Проте, перш ніж пояснювати ситуацію Ханекаві, мені потрібно було дещо зробити, не кажучи вже про те, що була вже надто пізня ніч. Я попросив її піти додому, пообіцявши, що розповім їй усе завтра ввечері.
Потім я повернувся до покинутої підготовчої школи. Ошіно не було, але Кісшот чекала в класі на другому поверсі. Я сказав їй, що мені вдалося повернути їй праву ногу.
— Молодець, — сказала Кісшот. — Але я й не чекала від мого раба чогось меншого. Як той, хто успадкував мою силу, ти не мав мати жодних проблем із таким, як Драматургія.
— У мене було повно проблем... Але він знає, коли визнати поразку.
— Гм. Ну, Драматургіяія найрозуміючий з цих трьох… не хочу тебе лякати, але з двома іншими буде не так.
— Так, я певен…
Епізод.
Він навіть виглядав зловісно з тим гігантським хрестом, перекинутим через плече, а ще той священик... Гільйотина.
Що б він не приховував, це не віщувало нічого доброго, без сумніву.
— Але все ж, скористайся моментом, щоб порадіти. Ти зробив певний крок ближче до людства.
— Невже…?
Якщо що, я відчував, що стаю менш людяним.
— Драматургія мав надлюдську силу, але мої здібності до регенерації, здавалося, перевершували його. У будь-якому разі, я хотів запитати тебе для власної довідки… скільки разів я можу померти?
— Гарне питання, — відповіла Кісшот. — І ми не дізнаємося відповіді, поки не спробуємо її знайти.
— Я б не хотів.
Ми продовжували розмову, що була наполовину святкуванням, наполовину оглядом, до світанку. Близько того часу, коли я нарешті почав відчувати сонливість, повернувся Ошіно.
На ньому була та сама гавайська сорочка, що й завжди. Здавалося, у нього було кілька таких сорочок, але всі вони мали психоделічні малюнки, ніби це був якийсь політичний протест.
Він був з порожніми руками, коли я зустрів його на перехресті, але в якийсь момент він роздобув мінімум необхідних речей для щоденного вжитку. Здавалося, йому не звикати до життя в наметах.
— ...До речі, твоя сукня ніколи не брудниться. Як це працює?
— Хм? Ну, вампірський одяг — це майже частина нашого тіла, — відповіла Кісшот, одягнена у свою незмінну сукню, хоча я виглядав, як фронтмен рок-гурту, з лівим рукавом, подертим Драматургією. — Він же перетворився на туман разом зі своїм одягом, чи не так?
— Тож його одяг є частиною його, як і ті хвилясті величезні мечі.
— Одяг більше завдячує здатності генерувати матерію. Іноді я теж використовую меч у бою, але, на відміну від Драматургії, я використовую для цього свої сили генерування матерії, а не трансформації.
— Це вражає…
Де ви, закони збереження енергії та маси?
Ну, гаразд. З ними щось трапилось.
І згодом…
— З поверненням, Ошіно.
— Я вдома-а-а!
Чоловік недбало махнув рукою, тримаючи в руці бостонську сумку. Чи може там бути права нога Кісшот?
— Гарна робота, Арараґі.
— Я не зробив нічого особливого.
— Про що ти говориш? Ти добре попрацював. Я знаю, бо спостерігав за тобою з тіні.
— ...Ти?
— Так, — кивнув Ошіно. — Тож знаєш що? Я також знаю, що ти змусив дівчину задерти власну спідницю.
— …
Я згадав, що відчув себе трохи щасливим, коли помилково прийняв Ханекаву, яка ховалася в тіні школи, за Ошіно, але тепер мені було лише ніяково.
Хах, але ж він справді спостерігав...
Навіщо було говорити про це перед Кісшот?! Дивись, вона незадоволено схиляє голову!
— Ем… Ошіно?
— О, не хвилюйся. Я спостерігав за тобою спереду, тож не міг бачити трусики тієї дівчини з мого кута.
— Я не про це хвилювався!
— У тебе гарна подруга. Вона твоя однокласниця?
