– До духів неба і духів землі, ми переправляємо мерців із Сянсі. Живі, поступіться дорогою!
Бам!
Бам!
Монотонні й різкі удари гонгу лунали на гірській дорозі під нічним дощем, немов каркання ворон, що викликало у слухачів мороз по шкірі.
Помаранчево-червоні «вогники» миготіли й тремтіли, мов вогні-примари, які ширяють у горах, лісах і над дикими могилами, освітлюючи вузьку й вибоїсту гірську дорогу… Це була інша стежка, ніж та, якою вони підіймалися. Тепер дорога була вужча й складніша. Вона тягнулася вздовж схилу й була настільки вузькою, що по ній могла пройти лише одна людина.
З одного боку – стрімкий схил гори, з іншого – обривиста прірва. Один хибний крок – і смерть!
Холодний вітер, що дув з гірського потоку, скиглив, наче передражнюючи завивання вовків чи голосіння примар, а тіні дерев перепліталися між собою, немов гострі, тонкі пазурі, що нависали над головами людей. Гора Вулво була віддаленою та малолюдною, порослою великими ділянками первісного лісу. Стежку, якою вони зараз ішли, проклали переправники мерці багато років тому. Тепер вона заросла бур’янами, а плитняк укрився мохом. Дощ усе ще лив, і дорога була вкрай слизькою.
Ю Хеань не наважувався підняти голову. Його плече заніміло, й він узагалі нічого не відчував. Увесь тремтів, дивився прямо перед собою, і все, що він бачив — це труп. Один спереду, ще один позаду. І лише монотонний звук гонгу долинав до слуху.
Йшовши так довго, Ю Хеань почав думати, ніби його товариші зникли давно, й лишився лише він – сам-один серед групи мерців!
Зрештою він не витримав. Поспіхом витягнув шию, щоб глянути вперед, чи там ще хтось іде. І в цю мить щось темне, безшумно звисаючи зі скелі поруч, з’явилося перед ним. Мов мотузка для повішення, воно звисло прямо перед Ю Хеанем, наче він от-от сам собі накине її на шию!
– Аааа!!!
Бам!
Вей Сюнь відразу почув шум у хвості тургрупи. За якийсь час він почув, як Лінь Сі передав М’яо Фанфей повідомлення: Ю Хеань сприйняв ротангову лозу за мотузку для повішення і з переляку впав. Нічого серйозного не сталося.
М’яо Фанфей не ігнорувала жодної “дрібниці” й спокійно сказала:
– Усі, покладімо охолоджувальну пігулку під язик і тримаймо себе в тонусі для наступної ділянки шляху!
Охолоджувальна пігулка – це був власноруч виготовлений препарат М’яо Фанфей за рецептами народу М’яо, з м’ятою, жовтокоренем, зміїною травою та іншими травами. У серії турів «П’янка Сянсі» дія будь-яких стандартних предметів послаблюється, але от саморобна медицина народу М’яо, навпаки, давала ще кращий ефект.
Вей Сюнь також отримав маленьку пляшечку. Чорна пігулка була розміром із желейну цукерку й мала прохолодний аромат.
Після певної затримки швидкість туристичної групи неминуче сповільнилася. Вей Сюнь рідко мав досвід нічної ходьби горами. Але тепер, можливо через мутацію свого тіла, він відчував прилив сил і зовсім не втомлювався, попри тривалий шлях. Він був такий збуджений, наче веде клас школярів на екскурсію. У лівій руці він тримав прапор гіда, у правій – кинджал кривавого прокляття Пінпін.
Кинджал палав, а трупи, що йшли слідом за командою, все наближалися.
Хоч вони й боялися прокляття Пінпін, але від Садиби Малого Дракона й до місця, де вони перебували зараз, Вей Сюнь не міг сказати, чи слабшало прокляття на кинджалі, чи навпаки – злість мертвих ставала все сильнішою. Проте відстань між ними і групою невпинно скорочувалась. Він боявся, що ще до досягнення Лютої Дороги Кістяного Настилу може розпочатися сутичка.
