Для кого цей храм?

Ї Ушен був здивований цим: «Так». Він підсвідомо хотів запитати, про що саме той шкодує, але швидко зрозумів, що будь-який жаль, який охоплює "до кінця життя", не можна пояснити кількома словами. Навіть якби він пояснив, це було б те, що ніхто інший не зміг би по-справжньому зрозуміти. Це було б все одно, що роз'ятрити старі рани заради хвилини співчуття, а Ї Ушен не міг змусити себе поставити таке запитання. Він не був такою людиною.

Він швидко махнув рукою і сказав:

— Цього разу я дійсно був занадто різким. Сьогодні... - він затнувся на мить і з усмішкою зітхнув, — У мене було багато думок в голові, і я, можливо, був трохи необережним у своїх словах. Якщо я сказав щось не так, будь ласка, вибачте мені.

Чоловік, що сидів поруч, мовчав, занурившись у роздуми. Лише почувши його слова, він прийшов до тями й відповів:

— Все гаразд.

Поки вони розмовляли, хтось підійшов до них і, вклонившись Ї Ушену, запитав:

— Ви прийшли, щоб піднести пахощі?

Це був служитель храму, одягнений у просту мантію і з зачіскою "пучок", яка була поширена серед учнів безсмертних кланів. Вони роздавали пахощі відвідувачам, які приходили піднести пахощі. Цей тип пахощів був поширений у храмах великих міст, але рідше зустрічався в горах.

У теперішньому світі долина Великого Смутку була безлюдною з часу її запечатування, і там не було жодної кадильниці. Було несподівано, що на цій часовій лінії кількасот літньої давнини вони зустрінуть таку жвавість.

Служитель передав Ї Ушену три довгі палички пахощів, зв'язані разом. Ї Ушен був там не для того, щоб підносити пахощі й молитися богам, його зв'язок з долиною Великого Смутку був суто кармічним. Однак, побачивши привітну усмішку і доброзичливу манеру, він прийняв пахощі.

Взявши три довгі ароматичні палички й розглядаючи їх зі складним виразом обличчя, він раптом промовив:

— Молодший брате.

— Що таке?

Служитель вагався, чи давати пахощі Сяо Фусюаню, бо вважав, що цей чоловік у темному одязі холодний і відчужений, не схожий на того, хто молиться богам.

Ї Ушен тримав пахощі в руці й запитав лагідним голосом:

— Можу я запитати, молодший брате, який зараз рік?

Служитель був молодим учнем безсмертних кланів, і його обмежений досвід рідко приводив його до контакту з такими гостями, як Ї Ушен і Сяо Фусюань. Він був приголомшений запитанням і розгублено закліпав очима.

— Що?

Ї Ушен посміхнувся і поплескав себе по лобі.

— Чесно кажучи, у мене була серйозна хвороба. Я завжди плутаюся і не можу відрізнити день від ночі. Прошу вибачити мені за цей клопіт.

Ті, хто приходив до храму, щоб піднести пахощі, часто мали свою частку неприємностей, серед яких хвороба була однією з найпоширеніших.

Служитель одразу ж кивнув з розумінням і ввічливо відповів:

— Зараз 29-й рік ери Суйнін.

Ї Ушен вимовив: «О», коли почув "29-й рік ери Суйнін". Епоха "Суйнін" була для нього далекою і незнайомою. Згідно з історичними записами, ця епоха тривала не дуже довго. У записах епоха "Суйнін" змінилася на "Цінхе" після року, коли було спалено Гірський Ринок Падаючого Цвіту, що було спробою використати стихію ери "води" для вгамування пожеж, які вирували по всій землі. Епоха "Цінхе" тривала 275 років і охоплювала час, коли народився Ї Ушен. Лише коли Ву Сінсюе був ув'язнений у Північній території Цанлан, настала епоха "Тяньшу".

Ї Ушен вклонився служителю і сказав:

— Дякую, що повідомив мені, молодший брате. Я запам'ятаю це.

Служитель махнув рукою.

— О, не треба мені дякувати.

Відійшовши на кілька кроків, він попрямував до інших гостей, що передати пахощі, але не втримався, щоб не озирнутися на Ї Ушена. Він пробурмотів собі під ніс:

— Який дивний гість.

