Чому він такий несправедливий?
— Тридцять перший рік правління імператора Піна. — відповів Шен Лін'юань.
Це цілком відповідало тим історичним фактам, що пам'ятав Сюань Дзі. Після того, як імператор Ву відновив країну і змінив струни [1], він також змінив девіз свого правління і літочислення. Але доти, нехай його і називали імператором, люди все ще використовували календар попередньої династії. «Тридцять перший рік правління імператора Піна» був дуже важливим роком. Згідно з історичними записами, молодому правителю тоді було всього вісімнадцять років, і всі місцеві племена, одне за одним, стікалися до нього, щоб висловити свою повагу. Ці люди, як розсипаний пісок [2], зібралися під керівництвом нового монарха. Саме це стало важливим поворотним моментом для перелому ситуації в міжусобній війні Дзьовджов.
[1] 改弦更张 (gǎixiángēngzhāng) змінити струни та знову їх натягнути (об. знач.: повністю перебудуватися, провести докорінні зміни).
[2] 散沙 (sǎnshā) розсипаний пісок (об. про будь-що непаяне, розсіяне, неорганізоване, аморфне).
Усі ці старовинні записи лише фіксували події, але зовсім не розповідали, як усе сталося насправді. Коли Сюань Дзі читав про це, він так і не зміг до кінця зрозуміти, як вісімнадцятирічний юнак зумів зібрати стільки народу в епоху, де не було ні реклами, ні засобів масової інформації. Зрештою, раніше він, здається, теж не здійснював ніяких подвигів.
Тільки зараз Сюань Дзі раптом зрозумів, що вирішальну роль при дворі відігравав клан шаманів.
Шамани були таємничим і могутнім народом, який ніколи не торкався зовнішнього світу. Але тут вони раптом оголосили, що приєдналися до табору людей і перетворилися на одне зі знарядь залякування. Варто було тільки іншим племенам почути ці новини, і вони, немов потривожений вулик, не зволікаючи ані секунди, наслідували їхній приклад, боячись запізнитися і втратити свою частку.
Якщо все це було сплановано Дань Лі, то цей вельмишановний брат дійсно був видатною людиною!
Але після того, як Алводзінь став наступником глави клану, як він із людини, яка пливе з юним імператором в одному човні, перетворився на його найзатятішого суперника?
Шен Лін'юань підняв голову і подивився на далеке небо. Падаюча зірка розкреслила ніч і звалилася вниз, потопаючи в горизонті. Сцена позаду них знову зруйнувалася.
У людини не може бути ста гарних днів, як і квітка не може цвісти сто днів [3].
[3] Посилається на аналогічну фразу 人无千日好，花无百日红 (rén wú qiānrì hǎo, huā wú bǎirì hóng) — у людини не може бути тисяча хороших днів, як і квітка не може цвісти сто днів; об. ніщо хороше не триває вічно.
Коли в нас немає виходу, ми стаємо братами по нещастю. Але щойно ми зміцнюємо свої позиції, то одразу ж забуваємо про це, згадуючи про класові відмінності. Це звичайний закон природи.
Роки хаосу змінювали один на одного. Магія шаманів була незбагненна як для людей, так і для демонів. Вона лякала їх. До того ж юний Алводзінь вирізнявся поганим характером. Він не терпів образ і втрат. Нехай його мало хвилювали такі дрібниці, але він бачив, що інші люди зовсім не бажали брати ініціативу на себе.
Він був розпещеною дитиною клану шаманів і ввібрав у себе глибоку ненависть усього свого народу. Він майже зігнувся під її напором, але природна впертість і небажання, щоб інші бачили його слабкість, робили свою справу. Кожен день він насилу зберігав обличчя. Згодом, люди навколо нього теж ставали дедалі похмурішими, з ними ставало дедалі складніше ладнати.
За винятком повсякденних потреб, єдиним талантом людської раси, ймовірно, були скарги й боротьба за владу.
Улюбленим заняттям людей було: вгадувати думки правителя і бити по хворому «передсмертною запискою самогубця» [4]. З іншого боку, серед них були й ті, хто чинив на правителя чималий моральний тиск. Вони голосно кричали, сподіваючись померти біля ніг імператора. Було також угруповання «тих, хто оспівує сутри», яке закликало людей збиратися разом і читати молитви. Вони вливали все це у вуха юного правителя, постійно піднімаючи тему «Алводзіня», при цьому раз у раз згадуючи про десять великих злочинів.
[4] Залишати письмове обвинувачення. Найчастіше, такі записки писали саме самогубці.
— Ваша Величносте, клан шаманів — ваші піддані. Але Алводзінь, як їхній очільник, не відчуває до вас ані краплі поваги. Він постійно кличе вас на ім'я... Це ні в які ворота не лізе.
