Чорний лицар

Наступного ранку Уйон прокинувся в маленькій кімнаті в пансіонаті. У кімнаті також було кілька омег, які виглядали не найкраще, бо спали без подушок. Уйон мляво сів і почав оглядатися довкола.

– ...

Сонячне світло пробивалося крізь щілину у вікні. В очах потемніло, у голові застукотіло, а в горлі пересохло. Лише тоді Уйон зрозумів, що він був єдиним, хто мав нормальне ліжко. Він тихенько вислизнув з-під ковдри.

– Не дивно, що мені було так спекотно...

Підігрів підлоги був увімкнений, і Уйон спав повністю одягнений під товстою ковдрою. Це було дивом, що він не спітнів вусмерть. Позіхнувши, Уйон стягнув із себе капюшон худі.

– О, ти прокинувся?

У цей момент Сонґю відчинив двері й увійшов. Він одразу ж увімкнув світло і штовхнув ногою когось з інших студентів, які стогнали від дискомфортного сну. Потім, подивившись на голову Уйона, він здивовано зауважив.

– Ого... Що сталося з твоїм волоссям? Там сорока може відкладати свої яйця.

– А, це тому, що воно пофарбоване...

Яскраво пофарбоване волосся Уйона стирчало на всі боки. Воно було тонким від природи, а після того, як він зняв капюшон, стало ще більш безладним. Пасма волосся не були сплутаними, тож якби розчесав їх, то стало б краще, але поки панував цілковитий безлад.

– Є похмілля?

– Лише голова болить.

Замість того, щоб поправити зачіску, Уйон знову надів капюшон. Йому було ліньки дивитися у дзеркало, а ще ліньки було приводити себе до ладу. Сонґю тихенько підійшов до Уйона, який погойдувався з опущеною головою.

– Що важливіше, ти мене дійсно дуже вразив.

– Ти про що?

Потилиця Уйона запульсувала. Після соджу справді виникав головний біль з похмілля. Принаймні його шлунок не вивернуло, тож він мав би бути вдячним за це. Підвівши голову, Сонґю відповів схвильованим голосом.

– Як про що? Ти втер носа Кім Джінсану.

– ...Що?!

Ці слова швидко розвіяли його сонливість. Уйон, тепер уже повністю прокинувшись, витріщився на Сонґю широко розплющеними очима. У відповідь Сонґю також округлив очі.

– Ти не пам’ятаєш?

Уйон із застиглим від шоку обличчям намагався пригадати події минулої ночі. Він пам’ятав, як Ґарам пішла, як вони грали в алкогольні ігри, але після цього спогади були нечіткими. Підступний сонбе постійно підливав алкоголь, тож він випив три стакани соджу, до яких підмішали феромони. А потім... що сталося?

– Ти справді був п’яний? Ти виглядав таким спокійним.

– Я... вдарив його чи щось таке?

– Вау, ти справді нічого не пам’ятаєш?

Сонґю сухо засміявся, почухавши голову. Тим часом він не забув знову штовхнути інших, що спали навколо нього. Стогнучи, як зомбі, вони почали ворушитися і повільно прокидатися один за одним.

– Ти сказав тому сонбе, що те, що він робить, не просто спричиняє незручності, а відверто бісить.

– …

– Ти сказав йому припинити турбувати тебе, і запитав його, чому він продовжує підмішувати свої феромони у напої?

Уйон накрив голову обома руками. Скільки б він не намагався пригадати, його голова була порожньою, наче її вибілили дочиста. Він поводився так, ніби все було нормально, коли випивав пенальті, але тепер здавалося, що всі ці зусилля були марними.

– ...Ще щось трапилося, окрім цього?

– Не знаю, ніби нічого?

Сонґю безтурботно знизав плечима. Уйон збирався розпитати більш детально, але потім передумав, тихо застогнавши. Як то кажуть, незнання – це благо, тому не треба рити собі могилу.

– Не хвилюйся, друже. Це було щось! Джінсан сонбе просто оскаженів, але за цим було так приємно спостерігати.

Сонґю грайливо скуйовдив волосся Уйона, додавши, що наступного разу йому варто бути обережнішим. Мабуть, було нелегко споглядати, як мініатюрний Уйон протистоїть схожому на ведмедя сонбе.

