Єдиний

— Сяо Фусюань, - голос Ву Сінсюе був хрипким, коли він раптово замовк, — Ти кажеш, що це не жахливо? Самодопит призначений для демонів, але ти зробив це з собою?

Його губи були бліді, але вираз обличчя став серйозним.

Демони міста Чжаоє говорили, що навіть коли Ченчжу гнівається, він все одно посміхається. Але якщо на його обличчі не було навіть натяку на посмішку, тоді ніхто не наважувався наблизитися до нього.

Проте Сяо Фусюань не зрушив з місця.

Він доторкнувся насуплених брів Ву Сінсюе і сказав:

— Не хмурся.

Ву Сінсюе був готовий заговорити знову.

Сяо Фусюань глибоким голосом мовив:

— Коли я ходив до міста Чжаоє, щоб знайти тебе, ти завжди був насуплений.

Ву Сінсюе: "..."

У ті роки, коли безсмертний і демон розійшлися різними шляхами, він не хотів, щоб його демонічна природа проявлялася перед Сяо Фусюанем. Тому він часто носив зневажливий вираз обличчя і говорив протилежне, намагаючись спровокувати Сяо Фусюаня піти.

Згадуючи це зараз, він пригадав, як Сяо Фусюань самотньо стояв за межами міста Чжаоє.

Хвиля жалю та ніжності захлеснула його, погасивши його гнів.

Але лорд демонів ще не був готовий здаватися.

Він стиснув губи, дивлячись на Сяо Фусюаня, намагаючись зберегти суворий вираз обличчя, щоб поставити ще кілька запитань. Але незабаром він втратив самовладання через поцілунки, які припадали на куточки очей та чоло.

— Ти не можеш просто так затикати мені рота щоразу, коли не можеш на щось відповісти, - сказав Ву Сінсюе, — Це не спрацює.

Сяо Фусюань видав глибоке "ммм", трохи відхилившись. Його очі поглянули на Ву Сінсюе, коли він тихо промовив:

— Але твої очі примружилися, Ву Сінсюе.

Ву Сінсюе: "..."

— Це тому, що лоскотало!

Його голос все ще був жорстко стриманий, але він більше не міг зберігати видимість серйозності. Він міг лише здатися і ненадовго заплющити очі, знову простягнувши руку, щоб дослідити життєво важливі зони Сяо Фусюаня.

Почувши про самодопит, Ву Сінсюе обережно торкнувся кінчиками пальців грудей і шиї Сяо Фусюаня.

Його духовна енергія була крижаною, тому кінчики пальців були прохолодними, коли він легенько постукував туди-сюди, безсумнівно, створюючи дискомфорт. Незабаром Сяо Фусюань схопив його за зап'ястя.

— Хіба ти вже не дослідив мене ретельно?

— Я зробив це поспіхом, мені все ще неспокійно, - відповів Ву Сінсюе, — Ти сам казав, що допит призначений для того, щоб людина, яку допитують, відчувала відчай, страх і нестерпний біль. Як після такої потужної атаки мечем, не могло залишитися жодних пошкоджень чи слідів?

Він змінив руку й легенько натиснув то тут, то там, бурмочучи:

— Ти щось зробив, щоб приховати свої старі рани?

— Ні.

Ву Сінсюе виглядав сумнівно:

— Справді?

— Справді.

— Я тобі не вірю.

Сяо Фусюань: "..."

Ву Сінсюе:

— Мовчи, до тебе немає довіри.

Він продовжував досліджувати, поки говорив, цього разу з ретельною увагою, але все ж таки не знайшов жодних явних слідів. Він був збентежений, коли почув, як Сяо Фусюань сказав:

— Хіба ти не бачив допиту Міну Хуа Сіня?

Ву Сінсюе застиг.

Допит Міну Хуа Сіня включав події двадцяти п'яти річної давнини. У сценах, які він бачив, коли Сяо Фусюань поспішав назад до Безсмертної Столиці, він не виглядав стомленим чи тяжко пораненим.

Але сцени в пам'яті допиту промайнули швидко і були не дуже чіткими, тому важко було зробити остаточний висновок.

Сяо Фусюань побачив зміни у виразі обличчя Ву Сінсюе. Після хвилини мовчання він сказав покірним тоном:

— Я все тобі розповім.