Попри те, що Шен Лін'юань з дитинства був усміхненим тигром [5], тоді він ще не навчився втягувати гострі пазурі й грати в жорстокі ігри. Почувши настільки необґрунтовані звинувачення, він одразу ж посміхнувся і сказав:
[5] 笑面虎 (xiàomiànhǔ) тигр, що посміхається (об. лукавий, підступний, гієна в сиропі, вовк в овечій шкурі).
— Ми не забороняли йому називати наше ім'я і не змушували його плазувати. Можна вважати, що його сміливість заслуговує на повагу. Якщо хтось ще захоче нас так називати, ми також не будемо заперечувати.
— Ваша Величносте! Глава клану шаманів любить випивку і жінок, і в стані сп'яніння дозволяє собі говорити необачні та грубі речі, але ж він — заслужений державний діяч!
Припустимо, він дійсно був любителем випити! Але розпусником? Почувши про це, молодий імператор примружився, і його серце шалено забилося в грудях. Він стиснув пальці, так і не зрозумівши, хто ж із його наближених більш «заслужений державний діяч». Він ввічливо відповів:
— Це образливо для нас. Однак вам варто заспокоїтися. Нема чого підходити до Алводзіня, коли він п'яний.
— Ваша Величносте, молодий шаман поранив сина лікаря Джена демонічним прокляттям. Але глава клану Алводзінь не тільки відмовився відновлювати справедливість, а й зухвало прокричав: «Добре»!
Тоді Шен Лін'юань сказав, що це питання потребує серйозного розгляду. А потім він спіймав їх обох: хлопчиська, що завинив, і главу клану Алводзіня, і десять разів ударив їх по руках [6].
[6] 手板 (shǒubǎn) діал. долоня посилається на: 手板儿 (shǒubǎnr) стар. лінійка для удару по руках (напр. школяра, який провинився).
Покаравши винуватців, він почав таємно переконувати себе: цей день збігався зі щорічним шаманським святом «позбавлення від скверни». Цієї ночі діти шаманів надягали дерев'яні маски, і, на чолі з батьком і братами, йшли купатися в місячному сяйві та співати пісень, що проганяють злих духів. Всю ніч безперервно вони веселилися біля вогню, молячись про здоров'я і добробут в майбутньому році. Хоча Алводзінь все ще був підлітком, тепер він вважав себе рівним дорослим і ніколи більше не носив маску. Але брат-імператор власноруч вирізав для нього одну таку, і, змінивши свій повсякденний одяг, упродовж трьох лі супроводжував Алводзіня в ніч вогненних дерев і срібних квітів [7], доки його не викликали в різного роду державних справах.
[7] 火树银花 (huǒshùyínhuā) вогняні дерева і срібні квіти (об. знач.: море вогнів; сліпуча ілюмінація).
— Ваша Величносте, Алводзінь відмовився підкоритися військовому наказу і має намір знищити місто! Ворог уже здався, це не тільки зашкодить гармонії неба і землі, а й підірве його репутацію. Якщо в майбутньому нам знову доведеться битися, або риба помре, або сітка порветься [8]. Скільки солдатів загине даремно, Ваша Величносте!
[8] 鱼死网破 (yú sǐ wǎng pò) або риба помре, або сітка порветься (об. знач. смертельна боротьба, сутичка; не на життя, а на смерть).
Почувши фразу «знищити місто», Шен Лін'юань нарешті відірвався від книжки та подивився на генерала, який не смів піднятися, поки йому не дозволять. Цього разу він довго мовчав.
— Поверніть Алводзіня.
Генерал вирішив, що юний, обдурений шаманом, імператор, нарешті, зрозумів його і з надією підняв голову.
Але Шен Лін'юань закінчив писати й тихо вимовив:
— Не потрібно зайвого шуму. Скажіть усім, що клан демонів, який охороняв місто, лише вдавав, що збирається капітулювати, але насправді вони таємно планували заколот. Алводзінь вчасно розкусив їхні темні задуми, нехай це послужить уроком для інших.
Обличчя генерала зовсім позеленіло.
— Безліч напівкровок приходить сюди, бажаючи здатися, — задумливо вимовив молодий імператор, не звертаючи жодної уваги на гнів своїх підлеглих. — Я обіцяв їм захист, але навіть якщо демони не приймуть їх, врешті-решт, у місті все ще залишилися їхні рідні. Якщо вони знову з'являться — уникайте їх, особливо не дозволяйте нікому з клану шаманів зустрічатися з ними.
Генерал, який з'явився зі скаргою, одразу вдарив себе в груди, вирішивши, що заклинання шаманів остаточно затуманили розум юного імператора. Його Ці, мабуть, перетворилася на кулю і викотилася назовні.
Сюань Дзі, що весь цей час зберігав холоднокровність, раптом поставив себе на місце сотень людських чиновників, що знову і знову подавали скарги, але зазнавали невдач, і ні з того ні з сього подумав: «Чому він такий несправедливий?»
Потім він прийшов до тями й виявився неабияк спантеличений меланхолією, що заволоділа його серцем: «Що зі мною таке?»
