Фен Сюєлі

На західній частині міста Чжаоє стоїть особняк, який вирізняється серед інших будинків. Перш за все, особняк був не дуже великим. У порівнянні з екстравагантними будинками інших демонів, які полюбляли хизуватися своєю розкішшю, цей особняк здавався таким, ніби його збудував хтось, хто щойно прибув до міста Чжаоє. Здавалося, що він мав бути тимчасовим, ніби власник знав, що не залишиться тут надовго, тому це схоже на тимчасове місце відпочинку. Інші демонічні особняки часто мали підземелля або басейни, де вони зберігають речі, про які не хочуть, щоб інші знали. Або ж великий сад, де вони ховають свої недоїдки. Цей особняк не мав нічого з цього. Він мав лише невелике подвір'я, оточене кількома кімнатами. По-друге, мешканці міста Чжаоє надавали перевагу темним кольорам. Міський пейзаж був наповнений відтінками коричневого, чорного, багряного і темно-червоного. Спочатку це було зроблено для того, щоб приховати плями крові, але згодом став улюбленим естетичним кольором багатьох демонів. Однак цей особняк був переважно синьо-білим. Синій був вишуканого, майже нефритового кольору, а білий не був чистим, а мав відтінок рожевого кольору квітки лотоса.

Коли цей особняк тільки з'явився, демони не знали, звідки він походить, і не могли втриматися від насмішок. Вони говорили:

— Що це таке? Якийсь вчений намагається заснувати школу в нашому місті? Подивіться на табличку зі словом "Етикет", що висить над дверима.

— Хто знає? Може, це якась пані з вищого класу, яка втомилася від цих фальшивих і нудних днів і вирішила приєднатися до міста Чжаоє.

— Сумніваюся. Ця будівля, і ці нефритові різьблені звірі-охоронці на вході - подивіться! У них навіть на лобі є трохи паразитів. Це одночасно огидно і дивно!

Демони стримали свої прокльони й продовжили:

— Та ні, це виглядає дуже схоже на стиль тих безсмертних кланів.

— Ти перебільшуєш. Який би заклинач прийшов сюди, щоб так оселитися!

— До речі, про заклиначів...

— Хм, це ж не... Фен, новий Ченчжу, чи не так?

Незабаром вони дізналися, що власником особняка дійсно був їхній новий Ченчжу Фен Сюєлі. Довгий час ці демони уникали проходити перед особняком, побоюючись, що їх потягнуть на допит.

Демони в місті Чжаоє завжди відчували певний страх перед своїм Ченчжу, але цей страх був не зовсім однаковим. Наприклад, за часів правління Ву Сінсюе ніхто не наважувався наближатися до його резиденції "Де не сідають горобці", але під час правління Фен Сюєлі на посаді Ченчжу, вони лише злегка уникали його. Це тому, що в очах багатьох демонів, перехід на посаду Ченчжу Фен Сюєлі не вселяв упевненості, і його місце не було таким безпечним.

Жителі міста Чжаоє ніколи не приймали людську валюту, золото, срібло чи ювелірні вироби. Вони віддавали перевагу духовним камінцям і духовним артефактам, оскільки це було більш корисно для їхнього розвитку. Коли Фен Сюєлі зупинився в заїжджому дворі, він використовував духовні камені та духовні артефакти, щоб заплатити за проживання, що було поширено між безсмертними заклиначами. Кажуть, що його слуга жменями виймав духовні камінці, а парчева торбинка була схожа на бездонну яму. Це не ті гроші, які могли б мати звичайні заклиначі. Пізніше демони міста Чжаоє провели таємне розслідування і виявили, що він був членом клану Фен. Нинішня глава клану Фен, Фен Цзюйянь, є його сестрою, а старший Фен Фей - його братом. Він був наймолодшим з того покоління і рідко з'являвся на людях, тому про нього майже ніхто не знав.

