Мета

Ву Сінсюе запитав:

— Хто це в таку годину?

Сяо Фусюань розгорнув паперовий талісман і показав йому напис: "Фен Сюєлі".

Ву Сінсюе виглядав здивованим.

— Ми щойно говорили про нього, а він сам з'явився.

Згадавши про "ввічливий стукіт", він запитав Сяо Фусюаня:

— Хоча я не можу до кінця пригадати, але гадаю, що в місті Чжаоє не так багато демонів, які стукають у двері, щоб завітати у гості. Це звичка Хуа Сіня?

— Стукати у двері - ні, - він потряс талісманом з іменною карткою в руці й промовив, — А це - так.

Ву Сінсюе виглядав ще більш здивованим, вигукнувши:

— Ти так добре його знаєш, чи часто він ходив до Південного Вікна?

Сяо Фусюань: "?"

Тяньсю рідко показував такий розгублений вираз обличчя. Ву Сінсюе захотілося розсміятися, але зараз був не час для жартів, тому він швидко заспокоївся.

— Просто запитав.

Це було трохи занадто випадково.

Тяньсю на мить замовк, а потім сказав:

— У всій Безсмертній Столиці була лише одна людина, яка сприймала Південне Вікно як відчинені двері, через які можна вільно приходити і йти.

Дійсно, в усій Безсмертній Столиці лише Лінван вільно ходив до Південного Вікна, інші ж не наважувалися заходити туди навіть раз на сто років. Тоді, як лідер Лінтай - Хуа Сінь мав лише кілька важливих випадків, щоб поспілкуватися з Тяньсю і Лінванем. Він справді ніколи не відвідував Південне Вікно. Проте він мав справи з іншими в Безсмертній Столиці, переважно офіційні з деякими формальностями, рідше приватні візити. 

Причиною того, що Сяо Фусюань знав про звички Хуа Сіня, це з того, що він чув від Юнь Хая.

***

Юнь Хай скаржився і раніше:

— Лідер Міну такий формальний, навіть коли приїжджає в гості. Кожного разу, коли він приходив до мого палацу, ворота були відчинені навстіж без жодних перешкод, але він все одно не входив. Він стоїть зовні, заклавши руки за спину, і наказував своїм слугам-старикам доставити до мого палацу іменну картку.

Юнь Хай розповідав про це недбало, напівжартома, жестикулюючи:

— Ці картки з іменами, не знаю, чи бачили ви їх раніше, шовкові або паперові з пресованим стеблом квітки, складені вдвічі, з повним ім'ям і причиною візиту. Це справді... справді...

Він ніколи не міг підібрати слів для цього, розсміявшись на півслові, а потім завжди закінчував зітханням:

— Я його учень, а він завжди такий ввічливий зі мною.

Тоді Лінван відповів:

— Я чув про нього кілька разів, але ніколи не бачив його на власні очі. Втім, лідер Міну, здається, не часто відвідує інших.

Почувши це, Юнь Хай знову повеселішав, підняв свою чашу вина й одним махом осушив її.

— Тоді, здається, я все ще маю деякі привілеї як учень.

Пізніше стало відомо, що Юнь Хай витратив дуже-дуже багато часу, перш ніж нарешті змусив формального Міну Хуа Сіня трохи змінити свою звичку, принаймні більше не залишати іменних карток при відвідуванні палацу Юнь Хая. Однак, відвідуючи інші палаци, він продовжував дотримуватися тих самих формальностей.

Несподівано після стількох років ця звичка анітрохи не змінилася стосовно інших.

Дивлячись на іменну картку в руці Сяо Фусюаня, Ву Сінсюе сказав:

— Хоча у світі смертних є чимало людей, які полюбляють роздавати іменні картки, це не може бути таким збігом кожного разу. Здається, моя попередня здогадка була правильною. Цей Фен Сюєлі, швидше за все Хуа Сінь, - Ву Сінсюе замислився, — Він справді зовсім не приховує цього.