— Не опускаючи жодної деталі?

— Не опускаючи жодної деталі

— Присягаєшся?

— Так.

Насправді Сяо Фусюань спочатку не мав наміру розкривати всі деталі, принаймні не зараз.

Його характер завжди був таким. Коли він розповідав про щось, то завжди говорив кількома словами, часто згадуючи лише початок і кінець. Він завжди опускав усі частини, пов'язані з тим, що був поранений і страждав, боячись викликати ще більше занепокоєння.

Але він виявив, що з Ву Сінсюе це ніколи не спрацьовувало. Все, що він опускав, врешті-решт помічав і відкривав для себе Ву Сінсюе, складаючи по шматочках повну картину.

Здавалося, що все, пов'язане з ним, повинно було виплисти на поверхню, без жодної пропущеної чи залишеної без уваги деталі.

— Після самодопиту того дня я отримав деякі травми, - повільно сказав Сяо Фусюань, — Але згодом ці ушкодження загоїлися.

Ву Сінсюе здивувався.

— Загоїлися?

Сяо Фусюань злегка кивнув.

— Так.

Ву Сінсюе був дуже спантеличений.

— Чому?

***

Насправді в той день навіть сам Сяо Фусюань був досить спантеличений.

Наскільки руйнівним був вплив допиту на його душу, наскільки важкими були рани на його тілі, він знав краще, ніж будь-хто інший. Поки він не кинувся до Безсмертної Столиці, поки його меч не пронизав дванадцять вершин Лінтай, поки він не приземлився перед Ву Сінсюе, він перебував у пораненому стані тіла і душі. Але на його обличчі цього не було жодного найменшого натяку на те, що він був поранений.

Але невдовзі після цього його поранення від самодопиту повільно почали загоюватися.

Це була надзвичайно дивна ситуація. Тому що, по-перше, він не відновлювався завдяки медитації. По-друге, він не приймав жодних еліксирів для покращення стану. Фактично, він продовжував битися бувши ушкодженим. За логікою речей, рани мали б тільки погіршуватися.

На той час Сяо Фусюань щойно повернувся до своїх спогадів після самодопиту, які все ще були дещо розмитими й сплутаними. Він невиразно вловив у цих спогадах проблиск: давним-давно, коли Ву Сінсюе ще був Лінванем, між ними існував нематеріальний зв'язок, їхні долі були пов'язані між собою.

Щоразу, коли Ву Сінсюе закривав часові лінії й повертався до Безсмертної Столиці виснаженим, духовні сили Сяо Фусюаня самі по собі переходили до Ву Сінсюе, допомагаючи йому відновитися.

Згадавши про це, Сяо Фусюань злякався. Він думав, що цей живильний зв'язок все ще існував, і що він був взаємним. Він вважав, що причина його несвідомого одужання полягала в тому, що він поглинав духовну енергію Ву Сінсюе.

Тому під час битви в Безсмертній Столиці він час від часу перевіряв, чи Ву Сінсюе не постраждав.

Згодом Сяо Фусюань заспокоївся, він міг з упевненістю сказати, що його відновлення відбулося не завдяки Ву Сінсюе.

Тоді він згадав, що в день, коли було стерто Лінвана, він змінив зв'язок між ними на інший вид, сховавши його в нефритовій статуетці, яку витесав власноруч. Зв'язок був не взаємним, а односпрямованим. Якщо Ву Сінсюе був виснаженим або тяжко поранений, він допомагав йому. Але не навпаки.

Таким чином, залишається загадкою, чому травми від його самодопиту повільно загоювалися самі по собі.

Ця таємниця була розгадана під кінець битви в Безсмертній Столиці.

У той момент справжня Безсмертна Столиця ненадовго наклалася на хаотичну Безсмертну Столицю, і поки один зі смертельних ударів Сяо Фусюань захищав Ву Сінсюе, інший удар вразив Тяньсю у часовій лінії.

Саме в цю мить Сяо Фусюань зрозумів причину.

Бо коли його смертельний удар приземлився на Тяньсю з часової лінії, він виявив, що його душа також зазнала пошкоджень, і ці пошкодження несли в собі ауру наміру його меча "Мянь".

