На західній частині міста Чжаоє стоїть особняк, який вирізняється серед інших будинків. Перш за все, особняк був не дуже великим. У порівнянні з екстравагантними будинками інших демонів, які полюбляли хизуватися своєю розкішшю, цей особняк здавався таким, ніби його збудував хтось, хто щойно прибув до міста Чжаоє. Здавалося, що він мав бути тимчасовим, ніби власник знав, що не залишиться тут надовго, тому це схоже на тимчасове місце відпочинку. Інші демонічні особняки часто мали підземелля або басейни, де вони зберігають речі, про які не хочуть, щоб інші знали. Або ж великий сад, де вони ховають свої недоїдки. Цей особняк не мав нічого з цього. Він мав лише невелике подвір'я, оточене кількома кімнатами. По-друге, мешканці міста Чжаоє надавали перевагу темним кольорам. Міський пейзаж був наповнений відтінками коричневого, чорного, багряного і темно-червоного. Спочатку це було зроблено для того, щоб приховати плями крові, але згодом став улюбленим естетичним кольором багатьох демонів. Однак цей особняк був переважно синьо-білим. Синій був вишуканого, майже нефритового кольору, а білий не був чистим, а мав відтінок рожевого кольору квітки лотоса.
Коли цей особняк тільки з'явився, демони не знали, звідки він походить, і не могли втриматися від насмішок. Вони говорили:
— Що це таке? Якийсь вчений намагається заснувати школу в нашому місті? Подивіться на табличку зі словом "Етикет", що висить над дверима.
— Хто знає? Може, це якась пані з вищого класу, яка втомилася від цих фальшивих і нудних днів і вирішила приєднатися до міста Чжаоє.
— Сумніваюся. Ця будівля, і ці нефритові різьблені звірі-охоронці на вході - подивіться! У них навіть на лобі є трохи паразитів. Це одночасно огидно і дивно!
Демони стримали свої прокльони й продовжили:
— Та ні, це виглядає дуже схоже на стиль тих безсмертних кланів.
— Ти перебільшуєш. Який би заклинач прийшов сюди, щоб так оселитися!
— До речі, про заклиначів...
— Хм, це ж не... Фен, новий Ченчжу, чи не так?
Незабаром вони дізналися, що власником особняка дійсно був їхній новий Ченчжу Фен Сюєлі. Довгий час ці демони уникали проходити перед особняком, побоюючись, що їх потягнуть на допит.
Демони в місті Чжаоє завжди відчували певний страх перед своїм Ченчжу, але цей страх був не зовсім однаковим. Наприклад, за часів правління Ву Сінсюе ніхто не наважувався наближатися до його резиденції "Де не сідають горобці", але під час правління Фен Сюєлі на посаді Ченчжу, вони лише злегка уникали його. Це тому, що в очах багатьох демонів, перехід на посаду Ченчжу Фен Сюєлі не вселяв упевненості, і його місце не було таким безпечним.
Жителі міста Чжаоє ніколи не приймали людську валюту, золото, срібло чи ювелірні вироби. Вони віддавали перевагу духовним камінцям і духовним артефактам, оскільки це було більш корисно для їхнього розвитку. Коли Фен Сюєлі зупинився в заїжджому дворі, він використовував духовні камені та духовні артефакти, щоб заплатити за проживання, що було поширено між безсмертними заклиначами. Кажуть, що його слуга жменями виймав духовні камінці, а парчева торбинка була схожа на бездонну яму. Це не ті гроші, які могли б мати звичайні заклиначі. Пізніше демони міста Чжаоє провели таємне розслідування і виявили, що він був членом клану Фен. Нинішня глава клану Фен, Фен Цзюйянь, є його сестрою, а старший Фен Фей - його братом. Він був наймолодшим з того покоління і рідко з'являвся на людях, тому про нього майже ніхто не знав.
Демонічні мешканці міста Чжаоє регулярно мали справу з кланами безсмертних, і чим більший клан, тим сильніша ворожнеча. Наприклад, такі клани, як Хуа та Фен, вважалися давніми ворогами. Зважаючи на ці обставини, як вони могли прихильно ставитися до Фен Сюєлі? Тому, коли він зупинився в заїжджому дворі, на нього майже щовечора нападали. Майже кожен працездатний демон у місті Чжаоє наносив йому "візит", спочатку бажаючи дати йому скуштувати їхньої "гостинності" і змусити його пережити деякі труднощі. Однак, на їхній подив, жоден з тих, хто йшов "привітати" його, не повертався неушкодженим.
Отже, Фен Сюєлі пробув у заїжджому дворі цілий рік, і поки він залишався неушкодженим, мешканці міста Чжаоє накопичили певні образи. У місці, наповненому такою кількістю демонів, існувало одне просте правило: сила має владу. Той, хто був найсильнішим, ставав головним і вважався правителем міста. Однак демони, попри те, що зазнали втрат від його рук, не були задоволені. Вони вважали, що після падіння Безсмертної Столиці на них вплинули залишки безсмертної енергії, і вони були не в найкращому стані. Вони вважали, що Фен Сюєлі скористався цим. Щоб довести свою точку зору, деякі демони час від часу кидали йому виклик. Вони не шукали бійки, вони просто хотіли зіткнутися з ним обличчям до обличчя. Як тільки справа ставала для них кепською, вони тікали. Вони грали в ці котячо-мишачі ігри близько пів року, але так і не змогли завдати Фен Сюєлі ані найменшої шкоди. Згодом, через півмісяця, вони нарешті дізналися, що Фен Сюєлі був поранений! Однак це був не якийсь демон, а печатка, накладена резиденцією "Де не сідають горобці".