Гм?
Раптом Вей Сюнь зупинився. М’яо Фанфей, що йшла за ним, теж різко загальмувала, й незабаром зупинилася вся група. Звук гонгів миттєво стих, і гора Вулво занурилася в моторошну тишу. Шурхіт дощу здавався нашептом привидів.
– М’яо Фанфей, ти бачиш це?
М’яо Фанфей, яка тільки й робила, що слідувала за III-9, була насторожі, спостерігаючи за навколишнім середовищем. Її серце стислося, і вона поспішила подивитися вперед на прапор гіда III-9, але побачене змусило її шкіру вкритися сиротами.
– Що… що це?
У глибині гірського схилу стояла зловісна чорна тінь, що лежала поперек стежки, ніби висохла, тонка, гігантська лапа, що виросла зі скелі, з довгими, вузькими, зловісними фалангами пальців. Вона перегороджувала шлях всім, хто намагався покинути гору Вулво!
У М’яо Фанфей заніміла шкіра голови. Придивившись краще, вона зрозуміла, що це лише дивне дике перцеве дерево, яке виросло в тріщинах на схилах гори.
Та найбільше її налякало інше – мертве дерево було густо обвішане тонкими ланцюгами, на кінцях яких висіли бліді кісточки. Вони були схожі на людські фаланги!
Коли подув холодний вітер, кісточки затремтіли й задзвеніли, наче вітряні дзвіночки, викликаючи у всіх присутніх мороз по всьому тілу.
Але позаду дорогу вже перекривали гнилі трупи. Відступати було нікуди. Вони мусили пройти саме тут!
– Перцеве дерево, фаланги, фаланги, фаланги…
М’яо Фанфей швидко вийшла з паніки, в яку впала, й занурилась у роздуми, тихо бубонячи собі під ніс. Раптом її очі загорілися.
– Відсутня фаланга середнього пальця на гнилому трупі! Трупи не можуть залишити гору Вулво. Це… це прокляття.
За легендою, дикі перцеві дерева росли на великій ділянці перед Рікою забуття*, перегороджуючи шлях душам, які хотіли повернутися у світ живих, не випивши супу бабусі Мен**.
* Ріка забуття (望川河, Wàngchuān Hé) – це одна у рік у Підземному царстві, через яку мусять пройти душі мертвих на своєму шляху до реінкарнації. Біля берега цієї ріки стоїть Павільйон забуття, звідки душі востаннє озираються на минуле життя.
** Суп бабусі Мен (孟婆汤, Mèngpó tāng) – згідно з легендою, душі мертвих мусять випити суп, перш ніж реінкарнувати. Він стирає всі спогади про минулі життя, щоб душа, що народжується знову, не пам'ятала нічого зі свого попереднього існування – ні кохання, ні помсти, ні болю. На тижні я виставлю невелику статтю про це й додам сюди.
Перцеві дерева, особливо столітні дикі дерева, вважалися чудовим матеріалом для виготовлення чаклунських артефактів у руках старійшин племені М’яо. Вважають, що вони здатні тримати душу в полоні.
Хоч це й була лише легенда, кмітлива М’яо Фанфей негайно пов’язала її з дійсністю. У гнилих трупів бракувало фаланг середніх пальців, а на перцевому дереві висіли саме ці фаланги.
Це прокляття було спрямоване на трупи позаду них. Як тільки вони пройдуть повз, дерева, можливо, зупинять мертвих!
– Непогано, – тихо мовив ІІІ-9.
Почувши його схвалення, у серці М’яо Фанфей здійнявся хвилеподібний спалах емоцій – складне поєднання гордості й тривоги. Вона раптом відчула, що не гідна похвали III-9 – його слова не могли бути випадковими!
– М’яо Фанфей, ти й справді непогана, – Вей Сюнь повільно похвалив її, не даючи їй змоги відповісти. – Я з полегшенням можу передати тобі цю туристичну групу.
