Пізня зима

Погода в лютому досі залишалася по-справжньому зимною. Незважаючи на те, що Уйон одягнув товсту пухову куртку поверх светра, який був під шию, він не зміг втекти від пронизливого вітру. У Сполучених Штатах точно не було так холодно. Роздумуючи про це, Уйон приклав телефон до іншого вуха.

– Як ти міг залишити мене!*

Його руки без рукавичок були до болю холодні. Якби не грілка для рук, яку йому дали біля головних воріт, він би не зміг так довго тримати телефон. Тремтячи, Уйон дивився на стенд, сховавши руки в кишенях.

– Пробач, не почув. Що ти сказав?

– Уйоне!

Інженерний корпус № 1, Інженерний корпус № 2, Інженерний корпус № 3. Хоча інші будівлі, такі як бібліотека та спортзал, були вказані, проте корпусу А, куди він мав іти, ніде не було видно. Коли він озирнувся в пошуках когось, щоб запитати дорогу, він побачив лише студентів, які блукали, як і він.

– Як ти міг потайки поїхати до Кореї? Га? Ось чого варті наші стосунки?

– Денні… Ми лише друзі. І приїхав я не тишком-нишком.

Може просто пройтись? Уйон, як типова людина з топографічним кретинізмом, увійшов до кампуса. Доглянуті клумби та акуратно посаджені дерева були першими ознаками ранньої весни. Якби він не поїхав вчитися за кордон, то, можливо, був відповідальним хоча б за одну з цих зелених ділянок, які облаштували тут.

– Я дуже засмучений, Уйоне.

Після короткої паузи пролунав значно спокійніший голос. Оскільки раніше він зменшив гучність поки оглядав стенд, цього разу він не почув, що йому сказали. Прибавивши гучності, Уйон швидко заговорив англійською:

– Я вже казав, що коли мені виповниться двадцять, я поїду до Кореї. Минув майже місяць, як я приїхав до Кореї. Що тепер поробиш? Якщо ти хотів це обговорити, то повинен був це зробити до того, як я вирушу в аеропорт.

– Тобі лише вісімнадцять!

– За корейською системою** мені двадцять.

Чим довше він говорив, тим сильніше відчував погляди студентів на собі. Навіть в університеті, де збираються люди з усіх верств суспільства, володіння іноземною мовою все одно вирізнялося. Уйон відкинув своє яскраве волосся й пришвидшив крок.

– Будь ласка, мені соромно говорити англійською. І тут так холодно, що я відчуваю, ніби в мене руки перетворяться в бурульки. Ти можеш зв’язатися зі мною пізніше, коли я буду не на холоді?

– Чому соромно? Твоя вимова ідеальна.

Зупинившись, Уйон стишив голос. Він не забув перекласти телефон в іншу руку, підбираючи слова. Грілка у його руці була занадто гарячою.

– У мене таке відчуття, що я виглядаю як іноземний студент.

Уйон прилетів до Сполучених Штатів восени, коли йому виповнилося шістнадцять. Спочатку він планував відвідувати школу іноземних мов, але з різних причин вирішив навчатися за кордоном. Час і обставини не були сприятливі, але, як завжди,  гроші все вирішили.

– Ти і є іноземний студент, хіба не так?

Даніель був першим американцем, з яким він там потоваришував. Спочатку він називав його «Вуюн» із незграбним обличчям, але приблизно через місяць боротьби та тренувань він ідеально вимовив «Уйон». Даніель допомагав Уйону, який мав проблеми з іноземною їжею, і саме він надав пригнічувальні препарати, коли вперше проявилася тічка в омеги.

Можливо, через це він дивним чином опікувався Уйоном. Уйон був вдячний за це, коли зіткнувся з расовою дискримінацією як азіат, але його дратувало те, що Денні вів себе як його опікун, який захищав його навіть після того, як той повернувся до Кореї. Особливо в такі моменти, коли він мав термінові справи.

– Ти плануєш знайти ту людину?

– Ту людину?

– Вчитель, про якого ти постійно розповідаєш.

