Мета

Розділ 79 - Зів'ялий і процвітаючий

Фен Сюєлі запідозрив, що з нього посміялися. Будь-хто інший вказав би на сцену на подвір'ї й запитав у Нін Хуайшаня: «Це те, що ти називаєш забути все зі свого минулого?» Однак Фен Сюєлі так не зробив. Кожен, хто мав справу з Нін Хуайшанем у місті Чжаоє, знав, що він був прямолінійним, йому було дещо складно обдурити інших. Тож Фен Сюєлі миттєво зрозумів, що амнезія, ймовірно, була справжньою. Питання було лише в тому, скільки він забув, а скільки пам'ятав. Чи справді Ву Сінсюе і Сяо Фусюань, які зараз оточують дерево, щось знають, чи просто здогадуються, це ще треба було з'ясувати. Тож Фен Сюєлі швидко відновив самовладання. Він все ще поводився ввічливо і, здавалося, все ще дотримувався правил етикету клану Фен.  Він кивнув і вклонився до Ву Сінсюе. — Я не очікував, що в холодний зимовий місяць Ченчжу насправді буде вітати гостей на подвір'ї. — Пейзаж на подвір'ї гарний, він приваблює багатьох осіб. Останніми днями місто Чжаоє гуде навколо моєї резиденції, створюючи справжній переполох. Ву Сінсюе, одягнений у простий одяг, виглядав елегантним і високим, майже зливаючись з пейзажем.  Він глянув на високе дерево, а потім на Фен Сюєлі й оцінив його поглядом з ніг до голови. — Хіба ти не прийшов сюди, щоб милуватися краєвидами? Від цих простих слів серце Лиса прискорено забилося! Як вони могли продовжувати розмову після цих слів, щойно переступивши поріг? Цілком ймовірно, що спалахне бійка. Лис стиснув руків'я свого меча. Коли ж Ву Сінсюе закінчив говорити, він трохи звузив очі, ніби жартуючи, але не роблячи жодного кроку, що збило Лиса з пантелику. Він краєм ока глянув на свого молодого пана і побачив, що Фен Сюєлі все ще тримає ліхтар, а вогник свічки навіть не мерехтить. Він був спокійний і зібраний. Фен Сюєлі відповів так, ніби відповідав на дружню розмову: — Справді. Лис: "..." Він озирнувся на Фен Сюєлі й почув, як той безсоромно зізнався: — Будинок, який самозапечатав себе на понад двадцять років і стоїть без господаря, неприступний, як фортеця, пробудить у будь-кого цікавість дослідити те, що знаходиться всередині. Не дивно прийти сюди, щоб подивитися на краєвид. Фен Сюєлі говорив спокійно й невимушено, наче він, як і всі інші демони міста Чжаоє, не відав ні про божественне дерево, ні про будь-які таємниці. Його просто цікавила ця загадкова обитель, і він скористався відсутністю Ченчжу, щоб дослідити її. У місті Чжаоє це було цілком звичайною практикою. Його манера мови природно несла в собі відчуття спокійної впевненості. Навіть найбезглуздіші слова, що виривалися з його вуст, звучали переконливо. Навіть Лис, вислухавши його, мимоволі кивнув, визнаючи логічність його слів. Фен Сюєлі продовжував: — Якщо господаря немає вдома, приходити - це вторгнення. Якщо господар вдома, тоді це візит. Я прийшов у гості до Ченчжу, а оглядати краєвиди є другорядним. Ву Сінсюе кивнув, все ще примружившись, і сказав: — Візит зазвичай вимагає попереднього знайомства. Здається... я ніколи не бачив вас раніше? Однак ви швидко впізнали мене, назвавши "Ченчжу", як тільки увійшли. Серце Лиса знову стиснулося. Він знав, що його молодий пан відправив сюди шпигуна, але, почувши слова Ву Сінсюе, він або виявив його, або намагався виявити в цьому напрямку. Лис знову подивився на молодого пана. Він побачив, як погляд Фен Сюєлі пройшов крізь коридор і тіні дерев, зупинившись на двох людях у дворі. Він на мить замовк. У той момент це викликало у Лиса відчуття відчуженості. Це було так, ніби троє людей, що стояли по різні боки двору, колись зустрічалися, знали один одного і, можливо, навіть мали взаємодію і зв'язки, але тепер вони стали чужими, вимовляючи слова на кшталт: «Ми ніколи в житті не зустрічалися». Однак