Відтоді всі в місті Чжаоє знали, що причина, через яку Фен Сюєлі зупинився в заїжджому дворі, а не побудував власний особняк, полягала в тому, що він хотів заволодіти місцем під назвою "Де не сідають горобці". Таким чином, вся увага демонів була прикута до резиденції "Де не сідають горобці". Вони щодня ламали голову над тим, що ж такого особливого було в цій резиденції, що так зацікавило Фен Сюєлі. Як наслідок, це призвело до зменшення кількості сутичок з Фен Сюєлі, що дало йому час і простір для того, щоб вилікувати відірвану руку, яка постраждала від резиденції горобця. Коли знову з'явилися новини про Фен Сюєлі, мова йшла про той "порцеляновий і нефритовий" тимчасовий особняк. Особняк і справді був дуже маленьким, ледь придатним для розміщення кількох осіб. Але для цієї дивної людини, Фен Сюєлі, цього було достатньо.
Пізніше за ним до міста Чжаоє переїхало чимало людей, але ніхто не зміг залишитися в його особняку надовго. Єдиним, хто залишився з ним, був слуга, який походив з клану Фен. Цей слуга був відомий тим, що мав незмінно усміхнене обличчя, і тепер він відомий як "Лис". У цей момент у просторому особняку "Етикет" перебували господар і слуга, які походили з клану Фен. Ті, хто бував в особняку "Етикет", знали, що всередині є кімната без дверей і вікон, лише з ширмою. Усередині кімнати були акуратно розставлені столи й подушки, і, на перший погляд, дуже схожа на людську академію. Однак, якби хтось із заклиначів побачив її, вони б виявили, що обстановка більше схожа на звичайну залу для учнів.
У цей момент столи в "залі для учнів" не були порожніми. За кожним столом сидів підліток. На вигляд їм було близько десяти років, з характерним для підлітків ростом і розвитком. Волосся у них було високо зав'язане, в руках кожен тримав по пензлику, а перед ними були розкладені довгі сувої[1]. Вони сиділи дуже неслухняно. Деякі з них сиділи, закинувши одну ногу на іншу, що виглядало трохи дико. Інші сиділи, схрестивши ноги, але при цьому постійно розгойдувалися вперед-назад і гралися пензлями, ніби таємно вправлялися у фехтуванні. Було зрозуміло, що це були молоді люди, які не мали терпіння для книг, але були захоплені фехтуванням.
Лис стояв збоку, кинув короткий погляд на юнаків і одразу ж відвів погляд. Щоразу, коли це траплялося, він завжди боявся дивитися надто уважно, бо ті підлітки не мали облич... Це була надзвичайно моторошна картина: семеро чи восьмеро молодих хлопців зайняли всі столи в "учнівському залі", жваво рухаючись, як живі люди. Однак вони не були живими людьми, і жоден з них не мав обличчя. Коли Лис вперше побачив їх, він навіть злякався. Тоді він запитав Фен Сюєлі:
— Молодий пане, що це таке?
Фен Сюєлі подивився на молодих хлопців і відповів:
— Макет залу учнів.
Лис був дещо наляканий такою відповіддю. Він міг зрозуміти, що вази, підставки для пензлів і ширми - частина декору, але називати тих молодих хлопців частиною декору було справді дивно.
Тоді Лис запитав:
— А чому у них немає облич?
— Так краще.
Після цього Фен Сюєлі змінив тему, і Лис більше не ставив жодних запитань. Однак одного разу, коли Лис проходив повз цих хлопчиків, він кинув на них ще кілька поглядів і раптом помітив, що хоча хлопчики робили різні речі - одні заглибилися в книжки, інші тримали пензлі й малювали, а треті м'яли талісмани, - всі вони виглядали абсолютно однаково. Хоча вони не мали облич, але по їхніх руках, завитках волосся і формах їхніх тіл можна було сказати, що це одна і та ж людина. Ця думка зробила сцену в "залі для учнів" ще більш химерною. Настільки, що в цей час Лис дивився на Фен Сюєлі й відчував, що в ньому є натяк на щось, що можна назвати божевіллям. Але як це могло статися? Лис не міг цього зрозуміти. Він виріс разом із Фен Сюєлі, і той Фен Сюєлі, що був раніше, не був таким.
Він потрапив до клану Фен, коли йому було близько десяти років, коли просив милостиню на вулиці. Клан Фен був відомим тим, що часто брали до себе сиріт, і навіть глава клану, Фен Шулань, не була біологічною дочкою старого глави, а радше названою дочкою. Коли Лис вперше потрапив до клану Фен, Фен Шулань вже багато років очолювала їхню родину. У той час до Лиса дійшли чутки невідомого походження про те, що клан Фен має дивний фізичний стан або був проклятий злими духами, і їм завжди було важко мати законних спадкоємців. Однак Фен Шулань розвіяла ці чутки. Було добре відомо, що вона мала трьох дітей. Найстаршого з них звали Фен Фей. Можливо, він також народився з якимось "прокляттям", про яке ходили чутки. Він мав від природи слабку конституцію, нестабільну духовну сутність і вроджену межу свого розвитку. Однак він був напрочуд розумним, мав чудові соціальні навички й був начитаним. Завдяки цьому його дуже любили учні. Другою дитиною була донька, на рік молодша за Фен Фей, на ім'я Фен Цзюйянь. Про неї говорили, що вона вже в юному віці вміла володіти духовним мечем, мала неабиякий вроджений талант і вважалася перспективною заклиначкою. Однак її характер був упертим і вольовим, що різко контрастувало з характером її старшого брата. Наймолодший, Фен Сюєлі, був набагато молодший за свого брата і сестру. Коли Фен Фею було вісімнадцять, Фен Сюєлі щойно народився.
Говорили, що Фен Сюєлі був трохи дивним, коли народився. У той час як інші діти часто плакали, коли були голодні, втомлені, відчували дискомфорт або просто потребували уваги, Фен Сюєлі був надзвичайно тихим. Більшу частину дня він спав, лежачи нерухомо з заплющеними очима, майже не подаючи жодних ознак життя. Його дихання було настільки ледь чутним, що з першого погляду важко було сказати, чи він ще живий. Його вигляд багатьох лякав. Клан Фен сподівався, що він переросте це, але це не так. У віці трьох-чотирьох років він залишався надзвичайно тихим, рідко розмовляв. Він кивав або хитав головою у відповідь на запитання чи розмови. Іноді він просто тихо сидів, здавалося, що він порожня оболонка.
