Початок
Наступні кілька днів Сон Цінлань взагалі не бачив Дзі Юйши.
За словами Двань Веня минулі кілька днів Дзі Юйши відвідував заняття з новими студентами вранці та тренувався на самоті в кімнатах для особистих тренувань після обіду. Весь його розпорядок дня повністю заповнений. Керівниця Ван якось відвідала його й дуже хвалила.
В очах лідерів ці цивільні робітники, ймовірно, виглядають так, ніби дуже багато працюють, чим би вони не займалися.
Керівниця Ван покликала Сон Цінланя, щоб попередити:
— Сяо Дзі розумний та старанний. Коли прийде час, ви повинні працювати командою. Його рейтинг також становить дві зірки, а після закінчення цієї місії він досягне одної зірки. Не думай, що я не знаю про твої наміри відноситися до нього, як до «вази з квітами».
Сон Цінлань удав, що не зрозумів:
— Як таке може бути?
Тренувальні майданчики мають індивідуальні кімнати для тренувань, а також командну систему для моделювання бою.
За два дні до місії усі, як завжди, зібралися для командного тренування. Після того як Сон Цінлань усіх зібрав, він помітив відсутність Дзі Юйши.
— Старий Двань, ти його повідомив?
— Я думав Лі Чвень сказав йому вчора.
— Трясця, навіщо мені йому казати?
— Тан Ці, ти організовуєш тренування.
Сон Цінлань вирішив особисто знайти його, щоб керівниця Ван знову не звинуватила його.
Залишаючи тренувальний майданчик, Сон Цінлань одразу попрямував до нової бази для набору персоналу.
Як наймолодший капітан, Сон Цінлань провів перший бойовий урок для цих нових студентів, які вступили до Тяньцйон. Навички ближнього бою Сон Цінланя зуміли побити учнів престижних шкіл і тих, у кого була висока самооцінка, тому, коли його обличчя з'явилося за вікном, ті, хто розслаблявся, негайно напружилися.
Спеціально призначений інструктор все ще викладав на сцені. Після короткого погляду, Сон Цінлань дуже швидко знайшов людину, яку шукав.
Дзі Юйши сидів біля вікна.
— Простір становить Всесвіт, у якому ми перебуваємо, і час — це Всесвіт, який ми знаємо.
Інструктор маніпулював голографічним зображенням на сцені й намалював барвисту дугоподібну лінію. Невідомо, де вона починалася, і кінець її також розчинявся в порожнечу.
Деякі студенти зітхали нахвалюючи.
Голова Дзі Юйши була опущена і він ніби не помічав цієї дивовижної презентації.
— Час схожий на плинну нитку, що дозволяє нам мати минуле та майбутнє.
— Минуле неможливо змінити — людина не може повернутися в минуле і вбити свого предка. Це парадокс предків. Російський учений Новіков також запропонував принцип несуперечливості. Це означає, що навіть якщо люди можуть повернутися в минуле, вони не можуть змінити хід історії. Простіше кажучи, наше сьогодення — це остаточний результат після незліченних змін.
У повітрі миготіло світло.
Інструктор продовжував:
— Тож, як щодо майбутнього? Більш ніж двадцять років тому, наша команда створила Тяньцйон. Вони відкрили, що існує більше одної часової лінії.
Інструктор махнув рукою і дуга світла в повітрі змінилася.
— Потужні обчислювальні сили Тяньцйон можуть розраховувати незліченну кількість майбутніх подій, що відбуваються з нашого теперішнього часу. З його існуванням людство вперше усвідомило існування паралельних світів. За останні двадцять років різні країни по всьому світу використовували Тяньцйон і Охоронців з паралельних світів у майбутньому, щоб успішно запобігти 1771 можливим терористичним атакам, 542 заворушенням, 6 війнам, а також 3 великомасштабним стихійним лихам.
…………
Під час цього пояснення різні матеріали прокручувалися на екрані.
Сон Цінлань підійшов до вікна: «…»
І це називається «розумний і старанний»?
