Джувон поклав слухавку, попросивши Уйона тримати їхню розмову в таємниці. Схоже він боявся наразити себе на небезпеку, але Уйон не мав сил перейматися цим. Він просто вдав, що нічого не знає, і залишив ще одне повідомлення у груповому чаті, написавши, що PPT досі не надіслали. Напруга стискала його горло, але Уйону не залишалося нічого іншого, як продовжувати свою роботу.
До цього часу члени його групи так і не зв’язалися з ним. Навіть той, хто телефонував Уйону, здавалося, затулив собі рота, ніби їхнє завдання було виконано. Спостерігаючи за тим, як номери зникають у мовчазному чаті, Уйон знову відчув моторошну тишу.
«Чи я зрадив свою країну в минулому житті?»
З цією думкою Уйон повернув ручку дверей кімнати клубу. Побоюючись, що двері можуть бути замкнені, він із полегшенням побачив, що вони відчинилися. Уйон припустив, що Ґарам приїхала трохи раніше і відчинила двері.
– …
– …
Їхні погляди раптово зустрілися. Від несподіванки Уйон зупинився. Людина, яка схоже щойно приїхала і збиралася відчинити вікно, дивилася на Уйона зі спантеличеним виразом обличчя.
– Чому ти тут так рано?
Уйон змінив свою думку, коли побачив ці лагідні очі. Насправді він не зрадив свою країну, навпаки він, безумовно, врятував її. Інакше Дохьон нізащо не з’явився б перед ним у такий несподіваний момент.
– Щось трапилося?
Ігноруючи мовчання Уйона, Дохьон повільно підійшов до нього. Вираз його обличчя був дивним, а в очах – стурбований погляд. Уйон неоднозначно скривив обличчя, і нарешті нерішуче відкрив рот.
– ...Хіба у вас не вихідний?
Наскільки Уйон знав, Дохьон не мав занять по понеділках і вівторках. Якщо лекцій не було, то не було жодної причини для нього приходити до кімнати клубу так рано, до того ж у такий вдалий момент.
– Я маю дещо подати на розгляд щодо клубу.
Дохьон невимушено відповів, злегка нахилившись. Коли він зустрівся поглядом з Уйоном, той відчув, як його рот раптово наповнився солодкістю. Дохьон, примруживши очі, промовив лагідним тоном.
– Ти виглядаєш втомленим. Твої очі червоні, капіляри полопалися.
Уйон інстинктивно зробив крок назад. Потерши око кінчиками пальців, він відчув печіння. Уйон знав, що у нього був не дуже хороший колір обличчя, коли заглядав у дзеркало сьогодні вранці, але не очікував, що він досі так виглядає.
– А, я занадто довго працював за ноутбуком.
– Ноутбуком?
– Через груповий проєкт.
Дохьон насупив брови. Потім він відвернувся від Уйона і знову підійшов до вікна. Коли він відчинив вікно, у кімнату подув освіжаючий вітерець.
– Готуєшся до презентації?
– Ну, типу того... – розмито відповів Уйон, заходячи до кімнати.
Весняний вітерець за вікном доносив свіжий аромат, що нагадував осінь. Здавалося, у животі теплішало кожного разу, як Уйон вдихав повітря з сухими насиченими феромонами.
– Тоді тобі треба було довше поспати. Чого ти так рано прийшов? У тебе ж немає занять по понеділках.
– Я не міг заснути... і не міг зосередитись удома.
Намагаючись виглядати невимушено, Уйон сів на диван і почав порпатися у своєму рюкзаку. Коли він дістав свій ноутбук і бездротову мишку, Дохьон вже підсів ближче. За мить його феромони заповнили увесь простір між ними, і Уйон глибоко вдихнув.
– Відкрий презентацію. Я перегляну твою роботу.
Уйон порухав мишкою, виструнчившись. Коли він під’єднав флешку і відкрив файл, Дохьон нахилився, зосередившись на екрані. Кожен нерв Уйона був напружений, наче всі органи чуття були зосереджені виключно на Дохьоні.
– Гортати далі?
– Можеш перегорнути слайд.
– ...
– Добре... наступний.
