількох людей і побачить світ.

Можливо, є деякі погано прописані місця, але я вклав у цей роман усе, чим володів до цього часу.

«Я напишу все, що можу написати зараз, у твір, який лежить переді мною», — я завжди так думаю, і вже за три дні після того, як закінчую писати, мені знову хочеться писати. Я завжди відчуваю, що є речі, про які я не написав.

Саме тому я продовжуватиму писати романи до самої смерті.

Сподіваюся побачити вас знову в моєму наступному романі.

 

 

 

 

Сано Тецуя