Це був всього лише рік, але те, як Ї Ушен поставився до цього так серйозно й уважно, ніби ця дата мала для нього величезне значення і була для нього важливою, було справді досить незвично. Поки служитель бурмотів собі під ніс, Ї Ушен вже увійшов до храму, тримаючи в руках пахощі. Саме в цей момент Сяо Фусюань на мить завагався біля воріт храму. За час свого перебування у Безсмертній Столиці він рідко звертав увагу на плин років у смертному світі. Він міг спостерігати за зміною пір року і пам'ятав особливі дні, такі як відкриття гірського ринку, що відбувалося на третій день третього місяця. Проте, якби хтось раптом запитав його, який зараз рік, йому було б важко відповісти. З усім тим, він мав приблизне уявлення. Якщо пам'ять йому не зраджувала, то 29-го року Суйнін, Юнь Хай мав би вже померти.

Цей заплутаний клубок був створений главою клану Фен, який прагнув повернути своїх дітей, що померли молодими, і торкнувся переважно людей, тісно пов'язаних з ним. На тих, хто мав незначні зв'язки з Безсмертною Столицею, це майже не вплинуло. Якби ніхто не втручався далі, Юнь Хай з цієї заплутаної нитки, швидше за все, зникне. Під цією землею має бути божественна гробниця, і Юнь Хай похований всередині. Проте метушня в храмі виглядала незвично.

Після деяких роздумів Сяо Фусюань підняв руку і злегка поплескав служителя.

— Вибачте.

Служитель злякався і повернувся до Сяо Фусюаня.

— У вас є якісь запитання?

Сяо Фусюань вказав руків'ям меча на храм.

— Кому присвячений цей храм?

Служитель кілька разів моргнув, подумавши, що цей гість ще більш дивний, ніж попередній. Проте він чесно відповів:

— Він присвячений гірському Богу долини Великого Смутку.

— Гірському Богу долини Великого Смутку.

— Так.

— У цього гірського Бога є ім'я?

— Звісно.

— Яке?

Служитель знаходив запитання Сяо Фусюаня дедалі дивнішими. Зрештою, це було досить незвично для вірянина, який прийшов до храму, щоб піднести пахощі, не знати імені божества. Він підняв руку до неба і шанобливо вклонився, кажучи:

— Ім'я божества Юнь Хай.

Сяо Фусюань був вражений.

— Хто?

Служитель терпляче повторив:

— Юнь Хай.

Він вимовив ім'я з надзвичайною чіткістю, що не можливо було зрозуміти не правильно. Отже, це дійсно був Юнь Хай. Це означало, що він все ще був живий на цій часовій лінії. Він керував долиною Великого Смутку, а не первісним людським світом, відповідаючи за смуток і радість. Це вказувало на те, що Юнь Хай порушив божественні закони, став на коліна перед вівтарем Лінтай, щоб понести покарання, і навіть отримав Небесний Указ. Він просто ще не повернувся до світу смертних. Це означало, що доля Юнь Хая дійсно змінилася, хоча й несуттєво. Однак було дивно, як події в клані Фен могли вплинути на події в Безсмертній Столиці й навіть на долю Юнь Хая.

Ще більш дивним було те, що у цьому храмі не було жодної статуї. Ніша перед ним була порожня, без жодних статуй божеств. Був лише довгий стіл, на якому стояли кадильниці. Це був точно такий же храм, як і в нинішній долині Великого Смутку. Однак причина, чому храм у теперішньому світі не мав статуй, полягала в тому, що Юнь Хай був мертвий, і ніхто більше не пам'ятав про нього, а колишні статуї були поміщені в підземну безсмертну гробницю. Люди, які приходили до храму, не казали, що поклоняються "Гірському Богу", а радше "Долині Великого Смутку". У цій часовій лінії служитель прямо згадує "Гірського Бога долини Великого Смутку, на ім'я Юнь Хай". Це вказувало на те, що Юнь Хай був живий і не забутий світом. То чому ж у ніші не було статуї Юнь Хая?

— Де статуя? – запитав Сяо Фусюань.