ця ілюзія швидко розвіялася. Тому що Фен Сюєлі заговорив. — Боюся, що навіть люди за межами міста Чжаоє чули, що Ченчжу ніколи не носить меча. Хоча ми ніколи не зустрічалися, вас все одно дуже легко впізнати. Поки він говорив, його погляд ковзнув по Сяо Фусюаню з мечем у руці. Для Фен Сюєлі впізнати Ву Сінсюе, який був без меча, було легко, але він не повинен був одразу впізнати Сяо Фусюаня. Зрештою, в минулому він був лише наймолодшим сином клану Фен, щонайбільше він лише читав реєстри безсмертних. Малюнки в реєстрах сильно відрізнялися від реальних людей, тож він не повинен був його впізнати. Тож Фен Сюєлі зробив паузу і сказав: — Я не знаю, хто це... Він сказав це недбало, щоб виглядати більш схожим на "Фен Сюєлі". З давніх-давен безсмертні та демони протистояли один одному. Жоден безсмертний не зізнається, що був у місті Чжаоє. Він очікував, що Сяо Фусюань вигадає фальшиве ім'я, і тоді на цьому привітання закінчаться. Але несподівано людина з мечем підняла повіки й холодно промовила два слова: — Сяо Фусюань. Фен Сюєлі: "..." Лис: "..." Гаразд, це не можна було замовчувати. Вроджена усмішка на обличчі Лиса, незмінна протягом десятиліть, ледь не розбилася вщент. — Безсмертний Сяо Фусюань? – Лис стишив голос, — Хіба він вже не... помер? Сяо Фусюань озирнувся і низьким тоном сказав: — Про тих, хто помер, ходить багато чуток. Однак, скільки з них правдиві? Лис: "?" Що це означало? Він вже збирався заговорити, коли раптом краєм ока помітив, як тьмяно мерехтить ліхтар у руці його молодого пана. Обернувшись, він побачив Фен Сюєлі, що пильно вдивлявся у світло ліхтаря. Його очі, заховані в тіні, здавалися невиразними. Серце Лиса знову безпричинно закалатало. Він відчув, що слова Сяо Фусюаня, здавалося, зачепило щось у свідомості його молодого пана. З цього моменту його повіка почала сіпатися, що не віщувало нічого доброго. Чесно кажучи, перед тим, як вирушити до "Де не сідають горобці", хоча план молодого пана й здався йому дещо несподіваним, Лис встиг подумки зважити всі за і проти. В резиденції горобця, на його думку, існувала лише одна людина, якої дійсно слід було остерігатися - це був Ву Сінсюе. З Нін Хуайшанем та Фан Чу йому вже доводилося мати справу, і він добре знав їхні сильні та слабкі сторони. Завдяки "очам", які його молодий пан встановив у резиденції, вони мали певні переваги. Проте тепер, коли до справи долучився Сяо Фусюань... Як вони мали впоратися з цим? Якби Лис не звик бути слухняним і не зважав на своє обличчя, він міг би витягнути Фен Сюєлі назад за ворота. Але зараз відступати було нікуди... Тому що Лис побачив, як постать його молодого пана злегка ворухнулася, ніби схиливши голову, тихо зітхнув. Коли він підняв очі, то замість того, щоб відступити, пішов уперед, піднявши ліхтар і ступивши на подвір'я. — Молодий пане? - тихо покликав Лис. Фен Сюєлі кинув у відповідь: — Ти можеш повертатися до особняка. Почувши ці слова, Лис не на жарт запанікував. Звісно, він не став повертатися, а пішов слідом за ним. Він хотів запитати Фен Сюєлі, що саме той має намір робити, але запитувати тут було не зовсім доречно. Тож він міг лише міцно стиснути меч в руці, готовий завдати удару з максимальною швидкістю, коли це буде потрібно. Демони рідко дотримувалися формальностей. У звичайній ситуації хтось інший, можливо, проігнорував би коридор і пішов би прямо через червоні лаковані колони, опинившись посеред двору в один крок. Але Фен Сюєлі так не зробив. Він виглядав розслабленим, наче справді просто завітав до старого друга. Тримаючи ліхтар, він піднявся сходами, зробив два повороти вздовж коридору. Увійшовши на подвір'я, Фен Сюєлі сказав: — У мене є деякі сумніви в голові, не знаю, чи варто їх озвучувати, чи ні? Ву