***
— …досі не розумію.
Десятилітній Оскар сидів, хвацько схрестивши ще дитячі ноги, і незадоволено вдивлявся в Карселя. Очевидно, він пишався їхньою довжиною: у двоюрідного брата ноги були коротші, хоча він також був на чотири роки молодший за юного кронпринца.
— Чому ти?
— …
Карсель звично роздратовано глянув на кузена, та все ж змовчав, вирішивши, що нічого доброго з цього не вийде. Він встиг отримати попередження від батьків, перш ніж увійти до палацу: «Так, принц Оскар поки поводиться незріло, однак саме йому ти повинен служити все життя як володареві».
Життя закінчиться зі смертю. А Карселя вже нудило лише від згадки про якісь пожиттєві обов’язки.
Тобто крім тієї Інес Балестени як дружини, він мусить до скону терпіти ще й свого інфантильного двоюрідного брата?.. І що, навіть батько Карселя має ставитися до нього, як до імператора?..
— Карселю Ескаланте де Еспоса.
— Що?
— Слова старшого брата для тебе якийсь жарт?
Як би не старався Оскар промовляти його довге ім’я урочисто, це звучало радше кумедно. Кілька років різниці в такому віці додають дорослості, але кронпринц — ще той кадр, і, попри свій високий зріст, зводив нанівець усю перевагу своєю базіканиною.
Принаймні в очах Карселя.
— Я теж не дуже знаю.
— Не дуже знаєш, серйозно? То це така твоя відповідь?
На людях Оскар мав розумний вигляд та прикидався врівноваженою дитиною, але Карсель дедалі більше переконувався у зворотному. Через звичку чіплятися до слів цей йолоп неодмінно втратить будь-яку підтримку своїх підданих згодом.
— Не знаєш — так і скажи, що тут складного? Народився із симпатичним личком, то думаєш, що можеш собі безтурботно жити? Не знаєш? Оце й усе?
— Кажу ж: не знаю. Справді!
— От саме в цьому твоя проблема.
Коли Оскар нервово провів рукою по своєму рудому волоссю, Карсель, що сидів навпроти нього, захлопнув книжку, яку вимушено тримав у руках.
— Раз не знаєш, то спробуй дізнатися. Ти коли виростеш, теж на запитання свого володаря мимритимеш: «Я не знаю», очі вирячивши, мов дурень?
— Ні.
Карселю просто не хотілося бути поруч з огидним кузеном. Він не міг повірити, що не позбудеться цього тягаря, навіть подорослішавши. Зараз Карсель пригадав слова імператриці Каєтани, сестри свого батька та матері Оскара.
Вона обіцяла племіннику, що той зможе робити все, що захоче, як тільки виросте. Але для цього спочатку треба виконувати те, що тобі не до вподоби — вчитися з цим дратівливим двоюрідним братом — і вчинками купити свою майбутню свободу.
Та реальність інша.
Коли Карсель подорослішає, він одружиться з холодною Інес Балестеною та допомагатиме кузенові, чий статус стане вищим за його нинішній. Родинний обов’язок, який хлопець планував нишком перекласти на молодшого брата Мігеля, з моменту заручин також мусив перейняти винятково він. Адже єдиній доньці роду Балестена неприпустимо вийти заміж за чоловіка, який не отримає герцогського титулу.
Завдяки цьому Карсель тепер був наступником голови дому Ескаланте. Як на зло, саме тоді в їхній родині вперше за сто п’ятдесят років народився кронпринц.
Усе в герцогстві Ескаланте оберталося довкола Оскара, і з-поміж «усього» зокрема Карсель, їхній старший син і спадкоємець.
Тож на додачу до небажаної нареченої йому доводилося проводити з кузеном ще більше часу, ніж раніше.
— Сеньйориті Балестені… Ти точно щось їй зробив, правда?
І водночас вислуховувати настільки абсурдні теорії змови, кинуті прямо в обличчя.
Карсель, зберігаючи спокій навіть перед безпідставними підозрами кронпринца, достойно, як десятки разів вчила його мати, ввічливо відповів:
— Мені шість, Ваша Високосте.
Від невинного шестирічного хлопчика ніхто не міг би сподіватися такої надзвичайної гідності… Карсель завжди випереджав однолітків. Що б не казали, намагаючись принизити, його хамовита наречена зі своїм неотесаним батьком.
Мабуть, кронпринц помітив самовдоволену усмішку, яка мимоволі з’явилася на обличчі Карселя, — його очі звузилися.
— А я про що? Тобі лише шість, а так поводишся!
— Мені скоро виповниться сім.
— То як ти смієш, шмаркле семирічна?..
Але ж він теж недалеко втік: Оскару десять…
— Невже ти не знав, що це дівчисько належить мені?
— Ваша Високосте, Інес не була вашою…
— Звідки в тебе стільки нахабства, щоб красти власність твого повелителя?
Від заручин Карселя з Інес минуло аж три місяці, а Оскар лютував так, ніби це трапилося вчора.
— Я помилую тебе заради дядька, тому відповідай. Чим ти причарував дівку Балестена?
— …
— Ну звичайно ж, у всьому винне твоє кляте обличчя. Я вгадав?
Ангельське лице Карселя затьмарила втома. Цей вираз зовсім не пасував дитині, та декому, зрештою, личить усе.
— Я нічого не…
— О, невже? А не ти постійно тинявся біля неї? Хизувався своєю солодесенькою пикою.
