– Ми щойно зайшли до кав’ярні...
Після короткої паузи з телефону пролунали ті ж самі слова. Уйон кліпнув очима, дивлячись на людей, які щойно зайшли до кав’ярні. Вони також виглядали здивованими, а їхні очі округлилися, коли вони помітили його.
– Га? О, Уйоне!
Першою відреагувала Ґарам. Із зав’язаним у високий хвіст волоссям та одягнена у джинсовий костюм, усміхнена Ґарам енергійно помахала рукою Уйону. Сам того не усвідомлюючи, Уйон почав підводитись зі свого місця.
– Народ...
Це були Сонґю, Ґарам і Дохьон. Очевидно, саме у цій кав’ярні вони забронювали кімнату для навчання. Уйон, який тоді почув лише «біля головних воріт», не міг не здивуватися.
– Ого, який збіг. Ви тут працюєте над своїм груповим проєктом?
– Я був шокований, коли почув твій голос не у телефоні.
Кожен прокоментував їхню раптову зустріч, підійшовши до Уйона. Дохьон лише коротко кивнув, перш ніж попрямувати до стійки, але Уйон не міг відвести від нього очей. Один лише погляд на його спокійне обличчя одразу ж підняв настрій Уйону, ніби нещодавного роздратування ніколи й не було.
– У тебе ще багато роботи?
Один лише погляд на його обличчя справляв набияке враження. Його пряма шия, широкі плечі, впевнена хода і навіть акуратна потилиця – все зачаровувало Уйона.
– Ні, ми вже закінчили.
– Якраз вчасно! Ходімо одразу ж до кімнати і почнемо займатися.
Неприємне відчуття, яке було ще кілька хвилин назад, повністю зникло. Уйон кивнув, збираючи блокнот і ручку, залишені на столі. Зустріч вже майже закінчилася, і ніхто, здавалося, не бажав її продовжувати. Але щойно він хотів закинути рюкзак на плече, як його зупинив різкий голос.
– Куди це ти зібрався?
Уйон підняв голову, все ще тримаючи рюкзак. Джунсон незадоволено дивився на нього. Інші члени групи, які також збиралися вже йти, завагалися та нервово переглянулися.
– Зустріч ще не закінчилася, а ти вже йдеш?
Його тон був сповнений роздратування. Ґарам і Сонґю, відчуваючи напругу, незграбно вибачилися та пішли до кімнати. Уйон відвів погляд від Джунсона і закинув рюкзак на плече.
– Який сенс продовжувати зустріч, якщо ні в кого немає ідей? Ми вже домовилися, що до завтра кожен напише по три ідеї.
– То ти тепер лідер?
Уйон несвідомо насупився на це зауваження. Обличчя Джунсона скривилося у потворній гримасі, коли він виплюнув наступні слова.
– Хто дозволяв тобі вирішувати? Ану, скажіть мені! Хто із вас принесе по три ідеї на завтра?
Як і слід було очікувати, ніхто не відповів. Уйон підозрював, що і завтра ніхто не запропонує жодної ідеї. Відчуваючи наростаюче розчарування, він знову поклав рюкзак на стіл.
– Гаразд, продовжимо. Я не піду.
З глухим стуком Уйон знову сів. Інші члени групи незграбно наслідували його приклад, не знаючи, що робити. Уйон схрестив руки на грудях і відкинувся на спинку стільця.
– Вперед, продовжуймо зустріч.
Джунсон люто глянув на Уйона, який не здригнувшись, зустрівся з ним поглядом.
– Е-е... оскільки ні в кого з нас все одно немає ідей...
– Сядь!
Джувон, один із мовчазних членів групи, невпевнено спробував заговорити, але Джунсон різко його перебив. Не маючи іншого вибору, він безпорадно сів назад за стіл.
– ...
– ...
