— Сяо Фусюань, - голос Ву Сінсюе був хрипким, коли він раптово замовк, — Ти кажеш, що це не жахливо? Самодопит призначений для демонів, але ти зробив це з собою?
Його губи були бліді, але вираз обличчя став серйозним.
Демони міста Чжаоє говорили, що навіть коли Ченчжу гнівається, він все одно посміхається. Але якщо на його обличчі не було навіть натяку на посмішку, тоді ніхто не наважувався наблизитися до нього.
Проте Сяо Фусюань не зрушив з місця.
Він доторкнувся насуплених брів Ву Сінсюе і сказав:
— Не хмурся.
Ву Сінсюе був готовий заговорити знову.
Сяо Фусюань глибоким голосом мовив:
— Коли я ходив до міста Чжаоє, щоб знайти тебе, ти завжди був насуплений.
Ву Сінсюе: "..."
У ті роки, коли безсмертний і демон розійшлися різними шляхами, він не хотів, щоб його демонічна природа проявлялася перед Сяо Фусюанем. Тому він часто носив зневажливий вираз обличчя і говорив протилежне, намагаючись спровокувати Сяо Фусюаня піти.
Згадуючи це зараз, він пригадав, як Сяо Фусюань самотньо стояв за межами міста Чжаоє.
Хвиля жалю та ніжності захлеснула його, погасивши його гнів.
Але лорд демонів ще не був готовий здаватися.
Він стиснув губи, дивлячись на Сяо Фусюаня, намагаючись зберегти суворий вираз обличчя, щоб поставити ще кілька запитань. Але незабаром він втратив самовладання через поцілунки, які припадали на куточки очей та чоло.
— Ти не можеш просто так затикати мені рота щоразу, коли не можеш на щось відповісти, - сказав Ву Сінсюе, — Це не спрацює.
Сяо Фусюань видав глибоке "ммм", трохи відхилившись. Його очі поглянули на Ву Сінсюе, коли він тихо промовив:
— Але твої очі примружилися, Ву Сінсюе.
Ву Сінсюе: "..."
— Це тому, що лоскотало!
Його голос все ще був жорстко стриманий, але він більше не міг зберігати видимість серйозності. Він міг лише здатися і ненадовго заплющити очі, знову простягнувши руку, щоб дослідити життєво важливі зони Сяо Фусюаня.
Почувши про самодопит, Ву Сінсюе обережно торкнувся кінчиками пальців грудей і шиї Сяо Фусюаня.
Його духовна енергія була крижаною, тому кінчики пальців були прохолодними, коли він легенько постукував туди-сюди, безсумнівно, створюючи дискомфорт. Незабаром Сяо Фусюань схопив його за зап'ястя.
— Хіба ти вже не дослідив мене ретельно?
— Я зробив це поспіхом, мені все ще неспокійно, - відповів Ву Сінсюе, — Ти сам казав, що допит призначений для того, щоб людина, яку допитують, відчувала відчай, страх і нестерпний біль. Як після такої потужної атаки мечем, не могло залишитися жодних пошкоджень чи слідів?
Він змінив руку й легенько натиснув то тут, то там, бурмочучи:
— Ти щось зробив, щоб приховати свої старі рани?
— Ні.
Ву Сінсюе виглядав сумнівно:
— Справді?
— Справді.
— Я тобі не вірю.
Сяо Фусюань: "..."
Ву Сінсюе:
— Мовчи, до тебе немає довіри.
Він продовжував досліджувати, поки говорив, цього разу з ретельною увагою, але все ж таки не знайшов жодних явних слідів. Він був збентежений, коли почув, як Сяо Фусюань сказав:
— Хіба ти не бачив допиту Міну Хуа Сіня?
Ву Сінсюе застиг.
Допит Міну Хуа Сіня включав події двадцяти п'яти річної давнини. У сценах, які він бачив, коли Сяо Фусюань поспішав назад до Безсмертної Столиці, він не виглядав стомленим чи тяжко пораненим.
Але сцени в пам'яті допиту промайнули швидко і були не дуже чіткими, тому важко було зробити остаточний висновок.
Сяо Фусюань побачив зміни у виразі обличчя Ву Сінсюе. Після хвилини мовчання він сказав покірним тоном:
— Я все тобі розповім.
— Не опускаючи жодної деталі?
— Не опускаючи жодної деталі
— Присягаєшся?
— Так.
Насправді Сяо Фусюань спочатку не мав наміру розкривати всі деталі, принаймні не зараз.
Його характер завжди був таким. Коли він розповідав про щось, то завжди говорив кількома словами, часто згадуючи лише початок і кінець. Він завжди опускав усі частини, пов'язані з тим, що був поранений і страждав, боячись викликати ще більше занепокоєння.
Але він виявив, що з Ву Сінсюе це ніколи не спрацьовувало. Все, що він опускав, врешті-решт помічав і відкривав для себе Ву Сінсюе, складаючи по шматочках повну картину.
Здавалося, що все, пов'язане з ним, повинно було виплисти на поверхню, без жодної пропущеної чи залишеної без уваги деталі.
— Після самодопиту того дня я отримав деякі травми, - повільно сказав Сяо Фусюань, — Але згодом ці ушкодження загоїлися.
Ву Сінсюе здивувався.
— Загоїлися?
Сяо Фусюань злегка кивнув.
— Так.
Ву Сінсюе був дуже спантеличений.
— Чому?
***
Насправді в той день навіть сам Сяо Фусюань був досить спантеличений.
Наскільки руйнівним був вплив допиту на його душу, наскільки важкими були рани на його тілі, він знав краще, ніж будь-хто інший. Поки він не кинувся до Безсмертної Столиці, поки його меч не пронизав дванадцять вершин Лінтай, поки він не приземлився перед Ву Сінсюе, він перебував у пораненому стані тіла і душі. Але на його обличчі цього не було жодного найменшого натяку на те, що він був поранений.
Але невдовзі після цього його поранення від самодопиту повільно почали загоюватися.
Це була надзвичайно дивна ситуація. Тому що, по-перше, він не відновлювався завдяки медитації. По-друге, він не приймав жодних еліксирів для покращення стану. Фактично, він продовжував битися бувши ушкодженим. За логікою речей, рани мали б тільки погіршуватися.