— Ми в різних класах. Але так… вона мій подруга. Її звати Ханекава Цубаса. Вона староста класу серед старост класів, — сказав я, хоча це було по-своєму незручно.
— Хах, — невизначено пробурмотів Ошіно. — У будь-якому разі, ти повинен належним чином пояснити ситуацію всім свідкам, особливо їй, оскільки вона здалася розумною.
— Це був мій план. Але я не знаю, як це пояснити.
— Завжди є варіант відштовхнути її.
— Я вже намагався. І зазнав невдачі.
— Ось як. Ну, ти маєш справу з дівчиною. В ній не буває надмірної чутливості.
— Я не думаю, що має значення, маю я справу з хлопцем чи дівчиною в цій ситуації.
— Що це таке? Це справді твій рівень обізнаності? На відміну від дівчат, хлопці не придумують креативні танцювальні номери, чи не так?
— ...Слухай, ти говориш так, ніби дівчата більш оригінальні, але справа лише в тому, що тільки у них є креативний танцювальний компонент на уроках фізкультури.
Що за спосіб судити про мене та мою оригінальність.
— Але, Арараґі, саме ти будеш хвилюватися, бо не вмієш танцювати, коли історію нашого повсякденного життя перетворять на аніме.
— З якої це раптом причини наше повсякденне життя перетвориться на аніме?!
— Тому що драматичний диск не може передати те чудове обличчя, яке ти робиш, коли граєш роль прямолінійного хлопця.
— Наше повсякденне життя було драматичним диском?!
— Але це буде весело. Це буде як кінець «Легенди про героя-демона Ватару».
— Я не думаю, що навіть народився, коли це транслювали!
— Ти так кажеш, але я бачу твій телефон «Kyocera». Ця перспектива у тебе в голові.
— Про що ми звагалі розмовляємо?!
Але зауваження прийнято, для нас, хлопців, було загадкою, що робили дівчата на уроках креативного танцю... Чесно кажучи, я не мав жодного уявлення.
— Ну, будучи чоловіком, я теж не зовсім знаю, що вони роблять, — визнав Ошіно. — Але я б заклався, що вони ніколи не зможуть показати хлопцям ті нескромні танці, які вони…
— Що? Тепер ти мене зацікавив!
— Інакше навіщо ці уроки були б тільки для дівчат?
— Хмм.
У мене було відчуття, що він помиляється, але також було правдою, що хлопці завжди були на спортивному майданчику під час фізкультури, коли дівчата були всередині й займалися креативним танцем. Чи це було схоже на карантин?
— О, до речі, Ошіно, якщо говорити про дівчат, то мене ще дещо цікавить у фізкультурі. На уроках здоров'я в середній школі було лише кілька разів, коли вони розділяли хлопців і дівчат. Це були лекції, які не мали нічого спільного з витривалістю. Цікаво, чого тоді навчалися дівчата.
— Арараґі… — почав Ошіно, але передумав і закашлявся посеред речення. — Цього я не знаю. Є речі, яких навіть я не знаю.
— Ага. Я так і думав.
— Гей, чому б тобі не запитати ту дівчину Ханекаву Цубасу, коли ти поясниш їй ситуацію? Я впевнений, що вона тобі розповість.
— О, це має сенс. Хороша ідея.
Що я відчував?
У повітрі відчувалася слабка злоба…
— Все, — нарешті втрутилася Кісшот, — закінчили базікати?
— Хм? О, хаха, здається, ти теж в гарному настрої, Гартандерблейд. Чи трапилося з тобою нещодавно щось хороше? Певен, що трапилось.
Сміючись, Ошіно розстебнув блискавку на своїй бостонській сумці.
Потім він засунув туди руку і витягнув праву ногу Кісшот.
— …
Її поклали всередину, як є. Без чохла чи пластикової обгортки. Просто гола нога, запхнута всередину. Як щось, що зробив би хворий вбивця…
Це була нога дорослої жінки. Струнка й гарна. Не кровоточила й не гнила, без сумніву, тому що це була нога вампіра…
— Він справді повернув її.
Драматургія. Вампір, що вбиває вампірів.
