– О? Запрошуєте мене?
М’яо Фанфей та решта навмисно прийшли, щоб знайти його. Вей Сюнь спершу подумав, що налякав Сю Чена до смерті – той фактично знепритомнів, щойно побачив його у дворі з мерцями. Це настільки приголомшило Вей Сюня, що він навіть забув, що мав знайти когось, хто подбає про його одяг.
– Так, всі з нетерпінням на вас чекають. – М’яо Фанфей обережно підбирала слова, стримано всміхаючись. – Гід ІІІ теж докладав зусиль нарівні з усіма в групі. Всі хочуть зробити з вами фото.
Це був витончений спосіб запросити гіда. Через особливий статус гідів Туристичні Послуги не дозволяли їм надто активно допомагати туристам. Якби М’яо Фанфей прямо попросила ІІІ-9 допомогти їм розібратися з обуренням, що походило від трун, той би миттєво отримав попередження.
А от якщо сказати, що вони хочуть просто сфотографуватися з гідом і попросити його підійти – це вже інша справа. Подібний досвід траплявся туристам-ветеранам в кожному турі.
Навіть стоячи обличчя до обличчя з ІІІ-9 вдруге, М’яо Фанфей не дозволяла собі бути грубою, навіть якщо він наче й кинув на неї око. Навпаки – вона намагалася поводитися ще обережніше й шанобливіше. М’яо Фанфей була достатньо розумна, що приблизно здогадатися, що Сю Чень знепритомнів не тому, що побачив ядро обурення, а через самого ІІІ-9!
Скільки сили ховав у собі ІІІ-9, скільки таємниць? Що саме змусило Сю Ченя втратити свідомість після одного лише погляду?
Усвідомлюючи це, М’яо Фанфей поводилася ще покірніше, хоча всередині в неї росло занепокоєння. Вона не була впевнена, що їй справді вдасться умовити ІІІ-9 прийти, і навіть була готова до відмови. Якщо він скаже «ні»…
– Гаразд, – без вагань погодився Вей Сюнь. Потім, удавши стурбованість, він поглянув на свої пошматовані рукави і протягнув: – Шкода тільки, що зараз я не надто фотогенічний.
Заскочена зненацька його словами, М’яо Фанфей підозріло запитала:
– А хіба Лінь Сі не… Вибачте, я бовкнула зайвого.
Так, якби він віддав прання Лінь Сі, той був би щасливим й охоче виправ би усе за нього. Але Вей Сюнь не хотів ризикувати – Лінь Сі кожного разу кидався на нього, щойно бачив. А раптом цього разу йому пощастить, і він звалить його на землю?!
О, його невинність!
– Я зрозуміла.
Глянувши на припідняті куточки губ ІІІ-9, М’яо Фанфей тихо посміхнулася у відповідь. Раптом вона збагнула, що він мав на увазі, і з серйозним виглядом кивнула:
– Ваше бажання буде виконане. Прошу, ходіть за мною. Ми всі чекаємо, щоб зробити спільне фото.
Що саме ти зрозуміла?
Вей Сюнь трохи розгубився, але пішов за М’яо Фанфей до головної кімнати. Щойно вони ввійшли, він побачив, як туристи стали у два ряди, наче зустрічають почесного гостя. Побачивши його, всі з полегшенням зітхнули.
– Ходімо-ходімо, зробимо фото, – малий із поляроїдом на грудях уклонився і заговорив заїкаючись.
Він боявся дивитися на Вей Сюня й прослизнув усередину кімнати, як мишеня.
– Ю Хехвей має рацію. Ходімо в головну кімнату для фото. – Ши Тао відкрив очі і збрехав: – Усе ж таки тут об’єкти нематеріальної культурної спадщини… історичне місце. Краще сфотографуватися тут.
Щойно Вей Сюнь увійшов у кімнату, він одразу зрозумів, до чого ті клепали язиками, вигадуючи привід його запросити. Він відчув, як труни в кімнаті оповило холодне обурення. Але щойно він ступив у приміщення – образа розсіялась, розбіглася по куткам.
Все завдяки тому, що у його кишені й досі лежав кинджал, що просочився кривавим духом обурення Пінпін.
Обурення мерів боялося Пінпін, мов миша – кішки.
Виявивши це, Вей Сюнь зацікавився ще більше. Він вирішив пізніше повернутися й дослідити цей кинджал, про який згадували легенди – той, що з духом образи. А тим часом туристи швидко вишикувались у два ряди за зростом, залишивши ІІІ-9 у центрі.
У всіх були штучні, ділові усмішки.
– Бак… Баклажан!*
* Баклажан – це те ж саме, що й “сир”, тому що баклажан – 茄子 (qié-zi). Звук “-zi” змушує губи трохи розтягнутися у посмішці.