Розумний і старанний Дзі Юйши концентрувався в класі… граючи в чорно-білу портативну консоль, яка була популярна століття тому.
Під його вправними рухами, блоки Тетрису швидко змінювали позиції та з неймовірною швидкістю падали на свої місця. Чотири ряди… п’ять рядів… а потім шостий і сьомий ряди. Рахунок продовжував злітати до небес, і кожен блок приземлявся з точністю кожного разу, створюючи видимість ніби гра ніколи не закінчиться.
Дзі Юйши був безсумнівно майстром Тетриса. Де б ви не шукали, вам не вдалося б знайти людину, яка б грала краще за нього.
Оскільки його голова була опущена, хребет Дзі Юйши був трохи вигнутий, а його тонкі лопатки ледь видно.
Він виглядав дуже зосереджено і його довгі вії були опущені. Чистий профіль, довгі пальці та доглянуті нігті давали зрозуміти, що він ніколи не відчував жодних труднощів.
Сон Цінлань думав, що можливо ця людина взагалі не мала наміру приходити сюди, щоб страждати.
***
У день перед місією, всі зібралися для зустрічі.
Як і будь-якої попередньої зустрічі, карта з їхнім місцем призначення, на якій було кілька позначень, висвітлювалася на великому екрані.
Цього разу за організацію місії відповідав третій командний центр штабу Тяньцйон. Конференц-зал заповняли від тридцяти до сорока осіб. За винятком сьомої команди, всі інші були внутрішніми співробітниками місії. Командир місії стояв на сцені, пояснюючи завдання, і навіть шеф Ван сиділа в аудиторії.
— Місяць тому Тяньцйон повідомила, що в зоряну еру 1460 року чисельність населення Сідзін різко змінилася. Протягом цього періоду коливання становили до 3%.
Командир збільшив карту і вказав на миготливу червону крапку.
— Згідно зі звітом, після виключення стихійних лих, бомбардувань та інших можливих причин, Тяньцйон дійшла висновку, що ця місія, ймовірно, пов'язана з біохімічною терористичною атакою. Рівень місії — А.
— Біохімічна терористична атака?
— Хіба ми раніше не стикалися з цим?
— Раз плюнути!
— Я хочу зробити запит, — Сон Цінлань сидів у кутку кімнати, червона пляма на карті відбивалася в його темних очах. — Після успішного завершення цієї місії рівня A я хотів би подати заявку на місію рівня S.
Як тільки він це сказав, в конференц-залі одразу почалося обговорення.
Усі знали, що одна місія рівня S вартує п’ять місій рівня A.
Завершивши успішно дванадцять місій рівня A, сьома команда, сформована лише два роки тому, одразу вирвалася на вершину, ніби темна конячка. Проте вони ще не виконали місію рівня S, тому не могли протиснутися в найкращі три, і могли лише залишатися під ними.
Саме тому сьома команда завжди виявляла бажання завершити місію рівня S.
Дзі Юйши чув про це.
Сидячи зі своїми товаришами по команді, він ясно бачив зовнішність Сон Цінланя. У тоні Сон Цінланя ясно виражалися зарозумілість, марнославство і прагнення до перемоги.
— Запит прийнято. — Командир зробив паузу і сказав Сон Цінланю, — Після цієї місії, командний центр проведе повторну оцінку на основі ваших дій. Будь ласка, будьте готові прийняти місію рівня S у будь-який час.
Цю фразу Сон Цінлань вже чув багато разів.
Він холодно сидів там, його обличчя залишалося беземоційним.
Люди не могли не підозрювати, що ця нова некерована зірка, рано чи пізно, вибухне, якщо її змусити чекати знову і знову.
Наприкінці зустрічі належало провести невелику стратегічну нараду. Потім Сон Цінлань ще дві години розмовляв із керівницею Ван та іншими лідерами.
Коли він вийшов, його товариші по команді переодяглися в цивільний одяг і чекали на нього.
— Покличте новенького, — недбало сказав Сон Цінлань.
