Уйон ще деякий час залишався в обіймах Дохьона. Сухий аромат феромонів і ледь відчутний запах кондиціонера для білизни повільно розплутували вузол напруги в його серці. Дохьон лагідно гладив його по спині, від лопаток до талії, час від часу ніби намагаючись торкнутися його волосся, але щоразу зупинявся.
Коли вони повернулися до кімнати клубу, виявилося, що минуло більше часу, ніж вони очікували. Уйон був здивований тим, як довго він пробув в обіймах. Коли ж зрозумів, що його власні феромони змішалися з феромонами Дохьона, він зашарівся. Вуха порозовіли, й Уйон автоматично потер мочки вух, щоби заспокоїтися.
– Словом, фестиваль буде таким. Про бар навіть не думайте – плануйте щось інше.
Помічник надав різні вказівки щодо майбутнього фестивалю, що мав відбутися в травні. Продаж алкоголю на території кампусу вже давно заборонений, але цього року контроль за дотриманням правил мав стати ще суворішим. Найбільше розчарування з цього приводу висловила Ґарам – їй дуже не сподобалась новина, що бар відкрити не вдасться.
– До речі, Уйоне.
– Так?
Уйон, який до цього часу бездумно сидів на дивані, раптово підняв голову. Його щоки досі були злегка рожевими від нещодавніх обіймів. Асистент невимушено звернувся до нього, поглянувши в бік Уйона:
– Ти добре склав іспит.
– О, справді?
Ґарам ніяково зиркнула на Уйона, певно згадавши, наскільки той був засмучений після провалу на іспиті з фонології англійської мови. Уйон теж пригадав свою обіцянку з Дохьоном, але лише скуто кивнув, намагаючись не виказати розчарування.
– Я зробив усе, що міг.
– Так, якщо так само впораєшся з фінальними, зможеш навіть претендувати на стипендію.
Помічник сказав це і підвівся, щоб піти. Уйон спостерігав за ледь помітною усмішкою на його обличчі, намагаючись позбутися залишків свого розчарування. Хоч він і завалив один предмет, здавалося, загальний результат був не таким уже й поганим, якщо асистент сказав так.
Щойно двері клацнули, зачинившись, Ґарам сіла навпроти Уйона, ніби чекала цієї миті. Атмосфера між чотирма людьми, що сиділи на дивані, була напрочуд напруженою. Ніхто не говорив, але було зрозуміло, хто першим мав порушити тишу.
– …Насамперед, – тихо заговорив Уйон, дивлячись по черзі на трьох людей.
На відміну від мовчазного Дохьона, Ґарам і Сонґю виглядали помітно напруженими. Їхні вирази облич викликали у нього легку усмішку.
– Я добре впорався з презентацією. Професор навіть похвалив мене.
Його вражало, як люди можуть настільки перейматися через те, що їх навіть не стосується. Відтоді як вступив до університету й познайомився з ними, Уйон зрозумів, що існує багато різних видів доброти.
– Кан Джунсон, мабуть, не отримає жодного балу. Професор сказав, щоб ми вирішили це між собою і прийшли разом, але я більше не повернуся.
– Він щось сказав?
– Він розлютився… але це все. Він усе одно нічого не зможе зробити.
– Ах… яке полегшення.
І Ґарам, і Сонґю глибоко зітхнули зі щирим полегшенням. Спостерігаючи, як вони приклали руки до грудей, Уйон опустив погляд на стіл. Він відчував, як Дохьон дивиться на нього своїм звичним спокійним поглядом.
– Це все завдяки вашій допомозі. Дякую вам.
Всього за два дні вони виконали завдання, яке професор високо оцінив. Без Дохьона, Ґарам і Сонґю це було б неможливо. Уйон замислився, чи допоміг би він їм так само, якби вони помінялися ролями. Чим більше він думав про те, скільки клопоту завдав їм, тим сильніше відчував вдячність.
– Та годі, нема за що дякувати.
– Так, це те, що ми мали зробити.
Ґарам весело махнула рукою, очевидно задоволена, а Сонґю ніяково потер кінчик носа. Лише Дохьон кивнув і тихо промовив:
– Ти добре впорався.
– ...
Уйон опустив голову і прикусив внутрішню сторону щоки. Так само, як і тоді, коли отримав повідомлення від членів групи, горло стисло від емоцій. Він встиг частково розслабитися в обіймах Дохьона, але його почуття знову почали зав’язуватися у вузли всередині нього.
– Так, ти добре впорався. Групові проєкти – це справжнє пекло.
– Ще б пак. У мене теж зараз груповий…
Він уже не чув, що вони казали. Емоції, які накопичувалися, раптом накрили його цілком – піднімаючись від грудей до горла, від горла до носа, і нарешті від носа до очей. У той же час щось упало на тильну сторону його стиснутої долоні.
– …
– …
Відчувши раптову тишу навколо, Уйон зціпив зуби. Він міцно заплющив очі й затамував подих, але зупинити емоції, що вже вирвалися назовні, було неможливо. Беззвучні сльози падали на його руки й стегна.
– Вибачте, я на хвилинку…
Уйон, не в змозі зупинити сліз, повільно підвівся зі свого місця. Він вирішив, що було б краще втекти туди, де немає людей, поки він ще якось тримається. Але перш ніж він встиг повністю підвестися, лагідний голос покликав його:
– Іди сюди.
Уйон, з червоними та припухлими очима, подивився в бік Дохьона. Той, як і раніше в коридорі, простягнув руку, пильно дивлячись на нього. Почекавши якусь мить, Дохьон злегка поманив рукою, ніби відчуваючи, що Уйон сам не зрушить з місця.
– Швидше.