Він часто сидів навпочіпки під деревом на подвір'ї, вдивляючись у землю під ним протягом тривалого часу, іноді протягом цілого дня. Було незрозуміло, чи спостерігає він за мурахами, що повзуть повз, чи за чимось іншим. Він не любив вогонь, запаху диму і звук брязкоту мечів. Коли він бачив, що повз нього проходять учні з мечами, він вставав з-під дерева і швидко біг до будинку, але завжди дивився їм у спини. Такий характер і звички не підходили для того, щоб народитися в клані заклиначів. На щастя, Фен Шулань не зневажала свого молодшого сина через це, а навіть дуже балувала його. Якщо він не любив вогонь, вона стежила за тим, щоб навколо нього не було вогню. Якщо він не любив мечі, вона не дозволяла йому тренуватися з ним. Чи міг такий великий клан, як їхній, не прийняти когось, хто не розумів техніки володіння духовною зброєю?
Здавалося, що Фен Сюєлі мав прихильність до своїх старших брата та сестри. Коли він був молодим, він часто сидів на сходах залу для учнів, спостерігаючи за тим, як його старший брат і сестра займаються бойовими мистецтвами, з непохитною увагою. Але як тільки починалися вправи з мечем, він мовчки тікав геть.
За Фен Цзюйянь і Фен Фей часто спостерігав їхній молодший брат. Однієї миті їм було незручно, коли він витріщався на них, а наступної - їх розважало коли він тікав. Однак, через різницю у віці, Фен Сюєлі був наданий сам собі, в той час, як його старші брат і сестра зосередилися на своїх інтенсивних тренуваннях. З часом вони дещо віддалилися від нього.
Після восьми років Фен Сюєлі більше не відвідував зал для учнів, щоб спостерігати за братом і сестрою. Він цілими днями залишався на власному подвір'ї, не виходячи за ворота, через що Фен Шулань стала хвилюватися, що він стане занадто ізольованим. Вона хотіла знайти когось, хто склав би йому компанію. У той час Лис вступив до клану Фен. Єдине, що він повинен був робити відтоді, - це супроводжувати Фен Сюєлі.
Про Лиса часто говорили, що він змалку мав впертий характер, тому його не дуже любили. Однак ця риса стала перевагою, коли він був з Фен Сюєлі. Через свій впертий характер, пообіцявши "супроводжувати Фен Сюєлі", він ніколи не відходив від нього, і був з ним майже вдень і вночі. Куди б не хотів піти Фен Сюєлі, що б не збирався робити, він завжди був поруч з ним. Після багатьох років такого спільного життя навіть найбільш замкнута і відлюдькувата людина з часом змінювалася. Тому Фен Сюєлі все більше і більше розмовляв перед Лисом, від початкових кивків і похитувань головою до поступових відповідей, а згодом іноді розмовляв і навіть сміявся.
В очах Лиса, протягом дуже довгого часу Фен Сюєлі завжди підтримував цей дещо вишуканий вигляд молодого майстра. Тож він ніколи не думав, що одного дня разом з Фен Сюєлі зрадить клан Фен, приїде до міста Чжаоє, відомого як "Лігво демонів", і той навіть стане новим Ченчжу міста Чжаоє. Він навіть не міг пригадати, коли почалися зміни Фен Сюєлі. Він лише знав, що з юності Фен Сюєлі часто був замкнутим, часто дивився в одну точку по півдня, не рухаючись, його погляд був розфокусований, некліпаючими очима. Зазвичай Лис, не турбував його в такі моменти, просто стояв поруч. Але був один виняток...
Того разу хтось зайшов на подвір'я, і Лис доторкнувся до нього, щоб привернути його увагу. У цю мить Фен Сюєлі раптом закляк, моргнув, а коли повернувся, щоб подивитися на Лиса, його очі були дуже дивними. Це був спокійний і оцінювальний погляд, ніби незнайомець дивився на нього цими очима. У цю мить у голові Лиса промайнула дивна думка, що ця людина не була схожа на Фен Сюєлі. Але він швидко відкинув цю думку, тому що в наступну мить Фен Сюєлі повернувся до свого найзвичнішого вигляду, ніби дивність попередньої миті була ілюзією. Згодом такі ситуації траплялися частіше.
Одного разу Лис не втримався і запитав:
— Молодий пане, ви... ви все ще той самий молодий пан?
Фен Сюєлі був здивованим і сказав:
— Це досить дивне запитання.
Лис перепитав:
— Тоді чому ви зараз так на мене подивився?
Фен Сюєлі подумав трохи й сказав:
— Я просто заглибився в роздуми про щось випадкове, і тому запізнився з відповіддю, коли ти покликав мене. Як я зараз на тебе подивився? Тобі було незручно?
Лис відповів:
— Ні, все нормально.
Після цього випадку Лис перестав ставити запитання.
Він був впертою людиною. Коли його привели в клан Фен, він пообіцяв супроводжувати Фен Сюєлі, тож він завжди буде супроводжувати його, все інше не має значення. Але здавалося, що з того часу особистість Фен Сюєлі ставала все більш дивною. Іноді він був ввічливим і сором'язливим, і його розважали найменші дрібниці. Іноді він випромінював спокій і незбагненну таємничість. Це робило його дещо загадковим і водночас дещо моторошним. Хоча він не мав особливо близьких стосунків з іншими, з часом це відчуття загадковості не могло залишитися непоміченим. Він завжди був ексцентричною особистістю з дитинства, тому люди просто думали, що з віком він стає все більш дивним. Поступово вони почали трохи боятися його і навмисно уникати.
Фен Сюєлі не торкався меча, коли був молодшим, але згодом раптово зацікавився, тож його навички володіння мечем і магічними мистецтвами не надто відставали. Іноді спалахи блиску в його фехтуванні натякали на майстерність.
Тому, коли Фен Цзюйянь стала главою клану, вона спочатку мала намір доручити своєму молодшому братові наглядати за залом учнів. Однак вона та Фен Фей також помітили дивну особистість Фен Сюєлі. Можливо, вони хвилювалися, а можливо, він їм просто не подобався, і поступово вони змінили свою думку.