Шен Лін'юань звик з дитинства покладатися тільки на себе і завжди із впертістю, якій можна позаздрити, шукав вихід зі становища, що склалося. Навіть коли він став імператором, він продовжував робити те, що йому хотілося. На початку свого правління він не знав, до яких наслідків призведе його пристрасть до свавільних вчинків. Але коли він це зрозумів, було вже надто пізно.
— Дань Лі двічі попереджав мене. — Шен Лін'юань кинув критичний погляд на юного і недосвідченого себе. — Першого разу він сказав, що я занадто багато віддав клану шаманів, але я його не послухав. Вдруге він сказав, що Алводзінь занадто запальний щодо клану демонів, і що це може призвести до війни. Якщо не придушити вогнища конфліктів, що зароджуються, у майбутньому обов'язково станеться катастрофа. Але я вважав, що це плата за батьковбивство, і знову не став його слухати.
— Але ж, фактично, клан демонів — це зовсім і не клан, — сказав Сюань Дзі. Він був дуже добре знайомий з військовою історією. — Там були й птахи, і звірі. Були й ті, хто готовий був битися з королем демонів, ті, хто протистояв йому від самого початку, ті, хто втомився від постійних боїв, і хотів би повернутися до лісів і гір, щоб відновити сили, і ті, кого демони взагалі не приймали. Тож, врешті-решт, багато хто з сімей демонів і напівкровок змушені були звернутися по допомогу до людської раси. Ви могли б із легкістю отримати всю цю підтримку, але Алводзінь не виніс би цього.
Алводзінь дуже довго відмовлявся дорослішати. Його світ залишався чорно-білим.
— Щоб дати місце напівкровкам, я в таємниці від Алводзіня наказав створити «тринадцяту дивізію» — попередницю підрозділу Цінпін. Але так багато людей з нетерпінням чекали його смерті, що чутки про це поповзли наступного ж дня. Щойно Алводзінь їх почув, він одразу ж без дозволу залишив лінію фронту і кинувся назад, щоб додати мені неприємностей.
— Що ти мені обіцяв? Що ти мені обіцяв?! Ти сказав, що помстишся за мене, а тепер п'єш разом із цими тварюками? Ти брехун! — Алводзінь справді був розпещеним. Він завжди вважав імператора своїм молодшим братом. Навіть якщо він і називав його «Ваша Величність», у словах Алводзіня не було ні краплі щирості.
Можна було накричати на свого брата й отримати за це, щонайбільше, ляпас, але відкрито висловлювати те, що в тебе на думці, владиці людей — це зрада.
Шен Лін'юань не сердився на Алводзіня, але в нього й без того було занадто багато причин для занепокоєння. Завдавати шкоди гідності владики людей у такий час було чревато наслідками. У майбутньому, він міг би втратити контроль над армією. Йому нічого не залишалося, окрім як скористатися відсутністю реакції публіки й заарештувати Алводзіня, замкнувши його в темниці. Спочатку він думав дочекатися ночі й тоді, знявши обладунки «Його Величності», знову стати просто Лін'юанем і прийти до Алводзіня особисто.
Але юний Шен Лін'юань був так засмучений, що в нього защеміло серце, і тут він почув голос з-за завіси:
— Не турбуйтеся, Ваша Величносте. Коли молодий глава клану увірвався сюди, я вже відпустив варту. Майже ніхто цього не чув.
Сюань Дзі не знав, можливо, це йому тільки здалося, але в цьому голосі було щось зловісне, знайомий подих смерті.
Збліднувши, юний імператор насилу прибрав величний вираз зі свого обличчя, демонструючи безпорадну втому, і тихо покликав:
— Учителю...
Людина була прихована за фіранкою, і все ще залишалася невидимою. Можна було розгледіти лише його неясну тінь. Тінь повільно сказала Шен Лін'юаню:
— Ненависть молодого глави клану до раси демонів може одного разу обернутися прихованою загрозою, Ваша Величносте. Я говорив вам про це з самого початку.
— Ми знаємо, — тихо зітхнув молодий Шен Лін'юань, — але колишній глава... Учителю, що ви робите?
Раптом, тінь за фіранкою опустилася на коліна і вклонилася до землі.
— Ваша Величносте, є ще одна річ, про яку ви, можливо, не знаєте.
Сюань Дзі, Шен Лін'юань і юнак зі спогадів разом підійшли до завіси. Молодий імператор бажав допомогти своєму вчителеві піднятися. Сюань Дзі ж усього лише хотів подивитися, який, зрештою, вигляд мав цей Дань Лі.
Але раптом, звідкись збоку донісся хворобливий стогін. Спогад раптово обірвався.
Шен Лін'юань відчайдушно схопився за скроні й, спіткнувшись, відступив на півкроку назад, ледь не зачепивши Сюань Дзі. Сюань Дзі інстинктивно подав йому руку і здивувався, що його тіло було таким теплим і реальним, як у звичайної людини, з тих, що кожен день зустрічалися йому в автобусі або в метро.
