Дощ з вишневого цвіту

Зрештою Уйон не мав іншого вибору, окрім як погодитися на навчання разом. Кожного разу, коли вони вибирали місце або коли їли токпоккі, у нього виникало відчуття, що щось не так. Але давати заднього ходу було вже пізно.

– Тоді сьогодні позаймаємося в Уйона вдома.

Що ще гірше, його дім запропонували як місце для занять. Кімната клубу була зайнята іншими учасниками, усі навчальні приміщення були повністю заповнені, а в інших були не найкращі умови для навчання.

Сонґю жив із батьками, а Ґарам сказала, що її однокімнатна квартира замала. Уйон нерішуче запротестував з дещо прихованим мотивом.

– ...А як щодо вас, сонбе?

Дохьон відповів із відтінком м’якості на обличчі. Зазвичай він жив сам, але зараз із ним живе його молодший брат. Коли Уйон мимохіть запитав, чи його брат теж альфа, відповідь змусила його на мить втратити дар мови.

– Я єдиний альфа в моїй родині.

Такі риси, як вторинна стать чи домінантність, зазвичай передаються між людьми зі схожими рисами. Подібно до того, як Уйон народився у пари альфи й омеги, так само мало бути і в Дохьона. Раптом Уйон усвідомив, що він майже нічого про нього не знає, і це його сильно засмутило.

***

– Зараз я почну перекличку.

Перш ніж Уйон усвідомив це, професор вже стояв біля столу. Професор оглянув групу, і як зазвичай, пропустив ім’я Кан Джунсона та перейшов далі до людини на прізвище «Квон». Проте хтось швидко підняв руку.

– Професоре, я тут.

Уйон інстинктивно повернувся на голос. Голос був знайомий, але яскраво-жовте волосся – ні. Звісно, це не міг бути той, про кого він подумав. Уйон вже збирався відкинути цю думку без особливої зацікавленості, як професор заговорив знову.

– Кан Джунсон? Як твоя травма після аварії?

– Я вже повністю одужав.

Кан Джунсон повернув голову. Уйон глибоко вдихнув, його вираз обличчя став напруженим. Це було обличчя, яке він ніколи не зможе забути, викарбуване назавжди у його свідомості.

– Ти огидна свиня.

Чому погані передчуття завжди збуваються? Чому цей клятий аб’юз досі переслідує його? Глузливий голос, що насміхався з нього, губи, що часто висміювали його, й очі, повні презирства, – усе в Кан Джунсоні штовхало Уйона до краю прірви.

– Йон-а – жирна смердюча...

Уйон впився нігтями в долоню, намагаючись заспокоїти дихання. Мутні спогади з’являлися один за одним, обліпивши його, як бруд. Серце неприємно калатало, а феромони почали виділятися.

– Сон Уйон.

Це були спогади, які він ніколи не зможе забути. Хоча фізично він не постраждав, його серце було розбите вщент, і хоч у нього не цупили гроші, душа його відчувала себе обкраденою. Якби не Дохьон, у нього не залишилося б жодного хорошого спогаду про той час.

– Сон Уйон тут?

– Уйоне, тебе кличуть.

Фрагменти минулого звалилися на нього, ніби раптова злива. Лише коли одногрупник позаду поплескав його по плечу, Уйон підняв руку. «Так», – відповів він, і Джунсон повернув голову до Уйона.

– …

– ...

Їхні погляди раптово зустрілися. Було таке відчуття, ніби він ковтає голки, від чого у горлі  наче пече. Спогади, такі яскраві, немов це сталося вчора, пронеслися в голові Уйона.

– Курво, знову ігноруєш мене?

Усього-на-всього через три ряди по діагоналі, лише на відстані п’яти кроків одне від одного, минуле, яке колись мучило його, тепер матеріалізувалося в живу, дихаючу постать. Його волосся тепер було пофарбоване у жовтий колір, а риси обличчя стали більш виразними, але не було жодних сумнівів – це був той Кан Джунсон, якого Уйон пам’ятав.

–  Гаразд, на чому ми зупинилися минулого разу?

Уйон швидко повернув голову і підпер рукою підборіддя. У нього не було часу замислитися, чому Кан Джунсон не здивувався, побачивши його. Незабаром Джунсон відвернувся, і Уйон нарешті видихнув, переставши затримувати подих.

