Пізня зима

«Чому?»

Невисловлені запитання переповнювали думки Уйона. Він багато про що хотів запитати, але не був упевнений, що впорається з відповідями. Якщо він згадає про те, що сталося під час орієнтації, як це було раніше, Уйон почуватиметься більш незручно, ніж Дохьон.

– Просто заповни порожні поля. Ім’я, номер студентського квитка, факультет і дата народження.

Уважно заповнюючи форму, Уйон злегка насупив брови. Приєднання до клубу було несподіваним поворотом подій, але усвідомлення, до якого він прийшов раніше, було набагато більш шокуючим. Той факт, що саме йому було некомфортно в цій ситуації, – коли він почав так думати?

– У розділі «Причина вступу» вкажи три улюблені класичні твори. Оригінальні назви англійською мовою.

– З Шекспіра обов’язково щось вказувати?

– ...Ні?

Якби професор не прийшов на заняття раніше, Уйон, можливо, пояснив би все, що сталося в минулому. Розповів би Дохьону, що впізнав його з першого погляду, що відчув себе зрадженим, коли дізнався, що той альфа, і що ставив ці запитання через недовіру. Якби він сказав усе це, природа їхніх стосунків розкрилася б.

– Ти можеш не вказувати свою електронну пошту.

Але коли Уйон все обдумав, перспектива здалася йому страшною. Якби Дохьон згадав його, назвав «Йон-а» і пригадав зізнання Уйона, їхні стосунки стали б більш віддаленими чи ближчими? Уйон був впевнений на всі сто, що це буде перший варіант.

Хіба він раніше не хвилювався, що Дохьону може здатися моторошним те, що Уйон пішов за ним до того ж університету? Він уже уявляв собі стурбоване обличчя Дохьона у той момент, коли він зрозумів, що Уйон – це Йон.

– Ум... Сонбе.

– Що?

– А на якому році навчання ви зараз?

Легше почати з чистого полотна, ніж намагатися виправити зіпсовану картину. Можливо, було б добре, якби вони просто залишилися сонбе і хубе з одного факультету. Він не намагався повернути минулі стосунки – просто обмінюватися привітаннями, коли їхні шляхи перетинаються, було б достатньо. Він не мав наміру ятрити старі рани.

– Третій курс.

Уйон вже вдосталь наплакався, що його серце виснажилося. Того дня, коли він зізнався, усе скінчилося. Дохьон припинив займатися з ним і одразу ж змінив номер телефону. Підпис «недійсний номер» у месенджері та голосове повідомлення про те, що данного абонента більше не існує, перетворили їх на абсолютно чужих людей.

– Віддаси мені, як закінчиш.

Достатньо й одного разу «одностороннього» прощання. Наразі не мало значення, чому Дохьон змінив свій номер або чому він не виходив на зв’язок. Уйон вже відпустив це, і Дохьон більше не був його вчителем. Уйон був задоволений їхніми теперішніми стосунками.

«Я не буду про це згадувати».

Здавалося, Дохьон відчував те саме. Так само, як Дохьон не згадував про свою вторинну стать, Уйон не планував говорити про минуле. Це не було брехнею – просто мовчання. Отже, якщо Дохьон колись запитає, Уйон зможе викрутитися.

– У тебе гарний почерк.

Ця невимушена усмішка зачепила щось у грудях Уйона. Скільки разів серце шістнадцятирічного Уйона тремтіло від цієї усмішки? Зараз, з гірко-солодким відчуттям, Уйон неуважно потер мочку вуха лівою рукою.

– Хочеш чогось поїсти?

– Ні, не зовсім…

Серце, шалено б’ючись, постійно нагадувало йому про свою присутність. Усе, про що міг думати Уйон, це те, як сильно він хотів, щоб воно нарешті заспокоїлося.

***

Вони так і не пішли на обід. Незабаром прийшла Ґарам. Із зібраним у високий хвіст волоссям і пухнастими навушниками, вона засяяла, щойно побачила Уйона.

– Ваай, Уйоне! Який сюрприз!

Хоча вони не були особливо близькі, феромони Ґарам одразу наповнили кімнату. На відміну від Дохьона, її феромони, типові для альф, змусили Уйона почувати себе ніяково.

