Пізня зима

Обличчя, яке Уйон не міг забути впродовж останніх чотирьох років. Воно з’являлося в його снах та міцно закарбувалося в його пам’яті, погрожуючи ніколи не стертися і не зникнути. Лагідні очі, одне з яких із подвійною повікою, акуратні брови – усе це належало сонсен-німу.

– ...

Уйон не міг повірити слову «випадковість». Він тримався за крихітний проблиск надії, але не сподівався, що вона стане реальністю. Слабка можливість, якої він туманно бажав, ще кілька хвилин тому була повністю відкинута.

Та потім він зустрів учителя. Не лише зовнішність, а й ім’я було тим самим. Кім Дохьон. Ці три склади змусили серце Уйона нестримно калатати. Його тіло наче наелектризувалося, а феромони почали просочуватися назовні. Він розумів, що не повинен був так легко випускати свої феромони. Але він не міг їх контролювати, ніби це було вперше, коли він пробудився омегою. 

– Ум…

Він затнувся на півслові. Уйону так багато хотілося сказати: що він скучив за ним, що старанно вчився, що схуд на стільки-то кілограмів, або що він став вищим. Було так багато речей, які він хотів сказати, в основному новини і те, чим можна похвалитися, щоб наставник напевно усміхнувся і погладив його по голові.

– Це…

Але нічого з того, що він хотів сказати, не було сказано. Лагідний вираз обличчя, пряма постава. Окрім того, що з роками вчитель подорослішав, він нічим не відрізнявся від себе з минулого, але дивний дискомфорт продовжував затримуватися. Губи Уйона затремтіли, коли він ледь чутним голосом запитав:

– Ви альфа?

Він відчував феромони. Та сильну присутність, яка могла належати лише домінантному альфі. Вони були сухими й освіжаючими, але все ж таки це були феромони. Ні сигарети, ні парфуми не могли відтворити запах справжнього альфи.

– Так.

Відповідь пролунала буденно. Дохьон з безвиразним обличчям повільно клінув очима на Уйона. У його сухому й байдужому погляді не було й сліду впізнавання.

– Я альфа.

Щойно Уйон почув це, він одразу ж відвернувся. Закусивши губу, він швидко пішов геть. З кожним кроком, який віддаляв його, вихор емоцій у його серці здіймався, як ураган.

«Сонсен-нім насправді альфа?..»

Уйон точно про це запитував. Те підтвердження стало джерелом усіх почуттів, які він відчував. Якби тоді пролунала інша відповідь, Уйон не відкрив би своє серце ні зараз, ні чотири роки тому.

– А що? Я схожий на альфу?

Але сонсен-нім все ж був альфою?

* * *

Уйон не був упевнений, скільки тижнів він провів у такому душевному стані, ніби заціпенівши. Та коли він прийшов до тями, семестр вже почався, а його реєстрація на курси виявилася повною катастрофою. Заняття зі старшокурсниками та курси, про які він не мав жодного уявлення, були більш ніж достатньою причиною для того, щоб він вирішив кинути навчання. Це був не жарт: лише за чотири дні після початку занять він відвідав кафедру факультету вже більше десяти разів.

– У вас ще є час, щоб відкоригувати розклад занять...

Доброзичливий помічник висловив щирі співчуття, переглядаючи розклад Уйона. Він не тільки допоміг йому перебрати різні варіанти, але й потайки повідомив про курси, які були відкриті за принципом «хто перший прийшов, той і записався». Це було незвично, що хтось докладав стільки зусиль, але ситуація Уйона була надто жалюгідною, щоб її ігнорувати.

– Вище ніс.

– Так...

Помічник злегка поплескав Уйона по плечу. Його похмура постава з опущеною головою нагадувала побитого цуценя. Якби у нього був хвіст, він би волочився по підлозі. Уйон міцно стиснув свою сумку і  відповів слабким голосом:

– Ум, помічнику.

Через зіпсований розклад до наступного заняття залишалося ще багато часу. Йому нікуди було йти, а друзів у нього тут не було. Поки він безцільно намагався вбити час, його голову заполонили тривожні думки.