На той час Сяо Фусюань щойно повернувся до своїх спогадів після самодопиту, які все ще були дещо розмитими й сплутаними. Він невиразно вловив у цих спогадах проблиск: давним-давно, коли Ву Сінсюе ще був Лінванем, між ними існував нематеріальний зв'язок, їхні долі були пов'язані між собою.
Щоразу, коли Ву Сінсюе закривав часові лінії й повертався до Безсмертної Столиці виснаженим, духовні сили Сяо Фусюаня самі по собі переходили до Ву Сінсюе, допомагаючи йому відновитися.
Згадавши про це, Сяо Фусюань злякався. Він думав, що цей живильний зв'язок все ще існував, і що він був взаємним. Він вважав, що причина його несвідомого одужання полягала в тому, що він поглинав духовну енергію Ву Сінсюе.
Тому під час битви в Безсмертній Столиці він час від часу перевіряв, чи Ву Сінсюе не постраждав.
Згодом Сяо Фусюань заспокоївся, він міг з упевненістю сказати, що його відновлення відбулося не завдяки Ву Сінсюе.
Тоді він згадав, що в день, коли було стерто Лінвана, він змінив зв'язок між ними на інший вид, сховавши його в нефритовій статуетці, яку витесав власноруч. Зв'язок був не взаємним, а односпрямованим. Якщо Ву Сінсюе був виснаженим або тяжко поранений, він допомагав йому. Але не навпаки.
Таким чином, залишається загадкою, чому травми від його самодопиту повільно загоювалися самі по собі.
Ця таємниця була розгадана під кінець битви в Безсмертній Столиці.
У той момент справжня Безсмертна Столиця ненадовго наклалася на хаотичну Безсмертну Столицю, і поки один зі смертельних ударів Сяо Фусюань захищав Ву Сінсюе, інший удар вразив Тяньсю у часовій лінії.
Саме в цю мить Сяо Фусюань зрозумів причину.
Бо коли його смертельний удар приземлився на Тяньсю з часової лінії, він виявив, що його душа також зазнала пошкоджень, і ці пошкодження несли в собі ауру наміру його меча "Мянь".
Ву Сінсюе насупив брови, слухаючи.
— Аура меча? Ти впевнений, що це була аура твого меча?
Сяо Фусюань сказав:
— Я б не помилився з аурою свого меча.
— Ушкодження душі, що несуть в собі ауру меча... - пробурмотів Ву Сінсюе, він швидко вловив підтекст, — Тільки допит може залишити такі сліди?
Сяо Фусюань злегка кивнув.
— Тільки допит.
— То чому ж у нього також є сліди допиту? Не може бути, що він пройшов через те саме, що і ти.
Судячи з Юнь Хая і Хуа Сіня, часова лінія відрізнялася від справжнього світу.
Сяо Фусюань допитував себе в Північній території Цанлан, бо хотів повернути свої спогади. Але Тяньсю з часової лінії не мав жодних причин влаштовувати самодопит.
— Навіть якщо припустити, що він влаштував самодопит з якихось причин, це не могло бути зроблено в той самий час, що й ти, - розмірковував Ву Сінсюе, — Отже, залишається лише одне пояснення.
Він подивився на Сяо Фусюаня.
— Ті ідентичні травми, які він отримав, походять від тебе.
***
Саме про це думав Сяо Фусюань у той час, і наступної миті його здогадки підтвердилися.
Коли він завдав смертельного удару, підживленим споживанням власної духовної енергії, духовна енергія Тяньсю з часової лінії також почала спустошуватися. Все було майже ідентично, їхні стани завжди були збалансовані, немов дзеркальне відображення один одного. І в цьому процесі "постійного балансування" на кожному з їхніх тіл, що стояли обличчям один до одного, ледь-ледь спалахувала печатка. Це була золота печатка "Мянь", дарована небесами.
Зазвичай печатка була прихована і проявлялася лише за особливих обставин. Або після перемоги над демонічним хаосом, коли його тіло було просякнуте демонічною аурою, що призводило до пошкоджень душі. Або коли свідомість була затьмарена.
Свого часу Сяо Фусюань і Ву Сінсюе вважали, що їх мітки - лише символ безсмертного, що нічим не відрізняється від родимих плям смертних, і що сама по собі мітка не має жодного впливу.
Лише коли Сяо Фусюань і Тяньсю з часової лінії зіткнулися обличчям до обличчя й обидві золоті печатки засвітилися одночасно, він зрозумів, що печатка не була марною.
Те, як дві печатки циркулювали один відносно одного, було схоже на певний тип печатки.
Печатка освячення.
Дитячі статуї на дні долини Великого Смутку мали такі мітки. Вони також були розміщені на потилиці Ї Ушена і Хуа Чжаотіна.
Колись це була найпоширеніша печатка серед безсмертних у Безсмертній Столиці.
Вони закарбовували свою особисту печатку освячення на статуях божеств, які увічнювали у смертному світі. Відтоді данини та підношення, які отримували ці статуї, перетворювалися на духовну енергію, яка передавалася істинній формі божества.
Це дозволяло безсмертним гарантувати, що їхня духовна сила ніколи не вичерпається, а їх безсмертна сутність ніколи не зруйнується.
***
При згадці про печатку освячення серце Ву Сінсюе прискорено забилося.
Він інстинктивно доторкнувся до шиї Сяо Фусюаня, де мала бути золота печатка "Мянь", і сказав:
— Отже ... ця печатка, дарована небесами, насправді є печаткою освячення?
Сяо Фусюань злегка кивнув:
— Так.
Насправді двадцять п'ять років тому під час його сутички з Тяньсю часової лінії, це була лише надзвичайно коротка мить. Він ще не встиг все обміркувати, коли все дійшло до свого завершення.
Згодом Безсмертна Столиця зруйнувалася, Ву Сінсюе опинився в Північній території Цанлан, а Сяо Фусюань поспішно розвіяв свою душу у холодному тумані, не маючи змоги збагнути, що могла означати ця "печатка освячення".
Лише після того, як він встав з труни й поспішно возз'єднався з Ву Сінсюе під час "ритуалу смертного виклику" в долині Великого Смутку, використовуючи частину своєї душі, щоб спокійно спостерігати за часовою лінією, він повільно склав усе докупи.
Він сказав Ву Сінсюе:
— "Ти" і "я" в часовій лінії дещо відрізняються від Юнь Хая, Міну Хуа Сіня та інших. Вони не виникли з кармічних причин часової лінії, і вони не є просто проєкціями чи ілюзіями. Це має бути пов'язано зі зв'язком між нами й Небесним Указом.
