Таємне стало явним, і вода закипіла.
Шен Лін'юань вимовив:
— Якщо це насправді ти, то що ти збираєшся робити?
Незрозуміло було, кого він запитував: Сюань Дзі чи когось, хто відмовлявся з'являтися, але спостерігав за ними зверху.
Сюань Дзі кинув погляд на вхід у печеру. У просторі «зворотної течії» вона ще не стала шаманським курганом, і не була похована під землею. Слабке світло, що ллється з прорізу, падало прямо на обличчя Шен Лін'юаня, через що один бік його майже світився, а інший повністю потопав у темряві. Утворений контраст чітко окреслював його вилиці.
Біля входу почулися кроки. Хтось щось прокричав мовою шаманів.
Голова Шен Лін'юаня розболілася ще сильніше, і молодий чоловік притулився чолом до холодної кам'яної стіни.
— Що він сказав?
Шен Лін'юань невизначено відповів:
— Вівтар відчинено, люди похилого віку та діти йдуть першими.
— Вівтар?
— Вівтар — це заборонена територія клану шаманів, — через галас і тупіт, голос Шен Лін'юаня був ледь чутний. Охоплені панікою шамани нагадували гнаних потопом диких тварин. — Небачені прокляття, стародавні техніки... Усі таємні мистецтва приховані тут. Печатки, виставлені зовні, набагато складніші, ніж бар'єри Дончваня. На цьому вівтарі шамани приносили жертви богам. Вони поклонялися горам і річкам. Вони вірили, що божество гір — їхня матір, здатна захистити їх від злих помислів, і тепло ставилася до свого народу.
До їхнього слуху донісся ще один пронизливий крик. Цього разу Сюань Дзі й сам здогадався, що той, хто кричав, закликав людей бігти до вівтаря. Можливо, це тому, що він уже багато чого встиг почути всередині «зворотної течії». Хоча Сюань Дзі й не розумів чужу мову, він поступово навчився розрізняти їхню вимову та інтонації. Раптом того, хто говорив, перервав крик, у печеру хлинув сильний запах крові, і зовсім поруч пролунав жахливий рев.
До ніг Сюань Дзі впала дитина. Юнак підсвідомо потягнувся до нього, але його рука просто пройшла крізь плече маленького шамана.
Сюань Дзі остовпів. Він одразу ж відсахнувся, підняв голову і запитав:
— Дончвань взяли в облогу, бар'єр було зруйновано, неспромога протистояти цьому, шамани спробували сховатися в якомусь потаємному місці, вірно? Вони чекали...
— Вони чекали на мене, — тихо сказав Шен Лін'юань.
Тому що щоразу, коли в Алводзіня виникав конфлікт з іншими людьми, у Шен Лін'юаня просто не вистачало духу сперечатися з ним і він щосили намагався йому допомогти.
Згодом це стало звичайною справою.
Просто тримайся, і Лін'юань прийде.
А до цього моменту Алводзінь відводив очі в сторону [1] і продовжував вести свій клан за собою. Скориставшись пожежею [2], він зміг виграти трохи часу, щоб подбати про демонів.
[1] 反目 (fǎnmù) відвернутися, відвести очі вбік (об. знач.: сваритися, сімейна сварка).
[2] 趁火打劫 (chènhuǒdǎjié), користуючись пожежею, зайнятися грабунком (об. знач.: отримувати вигоду з чужих труднощів).
Лін'юань був подібний до гірського божества. Він був всемогутнім. Він був не тільки його вірою, а й старшим братом, який вів його через місячне світло…
— Вони чекали, що я прийду врятувати його.
Алводзінь разом із воїнами клану шаманів бився не на життя, а на смерть, намагаючись дати людям час дістатися до вівтаря. Мирний Дончвань спалахнув, і гори охопило полум'я. Усе навколо: дерев'яні будинки, ліс, площа, де вони завжди співали й танцювали, і величезне далеке зоряне небо — усе це поглинув вогонь.
— Глава клану, стережіться!
Алводзінь почув ці слова й одразу, не озираючись, скотився з коня. Жахливий змій кинувся слідом за ним, роззявивши величезну, розміром з половину печери, пащу. Щелепи звіра зімкнулися на коні Алводзіня, відірвавши від нього половину. Нутрощі скакуна розтеклися по землі, але передні ноги все ще намагалися віднести його геть.
Алводзінь прикусив вказівний палець, швидко накреслив у повітрі дивний символ і різко штовхнув його вперед. Криваве заклинання досягло чудовиська, і змій разом з Алводзінем виявилися відкинуті в різні боки. Змій повалився на бік, зламавши собою товсте дерево. Алводзінь влетів у печеру. Шаман, який чекав його всередині, негайно активував механізм, і печера з гуркотом звалилася вниз.