Тож Уйон набрався сміливості і прямо подивився на помічника. Він збирався запитати про власника імені, яке він ні на мить не забував останні кілька днів.

–Ви випадково не знаєте Кім Дохьона?

– Кім Дохьона?

Помічник спантеличено нахилив голову. Як помічник професора він міг би і не знати всіх студентів, але здавалося малоймовірним, щоб він не знав Дохьона. Поглянувши на годинник, він у відповідь запитав Уйона:

– Це через клуб?

– Клуб?

– Дохьон – президент клубу «Читання англійської класики». Ти спитав, бо зацікавився ним?

Уйон охоче кивнув головою. «Читання англійської класики» – це був клуб, про який Дохьон згадував, коли навчав його. Уйон пам’ятав, як вчитель розповідав, що був наймолодшим членом клубу, а тепер він став президентом цього клубу.

– Що ви хочете знати?

– Просто… Що він за людина...

Уйон із похмурим виразом обличчя почав смикати ремінець свого рюкзака. Він відчув легкий дискомфорт від того, що порушив цю тему. Здавалося, що він щось випитував, а не просто цікавився.

– Ну, він хороший хлопець.

На щастя, помічник дав максимально нейтральну відповідь. Він зробив паузу, ніби оцінюючи реакцію Уйона, а потім додав більш детальне пояснення.

– Він відповідальний і багато працює для клубу. Якщо ви приєднаєтеся, він буде дуже радий. Він найкращий студент на нашому факультеті, тож він також буде дуже корисним, коли справа дійде до екзаменів.

Це мало чим відрізнялося від того, що Уйон уже знав. Хоча він і не знав, що Дохьон був найкращим студентом, але він усвідомлював, що той був студентом із високим рангом. Почуття відповідальності – це те, чого Уйон навчився під час занять із вчителем.

– Він альфа?

Уйон нарешті спромігся вимовити головне запитання. Це було запитання із заздалегідь визначеною відповіддю.

– Так.

Починаючи з дня орієнтації, обличчя Дохьона, його вираз, коли той дивився на Уйона, феромони у повітрі – усе це домінувало в думках Уйона.

– Він альфа.

Хоча вчитель казав, що ні.

Уйон завжди відчував відразу до альф. До пробудження і навіть після – різниці не було. Якщо спочатку це була проста відраза, то з часом вона переросла ближче до фундаментальної ненависті. Кляті альфи завжди надокучали Уйону, особливо, коли він пробудився омегою.

– Є ще щось, що вас цікавить?

– Ні, все добре.

Він почувався зрадженим. Це було прикро і навіть трохи несправедливо. Той факт, що людина, яка йому так подобалася, насправді альфа, відштовхував, а не втішав.

Точніше сказати, Дохьон прямо не казав, що він не альфа. Коли він запитав Уйона, чи схожий він на альфу, той просто припустив і зробив висновок сам. Однак непорозуміння ніхто не виправив, тому це виглядало як обман.

– Дякую.

Уйон злегка вклонився і поправив рюкзак на плечі. На вулиці трохи потепліло, тому він одягнув пальто замість пуховика, але навіть зараз у приміщенні кінчик його носа був холодним. Він надто легковажно ставився до погоди в Кореї.

– О, зачекайте хвилинку.

Помічник притримав Уйона, який відвернувся та збирався вже йти, і підняв руку. Повернувши голову на оклик, Уйон побачив неподалік студентку, яка наближалася до них.

– Ти кликав мене?

Вона була високою дівчиною, майже зростом з Уйона. З довгим розпущеним волоссям і різкими рисами обличчя вона випромінювала відстороненість, відмінну від помічника. Слабкий запах феромонів видавав той факт, що вона альфа.

– Він хоче приєднатися до вашого клубу.

– Ні, не те, щоб...

Уйон збирався відступити, але вагався. Погляд, який він уловив у повітрі, нагадував погляд хижака, який вистежує свою жертву. Ґарам, яка раптово підійшла до Уйона, яскраво посміхнулася.

– Першокурсник?

