Два шляхи

Нін Хуайшань був спантеличений, але він впізнав, що ця енергія меча належала Тяньсю. Тож він розгублено запитав:

— Безсмертний Тяньсю... чому б вам не говорити напряму? Хіба це не було б зручніше?

Тяньсю: "..."

Ву Сінсюе завжди знав, що його підлеглий дурень, але він вперше зрозумів, що той може бути настільки дурним. Спочатку він хихикнув від розчарування, а коли повернув голову і побачив вираз обличчя Сяо Фусюаня, то розсміявся по-справжньому. Його зіниці виглядали надзвичайно темними у вогкості, і коли він сміявся, світло в його очах розсіювалося на маленькі зірочки завдяки довгим густим віям. Ця усмішка була променистою, з відтінком лукавства. Ця нотка лукавства часто була присутня в його безсмертних днях, але згодом стала досить рідкісною, аж поки він не прокинувся від п'ятнадцятирічного сну, забувши про своє минуле і відкривши його знову. Йому було ліньки рухатися, тому він штовхнув коліном Сяо Фусюаня, повторюючи слова, які пролунали за вікном:

— Чому б тобі просто не сказати напряму?

Сяо Фусюань подивився на нього, а потім знову поцілував. Світло, що проникало крізь різьблене вікно, кидало косі лінії, наче візерунок зі світла і тіні. Вони тихо цілувалися в цьому розсіяному світлі. Попри те, що вони були пов'язані енергетичним зв'язком, їм не потрібно було говорити вголос, щоб спілкуватися, але Сяо Фусюань цього не робив. Йому подобалося, коли між їхніми вустами залишалася зовсім невелика відстань, в момент коли Ву Сінсюе відповідав, майже торкаючись вустами.

Його голос був трохи хриплуватим, і він запитував:

— Тобі ще холодно?

Ву Сінсюе стиснув губи. Цей легкий порух торкнувся його, викликавши відчуття поколювання. Він розплющив свої довгі вузькі очі й сказав:

— Сяо Фусюань...

— Що?

— Ти робиш це навмисно?

— Ні.

Це було навмисно. Відкривати рот, щоб говорити, було навмисно. Запитати, чи було йому холодно, було навмисно. Навіть якщо їхня енергія була закладена в їхніх кровних лініях, яка різниця? Все, що він хотів, це знати, холодно чи жарко.

Могутній лорд демонів заплющив очі, щоб відволіктися. У своїй свідомості він випадково вхопився за думку: «Нін Хуайшань...»

Проте Тяньсю знову почув його думки й промовив тихим голосом в проміжку між поцілунками:

— Ти притискаєшся до мене, думаючи про Нін Хуайшаня.

Лорд демонів: "..."

— Я цього не робив.

Нін Хуайшань за вікном абсолютно не усвідомлював, в чому його звинуватили.

Енергія Тяньсю, похована глибоко в їхніх кровних лініях, знову почала злегка ворушитися, досліджуючи. За мить, коли дихання Ву Сінсюе стабілізувалося, воно раптом прискорилося. Він стиснув пальці Сяо Фусюаня, а його коліна терлися об ліжко.

— Не треба...

Енергія Сяо Фусюаня досліджувала по колу, його брови нахмурилися.

— Ву Сінсюе.

— Гм ...

— Тобі все ще холодно?

Ву Сінсюе деякий час тримав руку Тяньсю, перш ніж поглянув йому в очі.

— Холодно? Про що ти говориш?

Він навіть сам цього не усвідомлював. Можливо, це було через затяжне тепло, оскільки на його талії навіть з'явився слабкий блиск поту. А може, через те, що в минулому він пережив стільки яскравих ознобів і болю, що цей дрімучий, потенційний холод залишився непоміченим. З іншого боку, енергія Тяньсю була більш прискіплива і чутлива, ніж у нього. Ву Сінсюе спробував відчути це сам і виявив, що ця ситуація не сприяла випадковому відчуттю.

— Насправді не холодно, - він поцілував Сяо Фусюаня в куточок вуст, — Принаймні не тут. Це, мабуть, просто затяжне відчуття. Ти...

Його шия все ще мала рум'янець, подих між їхніми губами все ще був палючим, очі були вологими, а бажання не вщухало.

— Забери свою енергію назад, - сказав Ву Сінсюе.

Попередній хаос і плутанина - це було одне, але зараз вони знали, що за вікном є хтось, хто чує їх і розмовляє з ними. Ву Сінсюе не хотів закінчити, як Сан Юй.

— Хто такий Сан Юй? – запитав Сяо Фусюань.

Ву Сінсюе: "..."

Він поцілував його від вуст до підборіддя, міліметр за міліметром, кажучи:

— Ніхто, просто нісенітниця. Забери свою енергію, будь ласка...

Цей демон справді вмовляв, його слова були невиразними, голос був дуже лінивим і мав відтінок слабкого носового тону, що звучало зовсім інакше для тих, хто його добре знав.

Хто міг би встояти перед солодкими словами Лінвана.

А хто може встояти перед солодкими розмовами володаря міста Чжаоє?