Зазвичай, щоб запобігти викриттю своєї душі, людина змінює деякі особисті звички. Але поведінка Хуа Сіня здавалася дивною і суперечливою - ці звивисті формації були розташовані дуже обережно, але не схоже, що йому є діло до своїх звичок.

Чи була це впевненість у тому, що Сяо Фусюань і Ву Сінсюе знали його занадто мало, щоб розпізнати? Чи йому вже було байдуже, що його викриють?

Ву Сінсюе замислився, а потім запитав Сяо Фусюаня:

— Якщо наші здогадки правильні, і половина його душі знаходиться в тілі Фан Чу, а половина в тілі Фен Сюєлі, то якщо ми впустимо його, він знову стане цілісним. Які наші шанси, якщо він нападе?

— Він лише один.

— Звісно, двоє проти одного, ось що дивно.

Згідно з легендами, він убив Дванадцять Безсмертних з Лінтай. Незалежно від правдивості цих переказів, це безперечно свідчило про його неперевершену майстерність у бою. Наразі його стан був невизначеним: його мучив пронизливий до кісток холод, причини якого не вдавалося з'ясувати, а коли може статися рецидив, залишалося лише гадати. 

А Сяо Фусюань - не його справжнє тіло, і його свідомість, розділена на лінії минулого, шукаючи справжню душу Фан Чу. Обидва мали свої вади, що робило їх далекими від справжньої сили. Проте, Хуа Сінь також не перебував у вигідному становищі. Навіть якщо він вижив під час руйнування Безсмертної Столиці, він, ймовірно, отримав поранення. А розділивши свою душу навпіл, він створив формацію "життя за життя" для Юнь Хая, що, за логікою речей, повинно було призвести до таких самих серйозних втрат для нього самого.

Хоч як не крути, а двоє проти одного - Хуа Сінь опинився в невигідному становищі. Навіщо ж йому, будучи в такому становищі, так сміливо і відкрито приходити до воріт? Але зараз не було часу на глибокі роздуми. Вони обмінялися поглядами і вирішили відчинити ворота, щоб привітати гостя. Проте, коли Сяо Фусюань вже хотів було зняти бар'єр, Ву Сінсюе зупинив його, навмисно на мить затримавши гостя на вулиці.

***

Так звана затримка становила лише частку секунди, але для уважних вона мала інше значення.

Побачивши, що доставлена іменна картка все ще залишається без відповіді, Лис знизив голос звернувшись до Фен Сюєлі:

— Молодий пане, що, як вони вдають, що не бачили її, і відмовляться відчиняти бар'єр?

— Не відмовляться.

— Чому ні?

Фен Сюєлі спокійно відповів:

— Які обставини змусили б володаря міста Чжаоє запечатати себе за бар'єром і категорично відмовляти відвідувачам?

Лис миттєво зрозумів.

— Коли не може нікого бачити.

Коли ситуація була надто поганою, а відкриття бар'єра надто ризиковане.

Демони міста Чжаоє не були дурнями. Якщо вони завжди триматимуть двері зачиненими, це всі зрозуміють. Чи дозволять вони їм тоді спокійно залишатися всередині бар'єру?

Лис додав:

— А що, як вони вже почали підготовку всередині, чекаючи, коли ми увійдемо і станемо легкою здобиччю?

— Це теж було б непогано.

— Чому?

— Той факт, що їм доводиться приймати тимчасові заходи, щоб захистити себе в цій ситуації, свідчить про те, що їхнє становище хитке.

Лис кивнув, раптово зрозумівши.

Відтоді, як його молодий пан приїхав до міста Чжаоє, він завжди був таким. Злегка випромінював натяк на божевілля, але був спокійним і незворушним. Ніби він пережив усе на світі, від безсмертного до демонічного, і ніщо вже не могло його злякати.

Однак, замислившись на мить, Лис відчув, що щось не так.

— Молодий пане... Навіть якщо люди в маєтку опинилися в скрутному становищі, захисні заходи, яких вони вжили, все одно становитимуть певну небезпеку для нас.

— Якби це був ти, і тебе поранили, ти б захищав резиденцію чи себе?

— Себе.