Як і очікувалося, ніхто і слова не промовив. Тепер, коли навіть Уйон, який вів зустріч, замовк, важка тиша заповнила простір. Минула хвилина, потім друга. Повільний плин часу здавався вічністю. Якби не тиха фонова музика у кав’ярні, тиша була б зовсім нестерпною.
Уйон повільно кліпнув, байдуже оглядаючись довкола. Він не знав, у чому проблема Джунсона, але був знайомий з його бридким характером. Ще в середній школі Джунсон докучав Уйону через дурниці. Найефективніший спосіб зачепити його за живе – не сперечатися чи злитися, а просто ігнорувати його.
– Хаа, курво. Досить цього лайна.
Як і очікувалося, Джунсон нарешті вибухнув, грубо провівши рукою по волоссю. Його фарбоване жовте волосся стало розпатлане. Уйон безпристрасно спостерігав за ним, сухо промовивши:
– Що ти маєш на увазі під «досить»? Ти ж казав, що у нас зустріч.
– ...
Уйону здалося, що він чує скрегіт зубів. Джунсон міцно стиснув кулаки, не в змозі стримати свій гнів. Заплющивши очі на пару хвилин і розплющивши їх, він наказав іншим членам групи.
– Ви всі, зваліть негайно!
Члени групи обмінялися спантеличеними поглядами, але швидко зібрали свої речі та поспішно пішли. Коли Уйон підвівся і схопив свій рюкзак, Джунсон прогарчав.
– Куди це ти, в біса, зібрався?
Джунсон грубо схопив Уйона за руку. Він міцно стиснув зап’ясток Уйона, гнівно виплескуючи феромони. Уйон вирвав свою руку та викрутив руку Джунсону, ледве стримуючи своє роздратування.
– Не чіпай мене.
– ...
На шкірі виступили сироти, ніби щось моторошне проповзло по його спині. Джунсон на мить розгубився, але незабаром із лютим виразом обличчя заговорив підвищеним тоном.
– За що ти мене так ненавидиш?!
На мить Уйону відібрало мову. Він не очікував почути таке від Джунсона. Уйон здивовано подивився на нього і з недовірою запитав:
– Ти хочеш зараз про це поговорити? Тому ти схопив мене?
Якби йому довелося пояснити, чому він ненавидить Джунсона, навіть трьох днів і ночей було б недостатньо. Той факт, що Джунсон зруйнував три роки шкільного життя Уйона, дратував. А усвідомлення того, що тепер він живе нормальним життям після вступу до хорошого університету, лише погіршило ситуацію. Уйон не мав сил пояснювати, чому він його ненавидить, та й не хотів брати участь у цій безглуздій суперечці.
– Трясця, бо я почуваюся скривдженим, ось чому!
Але, схоже, Джунсон так не думав. Він виглядав щиро ображеним, ляснувши долонею по столу.
– Я коли-небудь ображав тебе? Або ж бив? Чи зробив щось, що тебе засмутило? Я нічого такого не робив, то чому ти так зі мною поводишся?
Уйон стримав гіркий сміх. Не лише тому, що Джунсон уже зробив у минулому все те, що перечислив. А й тому, що його останні слова перегукувалися з тими, які Уйон сказав йому п’ять років тому.
– Чому ти так зі мною чиниш?
Уйону знадобився рік, щоб запитати про це. Після того, як він терпів, терпів і терпів, нарешті Уйон запитав, коли усвідомив, що не розуміє, за що з ним так поводяться. Й ось Джунсон скаржиться вже після трьох зустрічей, хоча Уйон ніяк йому не нашкодив.
– Ми ж в одній групі у цьому проєкті, то чому ми не можемо просто порозумітися? Працюймо мирно. Чому ти так жахливо чиниш?
Від початку і до кінця це були саме ті слова, які Уйон хотів йому сказати, коли навчався в середній школі. Вони ж були в одному класі, то чому просто не могли порозумітися? Чому Джунсон так жахливо чинив із ним?
– Ми зустрілися, щоб обговорити ідеї, чи не так?