Сяо Фусюань зробив паузу, а потім злегка сказав:
— Оскільки в цьому світі існує лише один Небесний Указ, як може існувати два Лінвана?
Ву Сінсюе був приголомшений, почувши це.
У цей момент він більш-менш зрозумів суть справи: оскільки існував лише один Небесний Указ, і він мав те саме коріння, що Лінван, то, природно, він повинен бути лише один. Навіть у часовій лінії не повинен з'явитися ще один ідентичний Лінван.
Так само було і з Тяньсю.
Як у цьому світі міг з'явитися другий Сяо Фусюань, який захистив божественне дерево від блискавки своїм тілом, загинувши під його гілками?
Тож у часовій лінії не повинні були з'явитися ні Тяньсю, ні Лінван. Але вони "з'явилися", тож над походженням Тяньсю і Лінвана часової лінії варто було б глибоко замислитися.
Сяо Фусюань сказав:
— Я простежив деякі зачіпки й можу лише підтвердити, що Небесний Указ використовував деякі духовні артефакти для створення фізичних форм, які потім використовував як печатки освячення на наших шиях, щоб поглинати духовну енергію, породивши так званих Тяньсю і Лінвана.
Якщо інші люди були проєкціями їхніх справжніх "я", як інша версія самих себе, то Лінван і Тяньсю з часової лінії були винятком.
Вони виникли з фізичних форм, створених з духовних артефактів, не маючи жодного стосунку до Сяо Фусюаня та Ву Сінсюе. Але ці порожні фізичні форми були заповнені всім, що було взято з Сяо Фусюаня і Ву Сінсюе.
Ця духовна енергія і безсмертна сутність спочатку була частиною Сяо Фусюаня і Ву Сінсюе, тому Тяньсю і Лінван часової лінії демонстрували майже ідентичні звички, рухи, вирази обличчя і голоси, навіть більше, ніж проєкції, нагадуючи їх справжню сутність.
Крім того, існував зв'язок печатки освячення.
Ву Сінсюе довго мовчав, вираз його обличчя ускладнився.
Згадавши битву в Безсмертній Столиці, яку описав Сяо Фусюань, він сказав:
— Не дивно, що коли ти отримав поранення під час самодопиту, той, хто перебував у часовій лінії, також утримав ушкодження - це все через ту печатку освячення. Хіба воно... не підтримує баланс обох сторін?
Сяо Фусюань:
— Саме так і має бути.
Ймовірно, це був початковий план, який передбачався Небесним Указом: Тяньсю і Лінван з часової лінії, ніколи б не опинився в невигідному становищі проти справжнього світу.
Це була палка двох кінців.
Спочатку Сяо Фусюань був поранений і втратив колишню міць. Через зв'язок печатки освячення Тяньсю з часової лінії також ослаб, що зробило його менш грізним.
До того, між двома сторонами є ще одна суттєва відмінність - початок їхнього життя відрізняється.
Душа Сяо Фусюаня була вроджено фрагментованою, тоді як Тяньсю з часової лінії мав лише неушкоджену духовну форму, виплекану печаткою освячення.
Тож у фінальну мить, двадцять п'ять років тому, коли обидва зазнали духовного розсіювання, один отримав життя, а інший смерть.
У той момент смерті духовна енергія та безсмертна сутність, яку поглинув Тяньсю з часової лінії, повернулася до Сяо Фусюаня. Це дозволило Сяо Фусюаню тимчасово створити тіло з фрагмента душі й спуститися разом з Ву Сінсюе до Північної території Цанлан.
***
Ву Сінсюе замислився:
— Отже, сила Лінвана повинна бути приблизно такою ж, як моя...
Він затих, видаючи кривий смішок.
— О ні, це не так, - спростував він свої слова, легковажно сказавши, — Це інше, зовсім відрізняється. Зрештою, у мене більше немає тієї печатки.
Золота печатка "Чжао", що символізувала Лінвана на його шиї, зникла того моменту, як він став демоном триста років тому.
Освячений талісман, що з'єднував дві сторони, був обірваний з його боку.
Отже, він перетворився з безсмертного на демона, ставши володарем міста Чжаоє, ставши Ву Сінсюе, який переживав періоди лиха і зазнавав травм. Тоді як Лінван у часовій лінії залишився зі своєю первісною силою.
***
Ву Сінсюе замислився на мить і мовив:
— Це досить тривожно.
С відчуттям того, що щось не так, Сяо Фусюань запитав:
— Що таке?
— Мене трьохсотрічної давнини... ти не зможеш здолати.
Сяо Фусюань: "?"
Ву Сінсюе глянув на нього:
— Що ти на мене так дивишся?
Сяо Фусюань:
— Нічого.
Ву Сінсюе наголосив:
— Ти не зможеш його перемогти.
Сяо Фусюань подивився на нього, але нічого не сказав. Згадавши спритну фігуру Лінвана, що промайнула крізь холодний туман у долині, він визнав:
— Мабуть, так.
— Ти коли-небудь бився з ним у часовій лінії? - знову запитав Ву Сінсюе.
Сяо Фусюань: "..."
Він нагадав Ву Сінсюе:
— Все, що я залишив там, - це моє справжнє тіло і частина моєї душі. Навіщо мені наражатися на битву?
Чи він боявся, що його викриють?
Вираз його обличчя був досить кумедним. Ву Сінсюе не стримався і засміявся. Але за якийсь час він припинив і серйозно сказав:
— Цікаво яка ситуація з Лінванем... Він знає, що існує на часовій лінії?
Я справді не знаю, як розглядати цього Лінвана.
Його слід вважати частиною Ву Сінсюе, який поглинав його духовні сили та безсмертну сутність для розвитку, поки сам Ву Сінсюе не усвідомлював цього. Це нічим не відрізнялося від тіл, які безсмертні створюють по своїй подобі, або маріонеток. Але тими окремими тілами та маріонетками керували їхні власні "я", поділяючи ті ж самі думки й почуття.
А цей Лінван був іншим.
Ву Сінсюе не знав, яка частина поточних думок і почуттів цього Лінвана походить від нього і знаходиться під його впливом. Якщо всі, то це був би найкращий результат.
Якщо ні, то залишалося або власна особистість "Лінвана", або... вплив Небесного Указу?
Якщо останнє...
То це справді буде клопітно.