Ніби підкошений, Уйон впав в обійми Дохьона. Пригорнувшись до нього, Уйон уткнувся обличчям у плече Дохьона, і з його вуст зірвалося тихе зітхання. Дохьон міцно притис його до себе й ніжно погладив по спині.
– І куди ж ти зібрався, так плачучи?
М’який голос прошепотів йому на вухо. Немов іскра, що підпалила ґніт, його прихований розпач вибухнув. Сльози, які він так старанно намагався стримати, раптово хлинули, і він, сам того не усвідомлюючи, стиснув руками одяг Дохьона.
– Хник…
Хоч як він намагався не ридати, плечі здригалися без упину. Зір затуманився, а дихання перехопило. Поки Уйон нестримно плакав, Ґарам нарешті отямилася й підхопилася зі свого місця.
– Чому… Чому ти плачеш, Уйоне?!
Ґарам в паніці, не знаючи, що робити, почала метушитися. Вона без угаву питала, чи не образив його той покидьок, й обіцяла надерти йому дупу. Виглядало це так, ніби вона потребує заспокоєння більше, ніж Уйон.
Тим часом стурбований Сонґю приніс серветки і подав їх Дохьону. Той кивнув у бік столу і притиснув до себе тендітне тіло Уйона. Уйон, який плакав, мов дитина, заворушився і ще глибше сховався в обіймах Дохьона.
– З тобою все гаразд? – запитав Сонґю схвильованим голосом, але Уйон не зміг відповісти.
Він сам не розумів, чому плаче. Чи то через важку боротьбу з Джунсоном, чи то через стрес, що непомітно накопичився? Чи, може, турбота і піклування з боку цих трьох пом’якшили його закам’яніле серце?
Одне можна було сказати напевно: гарячий камінь у тому місці, де було його серце, почав танути. Під стурбованими поглядами всіх трьох, Уйон дозволив собі вільно плакати в обіймах Дохьона – так само, як тоді, коли йому було шістнадцять.
***
Через тривалий час Уйон нарешті зміг припинити плакати. Коли він підняв голову, його колись бліде обличчя було повністю червоним від сліз. Дохьон витер його сльози великим пальцем, поправив розкуйовджений чубчик і м’яко запитав:
– Виплакався?
Заняття, про які всі забули, природно, вирішили пропустити. Пам’ятав лише Дохьон, але він запропонував зробити вихідний, адже проміжні іспити вже скінчилися. Він зібрав свої речі і, як зазвичай, взяв у заручники рюкзак Уйона.
– Я відвезу тебе додому.
– У тебе, мабуть, болить голова.
– Із головою все добре, але очі болять.
Уйон сидів на пасажирському сидінні в автомобілі Дохьона, притуливши голову до вікна. Очі пекло і пощипувало від несподіваного вибуху сліз. На щастя, був день – якби це сталося вночі, він був упевнений, що прокинувся б наступного ранку схожим на набряклу золоту рибку.
– Добре хоч, що болить лише щось одне, – пожартував Дохьон, звертаючи до будинку Уйона.
Він уже був там одного разу під час підготовки до екзаменів, тож йому не потрібно було питати дорогу. Уйон легенько потер теплі очі і заговорив:
– …Ґарам нуна нещодавно дещо розповіла мені.
Щойно він сів в авто, Уйон згадав слова Ґарам, сказані нею під час МТ. Про те, що над нею знущалися лише за те, що вона сіла на переднє сидіння. Уйон кинув погляд на профіль Дохьона і запитав, ніби щойно згадав:
– Чув, ви не любите, коли хтось сідає на переднє сидіння.
Дохьон ледь помітно усміхнувся, але злегка примружився, тож було незрозуміло, чи дійсно він усміхається. З легким відтінком у голосі він повільно відповів:
– Я не дозволяю сидіти на цьому місці абикому.
Чи означало це, що Уйон не просто «абихто»? Уйон був трохи розчарований, що він не може поглянути прямо в очі Дохьону, поки той за кермом. Якби він бачив його обличчя, можливо, зміг би зрозуміти, що означали ці слова. Хоч це й не мало великого значення – Уйон і не сподівався, що його надії справдяться.
– Отже…
Дохьон знову тихо заговорив, коротко глянувши на Уйона. Щойно їхні погляди зустрілися, обличчя Уйона спалахнуло яскраво-червоним. Як довго це триватиме? Його серце щоразу шалено калатало, коли їхні очі зустрічалися.
– Є фільм, який ти хочеш подивитись?
Дохьон невимушено перевів розмову на іншу тему, змусивши Уйона здивовано кліпнути очима. Фільм? Ще мить тому вони говорили про переднє сидіння, тож звідки це взялося? Дохьон, ніби не помічаючи розгубленості Уйона, усміхнувся, а його погляд пом’якшав.
– Юнву хьон так сказав, пам’ятаєш?
Очі Уйона здивовано розширилися, досі злегка заплакані після нещодавнього. Дохьон зупинив авто на червоне світло, поклав зап’ястя на кермо і злегка нахилив голову в бік Уйона.
– Він сказав, що ти добре склав іспит.
Його голос був солодкий, мов мед, від чого Уйон відчув тепло і лоскіт всередині.
Відповідно до того, як зростало очікування Уйона, настрій Дохьона піднімався, і він ніжно усміхнувся.
– Я зводжу тебе у кіно.
Розчарування і смуток, які Уйон відчував раніше, ніби зникли в одну мить. Провал на іспиті з англійської фонології, труднощі з груповим проєктом – усе розтануло, ніби цього й не було. Коли Дохьон лагідно запитав, коли йому зручно, Уйон, недовго думаючи, відповів.
У будь-який час. Просто зараз.
Завтра, післязавтра – йому було байдуже. Він був готовий будь-коли.
Кінець першого тому.