Сінсюе вигнув брову і подивився на нього. Фен Сюєлі сказав: — Всі в місті Чжаоє дуже цікавляться цим маєтком, всі хочуть знати, які саме таємниці приховує це місце, ходять навкруги, не в змозі з'ясувати це протягом десятиліть. А тепер... Він подивився на Ву Сінсюе і Сяо Фусюаня, і сказав: — Коли тут, на подвір'ї, стоять Ченчжу та безсмертний Сяо Фусюань, чи не боїтеся ви, що я можу з'ясувати, що є найціннішим у цьому маєтку? На це Ву Сінсюе розсміявся. Коли сміх вщух, він спокійно запитав: — Хіба ти не тому тут? - він трохи помовчав, а потім сказав, — Я не помилився, чи не так, безсмертний лідер Міну? У ту мить, коли пролунали слова «безсмертний лідер Міну», на величезних просторах резиденції запанувала оглушлива тиша, в якій можна було почути, як падає шпилька. Лис так різко повернув голову, що мало не скрутив собі шию. Широко розплющеними очима він дивився на людину, за якою слідкував майже сто років. У його голові нескінченно тріщав грім. Коли він прийшов до тями, то почув власний недовірливий голос, який запитав: — Хто? І не тільки він. У закутках "Де не сідають горобці", після того, як Нін Хуайшань помітив щось дивне у "Фан Чу", він боявся, що цей "Фан Чу" замислив щось погане і зробить щось з Ву Сінсюе і Сяо Фусюанем. Він збирався знайти спосіб стримати фальшивого "Фан Чу", не попередивши інших. Але не встиг він зробити й кроку, як почув, що хтось постукав у ворота резиденції. Той, хто прийшов, був не хто інший, як той клятий Фен Сюєлі! Оскільки Фен Сюєлі увійшов до резиденції горобця, як він міг просто сидіти й нічого не робити?! Тож Нін Хуайшань більше не переймався роздумами й кинувся у двір. В результаті він почув: «Безсмертний лідер Міну». Він спіткнувся і незграбно впав вперед, перечепившись через власні ноги. На жаль, він занадто поспішав, впавши прямо на Фен Сюєлі. Нін Хуайшань заплющив очі й закам'янів на місці, подумавши, що замість того, щоб остаточно осоромитися, він повинен прикинутися, що починає підступну атаку! Темна енергія швидко збиралася між його пальцями, коли він готувався завдати смертоносний удар по Фен Сюєлі, як у старі часи. Але він все ще був на крок повільніше. Перш ніж він зміг атакувати, перед його очима вже промайнула біла пляма. Це мала бути долоня Фен Сюєлі, що тягнулася до його голови. У ту мить час, здавалося, тягнувся нескінченно, і Нін Хуайшань виразно відчув дотик чужої долоні до свого чола. Він інстинктивно напружився всім тілом, готуючись до сильного удару. Але несподівано рука просто притиснулася до його чола. Нін Хуайшань був спантеличений. Якби сторожові стовпи Церемоніального павільйону Безсмертної Столиці були ще живі, вони б точно відчули дежавю, побачивши цю сцену.  Коли Юнь Хай вперше зустрівся з Міну Хуа Сінем, все було саме так: Юнь Хай гнався за куницею по коридору, мало не врізавшись у гостя, але Хуа Сінь поклав долоню йому на чоло, запобігаючи падінню. Лише за сотню років старі друзі зникли, а їхні обличчя стали невпізнанними. У той момент, коли Фен Сюєлі підтримував Нін Хуайшаня, він також зупинився. Невідомо, чи ця сцена нагадала йому якісь давно забуті спогади, чи він просто був здивований власною реакцією. Опустивши очі, Фен Сюєлі сказав: — Кажуть, що Безсмертна Столиця зруйнована, безсмертних більше немає. Де у світі ще залишився Міну Хуа Сінь? Хіба він... не помер? Договоривши, він крутонув рукою. Нін Хуайшань відчув силу долоні на своєму чолі, і його зіниці звузилися. Наступної миті шалений порив вітру обхопив його ззаду, силоміць відірвавши від Фен Сюєлі. Коли він прийшов до тями, то вже приземлився біля Ченчжу і Тяньсю. — Ти дійсно щось з чимось. Я замкнув тебе в будівлі, щоб ти поміркував над своїми вчинками, але ти весь час думав про те, щоб відчинити