— Швидше! Швидше! Закрийте ворота!
Сюань Дзі раптом зрозумів, що «шаманський курган» опинився під землею зовсім не через зміщення кори. Це був механізм, що запечатав його зсередини.
Жахливий змій врізався в прохід, що закрився, і по печері прокотився лячний гуркіт. Кілька шаманів підбігли й підняли Алводзіня, який, здавалося, ще зовсім не встиг зрозуміти, що ж сталося.
— Глава клану, тут не можна довго залишатися.
Алводзінь видихнув.
— Наші люди…
— Тут понад сорок тисяч людей, не турбуйтеся про це! — сказав один із його охоронців. Він підсадив Алводзіня собі на спину і, нагнувшись, вбіг усередину.
Одна за одною позаду них опускалася кам'яна брама, і войовничі крики чудовиськ, що біснувалися зовні, більше не сягали їхніх вух. Шамани, що залишилися в живих, переглянулися.
У серце вівтаря, тобто туди, де пізніше було встановлено труну глави клану шаманів клану Алводзіня, не можна було входити без дозволу. Люди клану відпочивали за межами кола. Вони плакали й тихо втішали одне одного.
Алводзінь перевів дух і один підійшов до вдиху в надра гори. Вхід був запечатаний маленькими білими «кровоточивими» квітами. Тільки в тріщинах, між переплетеної лози, можна було розгледіти кришталеві відблиски на поверхні води.
Алводзінь виглядав розгубленим. Коліна його підкосилися, і він упав.
Його батька вбили демони, а великий мудрець був уже занадто старий. Невідворотність долі тиснула на нього. Незабаром він пішов, не сказавши ні слова, щоб ніхто не зміг провести його. Алводзінь залишив вчення своїх предків і став на невірний шлях, повний тернів.
Він нечітко відчував, що зробив щось не так, але не знав, яким чином дійшов до цього. У розгубленості він узяв у руки дерев'яну маску, яку Шен Лін'юань подарував йому цього року. Він був схожий на дитину, що ніяк не міг відшукати свій дім. Все було як у тумані. Зрештою, він так і не вирішив, що про все це думати. Тоді він підняв маску, що уособлювала заступництво батька і брата, і надів її собі на обличчя.
— Ім'я цієї квітки «народження і смерть» [3]. Вона росла біля озера на вівтарі. Вона здатна очистити серце і допомогти зосередитися. У місячну ніч її бутони сочаться росою, дуже схожою на кров. Ця квітка чудово впливає на нервову систему. Якщо вдихнути її аромат, вона заспокоїть будь-яку істерику. Навіть божевільні й дурні знаходять розум. А людям похилого віку, які розтратили свою пам'ять, він допомагає згадати про колишнє життя. Озеро символізувало матір. Шамани вірили, що вони народилися тут і сюди ж повернуться після смерті, щоб знайти спокій і захист.
[3] 生死花 (shēngsǐ huā) — життя і смерть, народження і смерть, сансара.
Сюань Дзі підійшов до входу в печеру, на мить зазирнув усередину, крізь щілини між квітами та лозами, а потім запитав:
— Адже тут багато заборонених заклинань? Чому Алводзінь ними не скористався?
— Він не посмів. Це богохульство. Крім того, чим руйнівніша сила багатьох таємних мистецтв, тим вища ціна, — сказав Шен Лін'юань. — Старий глава помер занадто раптово. Алводзінь багато чого не знав про чаклунство. Він боявся виставити себе дурнем.
Сюань Дзі підняв голову й озирнувся.
— Не думаю, що це така вже велика проблема сховатися тут на день або два. Ви затрималися в дорозі й запізнилися?
— Ні, я не став зволікати. Я приїхав якраз вчасно.
Дончваньські воїни, які перебували в облозі протягом трьох днів і трьох ночей, були повністю виснажені. Крім кількох нічних вартових, які зупинилися відпочити, багато хто був поранений і лежав без свідомості. Навіть Алводзінь згорнувся калачиком біля вівтаря і заснув.
Гірський бог стояв збоку від нього, і слабке світло квітів «народження і смерті» опромінювало його фігуру. Його обличчя приховувала маска. Напевно, Алводзінь почувався в безпеці поруч із ним, тому спав як немовля.
Сюань Дзі помітив, що кількох нічних вартових почало все більше й більше хилити в сон. Потім він раптово відчув легкий солодкуватий аромат. Ледве відчувши його, Сюань Дзі вирішив, що це було схоже на те, ніби за сто метрів від нього розрісся весняний сад. Юнак одразу ж затиснув ніс і подумав про себе: «У той час теж існували «провідні партії»? Як їх там називали? «Єретики» [4]?»