Ву Сінсюе висловив свої думки.
Сяо Фусюань замислився на мить, потім відповів:
— Все можливо.
Серце Ву Сінсюе стиснулося:
— Що ти маєш на увазі?
Сяо Фусюань не постійно стежив за часової лінією. Він переважно залишав цю фізичну форму, щоб слідувати за частиною своєї душі у своїх повсякденних справах.
Згадавши, він сказав:
— Я не так багато з ним спілкувався. З того, що я бачив, цей Лінван іноді поводиться дивно.
Можливо, це тому, що Тяньсю і Лінван часової лінії лише набували "справжньої" форми, поглинаючи духовні сили та безсмертні сутності Сяо Фусюаня та Ву Сінсюе.
Тому між ними та справжніми "Я" є певні відмінності.
На перший погляд, їхні голоси, звички та темперамент майже повністю збігалися з їхніми справжніми "Я", але дещо тьмяніли на їх фоні. Наче вони перейняли лише поверхневу особистість.
— Він, як і ти, звертається до Санфена та інших, як до друзів, - сказав Сяо Фусюань, — Але ти часто спілкувався з Санфеном та іншими, тоді як він спілкується з ними рідко. Тільки з Юнь Хаєм він спілкувався частіше.
Оскільки Юнь Хай сам проявляв ініціативу у спілкуванні, приносячи вино.
— А як щодо "Тяньсю"? - запитав Ву Сінсюе.
— Те ж саме, інакше мене б давно викрили.
Вони будуть схожі на свої справжні "Я", їх описуватимуть безсмертні як "близьких друзів". Як про них говорять, так вони й поводитимуться. Нічого більше.
Все ще лише оболонка.
Наче все було оповите туманом.
Ву Сінсюе, слухаючи, пробурмотів:
— За твоїми словами, це не просто оболонка. Це схоже на те, що "Лінван" перетворився на форму, визнану безсмертними Безсмертної Столиці. Іншими словами... - він замовк, — Хіба це не форма, визнана Небесним Указом?
Не дивно, що Сяо Фусюань тоді відповів: «Все можливо».
Подумавши далі, дивацтва на цьому не закінчилися.
Цей Лінван відвідав справжній світ, навіть намагався простежити його походження і початок, що спричинило битву в Безсмертній Столиці двадцять п'ять років тому. Логічно, що після всього цього у нього певною мірою повинні були з'явитися деякі сумніви. Але його сумніви були недостатніми, і він продовжував діяти так само, як і до цього.
Раніше, на дні долини Великого Смутку на часовій лінії, цей Лінван чітко побачив спогади з допиту Міну Хуа Сіня і раптово з'явився, щоб обговорити з ним питання дзвіночка снів, його тон чітко говорив про те, що він зрозумів, щось не так зі світом, в якому він знаходиться. Однак, коли він протистояв Ву Сінсюе та Сяо Фусюаню, його слова та ставлення різко змінилися. Наче його сумніви лише ненадовго спливли на поверхню, перш ніж послабшали або навіть повністю зникли.
Згадуючи, Ву Сінсюе повільно сказав:
— Схоже, емоції цього Лінвана справді не схожі на людські. Яка людина зможе так різко змінити свої думки? Це більше схоже на...
Він замовк, а Сяо Фусюань продовжив:
— Чийсь вплив...
— Саме так.
Це було так, ніби кожного разу, коли "Лінван" наближався до точки просвітлення, на нього щось впливало, змушуючи все знову зійти нанівець, і його дні продовжувалися як завжди.
Джерело цього впливу було очевидним.
Ву Сінсюе раніше навіть думав:
Небесний Указ вважав, що цей світ неможливо контролювати, тому він перейшов до часової лінії. Але як можна бути певним, що часову лінію можна контролювати? Як воно могло бути певне, що "Лінван" не повстане? А якщо він повстане, звідки ще воно зможе викликати іншу часову лінію?
Тепер все стало трохи зрозуміліше.
Хоча "Лінван" і був породжений духовними силами та безсмертною сутністю Ву Сінсюе, бувши частиною Ву Сінсюе, на нього, ймовірно, впливали й втручання Небесного Указу. Ось чому Небесний Указ був певен, що "Лінван" не повстане.
Ву Сінсюе запитав Сяо Фусюаня:
— Коли ти вперше помітив його дивність, щось, на що міг вплинути Небесний Указ?
— Досить давно.
— Тоді чому ти все одно намагався наблизити його до істини приплітаючи людей і предмети? - запитав Ву Сінсюе, — Хіба це не було марною тратою сил та часу?
— Небесний Указ не може впливати на щось постійно, - Сяо Фусюань замовк, потім сказав, — Тим паче в цьому світі завжди є речі, які не піддаються Небесного Указу, і люди, яких Небесний Указ не може контролювати.
Ву Сінсюе замислився:
— Це дійсно схоже на азартну гру, але цей Лінван був...
Перш ніж Ву Сінсюе договорив, Сяо Фусюань подивився на нього і сказав:
— Ву Сінсюе, я говорю про тебе.
Ву Сінсюе на мить заціпенів.
— Про мене?
— Так.
Сяо Фусюань пояснив:
— Він з'явився завдяки тобі, прийнявши людську форму, виплекану твоїми духовними силами та безсмертною сутністю. Кожне слово і кожна дія виходили від тебе, навіть якщо є незначні відмінності. Але це все одно був ти.
Тож який там інший Лінван? У цьому світі завжди був лише один Лінван, триста років тому і триста років потому, єдиний у своєму роді. Він насмілився пожертвувати своєю кров'ю і плоттю, щоб кинути виклик Небесному Указу, ставши безсмертним, демоном, привидом чи смертним. Легке затуманення, або випадковий вплив Небесного Указу не змусить його слухняно приймати вигадані уявлення про добро і зло чи зневагу до балансу життя і смерті.
Насправді це не була азартна гра.
— Оскільки це був ти, я наважився спробувати, - сказав Сяо Фусюань.