— …
— Трупа поїхала, а блазень лишився, — буркотливо кинув убік кронпринц. Він також успадкував від імператора правильні риси лиця, тому й зараз приваблював увагу своєю статечністю. Проте Оскару добре відомо, що жодне обличчя не здатне конкурувати з нелюдською красою кузенового.
— Це все через Її Величність… даруйте — завдяки Їй.
— Інес мала стати невісткою імператорської родини. Вона народжена не за вбогим маєтком Ескаланте доглядати.
Саме мати кронпринца — імператриця Каєтана — прагнула укласти династичний шлюб із домом Балестена, щоб створити надійний союз. З цих міркувань вона нав’язала Карселя як друга по іграх для Інес.
Одного дня дочка герцога Белестени привселюдно заявила, що їй «смерть миліша за шлюб з кронпринцом», відмовившись від заручин з Оскаром. «Якщо вже я мушу вийти заміж, то краще за того хлопчиська» — сказала Інес і вказала на Карселя, який просто сидів собі та нічого не розумів. Каєтана, ніби лише цього й чекала, привела до неї свого племінника. Імператриці вистачило безсоромності пускати пил в очі дітлахам розмовами про те, що передусім шлюб має робити щасливою жінку — тоді таким буде й чоловік.
Якби Карсель був трохи старший, він би помітив тітчину неприховану радість: Каєтана, оманливо люб’язна, навіть не дорікнула дівчинці за зневагу імператорського сина зухвалою відмовою, а прощебетала: «Звісно, вибирай кого хочеш».
Імператриця потребувала союзу з домом Балестена, однак аж ніяк не хотіла мати справу з їхньою похмурою донькою. Інес — цінна шахова фігура, і все ж не настільки, щоб віддати їй власного сина.
Карсель — зручний місток між родами. Таким чином можна тримати Інес Балестену достатньо близько для зміцнення альянсу з її домом, та водночас на тій відстані, з якої дівчина не лізтиме в імператорські справи.
Позаяк Карсель був надто малим, щоб розгледіти справжню причину, він просто почувався скривдженим. Якби хлопчик знав про придворні інтриги, які зумовили цей шлюб, йому стало б ще образливіше.
— Ваша Високосте, вибір за Інес.
— Через твою мармизу вона назавжди втратила шанс опинитися на вершині імперії. Одне хибне рішення… Ти взагалі усвідомлюєш, як занапастив життя тієї дівчинки?
Нісенітниця. Він занапастив життя Інес? Навпаки хіба що… Карсель рішуче похитав головою. Оскар зітхнув, потерши чоло.
— …вона відкинула мене заради отакого недоумка? Ця бісова ворона…
— …ви не кохаєте Інес?
— Кохає? Хто?
— Ваша Високість.
— Я? Оту ґаву?
— …ви хотіли Інес.
Так сильно, що аж знущався з людей. Оскар на слова Карселя зненацька вибухнув сміхом, неначе почув гарний жарт.
Нареготавшись, кронпринц з ноткою самовпевненості глянув на кузена, мов на малу наївну дитину.
— Карселю, кохати та хотіти — не одне й те саме, — він кивнув, а потім гордовито підпер підборіддя. Здавалося, хлопець почувався в такі моменти дуже дорослим. — Я хочу одружитися з Інес Балестеною. Кохати її для цього не треба.
Оскільки Оскар ненависний Інес — його думка тут ролі не грала, однак Карсель прикусив язика та лише схилив голову набік, ніби в нього зостався крихітний сумнів.
Кронпринц пирхнув.
— Адже серед жінок, з якими ми можемо побратися, ніхто не має кращого родоводу, ніж вона.
Карсель знав, що з-поміж шанованих дворянських родин, що належали до Гранд де Ортега, тільки п’ятеро були герцогськими домами найвищого рангу, а з них Інес Балестена — єдина дівчинка їхнього віку.
Хлопець чи ні — байдуже, право обирати закріплено за тим, хто має більшу цінність через свою винятковість. Імператорська родина не могла примусити Гранд де Ортега до чогось силою, враховуючи їхній статус, тому кронпринц вперше в житті скуштував смак розчарування. А на Карселя вмить натягнули нашийник.
— Ти цілком міг би одружитися з моєю молодшою сестрою…
— …ні, я не хочу.
— Моя сестра подобається тобі менше, ніж Балестенова ворона?
І це не дивно. Взяти за дружину кузину — надзвичайно бридко… Коли Карсель кивнув, Оскар криво посміхнувся та забрав руку з-під підборіддя.
— Схоже, ворона припала тобі до душі. Не очікував.
— Якщо однаково доведеться провести разом усе життя…
Вже на третьому місяці заручин Карсель щодня намагався приборкати свої почуття. Оскар скривив губи в усміху.
— Тепер я хочу володіти нею ще сильніше.
Дійсно, важко ж прожити все життя, покладаючись виключно на власне обличчя… Кронпринц підвівся, бурмочучи собі під ніс слова, що, мабуть, більш властиві літній жінці, а не йому.
— Добре. Ходімо подивимося на твою ґаву.
— ?..
— До вашого повноліття ж ще багато часу, — Оскар зарозуміло кинув таку багатозначну фразу, немов на мить став дорослим.
канал, де є все, що пов'язано з цією роботою [заходимо, не соромимось]