Що-що??
Тіло М’яо Фанфей напружилося до межі. Вона не могла повірити своїм вухам. III-9 мав на увазі…
– Усі, йдіть уперед. – Ледь чутний смішок III-9 пролунав, як шепіт демона: – Я приєднаюся пізніше.
Він покидає туристичну групу!
Зіниці М’яо Фанфей різко звузилися. У цю мить страх, що охопив її, був сильнішим за той, коли вона побачила підміну тіла в домовині. III-9 залишав їх саме зараз! І… і він сказав, що передасть їй групу. Це що, випробування III-9? Випробування її відданості?
Вона мала б відмовитися. Незалежно від причини – вона не могла. Як вона могла…
– М’яо Фанфей, я вірю, що ти впораєшся.
Він сказав, що вірить у неї, але… але ж вона…
Пху-у…
У цей момент вітер і дощ різко посилилися, мов хтось видихнув важке повітря. У ніс ударив запах дощу, гнилої деревини й листя. Перцеві дерева затряслися під поривами вітру, ланцюги на гілках задзвеніли, а людські кістки задзвеніли, мов вітряні дзвіночки. Раптом одна тонка гілка не витримала ваги – вона зламалась і разом із кількома ланцюгами впала в ущелину, зникнувши без сліду.
Банг, банг, банг!
Позаду туристичної групи пролунали поспішні удари гонга.
Джао Хонту з тривогою підганяв її. І справді – щойно прокляття почало руйнуватись, мерці позаду теж почали ворушитися. Обличчя М’яо Фанфей спершу зблідло, але вона змусила себе заспокоїтись. Перцеве дерево здригалося під поривами сильного вітру. Вони мали якнайшвидше пройти повз нього, допоки воно остаточно не зламалося, і відірватися від натовпу трупів позаду!
III-9 відступив убік, звільняючи вузьку гірську стежку для проходу. Кутики його вуст ледь помітно піднялися, немов він пильно стежив за нею.
III-9 довіряв їй!
М’яо Фанфей сильно прикусила нижню губу, і гострий біль одразу привів її до тями. Вона рідко дивилась комусь прямо в очі, але зараз зустрілася поглядом з III-9.
Між ними зав’язався зоровий контакт, і її серце наповнилося незвичайним відчуттям.
Це було схоже на те, як вівчарка отримує довіру господаря й бере на себе обов’язок стерегти отару. А ще – як щось, про що вона навіть не наважувалася мріяти. Туристичний гід і туристи, що об’єдналися, щоб разом пройти крізь випробування.
– Я чекатиму на ваше повернення.
Вона кивнула III-9 і взяла з його рук брошку гіда. Та, не вагаючись, рішуче рушила вперед.
Вей Сюнь спокійно стояв при дорозі з прапором гіда в руці, спостерігаючи, як ця команда з переправлення трупів просувається вперед. Нічний дощ стукав по його бронзовій масці, від чого навколо ставало ще холодніше.
Він трохи зсунув маску, щоби перевести подих. Сліди води й тиск від маски на шкірі робили його обличчя блідим – і він виглядав майже по-примарному, немов дух гори, що живе в пралісі й харчується людськими душами.
– Чесно кажучи, ви, хлопці, граєте нечесно, – сказав Вей Сюнь, перекладаючи прапор гіда до лівої руки.
Щойно він думав про те, щоб відокремитись від туристичної групи й дозволити їм рухатись далі. А чи не рахується це так, ніби туристи пішли поперед гіда?
Якби справді рахувалося – у нього з’явилося б ще більше способів використовувати прапор гіда.
Але срані Туристичні Послуги не дали просто так скористатися цією лазівкою.
[Туристичний гід ІІІ-9, будь ласка, поверніться до туристичної групи протягом 15 хвилин. В іншому випадку ваша зарплата за цей тур буде зменшена!]
[Туристичний гід ІІІ-9, будь ласка, поверніться до туристичної групи протягом 15 хвилин. В іншому випадку ваша зарплата за цей тур буде зменшена!]