Напередодні місії вся команда збиралася з'їсти гарячий горщик. Це був їхній звичай — переконатися, що вони «добре поїли перед від'їздом».
— Покликав. Радник Дзі сказав, що не піде.
— Він все ще в кімнаті для тренувань.
Сон Цінлань подумав про сцену, де ця людина грає в Тетрис у класі, і знайшов це трохи кумедним.
Він наказав усім йти першими.
На полігоні були сотні особистих тренувальних кімнат, а сьома команда має свої стаціонарні кімнати. Завдяки авторитету Сон Цінланя йому не знадобилося багато зусиль, щоб знайти людину, яку він шукав.
Дзі Юйши справді тільки завершив тренування.
Він щойно вийшов із симулятора і все ще був у поту, навіть виріз його сірої футболки був мокрим. Підійшли дві роботизовані руки, одна простягнула йому рушник, а інша — пляшку води.
Дзі Юйши отримав воду й здивувався, побачивши Сон Цінланя:
— Капітане Сон?
Сон Цінлань трохи постояв у дверях зі зведеними руками, ніби чекаючи розумного пояснення.
— Чому ти не йдеш на вечерю?
Дзі Юйши зробив ковток води. На його красивому обличчі все ще виднілися крапельки поту.
Очевидно, вони обидва чоловіки, але Сон Цінлань раптово відчув себе трохи дивно. Здавалося, що... поява в тренувальній кімнаті товариша по команді була чимось на кшталт виходу за межі.
— Вибач, мені заздалегідь призначили дзвінок сьогодні ввечері, — відповів Дзі Юйши.
— Ти не зможеш відповісти на дзвінок пізніше? — запитав Сон Цінлань.
Дзі Юйши підняв рушника, щоб витерти піт:
— Занадто приставучий. Розізлиться.
Ці слова на щось вказали, нагадавши Сон Цінланю про важливий момент.
Він підняв брову:
— Є хтось вдома?
Роботизована рука вже спритно забрала рушник і відсунулася.
Однак з чола Дзі Юйши скотилася ще одна крапля поту. Він підсвідомо схопився за поділ футболки й витер нею піт.
У цей момент виявилися оголеними міцна талія і живіт молодої людини. Вона відрізнялася від талії Охоронців Тяньцйон: ця талія була тонкою і м'якою, а шкіра сліпучо-білою. Коли чоловік рухався, круглий пупок раз у раз показувався на талії його штанів.
Сон Цінлань відвернувся.
— Капітане Сон, ви не заперечуєте? — Дзі Юйши ясно розумів, чому він відчуває суперечність, але його слова і дії були дуже природними. — Чи не потрібно продезінфікувати тренувальну кімнату, в якій я перебував?
Що стосується серйозності гомофобії Сон Цінланя, Дзі Юйши теж чув про це.
Подейкують, що його публічно переслідувала людина тієї самої статі, і через це навіть кабінети, в які входив гей, потрібно продезінфікувати.
Сон Цінлань не відреагував на провокацію.
Потім Сон Цінлань розповів про свою справжню мету, з якою він прийшов у тренувальну кімнату. Однак це не було сказано так різко, як він спочатку припускав:
— Я просто хотів сказати тобі, що є багато людей, які хочуть легко пройти місію рівня A, змішавшись із нашою командою, і незабаром вони розуміють, що переоцінили себе, тому що місії рівня A набагато небезпечніші, ніж вони думали. Якщо радник Дзі все ще піклується про людей навколо, ще не пізно відступити. Я можу організувати твоє повернення в місто Нін.
Однак Дзі Юйши поводився так, немов не чув сарказму в його словах:
— Але для мене вже занадто пізно відступати.
Атмосфера була напружена.
— Добре, тоді в мене є тільки одне прохання, — посміхнувся Сон Цінлань.
Дзі Юйши виглядав дуже спокійним і зустрів погляд Сон Цінланя.
Сон Цінлань вимовив кілька слів:
— Виконуй накази, «лягай і перемагай» [1].