Брови Сяо Фусюаня залишалися насупленими, оскільки він, здавалося, не міг змиритися з думкою, що "холод був лише затяжним відчуттям". Він дивився на лорда демонів, а потім, після короткої мовчанки, поступово вивів свою енергію, демонструючи незвичну покірність.

Ву Сінсюе піднявся, а потім знову швидко вкусив Сяо Фусюаня за шию. Він одразу ж випростався і подивився на вікно.

— Ти йди першим.

Сяо Фусюань: "..."

***

Отже, за вікном Нін Хуайшань побачив ще один сплеск енергії меча, що вимагав продовжувати.

Гаразд...

Нін Хуайшань не переймалася питанням, чому послання потрібно доносити за допомогою вибухів енергії. Якщо він так хотів спілкуватися, то це його справа.

— Отже, я щойно відчув, що Фан Чу повернувся і прямує сюди. Ваш бар'єр оточує резиденцію, і я не знаю, як його впустити. Я не можу змушувати його чекати на вулиці вічно, - сказав Нін Хуайшань.

Настала ще одна пауза, цього разу довша.

Нін Хуайшань: "?"

Враховуючи типово нетерплячий характер Ченчжу, він очікував, що той смикне вікно і зажадає більш зв'язної відповіді. Але чому було так тихо? Чи було щось не так в його словах?

Нін Хуайшань довго морочив собі голову.

Нарешті зсередини кімнати пролунала відповідь. Однак замість чергового сплеску енергії меча крізь віконну решітку пролунав дещо розмитий голос його Ченчжу:

— Фан Чу?

Нін Хуайшань зрадів.

— Ченчжу, ви прокинулися? Як себе почуваєте?

Після цих запитань він все ще не був задоволений і висловив занепокоєння через голос Ченчжу:

— Ченчжу, чому ваш голос такий хрипкий?

Однак відповідь не пролунала. За мить донизу випав папірець. Нін Хуайшань швидко підхопив його і побачив, що папірець має слабкий золотистий колір і на ньому світилося слово "Вхід". Цього разу з вікна долинув голос Тяньсю, голос звучав, так само як і зазвичай, він був низьким і холодним, але з відтінком хрипоти:

— Впусти його.

На щастя, Нін Хуайшань не запитав: «Чому у вас хрипкий голос, Тяньсю?» і зумів тримати свого пустотливого ротика на замку. Він кілька разів кліпнув, оглянувши талісман, отриманий від безсмертного, і, пробурмотівши, попрямував до воріт. Щойно ступивши два кроки, він завагався і додав:

— До речі, пане...

Він зупинився на мить, дивуючись, чому він сказав "пане". Однак він вирішив не зупинятися на цьому і продовжив:

— Околиці нашої резиденції, здається, досить жваві. З учорашнього дня і дотепер гральні будинки, квіткові ринки й таверни метушаться, всі зібрані й зосереджені навколо нашої резиденції, спостерігаючи за нею всю ніч.

Він хотів сказати, що вони повинні бути на сторожі. Але все, що він почув від Тяньсю, було просте "Ох". Він почекав якусь мить, але так і не отримав більше жодної відповіді. Він вирішив, що цього достатньо, і він не був повним дурнем. Спокійна атмосфера в кімнаті вказувала на те, що Ченчжу, швидше за все, спокійно переживав свій період лиха і не надто переймався демонами за межами резиденції горобця.

Нін Хуайшань відчув полегшення і підійшов до воріт з талісманом у руці. Він ніколи раніше не користувався таким талісманом, але був добре обізнаний у чаклунстві, тож знав загальні принципи.

Нін Хуайшань вистрибнув на високу стіну внутрішнього двору, присів навпочіпки там і став чекати.

Перш ніж Фан Чу прийшов, Нін Хуайшань де про що подумав: «Коли ти обманом заманив мене торкнутися заборонної печатки, через що мені прийшлось терпіти весь той біль, а потім я так довго був прикутий до ліжка. Тепер у мене нарешті з'явився шанс помститися. Зачекай, я змушу тебе страждати до смерті, перш ніж затягну всередину»

Нін Хуайшань і Фан Чу мали такі стосунки протягом багатьох років. Вони постійно сперечалися і билися, але завжди були разом. Здавалося, що вони мали якийсь кармічний зв'язок з минулого життя. Однак, коли Фан Чу все ж таки прийшов до воріт, Нін Хуайшань закотив очі й націлив на нього і випустив талісман.

Фан Чу опустив голову, потираючи пальці, ніби готуючись відправити повідомлення до двору. Однак талісман не підкорився і в підсумку прилип до його лоба. Фан Чу подумав, що потрапив у якусь пастку, тому його вираз обличчя став холодним, і він зібрався зняти талісман.

Нін Хуайшань поспішно застеріг його:

— Не знімай його! Ти що, здурів? Мені потрібен цей талісман, щоб провести тебе всередину. Якщо ти його знімеш, то не зможеш увійти у ворота.