Раптове запитання змусило Уйона зупинитися на місці. Сонсен-нім. Від одного цього слова серце стиснуло в грудях. Насправді в такому стані воно перебувало тривалий час. З того моменту, як він побачив ворота університету чи великий банер, на якому його вітали зі вступом. Ні, з того моменту, як він ступив на рідну землю через чотири роки за кордоном.

– Йон-а.

Обличчя, яке мимоволі спало на думку, було не таким лагідним, як у спогадах Уйона. Це було обличчя помітно збентеженої людини, із ледь насупленими бровами й міцно стиснутими губами. Відповідь, що послідувала, теж не була приємним спогадом:

– Сонсен-нім йде до армії.

Перше кохання не збувається, чи щось таке. Спілкування з учителем обірвалося, коли той пішов до армії. Наставник змінив номер, а Уйон втік до Сполучених Штатів.

– Мене відшили.

Зітхання зірвалося з його вуст. Ці слова ще раз нагадали Уйону про гірку правду, і ніяк не стосувалися Даніеля. Знаючи корейською лише «привіт» і «дякую», Даніель не міг зрозуміти, що він каже.

– Що ти сказав?

– Нічого важливого.

Минуло чотири роки. Уйону виповнилося двадцять, він став омегою і схуд на 30 кг. Високий, з оновленою зовнішністю, він деколи проводив по 20 хвилин на паспортному контролі через ці зміни. До того ж, оскільки він зробив лазерну корекцію зору і позбувся окулярів, його вчитель ніколи б не впізнав його.

– У будь-якому випадку, завершуймо цю розмову. Я зайнятий.

– Ага, звісно.

Уйон підійшов до стенду, намагаючись впоратися зі своїми складними почуттями. На щастя, цього разу це була мапа університету. Будівля, яку він шукав, була неподалік.

– Зайнятий? Хіба ти там не для того, аби насолодитися відпочинком у Кореї?

– Про що ти говориш? Хто тобі таке сказав?

Будівля А... Ось вона.

– Я вступаю до університету, Денні.

Після короткої паузи з телефону пролунав слабкий крик. Уйон відвів слухавку, щоб дистанціюватися від голосу, і негайно завершив розмову. Невдовзі надійшов дзвінок із міжнародного номеру, але він, не вагаючись, відхилив.

– Хааа...

Зітхнувши, його пар із роту розлинув запаморочливим серпанком. «Орієнтація для першокурсників з англійської мови та літератури». Жирні літери на стіні підказували Уйону, куди йти.

***

Орієнтація була набагато нуднішою, ніж він очікував. У незручній атмосфері було виголошено вітальні промови, а представлення професорів та академічного керівництва було передбачувано простим. По суті, орієнтація була зосереджена на святкуванні вступу та возвеличені університету.

У другій половині дня вони розділилися на кілька груп і пішли до мультимедійної кімнати. Уйон раптом подумав, чи варто зупинитися на цьому етапі та повернутися додому. Причина, чому він хотів це зробити, полягала в тому, що в нього не було друзів, яких можна було б запитати про реєстрацію на курс.

– Не певен чи так.

Саме тоді, коли Уйон тупо дивився на комп’ютер, до нього підійшов охайно одягнений помічник. З чорним волоссям і блідою шкірою, від нього віяло незрозумілим відчуттям відстороненості. Уйон напружився від сильних феромонів альфи, але розслабився, коли зрозумів, що той просто «вкритий» ними.

– Вам просто потрібно вибрати це і це.

Прямі пальці почергово вказували на екран. Дивлячись на каблучку на лівому безіменному пальці помічника, Уйон здогадався, що нещодавно виявлені феромони були залишені його коханим. Навдивовижу, можна було відчути слабкий феромон омеги від помічника, який опустив голову.

– У вас є ще запитання?

Пояснивши, асистент повільно повернув голову. Його очі здавалися такими ж чорними, як і волосся. Уйон розсіяно водив мишкою й дивився вниз.

– Як мені додати курс вільних мистецтв?

– Ох, вільні мистецтва.

Очікуючи байдужої відповіді, Уйон був здивований отримати детальне пояснення.

– Вони ставлять хороші оцінки, але якщо у вас погано з математикою, я б запропонував вам взяти щось інше. Проте оскільки англійська є основою, то і конкуренція жорстока, краще вибрати щось інше, – порадив він.