Лекція тривала, проте Уйон не міг належним чином конспектувати. У свідомості Уйона утворилася суміш розгубленості щодо того, як Джунсону вдалося потрапити до цього університету, і нестерпного почуття образи на нього. Яка була ймовірність того, що вони навчатимуться в одному університеті, хоч і на різних спеціальностях, але зустрінуться на одному загальноосвітньому курсі?

– Проміжний іспит буде замінено на груповий проєкт. Групи вже розподілені, тож не думайте про їхню зміну.

Уйон уже давно перестав слухати професора. Він прикусив щоку з середини, кілька разів сухо ковтнувши. Джунсон із телефоном у руці сміявся і розмовляв із другом, що сидів поруч із ним. Здавалося, що він був у гарному настрої.

«Сподіваюсь, він не впізнав мене».

Єдиним невеликим полегшенням для Уйона було припущення, що Джунсон його не впізнав. Уйон підріс, схуд, пофарбував волосся і перестав носити окуляри. Навіть його власна мати ледве впізнала його після таких змін, тож навряд чи Джунсон впізнає його.

«Навіть сонсен-нім не впізнав мене...»

Уйон злегка приклав руку до грудей, заспокоюючи власне дихання. Це був не маленький курс із кількома студентами, а загальноосвітній курс, відомий своєю великою наповненістю. Усього за три місяці курс закінчиться, і Уйон планував спокійно пройти його до того часу. Доки він не буде з Джунсоном в одній групі для жодного проєкту, їхні шляхи навряд чи перетинатимуться.

– До кінця квітня ви маєте придумати винахід, що відповідає глобальній епосі. Вам не потрібно буде його створювати, але він має бути реалістичним. Ви проведете презентацію, а доповідь буде подана окремо.

Уйон нарешті зосередився на словах професора. Закінчивши виступ, професор подивився на схему формування груп і почав називати імена. Першим було названо ім’я Кан Джунсона, за ним одна людина на прізвище Квон і двоє на прізвище Кім. Проблема виникла, коли назвали наступне прізвище.

– Сон Уйон. Група 1 сформована.

Уйон не зміг приховати свого шоку і підняв руку. Професор зробив паузу, чекаючи, що він скаже. Коли він відсунув стілець і підвівся, кілька студентів обернулися, щоб подивитися на нього.

– Я з кафедри англійської мови та літератури, Сон Уйон... Думаю, тут сталася помилка.

Було озвучено список прізвищ, що починаються на «К», і раптом його прізвище «Сон» потрапило у цей перелік. Уйон не міг зрозуміти, чому він раптом опинився в цьому списку, тому порушив питання, чи не було його ім’я названо помилково. Однак професор похитав головою і  люб’язно пояснив.

– Попередні чотири студенти були вибрані в алфавітному порядку, далі я випадковим чином вибирав по одному студенту з факультету романо-германської філології в кожну групу. Ви, студенте Сон Уйоне, дійсно у першій групі.

Уйон закліпав очима, не знаходячи слів. Випадково розподілили студентів саме з його факультету? Чому?

Якби тільки він міг заперечити. Але професор мимохідь пояснив своє рішення.

– Оскільки вже про це заговорили… Якщо ви презентуєте свою роботу іноземною мовою, то отримаєте додатковий бал, майте це на увазі. Звичайно, це необов’язково. Якщо є хтось, хто виступить краще за студента з факультету романо-германської філології, він може зробити це замість цього студента.

Закінчивши своє пояснення, професор запитав Уйона, чи є у нього ще якісь запитання. Уйон пробурмотів: «Ні, все гаразд», – і сів на місце. Студенти, чия увага ненадовго була прикута до нього, швидко переключилися назад на професора.

– А тепер друга група...

Поки професор продовжував оголошувати групи, Уйон опустив голову, напружено розмірковуючи. Це було не зовсім випадково, на те була причина, але він не мав більше аргументів. Він хотів попроситися в іншу групу, але хіба професор щойно не сказав чітко: «Навіть не думайте про перехід в іншу групу»?

– Отже, використайте час, що залишився, щоб зібратися по групах і визначити лідера у кожній групі. Після того, як ви визначитеся, повідомте про це помічника професора.