Далі
Розділ 113 - Міст між справжнім світом і часовою лінією
На часовій лінії Безсмертної Столиці. Фан Чу перехилився через бильця нефритового мосту перед брамою палацу "Сидячи на весняному вітерці", пильно намагаючись поглянути вниз, під міст. Двоє хлопчиків кружляли навколо його ніг, стискаючи в руках мітли, завширшки їх зросту, і давали поради: — На що ти дивишся? Не нахиляйся так низько, бо можеш впасти. — Саме так! Якщо впадеш, то загинеш. — Якщо ти загинеш, у нас будуть проблеми. Наш пан наказав нам особливо пильнувати тебе перед тим..., як ти підеш у світ смертних. Слуга запнувся на півслові, але Фан Чу був зосереджений лише на тому, що відбувалося під мостом, тож він не дуже уважно слухав і, звісно, нічого не помітив. Роздратований причіпками хлопчиків, він недбало відповів: — Я не впаду. Я просто дивлюся на світ смертних. Під цими нефритовими мостами у Безсмертній Столиці насправді не тече вода, а радше клубочиться туман і хмари. Крізь хмари можна невиразно розгледіти тіні смертного світу. Однак Фан Чу не так милувався краєвидами, як тим, що давно не отримував звісток від свого Ченчжу, тож хвилювався, що з ним щось сталося, і не міг всидіти на місці. Він насправді хотів піти у світ смертних, щоб перевірити ситуацію, але не наважувався діяти необачно, тому міг лише перехилитися через нефритові бильця, спантеличено чухаючи потилицю. Я стаю таким же нетерплячим, як той дурень Нін Хуайшань. Насміхався над собою Фан Чу. — Що особливого звідси можна побачити у смертному світі? - дивувався хлопчик, що був поруч з ним, — Хіба ти не зі світу смертних? Ти бачиш його щодня, що ж тут цікавого? Фан Чу байдуже відповів: — Це інше. Я ніколи раніше не дивився на світ смертних з такої висоти. Звичайним людям рідко випадає шанс потрапити до Безсмертної Столиці за життя. Оскільки мені пощастило з цією можливістю, я хочу добре все роздивитися. — І що ж, побачив щось цікаве? - запитав хлопчик. — Е-е... Щойно Фан Чу зібрався щось вигадати, як раптом помітив, що хмари під мостом закрутилися, швидко стаючи набагато густішими. В результаті смертний світ повністю зник під густими хмарами, що затулили собою все навколо. — Що не так з цими хмарами? - Фан Чу вказав під міст, запитуючи двох хлопчиків, — Чому вони раптом стали такими щільними? Хлопчики виглядали задоволеними, коли сказали: — Це добре. Фан Чу запитав: — Що добре? — Це означає, що в смертному світі набагато більше підношень, духовна енергія Безсмертної Столиці стає більш процвітаючою! — Так несподівано? Фан Чу здивувався. Бувши злим демоном у смертному світі протягом десятиліть, Фан Чу чув незліченну кількість правдивих і неправдивих чуток. Серед них було багато про Безсмертну Столицю - найвідоміша з них: "Чим більше підношень, тим могутнішою стає Безсмертна Столиця". Але підношення не збільшуються просто так. Це він усвідомлював дуже чітко. Кількість тих, хто молиться день за днем, рік за роком, залишається приблизно однаковою - вона не збільшиться в одну мить. Ті, що раптово збільшують кількість підношень, вчасності проговорюють не молитви, а благання. Благання, вимовлені в небезпеці, благання, вимовлені в жаху, благання, вимовлені перед обличчям смерті. Фан Чу був свідком цього, навіть особисто пережив це, коли був тяжко поранений, до того, як перетворився на пошматоване місиво, тож він розумів краще за інших. Найнебезпечніші місця у світі смертних мають найбільше статуй божеств. Чим хаотичніші часи, тим більш побожні підношення. Коли прості люди не знають, що робити, вони відчайдушно чіпляються за останню соломинку марної надії. — Але хіба смертний світ, який ви наглядаєте, дуже хаотичний? - з сумнівом запитав Фан Чу. Двоє молодих хлопчиків подивилися один на одного, не знаючи, як відповісти. — А? — Перед тим, як потрапити до Безсмертної Столиці, я досить довго блукав там унизу, - пробурмотів Фан Чу, — Наскільки я смутно пригадую, все було спокійно. Якщо тільки раптом не трапилося велике лихо. Як могло стільки людей одночасно шукати божественного захисту? Але смертний світ тут, здавалося, не страждав від лиха... Поки Фан Чу розмірковував про це, він раптом почув, як хлопчик вигукнув: — Пане, нарешті ви повернулися! Він підняв голову на цей звук і побачив "Лінвана" у масці, що повертався зі світу смертних. Швидко пересуваючись, він стрімко ступив на нефритовий міст. Побачивши його, Фан Чу мало не вигукнув: "А як же мій Ченчжу? Ви зустрілися з ним?". На щастя, він не був таким необачним, як Нін Хуайшань, і схаменувся, перш ніж заговорити. Тому що він відчув, що цей "Лінван" виглядав трохи інакше після повернення зі світу смертних. — Пане, чому вас так довго не було? Щось сталося? - витягнув шию хлопчик і продовжував допитуватися. Проте Лінван не відповідав. Здавалося, він не чув запитань, лише стояв на краю моста, задумливо торкаючись нефритових билець. Можливо, через те, що він не зняв свою сріблясту шовкову маску, і Фан Чу не міг бачити його виразу обличчя, цей "Лінван" викликав у Фан Чу незрозуміле занепокоєння. Якби не його постать, що залишилася незмінною, він би запідозрив, що за маскою ховається хтось інший. Коли "Лінван" продовжував мовчати, двоє хлопчиків також затихли. Тримаючи в руках мітли, вони нічим не відрізнялися від небесних посланців і служителів Безсмертної Столиці, що зберігали той самий незмінний вигляд, раптом позбавлений жвавості. Невже це справді були ми з Нін Хуайшанем? Фан Чу глянув на хлопчиків кілька разів, відчуваючи дедалі більші сумніви. Атмосфера на нефритовому мосту ставала напруженою і моторошною в тиші. Аж поки за кілька кроків позаду "Лінвана" не з'явилася інша фігура. — Безсмертний Тяньсю - вигукнув Фан Чу. Він ніколи не думав, що настане день, коли він покладатиметься на Тяньсю, щоб розвіяти напругу. Головним чином тому, що Тяньсю завжди залишався тим