Ву Сінсюе насупив брови, слухаючи.

— Аура меча? Ти впевнений, що це була аура твого меча?

Сяо Фусюань сказав:

— Я б не помилився з аурою свого меча.

— Ушкодження душі, що несуть в собі ауру меча... - пробурмотів Ву Сінсюе, він швидко вловив підтекст, — Тільки допит може залишити такі сліди?

Сяо Фусюань злегка кивнув.

— Тільки допит.

— То чому ж у нього також є сліди допиту? Не може бути, що він пройшов через те саме, що і ти.

Судячи з Юнь Хая і Хуа Сіня, часова лінія відрізнялася від справжнього світу.

Сяо Фусюань допитував себе в Північній території Цанлан, бо хотів повернути свої спогади. Але Тяньсю з часової лінії не мав жодних причин влаштовувати самодопит.

— Навіть якщо припустити, що він влаштував самодопит з якихось причин, це не могло бути зроблено в той самий час, що й ти, - розмірковував Ву Сінсюе, — Отже, залишається лише одне пояснення.

Він подивився на Сяо Фусюаня.

— Ті ідентичні травми, які він отримав, походять від тебе.

***

Саме про це думав Сяо Фусюань у той час, і наступної миті його здогадки підтвердилися.

Коли він завдав смертельного удару, підживленим споживанням власної духовної енергії, духовна енергія Тяньсю з часової лінії також почала спустошуватися. Все було майже ідентично, їхні стани завжди були збалансовані, немов дзеркальне відображення один одного. І в цьому процесі "постійного балансування" на кожному з їхніх тіл, що стояли обличчям один до одного, ледь-ледь спалахувала печатка. Це була золота печатка "Мянь", дарована небесами.

Зазвичай печатка була прихована і проявлялася лише за особливих обставин. Або після перемоги над демонічним хаосом, коли його тіло було просякнуте демонічною аурою, що призводило до пошкоджень душі. Або коли свідомість була затьмарена.

Свого часу Сяо Фусюань і Ву Сінсюе вважали, що їх мітки - лише символ безсмертного, що нічим не відрізняється від родимих плям смертних, і що сама по собі мітка не має жодного впливу.

Лише коли Сяо Фусюань і Тяньсю з часової лінії зіткнулися обличчям до обличчя й обидві золоті печатки засвітилися одночасно, він зрозумів, що печатка не була марною.

Те, як дві печатки циркулювали один відносно одного, було схоже на певний тип печатки.

Печатка освячення.

Дитячі статуї на дні долини Великого Смутку мали такі мітки. Вони також були розміщені на потилиці Ї Ушена і Хуа Чжаотіна.

Колись це була найпоширеніша печатка серед безсмертних у Безсмертній Столиці.

Вони закарбовували свою особисту печатку освячення на статуях божеств, які увічнювали у смертному світі. Відтоді данини та підношення, які отримували ці статуї, перетворювалися на духовну енергію, яка передавалася істинній формі божества.

Це дозволяло безсмертним гарантувати, що їхня духовна сила ніколи не вичерпається, а їх безсмертна сутність ніколи не зруйнується.

***

При згадці про печатку освячення серце Ву Сінсюе прискорено забилося.

Він інстинктивно доторкнувся до шиї Сяо Фусюаня, де мала бути золота печатка "Мянь", і сказав:

— Отже ... ця печатка, дарована небесами, насправді є печаткою освячення?

Сяо Фусюань злегка кивнув:

— Так.

Насправді двадцять п'ять років тому під час його сутички з Тяньсю часової лінії, це була лише надзвичайно коротка мить. Він ще не встиг все обміркувати, коли все дійшло до свого завершення.

Згодом Безсмертна Столиця зруйнувалася, Ву Сінсюе опинився в Північній території Цанлан, а Сяо Фусюань поспішно розвіяв свою душу у холодному тумані, не маючи змоги збагнути, що могла означати ця "печатка освячення".

Лише після того, як він встав з труни й поспішно возз'єднався з Ву Сінсюе під час "ритуалу смертного виклику" в долині Великого Смутку, використовуючи частину своєї душі, щоб спокійно спостерігати за часовою лінією, він повільно склав усе докупи.