[1] 躺赢 [tǎng yíng] — «лежати й здобути перемогу». Образно: виграти, навіть не поворухнувши пальцем, перемога подана на блюді.
Далі
Розділ 4
Уроборос День відправлення. [1456.5.17 09:51:40] У третьому командному центрі, велика проєкція відображала поточні часові координати, коли люди навколо впорядковано займалися робочими справами. Це нічим не відрізнялося від незліченної кількості місій, які вони виконували раніше. Через вісім хвилин місія офіційно розпочнеться. Кожен із сьомої команди Тяньцйон вже одягнув бойову форму Охоронців і перебували в процесі індивідуальної перевірки, щоб гарантувати, що під час переходу не виникне жодних несприятливих реакцій. Сон Цінлань вже завершив свою перевірку і як завжди перевіряв решту членів команди. Коли він побачив Дзі Юйши, він нахмурився та сказав одному з товаришів: — Іди поглянь. До цієї групи міцних Охоронців приєдналася досить витончена фігура. Диспетчер допомагав Дзі Юйши під’єднати підшкірний комунікатор, який йому імплантували вчора, до його браслета. Він був трохи вищий за диспетчера, тому його голова була нахилена донизу. Погляд у його опущених очах робив його холодним та відчуженим. — Зазвичай місії Реєстраторів виконуються поодинці та не потребують товаришів по команді. З Охоронцями ж навпаки. — Делікатно пояснив диспетчер, — Раднику Дзі, ви можете почувати себе некомфортно перший час після вживлення комунікатора та можете бути здивованими раптово почувши голоси товаришів по команді, але не хвилюйтеся, через деякий час ви забудете про його існування. — Добре, — сказав Дзі Юйши. Після того, як диспетчер пішов геть, Дзі Юйши почув як хтось запитує його: — Раднику Дзі, як ти почуваєшся? Ти сьогодні маєш поганий вигляд. Чоловік, що поставив йому питання був одним з близнюків у команді. Обличчя Дзі Юйши було бліде, але очі його були все ще яскравими: — Все гаразд. Я просто погано спав минулої ночі. — Зрозуміло. — Вони не були добре знайомі, тому товариш міг лише незграбно сказати, — Раднику Дзі, ти надто не переживай. Переміщення цього разу таке ж саме, як і в минулих твоїх місіях, та й завдання дуже просте. Ми повинні повернутися вже до завтра. Дзі Юйши зрозумів хороші наміри свого товариша та кивнув: — Дякую, Тан Ле. Коли Тан Ле повернувся, вираз його обличчя був дуже дивним. — Що сталося? — запитав Сон Цінлань. — Капітане Сон! — Тан Ле виглядав так ніби щойно побачив привида, — Він зміг насправді відрізнити мене від мого брата! Він назвав мене правильним ім’ям! Після стількох років, багато людей у відділі й досі не можуть цього усвідомити! Тільки сьогодні, тільки що, Джов Мінсюань теж помилився! Тан Ці й Тан Ле обоє були майже на сто відсотків схожі ростом, вагою та зовнішністю. Люди, що не взаємодіяли з ними щодня, не були б здатні розрізнити цих двох. Але Дзі Юйши, який зустрів їх лише раз, запам’ятав братів, і це було навіть тоді, коли вони були однаково одягнені. Це здивувало Сон Цінланя. — Напевно збіг, — байдуже сказав Сон Цінлань. — Він в порядку? — Звісно! Тільки сказав, що погано спав, — відповів Тан Ле. — Добре, що він в порядку. Не хотілося б, щоб він тягнув нас вниз, — сказав Сон Цінлань. Зворотний відлік показав три хвилини. Усі ввійшли до великої кабіни переміщення. Декілька срібних капсул були з’єднані між собою ніби насіння лотоса. Дзі Юйши увійшов у свою капсулу, сів на сидіння та закрив двері. [Вітаю, Дзі Юйши. Ви ось-ось вирушите на свою першу місію рівня А.] Гучні звуки у командному центрі було повністю заблоковано. Було так тихо, що він міг чути своє