— Ви…
— Я звик бути самотньою душею, одягненою в людську шкіру. Ах... — Шен Лін'юань насилу видавив із себе кілька слів. Тримаючи Сюань Дзі за руку, він спробував твердо встати на ноги. Його долоні вкрилися холодним потом, він весь тремтів.
Сюань Дзі раптом згадав текстологічне дослідження в галузі історії, в якому йшлося про те, що імператор Ву в молодості мав величезні здібності. Але з віком він ставав дедалі жорстокішим і жорстокішим, і його темперамент у підсумку сильно змінився. Це було ненормально. Описувані симптоми нагадували неврастенію, включно з проблемами зі сном, безперервним шумом у вухах, постійною мігренню і багато іншого.
У статті не наводилося жодних доказів, так, немов Сюань Дзі читав розповідь. Але хіба це не могло бути правдою?
Можливо, це через раптовий головний біль, але пам'ять Шен Лін'юаня ставала все менш ясною. Події навколо них плуталися. Незліченні люди приходили і йшли. Вони кричали, плакали, сперечалися.
— Ваша Величносте! — пролунав звідкись далекий голос. Шен Лін'юань, який тримався за Сюань Дзі, несвідомо повернув голову, нібито цей звук пронизав його наскрізь. — Глава клану шаманів Алводзінь утік із в'язниці!
Земля під їхніми ногами провалилася і Сюань Дзі знову впав. Перед їхніми очима виник новий спогад. Усе навколо знову стало чорним як смола, але пейзаж здавався дуже знайомим.
Вони повернулися до повного останків кургану.
Але в той час «шаманський курган» був звичайною печерою, ще не заповненою кістками. Сюань Дзі чув здавлений і хворобливий подих Шен Лін'юаня, але раптом він розтиснув пальці, скинув його руку і твердо встав на ноги.
— Тоді, коли Дань Лі раптово опустився на коліна... Що він потім вам сказав?
Шен Лін'юань деякий час мовчав.
— Правду про смерть старого вождя клану шаманів. Він зізнався мені, що гонець Алводзіня був відправлений ним. Так званий «клан вампірів» був тут абсолютно ні до чого. «Гонець» був його особистою маріонеткою. Дань Лі сказав, що в той час у нас не було іншого вибору, окрім як підпорядкувати собі шаманів. Усе тому, що в нас не було виходу, він тільки й міг, що…
Схоже, Сюань Дзі все ще відчував температуру тіла людини, яка щойно відчепилася від його долоні. Але протяг, що гуляв по печері, з легкістю здув це відчуття.
— Ваша Величносте, ви воістину велика людина, у вас такі холодні руки й таке брудне серце. Чи знав про це Алводзінь?
— Він утік, а я, в пориві злості, не пішов за ним, — тихим голосом сказав Шен Лін'юань. — Алводзінь... був норовливий і розпещений мною. Йдучи, він наказав вивести з передової всіх шаманів. У пориві гніву він повів своїх людей назад у Дончвань, тим самим зруйнувавши усталений порядок на полі бою. Клан демонів, який до цього міг тільки чинити опір, отримав можливість контратакувати. Наша армія була змушена відступити на шістдесят лі. Понад десять сіл і два міста потрапили в лапи ворога. Вони вирізали всіх жителів, щоб дати вихід своєму гніву. Навряд чи хтось міг врятуватися, опинившись у них на шляху.
Сюань Дзі відчув, як волосся в нього на потилиці стало дибки.
— Але чому поблизу лінії фронту залишилися жителі? Чому вони не відступили?
— О, то були двадцять років війни та хаосу. Їм просто більше ніде було жити. Куди їм було відступати? — Шен Лін'юань холодно посміхнувся і повільно увійшов до печери. Голос у нього був слабкий, але кроки рівні. — У той час шаманам було наказано охороняти Південно-Східну дорогу і захищати цю сторону за допомогою заклинань. Багато зневірених людей пішли за ними. Там, де змішалися два племена, вони почали переймати одяг і мову одне одного. На території, яку охороняли шамани, навіть утворилося село, жителі якого обробляли землю і віддавали їм половину зібраного врожаю.
Але того року легковажний глава клану покинув їх.
Гострий і красивий профіль Шен Лін'юаня потонув у темряві кургану.
— Шамани любили свіжі фрукти, а Алводзінь особливо любив груші. Щоб догодити їм, жителі долини, принесли до наметів їхньої армії їжу. Але пізніше, коли ми повернулися, щоб забрати тіла, ми виявили, що все те, у що простий народ так ретельно вкладав душу, всі ці дбайливо зібрані плоди, було змішано з кров'ю і втоптано в багнюку залізними копитами. Тіло якоїсь старенької після смерті розірвали на шматки монстри-людожери, залишивши тільки зламані кістки. Ці скоти завжди були розбірливі й рідко їли несвіже м'ясо. І знаєш чому?