Демонічні мешканці міста Чжаоє регулярно мали справу з кланами безсмертних, і чим більший клан, тим сильніша ворожнеча. Наприклад, такі клани, як Хуа та Фен, вважалися давніми ворогами. Зважаючи на ці обставини, як вони могли прихильно ставитися до Фен Сюєлі? Тому, коли він зупинився в заїжджому дворі, на нього майже щовечора нападали. Майже кожен працездатний демон у місті Чжаоє наносив йому "візит", спочатку бажаючи дати йому скуштувати їхньої "гостинності" і змусити його пережити деякі труднощі. Однак, на їхній подив, жоден з тих, хто йшов "привітати" його, не повертався неушкодженим.

Отже, Фен Сюєлі пробув у заїжджому дворі цілий рік, і поки він залишався неушкодженим, мешканці міста Чжаоє накопичили певні образи. У місці, наповненому такою кількістю демонів, існувало одне просте правило: сила має владу. Той, хто був найсильнішим, ставав головним і вважався правителем міста. Однак демони, попри те, що зазнали втрат від його рук, не були задоволені. Вони вважали, що після падіння Безсмертної Столиці на них вплинули залишки безсмертної енергії, і вони були не в найкращому стані. Вони вважали, що Фен Сюєлі скористався цим. Щоб довести свою точку зору, деякі демони час від часу кидали йому виклик. Вони не шукали бійки, вони просто хотіли зіткнутися з ним обличчям до обличчя. Як тільки справа ставала для них кепською, вони тікали. Вони грали в ці котячо-мишачі ігри близько пів року, але так і не змогли завдати Фен Сюєлі ані найменшої шкоди. Згодом, через півмісяця, вони нарешті дізналися, що Фен Сюєлі був поранений! Однак це був не якийсь демон, а печатка, накладена резиденцією "Де не сідають горобці".

Відтоді всі в місті Чжаоє знали, що причина, через яку Фен Сюєлі зупинився в заїжджому дворі, а не побудував власний особняк, полягала в тому, що він хотів заволодіти місцем під назвою "Де не сідають горобці". Таким чином, вся увага демонів була прикута до резиденції "Де не сідають горобці". Вони щодня ламали голову над тим, що ж такого особливого було в цій резиденції, що так зацікавило Фен Сюєлі. Як наслідок, це призвело до зменшення кількості сутичок з Фен Сюєлі, що дало йому час і простір для того, щоб вилікувати відірвану руку, яка постраждала від резиденції горобця. Коли знову з'явилися новини про Фен Сюєлі, мова йшла про той "порцеляновий і нефритовий" тимчасовий особняк. Особняк і справді був дуже маленьким, ледь придатним для розміщення кількох осіб. Але для цієї дивної людини, Фен Сюєлі, цього було достатньо.

Пізніше за ним до міста Чжаоє переїхало чимало людей, але ніхто не зміг залишитися в його особняку надовго. Єдиним, хто залишився з ним, був слуга, який походив з клану Фен. Цей слуга був відомий тим, що мав незмінно усміхнене обличчя, і тепер він відомий як "Лис". У цей момент у просторому особняку "Етикет" перебували господар і слуга, які походили з клану Фен. Ті, хто бував в особняку "Етикет", знали, що всередині є кімната без дверей і вікон, лише з ширмою. Усередині кімнати були акуратно розставлені столи й подушки, і, на перший погляд, дуже схожа на людську академію. Однак, якби хтось із заклиначів побачив її, вони б виявили, що обстановка більше схожа на звичайну залу для учнів.

У цей момент столи в "залі для учнів" не були порожніми. За кожним столом сидів підліток. На вигляд їм було близько десяти років, з характерним для підлітків ростом і розвитком. Волосся у них було високо зав'язане, в руках кожен тримав по пензлику, а перед ними були розкладені довгі сувої[1]. Вони сиділи дуже неслухняно. Деякі з них сиділи, закинувши одну ногу на іншу, що виглядало трохи дико. Інші сиділи, схрестивши ноги, але при цьому постійно розгойдувалися вперед-назад і гралися пензлями, ніби таємно вправлялися у фехтуванні. Було зрозуміло, що це були молоді люди, які не мали терпіння для книг, але були захоплені фехтуванням.