дихання та серцебиття. Дзі Юйши дозволив сидінню надійно обхопити його литки, талію, живіт, плечі та шию. Потім він побачив як браслет на його лівому зап’ясті засвітився зеленим. Він показував поточну позицію та фізичний стан шести членів команди. Дзі Юйши усвідомив, що цього разу він не перетинав час та простір один. З ним були шість товаришів. [Ви підключені до відкритого каналу.] Після короткого повідомлення, на прозорій панелі відобразився закон Тяньцйон. — Я – свідок часу і даю присягу. — Ніколи не змінювати минуле! — Ніколи не говорити про теперішнє! — Ніколи не бути одержимим майбутнім! Однакові вигуки членів команди прозвучали у відкритому каналі. Дзі Юйши був добре знайомий з цією присягою, але коли її промовляло стільки людей одразу, вона звучала більш рішуче ніж раніше. На зворотному відліку залишалося десять секунд. Низький чоловічий голос, що застав Дзі Юйши зненацька, раптово вдерся у його розум, миттєво затуманюючи його слухові нерви. Тон Сон Цінланя був дуже розслабленим: — Всім приготуватися! Сьома команда Тяньцйон, тринадцята місія рівня А, вперед! *** Приємний голос все ще звучав у його вухах. Як і в попередніх подорожах в часі, Дзі Юйши глибоко вдихнув і через дві-три секунди, попередньо спокійна та тиха капсула почала несамовито трястися! [Увага! Увага! Ви відхилилися від координат пункту призначення! Ви відхилилися від координат пункту призначення!] Попереджувальне світло в капсулі безперервно мигало й прозора панель перед ним раз за разом мерехтіла. Біле світло мигнуло перед ним. Пролунав різкий сигнал тривоги, а запаморочення, нудота і сильне відчуття невагомості майже переповнили його. [Виявлене незаконне переміщення!] [Виявлене незаконне переміщення!] Щось пішло не так! Дзі Юйши стиснув зуби та спробував натиснути аварійну кнопку декілька разів, але капсула продовжила крутитися та несамовито трястися. За бажанням, він міг лише використати усю свою силу, щоб схопитися за підлокітник сидіння, покладаючись на ремені, які щільно обхоплюють його, щоб утримувати його на місці й не давати йому впасти. Після досить тривалого часу капсула поступово стабілізувалася. Щойно капсула повністю припинила рухатися, Дзі Юйши швидко схопив живильний розчин, який йому передала роботизована рука, і спустошив його одним махом. У нього пішло більш ніж десять секунд, щоб прийти до тями. [??з0754%$#37] [:“”LRR”/’l’89”] Нерозбірливі спотворені символи відображалися на панелі. Виглядало так, ніби вона повністю зламалася. Без часових координат, для Дзі Юйши було неможливо підтвердити рік, в якому він опинився та що саме сталося. Через скляне вікно капсули, він міг бачити, що вони приземлилися посеред лісу і через густий намет дерев виднілося темно сіре небо. Дзі Юйши звільнив крісло від кріплень та вийшов назовні. — Буе— Його товариш по команді блював. Людиною, що почала блювати щойно вона вибралася із капсули, був наймолодший член команди, Лі Чвень. Він був найнятий на посаду Охоронця менш як рік тому і це був міцний юнак з хорошою фізичною підготовкою. У нього була лише одна проблема: у нього «морська хвороба». Почувши, як його вирвало, товариші по команді, які, здавалося, були добре підготовлені в цьому аспекті, мовчки розбіглися в різні боки. Сон Цінлань теж відійшов на кілька кроків: — Я казав тобі сісти на маятник десять разів перед цією місією. Скажи мені правду, скільки разів ти це зробив? Перед тим як Лі Чвень завершив говорити, його вирвало вдруге: — Д-двічі… Буе… Всі члени команди були шоковані. — Ви це чули? — Перерва