Він сказав Ву Сінсюе:

— "Ти" і "я" в часовій лінії дещо відрізняються від Юнь Хая, Міну Хуа Сіня та інших. Вони не виникли з кармічних причин часової лінії, і вони не є просто проєкціями чи ілюзіями. Це має бути пов'язано зі зв'язком між нами й Небесним Указом.

Сяо Фусюань зробив паузу, а потім злегка сказав:

— Оскільки в цьому світі існує лише один Небесний Указ, як може існувати два Лінвана?

Ву Сінсюе був приголомшений, почувши це.

У цей момент він більш-менш зрозумів суть справи: оскільки існував лише один Небесний Указ, і він мав те саме коріння, що Лінван, то, природно, він повинен бути лише один. Навіть у часовій лінії не повинен з'явитися ще один ідентичний Лінван.

Так само було і з Тяньсю.

Як у цьому світі міг з'явитися другий Сяо Фусюань, який захистив божественне дерево від блискавки своїм тілом, загинувши під його гілками?

Тож у часовій лінії не повинні були з'явитися ні Тяньсю, ні Лінван. Але вони "з'явилися", тож над походженням Тяньсю і Лінвана часової лінії варто було б глибоко замислитися.

Сяо Фусюань сказав:

— Я простежив деякі зачіпки й можу лише підтвердити, що Небесний Указ використовував деякі духовні артефакти для створення фізичних форм, які потім використовував як печатки освячення на наших шиях, щоб поглинати духовну енергію, породивши так званих Тяньсю і Лінвана.

Якщо інші люди були проєкціями їхніх справжніх "я", як інша версія самих себе, то Лінван і Тяньсю з часової лінії були винятком.

Вони виникли з фізичних форм, створених з духовних артефактів, не маючи жодного стосунку до Сяо Фусюаня та Ву Сінсюе. Але ці порожні фізичні форми були заповнені всім, що було взято з Сяо Фусюаня і Ву Сінсюе.

Ця духовна енергія і безсмертна сутність спочатку була частиною Сяо Фусюаня і Ву Сінсюе, тому Тяньсю і Лінван часової лінії демонстрували майже ідентичні звички, рухи, вирази обличчя і голоси, навіть більше, ніж проєкції, нагадуючи їх справжню сутність.

Крім того, існував зв'язок печатки освячення.

Ву Сінсюе довго мовчав, вираз його обличчя ускладнився.

Згадавши битву в Безсмертній Столиці, яку описав Сяо Фусюань, він сказав:

— Не дивно, що коли ти отримав поранення під час самодопиту, той, хто перебував у часовій лінії, також утримав ушкодження - це все через ту печатку освячення. Хіба воно... не підтримує баланс обох сторін?

Сяо Фусюань:

— Саме так і має бути.

Ймовірно, це був початковий план, який передбачався Небесним Указом: Тяньсю і Лінван з часової лінії, ніколи б не опинився в невигідному становищі проти справжнього світу.

Це була палка двох кінців.

Спочатку Сяо Фусюань був поранений і втратив колишню міць. Через зв'язок печатки освячення Тяньсю з часової лінії також ослаб, що зробило його менш грізним.

До того, між двома сторонами є ще одна суттєва відмінність - початок їхнього життя відрізняється.

Душа Сяо Фусюаня була вроджено фрагментованою, тоді як Тяньсю з часової лінії мав лише неушкоджену духовну форму, виплекану печаткою освячення.

Тож у фінальну мить, двадцять п'ять років тому, коли обидва зазнали духовного розсіювання, один отримав життя, а інший смерть.

У той момент смерті духовна енергія та безсмертна сутність, яку поглинув Тяньсю з часової лінії, повернулася до Сяо Фусюаня. Це дозволило Сяо Фусюаню тимчасово створити тіло з фрагмента душі й спуститися разом з Ву Сінсюе до Північної території Цанлан.

***

Ву Сінсюе замислився:

— Отже, сила Лінвана повинна бути приблизно такою ж, як моя...

Він затих, видаючи кривий смішок.

— О ні, це не так, - спростував він свої слова, легковажно сказавши, — Це інше, зовсім відрізняється. Зрештою, у мене більше немає тієї печатки.

Золота печатка "Чжао", що символізувала Лінвана на його шиї, зникла того моменту, як він став демоном триста років тому.