— Для цього й потрібен перемовник. Я хотів би, щоб ти хоч трохи мені довіряв, бо немає нічого важливішого за стосунки, засновані на довірі. Без неї неможливо вести переговори. Вони можуть бути експертами з полювання на вампірів, але я професіонал у своїй справі, і в цьому питанні я ніколи не дозволю їм порушити контракт… ось, Гартандерблейд.
Ошіно недбало простягнув Кісшот її праву ногу, і вона взяла її в нього.
Яке видовище.
— ...Стривай, що ти збираєшся робити? Ця нога не відповідає твоєму нинішньому розміру... Ти ж не збираєшся їх просто поміняти, чи не так?
— Я зроблю так, — сказала Кісшот.
Пригорнувши праву ногу обома руками, вона широко розкрила рот і встромила в неї зуби.
Звідти вона просто почала їсти.
Жув-жув. Хрум-хрум. Гриз-гриз.
М'ясо й кістки разом.
— …
Гаразд, ніякої аніме-адаптації.
Десятирічна дівчинка їсть праву ногу дорослої жінки… і, очевидно, знаходить її досить смачною.
— Хм? — Кісшот кинула погляд у наш бік. — Не стійте там, витріщаючись, дурні… залиште мене на самоті, поки я їм. Де ваші манери?
— Е-емм, так...
Що ж, я не хотів дивитися.
Не потребуючи додаткових заохочень, ми з Ошіно вийшли з класу в коридор і зачинили двері, не озираючись.
Ошіно хихикав.
Що було смішного? Я міг лише зітхнути.
— До речі, Ошіно. Поки Кісшот смакує, я хотів тебе дещо запитати.
— Га? Що саме?
— Ти, мабуть, уже знаєш, якщо спостерігав, але Драматургія відірвав мені ліву руку, але я миттєво відновився. Так швидко, що слово «відновився» тут не підходить. То чому кінцівки Кісшот взагалі не регенерували?
— Ти не думаєш, що це тому, що Гартандерблейд втратила майже всю свою безсмертну силу до того моменту, як ти її зустрів?
— Ну, так, я думав про це. Але коли мені відрубали руки, старі зникли до того моменту, як я зцілився. Тож я подумав, що, можливо, кінцівки Кісшот теж зникли, але цього не сталося. Мені було цікаво чому. Вони не регенерували й не зникли...
— Ця мала — рідкісна порода, Арараґі, — відповів Ошіно, не стримуючись. — Ті хлопці хочуть, щоб її тіло було неушкодженим, щоб вкрасти його й зробити своїм.
— …
— Ціле тіло, але по частинах. Іншими словами, вони забрали в неї не стільки кінцівки, скільки її існування як вампіра. Ось чому відірвані кінцівки не регенерують і не зникають. Це надзвичайно клопітна річ, яку вони роблять. Позбавлення її кінцівок можливості зникнути також блокує їх регенерацію… якщо подумати — це дуже хороший спосіб вивести з ладу вбивцю дивин. Арараґі, ти теж маєш бути обережним, — сказав Ошіно, його тон став зловісним. — Здається, Драматургія справді хотів, щоб ти приєднався до нього, але ти слуга Кісшот. Хто знає, чи не вкрадуть вони твоє тіло, щоб зробити з тебе зразок?
— С-справді?
— Хаха! Ти повірив. Ну, це унікальна техніка, яку не можна використовувати дуже часто. Не хвилюйся, вони не стануть намагатися, і, ймовірно, для цього знадобилися б усі троє. З двома, що залишилися, ризик вже зник.
— З ким я зіткнуся наступним? — спитав я. — З Епізодом чи Гільйотиною?
— Порядок залежить від них, тому я не можу сказати напевно, але я думаю, що це буде Епізод. Я постараюся все влаштувати якомога швидше. Щоб ти не витрачав час даремно, повертаючись до людського стану.
— Ошіно, — я трохи вагався, але вирішив поставити питання… мені потрібно було знати напевно, перш ніж говорити з Ханекавою. — Чи справді я зможу знову стати людиною?
