Равлик Майой - 009

Епілог, чи, радше, кульмінація цієї історії.
 
Наступного дня мене, як завжди, розбудили мої молодші сестри Карен та Цукіхі. Той факт, що вони це робили, здавалося, вказував на те, що мої вибачення, а по суті заява про безумовну капітуляцію спрацювали, безпечно розвіявши їхній гнів. Це, або, можливо, моя обіцянка, що хоч я й не зміг нічого зробити до Дня матері цього року — то я за жодних обставин не покину меж нашого дому наступного року. Хай там як, але був понеділок. Нічого особливого, найзвичайнісінький будній день, який тільки може бути. Я легко поснідав і вирушив до школи. Не на своєму гірському велосипеді, а на звичайному. Коли я подумав, що сьогодні день, коли Сенджьоґахара повернеться до школи, мої ноги легше закрутили педалі. Але коли я спускався схилом недалеко від дому, я мало не зіткнувся з дівчиною, яка човгала вулицею, і поспіхом натиснув на гальма.
 
Чубчик такий короткий, що видно брови, волосся зав'язане у хвостики.
 
Дівчина, що стояла там, несла великий рюкзак.
 
— А... пане Аарраґі.
 
— Ти переплутала дві літери місцями.
 
— Вибачте. Обмовилася.
 
— Що ти тут робиш?
 
— О, ну, я... 
 
 
 
 
На її обличчі промайнув такий розгублений вираз, який можна побачити у нінджя, спроба якого прокрастися непоміченим зазнала невдачі, перш ніж вона зніяковіло усміхнулася.
 
— Ну, власне, завдяки вам, пане Араґаґі, я перетворилася з простої привидки на привидку-мандрівницю! Можна сказати, що це посмертне підвищення!
 
— А-ага...
 
Я був абсолютно приголомшений.
 
Хоч Ошіно Меме й був легковажним та легкодумним, але технічно все ж був експертом у своїй галузі, і я був упевнений, що навіть він знепритомнів би від такої недбалої, поверхневої та фантастичної логіки.
 
Втім, хоча в мене й не бракувало речей, які я хотів їй сказати, я також був у становищі, коли мусив щомиті турбуватися про свою відвідуваність, а це означало, що я мав вчасно потрапити до школи. Я обмежився парою реплік, сказав «Бувай» і знову сів на велосипед.
 
Саме тоді вона сказала мені.
 
— Ем, пане Арараґі? Я думаю, що якийсь час блукатиму цією місцевістю, тож…
 
Ось це, від тієї дівчини.
 
— Тож якщо побачите мене, то будь ласка, поговоріть зі мною.
 
Отже... так.
 
Гадаю, що це доволі чудова історія.