Лис стояв збоку, кинув короткий погляд на юнаків і одразу ж відвів погляд. Щоразу, коли це траплялося, він завжди боявся дивитися надто уважно, бо ті підлітки не мали облич... Це була надзвичайно моторошна картина: семеро чи восьмеро молодих хлопців зайняли всі столи в "учнівському залі", жваво рухаючись, як живі люди. Однак вони не були живими людьми, і жоден з них не мав обличчя. Коли Лис вперше побачив їх, він навіть злякався. Тоді він запитав Фен Сюєлі:

— Молодий пане, що це таке?

Фен Сюєлі подивився на молодих хлопців і відповів:

— Макет залу учнів.

Лис був дещо наляканий такою відповіддю. Він міг зрозуміти, що вази, підставки для пензлів і ширми - частина декору, але називати тих молодих хлопців частиною декору було справді дивно.

Тоді Лис запитав:

— А чому у них немає облич?

— Так краще.

Після цього Фен Сюєлі змінив тему, і Лис більше не ставив жодних запитань. Однак одного разу, коли Лис проходив повз цих хлопчиків, він кинув на них ще кілька поглядів і раптом помітив, що хоча хлопчики робили різні речі - одні заглибилися в книжки, інші тримали пензлі й малювали, а треті м'яли талісмани, - всі вони виглядали абсолютно однаково. Хоча вони не мали облич, але по їхніх руках, завитках волосся і формах їхніх тіл можна було сказати, що це одна і та ж людина. Ця думка зробила сцену в "залі для учнів" ще більш химерною. Настільки, що в цей час Лис дивився на Фен Сюєлі й відчував, що в ньому є натяк на щось, що можна назвати божевіллям. Але як це могло статися? Лис не міг цього зрозуміти. Він виріс разом із Фен Сюєлі, і той Фен Сюєлі, що був раніше, не був таким.

Він потрапив до клану Фен, коли йому було близько десяти років, коли просив милостиню на вулиці. Клан Фен був відомим тим, що часто брали до себе сиріт, і навіть глава клану, Фен Шулань, не була біологічною дочкою старого глави, а радше названою дочкою. Коли Лис вперше потрапив до клану Фен, Фен Шулань вже багато років очолювала їхню родину. У той час до Лиса дійшли чутки невідомого походження про те, що клан Фен має дивний фізичний стан або був проклятий злими духами, і їм завжди було важко мати законних спадкоємців. Однак Фен Шулань розвіяла ці чутки. Було добре відомо, що вона мала трьох дітей. Найстаршого з них звали Фен Фей. Можливо, він також народився з якимось "прокляттям", про яке ходили чутки. Він мав від природи слабку конституцію, нестабільну духовну сутність і вроджену межу свого розвитку. Однак він був напрочуд розумним, мав чудові соціальні навички й був начитаним. Завдяки цьому його дуже любили учні. Другою дитиною була донька, на рік молодша за Фен Фей, на ім'я Фен Цзюйянь. Про неї говорили, що вона вже в юному віці вміла володіти духовним мечем, мала неабиякий вроджений талант і вважалася перспективною заклиначкою. Однак її характер був упертим і вольовим, що різко контрастувало з характером її старшого брата. Наймолодший, Фен Сюєлі, був набагато молодший за свого брата і сестру. Коли Фен Фею було вісімнадцять, Фен Сюєлі щойно народився.