— Я не бачу причин, чом би й ні, якщо ти зможеш повернути всі руки й ноги Гартандерблейд. Хіба це не те, що сказала та мала?
— Ну, в тому й річ… чи немає ймовірності, що Кісшот бреше? Я розумію, що вона може це робити, щоб повернути свої кінцівки…
— Гей.
Тиць.
Мене тицьнули в голову.
— Не варто так їй не довіряти, бідній дівчинці.
— Але…
— Не можу повірити, який ти невдячний, так говорити про ту, яка врятувала тобі життя.
Так сказав Ошіно.
Невдячний? Врятувала мені життя? Він щойно сказав, що Кісшот врятувала мені життя, а не навпаки?
— Що з тобою таке, Арараґі? Щось хороше трапилося?
— …Не говори так, ніби бачиш мене наскрізь.
— Я бачу тебе наскрізь. Так, ти пожертвував своїм життям заради Кісшот. Ти підставив їй свою шию та ікла. Я думаю, що це чудово… прекрасний вчинок. Але знаєш, Арараґі? Зазвичай ти б там помер.
Моя кров була вичавлена досуха.
Жодної краплі моїх тілесних рідин не залишилося.
Я мав там померти.
Ні, я там помер одного разу, це точно.
— Але ти повернувся до життя. Як вампір, звичайно, але тобі дозволено зберегти самосвідомість.
— Хіба це не тому, що є непорушне правило? Якщо вампір висмоктує твою кров, ти перетворюєшся на вампіра, вірно? Можливо, я там не помер назавжди, але сказати, що вона врятувала мені життя…
— Непорушне? Де ти це почув? — Ошіно знову посміхнувся, ніби бачив мене наскрізь. Ніби він бачив увесь страх і недовіру, які осіли в моєму серці, як осад.
— Так сказала Кісшот.
— Це просто те, що вона сказала, чи не так? Ти не розглядав можливість того, що вона тоді брехала?
— Брехуха.
Брехуха?
Вона тоді брехала?
Але… навіщо говорити таку брехню?
— Я не хочу ставати на бік Гартандерблейд, тому викладу все начисто: є два варіанти, коли вампір висмоктує кров у людини. Або як джерело поживних речовин, як спосіб харчування, або як спосіб створити упиря та слугу.
Ці два поняття абсолютно різні, сказав Ошіно з легкою посмішкою.
— Ну, вампір отримує трохи поживних речовин, створюючи слугу, але якщо б вона висмоктала твою кров просто для того, щоб похарчуватися нею, вона б, звичайно, не втратила свої навички в такій мірі, навіть якщо б повне відновлення було малоймовірним.
— Ні, але…
Це могло бути правдою.
Кісшот сказала це під тим ліхтарем. Кров мого тіла могла б її підтримати.
Її теперішня форма.
Форма десятирічної дівчинки.
Чи справді це її підтримало? Чи справді це її нагодувало?
Вона була як школярка без грошей на обід.
— Зараз я бачу лише її сили зцілення. Схоже, вона вичерпала свої навички лише для того, щоб сформувати це тіло, і навіть втратила свою надважливу здатність смоктати кров.
— Що? Справді?
— Справді. Форма, яку вона прийняла зараз — це щось на кшталт екстреної форми для використання лише в екстрених випадках… вона підтримує свою життєздатність ціною запечатування більшості своїх навичок. Мабуть, це було найбільше, що вона могла зробити з усіма чотирма відрубаними кінцівками. Якби вона висмоктала твою кров просто як їжу, вона б, звичайно, була в набагато кращій формі.
— Тож… — я почав думати, напружуючи свій недосконалий мозок і неіснуючі знання до їхніх меж, щоб з'єднати всі крапки, — щоб повернути свої кінцівки від тих трьох, їй довелося зробити мене своїм рабом, навіть якщо це означало тимчасову втрату більшості своїх навичок, аж до її здатності смоктати кров?
— Не зовсім так, — Ошіно махнув рукою вбік. — Ти можеш подивитися на це так, і, мабуть, це те, що вона сказала б, якби ти її запитав. Але я думаю, що це був би привід, який вона вигадала вже після цього. Я думаю, що вона не змогла змусити себе вбити тебе.