З часом будь-хто, хто мав очі, міг побачити, що Фен Цзюйянь і Фен Фей були на одному боці, тоді як Фен Сюєлі був від них на відстані. На думку Лиса те, що Фен Сюєлі відділиться від своїх братів і сестер, здавалося неминучим, однак він не очікував, що це буде настільки сильна сварка, що вони повністю розійдуться і підуть різними шляхами ось так. Він навіть не міг простежити конкретний переломний момент.
Двадцять п'ять років тому крах Безсмертної Столиці спричинив хаос у людському світі, включаючи клан Фен. Але цей хаос не торкнувся подвір'я Фен Сюєлі. Він заснув, як завжди, але раптом прокинувся посеред ночі. У той момент це глибоке і незбагненне відчуття було особливо інтенсивним. Лис пам'ятав, що він стояв біля вікна, прислухаючись до кроків учнів клану Фен, що проходили у дворі, коли Фен Сюєлі раптом заговорив: «Я йду в одне місце. Тобі не обов'язково йти зі мною». У той момент Лис насправді відчув себе трохи засмученим. Нічого не відповівши, він підняв свій улюблений вигнутий клинок і підійшов до Фен Сюєлі й серйозно промовив: «Куди б не пішов молодий пан, я піду за ним».
Лише коли вони пронеслися крізь групу учнів клану Фен, прорвалися крізь бар'єри клану Фен і пройшли через невідомо скільки місць і скільки безсмертних сект розворушили. Лис тільки тоді зрозумів, що щось не так. Але він пообіцяв, що піде за Фен Сюєлі, куди б той не пішов, ким би він не став. Він ніколи не відмовиться від свого слова. Так, через день клан Фен втратив свого молодшого сина, а місто Чжаоє отримало нового демона. З того дня витончений молодий майстер більше ніколи не з'являвся. Вдень і вночі Лис бачив лише спокійного і незбагненного Фен Сюєлі. Відтоді, як він приїхав до міста Чжаоє, Фен Сюєлі ставав дедалі менше схожим на себе колишнього, з його дивацтвами та ледь помітним божевіллям. Наприклад, ця "зала учнів" перед ним.
За спогадами Лиса, Фен Сюєлі практикував свої техніки володіння мечем і заклинання на власному подвір'ї, майже ніколи не відвідуючи залу учнів. Чому ж тоді в місті Чжаоє він створив залу учнів у своєму особняку? А юнаки в залі учнів, які всі виглядають абсолютно однаково...
На перший погляд, це виглядає як форма ностальгії.
На мить у Лиса знову промайнула знайома думка. Він відчув, що Фен Сюєлі перед ним - не той кого він супроводжував десятиліттями.. Це було так, ніби він дивився на незнайомця, який спокійно дивився на нього очима Фен Сюєлі.
***
— Чого ти на мене витріщився? - несподівано спокійно заговорив Фен Сюєлі, піднявши погляд на Лиса.
Лис шокований, повернувшись до тями.
Він відігнав від себе дивні думки й запитав:
— Молодий пане, ви просили мене пильно стежити за всіма діями, пов'язаними з резиденцією горобця, а тепер, коли Ву Сінсюе повернулася, чому ви не вжили жодних заходів? Мені слід пильніше стежити?
Фен Сюєлі підійшов до одного з молодих учнів і поплескав його по зап'ястку, кажучи:
— Коли завдаєш удар мечем, не нахиляй його вниз, а підіймай вище.
Він говорив так, ніби цей молодий учень був живою людиною.
У той момент його божевілля було найбільш очевидним.
Вираз обличчя Лиса трохи змінився, потім він опанував себе й опустив погляд, чекаючи на відповідь.
Фен Сюєлі завершив свої вказівки щодо рухів молодого учня, потім випростався і звернувся до Лиса:
— Не треба.
Лис здивувався.
— Чому? Хіба це не означає, що ми завжди будемо на крок позаду, знаючи про діяльність резиденції горобця?
Фен Сюєлі відповів:
— Ні.
Він зупинився на мить, помітивши, що молодий учень знову помиляється у своїх рухах. Фен Сюєлі терпляче поправив учня, відповідаючи при цьому Лису:
— Там є ще хтось, хто спостерігає за ним.
Лис виглядав спантеличеним...
Хто ще міг допомагати Фен Сюєлі наглядати за резиденцією горобця?
***
Водночас над резиденцією горобця опускалася ніч.
"Фан Чу", який спокійно чергував біля спальні, раптом ворухнувся, подивившись у бік спальні. Можливо, через підсвічування його вираз обличчя був дещо розмитим, здавалося, що він злегка насупив брови, перш ніж швидко розслабитися знову. Рух був настільки швидким, що майже непомітним, але Ву Сінсюе помітив його. Він легенько потер синюваті пальці, повільно втягуючи холодну ауру.
Увага Ву Сінсюе була прикута до швидкоплинного виразу обличчя "Фан Чу", і він не помітив, як людина позаду нього, яка медитувала протягом тривалого часу, раптом заворушилася, наче її душа нарешті повернулася до тіла.
Іній на кінчиках його пальців уже майже розтанув, коли він відчув, що його пальці схопили. Пролунав низький голос Сяо Фусюаня:
— Все ще холодно.
