Розділ 72. Епізод 15 — Світ Без Короля (3) 

Першу оповідь збудовано. На цьому основну ціль четвертого сценарію було досягнуто. 

— І що, в біса, буде тепер? 

— Ні, ну нащо ти зламав престол? 

Деякі люди були зачаровані ситуацією, в той час як інші боялися можливих дій розлюченого доккебі. 

З точки зору присутніх я був грішником, який ускладнив п’ятий сценарій. Хтось гукав до доккебі. 

— Зроби Абсолютний Престол знову! Я візьму участь у сценарії ще раз! 

— Цього разу я стану повелителем престолу! 

[Сценарії, що вже завершилися, не можуть бути ніким змінені. Будь-що, що трапиться з вами відтепер, це вина цієї людини.] 

Відповідь посереднього доккебі була холодною. 

Доккебі вказав на мене, поки у людей, що тут зібралися, тряслися їхні вологі плечі. 

[Світ без королів? Добре. Спробуємо разок. Я подивлюсь, наскільки добре ви зможете вижити без точки фокусу.] 

Посередній доккебі змахнув пальцем. Тоді люди Ґванхвамуну почали зникати, наче дим. Люди кричали та тікали геть. 

— Що? Що це так раптом?! 

...Це був незапланований розвиток подій. 

Я озирнувся та побачив Джун Хівон, Ю Сану, Лі Ґільона та інших, що кликали мене. 

— Докча-ссі! 

В наступну мить Ю Сана зникла. Тоді Лі Ґільон та Джун Хівон. Наступні — Джун Мінсоб та Лі Сонгук. За хвилину після того, як доккебі змахнув пальцем, я залишився у Ґванхвамуні сам. Посередній доккебі глянув на мене із моторошною посмішкою. 

[Будь ласка, май на увазі. Якщо цей світ зруйнується, у всьому будеш винен ти.] 

Коли я хотів щось сказати, я почув дзвін. 

Моє тіло затрусилося, і мене кудись перенесло. Це супроводжувалося сильною нудотою та головним болем. Я втратив свідомість, тому що витратив величезну кількість енергії. 

[10,000 монет отримано як сплату за четвертий сценарій.] 

*** 

Я спав досить довго через втому від надмірного контакту із сузір’ями. 

Мені навіть щось снилось. Це був сон з тих часів, коли світ ще не добіг кінця. 

—Гей, хіба ти ще не прокинувся? 

Почувши голос, я усвідомив, що це з моїх днів у старшій школі. То були дні, коли мене били шкільні гангстери. 

...Так. Були такі часи. Це був дитячий сон, але я страшенно розлютився, коли подумав про це знову. 

—Що? Чому ти на мене так дивишся? Хочеш когось вбити? 

Моя голова похитнулась назад від його ляпасу. 

З моїх тріснутих губ потекла кров, і поколювання в щоках спричинило почуття сорому. 

Руки, ноги та плечі. Боліло у всіх цих місцях. Може це й був сон, але відчувався болючіше за реальність. Можливо тому, що тут не було Четвертої Стіни. 

—Чому? Якщо занадто, штрикни мене? Ти ж хочеш потрапити в ті самі газети, що й твоя матір? 

Мої стиснуті кулаки затремтіли, але я не міг його вдарити. В той час, що я тоді думав? 

«...Якби я тільки був Ю Джунхьоком». 

Так, правда. Це те, про що я думав протягом страждань. Це був час, коли я читав «Шляхи Виживання». 

Я кажу ім’я з бейджу на шкільній формі. 

Сон Мінву. 

Що він робить зараз? Я пам’ятаю, що він вступив до університету та добре працював. Тоді я вперше подумав, що світ був несправедливим. Я не знав, чи він досі живий. 

[Ексклюзивну здібність «Четверта Стіна» активовано!] 

Мій сон зламався, і я знову залишився сам у темряві. 

[Ексклюзивну здібність «Точка Зору Всезнаючого Читача 3-й етап» активовано!] 

Голоси почали перекривати один одного. 

「Гей, ти мене чуєш? Ти в порядку?」 

「Представнику-нім?」 

「Докча-ссі, де ти?」 

Це були відомі мені голоси — тих людей, яких я знав. 