Говорили, що Фен Сюєлі був трохи дивним, коли народився. У той час як інші діти часто плакали, коли були голодні, втомлені, відчували дискомфорт або просто потребували уваги, Фен Сюєлі був надзвичайно тихим. Більшу частину дня він спав, лежачи нерухомо з заплющеними очима, майже не подаючи жодних ознак життя. Його дихання було настільки ледь чутним, що з першого погляду важко було сказати, чи він ще живий. Його вигляд багатьох лякав. Клан Фен сподівався, що він переросте це, але це не так. У віці трьох-чотирьох років він залишався надзвичайно тихим, рідко розмовляв. Він кивав або хитав головою у відповідь на запитання чи розмови. Іноді він просто тихо сидів, здавалося, що він порожня оболонка.

Він часто сидів навпочіпки під деревом на подвір'ї, вдивляючись у землю під ним протягом тривалого часу, іноді протягом цілого дня. Було незрозуміло, чи спостерігає він за мурахами, що повзуть повз, чи за чимось іншим. Він не любив вогонь, запаху диму і звук брязкоту мечів. Коли він бачив, що повз нього проходять учні з мечами, він вставав з-під дерева і швидко біг до будинку, але завжди дивився їм у спини. Такий характер і звички не підходили для того, щоб народитися в клані заклиначів. На щастя, Фен Шулань не зневажала свого молодшого сина через це, а навіть дуже балувала його. Якщо він не любив вогонь, вона стежила за тим, щоб навколо нього не було вогню. Якщо він не любив мечі, вона не дозволяла йому тренуватися з ним. Чи міг такий великий клан, як їхній, не прийняти когось, хто не розумів техніки володіння духовною зброєю?

Здавалося, що Фен Сюєлі мав прихильність до своїх старших брата та сестри. Коли він був молодим, він часто сидів на сходах залу для учнів, спостерігаючи за тим, як його старший брат і сестра займаються бойовими мистецтвами, з непохитною увагою. Але як тільки починалися вправи з мечем, він мовчки тікав геть.

За Фен Цзюйянь і Фен Фей часто спостерігав їхній молодший брат. Однієї миті їм було незручно, коли він витріщався на них, а наступної - їх розважало коли він тікав. Однак, через різницю у віці, Фен Сюєлі був наданий сам собі, в той час, як його старші брат і сестра зосередилися на своїх інтенсивних тренуваннях. З часом вони дещо віддалилися від нього.

Після восьми років Фен Сюєлі більше не відвідував зал для учнів, щоб спостерігати за братом і сестрою. Він цілими днями залишався на власному подвір'ї, не виходячи за ворота, через що Фен Шулань стала хвилюватися, що він стане занадто ізольованим. Вона хотіла знайти когось, хто склав би йому компанію. У той час Лис вступив до клану Фен. Єдине, що він повинен був робити відтоді, - це супроводжувати Фен Сюєлі.

Про Лиса часто говорили, що він змалку мав впертий характер, тому його не дуже любили. Однак ця риса стала перевагою, коли він був з Фен Сюєлі. Через свій впертий характер, пообіцявши "супроводжувати Фен Сюєлі", він ніколи не відходив від нього, і був з ним майже вдень і вночі. Куди б не хотів піти Фен Сюєлі, що б не збирався робити, він завжди був поруч з ним. Після багатьох років такого спільного життя навіть найбільш замкнута і відлюдькувата людина з часом змінювалася. Тому Фен Сюєлі все більше і більше розмовляв перед Лисом, від початкових кивків і похитувань головою до поступових відповідей, а згодом іноді розмовляв і навіть сміявся.

В очах Лиса, протягом дуже довгого часу Фен Сюєлі завжди підтримував цей дещо вишуканий вигляд молодого майстра. Тож він ніколи не думав, що одного дня разом з Фен Сюєлі зрадить клан Фен, приїде до міста Чжаоє, відомого як "Лігво демонів", і той навіть стане новим Ченчжу міста Чжаоє. Він навіть не міг пригадати, коли почалися зміни Фен Сюєлі. Він лише знав, що з юності Фен Сюєлі часто був замкнутим, часто дивився в одну точку по півдня, не рухаючись, його погляд був розфокусований, некліпаючими очима. Зазвичай Лис, не турбував його в такі моменти, просто стояв поруч. Але був один виняток...