двері. Хіба я дозволив тобі вийти? – тихо промовив Ву Сінсюе, навіть не подивившись на нього. Нін Хуайшань був збентежений. — Ченчжу, що саме тут відбувається? Як Фен Сюєлі став Міну?! Ще більше він не міг зрозуміти, що навіть якщо інша сторона дійсно була Міну Хуа Сінем, навіщо розкривати це так раптово? Навіть коли він помітив щось не так з "Фан Чу", він знав, що не варто відразу попереджати, найкраще вибрати відповідний час, щоб застати супротивника зненацька і вбити його. Не було ніякого сенсу в тому, що Ченчжу і Тяньсю не подумали про це. *** Ву Сінсюе, звісно, подумав про це, але він вирішив цього не робити, навпаки. Він і Сяо Фусюань провокували Фен Сюєлі кожним реченням. Він хотів спровокувати Фен Сюєлі до дії. Якщо іншою стороною був Хуа Сінь, то він, мабуть, витратив багато років, дослідив багато речей і вклав багато домовленостей, перш ніж позичити тіло Фен Сюєлі, щоб зачаїтися в місті Чжаоє і націлитися на це божественне дерево в резиденції горобця.  Це було нелегким завданням – пробудити божественне дерево на подвір'ї "Де не сідають горобці". Згідно зі здоровим глуздом, він, мабуть, поставив цю справу в самий кінець свого загального плану. Тож Ву Сінсюе довелося провокувати іншу сторону. Відкрито розкриваючи титул "Міну", вони намагаються сказати "Фен Сюєлі": Приховувати це більше немає сенсу. Після того, як його визнають як "Міну Хуа Сінь", все місто Чжаоє буде в стані підвищеної бойової готовності, і другого шансу не буде. Якби він хотів діяти, то кращого часу, ніж зараз, не було б. Тож Хуа Сінь мав зробити хід сьогодні, хотів він того чи ні. І як тільки Хуа Сінь зробить крок, він неминуче залишить якісь підказки. Він міг би використати це, щоб з'ясувати деякі речі, яких він досі не знав, не пам'ятав або які були приховані. Цей метод був дещо ризикованим, але, пройшовши шлях від Лінвана до лідера демонів міста Чжаоє, він, мабуть, і в минулому не цурався ризикованих вчинків. *** Скориставшись можливістю притягнути Нін Хуайшаня до себе, Ву Сінсюе нахилився в бік, залишивши спину відкритою. Це була лише мить, але її вистачило, щоб хтось, хто чекав на цю можливість, скористався нею. Нін Хуайшань закричав: — Обережно, Ченчжу! Фан Чу, він... Перш ніж він встиг закінчити говорити, "Фан Чу" вже витягнув свого меча і кинувся на відкриту спину Ву Сінсюе. Це був не справжній Фан Чу, тому швидкість його меча та імпульс набагато перевершували справжнього Фан Чу. Цей удар був швидким, як блискавка. Будь-хто непідготовлений просто не зміг би зреагувати вчасно. Але в цей момент, стоячи спиною до меча, Ву Сінсюе підморгнув Сяо Фусюаню.  Він нахилив голову і промовив: — Настав час безсмертному Тяньсю врятувати мене. Його губи тільки-но ворухнулися, як Сяо Фусюань вже стрімко рушив вперед. Пронизлива аура, унікальна для Тяньсю, пронеслася над ним. Коли вона промайнула повз нього, Сяо Фусюань вже стояв за його спиною. Тоді пролунав гучний брязкіт. Це був звук зіткнення двох мечів, що відлунював у небі, проносячись над усією резиденцією горобця, наче бурхливий шторм. Навіть густий сніг, що накопичився на високому дереві, в одну мить був зметений і злетів у блакитне небо. Наступної миті сніг посипався вниз, огорнувши все подвір'я. У той момент, коли Сяо Фусюань заблокував удар, який був націлений на Ву Сінсюе, ніхто не спостерігав за високим деревом. "Фен Сюєлі" скористався шансом і підійшов з ліхтарем. Він був схожий на клаптик туману у дикому вітрі. У вихорі снігу він простягнув руку і поклав долоню на землю біля основи гігантського дерева. А інша рука, в якій він тримав ліхтар, в ту ж мить сильно здригнулася. Вогонь всередині лампи раптово спалахнув, вистріливши вгору на десятки ярдів у висоту й утворивши навколо нього вогняну