– Я привів його сюди, щоб він подав заявку на вступ до клубу.

– Дай-но подивитися.

Ґарам взяла заповнену заявку Уйона і детально її оглянула. Її обличчя було сповнене цікавості, вона пробіглася очима по інформації, доки не помітила щось, що змусило її усміхнутися. На обличчі Ґарам з’явився дражливий вираз, і вона розсміялася.

– Цей дурень змусив тебе теж написати це.

– Що написати?

Ґарам швидко підійшла до Уйона, показуючи йому аркуш. Її близькість, разом з інтенсивними феромонами, збивала його з пантелику, але Уйону все ще було цікаво, що вона мала на увазі.

– Я маю на увазі розділ «Причина вступу». Чесно кажучи, навіть люди, які люблять англійську класику, зазвичай не можуть заповнити його належним чином.

Ґарам вказала на розділ, який щойно заповнив Уйон, де були назви творів, написані плавним почерком. На відміну від його кострубатого ханґилю, англійський скоропис був чистим і акуратним.

– Не так вже й багато студентів можуть написати англійською мовою. «Ромео і Джульєтта», «Гамлет», а це «Знедолені», ніби?

– Але ж «Знедолені» не англійська класика.

– Якщо назва правильно написана, цього достатньо.

Дохьон, який тихо слухав, коротко засміялася.

– Це смішно.

Незважаючи на зауваження, яке той пробурмотів, Ґарам це анітрохи не турбувало.

– Деякі люди приходять сюди просто подивитися на його обличчя, навіть не бажаючи приєднатися до клубу. Тож ми хочемо, щоб вони докладали хоча б мінімальних зусиль.

Вираз обличчя Уйона дещо змінився. Його очі звузилися, і він прикусив губу, від чого очі Ґарам заблищали від хвилювання. Ґарам нахилилася ближче, вичікувально прошепотівши:

– Дратує, скажи?

– Так.

– ...

Цього разу навіть Дохьон замовк, ніяково відвівши погляд. Після короткої паузи він почав виправдовуватись.

– Це не я почав. Усе вже було так, коли я повернувся з армії.

– Хто ж тоді почав?

Якщо це сталося, коли Дохьон був в армії, отже, ці правила запровадили не через нього. Мабуть, був хтось до нього, через кого це почалося.

– Це гарне питання.

Ґарам вирівнялась, готуючись пояснювати. Вона зняла навушники і поклала їх на стіл, потім перевела свій погляд з Уйона на навушники, і пустотливо наблизилася до нього.

– Уйоне, хіба вони не милі? Коли їх складаєш, вони схожі на макарон.

– А, так...

Обличчя Уйона насторожено напружилося. Його інстинкти надсилали попереджувальні сигнали. Звісно, Ґарам скористалася нагодою і надягнула навушники на нього.

– ...

Обличчя Уйона скривилося. Він уже збирався їх зняти, коли зустрівся очима з Дохьоном і завагався. Тим часом Ґарам розреготалася, плескаючи в долоні.

– Божечки, так мило! Агов, навіть ти повинен визнати, що це мило, чи не так?

Дохьон, який пильно дивився на Уйона, ледь помітно усміхнувся. За мить обличчя Уйона стало яскраво-червоним.

– Гадаю, так.

– ...

Уйон швидко зняв навушники і затулив собі вуха. Він намагався зберегти обличчя, але його розпашілі щоки вже були, немов стиглий томат. Ґарам стрімко зловила відкинуті навушники.

– Навіщо ти їх зняв? Вони тобі так пасували!

– Я... я не вступаю до клубу.

– Та годі тобі, я просто пожартувала!

Хоча Уйон був серйозним, він цього не озвучив. Його калатаюче серце змушувало кров вирувати. Ґарам, помітивши його реакцію, стримала сміх і махнула рукою на знак примирення.

– Як би там не було, у нашого клубу є легенда.

– ...Яка? – запитав Уйон, насупившись, і поправив волосся.

Раптом опалення здалося йому занадто сильним, і він задумався, чи не від надмірного тепла він почервонів.

– Усе почалося чотири роки тому.

Голос Ґарам набув серйозного тону, створюючи сцену для розповіді. Чотири роки тому – тоді ж Уйон познайомився з Дохьоном. Здавалося, того року сталося щось нещасливе.