Помічник, який раптом замовк, стишив голос і запитав.

– Ви гарно володієте англійською?

– Га? О, трохи.

Насправді зовсім не трохи, але Уйон відповів так. Помічник невиразно кивнув і вказав на один із курсів.

– Тут, професор – домінантний омега, тому він ставиться з розумінням.

Через подих можна було відчути його запах. Уйон ніяк не відреагував, але помічник безтурботно продовжив.

– Щодо циклів тічки і подібного.

У тихому голосі помічника відчувалося почуття товариськості до того самого професора-омеги. Не ставлячи більше жодних запитань, Уйон, який мовчав, додав курс, на який вказав йому помічник, у свій кошик.

Щойно закінчилася орієнтація, Уйон поспішно втік із будівлі, наче рятувався. Очевидно, після цього планувалася пиятика, але він не пішов тому, що сонбе, яка розповіла йому про це, була альфою. Ні, навіть якби це була омега чи бета, він би однаково не пішов.

– Хаах…

Його охопило відчуття задухи. Перетинаючи університетське містечко, гнітюча реальність накрила Уйона, як невпинний приплив. Він відмовився навчатися у державному університеті США і переконав свою матір повернутися до Кореї. Озираючись назад, він відчув, що це було дурне рішення.

Справа не в тому, що університет був поганим. Він був престижним, мав чудові умови і навіть привітних помічників у кожному відділі. Переваг було безліч, але Уйона не цікавила жодна з них.

– Йон-а.

Зважаючи, що він на чотири роки старший, різниця у віці, мабуть, впливає і на час вступу в той самий університет? Як бета, він пішов служити в армію, тому якби відразу повернувся, то був би студентом третього курсу.

Можливо, вони зможуть випадково зіткнутися один з одним.

Низка подій призвела до того, де Уйон був на даний момент. Знаючи, що це марно, він все ж подав заяву і з нетерпінням чекав результатів вступу. І тепер, відвідавши церемонію вступу та побачивши величезну кількість студентів на факультеті, Уйон помітив одну помилку, яку він проґавив.

– А якщо ми зустрінемось?

Випадково. Так, припустимо, вони випадково зіткнулися. Зустрітися з учителем, про якого так довго мріяв, знову поспілкуватися і зняти напругу після довгого часу. Якби це сталося, що насправді змінилося б?

Він не думав, що вчитель буде радий його бачити. Останній образ, який запам’ятав Уйон, – був зніяковілий вираз обличчя вчителя, якого він раніше ніколи не показував, навіть коли той пропускав домашнє завдання. Замість того, щоб зрадіти, сонсен-нім може вважати Уйона, який пішов за ним до університету, огидним.

– Ні, він, мабуть, навіть не впізнає мене.

Уйон самопринизливо засміявся й низько схилив голову. На щастя, альф у групі було небагато. Якщо добре подумати, йому слід було попросити асистента вибрати для нього професора-альфу раніше. Як тільки він про це подумав, відразу відчув феромони альфи, ніби марення.

– Ах!

Це був домінантний альфа. Уйон міг так сказати тому, що він також був домінантним. Феромони, які промайнули повз, були радше освіжаючими, ніж неприємними, але Уйон помітив, що нахмурився, не усвідомлюючи того.

Перше, на що він звернув увагу, був довгий край пальта. Чоловік, одягнений під пальтом у тонку водолазку, яку можна було побачити з одного боку, мав рівну спину та акуратний доглянутий вигляд. Коли Уйон розмірковував, де він бачив цю спину, чоловік відчув погляд Уйона й обернувся до нього.

Їхні очі зустрілися. Здавалося, що час зупинився, а серце Уйона ніби перестало битися. Відчуття усвідомлення накрило його, як хвиля, Уйон глибоко вдихнув, наче збирався закричати. 

– Кім Дохьоне! Чому ти прийшов тільки зараз?!

Це був вчитель. Його сонсен-нім!

* Діалог або пряма мова, які виділені курсивом, ведуться англійською мовою.

** Існує корейська система обчислення віку. При народженні людині вже виповнюється 1 рік, а наступний рік додається 1 січня нового року. Тобто за нашими мірками людині виповнилося 18 років (повноліття), а в Кореї  – 20 років (повноліття).