стіну, заблокувавши всіх, хто був зовні. Полум'я досягло приголомшливої висоти, що забарвило половину неба в багряний колір. Він провів двадцять п'ять років у місті Чжаоє, ретельно вибудовуючи стрій навколо "Де не сідають горобці". Він не знав, що Ву Сінсюе зробив з божественним деревом, щоб воно втратило свою духовну енергію і божественність. Але йому насправді не потрібно було знати подробиць. Оскільки дерево втратило свою божественність, то нехай воно знову ним оволодіє. Наділення дерева безсмертною енергією по суті нічим не відрізнялося від наділення людини безсмертною енергією. Це був той самий принцип, що й "посвячення". Хоча це тіло не мало безсмертної сили, і він не міг по-справжньому здійснити "посвячення", він міг досягти чогось "близького" до цього. Щобільше, дерево залишалося деревом, вроджена божественність все ще була там. Йому не потрібно було нічого "посвячувати". Достатньо було просто досягти чогось "близького" до цього. Навіть якщо це було лише на день чи на мить, поки божественне дерево існувало, він міг скористатися ним, щоб досягти всього, що завгодно. Усе, що було потрібне для підготовки до посвячення, він уже давно розташував навколо "Де не сідають горобці" - ці гральні будинки, таверни, борделі під будівлями. Під ними були всі камені для формування, які він закопав раніше. Тепер йому залишалося лише написати останні руни на цьому клаптику землі, зв'язати їх кров'ю, і все буде зроблено. Його пальці торкнулися землі, кров просочилася з його довгих пальців і вбралася в землю. Коли він малював руни, формація навколо "Де не сідають горобці" загуркотіла, повільно починаючи циркулювати... *** Сяо Фусюань і Ву Сінсюе хотіли лише скористатися можливістю перевірити, які заходи він прийняв, і не мали наміру дозволити йому завершити все до кінця. Тож вони навмисно підставилися під удар, пропустивши перший хід, а потім одразу ж розвернулися. Під золотистим світлом рух меча супроводжувався шаленим поривом вітру, який ось-ось мав розрубати височенну вогняну стіну навпіл. Але в цю мить дещо змінилося. Раніше вони дивувалися, чому "Фен Сюєлі", знаючи, що вони "двоє проти одного", все ж наважився прийти. Лише тепер з'ясувалася причина. Три стуки, які "Фен Сюєлі" зробив, коли вперше прийшов до резиденції горобця, було чутно голосно і чітко майже по всьому місту Чжаоє. Так у місті закрутилися вихрі. Колишній і новий Ченчжу протистояли один одному. Інші демони, природно, не брали безпосередньої участі в конфлікті. Всі вони трималися на відстані, але насправді ніхто з них нікуди не пішов. Вони все ще уважно стежили за кожним рухом. Бо добре знали, що незалежно від того, хто візьме гору - Фен Сюєлі чи Ву Сінсюе, обидві сторони будуть ослаблені після цього протистояння. Чи мало значення, хто мав перевагу? Це не мало значення. Найбільше вони хотіли, щоб обидві сторони зазнали втрат. Тоді вони могли б отримати вигоду з ситуації. Якщо помирав хоча б трохи сильніший демон, його дух, плоть, шкіра і кістки, безсумнівно, були б поділені між іншими. Зрештою, це великий виграш, набагато легший, ніж невтомні тренування вдень і вночі. Хто б не піддався спокусі? Тим більше, що в протистоянні тепер брали участь колишній і новий Ченчжу. Це були два демонічні лорди. Якщо їм вдасться ще й поділити цю здобич, це буде несподіваною удачею. Для них, що б не сталося, вони зможуть отримати з цього вигоду. Як можна встояти перед таким азартом? Тож хоча гральні заклади й таверни були більш ніж наполовину порожні, густа демонічна енергія швидко збиралася в місті, наче темні хмари в холодну ніч. Навіть ті, хто все ще розбишакував у смертному світі, почувши цю новину, повернулися до Чжаоє. Це відрізнялося від того, що відбувалося раніше, коли вони просто