Того разу хтось зайшов на подвір'я, і Лис доторкнувся до нього, щоб привернути його увагу. У цю мить Фен Сюєлі раптом закляк, моргнув, а коли повернувся, щоб подивитися на Лиса, його очі були дуже дивними. Це був спокійний і оцінювальний погляд, ніби незнайомець дивився на нього цими очима. У цю мить у голові Лиса промайнула дивна думка, що ця людина не була схожа на Фен Сюєлі. Але він швидко відкинув цю думку, тому що в наступну мить Фен Сюєлі повернувся до свого найзвичнішого вигляду, ніби дивність попередньої миті була ілюзією. Згодом такі ситуації траплялися частіше.

Одного разу Лис не втримався і запитав:

— Молодий пане, ви... ви все ще той самий молодий пан?

Фен Сюєлі був здивованим і сказав:

— Це досить дивне запитання.

Лис перепитав:

— Тоді чому ви зараз так на мене подивився?

Фен Сюєлі подумав трохи й сказав:

— Я просто заглибився в роздуми про щось випадкове, і тому запізнився з відповіддю, коли ти покликав мене. Як я зараз на тебе подивився? Тобі було незручно?

Лис відповів:

— Ні, все нормально.

Після цього випадку Лис перестав ставити запитання.

Він був впертою людиною. Коли його привели в клан Фен, він пообіцяв супроводжувати Фен Сюєлі, тож він завжди буде супроводжувати його, все інше не має значення. Але здавалося, що з того часу особистість Фен Сюєлі ставала все більш дивною. Іноді він був ввічливим і сором'язливим, і його розважали найменші дрібниці. Іноді він випромінював спокій і незбагненну таємничість. Це робило його дещо загадковим і водночас дещо моторошним. Хоча він не мав особливо близьких стосунків з іншими, з часом це відчуття загадковості не могло залишитися непоміченим. Він завжди був ексцентричною особистістю з дитинства, тому люди просто думали, що з віком він стає все більш дивним. Поступово вони почали трохи боятися його і навмисно уникати.

Фен Сюєлі не торкався меча, коли був молодшим, але згодом раптово зацікавився, тож його навички володіння мечем і магічними мистецтвами не надто відставали. Іноді спалахи блиску в його фехтуванні натякали на майстерність.

Тому, коли Фен Цзюйянь стала главою клану, вона спочатку мала намір доручити своєму молодшому братові наглядати за залом учнів. Однак вона та Фен Фей також помітили дивну особистість Фен Сюєлі. Можливо, вони хвилювалися, а можливо, він їм просто не подобався, і поступово вони змінили свою думку.

З часом будь-хто, хто мав очі, міг побачити, що Фен Цзюйянь і Фен Фей були на одному боці, тоді як Фен Сюєлі був від них на відстані. На думку Лиса те, що Фен Сюєлі відділиться від своїх братів і сестер, здавалося неминучим, однак він не очікував, що це буде настільки сильна сварка, що вони повністю розійдуться і підуть різними шляхами ось так. Він навіть не міг простежити конкретний переломний момент.

Двадцять п'ять років тому крах Безсмертної Столиці спричинив хаос у людському світі, включаючи клан Фен. Але цей хаос не торкнувся подвір'я Фен Сюєлі. Він заснув, як завжди, але раптом прокинувся посеред ночі. У той момент це глибоке і незбагненне відчуття було особливо інтенсивним. Лис пам'ятав, що він стояв біля вікна, прислухаючись до кроків учнів клану Фен, що проходили у дворі, коли Фен Сюєлі раптом заговорив: «Я йду в одне місце. Тобі не обов'язково йти зі мною». У той момент Лис насправді відчув себе трохи засмученим. Нічого не відповівши, він підняв свій улюблений вигнутий клинок і підійшов до Фен Сюєлі й серйозно промовив: «Куди б не пішов молодий пан, я піду за ним».