– Наш клуб англійської класики тоді налічував заледве десять учасників.

Ґарам виглядала урочисто, наче воїн, що розповідає епічну історію. Навіть коли Дохьон втрутився, сказавши: «Тебе тоді навіть не було в клубі», – Ґарам проігнорувала його.

– Тодішній президент клубу привів рятівника, щоб відродити вмираючий клуб.

Дохьон чомусь роздратовано насупився, насмішкувато хитаючи головою. Ґарам стишила голос і продовжила серйозніше, ніж будь-коли.

– Настільки легендарного хлопця, що його називали «Богом управління та бізнесу».

– ...

Обличчя Уйона скривилося ще більше, ніж тоді, коли Ґарам надягла на нього навушники. «Бог... чого?» – він навіть не міг змусити себе запитати. На щастя, Дохьон запропонував пояснення.

– Це було його прізвисько – «Бог управління та бізнесу».

– Справді?

Уйон відчув мурашок на шкірі. Що це за дурнувате прізвисько? Незважаючи на тепло в кімнаті, він затремтів. Коли Уйон скорчив гримасу і потер руки, Ґарам широко усміхнулася.

– Але я серйозно, хлопець виглядав як справжній бог. Уйоне, ти маєш побачити його на власні очі. Його обличчя буквально сяє.

– Як обличчя може сяяти?

Хоча Уйон і насміхався з абсурдності цієї ситуації, він не міг не думати про Дохьона. Якщо подумати, коли Дохьон навчав його, Уйон ніколи не міг як слід роздивитися його обличчя. Тоді йому справді здавалося, що усмішка Дохьона може осяяти кімнату.

– Справді, наступного разу попроси помічника професора показати тобі фото.

– Помічника?

– Так, вони зустрічаються.

Власником феромонів, які залишилися на помічникові, мабуть, був «Бог управління та бізнесу», про якого згадувалося в історії. Каблучка на його пальці, ймовірно, була обручкою.

– Так чи інакше, після того, як сонбе приєднався, всі почали подавати заявки, як божевільні. Але оскільки він не був активним учасником клубу, вони всі відсіялися. Тоді інші учасники клубу почали вимагати створити розділ про причину вступу. Я теж тоді приєдналася.

Ґарам сором’язливо вказала на себе. Вона не була частиною натовпу, який пішов, а однією з тих, хто залишився в клубі.

– Кім Дохьона не було у той час, але після того, як він демобілізувався…

Посеред своєї промови Ґарам схилила голову. Вона похитала нею ще кілька разів, перш ніж її обличчя закам’яніло. Її голос раптом знизився до моторошного тону.

– Уйоне.

– Так?

– Випадково...

Побачивши гострий погляд Ґарам, обличчя Уйона застигло. З кожним кліпанням напруга в її очах зростала. Щось промайнуло в думках Уйона.

– О, ні.

Він забув контролювати свої феромони. У якийсь момент, сам того не усвідомлюючи, Уйон почав їх випускати. Феромони домінантного омеги заповнили кімнату, у результаті спровокувавши реакцію Ґарам.

– Вибачте, я на хвилинку.

Уйон спокійно підняв руку і незграбно підвівся. Оскільки було б важко впоратися з ситуацією сидячи, він подумав, що краще створити між ними деяку дистанцію. Але Ґарам, вже під впливом своїх інстинктів, не чула жодного слова. Схопивши Уйона за зап’ясток, важкі феромони Ґарам накрили його.

– То ти домінантний...

Бах!

Гучний звук приголомшив їх. Уйон злякано повернув голову і побачив Дохьона, чий вираз обличчя став суворішим. Усе ще притиснувши руку до столу, якою він вдарив, Дохьон заговорив тихим голосом.

– Агов.

Уйон завагався, не знаючи, до кого звертається Дохьон. Його погляд був спрямований ні на нього, ні на Ґарам, а на зап’ясток, який вона стискала. Нарешті його погляд змістився і зупинився на Ґарам.

– Відчини вікно.

– ...Ох.

Ґарам повернулася до реальності і поспішила відчинити вікно. У кімнату увірвався порив холодного повітря. Дохьон, не втрачаючи самовладання, звернувся до Уйона.

– Тобі, напевно, холодно. Одягнись.