спостерігали. Всі ці демони укладали свої власні таємні домовленості, готові до будь-якої нагоди. Тож усе місто Чжаоє впало в напружений стан бойової готовності. Можливо, вони самі того не усвідомлювали, але мимоволі почали рухатися разом з Фен Сюєлі, стаючи прихованою допомогою. Окремо, будь-яка з домовленостей цих демонів не принесла б великої загрози Ву Сінсюе чи Сяо Фусюаню. Деякі з них могли б спричинити трохи неприємностей, а деякі були просто для показухи. Але в міру того, як ці різноманітні комбінації накопичувалися шар за шаром навколо резиденції горобця, незліченні, схожі на хмари, зібрані демонічні енергії виробляли ще один ефект... Кажуть, що безсмертні та демони відштовхували один одного. Демонічна енергія, утворена зібранням тисячі демонів поблизу міста Чжаоє, впливає на безсмертну енергію. Цей вплив був невидимим, але сам безсмертний був найбільш чутливим до цього. Тож коли Сяо Фусюань вже був готовий розсікти вогняну стіну, імпульс його меча на мить застиг. Його брови нахмурилися, вираз обличчя миттєво став холодним. І в цю мить здавалося, що "Фен Сюєлі" поспіхом намалював на землі останній штрих. Урочиста церемонія посвячення цього височенного дерева була нарешті завершена. Золоте світло виходило з долоні "Фен Сюєлі", розтікаючись, як вода, по ґрунту і корінню дерева, звиваючись вгору. Золоте світло майже перетікало в руни на стовбурі дерева, але в той момент, коли мазки мали з'єднатися, воно раптом розсіювалося. Ніби з якихось причин це "посвячення" не мало на нього ніякого впливу. "Фен Сюєлі" тихо пробурмотів: — Як це може бути... Так не повинно бути. Поки це дерево існує, ця формація мала б працювати. Але чому не спрацювало? Він додав ще одну руну. Гігантське дерево затремтіло, але мазки так і не змогли з'єднатися і повністю розійшлися. "Посвячення" все ще не могло бути завершене. Але він не побачив, що позаду нього, за стіною вогню, одна з рук Ву Сінсюе раптом стиснулася. Ву Сінсюе подивився вниз і побачив, що на обох його зап'ястях проступили ледь помітні руни. На одній руці вони йшли вверх, а на іншій - у зворотному напрямку. На руці з потоком вверх продовжувала відбуватися та сама реакція, що й на гігантському дереві. Сяо Фусюань помітив це. Здавалося, він завжди вмів помічати такі речі... Він повернув голову і, побачивши руни на руках Ву Сінсюе, його погляд потемнів, а губи стали безбарвними. — Це... - низький голос Сяо Фусюаня звучав дещо хрипко, — Розділення душі? Коли два слова «розділення душі» долинули до Ву Сінсюе, його розум раптово застиг. Ніби все навколо перестало існувати, він перенісся в той момент, коли власноруч викарбував на собі ці руни. "Фен Сюєлі" був вкрай спантеличений, не знаючи, що зробив Ву Сінсюе, щоб божественне дерево повністю втратило свою божественність і енергію, затихло на цілих триста років. Він продовжував загадуватися над питанням, чи була це ще одна печатка? Чи на божественне дерево було накладено якийсь захист? Насправді це не було ні тим, ні іншим. Це було розділенням душі. Ву Сінсюе відокремив душу божественного дерева, розділивши його навпіл. Легенда каже, що божественне дерево завжди було наполовину засохлим, наполовину квітучим. Він розколов його посередині. Квітуча половина в резиденції горобця виросла в пишне високе дерево, на яке не сідала жодна пташка. А засохла половина... Вона охоплювала тридцять три шари Північної території Цанлан. Це було сіро-біле всохле дерево, біля якого він стояв, коли вперше прокинувся. Того дня, коли він розплющив очі, все було, так само як тоді, коли він прийняв людську подобу на божественному дереві. Однак над його головою не падав цвіт, а під ногами не було галасливого ринку. Було лише холодне озеро Північної території Цанлан.