[4] 带路党 (dàilù dǎng) — буквально «провідна партія». Так із сарказмом називали групи, що вказують шлях ворожим військам. Простіше кажучи, шпигунів і зрадників (汉奸, hànjiān). Останнє слово Сюань Дзі звучало як 巫奸 (wūjiān).
І справді, незабаром він побачив, як кілька вартових похитнулися і повалилися на землю.
Потім охоронець, що сидів поруч з Алводзінем, розплющив очі та повільно встав. Сюань Дзі зловив його неживий погляд. Він раптово запитав Шен Лін'юаня:
— Зачекайте хвилинку, він же не зрадник, чи не так? Кажуть, що старий глава був убитий тією замаскованою штукою, «маріонеткою в людській шкурі».
— Око в тебе гостре, маленький демоне. Дань Лі... Хіба міг такий заклинатель як він дозволити чомусь вийти з-під його контролю?
Сюань Дзі захвилювався.
«Маріонетка в людській шкурі» спокійно підійшла до Алводзіня, і, зверху вниз, не моргаючи, втупилася в молодого главу. Ніби за її поглядом ховалася ще одна душа.
Охоронець схилився над Алводзінем.
Сюань Дзі мовчки спостерігав.
Якщо це фільм жахів, то пора б йому вже ввімкнути режим «одним оком».
Але несподівано «маріонетка» не скористалася можливістю заподіяти шкоду. Охоронець просто взяв плащ, дбайливо вкрив ним Алводзіня і, як добрий батько, погладив його по сплутаних косичках. Відчувши тепло, Алводзінь щільніше закутався в тканину і щось незв'язно пробурмотів мовою шаманів.
Тихо зітхнувши, «маріонетка» обережно переступила через нього і попрямувала до вівтаря. Відійшовши на невелику відстань, охоронець клацнув пальцями, і на його долоні раптом спалахнув вогонь. Ось тільки він мав дуже дивний вигляд. Його колір не був схожий на звичайне полум'я, він був яскраво-червоним, як вечірнє сонце, готове от-от закотитися за обрій. Вогонь був теплим, але від нього віяло холодом.
Квіткові лози ніби зіткнулися з природним ворогом. Варто було полум'ю наблизитися, як вони тут же відступили, відкриваючи прохід, через який могла пройти людина.
Весь вівтар виявився як на долоні. Вода в озері стояла нерухомо, а кам'яна платформа була заповнена запечатаними посудинами й списаним листям.
У цей момент Алводзінь, можливо, відчув, що щось не так, і відкрив заспані очі. Він збентежено втупився в брата, який день і ніч перебував поруч із ним, і здригнувся від жаху.
— Що ти робиш?
Але «маріонетка» навіть не озирнулася. Натомість вона нахилилася і кинула вогонь в озеро. Це полум'я не тільки не боялося води, а й з легкістю підпалило її, немов це був бензин!
Алводзінь схопився на ноги, але, перш ніж він встиг схопити палія, шкіра чоловіка зморщилася, обліпивши кістки. Під нею виявилася дерев'яна лялька.
Алводзінь заціпенів. Лист, загибель старого глави клану, його охоронець, з яким він увесь час був разом, із самого дитинства... це була фальшивка, про яку не знали ні духи, ні демони [5]. Поступово все ставало на свої місця і складалося в єдину картину.
[5] 神不知鬼不觉地 (shénbùzhíguǐbùjiǎode) навіть духи не знали, і демони не зачули (об. знач.: зовсім непомітно, у найглибшій таємниці).
Алводзінь із криком кинувся до вівтаря, але було вже пізно.
Гірський бог більше не захищав тих, хто зрадив заповіді предків. І боги, і глиняні скульптури, всі вони зрештою згниють. Усе, у що вони вірили, насправді виявилося маячнею.
Зрештою, таємне стало явним, і вода закипіла.
Запечатані глиняні посудини почали тріскатися одна за одною. Схожі на привидів темні тіні стовпилися навколо вівтаря. Усе, що міг зробити Алводзінь, це поспіхом загородити вхід до печери своїм тілом. Він обернувся і крикнув приголомшеним людям:
— Швидше біжіть! Покиньте вівтар! Тікайте!
Пробуджені злісним вогнем заборонені заклинання, немов відчули запах крові. Вони з жадібністю накинулися на юнака. Голос Алводзіня раптово обірвався. Стародавнє чаклунство розірвало його тіло на частини, а дерев'яна маска, яку він не встиг зняти, розкололася надвоє. Від неї залишилася лише забруднена кров'ю половина.
Однак, перш ніж він встиг заплющити очі, наступне заклинання знову зібрало його воєдино. Квіти «народження і смерті» з білих перетворилися на червоні, кров потекла по його тілу, але його душа все ще залишалася чистою. Знову і знову юнака розривали отруйні прокляття. Він щоразу вмирав і тут же відроджувався знову.