Слова передавались через «перспективу третьої особи» Точки Зору Всезнаючого Читача 3-го етапу. Я знав, кому ці голоси належали, навіть без потреби дивитися. 

「— Ох... чому тут? Докча-ссі? Ти чуєш мене?」 

Бар із різними видами вина. Джун Хівон супилась та зітхала. 

「— Любовний лист... Я зустрінусь із аджоссі знову... чорт, чому я потрапила до школи?」 

Лі Джіх’є торкалась своїх щік, наче її хтось побив. 

「— Як так... чому... тут?..」 

Лі Хьонсон був у пастці біля військової частини. 

...Я міг більш-менш здогадатися, що сталося, судячи з їхніх реакцій. 

Люди з Ґванхвамуну, здається, перемістилися в ті місця, з якими вони асоціювалися. Ось чому Лі Джіх’є була в школі, в той час як Лі Хьонсона відправили до військової частини. 

Можливо, це діло рук клятого посереднього доккебі. 

Він створив ситуацію, в якій втілення були розкидані по всій території. Неважливо, наскільки невідповідним це було до головного сценарію, посередній доккебі точно отримає догану. 

Я оглянув розгублених людей та пробурмотів: «Я в порядку, тому потурбуйтеся про себе. Побачимось скоро». 

Вони не могли мене почути, але я сподівався, що мої слова досягнуть їх. 

[Ексклюзивну здібність «Точка Зору Всезнаючого Читача 3-й етап» завершено.] 

До мене повільно повернулася свідомість, і я розплющив очі. Чорні хмари досі кружляли над Сеулом, наче чорна діра. 

Я підвівся та озирнувся навколо. Тут відкривався панорамний вид на Сеул. Тут можна було побачити хмарочоси та багатоповерхівки. 

Це мені нагадало, що саме мусило перемістити мене до місця, пов’язаного зі мною. На перший погляд, це був дах багатоповерхівки... 

— Це місце?.. 

Чорт, я думав про таку можливість, але я справді не хотів сюди приходити. 

[Кілька сузір’їв із нетерпінням чекають слів, які ви промовите до себе.] 

— ...Майнософт? 

Дах компанії, на яку я працював, Майнософту. 

[Кілька сузір’їв розчаровані.] 

[Сузір’я, які не люблять поспіх, задоволені.] 

Коли я побачив непрямі повідомлення, що вигулькнули в моїй голові, я відчув, що сузір’я, які фокусувалися на мені, збільшилися в кількості після того, як я зламав Абсолютний Престол. 

[Сузір’я «В’язень Золотого Обруча» погрожує новим сузір’ям.] 

[Сузір’я «Таємничий Інтриган» покашлює через показних людей.] 

Чому я прийшов сюди? Вулиця Сеулу без жодного авто. Офіси з вимкненим світлом. 

Я відчув ностальгію від вигляду цих знайомих будівель. Вперше за місяць я йшов на роботу. 

Було дуже дивно згадувати, як я піднімався на дах із заступником Юном після того, як мене відчитував лідер команди Хан. Раніше я тестував нові ігри, а тепер я рубав людей мечем. 

Чи був заступник Юн ще живим? 

Я обернувся та побачив повідомлення, які світилися в повітрі. 

[10 днів до початку п’ятого сценарію.] 

Сценарії йшли, як я і очікував. Якщо Абсолютний Престол зруйнувати, Сеульський Купол отримає перепочинок на 10 днів.  

П’ятий сценарій, Велика Діра. 

Протягом цього періоду відстрочки мені треба знайти спосіб виконання п’ятого сценарію без Абсолютного Престолу. 

[Другорядний сценарій прогресує для заповнення інтерлюдії.] 

+++ 

[Другорядний сценарій — Виживальні Діяльності] 

Категорія: Другорядна 

Складність: С+ 

Чіткі умови: Виживіть протягом 10-и днів у зруйнованому місті. Вам слід їсти тричі на день та спати принаймні шість годин. Не забудьте платити 500 монет на день щоночі перед сном. За порушення будь-якого з цих трьох правил буде покарання. 