Далі
Розділ 75 - Здогадки
Ву Сінсюе злякався і подумав: «Це недобре, я прорахувався». Людина, від якої він намагався це приховати, мовчки повернулася, спіймавши його на гарячому. У всьому винен той "Фан Чу" у дворі. Він не видава жодного звуку за весь день, але саме в цей момент, він ворухнувся, відволікаючи його увагу. Він дійсно знає, як створити мені проблеми. Ву Сінсюе подивився на "Фан Чу" у дворі, а потім розвернувся. Могутній демон не міг з легкістю визнати те, що намагався приховати, тому він заперечував у відповідь Сяо Фусюаню. — Мені не холодно, – сказав він. Він рефлекторно спробував відсмикнути руку назад. Але йому не вдалося цього зробити, бо Сяо Фусюань міцно тримав його за кінчики пальців. Жест був досить тонким, але він дивним чином передавав відчуття інтимності. Ву Сінсюе зупинився, і не продовжував спроб відсмикнути руку. Беззаперечно, що навіть бувши повелителем демонів, він не міг уникнути такої інстинктивної реакції. Він виявив, що насолоджується ненавмисним проявом близькості. Сяо Фусюань опустив погляд, злегка потерши його пальці, і знову поглянув на нього й тихо зауважив: — Твої пальці вологі. Це сталося після того, як розтанув іній, але демон не хотів цього визнавати. — Це піт. Сяо Фусюань: "..." Сяо Фусюань, напевно, теж не очікував, що він скаже таку нісенітницю. Він на мить замовк, перш ніж знову запитав. — Звідки піт? — Не впевнений... Хіба раніше все моє тіло не було вкрите ним? Сяо Фусюань: "..." Насправді як тільки демони встають на ноги, вони можуть говорити все, що завгодно, щоб приховати певні речі або налякати людей, в тому числі прикидатися слабкими, щоб обдурити й діяти як негідники. Сяо Фусюань примружив очі, дивлячись на нього, і довго мовчав. Було незрозуміло, чи він був розлючений, чи переконаний. Після деякого часу протистояння він кивнув і сказав глибоким голосом: — Гаразд. Побачивши цей погляд, Ву Сінсюе відчув погане передчуття. Як і очікувалося, в наступну мить безсмертна енергія Сяо Фусюаня беззвучно вирвалася вперед, і пронизала його крізь кінчики пальців руки, яку він затискав. Якщо холод, що з'явився на його пальцях, ще можна було б пояснити залишковим явищем, то енергія, яку було виявлено, пояснити було б набагато складніше. Ву Сінсюе насправді хотів зупинити це. У той час, коли Сяо Фусюань досліджував долину Великого Смутку, він спостерігав за "Фан Чу" на подвір'ї, одночасно циркулюючи енергію всередині себе, відкриваючи нову техніку. Тож у цей момент, якби він захотів силою заблокувати вхідну енергію Сяо Фусюаня, він міг би це зробити. По-перше, ця перешкода мала непередбачувані наслідки. По-друге, коли він побачив насуплені брови Сяо Фусюаня, коли той дивився вниз, йому здалося, що щось ніжно стиснуло його серце. Він на мить завагався і відмовився від усіх своїх початкових намірів заблокувати енергію іншої людини. Енергія Сяо Фусюаня була схожа на намір його меча - холодна і гостра. Цього було достатньо, щоб відчути його легке незадоволення від хвилювання. Але коли вона протікала через його акупунктурні точки, ця енергія раптово пом'якшувалася. Він був надзвичайно прискіпливим, промацуючи дюйм за дюймом. Коли він промацував певні місця, Ву Сінсюе міг чути, як голос Сяо Фусюаня відлунював у його тілі, коли той говорив вздовж потоку енергії: [Тут холодно] [І тут теж] Коли він обмацував все нові й нові місця, його брови супилися все дужче і дужче, а невдоволення поступово зникало, змінюючись на занепокоєння. — Ву Сінсюе, чому тут так багато холодних місць? Дійсно, по всьому його тілу були десятки акупунктурних точок, які знову починали холонути. Єдине полегшення полягало в тому, що в той час, як загальне відчуття холоду було б нестерпним, холод кожної окремої точки був відносно м'яким. Ву Сінсюе на мить замислився і відповів: — Фан Чу згадував, що наприкінці періоду лиха можуть бути деякі коливання. Заведено вважати, що суть періоду лиха для демонів полягає в тому, щоб заспокоїти або придушити фрагменти душ тих, хто загинув від їхніх рук. Однак для тих, хто має довгу історію кровопролиття і велику кількість смертей на своїх руках, ці душі стає складніше придушити, що призводить до коливань у цей період. — Тож це може затягнутися трохи довше, але в цьому немає нічого серйозного, і це не надто важко витримати, - сказав Ву Сінсюе. Він подумав, що його пояснення було розумним, і очікував, що похмурий погляд Сяо Фусюаня розвіється. Несподівано Сяо Фусюань відповів серйозним тоном: — Тоді ти не це казав. Ву Сінсюе: "..." Чорт забирай. Він забув про це. Він на мить замовк, а потім відповів тихим голосом: — Я не пам'ятаю. Коли він трохи опускав очі, від них відкидалася довга вигнута тінь, і світло в зіницях затулялося цією тінню, що заважало чітко бачити. Крім того, з трохи опущеними куточками очей, він часто ненавмисно випромінював якусь самотність, коли розмовляв, що змушувало людей відчувати себе сумно, тому будь-які запитання відпадали. Ву Сінсюе якусь мить дивився на Сяо Фусюаня, потім опустив очі й з жалем сказав: — Я не можу пригадати. Сяо Фусюань: "..." Побачивши, що Сяо Фусюань мовчить, Ву Сінсюе полегшено зітхнув. Він вже збирався змінити тему, коли знову почув голос Сяо Фусюаня: — Ти казав, як довго і складно проходять інші демонічні періоди лиха, але не в тебе. Ву Сінсюе: "?" — Твій період лиха ніколи не повторюється. "..." — Чи то душа, чи то лихо, якщо їх придушити, вони не сміють більше завдавати клопоту. "..." Коли Сяо Фусюань говорив, його брови поступово розслаблялися, але