самим, незмінним, що, як не дивно, заспокоювало. Почувши його голос, Тяньсю подивився в цей бік. Цей випадковий погляд був настільки знайомий, що Фан Чу навіть відчув, що між цим Тяньсю і Сяо Фусюанем зі справжнього світу немає ніякої різниці. Під впливом цього почуття він взяв на себе ініціативу поговорити з Тяньсю: — Тяньсю, ви... випадково не стикалися з чимось у смертному світі? Наприклад, хтось, хто виглядає точно так само, як ви? Ви розмовляли з ним? Билися з ним? Хто мав перевагу? Фан Чу обережно допитувався, не наважуючись бути надто відвертим. Але як тільки слова злетіли з його вуст, Лінван злегка ворухнувся, повернувши голову в бік Фан Чу. Серце Фан Чу упало в п'яти, і він швидко змінив тему розмови: — У світі смертних сталася катастрофа? Я помітив, що хмари під мостом раптом стали дуже щільними. Тяньсю щойно ступив на міст і після слів Фан Чу, подивися вниз. Побачивши густий туман, його брови ледь помітно насупилися. *** Резиденція "Там де не сідають горобці" в справжньому світі. Сяо Фусюань зупинився, показавши точно такий же вираз обличчя. Побачивши це, Ву Сінсюе запитав: — Що сталося? — З часової лінії, Безсмертна Столиця раптом отримала набагато більше підношень. — Раптом? Сяо Фусюань злегка кивнув. Ву Сінсюе не здивувався, але його вираз обличчя все одно дещо потьмянів. Чим більше підношень, тим більш процвітаючою і довготривалою стане Безсмертна Столиця. Іншими словами, якщо Небесний Указ мав намір втрутитися і вплинути на якісь справи, то за таких обставин це втручання і вплив ставали б дедалі потужнішими й непереборними. — Це для того, щоб повністю контролювати цього "Лінвана", чи для того, щоб підштовхнути його ще далі? - Ву Сінсюе прошепотів, — Найголовніше... як ці підношення раптом так сильно зросли? У світі смертних сталася катастрофа? Сяо Фусюань на мить замовк, ніби використовуючи своє інше тіло для дослідження часової лінії. Через деякий час він сказав приглушеним голосом: — Ніякої великої катастрофи не виявив. Зараз не сезон для небесних катаклізмів, і зграя злих демонів не могла випадково спричинити хаос. Тим паче, що той "Лінван" вже дещо похитнувся. Якби раптом з'явилася купа катастроф, чи не буде це ще більш дивним і підозрілим? — Дійсно, - Ву Сінсюе кивнув, — Дійсно, неможливо створити катастрофи, коли цей "Лінван" вже сумнівається - це було б занадто різко і помітно... Він різко зупинився на півслові й обмінявся поглядом з Сяо Фусюанем. Спричинення катастроф в місцях, видимих для "Лінвана", дійсно здавалося б різким і помітним. Але що, якби це сталося там, де "Лінван" не міг бачити? Наприклад... Справжній світ! Наступної миті Ву Сінсюе змахнув своїм довгим рукавом. Щільно закриті двері раптово розчинилися, сильно грюкнувши по боках. Зовні Нін Хуайшань був настільки наляканий, що підскочив. — Що за... - він проковтнув грубі слова здивування і вигукнув, — Ченчжу! Ви... ваша духовна свідомість повернулася до тіла?! Раніше Сяо Фусюань забрав духовну свідомість Ву Сінсюе в часову лінію, тому Нін Хуайшань належним чином розмістив їхні тіла в кімнаті, а потім присів навпочіпки зовні, щоб охороняти двері. Йому було цікаво дізнатися, що сталося з Фан Чу, і що саме відбувається в часовій лінії. Однак, враховуючи, що раніше він увірвався в кімнату і побачив речі, які не повинен був бачити, цього разу він засвоїв урок. Він більше ніколи не вдирався до кімнати, покірно чекаючи, поки Ченчжу і Тяньсю самі відчинять двері. Але він ніяк не очікував, що двері відчиняться з таким гуркотом! Нін Хуайшань зрозумів, що щось не так, і швидко запитав: — Що сталося? Він побачив, що Ченчжу зупинився, коли вийшов за двері, і запитав його: — Хто-небудь покинув місто за цей час? — Ви маєте на увазі місто Чжаоє? - Нін Хуайшань на мить був приголомшений. Раніше Ву Сінсюе ніколи не ставив йому таких питань, адже духовні зелені ліхтарі, що охороняють ворота міста Чжаоє, були створені самим Ву Сінсюе. Як тільки демони входили або виходили з брами міста, він знав про це, тож не було потреби питати. Але через те, що Хуа Сінь, замаскований під Фен Сюєлі, встановив у місті Чжаоє формації, духовні зелені ліхтарі зазнали перешкод і не могли функціонувати належним чином. Захоплений зненацька несподіваним запитанням, Нін Хуайшань завагався з відповіддю. Заїкаючись, він лише відчув, як холодний вітер пронісся повз його обличчя. Ву Сінсюе і Сяо Фусюань вже зникли безслідно. Лише одна фраза долетіла до його вух разом з вітром. Ченчжу сказав: — Не виходь, залишайся й охороняй резиденцію. Нін Хуайшань дуже хотів піти за ним, але, почувши це, зупинився. Кілька разів обійшовши подвір'я, він сів, схрестивши ноги, під величезним деревом. *** Місто Чжаоє простягалося більш ніж на сотню миль. Ву Сінсюе і Сяо Фусюань мчали, як шторм, миттєво прибувши в центр міста, їхні вирази обличчя змінилися! Тому що це величезне місто Чжаоє в цей момент було порожнім! Всі демони покинули місто одночасно. Це було занадто дивно. Раніше, коли вони зіткнулися з "Фен Сюєлі", це спричинило появу в місті Чжаоє численних формацій. Пізніше, коли ці формації вибухнули, всі демони мали бути поранені. Більшість демонів з пораненнями не поспішали б одразу покидати місто, щоб уникнути нещастя натрапити на клани, що знищують їх Але сьогодні, як не дивно, всі вони діяли всупереч нормі одночасно. Якби стільки демонів приходили і йшли поодинці, як зазвичай, це було б нормально, але якби вони відмовилися від притаманного їм звичаю зраджувати один одного, а натомість зібралися разом... Тоді, куди б вони не пішли, скрізь панував би хаос. Як уявити собі таку картину, то волосся стає дибки. А ті мешканці міста, що опинилися в біді, не маючи куди подітися, їм залишається лише молити в богів про благословення. У поєднанні з раптовим збільшенням підношень в Безсмертній Столиці в умовах хаосу, то це, ймовірно, і