Тривалість: 10 днів 

Компенсація: Немає 

Невдача: Смерть 

*Це сценарій, в якому присутня «монетна подія». 

*Всі монстри в цьому сценарії мають певну ймовірність дропнути[1] монети. 

+++ 

Я приблизно знав, як все було. Існуючий сценарій був повністю зруйнованим, тому вони похапцем зліпили докупи другорядний сценарій. 

Більш того, він наклався на подію з оплатою монетами. Я думав, що вона мала початися скоро, але не очікував, що все вже почнеться. 

Плата за виживання в кількості 500 монет на день... це сценарій, який неможливо виконати без монетної події. 

Хай там як, мені треба рухатись. Я не міг проґавити шанс поповнити свої монети. 

Тоді з-під даху почулися людські голоси. 

— Тягніть! Швидко! 

Я глянув униз та побачив озброєних людей, що входили в будівлю, з іншими позаду. 

Майнософт знаходився неподалік Сочо-ґу. Але в моїй пам’яті, тут не було «королівських» сил в районі Сочо. 

...Тоді хто вони такі? Я обережно спостерігав за озброєними людьми та дещо усвідомив. 

Так, вони були «блукачами». Кожна людина мала різний спосіб життя в зруйнованому світі. 

Хтось ставав «королем», інші — «людьми». Хтось іще ставав «блукачем» без будь-якої приналежності. 

І Сочо був землею блукачів. 

Я ввімкнув свій смартфон, щоби переглянути інформацію про цей район. На жаль, у ньому сіла батарея. Мені треба знайти місце, де б її зарядити, або знайти запасну батарею... 

Я відкрив двері на даху та спустився вниз. Я пройшов попри президентський офіс, відділ планування та відділ фінансів. Я пройшовся повз офіс команди тестувальників, з якими я працював якийсь час, а тоді зупинився. 

Було б чесно сказати, що моя пам’ять була досить гарною. Я увійшов до офісу та відкривав шухляди одну за одною. 

Все тому, що я думав, що хтось міг би залишити за собою запасну батарею. Тоді ж хтось увійшов із ліхтариком. 

Я рефлекторно витягнув меча, але у відповідь почувся тільки дивний звук. 

— Е? 

..? 

— Д-Докча-ссі? Це Докча-ссі! 

Тоді я побачив чоловіче обличчя. 

— Заступнику Юн? 

— Аах, ти жививй! Ти живий! 

Це був заступник Юн із команди тестувальників. 

*** 

— Було справді жахливо. 

Заступник Юн розповів мені, що сталося з Майнософтом. Точніше кажучи, що сталося після того, як я пішов з роботи. 

— Перший сценарій почався для всіх людей на нічній зміні. 

Заступник Юн говорив, тримаючись за носа. 

Коридор компанії був заповнений смородом гнилих тіл та личинок. Деякі з тіл мали обличчя людей, яких я знав, але я не бачив ніякого трауру чи суму на обличчі заступника Юна. 

— Ти знаєш? Отой хлоп там, командний менеджер Кім, я вбив його. Чому, той мерзотник... Я проштрикнув йому шию кульковою ручкою, і кров... справді було як у грі. 

— ...Заступнику Юн. 

— В-вибач. Некомфортно про це говорити, так? Хаха. 

Природна зміна, але мені було гірко бачити, як змінилася зовнішність заступника Юна. Ні... можливо, це те, яким заступник Юн був зараз. 

— Ви тут сам? 

— Га? Ааа, я не сам. До речі, де був Докча-ссі? 

— А, я... 

— Я не бачив тебе в компанії. З якою групою ти пов’язаний? Ти був десь в іншому місці? 

— Так, ну... Щось таке. Я спочатку був на іншій стороні мосту, з боку Ґванхвамуну, коли... 

Заступник Юн не слухав до кінця та перебив: 

— Ага, ясно. Докча-ссі, тобі справді не щастить. 

— ...Га? 

— Не потрібно проходити всі ці сценарії. Ти не знаєш? Якщо ти добре ховатимешся та використовуватимеш помірні трюки, то більшість сценаріїв пройдуть інші люди. Нема потреби ризикувати власним життя. Хаха, дуже зручно, попри те, яким світ став зараз. 