вираз обличчя ставав беземоційним. — Ти дозволив мені дослідити це своєю енергією, і від холоду не було й сліду. Якби не повна втрата пам'яті й необхідність ховатися від правди, він би цього не дізнався. — Отже, Ву Сінсюе, - він пильно подивився на людину перед собою, — Ти знову збрехав мені. Ву Сінсюе ніколи не очікував, що старі образи багаторічної давнини знову з'являться на поверхню. Він відчував певну провину і не міг заперечити. Побачивши, що Сяо Фусюань збирається знову заговорити, Ву Сінсюе раптом повернув голову і поцілував адамове яблуко Сяо Фусюаня. Тяньсю на мить замовк. У прижмурених очах Ву Сінсюе промайнув пустотливий блиск. Спочатку він мав намір подражнити, але незабаром пошкодував про це, бо енергія Тяньсю помстилася йому. За мить він розтулив вуста і його дихання впало на горло Сяо Фусюаня. Він примружився і краєм ока помітив неглибоку рану на шиї Сяо Фусюаня. Під час нещодавніх страждань він ховав сюди голову, кусаючи це місце, ковтаючи кров, що потрапляла до рота, і з усіх сил пригнічуючи певні звуки. Він завжди вважав, що способи, які демони використовують в період лиха, були хаотичними та абсурдними, і не міг змиритися з відчуттям, що його губи торкаються крові, особливо з інстинктивним і тривожним задоволенням, яке приносило ковтання цієї крові. Це відчуття нагадуватиме йому багато про що... Але Сяо Фусюань заплутав його сприйняття. Найглибше вони спліталися, коли були стурбовані, а цілувалися, коли їхні губи були заплямовані кров'ю. Це змусило його відчути, що всі ці реакції були не через демона, а через людину перед ним, через той вид любові, про який часто говорять у смертному світі. Погляд Ву Сінсюе ненадовго затуманився, а потім він поцілував рану. Сяо Фусюань відчув, як кров у його жилах прилинула до цього місця, а його прижмурені очі миттєво стали глибшими. За мить Ву Сінсюе підняв голову. У куточку його губ з'явився яскраво-червоний колір. Він облизав губи й проковтнув кров. Температура під його шкірою повільно зростала, випромінюючи слабке, схоже на дорогоцінний камінь, сяйво, немов відбиваючи тьмяне світло лампи. Його голос у цей момент був теплим і заспокійливим, з відтінком хрипоти: — Бачиш, стає тепліше. Лише в цей момент серце Сяо Фусюаня поступово заспокоїлося. Найбільше його турбувало не те, як довго триватиме період лиха і чи буде він повторюватися, а те, чи було це ефективно, чи це була просто марна спроба знайти полегшення. Однак, дивлячись на поточний стан Ву Сінсюе, здавалося, що це дійсно ефективно. Принаймні, ковтання крові призвело до змін. — Отже, це просто циклічна природа демонічного лиха, нічого серйозного, просто трохи важко на шиї, - сказав Ву Сінсюе з ноткою гумору. Проте, здавалося, йому все ще не подобалося відчуття крові, оскільки він стиснув губи й на мить інстинктивно насупив брови. Рух був надзвичайно швидким і крихітним, можливо, настільки малим, що він сам його не усвідомив, але його помітив Сяо Фусюань. Тоді він сказав: — Спершу виведи свою енергію і дай собі час, щоб відновити власні життєві сили. Боюся, твоя шия більше не витримає. Сяо Фусюань якусь мить дивився на нього, а потім нахилилася, щоб поцілувати. Стійкий смак крові поступово зникав у цьому поцілунку, залишаючи лише відчуття дотику їхніх губ. Ву Сінсюе притулився до дверей, спокійно відповідаючи на поцілунок. Хоча раніше він вже відчував, що означає бути демоном з сильними бажаннями, але... У всякому разі, через деякий час він все ж трохи поступився, пробурмотівши: — На подвір'ї є ще інші. Коли він згадав про людей у дворі, Сяо Фусюань випростався і злегка насупився. Ву Сінсюе повернув голову, щоб поглянути за двері. Здавалося, що "Фан Чу" також зрозумів, що його раптовий рух приверне увагу, тому, підвівшись, він не підійшов до спальні. Замість цього він трохи постояв, розминаючи м'язи та кістки. Ці рухи Нін Хуайшань і Фан Чу часто виконували, але цей "Фан Чу" робив це дещо незграбно. Зазвичай люди, які завжди зберігали пряму поставу, не займалися такою недбалою розтяжкою. Він був схожий на того, хто бачив, як це роблять інші, і раптом запам'ятав, тож повторив. "Фан Чу" ще раз глянув на спальню, але потім розвернувся, щоб піти в інше місце. Судячи з напрямку, в якому він прямував, він, здається, згадав, що, як "Фан Чу", повинен перевірити Нін Хуайшаня, якому було наказано поміркувати над своїми діями. Ву Сінсюе хвилювався, що Нін Хуайшань, цей дурень, може бути обманутий, тому він стежив за ним, а потім звернувся до Сяо Фусюаня: — До речі, ти бачив Ї Ушена? Він думав, що почує від Сяо Фусюаня відповідь "бачив" або "не бачив", але Сяо Фусюань не відповів. Настала хвилина тиші. Саме ця коротка тиша змусила Ву Сінсюе гостро відчути, що щось не так. Він запитав: — Щось не так з Ї Ушеном? — Так, - Сяо Фусюань зробив паузу і сказав глибоким голосом, — Його душа розсіялася. Ву Сінсюе був приголомшений. Через деякий час він сказав: — Як це могло статися? Хіба він не пішов до долини Великого Смутку? Хіба він не пішов туди? Він раптом зрозумів, наскільки дивними можуть бути люди. Коли він вперше почув від Нін Хуайшаня згадку про те, що Ї Ушен може відправитися до долини Великого Смутку, він відчув якийсь невимовний жаль. Однак тепер, коли він почув слова Сяо Фусюаня про те, що душа Ї Ушена розсіялася, він знову відчув жаль. Він ніколи раніше не відчував цього почуття, сидячи на кроні божественного дерева і дивлячись на смертний світ. Пізніше, коли він піднявся до безсмертя, він вперше пережив його у всій повноті, а після