було причиною. Вираз обличчя Ву Сінсюе миттєво став холодним, як мороз. Він принюхався до демонічної аури на холодному вітрі, і разом із Сяо Фусюанем пішов за запахом на переслідування. — У людському світі існують сотні заклинацьких кланів, не може бути, щоб вони не могли зупинити їх хоча б на мить, - сказав Ву Сінсюе посеред вітру, — Як могли так швидко зрости підношення? — Тих, хто справді здатен захистити, небагато, - відповів Сяо Фусюань. За останні двадцять п'ять років Безсмертна Столиця часової лінії ставала все більш процвітаючою. В умовах балансу добра і зла, якого вимагає Небесний Указ, демони в смертному світі розгулювали, а клани заклиначів неодноразово занепадали. Хоча часто кажуть, що існують сотні кланів, але з ситуації тієї ночі, коли зруйнувалася Північна територія Цанлан, було видно, що справді здатних кланів дійсно мало і вони знаходяться далеко один від одного. Після того, як глава та старійшини клану Хуа зіткнулися з нещастям, вони навряд могли подбати про себе. Тож найвідомішим залишився клан Фен. Клан Фен має тисячі учнів, які можуть стати на захист, однак як довго вони зможуть протриматися. Щобільше, навіть якщо вони зупинять це лихо сьогодні, завтра виникне нова катастрофа. Поки Небесний Указ в часовій лінії все ще може втручатися в справжній світ, це буде нескінченно. — Замість того, щоб ганятися за цими лихами по всьому світу, краще відрізати джерело, - розмірковував Ву Сінсюе, - Не даючи Небесному Указу дотягнутися до справжнього світу. Тоді смертний світ більше не буде страждати від катастроф і трагедій. А Небесний Указ немов би сам себе ув'язнив в часовій лінії. Тоді, після очищення часової лінії, Небесному Указу не було б куди повернутися. — З чого все почалося? - запитав Сяо Фусюань. Ву Сінсюе замислився: — Насправді я вже не раз думав над цим питанням. Пізніше я зрозумів, що коли вперше виник хаос, Небесний Указ, що мешкав на справжній Безсмертній Столиці, міг контролювати часову лінію, тому що вони були взаємопов'язані. Кожна часова лінія була відкрита кимось зі справжнього світу, - пояснив Ву Сінсюе, — Відкривачем мав би бути смертний, але вони принесли ланцюг причинно-наслідкових зв'язків у часову лінію. Це так, ніби був побудований міст зі справжнього світу у часову лінію. Природно, що Небесний Указ міг піти по цьому мосту, щоб втрутитися в хаос. — Дійсно, це так, - сказав Сяо Фусюань. — Якщо "міст" розірваний, то всі втручання припиняться, - продовжив Ву Сінсюе, зробивши невелику паузу, — Однак нинішня ситуація дещо відрізняється від моїх попередніх припущень. — А? Ву Сінсюе сказав: — Тому що за логікою речей, "мостом" для цієї часової лінії має бути глава клану Фен, а також Хуа Сінь. Тепер, коли ці двоє розсіяли свої душі, втручання Небесного Указу все ще триває. Щобільше, коли Небесний Указ ліквідовував цих двох людей, він анітрохи не вагався. Він на кожен крок випереджав Ву Сінсюе і Сяо Фусюаня. Небесний Указ безформне і беземоційне. Життя або смерть будь-якої людини для нього нічого не означає. Але якщо його втручання з обох боків спиралося на тих двох людей, то воно не повинно було розривати цей зв'язок. Його рішучість вказує на те, що так званий "міст" не обмежується лише цими двома. Але крім них, хто ще це може бути? Ву Сінсюе продовжував згадувати допити глави клану Фен та Хуа Сіня, намагаючись пригадати, чи був ще хтось залучений до цього ланцюга причинно-наслідкових зв'язків, який міг би бути "мостом". Коли він розмірковував, то раптом почув, як Сяо Фусюань заговорив: — Може, це була людина з часової лінії? Ву Сінсюе був приголомшений: — Що? — Якщо Небесний Указ покладався на мости, побудовані зі справжнього світу в часову лінію, щоб втручатися в хаос, то... Перш ніж він договорив, Ву Сінсюе раптом зрозумів це. У цю мить він засміявся сам з себе. Він побачив занадто багато часових ліній, занадто багато "мостів", через що підсвідомо пішов хибним шляхом. Як сказав Сяо Фусюань, він повинен був змінити своє мислення. Тепер, коли Небесний Указ перебуває на часовій лінії, для того, щоб втручатися в справжній світ, він повинен покладатися не на таких людей, як глава клану Фен або Хуа Сіня, а на мости, побудовані з часової лінії в справжній світ. — Мої думки були хибними, - сказав Ву Сінсюе, — Нам потрібно шукати людей з часової лінії, які через певний ланцюг опинилися у справжньому світі. Зрозумівши це, Ву Сінсюе відчув незрозумілий озноб. Що ж це за людина прийшла з часової лінії в справжній світ, але не викликала жодних підозр? Безпечно прожила десятиліттями, а то й століттями, не викликаючи жодних здогадок? Поки Ву Сінсюе розмірковував, Сяо Фусюань сказав: — Ти все ще пам'ятаєш ті труни, поховані під високою вежею клану Фен? Повіки Ву Сінсюе сіпнулися, і це туманне уявлення раптом стало ясним: — Пам'ятаю! У часовій лінії глава клану Фен все ще не міг уникнути долі передчасної смерті своїх дітей. Тож з болем у серці він поклав їхні останки в труни й запечатав у формації під високою вежею. Він лише чекав на можливість колись використати свого названого сина Фен Хуейміна, щоб повернути їх до життя. Тільки... Після того, як він і Фен Хуеймін обидва померли, ця формація, що відновлює життя, так і не спрацювала. Сяо Фусюань сказав: — Моє справжнє тіло в часовій лінії раніше отримало Небесний Указ піти очистити решту формацій в клані Фен. Я виявив, що в тих двох трунах насправді не залишилося жодних залишків душі дітей глави клану Фен. — Жодних залишків? — Жодних. Якщо не було ніяких залишків душі, не дивно, що їхні життя не могли бути відновлені. Не маючи ніякої основи, як воно могло відродитися? Цей принцип повинен був бути відомий главі клану Фен. Оскільки він заснував формацію, це означає, що принаймні спочатку при її створенні тіла дітей не були спустошені. Вони повинні були мати залишки душі й