З клацанням із камери вилетіла фотографія. Ю Хехвей струснув руками і глянув на знімок – його обличчя одразу розслабилось.
Після того, як М’яо Фанфей неодноразово пообіцяла, що вона негайно зробить все необхідне для III-9, і "старанно" відіслала його, туристи відразу ж зібралися навколо Ю Хехвея, щоб поглянути на фото.
Ю Хехвей міг знімати фотографії з надприродним ефектом. І на цьому знімку чорне обурення було добре видно. Обурення, що раніше вкривало труни, зникло, і лише легкий, темно-червоний серпанок залишався над вісьмома домовинами.
М’яо Фанфей та решта туристів негайно вирушили до решти чотирьох трун. І точно – цього разу стало видно їхній первісний вигляд, всередині лежали мерці, яких вони раніше бачили на подвір’ї, змиті дощем, бліді й гнилі!
Вони не торкались тіл голими руками, побоюючись, що ті знову оживуть, тож переносили їх разом із трунами, в яких вони лежали. М’яо Фанфей і Джао Хонту скористалися бамбуковою палицею, яку раніше знайшли, щоб обережно перевернути зогнилі тіла. Гостре око М’яо Фанфей дещо помітило: в усіх трупів бракувало середнього пальця.
Це збіг обставин, чи…
– Я не очікував, що ІІІ-9 буде таким сильним.
Тихо озвався Джао Хонту, мимоволі стиснувши кулаки. ІІІ-9 просто став там – і обурення над тілами одразу розійшлося. Ба більше, він лишив «свій слід», щоб стримати образу від повернення до трун.
Невже між ними справді така величезна прірва?
– Він наш гід, – слабо одізвалася М’яо Фанфей. – Ходімо, потрібно зайнятися тілами.
– Ой, лідерко М’яо, як тобі вдалося вмовити ІІІ-9? – підійшов Ван Пенпай і вголос запитав те, що тривожило всіх. – Це ж велика справа для нашої групи. Ми б не дозволили тобі самій платити таку ціну.
Ніхто не заперечував його слів. Було очевидно, що після усієї цієї співпраці стосунки поміж ними трохи потеплішали.
– Нічого особливого, – з полегшенням зітхнула М’яо Фанфей і посміхнулася. – Ти ж знаєш, ІІІ-9 завжди був прихильником чистоти. Просто хотів, щоб йому хтось поправ одяг і навів лад з його речима.
Вона опустила очі, вдаючи заклопотаність, і з невиразним тоном додала:
– Рухаємося далі. Потрібно все встигнути до дев’ятої. Я зараз пришвидшуся і приєднаюсь пізніше. Хонту, залишайся тут охороняти всіх…
– Лідерко М’яо, я піду, – раптом перебив її Джао Хонту, повернув голову й холодно додав: – Я майже закінчив, а ти… Ти сильніша. Буде краще, якщо ти залишишся тут.
Спершу Чжао Хунту не визнавав М’яо Фанфей. Йому не подобалися її взаємини з ІІІ-9. Але після спостереження за її вчинками – рішучістю і розсудливістю – його ставлення до неї поступово змінилося.
Чи то коли вона перша впала навколішки, чи коли справді запросила ІІІ-9, щоб розв’язати наявну проблему групи – вона справді заслуговувала, щоб називатися їхньою лідеркою! Люди його віку добре проводили межі між добром та злом. Джао Хонту визнав: М’яо Фанфей – достойна лідерка.
Якщо вона піддалася ІІІ-9 — то тільки тому, що її змусили!
Що найбільше зворушило Джао Хонту так це те, що він її раніше неправильно зрозумів, а лідерка М’яо все одно визнала його старання. Ось як зараз, коли вона навмисно хотіла залишила його охороняти інших. Це було знаком довіри.
Джентльмен помре за свого друга!
У такому разі хіба він, як чоловік, міг дозволити М’яо Фанфей знову піти до лігва ІІІ-9?!
Знадобився якийсь час, щоб її переконати. Джао Хонту був непохитним у своєму рішенні й пообіцяв, що не вчинить нічого поганого. Він точно випере йому речі та акуратно все зашиє. У його родині не вистачало грошей, тож із подібними дрібними справами він добре впорався б.
Після цього туристи перестали зволікати й швидко взялися до справи – обробляли тіла в трунах, наносили кіновар, накладали ченьджовські талісмани й обгортали все кольоровими стрічками.
Джао Хонту і М’яо Фанфей впоралися найшвидше. Вони зустрілися поглядами, і Джао Хонту серйозно кивнув. Обоє дивилися один на одного зі співчуттям. Коли ж він обернувся й рушив крізь дощову завісу, в його поставі відчувалась певна поразка.
Вітер реве, вода ж крижана, герой на шляху – і назад не верта**… ні, тут щось не те.