того, як став демоном, він пережив його у всій повноті вдруге. Тільки тепер він нарешті відчув частку так званих складних "людських емоцій". Сяо Фусюань сказав: — Він увійшов. Він подумав про те, що Ї Ушен сказав раніше, і продовжив: — Він сказав, що все, чого він хоче - це піти до долини Великого Смутку. Ву Сінсюе кивнув. Ця відповідь була одночасно несподіваною й очікуваною. Хоча він і хвилювався про те, що Ї Ушен може насправді щось зробити, навіть якщо це була лише заплутана часова лінія, що походить з минулого, а не справжнє минуле. Але він хвилювався. Однак, попри занепокоєння, він завжди відчував, що Ї Ушен, зрештою, нічого не зробить. Напевно, це була ще одна дивна "людська природа". Як виявилося, це дійсно так. Ї Ушен не робив нічого надзвичайного, він просто спокійно йшов до кінця. Ву Сінсюе знову запитав: — Чи сказав він щось перед тим, як його душа розлетілася? — Він просив передати тобі вітання. Ву Сінсюе тихо відповів: «Ох». Часто кажуть, що безсмертні можуть лише співчувати, а не сумувати, і що демони ніколи не переймаються життям смертних. Однак, коли він почув, що Ї Ушен відійшов у вічність і перед тим, як його душа розсіялася, надіслав йому повідомлення, як від звичайного старого друга, він відчув нотку смутку. Ву Сінсюе довго мовчав, а потім раптом промовив: — Було б краще, якби божественне дерево все ще було тут. Сяо Фусюань здивувався. — Чому ти так кажеш? Ву Сінсюе відповів: — Якби божественне дерево все ще було тут, ми могли б поховати Ї Ушена біля його коріння. Я не можу бути впевненим в інших речах, але принаймні воно могло б подарувати йому довге життя в його наступній реінкарнації. На жаль. Сяо Фусюань запитав: — Невже? Ву Сінсюе усміхнувся. — Так кажуть люди, і це передається з покоління в покоління. Але божественне дерево уособлює цикл життя і смерті. Якщо поховати когось біля коріння дерева, то ця людина дійсно може набути щасливої долі. Сяо Фусюань зауважив: — Тоді хіба навколо божественного дерева не буде повно похованих людей? Ву Сінсюе похитав головою. Тільки новонароджені або ті, хто перебуває на межі смерті, можуть бачити божественне дерево. Новонароджені немовлята не мають пам'яті, тому навіть якщо вони його побачать, то не залишать жодних вражень. Ті, хто помирає, перебувають у стані розгубленості й більше ні на що не звертають уваги. Від початку і до кінця лише одна людина з минулого життя Сяо Фусюаня, який при смерті ніс на своїй спині дитину, яку він підібрав з поля бою. Побачивши божественне дерево, він обережно поховав її під ним. Навіть білий генерал того часу був відправлений до цвинтаря в Цзінґуані після того, як його останки були знайдені під деревом. Отже, єдиною людиною, по-справжньому похованою глибоко під деревом, в ідеально розташованій могилі, все ще залишається та безіменна і нещаслива дитина. Це також можна вважати унікальною кармічною спорідненістю у смертному світі. Хто знає, як ця дитина влаштовується у своєму новому житті, і ким вона стала у нинішньому хаотичному світі. Ву Сінсюе на мить замислився, перш ніж запитати: — Тож... чи є спосіб повернути Ї Ушена назад? Він згадав, що в Долині Великого Смутку тлінні останки людей запхані в статуї, учні тих безсмертних кланів повертали назад за допомогою мішечків, що містили в собі всесвіт. Поки він говорив, його погляд перевівся на парчевий мішечок, що висів на талії Сяо Фусюаня. Він замислився, чи зможе він скористатися парчевим мішечком, прикріпленим до тіла, коли його духовна свідомість буде від'єднана. Сяо Фусюань відповів: — Є спосіб, але не зараз. Ву Сінсюе розгублено запитав: — Що сталося? — Під долиною Великого Смутку відбувається щось дивне. Він розповів Ву Сінсюе про гігантське утворення під долиною Великого Смутку, яке "жертвувало життям заради життя". Ву Сінсюе насупився і запитав: — Ти хочеш сказати, що Хуа Сінь використовує цю формацію, щоб підтримувати життя Юнь Хая в смертному світі? Безперервно забезпечуючи його життєвою силою? — Судячи з формації, схоже, що так. — Отже, причиною того, що нас винесло з клану Фен, було те, що заворушення там налякали Хуа Сіня? Це припущення тісно збігалося з думками Сяо Фусюаня. Це свідчить про те, що або сам Хуа Сінь, або люди Хуа Сіня стоять на цій лінії й здатні змести їх, відчувши їхнє вторгнення. Продовжуючи розмірковувати про це, Ву Сінсюе раптом перевів погляд на кімнату, де медитував Нін Хуайшань. Він сказав: — Якщо це так, то той "Фан Чу", який прийшов з гірського ринку, може бути.. Ву Сінсюе повернулася до Сяо Фусюаня, але лише ворушив губами, не видаючи ні звука. [Це сам Хуа Сінь, чи хтось, кого він використовує?] — Цілком можливо, що тіло справжнього Фан Чу було захоплено. Почувши це, вираз обличчя Ву Сінсюе спохмурнів. Однак він мусив визнати, що те, що сказав Сяо Фусюань, видається найбільш вірогідним. У своїх уривчастих спогадах майже не було жодної присутності Хуа Сіня. Він зовсім не пам'ятав, що це була за людина, всі його знання, окрім того, що розповів йому Сяо Фусюань, походили з допитів Юнь Хая. Маючи вкрай обмежені знання, Хуа Сінь здавався типовим "безсмертним". Цілком ймовірно, що його дії й поведінка відповідали подібному шаблону, зберігаючи спокій і розсудливість. Він зміг сховати формацію, яка продовжила життя Юнь Хаю, в такому місці, тому навряд чи він міг бути настільки нерозважливим, щоб змінювати свою зовнішність і видавати себе за когось іншого. Він повинен був розглянути різні сценарії, наприклад, що може статися, якщо маскування буде розкрито або якщо хтось