Джунсон, зблідлий як полотно, притиснув руку до рота і скривився. Хоча через свою рецесивну природу альфа реагував на феромони повільніше, проте він не міг не відчути силу домінантного омеги. Якби Уйон зараз випустив усі свої феромони – Джунсона б, поза сумнівом, знудило.
– Що, як плести інтриги за моєю спиною – впевненості тобі вистачало. А тепер, коли на собі це відчув, – гидко, так?
Світ навколо Уйона ніби потемнів. Голова була холодною, тоді як у грудях палало. Феромони, що вирували всередині нього, зводили з розуму навіть самого Уйона – тож Джунсону взагалі було нестерпно.
– Ха..!
Джунсон ледве дихав. Його уривчасте, важке дихання створювало враження, що він ось-ось знепритомніє. Уйон поступово зменшив інтенсивність феромонів і послабив хватку на його одязі.
– Ти ж колись питав, чому я так тебе ненавиджу, правда?
– ...Угх.
Джунсон, мов підкошений, ослаблено впав на підлогу. Між ними виникла напружена пауза. Уйон, дивлячись згори вниз на нього, заговорив холодним низьким голосом.
– Після всього, що ти зробив, як ти можеш не впізнати мене?
– ..!
Очі Джунсона розширились, коли він поглянув на Уйона, а на обличчі з’явилося усвідомлення. Його груди важко здіймались через ускладнене дихання. Уйон, ледве стримуючи свої феромони, пригадав спогад, щоб був похований шість років тому.
– У середній школі...
Коли Уйону було чотирнадцять, він познайомився з Кан Джунсоном у школі, куди тільки-но почав ходити. Спочатку вони були близькими, але за місяць Уйон став ізгоєм.
– Перший рік, клас 1; другий рік, клас 3; і третій рік, клас 5.
– Угх...
– Ти знущався з мене три роки поспіль.
Навіть спогад про той болісний зв’язок змушував Уйона втрачати дар мови. Чи то Бог, чи школа відвернулися від нього – було очевидно, що хтось щиро ненавидів його.
– Ти ображаєшся, що я тебе ігнорував і не вписав твоє ім’я у груповий проєкт?
Уйон гірко засміявся, впившись нігтями в долоню, щоб не втратити самоконтроль. Інакше клубок заплутаних неконтрольований емоцій міг вирватися назовні.
– Чесно кажучи, це ніщо в порівнянні з тим, що ти зробив мені.
– Х-хуфх...
– Коли я згадую, через що мені довелося пройти через тебе – це взагалі дрібниця, покидьку.
Буря емоцій вирвалася назовні новим сплеском феромонів, який накрив Джунсона, немов хвиля, готова розплющити його цілком. Зіниці Джунсона розширилися під тиском феромонів Уйона, його зір затьмарився.
– Угх…
Із куточка рота Джунсона потекла слина, і він впав на підлогу. Зі сторони виглядало так, ніби його жорстоко побили, хоча Уйон лише раз схопив його за комір. Коли Уйон помітив випуклість у нього в паху, його обличчя перекосило від огиди.
– Ці альфи...
Навіть у такій ситуації Джунсон збудився через феромони. Чим більше Уйон дізнавався про цю тваринну сутність, тим огиднішою вона йому здавалася. Мабуть, омеги реагують так само на феромони альф – але Уйон навіть не хотів про це думати.
– І щоб не було непорозумінь, це не якась грандіозна помста чи щось таке. Це ти все почав...
Розчарування, що наростало у ньому, давно перевищило межу. Виливати злість на Джунсона здавалося марним, а продовжувати розмову – безглуздим.
– Пропоную зробити вигляд, що не знаємо один одного.
Уйон говорив з усією щирістю, на яку був здатен. Джунсон був надто приголомшений, щоб усвідомити все почуте, але Уйону було байдуже. Він уже відкрив правду – що він той самий Сон Уйон, і тепер Джунсон не зможе вдавати, ніби нічого не сталося.