Уйон відкрив рота, намагаючись заспокоїти нудоту, що підступала до горла. Він досі відчував на зап’ястку феромони Джунсона.
– Як ти і сказав, я не ображав тебе, не бив, то в чому твоя проблема?
– Бісове лайно, ти і далі продовжуєш..!
Джунсон, підвищивши голос, різко замовк, помітивши на собі погляди оточуючих. Інші люди косо поглядали на них із моменту, як Уйон підвівся, а тепер погляди стали ще більш відвертими. Розлючений Джунсон глибоко вдихнув, перш ніж заговорив стриманим голосом.
– Ти продовжуєш... ігнорувати мене. Це мене бісить.
Це була найабсурдніша причина. Після всіх тих словесних образ, якими він засипав Уйона, Джунсона образила поведінка Уйона? Ніби він мав право скаржитися, коли сам поводився зверхньо з іншими членами групи лише тому, що був лідером групи.
– Тоді і ти мене ігноруй.
Тон Уйона був холодним. Чим більше Джунсон говорив, тим більше спогадів про минуле чіплялося до Уйона, немов бруд. Думки про те, що Джунсон зробив із ним, нахлинули на нього, підіймаючи бурю емоцій.
– Я ж казав, що ненавиджу таких, як ти.
Чи був Джунсон ображений, чи ні – Уйону було байдуже. Він не хотів пояснювати, чому ненавидить його, або ж поводитися дружелюбно. Їхнє спілкування закінчиться, як тільки завершиться груповий проєкт, тому навіть зустріч із ним віч-на-віч – неприємна.
– Якщо тобі хтось не подобається, просто ігноруй його. Удай, ніби ми не знаємо одне одного, і розійдемося мирно.
– Тоді чому ти мене ненавидиш? Я вперше зустрів тебе на тому курсі. Що я такого зробив, що ти так поводишся? Хіба я колись знущався над тобою?
Уйон відчув, як у середині нього щось зламалося. Зусилля, яких він докладав, щоб контролювати свої почуття, раптом здалися йому марними. Сам того не усвідомлюючи, він почав випускати феромони, а в голові панувала лише одна фраза.
– Ти огидна свиня. Від одного погляду на тебе мене блювати тягне.
Що такого він зробив, щоб заслужити на таку ненависть? Навіщо Джунсон висміював його зовнішність, принижував та знущався, довівши його до відчаю? Яка причина всього цього?
– Немає жодної, бляха, причини.
– Немає жодної причини.
Рани, що мали б вже загоїтися, досі кровоточили. Ніби корочка, що утворилася на них, тепер пекла, готова відірватися. Незважаючи на те, що ситуація та їхні ролі змінилися, Уйон досі був тим, хто страждав.
– Я просто ненавиджу тебе. Ненавиджу, коли лаються, пліткують за спиною або ж торкаються мене без моєї згоди.
– ...
– Припини шукати причину і просто залиш мене у спокої. Мені більше нічого сказати, тому я йду.
Сказавши це, Уйон збирався негайно покинути кав’ярню. Хоча його чекали в кімнаті інші, але покинути це місце було важливішим. Якби Джунсон не послідував за ним, Уйон пішов би, не озираючись.
– Гей, я ще не закінчив.
Пролунав глухий удар. Точніше, це був звук зіткнення рук. Знайомий феромон м’яко ширився у повітрі, а спокійний голос втрутився в їхню розмову.
– Я збирався просто почекати...
Сухі, схожі на осінь феромони, ледь помітно витали навколо. Неприємне відчуття, яке забралося під шкіру, зникло в одну мить. Уйон широко розплющив очі та повільно повернувся до джерела звуку.
– Це так зараз працюють над груповими проєктами? – невимушено промовив Дохьон і відпустив руку Джунсона.
Рука, що ще секунду назад тягнулася до Уйона, – до його плеча чи рюкзака – опустилася. Глянувши на Уйона, Дохьон ніжним голосом запитав.
– Зустріч досі не закінчилася?