впізнає його тіло. Найбезпечнішим методом, звичайно, було б безпосереднє володіння тілом справжнього носія. Ву Сінсюе з серйозним виразом обличчя сказав: — Якщо він дійсно володіє тілом Фан Чу, то душа Фан Чу... хіба вона все ще не блукає по цій лінії? — Саме тому частинка моєї духовної свідомості ще там. Він розглядав таку можливість, тому після розпаду душі Ї Ушена, він помістив в парчевий мішечок Ї Ушена, який стояв навколішки на землі, і виніс його з долини Великого Смутку. Що стосується гігантської формації під долиною Великого Смутку і розлогих лоз, то він не знищив їх. По-перше, він був стурбований тим, що втручання в формацію лише заплутає і, можливо, знищить будь-які підказки. По-друге, цей фальшивий "Фан Чу" був прямо за дверима Ву Сінсюе. Якби це був хтось, кого підкинув Хуа Сінь, все було б добре. Але якщо це був сам Хуа Сінь, це було б проблематично. Він не хотів створювати жодних проблем, які могли б згодом поставити Ву Сінсюе під загрозу. Тому він вийшов з підземної гробниці неушкодженим, але залишив деякі приготування біля храму. Якби тут знову почалася активність, він би одразу дізнався про це. Зробивши все необхідне, він покинув долину Великого Смутку і почав шукати душу Фан Чу тим самим шляхом, яким він пройшов у минулому. Почувши, що Сяо Фусюань залишив свою духовну свідомість, щоб знайти душу Фан Чу, Ву Сінсюе відчув деяке полегшення. Однак вираз його обличчя не змінився, бо він думав про іншу проблему. Він запитав Сяо Фусюаня: — Чи часто Хуа Сінь потім спускався у світ смертних? Сяо Фусюань похитав головою і відповів: — Після того, як Юнь Хай пішов, він майже ніколи не спускався у світ смертних у своєму справжньому вигляді — Отже, він, напевно, не був і в моїй резиденції? Сяо Фусюань на мить замовк, а потім запитав: — Навіщо йому приїжджати до твоєї резиденції? Ву Сінсюе вже збирався відповісти, коли подивився на безмовне обличчя Тяньсю. Ву Сінсюе: "?" Його ноги були взуті в сріблясті чоботи з довгими й прямими візерунками. У цей момент він ліниво підняв одну ногу і злегка постукав по боковій частині чобіт Сяо Фусюаня, сказавши: — Ось так. Сяо Фусюань подивився на його ногу, піднявши брову, чекаючи почути, що він має на увазі. Ву Сінсюе сказав: — Пізніше я попрошу "Фан Чу" почепити записку за дверима. Сяо Фусюань: "..." — Талісман? — Ні, просто папірець. — Навіщо? — Щоб написати там, - відповів Ву Сінсюе, — Там буде написано... "Відтепер будь-хто, окрім Тяньсю, хто прийде до горобця, слід виганяти геть". Сяо Фусюань примружив очі й дозволив усмішці повільно сформуватися на своєму обличчі. За мить він продовжив розмову: — Він не був у твоїй резиденції. Ву Сінсюе знову опанував себе і сказав: — Пізніше він рідко відвідував світ смертних, тому, ймовірно, не був у місті Чжаоє, не кажучи вже про мою резиденцію. Він був головним чином відповідальний за молитву і нагляд за іншими безсмертними в Лінтай. Його взаємодія з Нін Хуайшань та Фан Чу, ймовірно, була дуже обмеженою. "Дуже обмежені" - це консервативна оцінка, вони, можливо, навіть ніколи не зустрічалися віч-на-віч. Сяо Фусюань видав: «Хм». Ву Сінсюе продовжив: — Ось що дійсно дивно. Якщо "Фан Чу" у дворі - це він, то як він дізнався, що у мене є такий підлеглий? У місті Чжаоє має бути багато демонів, яким не дозволено входити до особняка. Неможливо, щоб усі вони були довіреними помічниками. Звідки він знав, що зможе пройти через браму горобця, як Фан Чу? І... оскільки він ніколи не був у місті Чжаоє і не приходив до горобця, як він так точно знайшов дорогу сюди? Найдивніше те, що, хоча він поводиться інакше, ніж Фан Чу, він не настільки відрізняється від нього. Мабуть, він навмисно намагається бути схожим на Фан Чу до певної міри. — Дивлячись на все це, він не схожий на людину, яка зовсім не знайома з містом Чжаоє і моєю резиденцією, - пояснив Ву Сінсюе, — Навпаки, здається, що він щось знає, і не лише з чуток. Більше схоже на те, що він був тут і все це бачив. Це стосувалося не лише міста Чжаоє та резиденцію горобця, але й самого Фан Чу. Він не виглядає так, ніби зовсім не знає Фан Чу і раптом скористався можливістю привласнити його особистість. Більше схоже на те, що він мав певні знання про Фан Чу, або, можливо, навіть зустрічався з ним, але їхнє знайомство було обмеженим. Сяо Фусюань сказав: — Це правда. Насправді він теж небагато знав про місто Чжаоє, але він дуже добре пам'ятав розташування резиденції "Де не сідають горобці". Він не був знайомий з Фан Чу, але оскільки він був підлеглим Ву Сінсюе, через їхню взаємодію він має уявлення про те, як би Фан Чу говорив і діяв. Якби він видавав себе за когось... Ні, якби він виліпив когось, щоб наслідувати іншого, він міг би досягти шістдесяти-сімдесяти відсотків схожості, але абсолютно не досягти ідеальної імітації. "Фан Чу" показав саме такий рівень схожості. Ву Сінсюе сказав: — Якщо він дійсно Хуа Сінь, то звідки Хуа Сінь все це знав? - він розмірковував далі, — Або Хуа Сінь у процесі володіння тілом Фан Чу намагався розпитати його... Однак Сяо Фусюань похитав головою. — Якщо покладатися лише на розпитування, можна упустити важливі деталі. Тому що є речі, про які ніхто навіть не подумав би запитати, не кажучи вже про деталі. Ву Сінсюе сказав: — Або, можливо, Хуа Сінь може бачити або знати про демонів і речі в місті Чжаоє якимось чином. Це припущення здавалося ближчим до істини. Але якщо це справді так, то який метод він використовував, щоб отримати ці знання?
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!