З цими словами професор вийшов з аудиторії. Увійшов помічник, який намагався впоратися з галасливим натовпом. Уйон міцно заплющив очі, відчуваючи хвилю розчарування і нестерпного бажання негайно покинути аудиторію.

«Чорт забирай…»

На думку не спадало жодного хорошого рішення. Тепер йому стало не по собі, аж до нудоти. Уйон не міг зрозуміти, як таке могло статися? Його минуле душить його, стискаючи свої лещата, наче злий жарт.

– Ти ж Сон Уйон, так?

Уйон ледве зумів зберегти нейтральний вираз обличчя, коли підвів голову. Прямо перед ним стояв Кан Джунсон. Уйон хотів зробити вигляд, що не знає його, і просто ігнорувати, але отримати погану оцінку теж не варіант.

– Нас п’ятеро в першій групі, включно з тобою.

Джунсон стояв поруч із кількома незнайомими обличчями, невимушено присівши на край столу і блиснувши привітною усмішкою. Ця усмішка була настільки огидною, що Уйону стало дурно.

– Я Кан Джунсон із кафедри інформаційно-комунікаційних технологій, першокурсник. Ти теж першокурсник, чи не так? Тобі двадцять?

Було зрозуміло, що Джунсон його не впізнав. Як і Дохьон, він почав зі знайомства, тож Уйон міг зрозуміти. Коли Уйон не відповів, Джунсон злегка нахмурився в розгубленості.

– Чи ви... наш сонбе?

Уйон стримав сміх, натомість зітхнувши. Раніше, якби він не відповів, Джунсон вилаявся б на нього, звинувативши в тому, що він його ігнорує. Тепер же неформальна розмова змінилася на офіційну. Це було смішно, абсурдно, а головне – страшенно бісило.

– Так, я першокурсник.

Він змусив себе відповісти безтурботно. Вираз обличчя Джунсона миттєво прояснився, він зрадів, почувши, що всі члени групи були першокурсниками. Уйон ледь відчув феромони альфи від Джунсона.

– Прекрасно, а то я вже думав, що помилився.

«Виродок, який досі не проявився».

Дружній тон наклався на глузливий голос із минулого. Уйон проковтнув гіркоту в роті, згадавши, як Джунсон пишався тим, що він альфа.

– Ну що ж, почнемо з вибору лідера групи...

Ще в середній школі Джунсон час від часу обливав своїми феромонами речі Уйона. Звісно, Уйон нічого не помічав, і щоразу, коли він користувався цими речами, Джунсон глузливо сміявся перед усіма.

«Йолоп, навіть не розуміє, що вони вкриті феромонами».

– ...Чому ти на мене так дивишся?

Такі риси вторинної статті, як бути альфою чи омегою, не надають комусь переваги над іншими. Подібно до того, як у когось є ластовиння на обличчі чи кучеряве волосся, – просто характеристики, визначені при народженні. Шкільна банда, створена Джунсоном та іншими альфами, була нічим іншим, як незрілою поведінкою в підлітковому віці.

– Нічого такого.

Уйон похитав головою, відчуваючи неабияку прикрість. Слабкий ледь помітний аромат феромонів досягнув його носа. Тоді Уйон ще не проявився, тому не помічав. Але тепер, як домінантний омега, він міг розпізнати його феромони. Незважаючи на всю зарозумілість і зневагу до інших, яку демонстрував Джунсон, він був рецесивним альфою.

– Але ти… дійсно дуже гарний.

Джунсон ніяково почухав своє висвітлене волосся. Він вважав, що Уйон знаменитість, коли вперше побачив його, і він був шокований, коли їхні погляди зустрілися. Коли він говорив, на його обличчі було помітно хвилювання.

– Твої феромони теж пахнуть дивовижно.

Уйон скривив губи, майже бажаючи розсміятися з цього абсурду. Джунсон продовжував засипати його компліментами, і в якийсь момент його обличчя почервоніло від збентеження. Погляд, яким він дивився на Уйона зараз, був зовсім не схожий на минулий, але тим поглядом досі пронизані спогади Уйона.

– Ти домінантний?

– Так...

Здавалося, що він ось-ось засміється вголос. Джунсон сказав, що йому подобається аромат феромонів Уйона? Уйон, знову пригадуючи, опустив погляд.

– Я домінантний омега.

«Ти говорив, що від мене смердить», – ця невимовлена фраза застрягла в горлі Уйона, як клубок.