– До речі, що ти тоді сказав англійською? Це була просто лайка?

– Я... я вилаявся на нього англійською?

Цього разу Уйон виглядав справді шокованим, дивлячись на Сонґю. Його маленьке обличчя зблідло, а Сонґю відповів зі змішаним виразом, десь між усмішкою та занепокоєнням.

– Тобі справді не варто пити...

Уйон мовчки погодився з цією думкою. Якщо подумати, він уже чув цю фразу від когось іншого. Його спогади про це були такими ж туманними.

– І потім я відразу пішов спати?

Уйон насупився, кинувши на Сонґю жалісливий погляд, сподіваючись, що на цьому його розповідь закінчиться. Сонґю почухав щоку і схилив голову набік.

– Ну... Це все, що я бачив, але...

Початок був не надто обнадійливим. Відчуття страху зростало, і він схопився за комір свого худі. Слова «це все, що я бачив» змусили його відчути неймовірну тривогу щодо того, що могло статися потім.

– Ти пішов надвір відразу після цього, а Дохьон хьон пішов за тобою.

Очі Уйона розширилися від паніки. Здавалося, він ось-ось знепритомніє. Уйон мав жалюгідний вигляд, ніби збирався заплакати.

– Не хвилюйся, нічого не трапилося. Дохьон хьон сказав, що ти був п’яний і втратив свідомість, тому він швидко заніс тебе назад до пансіонату.

– ...

– Якщо все ще хвилюєшся, можеш запитати про це Дохьона хьона.

З цими словами Сонґю без вагань підвівся. Злегка скуйовдивши волосся на пониклій голові Уйона, він заспокоїв його: «Все добре, справді».

– О, і Джінсан сонбе сьогодні рано вранці поїхав додому. Здається, йому було дуже соромно. Він пішов, коли ніхто цього не бачив, тож він, мабуть, почувався дійсно незручно.

Уйон кивнув і провів рукою по обличчю. По правді кажучи, те, що сталося з тим сонбе, не було важливим. Він не сказав нічого недоречного, і врешті-решт, навіть тверезий, він сказав би те саме, що й минулої ночі. Його просто турбувало те, що він міг ненавмисно влаштувати сцену.

– Якщо все зрозумів, тоді виходь і вмивайся. Нам потрібно виселитися об 11.

У вітальні зібралася група студентів з розпатланим виглядом. Деякі з них  вже поїхали, а ті, хто залишилися, були зайняті приготуванням сніданку. Уйон, незграбно вмившись і почистивши зуби, увійшов до вітальні, одразу ж привернувши увагу старших.

– О, наш відважний першокурсник прокинувся.

– Як спалося? З твоїм шлунком все гаразд?

– З’їж трохи рамьону. Ми поклали туди залишки м’яса з минулої вечірки.

На щастя, реакції, якої боявся Уйон, не сталося. Ніхто не дивився на нього косо, не ігнорував і не поводився з ним дивно.

– Агов, Уйоне! Я чула, що Джінсан поводився з тобою як придурок вчора ввечері!

Ґарам, зокрема, з самого ранку була зайнята проклинанням сонбе, який тихцем уїхав. Вона лаялася на чоловіка, запитуючи, що за дурниці він творив після того, як вона відключилася, вибачаючись за те, що заснула першою. Коли вона попросила Уйона дати їй знати, якщо сонбе почне мститися, Уйон глянув на неї.

– Гм, щодо минулої ночі...

– Так?

Слова не виходили. Уйон ніяково почухав потилицю, уникаючи погляду Ґарам.

– Дякую, що пили замість мене.

– ...Це ж ясно як день!

Хоча Ґарам і намагалася приховати це, але вона виглядала задоволеною. Її довгі ясні очі вигнулися в задоволеній усмішці. Уйон, відмовившись від паличок, які вона запропонувала, заговорив тихим голосом.

– Нуно.

Стук. Дерев’яні палички впали. Її обличчя застигло, наче вона перетворилася на статую. Уйон подумав, що така незграбна поведінка йому зовсім не личить, і вирішив негайно загасити пожежу.

– Де Дохьон сонбе?