– Усього п’ятнадцять хвилин, як жахливо.
Вей Сюнь стояв на гірській стежці з прапором гіда в руці, а кутики його вуст знову ледь помітно піднялися.
– Ну, гаразд. Краще вже всі разом – якщо будете лізти по одному, я не встигну з вами впоратися.
– Ваа!
– Ваааа!!!
На гілках дикого перцевого дерева в темряві раптом спалахнуло понад десять пар багряних очей. Ці погляди, сповнені ненависті, вистрілили прямо у Вей Сюня. На цьому дереві ховалося понад десяток зомбіфікованих летючих лисиць!
Більшість із них мали ланцюги, обмотані довкола кігтів. Вони були злиті з прокляттям дикого перцевого дерева, що стримувало усі ці гнилі трупи, й наразі не могли залишити місце.
Але…
Гігантська тінь беззвучно зірвалася з крони, наче шматок чорної тканини, підхоплений вітром. З дзижчанням прапор гіда раптово став важчим, і його яскраве світло миттєво потьмяніло.
Кап.
Кап.
Смердюча слина капала разом із дощем, а небо прорізала блискавка. В її спалаху стало видно навіть сухожилки почвари. Ця почвара, багряна, мов кров, сіла на кінчик прапора гіда, втупилася у Вей Сюня і раптово роззявила пащу:
– Ваа!
[Випадкове завдання: Битва з лівим командиром зомбіфікованих летючих лисиць]
[Рівень завдання: Вкрай терміново]
[Опис завдання: Небеса! Лівий командир зомбіфікованих летючих лисиць прийшов за “Кинджалом кривавої помсти Пінпін”! Будь ласка, захистіть кинджал і вбийте командира! Зверніть увагу, що чим більше речей Пінпін ви зберете, тим більше нагород отримаєте під час відкриття нового мальовничого місця!]
На мить перед очима Вей Сюня з’явилося марево. Його оточили рідні, які страждали від духів і чудовиськ. Прямо перед ним – кривава сцена. Але серед багряної глибини очі Вей Сюня були спокійні, як ніколи. Раптово він змахнув рукою, і древко прапора ніби вдарилось об тверду стіну. Він таки влучив у ціль, але віддача була такою сильною, що Вей Сюнь зробив кілька кроків назад, перш ніж знову відновити рівновагу.
Яка шалена сила!
– Ваааа!!!
Лівий командир зомбіфікованих летючих лисиць був підступним і розумним. Побачивши, що візуальні та слухові галюцинації не діють на Вей Сюня, він почав атакувати найбільш прямим і жорстоким способом – просто в браму його життєвої сили***!
*** Брама життєвої сили – термін, що використовується в традиційній китайській медицині, і позначає місце в верхній частині поперекового відділу. Залежно від типу перелому, травма в цій зоні може бути неймовірно болючою або ж призвести до паралічу нижніх кінцівок, тромбозу та інфекційних ускладнень.
Тіло Вей Сюня не могло витримати настільки сильний натиск. Він спробував атакувати кинджалом кривавої помсти, але гостре лезо не змогло прорізати тверду шкіру командира, наче кинджал узагалі не завдавав йому шкоди.
– Тьху.
Вей Сюнь виблював повний рот кривавої піни. Лівий командир зомбіфікованих летючих лисиць знову й знову вдаряв його, завдаючи серйозних внутрішніх поранень.
Хоча Вей Сюнь блокував кожну атаку, кожен удар і укус розбурхував його кров, і він був змушений відступати. Раптом він відчув під п’ятами порожнечу. Він уже стояв на краю гірської стежки.
Ще крок – і він зірветься в ущелину. Летюча лисиця знову кинулася на нього! Тінь смерті накрила його, її багряне тіло, сповнене шаленої сили, майже підштовхнуло його до прірви. У цю вирішальну мить…
– Ти хочеш це, так?