Навколо панувала така глибока тиша, що, здавалося, можна було почути власне дихання. Клацання миші, звучання його слів «наступний» і періодичний шелест одягу – все це загострювало і так надміру чутливі органи чуття.
– Молодець.
Дохьон коротко похвалив і взяв мишку. Він не дивився на Уйона, поки переглядав презентацію від початку до кінця. Не промовивши жодного слова, Дохьон зосередився на змісті.
– Сценарій?
– Ось він.
Уйон дістав із рюкзака зошит і розгорнув на потрібному розділі. Це був приблизний план презентації, яку він склав після створення PPT. Дохьон прочитав гарно написаний англійською текст і схвально кивнув головою.
– Це ти теж добре написав. Скільки триває презентація, кілька хвилин?
– П’ять хвилин.
– Ти пробував із таймером?
– Ні, ще не пробував.
Серце Уйона голосно калатало у грудях. Він хотів прикласти долоню до грудей, аби заспокоїтись, але в присутності Дохьона не міг цього зробити. Сподіваючись, що той не почує стукіт його серця, Уйон нервово спостерігав, як Дохьон неквапливо гортав сторінки зошита.
– Що ж... це все добре, але...
Протяжний голос Дохьона був настільки заворожуючим, що в Уйона аж мурашки побігли по спині. Вперше він усвідомив, наскільки незвичайно спокусливим є млосний і ніжний голос Дохьона. Коли Уйон сухо ковтнув, Дохьон злегка нахилив голову.
– Чому ти робиш це сам?
– ...
Чорні як смола очі лагідно дивилися на Уйона. Привабливі очі, позбавлені будь-яких недоліків, здавалося, уважно стежили за ним.
Уйон відчув, як його голова стала порожньою, коли він кліпнув очима. Здавалося б, просте запитання, але, як не дивно, йому було важко на нього відповісти. Якби він пояснив ситуацію і сказав, що зробив це самотужки з певних причин, Дохьон вважав би його дурнем.
Запала незручна тиша. Дохьон не наполягав на відповіді, але Уйон відчував, як тривога дедалі більше зростає. Спостерігаючи, як Уйон поступово опускає голову, Дохьон невимушено заговорив.
– Зазвичай... є кілька речей, яких очікують професори, коли просять працювати разом у команді.
Уйон знову підняв голову, щоб поглянути на Дохьона. Тепер Дохьон був зосереджений на моніторі ноутбука, а не на Уйоні.
– Лідерство, робота в команді і таке інше.
Це був пункт, включений до критеріїв оцінювання, про які згадував професор. Усі, включаючи Уйона, мабуть, вважали це просто нісенітницею. Дохьон, здавалося, поділяв подібну думку, видавши тонкий нещирий смішок.
– Йдеться не про те, щоб насправді досягти цих цілей.
Його довгий палець злегка постукав по ноутбуку. Уйон рефлекторно подивився на екран, а потім знову на Дохьона.
– Якщо роботи однакового рівня, вищий бал отримує та група, у якій брали участь усі п’ять членів групи.
– ...
– Я чув, що у випадку з цим професором, навіть якщо ти зробиш все дуже добре, то отримаєш найкраще C+.
Уйон відразу ж спохмурнів. Він робив це не тому, що йому так хотілося. Джунсон відсторонив його від проєкту, а інші члени групи мовчали, тож що йому залишалося робити?
– Суть того, що я кажу, полягає в тому,..
Дохьон знову торкнувся ноутбука. Він подивився на Уйона, який висловив невдоволення, і безтурботно засміявся. Потім він вказав на ту частину, де було написано «Група 1, Сон Уйон» і м’яко заговорив.
– …Якщо ти збираєшся когось виключити, то виключи лише одну людину.
Уйон подумав, що Дохьон, мабуть, усе зрозумів. Той факт, що він не змушував його відповідати, м’яко продовжував розмову, і те, як він дивився на нього зараз. Можливо, все це стало основою для цієї пропозиції.
– Кого ми повинні виключити?
Дохьон злегка усміхнувся, звівши брови. Він примружив очі, одне з яких було з подвійною повікою.