** Це рядок з вірша, в якому персонаж вирушив в дорогу і помер, так і не повернувшись додому. Тут мається на увазі, що Джао Хонту здалося, що на нього ліг тягар усієї команди і він мусить пожертвувати собою заради команди. Я спробував перекласти її, зі збереженням рими, на що залишаю посилання в кінці розділу. (Мій мозок ледве не зварився в процесі).
ІІІ-9 явно надавав перевагу чоловікам. Виходить, небезпека загрожувала йому більше, ніж М’яо Фанфей?
Джао Хонту на мить завмер та озирнувся на М’яо Фанфей – а та все ще стояла біля дверей, з обличчям, повним тривоги. Побачивши його нерішучість, М’яо Фанфей здригнулася і вже зібралася підійти до нього без вагань.
Ні! Шляхетна людина тримає слово!***
*** В оригіналі тут використовується ідіома “君子一言，快马一鞭”, що перекладається як “Панське слово – що батіг швидкому коню”, що я досить пафосним аналогом нашому “Сказано – зроблено”.
Джао Хонту зібрався з силами, підняв руку, зупиняючи її, і рішуче рушив туди, де чекав ІІІ-9.
Нарешті він наважився.
М’яо Фанфей полегшено зітхнула, посміхнулась і повернулась до інших – щоб одразу спіткнутися об розгублений погляд Хов Фейху.
Джао Хонту не зміг розпізнати її маленьку хитрість, але Хов Фейху зрозумів, що саме сталося. І все ж, попри свою близькість із Джао Хонту, він не зупинив його від походу до ІІІ-9.
– Гід ІІІ – злопам'ятний. А Хонту нещодавно націлив на нього стрілу. Він такого не забуде, – пояснила вона. – Краще владнати все зараз, ніж нарватися на проблеми в дорозі.
Краще вже навести лад з речима для ІІІ-9, ніж бути безвісно стертим з лиця землі.
Ба більше, М’яо Фанфей мала причини вважати, що ІІІ-9 навряд чи зверне увагу на Джао Хонту. Або, радше, після того, як Лінь Сі сам прийшов до неї налагодити стосунки і відкрив справжній «рейтинг краси» їхнього гіда, вона була переконана: в цілій групі нема жодного, хто був би ІІІ-9 до пари.
– Лідерко М’яо, я все розумію, – Хов Фейху прошепотів, усміхнувшись дещо безпорадно. – Час трохи відшліфувати характер Сяо Ту. Він занадто впертий, тож нехай загартовується в турах.
Він зітхнув, ніби трохи розчаровано. У таких от турах ніхто не чекатиме, поки ти подорослішаєш. Якщо Джао Хонту далі поводитиметься так, він рано чи пізно загине.
Надворі лив дощ, небо ставало дедалі темнішим. О восьмій вечора вже було темно, наче хтось мазнув чорнилами. Після хвилювань і очікування Хов Фейху нарешті побачив, як Джао Хонту повернувся. Хоч обличчя хлопця й було похмуре, але він був принаймні неушкодженим.
Кілька людей з’їли енергетичні батончики, сухе печиво та інше, щоб поповнити сили, зібрали наплічники і стали біля “власних” тіл з похмурими обличчями.
– Старші… Я, оцей товстун, відведу вас додому. Ви, великодушні люди з безмежним розумом, будь ласка, співпрацюйте зі мною пізніше. Я благаю вас усіх.
М’яо Фанфей чула, як товстун бурмотів собі під ніч, також чула, як інші говорили самі до себе або ж зверталися до мерців у домовинах. Кожен з присутніх був дещо схожий на божевільного.
Але тільки так вони могли хоч трохи придушити страх у своїх серцях.
Їм доведеться йти гірською дорогою і вести за собою мертвих через глибоку ніч.
Справжня небезпека тільки насувалась. На атракціоні такого рівня складності хтось неодмінно має загинути.
Ніхто не знав, скільки з восьми туристів залишиться в живих.
– Вже пів на дев'яту.
Ніхто не зрозумів, хто саме це прошепотів. В ту ж мить пролунав звук кроків за дверима – спершу близько, потім далі.
Наче сам диявол ступає по землі. Крок за кроком, просто по людських серцях.
– Все на місці? – З'явився ІІІ-9.
Усі побачили його бронзову примарну маску. І чомусь сам його вигляд заспокоїв туристів.
Кажуть, навіть привиди бояться лихварів.
Вони щиро сподівалися, що ІІІ-9 достатньо лихий, щоб навіть привиди його боялися.
– Перекличка.
Вей Сюнь, дотримуючись інструкції, виголосив імена, а тоді поглянув на годинник:
– Зараз 8:40. Вирушаємо раніше. Якщо рушимо не в піковий час, то зможемо уникнути зіткнення з іншими.