не могли бути повністю розсіяні. — У той час я не надто замислювався над цим, вважаючи, що це просто пов'язано з тривалим плином часу, - сказав Сяо Фусюань, — Але зараз, згадуючи про це, я розумію, що, можливо, була й інша причина. А що, якщо душі цих двох дітей не розсіялися природним чином, а під "впливом небесного задуму" покинули тіла й опинилися в іншому місці? Наприклад... у справжньому світі. Ву Сінсюе різко зупинився, схопив Сяо Фусюаня і запитав: — Ті труни були повністю знищені? Скажи мені, що ти залишив хоча б щось. Сяо Фусюань подивився на нього і сказав: — Залишив. — Якби обставини були іншими... Ву Сінсюе не договорив, думаючи, що обставини не мають значення. Потім він потягнув Сяо Фусюаня до себе і поцілував. Сяо Фусюань підняв брову. Ву Сінсюе сказав: — Я дійсно думав, що твоє справжнє тіло було занадто ефективним, повністю очистивши клан Фен. Якби ти був на крок повільнішим! — Тоді я б чекав, поки мене вирве з часової лінії. Оскільки це був Небесний Указ, він, звісно, не міг відкрито порушити його, інакше його особистість була б викрита занадто рано. Тому, хоча він знав, що не зможе зробити жодного зайвого кроку, він все одно пішов до клану Фен, щоб очистити решту формацій згідно з указом. Але він дійсно залишив собі лазівку, не знищуючи все безповоротно, а відправив деяку частинку до Північної території Цанлан. Таким чином він не порушив указ, але залишив по собі невеликий слід. — Чи можна використовувати цей слід для пошуку людей і предметів? - запитав Ву Сінсюе. — Цілком можливо, - відповів Сяо Фусюань. *** За мить талісман для відстеження з'явився з часової лінії, немов намір меча Тяньсю, люто увірвавшись в справжній світ. Сяо Фусюань потягнув за собою Ву Сінсюе, слідуючи за талісманом відстеження. Насправді вони вже дещо очікували. Але коли вони опинилися за межами міста Мрій і побачили, що все місто, а також деякі навколишні маленькі містечка і села огорнуті щільною демонічною аурою, що застилає небо, вони все ще були трохи приголомшені. Це величне місто колись було процвітаючим. У святкові дні вулиці не спали всю ніч, люди метушилися під час фестивалів, ліхтарі осяювали місцевість, розмальовуючи вулиці. На південь від річки височіла знаменита гора, на якій ранньою весною пишно цвіли абрикоси. Якщо це був розпал жвавого фестивального сезону, то за багато миль за межами міста можна було почути гомін людських голосів. Але за роки так званої "рівноваги" добра і зла все це змінилося до невпізнання. Місто ніколи не знало миру і спокою. Під розгулом демонів, посланого небесами, в цьому людському світі не було чути навіть криків. Живі люди не встигали й писнути, як демони хапали їх за горло і пожирали до кісток. Єдине, що вони встигали зробити перед смертю, - це в страху сховатися за статуями богів і прошепотіти: «Боже, допоможи». Це, мабуть, була величезна іронія. Місце з найбільшою кількістю статуй божеств у цьому місті найбільше нагадувало чистилище. Вираз обличчя Сяо Фусюаня став холодним, пролунав гучний звук. Довгий меч, несучи в собі величезну гнітючу силу, націлився на щільний демонічний чорний туман, пронизуючи його, як падаюча зірка, і встромився прямо в це місце, схоже на чистилище. Коли довгий меч вдарився об землю, ударна хвиля, що виникла в результаті, миттєво розірвала душі демонів, а їхні тіла розлетілися. В одну мить велика територія навколо довгого меча була очищена... І ті демони, яких відкинуло вбік, намагалися за допомогою демонічної енергії зібрати свої розтрощені кінцівки. Раптом вони відчули, як повз них пронісся крижаний порив вітру. Миттєво мороз покрив їхні тіла, знерухомивши їх. І цей холод продовжував поширюватися по їхніх органах. Вони безпорадно дивилися, як вмерзають у лід, а потім під натиском потужного потоку енергії розсипалися на порох. На якусь мить у цьому чистилищі запанувала мертва тиша. Навіть заклиначі, замкнені в бою, приголомшено завмерли. Ці заклиначі були одягнені в однакову уніформу, а на стрічках під головними уборами був вишитий знак "Фен". Це явно були люди з клану Фен, що володіли містом Мрій. Ву Сінсюе та Сяо Фусюань вже кілька разів мали справу з кланом Фен, але в справжньому світі вони стали свідками такого явища вперше. Вони не забули, за чим прийшли. У ту мить, коли заклиначі завмерли, вони подивилися в центр натовпу. Вони побачили, як талісман відстеження, випущений Тяньсю з часової лінії, пролетів повз розгублених і збентежених заклиначів клану Фен, приземлившись посеред натовпу. Там, один за одним, стояли двоє людей, жінка і чоловік, майже повністю схожі, надзвичайно вродливі, гідні звання "дракон і фенікс серед смертних". Жінка мала довгі брови, очі фенікса, високу і владну поставу. Чоловік був більш витонченим, з натяком на хворобливість. Кожен, хто мав справу з кланами заклиначів, впізнав би їх. Це були нинішня глава клану Фен, Фен Цзюйянь, і її брат Фен Фей. І ці два талісмани відстеження, що несуть ауру залишків труни дітей, приземлилися прямо на них. Це було одночасно очікувано і несподівано. Ву Сінсюе вже бачив покійних сина і доньку глави клану Фен на допиті. Він також чув про їхні сліди з розпитів і розмов Хуа Сіня. Відомо, що у попередньої глави клану Фен, Фен Шулань було троє дітей: старший син Фен Фей, дочка Фен Цзюйянь і молодший син Фен Сюєлі. Говорили, що Фен Фей та Фен Цзюйянь були особливими від народження, майже точними реінкарнаціями тих померлих дітей, які втілили цю затяжну одержимість батька. У той час Ву Сінсюе думав, що це було надто випадковим збігом обставин. Тільки тепер він зрозумів. Це була зовсім не реінкарнація, а ті дві душі з часової лінії вселилися в людей в справжньому світі, захопивши їхні тіла з самого народження. Відтоді вони стали ще одним "мостом", збудованим Небесним Указом.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!