У її голосі була якась незрозуміла сила. Уйон відступив, цього разу почуваючись справді наляканим. Ґарам підняла руку, ніби хотіла запевнити його, що вона не вкусить.

– Ах, де ж я бачила тебе? О, ти ж першокурсник з орієнтації!

– Що?

– Хіба ти не пам’ятаєш? Я сказала тобі, що буде афтепаті, але ти сказав, що зайнятий, і пішов.

У його пам’яті на мить спалахнув спогад. Це була сонбе-альфа, яка запропонувала вечірку під час орієнтації. Розуміючи, що перед ним альфа, Уйон відвів погляд і поспішно пішов.

– Пробачте.

Від нерішучих вибачень очі Ґарам розширилися. Вона видала дивний звук, на кшталт «Е-е?», а потім розреготалася, запитуючи, чому він вибачається.

– Якщо тобі шкода, просто приєднуйся до клубу. Тобі, випадково, не подобається Шекспір?

Це було несподіване запитання. Помічник також нахилив голову, посміхнувшись. Чи був клуб «Читання англійської класики» про Шекспіра? Поки Уйон вагався з відповіддю, Ґарам ледь помітно підняла брови.

– У нас сьогодні вітальна вечірка. Ти прийдеш?

***

– Вау, отже, ти був у Сполучених Штатах?

– Де саме в Америці? ЛА? Нью-Йорк? Скільки років ти там був?

– Мій друг підняв галас навколо расової дискримінації. Хіба там не так?

Серед шквалу запитань Уйон збентежено насупив брови. Він почувався приголомшеним увагою, якої ніколи не бажав. Спочатку це були лише одна чи двоє людей, але коли всі зібралися, уся увага була прикута до нього.

– ...Я був у Лос-Анджелесі чотири роки.

Коли Уйон вперше прийшов на вечірку за ініціативи Ґарам, він сидів у відлюдному місці, як викинутий недопалок. Старшокурсники були зі старшими, а першокурсники – з першокурсниками. Уже були сформовані внутрішні групи. Уйон не вмів поводитися дружно через свою особистість, а Дохьон був так далеко, що його було практично непомітно. Поки він намагався не дивитися в той бік, до нього підійшов бета.

– Ти був на орієнтації?

Його звали Квон Сонґю. Випивши одним ковтком усе пиво, Сонґю сів навпроти Уйона й зав’язав дружню розмову.

– Я думав, що ти вступив до іншого університету, тому, що не бачив тебе жодного разу на лекціях.

Це зауваження призвело до того, що Уйон показав свій мобільний із розкладом, і бета був вражений такою плутаниною, яку можна було побачити лише в мережі. Природно, Уйон став об’єктом симпатії для всіх.

– Але хіба навчання в Лос-Анджелесі не дороге? У тебе, мабуть, заможна сім’я.

– Гей, не кажи грубих речей.

Сонґю з трохи роздратованим виразом обличчя наказав не псувати настрій. Хоча він справді навчався в Лос-Анджелесі, і родина Уйона була заможною, це не видавалося чимось надважливим. Така реакція відрізнялася від реакції хлопців, які знущалися з Уйона в середній школі через те, що вони не могли мати те саме.

– О, в Уйона тепер багато друзів?

Раптом до розмови, похитуючись, втрутилася Ґарам. Вона випромінювала суміш запаху алкоголю, феромонів альфи і всього, що Уйон не любив. Незважаючи на те, що він намагався уникати Ґарам та щильніше притулився до стіни, альфа не звернула на це уваги й весело заговорила.

– Ну, гарні хлопці на зовсім іншому рівні.

Феромони Ґарам легко вивільнялися. Це не було навмисно; здавалося, вона забула про контроль через алкоголь. Уйон, вдаючи, що спирається підборіддям на руку, прикрив рот рукавом і зробив неглибокий вдих.

– Ця нуна вже...

– Мун Ґарам, постійно поводишся як стариганка.

У цей момент ззаду пролунав тихий знайомий голос. Голос, який Уйон дуже добре знав, був м’яким і розміреним. На коротку мить його серце завмерло, не встиг він навіть напружитися, коли велика рука лягла на його плече.

– Йому явно незручно.