Для Фан Чу з прикріпленим талісманом на лобі, бар'єр, по суті, не існував. Слова Нін Хуайшаня чітко долетіли до його вух. Фан Чу був на мить приголомшений і подивився на стіну, запитуючи:

— Це ти?

Нін Хуайшань закотив очі й відповів:

— Звісно, це я. Ти думаєш, що це наш Ченчжу, або Тяньсю присіли тут, щоб кинути тобі талісман? Ти мариш.

Фан Чу примружився на світло, а потім звернувся до Нін Хуайшаня:

— Ну, я не очікував, що ти будеш так слухняно сидіти на стіні, щоб відчинити мені ворота.

Нін Хуайшань розсміявся.

— Я завжди був великодушним. Ти тільки це усвідомив? Це все я. Однак, якби на моєму місці був хтось інший, хіба він не захотів би придушити тебе? Це справді великий бар'єр, створений Тяньсю, - трохи похвалившись, Нін Хуайшань сказав, — Ти заходиш чи ні? Не стій там. Ти можеш зіткнутися з іншими.

Фан Чу продовжував дивитися на ворота, виглядаючи трохи нерішучим. Можливо, згадка про "бар'єр Тяньсю" викликала у нього певний острах, а можливо, він боявся, що Нін Хуайшань розігрує його і дав йому фальшивий талісман.

Нін Хуайшань зрозумів його вагання. Він обвів холодним поглядом околиці грального будинку й таверн, і сказав:

— Тут багато народу. Минулої ночі тут був Лис. Я б не став жартувати з тобою в такий час. Заходь скоріше.

Фан Чу нарешті зробив крок вперед, і коли він увійшов у бар'єр, крізь нього пройшов спалах золотого світла. Дійсно, це не перешкоджало йому. Коли Фан Чу пройшов через ворота, талісман на його лобі спонтанно згорів. Він змахнув попіл і побачив, як Нін Хуайшань зістрибнув зі стіни й приземлився перед ним.

Нін Хуайшань простягнув руку, щоб схопити його і запитав:

— Твоя рука повністю зцілилася?

Фан Чу на мить завагався, а потім відійшов убік, щоб уникнути його хватки.

— Облиш, Фан Чу, я просто турбуюся про тебе. Чому ти мене уникаєш?

— У тебе важка рука.

Нін Хуайшань потупив очі, але не заперечував. Він і справді був відомий своєю важкою рукою. Були випадки, коли він випадково травмував когось, коли занадто грубо схопив чийсь щойно пришитий палець і висмикнув. Однак, він продовжував говорити дражливим тоном:

— Якщо ти не хочеш, щоб я до тебе торкався, то я не буду. Я розумію, як важко твоїй руці загоюватися, - Нін Хуайшань ретельно оглянув руку Фан Чу, — Виглядає добре, навіть не видно, що колись була свіжа рана. Цього буде достатньо, щоб залякати тих, хто стоїть за дверима.

— Як і очікувалося... - пробурмотів собі під ніс Нін Хуайшань.

— Як і очікувалося? – запитав Фан Чу.

Нін Хуайшань відповів:

— Як і очікувалося, для належного зцілення потрібно триматися якомога далі від Тяньсю, - сказав Нін Хуайшань, — Наявність божества поруч не допоможе.

Спочатку він хотів запитати Фан Чу, що ж такого сталося на гірському ринку, що змусило його так довго залишатися там. Однак він помітив, що обмеження на вхід до будинку були зняті. Не вагаючись, він підбіг і покликав:

— Ченчжу.

Фан Чу пішов слідом за ним до будинку і запитав тихим голосом:

— Як поживає Ченчжу?

— Я не впевнений, Ченчжу не відповідав мені. Однак, здається, що його період лиха пройшов відносно спокійно.

— О, - відповів Фан Чу.

Піднявши очі, вони побачили Ву Сінсюе, який притулився до одвірка, тримаючись за руку. Він був одягнений у тонкий халат і накинув на себе туманну шаль. Він все ще мав той самий лінивий погляд, але тепер його обличчя не було таким блідим.

Фан Чу, наслідуючи приклад Нін Хуайшаня, вигукнув:

— Ченчжу.

Ву Сінсюе, наче засліплений світлом, підняв руку, щоб прикрити очі, а потім примружився подивившись на Фан Чу і сказав:

— Ти повернувся сам? Ти бачив Ї Ушена?

— Ї Ушена? - Фан Чу був спантеличений.

Нін Хуайшань прочистив горло, потер перенісся і пояснив Фан Чу:

— Спочатку він був з нами, але я переконав його йти самостійно. Я не знаю, чи зустрічалися ви з ним пізніше.

— Ні, - Фан Чу похитав головою.

Ву Сінсюе повернув голову і подивився за спину.

Сяо Фусюань приніс товстий халат і сказав:

— Моя духовна свідомість все ще стежить за ним. На нього не вплинуло втручання клану Фен і його не вигнали. Ось...

Він зупинився на мить, ніби хотів щось підтвердити.

Трохи згодом він злегка насупив брови й сказав:

— Він щойно прибув до долини Великого Смутку.