Шамани з криками кинулися геть. Замкнена гірська брама відкрилася одна за одною, і вівтар плавно піднявся на поверхню землі. Але незабаром люди, що стояли попереду, зі здивованими вигуками відступили. Уся печера була у вогні!
Це був демонічний вогонь, він горів чистим білим полум'ям. Один з воїнів стиснув зуби та спробував було проскочити, але варто було йому тільки торкнутися цього полум'я, як він одразу перетворився на попіл. Вогняні язики хлинули в печеру і розгорілися ще яскравіше. Навіть кам'яні стіни, здавалося, повністю злилися з ними.
Перелякані шамани швидко відступили під землю.
У цей час Алводзінь, що загороджував прохід до вівтаря, все ще балансував між долею «бути розірваним на частини» і «воскресінням». Здавалося, цим тортурам не було кінця. Кров стікала по його ногах і накопичувалася в невеликій ямці на землі. Раптом із неї з'явилася личинка метелика, розміром із кунжутне зернятко. В одну мить створіння перетворилося на дорослу особину і піднялося в повітря. На відміну від примарного метелика, той, що вийшов з крові, злетів уже після того, як покинув людське тіло, і червоні сполохи пожежі відбилися на його крилах.
Він полетів до натовпу!
— А ти не хочеш дізнатися, що це за метелики з людськими обличчями? — Сюань Дзі здалося, ніби голос Шен Лін'юаня донісся звідкись здалеку. — Це свого роду прокляття, що не боїться вогню.
Перед очима Сюань Дзі спалахнуло яскраве біле світло, і юнак ледь не розплакався. Довгий час по тому він виявив, що його погляд був звернений до зовнішньої сторони гірської печери. Весь Дончвань був охоплений блідим демонічним полум'ям. Хтось щось прокричав, ніби збираючись увірватися всередину.
Сюань Дзі обернувся і побачив велику групу людей, що тримали молодого Шен Лін'юаня.
Фактично, він запізнився всього на один день... Один вечір.
— Вогонь горів сім днів і сім ночей, — почув Сюань Дзі голос Шен Лін'юаня. — І ніхто не міг загасити його. Знаєш чому?
Усередині Сюань Дзі все похолоділо.
Перш ніж він встиг відповісти, картина знову змінилася, і вони обоє змушені були слідувати за молодим імператором, що хитався, прямо до вівтаря.
Через сім днів і сім ночей пожежа остаточно вщухла. Вся печера перетворилася на величезну піч. Запах горілого м'яса був усюди. Замкнені всередині люди мали згоріти живцем, але їхні обгорілі трупи все ще стояли на ногах!
Вони розмовляли та сміялися, ніби нічого не сталося. Точно так само, як колись на площі зі спогадів Шен Лін'юаня.
Неушкоджений Алводзінь стояв у самому кінці печери, біля входу у вівтар, і крізь натовп дивився на нього. У його погляді прозирало чи то знущання, чи то насмішка. Юнак нахилився, і його голова впала на землю.
Алводзінь зітхнув і помахав рукою. Гарненька голова хлопчиська одразу підкотилася назад. Він підняв її та поставив назад на шию. На його обличчі залишилася лише половина дерев'яної маски. Відкрита ж сторона, не захищена від полум'я, була абсолютно чистою. Але під маскою шкіра його обвуглилася і риси тепер були ледь помітні.
Алводзінь прикрив жахливий опік, відкрив рота, і його голос луною рознісся по печері. Він крикнув:
— Лін'юань!
Молодий імператор ніби втратив розум, він раптом різко відштовхнув своїх охоронців. Він уже майже наздогнав Алводзіня, коли чийсь голос зупинив його.
— Стійте! Ви хочете стати таким самим, як ці люди?
Це був голос Дань Лі. Сюань Дзі повернув голову і побачив людину, що наближалася. Людина ця була закутана в чанпао [6], а її обличчя приховувала маска.
[6] 长袍 (chángpáo) Довгий, до підлоги, традиційний халат.
В одну мить у свідомості Сюань Дзі зв'язалися причина і наслідок.