Освячений талісман, що з'єднував дві сторони, був обірваний з його боку.

Отже, він перетворився з безсмертного на демона, ставши володарем міста Чжаоє, ставши Ву Сінсюе, який переживав періоди лиха і зазнавав травм. Тоді як Лінван у часовій лінії залишився зі своєю первісною силою.

***

Ву Сінсюе замислився на мить і мовив:

— Це досить тривожно.

С відчуттям того, що щось не так, Сяо Фусюань запитав:

— Що таке?

— Мене трьохсотрічної давнини... ти не зможеш здолати.

Сяо Фусюань: "?"

Ву Сінсюе глянув на нього:

— Що ти на мене так дивишся?

Сяо Фусюань:

— Нічого.

Ву Сінсюе наголосив:

— Ти не зможеш його перемогти.

Сяо Фусюань подивився на нього, але нічого не сказав. Згадавши спритну фігуру Лінвана, що промайнула крізь холодний туман у долині, він визнав:

— Мабуть, так.

— Ти коли-небудь бився з ним у часовій лінії? - знову запитав Ву Сінсюе.

Сяо Фусюань: "..."

Він нагадав Ву Сінсюе:

— Все, що я залишив там, - це моє справжнє тіло і частина моєї душі. Навіщо мені наражатися на битву?

Чи він боявся, що його викриють?

Вираз його обличчя був досить кумедним. Ву Сінсюе не стримався і засміявся. Але за якийсь час він припинив і серйозно сказав:

— Цікаво яка ситуація з Лінванем... Він знає, що існує на часовій лінії?

Я справді не знаю, як розглядати цього Лінвана.

Його слід вважати частиною Ву Сінсюе, який поглинав його духовні сили та безсмертну сутність для розвитку, поки сам Ву Сінсюе не усвідомлював цього. Це нічим не відрізнялося від тіл, які безсмертні створюють по своїй подобі, або маріонеток. Але тими окремими тілами та маріонетками керували їхні власні "я", поділяючи ті ж самі думки й почуття.

А цей Лінван був іншим.

Ву Сінсюе не знав, яка частина поточних думок і почуттів цього Лінвана походить від нього і знаходиться під його впливом. Якщо всі, то це був би найкращий результат.

Якщо ні, то залишалося або власна особистість "Лінвана", або... вплив Небесного Указу?

Якщо останнє...

То це справді буде клопітно.

Ву Сінсюе висловив свої думки.

Сяо Фусюань замислився на мить, потім відповів:

— Все можливо.

Серце Ву Сінсюе стиснулося:

— Що ти маєш на увазі?

Сяо Фусюань не постійно стежив за часової лінією. Він переважно залишав цю фізичну форму, щоб слідувати за частиною своєї душі у своїх повсякденних справах.

Згадавши, він сказав:

— Я не так багато з ним спілкувався. З того, що я бачив, цей Лінван іноді поводиться дивно.

Можливо, це тому, що Тяньсю і Лінван часової лінії лише набували "справжньої" форми, поглинаючи духовні сили та безсмертні сутності Сяо Фусюаня та Ву Сінсюе.

Тому між ними та справжніми "Я" є певні відмінності.

На перший погляд, їхні голоси, звички та темперамент майже повністю збігалися з їхніми справжніми "Я", але дещо тьмяніли на їх фоні. Наче вони перейняли лише поверхневу особистість.

— Він, як і ти, звертається до Санфена та інших, як до друзів, - сказав Сяо Фусюань, — Але ти часто спілкувався з Санфеном та іншими, тоді як він спілкується з ними рідко. Тільки з Юнь Хаєм він спілкувався частіше.

Оскільки Юнь Хай сам проявляв ініціативу у спілкуванні, приносячи вино.

— А як щодо "Тяньсю"? - запитав Ву Сінсюе.

— Те ж саме, інакше мене б давно викрили.

Вони будуть схожі на свої справжні "Я", їх описуватимуть безсмертні як "близьких друзів". Як про них говорять, так вони й поводитимуться. Нічого більше.

Все ще лише оболонка.

Наче все було оповите туманом.