Сюань Дзі раптом чуйно вловив у посмішці цієї людини тінь злості, що промайнула, і зрозумів, що це призначалося не для нього, а для Катаклізму Алводзіня зі «зворотної течії»…
— Тому що в руках вона тримала посудину з медом із квітів груші, приготованим для юного глави клану. Вона розбилася, і мед залив її всю, — м'який голос Шен Лін'юаня ставав дедалі жорсткішим. — Мабуть, це було дуже солодко.
У чому справа? Сюань Дзі відчув, як у нього застукало у скронях.
— Натовп був так збуджений, вони хотіли, щоб я розібрався з Алводзінем. Люди збунтувалися, і я змусив їх відступити. Я мчав у Дончвань всю ніч, але запізнився. Напівкровки й ті, хто довгий час був незадоволений Алводзінем, поступово брали в облогу Дончвань. Багато шаманських заклинань було виставлено вже після його капітуляції. Захист клану виявився вразливим перед нападом. Незабаром вони прорвалися через бар'єр, і почали ловити рибу в каламутній воді [9]. Ти мене слухаєш?
[9] 浑水摸鱼 (húnshuǐ mōyú) об. ловити рибу в каламутній воді знач. скористатися загальною метушнею заради отримання вигоди.
Сюань Дзі несподівано підняв голову. Зовні печери, зі «зворотного» боку, пролунав крик, і з монолітних стін, що оточували їх, на землю посипалося каміння.
Далі
Том 2. Розділ 28
Таємне стало явним, і вода закипіла. Шен Лін'юань вимовив: — Якщо це насправді ти, то що ти збираєшся робити? Незрозуміло було, кого він запитував: Сюань Дзі чи когось, хто відмовлявся з'являтися, але спостерігав за ними зверху. Сюань Дзі кинув погляд на вхід у печеру. У просторі «зворотної течії» вона ще не стала шаманським курганом, і не була похована під землею. Слабке світло, що ллється з прорізу, падало прямо на обличчя Шен Лін'юаня, через що один бік його майже світився, а інший повністю потопав у темряві. Утворений контраст чітко окреслював його вилиці. Біля входу почулися кроки. Хтось щось прокричав мовою шаманів. Голова Шен Лін'юаня розболілася ще сильніше, і молодий чоловік притулився чолом до холодної кам'яної стіни. — Що він сказав? Шен Лін'юань невизначено відповів: — Вівтар відчинено, люди похилого віку та діти йдуть першими. — Вівтар? — Вівтар — це заборонена територія клану шаманів, — через галас і тупіт, голос Шен Лін'юаня був ледь чутний. Охоплені панікою шамани нагадували гнаних потопом диких тварин. — Небачені прокляття, стародавні техніки... Усі таємні мистецтва приховані тут. Печатки, виставлені зовні, набагато складніші, ніж бар'єри Дончваня. На цьому вівтарі шамани приносили жертви богам. Вони поклонялися горам і річкам. Вони вірили, що божество гір — їхня матір, здатна захистити їх від злих помислів, і тепло ставилася до свого народу. До їхнього слуху донісся ще один пронизливий крик. Цього разу Сюань Дзі й сам здогадався, що той, хто кричав, закликав людей бігти до вівтаря. Можливо, це тому, що він уже багато чого встиг почути всередині «зворотної течії». Хоча Сюань Дзі й не розумів чужу мову, він поступово навчився розрізняти їхню вимову та інтонації. Раптом того, хто говорив, перервав крик, у печеру хлинув сильний запах крові, і зовсім поруч пролунав жахливий рев. До ніг Сюань Дзі впала дитина. Юнак підсвідомо потягнувся до нього, але його рука просто пройшла крізь плече маленького шамана. Сюань Дзі остовпів. Він одразу ж відсахнувся, підняв голову і запитав: — Дончвань взяли в облогу, бар'єр було зруйновано, неспромога протистояти цьому, шамани спробували сховатися в якомусь потаємному місці, вірно? Вони чекали... — Вони чекали на мене, — тихо сказав Шен Лін'юань. Тому що щоразу, коли в Алводзіня виникав конфлікт з іншими людьми, у Шен Лін'юаня просто не вистачало духу сперечатися з ним і він щосили намагався йому допомогти. Згодом це стало звичайною справою. Просто тримайся, і Лін'юань прийде. А до цього моменту Алводзінь відводив очі в сторону [1] і продовжував вести свій клан за собою. Скориставшись пожежею [2], він зміг виграти трохи часу, щоб подбати про демонів. [1] 反目 (fǎnmù) відвернутися, відвести очі вбік (об. знач.: сваритися, сімейна сварка). [2] 趁火打劫 (chènhuǒdǎjié), користуючись пожежею, зайнятися грабунком (об. знач.: отримувати вигоду з чужих труднощів). Лін'юань був подібний до гірського божества. Він був всемогутнім. Він був не тільки його вірою, а й старшим братом, який вів його через місячне світло… — Вони чекали, що я прийду врятувати його. Алводзінь разом