Далі
Том 2. Розділ 29
— Передавайте привіт вашій матінці. Десятки тисяч мертвих шаманів оточили Алводзіня. Шепіт припинився. Вони повернулися до виходу з печери й опинилися віч-на-віч із Шен Лін'юанем, як у спогаді, так і поза ним. Три тисячі років тому і три тисячі років потому. Здавалося, що час і простір застигли. — Брате Лін'юань, як загинув мій батько? — усе ще притримуючи голову, у повній тиші запитав Алводзінь. — Ваша Величносте, не підходьте! — голосно сказав Дань Лі. — Це він? Алводзінь простягнув руку, вказуючи на Дань Лі, і тут же сам подивився в його бік. Одночасно з ним, спалені шамани теж повернули голови в зазначеному напрямку. — Або ти? Жахливіше було лише те, що, коли обличчя Алводзіня спотворилося посмішкою, шамани відразу ж наслідували його приклад. Колись яскравий і сонячний юнак тепер перетворився на справжнього павука, і незліченні комахи, що роїлися навколо нього, потрапили у величезну павутину. — Ваша Величносте, Алводзінь і всі, хто перебуває в цій печері, одержимі! Вони всі стали маріонетками метеликів з людським обличчям! Тут більше немає живих людей! — вимовив Дань Лі. Алводзінь почув його слова і розреготався. Криваві сльози двома тонкими доріжками потекли з його очей. Шамани пішли за ним і відкрили роти. — Живі люди... Живі люди такі шляхетні, правда? Шен Лін'юань, який потрапив у спогад, спостерігав за трагедією, що розігралася, здалеку. Раптом він байдуже [1] сказав: [1] 不咸不淡 (bùxián bù dàn) ні солоний, ні прісний (об. знач.: прісний, холодний, байдужий). — Біле полум'я називали «Вогнем Наньміна». Маленький демоне, ти ж звеш себе «Хранителем вогню Наньміна», хіба ти не бачиш різниці між ним і будь-яким іншим полум'ям? Сюань Дзі не відповів. — Ваша Величносте, ви коли-небудь у своєму житті говорили іншим людям хоча б половину правди? — гірко посміхнувшись, вимовив юнак. Почувши це, Шен Лін'юань повільно повернув голову і розсміявся. — О? А який у цьому сенс? Сюань Дзі раптом виявив, що в нижньому куточку його лівого ока був шрам, якого він раніше ніколи не помічав. Тільки коли Шен Лін'юань засміявся і «мішечки молодості» [2] стали більш виразними, цей маленький, схожий на сльозу, блідий рубець, нарешті, з'явився. [2] 卧蚕 (wòcán) «Мішечки молодості», припухлі нижні повіки — вважаються красивою рисою жіночого обличчя. У цей час у просторі «зворотної течії» обгорілі трупи шаманів прийшли в рух. Підкоряючись волі Алводзіня, вони кинулися до виходу з печери. Дань Лі, що стояв по той бік, швидко намалював у повітрі печатку. Чисте біле полум'я вирвалося з його рукавів і утворило фігуру великого птаха. З різким криком птах кинувся крізь вимерлу печеру прямо до вівтаря. Але молодий імператор особисто перегородив їй шлях. Його горло розривалося від нелюдського крику: — Припини! — Ваша Величносте! — заревів Дань Лі. — Якщо ви дозволите їм вийти звідси, то що тоді станеться з незліченною кількістю людей? Це прозвучало двозначно. Якщо прокляті метелики просочаться назовні, невідомо, які будуть наслідки. Ці комахи явно відрізнялися від свого колишнього виду. Вони перетворилися б на безмовний мор. Не кажучи вже про Алводзіна. За життя юнак був дуже запальним. Алводзінь ненавидів клан демонів, незалежно від того, чи були серед них хороші, чи погані, чи мав хто-небудь із них власну думку. Він ненавидів будь-кого, хто був заплямований словом «демон». Усі жителі міста мали бути знищені. На цій війні не могло бути полонених. Значить... тепер його ненависть перейшла і на звичайних людей? Незліченну кількість разів його розривали на частини злі прокляття, тільки для того, щоб знову зібрати воєдино. Він не був ні живим, ні мертвим. Він був одержимий. Чи можна було дозволити йому вбити всіх людей у світі? Молодий Шен Лін'юань зрозумів це і, — бах! — білосніжний вогняний птах обігнув його, з ревом увірвався до печери й приземлився на голови тисяч шаманів-маріонеток. Охоплені полум'ям, вони вили та кричали, так, немов усе ще були живі. Але їх не можна було ні спалити, ні вбити. Молодий Шен Лін'юань впав на коліна. Він ще довго дивився на обвуглені трупи, що борсалися в морі вогню. Раптом, вихопивши з-за пояса дивний кинджал, він різко встромив його в голову найближчого до нього шамана. Шаман якийсь час пручався, перед тим як остаточно впасти. Коли він, нарешті, повалився на землю, з його тіла вилетів