Коли Уйон розвернувся і попрямував до сходів, залишивши Джунсона позаду, він відчув, як феромони альфи вчепилися в нього, ніби важкий огидний слід. Щойно він подумав, наскільки це бридко, згори долинув знайомий голос:
– …Уйоне?
***
Уйон пришвидшив крок, відчуваючи себе ніяково. Людина, що йшла поруч, здавалася цілком спокійною, і саме це ще більше збивало Уйона з пантелику. Чомусь сьогодні темне волосся і бліда шкіра цієї людини здавалися йому такими незнайомими.
– Яка несподіванка, зустріти тебе саме тут.
Людина, з якою він щойно зустрівся на сходах, був помічником професора з кафедри Уйона – з яким він час від часу бачився. Як завжди, його обличчя зберігало спокій і стриманість, а навколо відчувалися потужні феромони альфи. Хоча Уйон і здивувався його раптовій появі, однак без зайвих слів попрямував із ним до кімнати клубу.
– То що ти робив у тому корпусі? Загальноосвітні заняття?
– Так… Я відвідую курс «Глобальне лідерство».
– О, можеш не продовжувати.
Асистент викладача кивнув і тихіше додав:
– Було б краще без цих групових проєктів.
Уйон мляво усміхнувся. Враховуючи, що весь цей безлад і почався через груповий проєкт, він не міг не погодитися.
– А ви що там робили?
– Виконував доручення професора. Моя тобі порада: навіть не думай про аспірантуру. І тим паче – не ставай асистентом.
Це була цілком щира порада. Уйон раптом згадав, як під час коригування його розкладу Дохьон буквально втікав, лише зачувши літеру «а», на яку починалося слово «аспірантура».
– …Ем, до речі, помічнику...
Його темні, майже бездонні зіниці ніби затягували в себе, справляючи зовсім інше враження, ніж очі Дохьона. Якщо Дохьон випромінював м’яке, доброзичливе тепло, то асистент – холодну відстороненість.
– Нічого не хочете сказати? – запитав Уйон.
Асистент злегка відвів очі, ніяковіючи. Було видно, що він чудово розуміє, про що йдеться. Помовчавши ще трохи, він нарешті відповів, трохи винувато усміхаючись:
– Якщо чесно… я дещо почув.
– …
– Я не підслуховував – просто так вийшло.
Коли помічник окликнув його раніше, Джунсон безсило лежав просто під ногами. Асистент, з незмінно спокійним виразом обличчя, запропонував Уйону піти разом до кімнати клубу. Він не виявив жодного занепокоєння через те, що Джунсон валявся на підлозі, і не зробив Уйону жодного зауваження щодо того, що сталося.
– До речі, не варто вивільняти феромони в коридорі.
Голос асистента був до абсурду байдужим – у ньому не було докору чи спроби щось вивідати; навпаки, ніби його справді це не цікавило. Колись Сонґю сказав: «Мені здається, помічник навіть не знає мого імені», – на що Уйон тоді відповів: «Та ну, не може бути». Але тепер він думав, що, можливо, це й правда.
– Я буду обережнішим, – відповів Уйон, не бажаючи продовжувати розмову.
Асистент також швидко завершив розмову словами: «Просто будь обачнішим». Між ними знову запала тиша, але цього разу вона вже не була такою незручною.
У клубі були Ґарам і Сонґю, обидвоє виглядали схвильованими. Дохьона ніде не було видно – мабуть, вийшов покурити, залишивши цих двох нервово чекати. Уйон відчув легке розчарування, не побачивши того, кого хотів бачити найбільше, та щойно Ґарам загрозливо наблизилася до нього, як Уйон інстинктивно відступив назад.
– Твої феромони...
Очі Ґарам, вузькі й без подвійних повік, гостро блиснули. Вона окинула Уйона поглядом з ніг до голови, і її обличчя набуло суворого виразу. Уйон, намагаючись приховати ніяковість, відвів очі, і саме тоді помічник професора втрутився:
– Кажуть, цього року бар на фестивалі відкривати не дозволять.
– …Що?
– Продаж алкоголю повністю заборонено.