із воїнами клану шаманів бився не на життя, а на смерть, намагаючись дати людям час дістатися до вівтаря. Мирний Дончвань спалахнув, і гори охопило полум'я. Усе навколо: дерев'яні будинки, ліс, площа, де вони завжди співали й танцювали, і величезне далеке зоряне небо — усе це поглинув вогонь. — Глава клану, стережіться! Алводзінь почув ці слова й одразу, не озираючись, скотився з коня. Жахливий змій кинувся слідом за ним, роззявивши величезну, розміром з половину печери, пащу. Щелепи звіра зімкнулися на коні Алводзіня, відірвавши від нього половину. Нутрощі скакуна розтеклися по землі, але передні ноги все ще намагалися віднести його геть. Алводзінь прикусив вказівний палець, швидко накреслив у повітрі дивний символ і різко штовхнув його вперед. Криваве заклинання досягло чудовиська, і змій разом з Алводзінем виявилися відкинуті в різні боки. Змій повалився на бік, зламавши собою товсте дерево. Алводзінь влетів у печеру. Шаман, який чекав його всередині, негайно активував механізм, і печера з гуркотом звалилася вниз. — Швидше! Швидше! Закрийте ворота! Сюань Дзі раптом зрозумів, що «шаманський курган» опинився під землею зовсім не через зміщення кори. Це був механізм, що запечатав його зсередини. Жахливий змій врізався в прохід, що закрився, і по печері прокотився лячний гуркіт. Кілька шаманів підбігли й підняли Алводзіня, який, здавалося, ще зовсім не встиг зрозуміти, що ж сталося. — Глава клану, тут не можна довго залишатися. Алводзінь видихнув. — Наші люди… — Тут понад сорок тисяч людей, не турбуйтеся про це! — сказав один із його охоронців. Він підсадив Алводзіня собі на спину і, нагнувшись, вбіг усередину. Одна за одною позаду них опускалася кам'яна брама, і войовничі крики чудовиськ, що біснувалися зовні, більше не сягали їхніх вух. Шамани, що залишилися в живих, переглянулися. У серце вівтаря, тобто туди, де пізніше було встановлено труну глави клану шаманів клану Алводзіня, не можна було входити без дозволу. Люди клану відпочивали за межами кола. Вони плакали й тихо втішали одне одного. Алводзінь перевів дух і один підійшов до вдиху в надра гори. Вхід був запечатаний маленькими білими «кровоточивими» квітами. Тільки в тріщинах, між переплетеної лози, можна було розгледіти кришталеві відблиски на поверхні води. Алводзінь виглядав розгубленим. Коліна його підкосилися, і він упав. Його батька вбили демони, а великий мудрець був уже занадто старий. Невідворотність долі тиснула на нього. Незабаром він пішов, не сказавши ні слова, щоб ніхто не зміг провести його. Алводзінь залишив вчення своїх предків і став на невірний шлях, повний тернів. Він нечітко відчував, що зробив щось не так, але не знав, яким чином дійшов до цього. У розгубленості він узяв у руки дерев'яну маску, яку Шен Лін'юань подарував йому цього року. Він був схожий на дитину, що ніяк не міг відшукати свій дім. Все було як у тумані. Зрештою, він так і не вирішив, що про все це думати. Тоді він підняв маску, що уособлювала заступництво батька і брата, і надів її собі на обличчя. — Ім'я цієї квітки «народження і смерть» [3]. Вона росла біля озера на вівтарі. Вона здатна очистити серце і допомогти зосередитися. У місячну ніч її бутони сочаться росою, дуже схожою на кров. Ця квітка чудово впливає на нервову систему. Якщо вдихнути її аромат, вона заспокоїть будь-яку істерику. Навіть божевільні й дурні знаходять розум. А людям похилого віку, які розтратили свою пам'ять, він допомагає згадати про колишнє життя. Озеро символізувало матір. Шамани вірили, що вони народилися тут і сюди ж повернуться після смерті, щоб знайти спокій і захист. [3] 生死花 (shēngsǐ huā) — життя і смерть, народження і смерть, сансара. Сюань Дзі підійшов до входу в печеру, на мить зазирнув усередину, крізь щілини між квітами та лозами, а потім запитав: — Адже тут багато заборонених заклинань? Чому Алводзінь ними не скористався? — Він не посмів. Це богохульство. Крім того, чим руйнівніша сила багатьох таємних мистецтв, тим вища ціна, — сказав Шен Лін'юань. — Старий глава помер занадто раптово. Алводзінь багато чого не знав про чаклунство. Він боявся виставити себе дурнем. Сюань Дзі підняв голову й озирнувся. — Не думаю, що це така вже велика проблема сховатися тут на день або два. Ви затрималися в дорозі й запізнилися? — Ні, я не став зволікати. Я приїхав якраз вчасно. Дончваньські воїни, які перебували в облозі протягом трьох днів і трьох ночей, були повністю виснажені. Крім кількох нічних вартових, які зупинилися відпочити, багато хто був поранений і лежав без свідомості. Навіть Алводзінь згорнувся калачиком біля вівтаря і заснув. Гірський бог стояв збоку від нього, і слабке світло квітів «народження і смерті» опромінювало його фігуру. Його обличчя приховувала маска. Напевно, Алводзінь почувався в безпеці поруч із ним, тому спав як немовля. Сюань Дзі помітив, що кількох нічних вартових почало все більше й більше хилити в сон. Потім він раптово відчув легкий солодкуватий аромат. Ледве відчувши його, Сюань Дзі вирішив, що це було схоже на те, ніби за сто метрів від нього розрісся весняний сад. Юнак одразу ж затиснув ніс і подумав про себе: «У той час теж існували «провідні партії»? Як їх там називали? «Єретики» [4]?» [4] 带路党 (dàilù dǎng) — буквально «провідна партія». Так із сарказмом називали групи, що вказують шлях ворожим військам. Простіше кажучи, шпигунів і зрадників (汉奸, hànjiān). Останнє слово Сюань Дзі звучало як 巫奸 (wūjiān). І справді, незабаром він побачив, як кілька вартових похитнулися і повалилися на землю. Потім охоронець, що сидів поруч з Алводзінем, розплющив очі та повільно встав. Сюань Дзі зловив його неживий погляд. Він раптово запитав Шен Лін'юаня: — Зачекайте хвилинку, він же не зрадник, чи не так? Кажуть, що старий глава був убитий тією замаскованою штукою, «маріонеткою в людській шкурі». — Око в тебе гостре, маленький демоне. Дань Лі... Хіба міг такий заклинатель як він дозволити чомусь вийти з-під його контролю? Сюань Дзі захвилювався. «Маріонетка в людській шкурі» спокійно підійшла до Алводзіня, і, зверху вниз, не моргаючи, втупилася в молодого главу. Ніби за її поглядом ховалася ще одна душа. Охоронець схилився над Алводзінем. Сюань Дзі мовчки спостерігав. Якщо це фільм жахів, то пора б йому вже ввімкнути режим «одним оком». Але несподівано «маріонетка» не скористалася можливістю заподіяти шкоду. Охоронець просто взяв плащ, дбайливо вкрив ним Алводзіня і, як добрий батько, погладив його по сплутаних косичках. Відчувши тепло, Алводзінь щільніше закутався в тканину і щось незв'язно пробурмотів мовою шаманів. Тихо зітхнувши, «маріонетка» обережно переступила через нього і попрямувала до вівтаря. Відійшовши на невелику відстань, охоронець клацнув пальцями, і на його долоні раптом спалахнув вогонь. Ось тільки він мав дуже дивний вигляд. Його колір не був схожий на звичайне полум'я, він був яскраво-червоним, як вечірнє сонце, готове от-от закотитися за обрій. Вогонь був теплим, але від нього віяло холодом. Квіткові лози ніби зіткнулися з природним ворогом. Варто було полум'ю наблизитися, як вони тут же відступили, відкриваючи прохід, через який могла пройти людина. Весь вівтар виявився як на долоні. Вода в озері стояла нерухомо, а кам'яна платформа була заповнена запечатаними посудинами й списаним листям. У цей момент Алводзінь, можливо, відчув, що щось не так, і відкрив заспані очі. Він збентежено втупився в брата, який день і ніч перебував поруч із ним, і здригнувся від жаху. — Що ти робиш? Але «маріонетка» навіть не озирнулася. Натомість вона нахилилася і кинула вогонь в озеро. Це полум'я не тільки не боялося води, а й з легкістю підпалило її, немов це був бензин! Алводзінь схопився на ноги, але, перш ніж він встиг схопити палія, шкіра чоловіка зморщилася, обліпивши кістки. Під нею виявилася дерев'яна лялька. Алводзінь заціпенів. Лист, загибель старого глави клану, його охоронець, з яким він увесь час був разом, із самого дитинства... це була фальшивка, про яку не знали ні духи, ні демони [5]. Поступово все ставало на свої місця і складалося в єдину картину. [5] 神不知鬼不觉地 (shénbùzhíguǐbùjiǎode) навіть духи не знали, і демони не зачули (об. знач.: зовсім непомітно, у найглибшій таємниці). Алводзінь із криком кинувся до вівтаря, але було вже пізно. Гірський бог більше не захищав тих, хто зрадив заповіді предків. І боги, і глиняні скульптури, всі вони зрештою згниють. Усе, у що вони вірили, насправді виявилося маячнею. Зрештою, таємне стало явним, і вода закипіла. Запечатані глиняні посудини почали тріскатися одна за одною. Схожі на привидів темні тіні стовпилися навколо вівтаря. Усе, що міг зробити Алводзінь, це поспіхом загородити вхід до печери своїм тілом. Він обернувся і крикнув приголомшеним людям: — Швидше біжіть! Покиньте вівтар! Тікайте! Пробуджені злісним вогнем заборонені заклинання, немов відчули запах крові. Вони з жадібністю накинулися на юнака. Голос Алводзіня раптово обірвався. Стародавнє чаклунство розірвало його тіло на частини, а дерев'яна маска, яку він не встиг зняти, розкололася надвоє. Від неї залишилася лише забруднена кров'ю половина. Однак, перш ніж він встиг заплющити очі, наступне заклинання знову зібрало його воєдино. Квіти «народження і смерті» з білих перетворилися на червоні, кров потекла по його тілу, але його душа все ще залишалася чистою. Знову і знову юнака розривали отруйні прокляття. Він щоразу вмирав і тут же відроджувався знову. Шамани з криками кинулися геть. Замкнена гірська брама відкрилася одна за одною, і вівтар плавно піднявся на поверхню землі. Але незабаром люди, що стояли попереду, зі здивованими вигуками відступили. Уся печера була у вогні! Це був демонічний вогонь, він горів чистим білим полум'ям. Один з воїнів стиснув зуби та спробував було проскочити, але варто було йому тільки торкнутися цього полум'я, як він одразу перетворився на попіл. Вогняні язики хлинули в печеру і розгорілися ще яскравіше. Навіть кам'яні стіни, здавалося, повністю злилися з ними. Перелякані шамани швидко відступили під землю. У цей час Алводзінь, що загороджував прохід до вівтаря, все ще балансував між долею «бути розірваним на частини» і «воскресінням». Здавалося, цим тортурам не було кінця. Кров стікала по його ногах і накопичувалася в невеликій ямці на землі. Раптом із неї з'явилася личинка метелика, розміром із кунжутне зернятко. В одну мить створіння перетворилося на дорослу особину і піднялося в повітря. На відміну від примарного метелика, той, що вийшов з крові, злетів уже після того, як покинув людське тіло, і червоні сполохи пожежі відбилися на його крилах. Він полетів до натовпу! — А ти не хочеш дізнатися, що це за метелики з людськими обличчями? — Сюань Дзі здалося, ніби голос Шен Лін'юаня донісся звідкись здалеку. — Це свого роду прокляття, що не боїться вогню. Перед очима Сюань Дзі спалахнуло яскраве біле світло, і юнак ледь не розплакався. Довгий час по тому він виявив, що його погляд був звернений до зовнішньої сторони гірської печери. Весь Дончвань був охоплений блідим демонічним полум'ям. Хтось щось прокричав, ніби збираючись увірватися всередину. Сюань Дзі обернувся і побачив велику групу людей, що тримали молодого Шен Лін'юаня. Фактично, він запізнився всього на один день... Один вечір. — Вогонь горів сім днів і сім ночей, — почув Сюань Дзі голос Шен Лін'юаня. — І ніхто не міг загасити його. Знаєш чому? Усередині Сюань Дзі все похолоділо. Перш ніж він встиг відповісти, картина знову змінилася, і вони обоє змушені були слідувати за молодим імператором, що хитався, прямо до вівтаря. Через сім днів і сім ночей пожежа остаточно вщухла. Вся печера перетворилася на величезну піч. Запах горілого м'яса був усюди. Замкнені всередині люди мали згоріти живцем, але їхні обгорілі трупи все ще стояли на ногах! Вони розмовляли та сміялися, ніби нічого не сталося. Точно так само, як колись на площі зі спогадів Шен Лін'юаня. Неушкоджений Алводзінь стояв у самому кінці печери, біля входу у вівтар, і крізь натовп дивився на нього. У його погляді прозирало чи то знущання, чи то насмішка. Юнак нахилився, і його голова впала на землю. Алводзінь зітхнув і помахав рукою. Гарненька голова хлопчиська одразу підкотилася назад. Він підняв її та поставив назад на шию. На його обличчі залишилася лише половина дерев'яної маски. Відкрита ж сторона, не захищена від полум'я, була абсолютно чистою. Але під маскою шкіра його обвуглилася і риси тепер були ледь помітні. Алводзінь прикрив жахливий опік, відкрив рота, і його голос луною рознісся по печері. Він крикнув: — Лін'юань! Молодий імператор ніби втратив розум, він раптом різко відштовхнув своїх охоронців. Він уже майже наздогнав Алводзіня, коли чийсь голос зупинив його. — Стійте! Ви хочете стати таким самим, як ці люди? Це був голос Дань Лі. Сюань Дзі повернув голову і побачив людину, що наближалася. Людина ця була закутана в чанпао [6], а її обличчя приховувала маска. [6] 长袍 (chángpáo) Довгий, до підлоги, традиційний халат. В одну мить у свідомості Сюань Дзі зв'язалися причина і наслідок.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!