Ву Сінсюе, слухаючи, пробурмотів:

— За твоїми словами, це не просто оболонка. Це схоже на те, що "Лінван" перетворився на форму, визнану безсмертними Безсмертної Столиці. Іншими словами... - він замовк, — Хіба це не форма, визнана Небесним Указом?

Не дивно, що Сяо Фусюань тоді відповів: «Все можливо».

Подумавши далі, дивацтва на цьому не закінчилися.

Цей Лінван відвідав справжній світ, навіть намагався простежити його походження і початок, що спричинило битву в Безсмертній Столиці двадцять п'ять років тому. Логічно, що після всього цього у нього певною мірою повинні були з'явитися деякі сумніви. Але його сумніви були недостатніми, і він продовжував діяти так само, як і до цього.

Раніше, на дні долини Великого Смутку на часовій лінії, цей Лінван чітко побачив спогади з допиту Міну Хуа Сіня і раптово з'явився, щоб обговорити з ним питання дзвіночка снів, його тон чітко говорив про те, що він зрозумів, щось не так зі світом, в якому він знаходиться. Однак, коли він протистояв Ву Сінсюе та Сяо Фусюаню, його слова та ставлення різко змінилися. Наче його сумніви лише ненадовго спливли на поверхню, перш ніж послабшали або навіть повністю зникли.

Згадуючи, Ву Сінсюе повільно сказав:

— Схоже, емоції цього Лінвана справді не схожі на людські. Яка людина зможе так різко змінити свої думки? Це більше схоже на...

Він замовк, а Сяо Фусюань продовжив:

— Чийсь вплив...

— Саме так.

Це було так, ніби кожного разу, коли "Лінван" наближався до точки просвітлення, на нього щось впливало, змушуючи все знову зійти нанівець, і його дні продовжувалися як завжди.

Джерело цього впливу було очевидним.

Ву Сінсюе раніше навіть думав:

Небесний Указ вважав, що цей світ неможливо контролювати, тому він перейшов до часової лінії. Але як можна бути певним, що часову лінію можна контролювати? Як воно могло бути певне, що "Лінван" не повстане? А якщо він повстане, звідки ще воно зможе викликати іншу часову лінію?

Тепер все стало трохи зрозуміліше.

Хоча "Лінван" і був породжений духовними силами та безсмертною сутністю Ву Сінсюе, бувши частиною Ву Сінсюе, на нього, ймовірно, впливали й втручання Небесного Указу. Ось чому Небесний Указ був певен, що "Лінван" не повстане.

Ву Сінсюе запитав Сяо Фусюаня:

— Коли ти вперше помітив його дивність, щось, на що міг вплинути Небесний Указ?

— Досить давно.

— Тоді чому ти все одно намагався наблизити його до істини приплітаючи людей і предмети? - запитав Ву Сінсюе, — Хіба це не було марною тратою сил та часу?

— Небесний Указ не може впливати на щось постійно, - Сяо Фусюань замовк, потім сказав, — Тим паче в цьому світі завжди є речі, які не піддаються Небесного Указу, і люди, яких Небесний Указ не може контролювати.

Ву Сінсюе замислився:

— Це дійсно схоже на азартну гру, але цей Лінван був...

Перш ніж Ву Сінсюе договорив, Сяо Фусюань подивився на нього і сказав:

— Ву Сінсюе, я говорю про тебе.

Ву Сінсюе на мить заціпенів.

— Про мене?

— Так.

Сяо Фусюань пояснив:

— Він з'явився завдяки тобі, прийнявши людську форму, виплекану твоїми духовними силами та безсмертною сутністю. Кожне слово і кожна дія виходили від тебе, навіть якщо є незначні відмінності. Але це все одно був ти.

Тож який там інший Лінван? У цьому світі завжди був лише один Лінван, триста років тому і триста років потому, єдиний у своєму роді. Він насмілився пожертвувати своєю кров'ю і плоттю, щоб кинути виклик Небесному Указу, ставши безсмертним, демоном, привидом чи смертним. Легке затуманення, або випадковий вплив Небесного Указу не змусить його слухняно приймати вигадані уявлення про добро і зло чи зневагу до балансу життя і смерті.

Насправді це не була азартна гра.

— Оскільки це був ти, я наважився спробувати, - сказав Сяо Фусюань.