Вей Сюнь, загнаний у безвихідь, розсміявся. В його очах не було ані краплі страху, лише збудження!
– Якщо хочеш – бери!
Наступної миті він щосили жбурнув кинджал кривавої помсти. Як і очікувалося, в найкритичніший момент темна тінь пролетіла над його головою, кинувшись навздогін за кинджалом – і проковтнула його просто в повітрі!
– Ваа!
Скрип, скрип…
Пролунав різкий звук, м'язи та кістки скреготіли і зростали. Кинджал, наповнений ненавистю, став для летючої лисиці справжньою панацеєю.
Проковтнувши його, тіло лівого командира зомбованих летючих лисиць миттєво розширилося, збільшившись до розмірів теляти. Використовуючи свою інерцію, він кинувся до схилу гори, а його гострі пальці та кігті глибоко впилися в кам'яну стіну – немов у м'яке тофу.
Багряні очі світилися, немов пара маленьких червоних ліхтариків. Вони з ненавистю, але й з певною насмішкою дивилися на Вей Сюня – як кіт, що грається з мишею.
Він ставав дедалі сильнішим. Якщо йому вдасться завдати ще одного удару, вона роздере цього ненависного чоловіка навпіл!
Але поки лівий командир зомбіфікованих летючих лисиць гнався за кинджалом, Вей Сюнь витягнув з кишені ніж, і мов божевільний, встромив собі в груди, вигукуючи:
– Падіння до нуля…
– Ах, чудово, ще не впало до нуля!
У розпалі бурі Вей Сюнь засміявся, але лезо відхилилось і пробило йому легеню. Якби він справді влучив у серце – він би загинув протягом кількох хвилин. Це й було б справжнім «падінням до нуля». Але він ще не награвся!
Він відчув холод у грудях і утруднене дихання. Хоч він і не відчував болю, поранення легені ножем спричинило проникнення повітря й крові до плевральної порожнини. І хоча його життю найближчим часом нічого не загрожувало, це була серйозна травма. Якщо її вчасно не лікувати – можна померти від дихальної недостатності.
Вей Сюнь виплюнув ще один згусток крові. Через важкі поранення зворотний відлік почав стрімко падати!
[Зворотний відлік смерті: 23:56:01]
[Зворотний відлік смерті: 19:48:16]
[Зворотний відлік смерті: 11:32:25]
[Виявлено, що ваш зворотний відлік до смерті падає надто швидко, у зв’язку з чим у вас починаються ментальні порушення. Будь ласка, вчасно розберіться з цим. В іншому випадку на вас чекатимуть жахливі наслідки!]
Через стрімке падіння зворотного відліку, спричинене важким пораненням, у Вей Сюня також почало знижуватись значення SAN. Але саме цього він і прагнув!
[Значення SAN: 85]
[значення SAN: 76]
[Значення SAN: 69]
Біп!
Коли значення SAN впало нижче 60, у свідомості Вей Сюня з’явилося попередження кольору крові:
[Тіло вашої високоповажності почало мутувати!]
Його лоб і шкіра голови почали свербіти – маленькі роги проростали назовні. Але ще сильніший свербіж був на кінчиках пальців. Вей Сюнь нахилив голову й глянув на своє відображення у калюжі.
Темні, гострі кігті, роги, що стирчали, як паростки бамбука, і багряні очі – холодні й байдужі, позбавлені будь-яких емоцій. Вей Сюнь всміхнувся, і відображення посміхнулося йому у відповідь…
Як демон, що нарешті виліз з безодні й ступив у людський світ.
Перекладачу є що додати:
Я перепрошую за “суботні” розділи, але так, скоріше всього, буде до кінця навчального року – в нас зараз почалися заліки, колоквіуми і решта біди, і у вільний час мені хочеться просто спати або лежати й не рухатися.
Але наступний розділ буде великим!І ще кілька розділів після цього + на тижні я додам ще переклад статті про суп бабусі Мен (скоріше всього це буде в середу або ж в четвер).