маленький метелик. Полум'я перегородило Алводзіню шлях, і юнак заревів: — Дань Лі! Де ти? Ти брехун! Де ж ти ? Ти повинен померти! — Ваша Величносте! Ви все життя потурали йому! До яких пір це триватиме? — донісся з печери голос Дань Лі. Молодий Шен Лін'юань закричав і кинувся до вівтаря. Вогонь не зачепив його, навіть краї його одягу не обгоріли. Метелики, що покидали обезголовлені тіла, також уникали його торкатися. Злившись у сяючий білий згусток, вони кинулися прямо до Алвдзіня. Численні обличчя на їхніх крилах з'єдналися в одне. Воно було одночасно веселим і злим. Шен Лін'юань, який кинувся слідом за ними, без зусиль розрубав його надвоє. Виблискуючи, як біла веселка [3], кинджал із силою встромився в груди Алводзіня. [3] Туманна веселка (біла веселка, туманна дуга) — веселка, що являє собою широку блискучу білу дугу, зумовлену заломленням і розсіюванням світла в дуже дрібних крапельках води. З'являється при освітленні сонячними променями слабкого туману. Лезо клинка спалахнуло холодним світлом, і на руків'ї проявився ланцюжок заклинань. Алводзінь недовірливо подивився на зброю. — Це був перший раз, коли я повів свій народ за собою і залишив Дончвань. Я вкрав його у свого батька... Щоб зберегти мир і викорінити зло... Брат… Я віддав його тобі. Усередині «зворотної течії», молодий імператор був убитий горем. Але за межами цього спогаду, тисячолітній привид стояв зі складеними на грудях руками, ніби це й зовсім не мало до нього жодного стосунку. Сюань Дзі тут же відступив на кілька кроків назад. — Я не хотів вас образити. Посмішка Шен Лін'юаня стала ще ширшою. — Тоді чому у твоїх очах я бачу «Альманах тисячі демонів»? Чи знаєш ти, що «Альманах» був створений самим Дань Лі? Незалежно від того, з якою метою всім вам знадобилися наші останки, повертаючи до життя демона, ви повинні були бути готові до того, що він обернеться проти вас. Щойно він вимовив: «Дань Лі», у печері раптово піднявся сильний вітер, супроводжуваний несамовитим криком Алводзіня. Вітер зірвав з Дань Лі маску. Маска впала на землю. Обличчя, що опинилося під нею, нічим не відрізнялося від обличчя Сюань Дзі! Щойно це сталося, до нього тут же потягнулася чиясь рука. У центрі закривавленої долоні зяяла діра, пальці з силою стиснули шию юнака. Одночасно з цим Шен Лін'юань рвонувся вперед. Він використовував Сюань Дзі як щит, але ніхто й уявити собі не міг, що в його долоні був затиснутий ще один цвях. — Я так і знав! — вилаявся Сюань Дзі. Нерозумно було очікувати, що диявол збереже йому життя. У такий критичний момент йому не залишилося нічого іншого, крім як рятуватися самостійно. Вихопивши з кишені монету, що була у вогні, Сюань Дзі схопив нападника за зап'ястя й одразу притиснув розпечений мідяк до його долоні. Ледве хватка ослабла, юнак відразу ухилився. Цвях Шен Лін'юаня встромився в закривавлену дірку. Вістря прошило руку нападника наскрізь і вийшло з іншого боку, лише злегка подряпавши шию Сюань Дзі. На щастя, юнак встиг ухилитися, інакше древній диявол зробив би з нього танхулу [4]! [4] 糖葫芦 (tánghúlu) посилається на: 冰糖葫芦 (bīngtánghúlu) зацукровані плоди на паличці, ягоди та фрукти в цукровій карамелі на паличці (глід, яблука, часточки мандарина, полуниця тощо). — Вибач, я не хотів тебе образити, — нещиро сказав Шен Лін'юань. Все тріпотіння Сюань Дзі перед імператором Ву зникло. — Передавайте привіт вашій матінці, — видавив він крізь зуби. Наступної миті Шен Лін'юань раптом висмикнув із порожнечі людину. Це був Алводзінь із кривавою дірою в лобі, той самий, що зовсім недавно вибрався з труни. Поки він утримував Алводзіня, прокляття «зворотної течії» зруйнувалося, і картини минулого навколо них розсипалися в пил. Вони знову повернулися в шаманський курган. Шен Лін'юань без вагань зробив крок уперед і в одну мить вбив цвяхи, що залишилися, у кінцівки та груди Алводзіня. Але молодий шаман усе ще з неприхованою злістю дивився на Сюань Дзі. — Що ти так на мене дивишся?! — Сюань Дзі сердито прикрив шию, відчуваючи неприємну різь у шлунку. — Хіба ти ще не зрозумів? Він використовував мене і місцеві ресурси як приманку, щоб виманити тебе. Ті спогади про Дань Лі йому не належать. Дань Лі не такий високий! Звідки в оточенні такого диявола як ви взялася ця дурна косуля? Алводзінь не розумів ні сучасну китайську мову, ні інтернет-меми. Він так само