Здавалося, що служителю вперше поставили таке питання, і він трохи розгубився.

— Яка статуя?

— Статуя божества в ніші.

Служитель на мить завагався, перш ніж відповісти:

— Я теж не знаю. Коли я прийшов сюди, ніша вже була порожня.

Сяо Фусюань насупився, а служитель продовжив:

— Кажуть, що тут колись стояла статуя божества, але вона зникла вночі.

— Хіба не було розслідування?

— Розслідували, але нічого не знайшли. Вона ніби розчинилася в повітрі. Постійні відвідувачі цього храму - звичайні люди, і навряд чи вони могли б вкрасти або таємно знищити статую божества.

У таких випадках люди часто пояснюють це божественною волею. Оскільки вони не могли зрозуміти цього і не могли знайти відповідей, вони вважали, що так і мало бути.

— Я чув, що одного разу статую навіть намагалися замінити, але це не спрацювало. Одного дня статую встановили, а наступного дня вона зникала. Шукали скрізь, але так нічого і не знайшли. Тоді люди почали говорити, що, можливо, так судилося, і перестали встановлювати статую. Відтоді ніша пустує, і віряни до цього звикли, - сказав служитель і почухав голову, — Чесно кажучи, якби ви не запитали про це, я б подумав, що це нормально, коли немає статуї божества. Я вже й забув, що в інших храмах вони є.

Це було так, ніби так і мало бути, ніби так було завжди.

Коли він говорив, вони раптом почули шум зсередини храму, і було незрозуміло, що сталося. Вони ледь-ледь чули, як віряни розмовляли між собою.

— Куди він подівся? Він просто зник?

— Він же тільки що був тут.

— Схоже, що він впав з цієї кам'яної плити.

Служитель не встиг зрозуміти, що сталося, як відчув сильний порив вітру, що пронісся повз нього. Він ледве встиг моргнути, а пана, який ставив йому ці дивні запитання, вже ніде не було видно. Здавалося, що він спритно влетів до храму. Він сам теж був заклиначем, і коли повз нього пронісся порив вітру, він відчув слід безсмертної енергії. Служитель був приголомшений і на мить зупинився, щоб зібратися з думками.

Він поспішно увійшов до храму і запитав:

— Що сталося?

Кілька вірян, які саме палили пахощі, вказали на великий квадратний білий камінь і сказали:

— Відвідувач з пахощами, той, що закривав обличчя тканиною, він просто зник тут.

— Я бачив, як цей білий камінь на мить ворухнувся, але це було надто швидко, і я не можу бути впевненим, чи це лише моя уява.

— Здається, я теж це бачив.

— Як такий камінь може рухатися?

— Так, він ніби перевернувся, як люк.

— Може під цим каменем щось є?

Натовп був наляканий, і вони зібралися навколо квадратного каменю, стукаючи по ньому, але не змогли знайти жодних доказів того, що він зрушився з місця. Поки відвідувачі храму обмінювалися спантеличеними поглядами, Сяо Фусюань вже спустився по слідах Ї Ушена в глибині храму. Коли він летів вниз, його відчуття тривоги стало ще сильнішим. А коли він приземлився і подивився вгору, то побачив високу статую, вираз його обличчя поступово ставав холоднішим. Статуя зображувала вродливу постать з високою і граціозною статурою, в одній руці вона тримала білий прапор, а іншою утримувала зелену гілку з прекрасною квіткою, що розквітала на верхівці, закриваючи одне око статуї.

Це був не хто інший, як Юнь Хай.

Це підземелля, чи то вхід, чи то інтер'єр, була точною копією гробниці у долині Великого Смутку, яку вони відвідали раніше.

У той момент Сяо Фусюань запідозрив, що якщо він пройде звивистою стежкою до кінця, то, можливо, навіть побачить, як там придушують Юнь Хая. Однак служитель щойно сказав, що Юнь Хай в цій часовій лінії все ще живий і наглядає за долиною Великого Смутку. Він не впав у людський світ, не став демоном і не був забутий, тож не було потреби будувати для нього підземну гробницю.

Тоді чому ці речі досі знаходяться в підземеллі цього храму?