Розділ 94. Епізод 19 — Сингулярність (3) 

То був вже ранок, коли я розплющив очі. Хан Суйон побачила, що я прокинувся, і посміхнулась. Вона була останньою, хто стояв на варті. 

— Кошмар наснився? 

— Є трохи. 

Вугілля дерева, що горіло цілу ніч, було білим. Я погасив вогонь та торкнувся свого чола, яке розколював біль. Сцена, яку я побачив Точкою Зору Всезнаючого Читача... 

Ґільон. Я не знав, чи він в порядку. 

— Де Ю Сана-ссі? 

— Вона пішла на розвідку, — відповіла Хан Суйон, торкаючись свого смартфону. 

Я запитав: 

— На що ти дивишся? 

— Роман. 

— Твій роман? 

— На який ще я б дивилась? 

Справді, в таких умовах було б дивно читати щось інше. 

— Мені завжди було цікаво, чи письменникам весело читати те, що вони написали? 

— Це дуже цікаво. 

— Навіть якщо ти знаєш усі деталі? 

Насправді я питав без задньої думки, але відповідь Хан Суйон була неочікуваною: 

— Іноді мені здається, ніби історія відрізняється, попри те, що я читаю одну і ту ж річ. 

— Що? 

— У письменника нема повноцінної майстерності в романі. Якщо оглядатися, можна помітити багато дір. Зрештою, читання — це процес утримання непослідовних дір на місці. 

— Я справді не знаю, про що ти говориш. 

— ...Це означає, що через деякий час я бачу текст так, ніби його написав хтось інший. Врешті, кожна людина є своїм власним письменником. 

Слова були неочікуваними, і це мене здивувало. Хан Суйон могла говорити такі складні речі. 

Я мовив до неї: 

— Якщо так подумати, для тебе так і є. Ти справді написала чужий роман. 

Хан Суйон прокричала щось у відповідь, але я прикрив вуха. Хто ж взагалі казав їй робити плагіат? Хан Суйон вимкнула смартфон і запитала: 

— До речі, що ти збираєшся робити далі? 

— А що я зроблю? Чекатиму початку наступного сценарію. 

— Хто в це повірить? Впевнена, у тебе є план. 

Здавалося, наче їй є, що сказати, тому я дозволив їй це. Насправді вона все одно продовжила: 

— Ю Джунхьок піклується про захід, а Король Блукачів — про північ. Як щодо центру? 

— Ми зупинимо це всі разом. 

— Хіба нема простого способу? Чи ти забув? 

Я зупинився на мить та витріщився на Хан Суйон: 

— Ти це теж скопіювала? 

— ...Коли б я це зробила? Я просто придумала це для свого роману. — Хан Суйон спіткнулася об свої слова, дуючись. — У будь-якому випадку, я ж права? Наскільки я знаю, є простий спосіб запобігти лиху в центрі. 

Авжеж, вона мала рацію. Якби ми це зробили, ми змогли б виконати п’ятий сценарій та запобігти всім лихам без труднощів. Хан Суйон глянула на мене пронизливим поглядом. 

— Ти збираєшся це зробити? 

— Це... подумаємо про це на ходу. 

Я озирнувся та побачив Ю Сану, яка махала рукою на відстані. Хан Суйон пробурчала: 

— Чому ти такий щасливий від її вигляду? 

— Тому що вона людина, якій можна довіряти. 

— Пхе. Ненадійні люди виживуть. 

Ми рушили знову. Залишалося п’ять днів до початку сценарію. Ми пішли на захід попри річку Хан. 

За цим було дві мети. Одна — пошукати загубленого Ґона Пільду біля річки Хан, інша — зібрати монети з ближніх монстрів. Більше за все інше, зараз відбувалась монетна подія, тому мені слід заробити стільки, скільки можливо. 

— Ю Сано-ссі, наліво! Хан Суйон, ти — вперед! 

Ви вполювали всіх видимих монстрів 7-го класу. Щойно до нас приєдналась Ю Сана, ми змогли полювати на види 7-го класу і навіть 6-го. Поки я спостерігав за Ю Саною, я дещо подумав. 

Можливо, вона не знала про Олімп. Я викликав їх, щоби зрозуміти їхні наміри. Вони використали свою призначену ймовірність, і тепер не могли перешкоджати Ю Сані якийсь час. Битва закінчилась, і я підійшов до Ю Сани. 

— Ю Сано-ссі. Тобі слід використовувати тільки одну стигму за раз у майбутньому. 

— А, вибач. Це було великою проблемою минулого разу? 

— Ні, діло не в тому. 

Люди, яких підтримувала туманність, були особливими. Звичайно, спонсорство туманності не означало, що всі сузір’я в ній висловлювали підтримку. Однак, закони Зоряного Потоку застосовувалися до сузір’їв та втілень. 

Ціна виступу проти законів з часом настигла б сузір’я та втілення. Сузір’я могли мати шляхи відступу, але втілення були проблемою. 

— Використання кількох стигм буде тягарем для тіла Ю Сани-ссі. 

Кляті Олімпійці не сказали б їй цього, але були обмеження для оповіді, яку могла дозволити одна істота. Кожна стигма містила історію сузір’я, і випадкове змішування історій могло порушити людський дух. 

Якщо Ю Сана позичатиме стигми великої кількості сузір’їв, решта її витривалості одразу ж зменшиться. І тоді, можливо, за рік... 

Ю Сана слабко посміхнулася. 

— Дякую за твою турботу. 

Я усвідомив щось та відкрив рота: 

— Ти вже знала? 

Ю Сана опустила погляд і тихо відповіла: 

— Докча-ссі, ти досі бачиш мене, як компетентну офісну працівницю? — А за тим продовжила: — Я відрізняюсь від Докчі-ссі. Я не можу нічого в цьому зміненому світі. Це світ, в якому TOEIC, дипломи та результати обслуговування не мають користі. 

Я поцікавився: 

— Ти думаєш, все можна вирішити, якщо станеш сильніше? 

— Є таке. 

Її слова були правильними. Насправді сила тільки компенсувала деякі світові проблеми. 

— Я вирішила побудувати корисні характеристики цього світу. Це єдине, що я можу зробити. 

Поки Ю Сана говорила, я помітив численні рани на тильній стороні її руки. Рани відчувалися для мене великою дірою. Хан Суйон казала: «Зрештою, читання — це процес втримання непослідовних дір на місці». 

Якщо було щось, що мав робити читач, то я мав читати все як слід. Я відчув вібрацію своїх рук. Я розблокував смартфон та побачив вікно сповіщення. 

—Хан Донхун: Хьоне, ти в порядку? 

Відлюдний Король Тіней, Хан Донхун. Я був шокований, коли прочитав повідомлення. 

—Хан Донхун: Останнім часом я не міг під’єднатися до Інтернету, тому повідомлення затримуються. Я мучуся зі своєю здібністю... 

Він надсилав повідомлення довгий час, і вони накопичилися. Здавалося, вся купа повідомлень прийшла в одну мить, щойно Інтернет підключився. 

Я показав повідомлення Ю Сані, щоб змінити її настрій. Я глянув на її посмішку та подумав. 

Я не був повністю некомпетентним читачем. 

*** 

Я зв’язався з Хан Донхуном через месенджер, але я міг чути новини інших людей також. 

—Хан Донхун: Я на боці Йонсан-ґу. Ґільон також тут. 

—Кім Докча: Ґільон там? 

—Хан Донхун: Так. 

Місцезнаходження моєї основної команди було приблизно зрозумілим. Позиції Лі Хьонсона та Джун Хівон були також підтверджені Точкою Зору Всезнаючого Читача. 

Мені було трохи цікаво, що сталося з Джун Мінсобом та Лі Сонгуком, але було важко турбуватися ще й про них. Вони мали якісь попередні знання, тому мусили справитись. Лі Джіх’є... що ж, Ю Джунхьок про це потурбується. 

—Кім Докча: Не покидайте Йонсан поки що. Я скоро там буду. Якщо можливо, спробуй зв’язатися з іншими. 

Відповіді не було. Можливо, знову роз’єднало. Я озирнувся на членів команди та сказав: 

— Думаю, нам треба перетнути річку. 

Зараз ми були на півдні річки Хан. На півночі був Йонсан-ґу. 

— Нам треба її перетнути? — Хан Суйон виглядала приголомшеною. 

Це не дивно. Я глянув на річку Хан разом з нею. У вируючій воді було видно мерехтливі тіні. Іхтіозаври, які подорожували біля мосту Донхо, знову заповнили річку Хан. Ми шли за течією, але ніколи не думали переходити через них. 

— Ти бачив міст Чонхо? Він зламаний. 

Іхтіозаври були видами монстрів 7-го класу. Вполювати їх не було проблемою, але їх було забагато. Їх було не один-два, тому щоби справитися з ними треба кілька днів. Ми збиралися перетнути річку Хан в таких умовах? Немислимо. 

— Ми рушимо повз річку. Десь має бути місце, що не зламане. 

Ми йшли повз неї кілька годин, але цілих мостів знайти не могли. Натомість ми знайшли групу блукачів.  

Хан Суйон збиралася підняти зброю, але Ю Сана рушила першою. Вона витягнула м’ясо зі свого рюкзака, дратуючи Хан Суйон. 

— Що ти робиш? 

— Ці люди голодні. 

— І що? Хочеш поділитися? Ти божевільна? Хіба не знаєш, що люди — найнебезпечніші істоти в апокаліпсисі? 

— Я можу їх всіх вбити, якщо захочу, — Хан Суйон помітила вбивчий намір, що промайнув на обличчі Ю Сани, та закрила рота. — Тож я можу врятувати їх всіх, якщо хочу. 

Ю Сана взяла м’ясо монстрів та розділила його між людьми. Деякі люди почувалися винними та вклонялися їй. 

— А, це... 

— Це просто залишки. Немає значення. 

Я залишив Хан Суйон саму та витягнув стебло янасплети зі своєї сумки. Не всі в цьому світі могли бути «мисливцями». Нині було вже багато досліджень видів монстрів по всьому світі. Чоловік, який отримав рослину від мене, вклонився низько. 

— А! Дякую... 

— Це пусте. Труднощі треба розділяти. 

Звичайно, я істотно відрізнявся від Ю Сани. Всі мої добрі вчинки були запланованими діями. 

[Кільком людям ви дуже подобаєтесь.] 

[Ваше розуміння персонажа «Шін Юін» збільшилося.] 

[Ваше розуміння персонажа «Ма Канчоль» збільшилося.] 

[Нових персонажів додано до ваших закладок.] 

Хан Суйон сказала саркастично: 

— Ти фальшивий. 

— ...Іноді я роблю добрі речі. 

[Сузір’я «Демоноподібна Вогняна Суддя» вражене вашим добрим вчинком.] 

[400 монет було переказано.] 

Хан Суйон пробурмотіла, спостерігаючи за Ю Саною: 

— Чорт, ця жінка наче з роману. 

Я погодився. Ю Сана була наче героїня роману навіть до падіння світу. Тепер, коли реальність стала романом... 

З усього натовпу до мене підійшла дитина. Це була маленька дівчинка того ж віку, що й Ґільон. 

— Що таке? 

Дівчинка мала західний вигляд. Її очі були яскравими, а лице — повне незвичайної миловидності. Дитина вклонилась мені під прямим кутом. 

— Дякую. 

Вона була дуже ввічливою дитиною. Я озирнувся навколо, але не побачив нікого, хто нагадував би її батьків. Дитина помітила це та сказала: 

— Їх більше немає. 

— Обох? 

Дитина кивнула. 

Це трохи спантеличило. Дитина без охоронця вціліла самостійно аж до п’ятого сценарію. У «Шляхах Виживання» таке було неможливим. 

...Заждіть-но? В ту мить, як я використав Перелік Персонажів, дитина заговорила знову: 

— Тоді я піду. 

Вона підійшла тільки подякувати? Я спробував схопити дитину та рефлекторно озирнувся на Хан Суйон. Вона якраз дивилась в іншу сторону. 

— ...Бережи себе. 

Скоро стемніє. Я хвилювався якусь мить перед тим, як скликати членів команди. 

— Сьогодні ми відпочинемо тут. 

Ми шукали місце для сну. Річка Хан була холодною, навіть коли ми розвели вогонь, тому ми вирішили використати частково зруйновану будівлю. Хан Суйон стала твердо налаштованою та попередила Ю Сану: 

— Просто дивись. Ті люди повернуться назад. Ти не бачила, що вони заздрили нашій зброї? Вони точно вкусять руку, яка їх нагодувала. 

Хан Суйон проголосила, що всі люди були нечестивим сміттям, яке відплатить злобою на добро. Я обережно глянув на Ю Сану та сказав: 

— Не кожна людина в апокаліпсисі погана. 

— Ні, вони всі погані. Майже всі погані. 

Пройшла одна година. 

— Вони скоро прийдуть. Тоді ви будете плакати. 

Пройшло дві години. 

— Ем, вони терплячі люди. 

Пройшло три години. 

— ...Хіба це можливо? 

Зрештою, після чотирьох годин, ми почули якісь звуки назовні. Обличчя Ю Сани потемніло, а Хан Суйон задоволено посміхнулася. 

— От, що я казала? 

Хан Суйон тільки витягнула свою зброю, як хтось увійшов усередину. 

— П-привіт? 

Хан Суйон зупинилася прямо коли збиралася підвестися. Тим, хто увійшов, була мала дівчинка. Це та дитина, яка ввічливо подякувала мені вдень. Мала червоноока дитина тримала щось. 

— Ц-це... 

То була ковдра. Вона, напевно, схопила її десь на території, тому що боялась, що ми замерзнемо. Хан Суйон виглядала здивованою, поки Ю Сана дивилася порожнім поглядом. Під час апокаліпсису на добро не завжди відплачували злом. 

[Сузір’я «Демоноподібна Вогняна Суддя» любовно посміхається.] 

[2,000 монет було переказано.] 

Ю Сана діяла, як представниця команди. 

— Дякую, я використаю це як слід. 

— Ага... 

— До речі, ти сама? Блукати вночі небезпечно. 

— Скрізь однаково. 

Обличчя Ю Сани потемніло від цих слів. 

— Хочеш залишитися з нами? 

— Га? 

— Все буде гаразд, якщо будеш з нами. 

Ю Сана глянула на мене, наче просила дозволу. Однак відповідь дитини була швидшою: 

— Я не хочу бути незручністю. 

Це сталося, коли дитина намагалася втекти. Прапор прилетів звідкись та впав під її ногами. Налякана дитина впала, і почувся уїдливий голос Хан Суйон. 

— Зачекай-но. Ти не можеш піти. 

— Що ти зараз робиш? — Ю Сана глянула на Хан Суйон та говорила холодно. Однак Хан Суйон дивилася на мене. 

— Кім Докча, хіба ти не знаєш, що робити? Ти ж через це хотів спати тут? 

Я повільно заплющив очі. Чорт, вона помітила... прорахунок. Я не знав, що вона могла використовувати Виявлення Атрибутів. Хан Суйон запитала: 

— А, збираєшся лицемірити? Тому що це дитина? 

— ... 

— Вона дитина? Значить лиходій має з цим справитися. 

— Стій. 

— Геть зі шляху. Хочеш, щоб і тебе вбила? 

— Чому ти раптом зібралась вбити звичайну дитину? 

— Звичайну дитину? — Хан Суйон засміялась та вказала на дитину. 

— Я сказала тобі зупинитись. 

У ту ж мить кинджал Ю Сани вказав на шию Хан Суйон, яка потім викликала десятки аватарів. Хан Суйон пробурчала: 

— Кім Докча, поясни все швидко. До того, як я повернусь та вб’ю всіх. 

Все закінчилось отак. Я зітхнув та відкрив рота: 

— Ця дитина... 

Дитина глянула на мене невинними очима, і я відчув терміновість. 

— ...За п’ять днів вона знищить Сеул. 

Очі Ю Сани затрусилися. Якби Хан Суйон не дізналася, я міг би закрити на це очі, але тепер нічого не вдієш. Цей клятий сценарій ніколи не давав нам щасливі фінали, які ми хотіли. 

[Сузір’я «Дракон Чорного Полум’я Безодні» посміхається.] 

[Багато сузір’їв зацікавлені у розвитку цього сценарію.] 

Багато часу пройшло, відколи повідомлення сузір’їв були такими ненависними. 

— Ця дитина — лихо п’ятого сценарію.