злісно дивився на Сюань Дзі. Шен Лін'юань трохи підняв брови. — Кмітливий маленький демон. Як ти здогадався? Сюань Дзі щосили прочистив горло і сказав із фальшивою посмішкою: — Ви сказали, що через почуття ніжної прихильності дуже легко потрапити в пастку юнацьких спогадів. Але коли я ставив вам запитання, я постійно відчував, що щось не так. Це справді були ваші спогади? Спогади у «зворотній течії» справді були багаті на емоції. У них щільно переплелися вдячність і обурення, любов і ненависть, глибока образа. Усе це, очевидно, не цілком відповідало характеру стародавнього диявола. Зустрівшись із ним, Сюань Дзі виявив, що цей старий привид, здавалося, і зовсім був позбавлений людської природи. З чого б у його пам'яті збереглося стільки сентиментальних сцен? Йому було наплювати навіть на темну жертву. Але навіщо той, хто використовував «зворотну течію», хотів, щоб інші побачили його спогади? Для чого були всі ці фантазії? За виразом обличчя Сюань Дзі Шен Лін'юань зрозумів, що, хоча він і говорив по-людськи, але в душі, імовірно, вже прокляв усі вісімнадцять поколінь його предків. — Ну, близького друга. — Дань Лі — важлива фігура. Але коли він так і не показав свого обличчя, я почав сумніватися, що ви справді приділяли йому так багато уваги. — Дань Лі ніколи не показував людям своє справжнє обличчя, — сказав Шен Лін'юань. — Навіть якби він не приховував його, він все одно носив би маску. Його «обличчя, як у гарненької жінки» — це просто найчастіше використовуваний образ. Алводзінь до самої своєї смерті не знав, який він має вигляд. У мене немає таких видатних здібностей, як у майстра, що вміє змінювати заклинання «зворотної течії». Сюань Дзі усміхнувся. — Так? І кого ви цього разу намагаєтеся заманити в пастку? Навіть якщо він ніколи не показував свого обличчя, ця безлика людина завжди була поруч із вами, вона відігравала важливу роль, але у ваших спогадах вона була навряд чи важливішою за звичайного охоронця. Це зайвий раз доводить, що ви придушували свою пам'ять і уникали думати про нього надто багато, інакше всі ці декорації одразу б завалилися. Ваша Величність, навіть якщо я погано розбираюся в математиці, у мене за плечима все ще є дев'ять років обов'язкової освіти. У цих спогадах злилися цілих три точки зору. Невже ви думаєте, що я не вмію рахувати? Насправді з точки зору логіки все було гранично просто. Якщо у «зворотній течії» справді була пам'ять Шен Лін'юаня, то всі спогади мали бути від імені самого Шен Лін'юаня. Однак у них були три різні точки зору: Алводзіня, Шен Лін'юаня і найдивніша — Дань Лі. Серед них спогади Дань Лі йшли найостаннішими. Вони були ретельно замасковані й містили мало інформації. У них була лише мала частина всієї історії, де шамани сховалися в печері, а маріонетка підпалила вівтар. Тією маріонеткою маніпулював Дань Лі, тому вся картина насправді була відображенням саме його пам'яті. Суб'єктивна пам'ять людини — це її власна точка зору. Зрозуміло, в ній не могло бути жодних змін, і неможливо було «згадати» сцену, в якій він і зовсім не був присутній. Ба більше, картини змінювали одна одну так плавно, ніби це було кіно або якийсь серіал. Отже, спогади у «зворотній течії» ніяк не могли належати тільки одній людині. Коли вони потрапили в безодню «зворотної течії», перша ж сцена показала, як шамани врятували пораненого принца, і юний Алводзінь уперше зустрівся з Шен Лін'юанем. Якщо вдуматися, то це дійсно були спогади Алводзіня. У той час Шен Лін'юань був серйозно поранений, він усе ще перебував у шоці, коли глава клану приніс його на гору. У такому стані він навряд чи міг запам'ятати всю картину: гірський схил і пробуджені від сну шамани. Першим важливим персонажем, якого вони зустріли у спогадах, також був Алводзінь. Шен Лін'юань, цей старий баран [5], не міг не відреагувати, коли у «зворотну течію» втрутився сторонній. [5] 老鬼 (lǎoguǐ) — букв. демон; розмовне: «старий баран» (дружина про свого чоловіка). Тож на початку, за дріб'язкове минуле чіплявся не цей безсердечний демон, а сам Алводзінь. Не дивно, що, коли Сюань Дзі намагався його заспокоїти, цей диявол залишався незворушним! Коли Шен Лін'юань попросив його «ставити запитання», це насправді було не для нього, а для Алводзіня. — Часові точки деяких важливих подій у цих спогадах узгоджуються з історичними фактами, які я