– Того, із жовтим волоссям, що був минулого разу?
Немов зачарований, Уйон розповів Дохьону все. Він не згадував про свої стосунки з Джунсоном, лише пояснив зустріч у кав’ярні та поточну ситуацію. Дохьон нічого не говорив, лише слухаючи, а коли розповідь закінчилася, відповів невимушено.
– Здається, він не хоче навчатися в університеті.
Хоча його голос був надзвичайно лагідним, Уйон подумав, що Дохьон розсерджений. Його спокійне обличчя ледь помітно змінилося, ніби він над чимось замислився. Дохьон коротко зітхнув, а потім розтягнув губи в довгій усмішці.
– Зробімо так.
***
Протягом двох днів вони зустрічалися в кімнаті клубу за першої-ліпшої нагоди. Іноді вони зустрічалися вдвох, іноді з ними була Ґарам, а іноді до них приєднувався Сонґю, утворюючи групу з чотирьох осіб. За цей час про історію з груповим проєктом Уйона стало відомо й іншим, і як результат, Ґарам та Сонґю були страшенно розлючені.
– Це сьогодні?
У відповідь на запитання Дохьона, Уйон кивнув, жуючи токпоккі. Він був знервований з учорашнього вечора через груповий проєкт, запланований на другу половину дня. Побачивши, що Уйон виглядає особливо втомленим, Ґарам власноруч поклала йому в токпоккі сосиски.
– Ти вивчив сценарій?
– Так, добре...
Уйон зупинився, опустивши паперовий стаканчик. Його трохи пом’яте обличчя виглядало напруженішим, ніж зазвичай. Ґарам і Сонґю, які зосереджено їли токпоккі, занепокоєно подивилися на Уйона.
– Але я не впевнений, чи можна так робити.
Незважаючи на те, що він пристав на пропозицію Дохьона, Уйон відчував тривалий дискомфорт, якого не міг позбутися. Не тому, що він відчував провину чи збирався зробити щось сумнівне; просто йому здавалося, що він чинить так само, як і Джунсон. Звичайно, він також хвилювався через те, що робив це вперше.
– Агов, Уйоне. У цьому немає нічого поганого.
– Так, усе гаразд.
Ґарам і Сонґю одразу ж заперечили його слова. Уйон тихо проковтнув сміх, дивлячись на їхню нездатність стримувати свої переживання. М’якосердні, еге ж? Так було не лише з цієї причини.
– Люди, як він, не чують інших, – твердо сказав Дохьон, накладаючи сосиски в паперовий стаканчик Уйона.
Уйон, розсіяно тримаючи паперовий стаканчик, подивився на Дохьона. Губи Дохьона витончено вигнулися.
– Ти маєш поводитися, як лис.
Дохьон сказав це з істинно лисячою усмішкою, і Уйон мимоволі почервонів. Якби Дохьон був куміхо* і попросив його печінку та серце, він би з радістю віддав їх йому.
– Не хвилюйся. Все добре.
І знову слова Дохьона змогли розвіяти тривогу, яку відчував Уйон. Йому відлягло від серця, коли тихо відповів: «Гаразд», – на коротке підбадьорення Дохьона.
***
Уйон прийшов до аудиторії трохи раніше та, як і очікувалося, Джунсон вже був там. Сидячи на тому ж місці, що й минулого разу, він виглядав роздратованим, щойно помітивши Уйона. Уйон поставив свій рюкзак і впевнено підійшов до нього.
– Кан Джунсон.
– О, ти вже тут?
Джунсон мав надзвичайно спокійне обличчя, настільки, що аж бридко. Пихато сидячи, схрестивши ноги, він із насмішкою дивився на Уйона. Його самовпевнений вигляд був не найприємнішим видовищем.
– Що з PPT?
Уйон без вагань порушив головне питання. Хоча він і чув про це від одного з членів команди, поки що він удавав, що нічого не знає. У відповідь Джунсон невдоволено піджав губи.
– Ого, цей хлопець вдає, ніби не знає.
*Куміхо – персонаж корейської міфології, жінка, що здатна перетворюватися на дев’ятихвосту лисицю.