Ґарам миттєво розгубилася. Вона витріщилася на асистента й роздратовано вигукнула:
– Та це ж абсурд! І що нам тоді робити на фестивалі?!
Поки Ґарам закипала від обурення, Уйон тихо вислизнув із її поля зору. Сонґю глянув на нього, але коли Уйон кивком показав, що зараз повернеться, то зробив вигляд, ніби нічого не помітив.
Лише зачинивши двері клубної кімнати, Уйон нарешті видихнув, спершись на стіну, і повільно присів.
– Ах… Я так втомився.
Щойно напруга спала, Уйон відчув, як на нього навалилася втома. Хоч він і пам’ятав, що має розповісти про результати групового проєкту, але зараз не хотілося робити геть нічого. І так як Ґарам відчула його феромони, мабуть, доведеться ще й розповісти про інцидент із Джунсоном.
«Я сумую за сонсен-німом…»
Ця думка раптово промайнула в голові, і Уйон потер очі. Прихиливши голову до стіни, він відчув гострий біль, такий сильний, що аж сльози навернулися на очі. Він злякано доторкнувся до потилиці – там уже встигла вирости ґуля.
– Угх…
З нього мимоволі вирвався стогін. Навіть найлегший дотик був нестерпним, і здавалося, що голова просто розірветься, якщо він спробує рухатися. Дійсно, треба було вдарити Джунсона у відповідь. Але тепер уже пізно шкодувати.
– Ох, як же болить...
Уйон сховав обличчя в коліна і обережно масажував потилицю. Ґуля здавалася величезною навіть на дотик, а як вона виглядала – уявити страшно. Можливо, варто попросити Сонґю пізніше сфотографувати. Можна було вигадати привід, що, мовляв, він випадково вдарився об щось...
– Не рухайся.
Раптом повітря наповнилось ароматом феромонів. Це не були феромони Уйона чи Джунсона. Свіжий, прохолодний, немов осінній вітерець, він лагідно огорнув Уйона.
Уйон напружив шию, а його пальці злегка затремтіли.
– Дай-но подивлюсь...
Власник феромонів ніжно провів рукою по голові Уйона. Легенько розтріпав йому волосся й обережно обмацав місце біля припухлості. Коли Уйон сіпнувся і злегка схилив голову, чоловік запитав ще більш ніжним голосом:
– Болить?
– …Трішки.
Уйон притулився до колін і прикусив губу. Незважаючи на втому, яка навалилася на нього раніше, солодке відчуття ніжно пройшлося по тілу, що аж защипало у роті. Визначивши приблизний розмір ґулі, та людина повільно відвела руку.
– Є сенс питати чи ні?
На це турботливе питання Уйон повільно підняв голову. Його погляд ковзнув по прямим ногам перед ним і зупинився на тій людині, яку він найбільше хотів бачити – Дохьоні. Дохьон, зігнувшись, присів навпочіпки, щоб подивитися на Уйона, і сказав:
– Я зроблю все, що захочеш.
Вираз його обличчя свідчив про те, що якби Уйон попросив його не питати про це, він би охоче погодився. У його очах читалась тривога, але якщо Уйон цього хотів, він був готовий це витерпіти. Зачарований турботою і добротою Дохьона, Уйон вчепився в його одяг, мов дитина.
– Тоді обійміть мене.
Дохьон мовчки опустив погляд. У блиску його очей промайнуло коротке вагання. Уйон сильніше стиснув край його одягу, ніжно благаючи:
– Ви ж самі сказали, що зробите все, що я захочу.
– …
Наче під дією чар, Дохьон повільно потягнувся вперед. Він простяг руки, обережно підняв Уйона і м’яко обійняв його за плечі. Уйон відчув, як його огорнули теплими й заспокійливими феромонами, і його напружене тіло мимоволі розслабилось у цих обіймах.
– Ти поводишся як дитина.
Уйон нічого не відповів, лише зарився обличчям у груди Дохьона. Йому хотілося обійняти того у відповідь, але він не наважився. Тук, тук. Чомусь серцебиття Дохьона, яке лунало в його вухах, здавалося дуже схожим на його власне.