— …
— Не тільки Гартандерблейд, але й вампіри загалом не дуже люблять створювати слуг. Навіть якщо вони вмирають, вони воліли б не створювати слуг лише для того, щоб вижити. Гартандерблейд… під тим лезом є серце. Здається, вона зовсім інша вампірка, ніж я чув… перетворення тебе на її слугу, мабуть, було єдиним способом для неї залишитися живою, не вбиваючи тебе.
Врятувала мені життя.
Якщо це правда, то справді Кісшот врятувала мені життя.
Це мало бути так.
Коли Кісшот вперше звернулася до мене, вона не планувала робити мене своїм слугою. Вона просто хотіла підживитися, поїсти.
Щоб підтримати себе.
Але… вона сказала «дякую».
Нікчемній людині.
Мені за те, що я підставив свою шию.
— Коли ти прокинувся тут, Гартандерблейд спала поруч з тобою, чи не так? Використовуючи твою руку як подушку. Хіба це не означає, що вона доглядала за тобою цілодобово?
— Цілодобово…
— Новий слуга завжди має ризик впасти в шаленство. Вона пильнувала, щоб цього не сталося. Або, можливо, краще сказати, що вона наглядала за тобою. А потім… згодом теж, коли ти необережно кинувся під сонце, вона без вагань кинулася в сонячне світло, щоб врятувати тебе, ризикуючи тим, що її власне тіло випарується.
— Зважаючи на це, — додав Ошіно, — можливо, це близько до тієї прихильності, яку люди відчувають до своїх домашніх тварин, але, принаймні, Гартандерблейд вірна тобі.
— Хах, вірна?
— Тож ти повинен вірити їй. Їй буде так погано, якщо ти цього не зробиш. Пам'ятаєш, що я казав? Стосунки, засновані на довірі, Арараґі. Не хвилюйся, ти знову станеш людиною… насправді, справжні проблеми можуть виникнути після цього.
— …Після цього?
— Я кажу тобі, щоб ти не вважав себе жертвою. Грати роль жертви мені не подобається.
Це були суворі слова. Несподівані, які поставили мене в безвихідь.
— Слухай, мені все одно, як я виглядаю в твоїх очах... але я не намагаюся грати роль жертви.
— Добре таке чути. Я візьму це до уваги, Арараґі. Але в будь-якому випадку, дивлячись на тебе з моєї точки зору… ти найвний.
— Вибач?
— Упс. Я хотів сказати наївний, — виправився Ошіно.
Який спосіб помилитися.
— Кажуть, що кожна дивина має свої причини. Арараґі, ти повинен більше задуматися над тим, чому зустрів вампіра.
— Ну, це було… випадково, чи не так?
— Я впевнений, що це було випадково. Тобі потрібно подумати про те, чому виникла ця випадковість... але наразі, можливо, тобі краще зосередитися на поверненні кінцівок Гартандерблейд. Я не зобов'язаний турбуватися про тебе, Арараґі, але те, як ти бився, мене трохи турбує.
— Ну… я не скажу, що ти можеш на мене розраховувати.
Щоб повернутися до теми.
Якщо це те, що сказав Ошіно, експерт, то я думаю, що мені не потрібно хвилюватися.
Правильно. Кісшот зарозуміла, але вона вірна мені… вона може називати мене своїм слугою, але вона також, здається, бачить у мені того, хто врятував їй життя.
У такому випадку мені потрібно відповісти тим же. Відповісти довірою на довіру… цього вимагають стосунки, засновані на довірі.
— Тож, як ти думаєш, мала вже закінчила їсти?
— Так… думаю так. Мені потрібно буде запитати її про мого наступного супротивника… Епізода.
Я відчинив двері класу й повернувся всередину.
Кісшот Ацеролаоріон Гартандерблейд, яка виглядала як десятирічна дівчинка, трансформувалася, напевно, у дванадцятирічну дівчинку.
Вона виросла.
Вона вже більша, ніж востаннє, коли я її бачив.