* * *

Березневий ранок був ще досить прохолодним, можна було побачити власне дихання. Нарешті відірвавши від себе Ґарам, яка пищала від радості, Уйон швидко вибіг із пансіонату, боячись, що вона може піти за ним. Дохьон сидів на лавці перед пансіонатом і курив сигарету.

– ...Сонбе.

Дохьон повільно підвів голову. Дим від його сигарети, що стелився, як серпанок, добре пасував до його безвиразного обличчя. Побачивши, що це Уйон, він усміхнувся своєю звичайною доброю усмішкою.

– Ти вже прокинувся? Похмілля є?

– Просто трохи болить голова.

Уйон підійшов до Дохьона якомога більш невимушено. Коли Дохьон запропонував йому сигарету, він подякував і взяв її. Дохьон також простягнув йому запальничку, але Уйон, замість того, щоб взяти її, перейшов одразу до справи.

– Я ж не сказав нічого дивного минулої ночі?

У той момент, коли Уйон усвідомив, що він був із Дохьоном, йому одразу ж прийшла в голову одна думка: страх, що він міг назвати його «сонсен-німом». З огляду на те, що він був не в собі, не дивно, що він міг щось сказати.

– Сказав, – легковажно відповів Дохьон і затягнувся цигаркою.

Чи знав він, що Уйон ось-ось заплаче, чи ні, він видихнув довгий шлейф диму і змахнув попіл із цигарки. Він грайливо примружив очі, коли поставив Уйону запитання.

– Хочеш дізнатися?

– Так.

Навіть якщо це означало рити собі могилу, цього разу Уйон мав почути це. Якщо він справді назвав його «сонсен-німом», то повинен був придумати якесь виправдання, пов’язане з цим.

Але те, що пролунало з вуст Дохьона, зовсім відрізнялося від того, про що хвилювався Уйон.

– ...

Неймовірна англійська лилася з вуст Дохьона. Голос звучав солодко, як серенада, але Уйон знав, що кожне слово було лайкою. Шокований тим, що Дохьон відкрито лаявся, Уйон жахнувся, коли той закінчив говорити.

– Я це сказав?

– Так.

О ні, можливо, цього разу кинути навчання було єдиним виходом. Можливо, цей університет дійсно не підходив йому. Чорт забирай, Денні, у всьому він винен. Поки Уйон про себе проклинав невинного Даніеля, Дохьон ніжно усміхався і намагався втішити його.

– Все гаразд. Більшість людей, напевно, все одно не зрозуміли.

Незважаючи на те, що ці слова мали заспокоїти, Уйон не міг позбутися відчуття, що Дохьон дражнить його. У його зазвичай лагідних очах, здавалося, з’явився натяк на пустощі. Уйон нахилився і закрив обличчя обома руками.

– Ви все зрозуміли?

Це було питання, на яке він відчайдушно сподівався отримати негативну відповідь. Хоча, судячи з того, що Дохьон все це запам’ятав, напевно, навпаки.

– Хочеш, щоб я сказав «ні»?

Уйон з нещасним виглядом похитав головою. Йому ніколи в житті не було так соромно, і тепер він зрозумів, як це – бути настільки приниженим, що хочеться зникнути. Дохьон, тихо сміючись, безтурботно запитав його.

– Лаятися англійською – це твоя п’яна звичка?

– Ні... Я не знаю.

Не схоже, щоб у нього була така звичка, коли він п’яний. Минулої ночі Уйон вперше так напився. У США він був ще неповнолітнім, і ті кілька пляшок пива, які він іноді випивав, були таємно принесені Даніелєм. Найімовірніше, він просто хотів вилаятися, але вмів це робити лише англійською.

– Зазвичай я себе так не поводжу, – промимрив ображений голос.

Дохьон подивився на Уйона, який згорнувся калачиком, і загасив сигарету в попільничці поруч. Злегка схиливши голову, він заговорив тихим ніжним голосом.

– Ти молодець.

Уйон підвів очі й поглянув на Дохьона. Капюшон його худі постійно закривав йому огляд. Неохоче підвівшись, він помітив погляд Дохьона, який стежив за ним.

– Ти мав повне право вилаяти його ще більше та використати грубіші слова.