була така довга. Невже ти тільки фліртував з дівчатами? — Симулятор не може більше тобі допомогти, і все-таки ти смієш нехтувати маятником? Нарешті Лі Чвень завершив блювати та слабо сказав: — …Ні, хіба ви не відчуваєте це? Повітря тут пахне погано. Двань Вень підійшов з пляшкою води, стискаючи носа: — Чвень’ер, не виправдовуйся. Спершу прополощи рота. — Дякую, брате Вень… Ха? А де радник Дзі? Капсула Дзі Юйши була найближчою до Лі Чвеня. Двері капсули були навстіж відчинені, але його ніде не було видно. Щойно всі захвилювалися, що його могло перенести в інший час та простір, пролунав холодний голос: — Я тут. В якийсь невідомий момент часу, Дзі Юйши відійшов на чотири чи п’ять метрів геть від Лі Чвеня. Під флуоресцентним світлом капсул можна було побачити натяк на дискомфорт на блідому обличчі Дзі Юйши. Усі: «…» Чи справді була необхідність ховатися досі? Манірні та правильні люди справді полюбляють чистоту! Сон Цінлань глянув на Дзі Юйши, але був не в настрої дбати про пусте товариство нового члена команди. Кожен зіткнувся з подібною ситуацією у своїй капсулі. На всіх їхніх панелях були зображені нерозбірливі символи. Коли Сон Цінлань ввімкнув комунікатор на своєму зап’ясті, то побачив, що час було оновлено до поточного: [1470.8.05 04:41:31]. Це місце точно не було часовими координатами для їхньої місії рівня А, не кажучи вже про їхній початковий період часу. Сильна турбулентність, яка сталася тільки що, супроводжувалася повідомленням: «незаконне переміщення». Сон Цінлань здогадався, що вони зіткнулися з певною формою несправності. Протягом двох років виконання місій, це був перший раз, коли він зіткнувся з такою ситуацією. — Двань Вень. — Коротко наказав Сон Цінлань, — Перевір головну контрольну панель та глянь чи немає витоку інформації або викрадення даних, та зв’яжися з командним центром негайно. — Айно. — Двань Вень досить швидко працював і зовсім скоро доповів, — Капітане Сон, наше обладнання здається заблоковане. — Як це воно заблоковане? — нахмурився Сон Цінлань. — Головна контрольна панель офлайн, тому ми не можемо зв’язатися з командним центром. Капсули теж не працюють. Здається це через тутешні електромагнітні хвилі. Магнітне поле тут здається трохи відрізняється, але це ще не точно. Можливо це пов’язано з нашим переміщенням. Прямо зараз, все, що ми можемо використовувати — це комунікатор. Ми тут фактично в пастці. — пояснив Двань Вень. Один за одним, всі почали лаятися, коли почули ці новини. — А як же місія? — Я навіть сказав, що місія закінчиться завтра та запросив дівчину на вечерю. — Ти стільки, бляха, їх перетрахав. Це нескінченно. У цей момент, раптово почулися кроки з лісу. Хто може бути в нетрях такого глухого лісу о четвертій ранку? Усі затихли. Дотримуючись принципу, що мандрівник повинен залишатися у тіні та не повинен бути виявленим місцевими жителями цієї землі, Двань Вень, який відповідає за обладнання, негайно вимкнув голографічну карту на своєму браслеті. Під його контролем, сім капсул перейшли в прихований режим, стаючи повністю невидимими. Коли останні джерела світла зникли, ліс занурився у темряву та тишу. Було настільки тихо, що можна було навіть почути, як падає голка. Можливо, вони просто пішли не тим шляхом. Всі заховалися під покровом дерев, мовчки чекаючи, поки інша людина піде. Цей волоцюга побачив їх. Побачивши групу таємничих облич, що раптово з'явилися посеред лісу, будь-яка нормальна людина була б шокована, але цей волоцюга зовсім не виглядав здивованим. Навпаки, як тільки він