З ким ще вони могли зіткнутися, ведучи мерців серед ночі?
М’яо Фанфей та інші не могли не нарікати в душі. Але коли вони замислилися про це, їх накрило жахливе передчуття.
Було схоже на те, що в словах ІІІ-9 був прихований якийсь глибший сенс.
Звісно, вони не могли зустрітися з іншими людьми серед ночі, коли переправляють трупів. Хіба що…
Вей Сюнь, який вважав, що добре справляється з роллю гіда і створює «правильну атмосферу», розгорнув прапор гіда. Яскраво-червоний, він світився у темряві, мов смолоскип, освітлюючи дорогу.
– Вирушаємо.
З цим наказом в туристів стиснуло серця. Вони витягли невеличкі гонги**** і вдарили ними.
**** Якщо хтось забув, в одному з попередніх розділів (а саме в 13 розділі), туристам дісталися вощані торбини, де були необхідні їм інструменти. Одним з таких інструментів був “сяо іньлво” – по факту, це одна з варіацій гонгів.
Бам!
– Вставайте…
Клац, клац.
Клац.
Гонг пролунав, і труп у труні хитко підвівся. Його тіло було закам’янілим, але стояло прямо, розмальоване кіновар’ю, обмотане ченьджовськими талісманами і кольоровими стрічками. Видовище зовсім не веселе. Час залишив строкаті шрами на кожному з тіл.
Вже як сто років вони були тут у пастці. І тільки сьогодні, нарешті, в них появилася змога повернутися додому.
Бам!
З кожним новим ударом гонгу дзянши вистрибували зі своїх домовин, а туристи миттєво натягували їм на голови азійські конічні капелюхи***** та знову вдаряли в гонги.
***** Фото додам в кінці розділу.
Бам!
Дзянши йшли позаду кожного туриста. Їхні мертві руки лягли їм на плечі, і туристи відчули холод за власними спинами. Було настільки холодно, що кров от-от застигне в жилах. Це були справжні трупи. Не кожен здатен витримати такий страх — мерця за спиною!
Та іншого виходу не було. Туристи не були справжніми переправниками трупів. Вони не вміли читати заклинання. Їхньою єдиною можливістю контролювати дзянши – покласти руки мерців собі на плечі та регулювати їхні дії ударами гонгу.
М’яо Фанфей йшла попереду, Джао Хонту – замикав ланцюг. Хов Фейху розташувався посередині, несучи на спині непритомного Сю Ченя. Решта ж стали за силою – один за одним, били в гонг, вели мерців і виходили з головного будинку.
Попри літо, всі тремтіли від холоду. М’яо Фанфей ішла прямо за ІІІ-9 і щоразу після кроку – вдаряла в гонг. З часом команда злагодилась, і гонги почали звучати синхронно.
Бам!
– До духів неба і духів землі, ми переправляємо мерців із Сянсі. Живі, поступіться дорогою!
Під звуки гонгів і протяжні заклики, команда вийшла з головної будівлі і попрямувала до воріт садиби.
Щоб пройти цю ділянку шляху, їм доведеться пройти повз натовп трупів у дворі!
Усі були напружені й стривожені. Та, на щастя, страх виявився більшим за реальну небезпеку. Вони пройшли повз двір та дістались воріт садиби без будь-яких пригод.
Бам!
Раптом пролунав одинокий удар гонгу – поза ритмом. Подібно означало, що хтось з присутніх запанікував! У М’яо Фанфей стиснулося серце. І невдовзі Лінь Сі, тремтячи позаду неї, заговорив…
Під час переправлення мерців не могло бути зручно перемовлятися між собою. Саме тому вони обговорили методи комунікації ще до початку: якщо хтось помітить щось дивне, потрібно негайно сповістити про це звуком гонгу – і передати інформацію ланцюжком далі, щоб усі знали.
— Джао Хонту сказав… сказав… — голос Лінь Сі тремтів. — Він сказав, що трупи з Садиби Малого Дракона пішли за нами.
– Вони просто позаду нас!
Так і було!
М’яо Фанфей заплющила очі. А коли знову розплющила — в них була лише рішучість. Вона м’яко, але твердо мовила:
– Не озирайтесь.
Ідіть уперед. Не озирайтесь!
[Оголошення маршруту]
[Гіде ІІІ-9, будь ласка, проведіть туристів через Люту Дорогу Кістяного Настилу до першої години ночі. Не запізнюйтесь]
Залишалося близько чотирьох годин до першої.
Вони мали витримати ці чотири години!
Перекладачу є що додати:
Цікавинку про те, чому китайці говорять “баклажан” при знимках ви можете побачити тут;
Переклад вірша/пісні – тут. Також там додана сама пісня, посилання на неї на ютубі.
Азійські конусові капелюхи:
