Вмить він скривив рота. Незалежно від того, чи подобалося це Сон Уйону, Джунсон ледь чутно хмикнув. Він стиснув кулак, підперши ним підборіддя, і пирхнув.
– Ти знав, чи не так?
Не було потреби питати, що саме він мав на увазі. Уйон мовчав, а Джунсон впевнено продовжив розмову. Йому було байдуже, що його тон привертає увагу інших студентів.
– Хтось із членів команди, мабуть, сказав тобі. Я вирішив зробити її і надіслати. Але навіть знаючи про це, ти не зв’язався зі мною. А тепер прибіг, як шавка, що хоче помочитися, чи не так?
– ...
– Ти не хвилюєшся за свої оцінки? Судячи з того, який ти гонористий.
Уйон здивувався, що Джунсон так точно розумів ситуацію. Виглядало, ніби він очікував, що інформація дійде до Уйона без жодного плану. Поки Уйон мовчав, Джунсон роздратовано скривив обличчя.
– І ти наглоо прийшов просити, вірячи, що я тобі так просто віддам?
На диво, це була фраза, яку він чув ще в середній школі. Наступні слова дещо відрізнялися від тих часів.
– Це тому, що твоє обличчя таке посереднє, хоч ти і домінантний, тому нічим не вирізняєшся?
«Через те, що твоя сім’я заможна, тому ти нічим не вирізняєшся?»
Уйон зітхнув, відчувши раптову хвилю емоцій. Обличчя Джунсона раптом стало ще більш зухвалим.
– Спочатку я ігнорував це, бо мене це бісило. Я думав поговорити з тобою... але...
– ...
– Забудь, до сраки. Я ідіот, який намагається почати розмову.
Це була безглузда заява, яка могла б стати темою для кепкувань на довгий час. Чи може бути історія настільки ж кумедна, як той факт, що Кан Джунсон намагався почати розмову? Якби Уйон був у стосунках із ним, він би випивав щонайменше по три пляшки соджу.
– Презентація на твоєму ноутбуці, так? Спробуй презентувати її. З твоїми дивовижними навичками англійської мови якось впораєшся.
– ...
– Якщо ти не можеш цього зробити, я зроблю це за тебе.
Джунсон сказав це з посмішкою, підводячи очі. У цьому швидкоплинному погляді Уйон відчув сильну ворожість.
– Але тоді я не буду вказувати твоє ім’я. Ти ж знаєш, що отримаєш F, якщо не заробиш оцінку, чи не так?
Здавалося, Джунсон від самого початку прагнув саме цього. Уйон, змушений виступати і ганьбитися, або відмовляється від презентації і псує собі оцінку. Другий варіант був би безпечнішим, але перший був би поразкою для нього. Це був справді складний вибір.
– А інші члени команди знають про це?
– Звідки їм знати? Вони – німі ідіоти. Думаєш, їм важливі власні оцінки?
– Ще й як важливі, – уривчасто відповів Уйон.
Джунсон, глузуючи з Уйона, наче не чув його слів або не звернув на них уваги, посміхнувся.
– Яке це має значення, навіть якщо їм це важливо? Вступили до університету, але досі влаштовують дитячі сварки? На кшталт: «Професоре, це він винен».
Джунсон глузливо передражнив їхню дитячу сварку, навіть не усвідомлюючи, хто з них насправді поводиться інфантильніше.
– Гей, на лекції ходе купа людей. Думаєш, професор буде це слухати?
Як і сказав Джунсон, професора не цікавило, як вони робили свій груповий проект. Зрештою, у цьому світі головне – результат. Можливо, як і в середній школі, існувала можливість розумно розподілити оцінки і на цьому завершити.
– Кан Джунсон.
У цей момент закралося тривожне відчуття. Яка доля знову звела їх разом, змушуючи проходити через усе це навіть в університеті? Минуло чотири роки, але чому людина на ім’я Кан Джунсон зовсім не змінилася?
– За що ти мене так ненавидиш?
Уйон почувався дещо ніяково, ставлячи це запитання. Він жодного разу не питав про це раніше, вважаючи, що це не варте обговорення. Як і слід було очікувати, Джунсон знизав плечима і пробурмотів:
– Слух... кумедно звучить, коли ти таке кажеш.
Бачачи, як задоволено Джунсон це вимовив, Уйон на мить йому позаздрив. Якби помста зводилася лише до чогось подібного, Уйон давно б позбувся спогадів про минуле. Але його скували надто заплутані емоції.
– Коли я підійшов до тебе, щоб подружитися, хто кого проігнорував?
– …
– Якщо тобі справді шкода – вибачся зараз. Тоді я віддам тобі сценарій. Оскільки ти добре знаєш англійську, з легкістю перекладеш його.
Джунсон дістав аркуш паперу, захований між книгами зі спеціальності, і помахав ним перед Уйоном. Судячи із заздалегідь підготовленого сценарію, він очікував, що Уйон вибачиться і почне просити сценарій. Уйон глянув на нього і сухо пробурмотів:
– Ти й справді... зовсім не змінився.
– Що?
Джунсон насупив брови, ніби запитуючи, що той має на увазі. На його стриманому обличчі з’явилося здивування. Спершись однією рукою на стіл, Уйон подивився йому прямо у вічі.
– Роби, що хочеш.
Здригнувшись, Джунсон округлив очі. Феромони, які вивільняв Уйон, здавались надто потужними. Уйон, не відводячи погляду, спокійно промовив:
– Хочеш – виступай, хочеш – не пиши моє ім’я. Отримай бали за матеріал, який сам підготував. Роби, що заманеться.
– …
– Але за наслідки відповідатимеш сам.
– ...Думаєш, налякати мене цими словами?
Джунсон, який ще мить тому був спокійним, розлючено вигукнув. Уйон випрямився з байдужим обличчям. Джунсон, вирішивши, що Уйон знову його ігнорує, стиснув щелепу.
– Я тебе не залякую.
– …
– Мене справді вражає, як ти так живеш.
І справді, він був дивовижною особою. Попри те, як сильно ненавидів, коли його ігнорують, водночас сам ставився зневажливо до всіх навколо. Чи то прикидався жорстоким, аби не здаватися слабким, чи просто мав кепський характер – Уйон не бажав мати з ним нічого спільного.
– Лайно, не пошкодуй потім...
Джунсон роздратовано відповів, але не встиг договорити – до аудиторії увійшов професор. Уйон навіть не глянув на нього й повернувся на своє місце. Оскільки сидів неподалік, він чітко відчував, як Джунсон свердлить його поглядом.
– Сьогодні – презентація проміжного проєкту. Як я вже говорив, ці оцінки суттєво вплинуть на підсумковий бал…
Після того, як професор зробив кілька оголошень, він покликав помічника. Поки той вмикав проєктор і намагався розібратись із пультом, Уйон знайшов флешку, яку поклав у пенал. Усі матеріали, над якими він працював останні два дні, були на ній.
– Отже, почнемо з першої групи. Представник першої групи, будь ласка, виходьте.
Здавалося б, Джунсон мав би негайно підвестись – але він, на диво, залишився на місці. Він тільки пильно стежив за Уйоном, ніби хотів побачити, що той робитиме. Уйон неквапливо рушив уперед, тримаючи в руках завдання та флешку.
– Доповідач… студент Сон Уйон?
– Так.
– Спочатку подивимось на звіт.
На мить Джунсон помітно напружився. Уйон передав професорові кілька аркушів А4 – хоча насправді звіту не мало б бути. Потім він вставив флешку в ноутбук професора і відкрив заздалегідь підготовлену презентацію PowerPoint.
– Я – Сон Уйон, доповідач першої групи.
Чиста, бездоганна вимова англійською пролунала в аудиторії. Джунсон із блідим обличчям дивився на екран, на який проєктор вивів зображення. Однак, це не викликало в Уйона задоволення.
– Наша група представляє конвертер валют, який відповідає вимогам глобальної ери...
– Зробімо так.
Того дня, вислухавши всю розповідь Уйона, Дохьон злегка усміхнувся. Він говорив спокійним і м’яким голосом, поступово озвучуючи свої думки.
– Мені здається, що Кан Джунсон був певен, що інформація до тебе дійде, у будь-якому разі.
На диво, слова Дохьона, майже повністю збігалися з тим, що він почув від Джунсона сьогодні. Після того, як він запитав про проєкт у груповому чаті, стало очевидно, що ніхто з трьох учасників групи не відповідав. Дохьон навіть передбачив хід думок Джунсона.
– Навіть якщо інші члени команди нічого не скажуть, він був певен, що ти звернешся до нього першим, коли почнеш хвилюватися. І якщо ти зв’яжешся, він не віддасть PPT, поки не почує те, що хоче.
Думаючи про це тепер, він не міг не захоплюватися. Як йому вдалося так точно передбачити думки Джунсона, навіть не спілкуючись із ним? Уйон навіть не міг собі такого уявити.
– Очікувані результати на цьому етапі такі...
– Тож не зв’язуйся з ним до самого дня презентації. Натомість звернись до інших учасників команди й попроси матеріали, які вони передали Джунсону. Зробімо нову презентацію на основі цього матеріалу до дня перед виступом.
У певному сенсі, усі зусилля, яких Уйон доклав протягом вихідних, виявилися марними. Йому довелося відкинути свої дослідження, зробити нове завдання й навіть написати звіт.
– Скажи їм, що гарантуєш усім п’ятірку, якщо вони мовчатимуть. Просто не вписуй Джунсона у список учасників.
– А якщо розкажуть?
– Не розкажуть. Судячи з його поведінки, їм він теж не подобається. Найімовірніше, вони підтримають того, хто гарантуватиме їм хорошу оцінку.
Передбачення Дохьона виявилося точним. Коли Уйон зв’язався з членами команди й попросив матеріали, вони охоче надіслали йому те, що надали Джунсону. Хоча зібрана інформація була доволі хаотична, Уйону сподобалося їхнє бажання співпрацювати. Хто б міг подумати, що згадка про те, щоб «не вписувати ім’я Джунсона», викличе стільки обговорень?
– Якщо професор запитає, просто скажи, що не зміг з ним зв’язатися, тому й виключив його. Є ж переписка, так? Ти питав про PPT, але всі прочитали і проігнорували тебе.
Дотримуючись поради Дохьона, Уйон залишився у груповому чаті. Про всяк випадок він також зробив скріншоти і спеціально зателефонував іншим учасникам команди. Він зробив усе так, як сказав Дохьон.
– Він точно отримає F.
Груповий проєкт становив 50% від загальної оцінки. Якщо зараз не отримати високий бал, то незалежно від результатів фінального іспиту, загальна оцінка навряд чи буде хорошою. Як і сказав Дохьон, він отримає або F, або у кращому разі – C.
– А що як я пообіцяю їм оцінку А, але сам отримаю низький бал? Що тоді?
– Уйоне.
Останні сумніви розвіялися після слів Дохьона. Його надзвичайно лагідний голос доніс Уйону найпереконливішу інформацію, яку він досі чув.
– Я вже проходив цей курс.
Тож упродовж двох днів у кімнаті клубу вони створювали нову презентацію на основі матеріалів, які надали члени команди. Іноді Сонґю та Ґарам допомагали, і, на диво, Ґарам проявила неабиякий талант у дизайні. У результаті презентація вийшла приблизно втричі кращою за ту, яку Уйон спочатку підготував.
– …На цьому наша презентація завершена. Дякуємо.