побачив цю групу людей, він раптом закричав від нетерпіння і прискорив ходу! Лі Чвень стояв найближче. Оскільки він щойно виблювався, його свідомість все ще була затуманеною. Щойно сморід наблизився до нього, Лі Чвень швидко залаявся та жбурнув іншу людину на землю. «Гррр!!! Гррр!!» Волоцюга дивно загарчав і знову напав. — Якого біса?! — Лі Чвень не очікував, що людина буде чинити опір. Він лише відчув сильний сморід, а потім різкий біль у плечі, — Прокляття!!! Волоцюга залишив жахливий укус на плечі Лі Чвеня! З глухим стуком, Сон Цінлань відкинув волоцюгу на три-чотири метри геть! На іншому кінці Двань Вень допоміг Лі Чвеню піднятися: — Чвень’ер! Ти як? Лі Чвень посміхнувся через біль. На щастя, бойова форма Охоронця мала броню на плечах. Укус залишив лише сліди від зубів і, схоже, не пробив шкіру наскрізь. Якби Сон Цінлань бив звичайних людей ногами, вони б не змогли піднятися. Проте той волоцюга піднявся знову, продовжуючи ричати. Цього разу його ціль змінилася на Сон Цінланя. Сон Цінлань не запанікував, коли побачив, що той збирається знову накинутися. В темряві, силует Сон Цінланя рухався навколо ніби чорна пантера. В одну мить він опинився позаду волоцюги, стрімко збиваючи його з ніг і приборкуючи. Можливо, це було занадто просто — йти проти цивільних. Сон Цінлань навіть не спітнів від цього і лише підняв підборіддя: — Чвень'ер, це той, кого ти побив? Здається, він гнався за тобою аж сюди. Товариші по команді засміялися: «Пф». Дзі Юйши збоку: «.......» Ця команда трохи відрізняється від того, що він уявляв. Капітан і члени команди не виглядають серйозними людьми. Лі Чвень, якого дражнили, не наважувався відповісти. Він покірно витримав сморід і зв'язав «людину, яку він зневажив». Це була його відплата. Хто сказав йому блювати саме зараз, забруднивши ніс товаришам по команді? Волоцюга все ще несамовито вив, борсаючись. Здавалося, він збожеволів. Цей грубий і дивний крик відлунював у тихому лісі, явно не схожий на людський, а більше схожий на крик звіра-людожера. Сон Цінлань помітив щось дивне. Він коротко наказав: — Ліхтарик. Натомість за цим наказом з'явився Дзі Юйши. Побачивши його з ліхтариком, Сон Цінлань нарешті згадав, що особливий радник, якого взяли до команди, насправді був розвідником у їхній команді. Але психічна стійкість нового спостерігача була не дуже хорошою. Він лише побіжно глянув на волоцюгу й одразу ж відвів погляд. Видно було, що лагідний і охайний радник Дзі почувається радше недобре. Сон Цінлань глянув на нього: — Чи можеш ти це терпіти? Якщо ні, то поміняйся з ними. У темряві бліда шия Дзі Юйши була вперто напружена. Було видно, що він терпить: — Я постараюся зробити все можливе. Сон Цінлань був небагатослівним і попередив: — Тоді тобі краще триматися. У темряві сильне світло ліхтарика дозволило всім розгледіти зовнішність волоцюги. Це було надзвичайно бліде обличчя зі шкірою, вкритою синьо-зеленими кровоносними судинами. Його очі були сірими та каламутними й, здавалося, втратили фокус. Ще більш разючим було те, що рот і одяг чоловіка були вкриті темно-червоними плямами крові, а також кількома маленькими шматочками плоті! Вираз обличчя не лише Дзі Юйши, але й інших членів команди також змінився. Ці шматки плоті мали певну особливість. По них можна було здогадатися, що вони колись належали людині. Лі Чвень мав сильне бажання вижити. Він прошепотів тихим голосом: — Я ж казав, що повітря тут смердить. Цей запах йшов від закривавленого чоловіка.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!