— Ось і вирішено.

Лис виглядав спантеличеним.

Фен Сюєлі сказав:

— Я прийшов не вбивати.

Він прийшов не вбивати, а лише позичити силу дерева у дворі.

Після того, як Лінван дізнався про місцезнаходження запечатаного божественного дерева, воно безслідно зникло з забороненої зони. Спочатку він подумав, що Лінван ретельно знищив дерево, щоб запобігти майбутнім неприємностям. Згодом, доклавши значних зусиль, він з'ясував, що завдяки кармічному зв'язку, який існував між ним і деревом через його походження, Лінван не зміг його знищити. Отже, дерево все ще існувало, просто приховане Лінванем.

Він припустив, що дерево все ще перебуває в забороненій зоні, але якимось чином Лінван зробив його невидимим для інших. Лише набагато пізніше, ґрунтуючись на різних підказках, він знайшов велетенське дерево на подвір'ї резиденції "Де не сідають горобці". Це дерево нічим не вирізнялося з-поміж інших, окрім того, що росло в цій резиденції. Ніхто б не пов'язав його з божественним деревом, але воно дійсно ним було. Він не знав, які методи Лінван використав, щоб занурити дерево в триста років спокою, але воно стояло серед туманних хмар резиденції горобця, нічим не відрізняючись від звичайного стародавнього дерева.

Колись божественне дерево могли бачити лише ті, хто стояв на межі смерті. Тепер же воно стало доступним для кожного, хто переступав поріг резиденції "Де не сідають горобці". Проте, від колишньої величі й божественної енергії дерева не залишилося й сліду. Замість цього воно випромінювало лише безпросвітну тугу, що відлякувала навіть птахів, не даючи їм сісти на його гілки.

Йому хотілося просто розбудити це велетенське дерево. Він витратив стільки років, доклав величезних зусиль, ретельно все підготував, залишилося зробити лише кілька останніх кроків. Якщо йому вдасться розбудити це величне дерево, якщо божественне дерево знову з'явиться у світі, все інше стане набагато простішим. 

Отже, він прийшов не з метою вбивства, а лише з бажанням зробити крок до цього дерева.

Не більше.

І найбільшою перешкодою на шляху до пробудження дерева був сам Лінван. Так сталося, що нинішній Ву Сінсюе втратив усі свої спогади, повністю забувши про минулі події. За словами Нін Хуайшаня, він навіть не міг пригадати, як дерево з'явилося у дворі резиденції.

Це справді було благословенням небес.

З цією думкою золоте світло осяяло подвір'я. Під чіткий дзвін воріт, вони зі скрипом відчинились, широко розсунувшись в обидва боки. 

Фен Сюєлі підняв ліхтар у руці, освітлюючи шлях, а потім переступив через високий поріг.

Оскільки люди у дворі без вагань відсунули бар'єр, не створюючи йому жодних перешкод. Це викликало у Лиса тривогу. Він згадав, як вони довго вагалися, перш ніж відчинити двері, посилаючись на погане самопочуття, а тепер, здається, відчинили їх без жодних проблем.

Він стишив голос і покликав:

— Молодий пане.

Але молодий пан не відгукнувся.

Не те щоб Фен Сюєлі не почув, просто в ту мить він прижмурився і не міг відірватися від того, що бачив. Коли він увійшов у ворота горобця і постійний туман розвіявся, відкриваючи перед ним картину внутрішнього двору, він виявив, що легендарні лабіринти, схожі на коридори, зникли. Отже, як тільки він увійшов у ворота й обійшов кам'яну огорожу, не зробивши більше жодного кроку, він опинився прямо в центрі двору. 

Саме там стояло високе дерево. 

А двоє людей, які спочатку були в кімнаті, тепер стояли на подвір'ї. Ву Сінсюе стояв біля дерева, тримаючи в руках грілку, а Сяо Фусюань притулився до стовбура, тримаючи свій меч, і безвиразно дивився на нього. Під захистом цих двох, дерево, на яке не сідала жодна пташка, було надійно захищене.

Фен Сюєлі: "..."