Лише коли вони пронеслися крізь групу учнів клану Фен, прорвалися крізь бар'єри клану Фен і пройшли через невідомо скільки місць і скільки безсмертних сект розворушили. Лис тільки тоді зрозумів, що щось не так. Але він пообіцяв, що піде за Фен Сюєлі, куди б той не пішов, ким би він не став. Він ніколи не відмовиться від свого слова. Так, через день клан Фен втратив свого молодшого сина, а місто Чжаоє отримало нового демона. З того дня витончений молодий майстер більше ніколи не з'являвся. Вдень і вночі Лис бачив лише спокійного і незбагненного Фен Сюєлі. Відтоді, як він приїхав до міста Чжаоє, Фен Сюєлі ставав дедалі менше схожим на себе колишнього, з його дивацтвами та ледь помітним божевіллям. Наприклад, ця "зала учнів" перед ним.

За спогадами Лиса, Фен Сюєлі практикував свої техніки володіння мечем і заклинання на власному подвір'ї, майже ніколи не відвідуючи залу учнів. Чому ж тоді в місті Чжаоє він створив залу учнів у своєму особняку? А юнаки в залі учнів, які всі виглядають абсолютно однаково...

На перший погляд, це виглядає як форма ностальгії.

На мить у Лиса знову промайнула знайома думка. Він відчув, що Фен Сюєлі перед ним - не той кого він супроводжував десятиліттями.. Це було так, ніби він дивився на незнайомця, який спокійно дивився на нього очима Фен Сюєлі.

***

— Чого ти на мене витріщився? - несподівано спокійно заговорив Фен Сюєлі, піднявши погляд на Лиса.

Лис шокований, повернувшись до тями.

Він відігнав від себе дивні думки й запитав:

— Молодий пане, ви просили мене пильно стежити за всіма діями, пов'язаними з резиденцією горобця, а тепер, коли Ву Сінсюе повернулася, чому ви не вжили жодних заходів? Мені слід пильніше стежити?

Фен Сюєлі підійшов до одного з молодих учнів і поплескав його по зап'ястку, кажучи:

— Коли завдаєш удар мечем, не нахиляй його вниз, а підіймай вище.

Він говорив так, ніби цей молодий учень був живою людиною.

У той момент його божевілля було найбільш очевидним.

Вираз обличчя Лиса трохи змінився, потім він опанував себе й опустив погляд, чекаючи на відповідь.

Фен Сюєлі завершив свої вказівки щодо рухів молодого учня, потім випростався і звернувся до Лиса:

— Не треба.

Лис здивувався.

— Чому? Хіба це не означає, що ми завжди будемо на крок позаду, знаючи про діяльність резиденції горобця?

Фен Сюєлі відповів:

— Ні.

Він зупинився на мить, помітивши, що молодий учень знову помиляється у своїх рухах. Фен Сюєлі терпляче поправив учня, відповідаючи при цьому Лису:

— Там є ще хтось, хто спостерігає за ним.

Лис виглядав спантеличеним...

Хто ще міг допомагати Фен Сюєлі наглядати за резиденцією горобця?

***

Водночас над резиденцією горобця опускалася ніч.

"Фан Чу", який спокійно чергував біля спальні, раптом ворухнувся, подивившись у бік спальні. Можливо, через підсвічування його вираз обличчя був дещо розмитим, здавалося, що він злегка насупив брови, перш ніж швидко розслабитися знову. Рух був настільки швидким, що майже непомітним, але Ву Сінсюе помітив його. Він легенько потер синюваті пальці, повільно втягуючи холодну ауру.

Увага Ву Сінсюе була прикута до швидкоплинного виразу обличчя "Фан Чу", і він не помітив, як людина позаду нього, яка медитувала протягом тривалого часу, раптом заворушилася, наче її душа нарешті повернулася до тіла.

Іній на кінчиках його пальців уже майже розтанув, коли він відчув, що його пальці схопили. Пролунав низький голос Сяо Фусюаня:

— Все ще холодно.