вивчав. Тому я вважаю, що вони правдиві. Але більшість із них належать йому, — сказав Сюань Дзі. — О? Звідки ти знаєш? — Навіть якщо ваші з Алводзінем спогади пов'язані між собою, вас завжди оточували тільки люди зі змазаними обличчями, як-от міністри цивільних або військових справ. Але всі шамани виглядали живими, і їхні обличчя також було чітко видно. Їхні звички та звичаї можна було розглянути у всіх подробицях. Схоже, комусь не терпілося розповісти мені правду про розквіт і падіння свого клану. Це майже те саме, що «вилити душу». Ваша Величносте, хіба ви знаєте, як пишуться слова «вилити душу»? — Непогано, — відповів Шен Лін'юань, при цьому навіть не зрушивши з місця. Він залишався непохитним, немов гора. — На додаток до придушення спогадів і спустошення свого розуму, ви маніпулювали чужими емоціями, намагаючись змусити його з'явитися, — холодно продовжив Сюань Дзі. — Це був перший раз, коли я так багато говорив. Коли вам обом вдалося втекти з лап демонів у такому юному віці, я сказав, що це було занадто дивно. Це й надихнуло вас надіти мені на голову горщик із помиями? — Неправда. Я був недбалий, і ти опинився втягнутий у це заклинання. Тут справді трохи затісно, тому я просто скористався тим, що опинилося під рукою, — відверто відповів Шен Лін'юань. Сюань Дзі приголомшено промовчав. Красно дякую за вашу турботу! — Ти знав, що знищення клану шаманів — найтрагічніший спогад Алводзіня. До цього часу він, найімовірніше, збожеволів би й навмисно приєднав би сюди частину пам'яті Дань Лі. — Це зовсім неважко. Достатньо було лише уявити, що я — це він, — ледве чутно сказав Шен Лін'юань. — Він сам мене навчив. — Так, адже тут є тільки ти, я та Алводзінь. Алводзінь — майстер «зворотної течії». Він точно зміг би відрізнити свою точку зору від твоєї. Тому третя картина, що з'явилася так раптово, могла бути тільки частиною моєї пам'яті. Само собою, він прийняв мене за маріонетку. Варто було йому це зрозуміти, як він негайно повинен був з'явитися і вбити мене, як свого ворога. Я був твоєю приманкою, поплавком для риби та живим щитом! Яка платня мені належить, Ваша Величносте, щоб я міг грати стільки ролей поодинці? — гірко посміхнувшись, сказав Сюань Дзі. — Дань Лі все своє життя носив маску і весь час махав хвостом [6], — відповів Шен Лін'юань. — Я не заглядав під неї доти, доки не відправив його до в'язниці й не обезголовив. Його обличчя було залите кров'ю, що навіть рис було вже не розрізнити. Я ніколи не бачив його справжнього вигляду. Дякую, що позичив свій. [6] 藏头露尾 (cángtóulùwěi) сховати голову, висунути хвіст (об. знач.: недоговорювати, замовчувати, ходити навколо, хитрувати). Його слова звучали так мелодійно, що брови Алводзіня, між якими раніше був вбитий цвях, нарешті, здригнулися. — Дань Лі мертвий ось уже тисячі років, — Шен Лін'юань підняв руку і м'яко накрив долонею очі Алводзіня. — Ти і я — ми однакові. У цьому світі люди та демони нероздільні, і майже сто років не було воєн. Полум'я Чиюань давно згасло, Алводзінь... У відповідь на це Алводзінь виплюнув кілька фраз мовою шаманів. Він говорив повільно, по одному слову за раз, так, що Сюань Дзі ледь міг зрозуміти його. Це було те, що закарбувалося в його пам'яті перед самою смертю. — Що він сказав? Шен Лін'юань не відповів. Він встромив останній цвях у лоб Алводзіня і той, нарешті, завмер. Життя в його яскравих очах згасло, і вони остаточно закрилися. Шен Лін'юань підняв його зранене тіло, підійшов до труни, що стояла посеред озера, і поклав юнака всередину. Потім він змахнув рукавом, і накреслені на кам'яній плиті письмена темного жертвопринесення розсіялися. Сюань Дзі підійшов ближче. На його шиї все ще був слід від руки Алводзіня. Шен Лін'юань сидів біля труни та довго дивився на хлопчиська. Ніби йому було не все одно. — Я до вас звертаюся, Ваша Величносте, — наполовину саркастично сказав Сюань Дзі. Юнак склав руки на грудях, — ваш вихід на уклін триває вже п'ять хвилин. Цього цілком достатньо, щоб глядачі встигли зробити груповий знімок. Забирайтеся. Шен Лін'юань немов прокинувся від сну. Він підняв руку, закрив кришку труни та повільно випростався. У той момент, коли його лікоть зіслизнув з кам'яної плити, Шен Лін'юань раптово відвернувся і прикрив рот долонею. Крізь його пальці заструменіла кров.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!