Це правда. Якщо ти стаєш «блукачем», який нікому не належить, ти можеш позбутися деяких сценаріїв, які мусять бути виконані, та залишити виконання головних сценаріїв комусь іншому. В Сеульському Куполі було багато таких людей. 

Їхньою проблемою було те, що, якщо ти жив, ховаючись, а потім натрапив на оточуючі групи, то ти помреш. Не було кращою здобичі, ніж «блукачі», які рухались самостійно. 

— Тобі не треба хвилюватися. Блукачі також мають багато сили. Хіба треба бути королем, щоб накопичити міць? 

Ми вийшли з Майнософту. Люди скупчилися навколо компанії, і було кілька блукачів. Деякі з них, здається, переміщували вкрадених раніше. Тоді один із озброєних запитав: 

— Юне Санхо-ссі, хто це? 

— А, це один із моїх співробітників. Ми зустрілися випадково. 

— Гммм... блукач? Ніхто з груп не приймається. Ти ж в курсі? 

Заступник Юн легко кивнув, і чоловік пройшов попри нас. Я озирнувся на нього, а тоді запитав: 

— Хто ця людина? 

— Менеджер «монетної ферми». 

— Монетної ферми? 

— А... Докча-ссі не знає. 

На мить на обличчя заступника Юна спохмурніло. 

Монетна ферма... це нагадало мені щось. Але ці люди вже почали? 

— Дивись сюди. 

Там було двоє людей у клітках, розміщених рівномірно, наче це зоопарк або поліцейський відділок. Блукачі навколо них кричали зі збудженням. 

— Гей! Ви жартуєте? Боріться сильніше! Хто дасть вам монети, якщо ви виглядаєте отак? 

Всередині клітки двоє людей змагалися один з одним. Бризкала кров, очі були вийняті, і чоловік, у якого звисали кишки, кричав по-звірячому. 

[Сузір’я, яке любить Колізей, задоволене.] 

Я придивився і виявив, що таких кліток було багато. Не у всіх клітках велась боротьба. 

Була одна клітка з голою жінкою та кількома чоловіками всередині, в той час як в іншій була тільки покинута жінка, наче чоловіки вже покінчили з нею. Я чув стогони та крики болю з усіх сторін. 

Ззовні кліток блукачі, які тримали свої пеніси, сміялися. 

— Гей, як ти? Добре? Виходь швидко! 

— Далі моя черга, ти, покидьку! 

[Сузір’я, яке любить збудження, задоволене.] 

Заступник Юн відкрив рота: 

— В ігровій індустрії споживачі були королями. В Майнософті королем був президент. Докча-ссі, хто король цього нового світу? 

— ...Ви покладаєтесь на спонсорство сузір’їв? 

— Так. Часом є такі божевільні сузір’я. Чим більше їх стимулює побачене, тим більше монет сузір’я дають. Наче зоряні кульки[2]. Ми отримуємо монети від цих людей, і натомість забезпечуємо їх їжею для виживання. 

Заступник Юн кинув плитку шоколаду в одну клітку. Жінка за ґратами закричала та схопила її. 

В цьому світі були ті, хто першим ідентифікував систему, та зрозумів, як її використовувати. «Монетна ферма» була структурою, яку ті, хто першими зрозуміли світ, зробили засобом отримання переваг системи. 

— Я бачу людей з нашої компанії... 

— Вони були з нашої компанії. 

Я точно усвідомив після того, як почув його холодний тон. «Заступника Юна», якого я знав з Майнософту, більше не існувало в цьому світі. 

— Агов! Тут нові раби! Ув’язніть їх! 

— Так! 

Рабів перемістили до в’язниць. Я був приголомшений, коли побачив серед них знайоме обличчя. 

Заступник Юн посміхнувся. 

— О, це новенька? Гей! Роздягніть її та приведіть до клітки! 

Мініатюрна особа з білою шкірою. Гарне чорне волосся, яке спадало до плечей, та трохи підняті брови. 

Я протер очі, але сумнівів бути не могло. Перший Апостол, Плагіатор Хан Суйон була тут. 

___ 

[1] моби в іграх «дропають» валюту, предмети чи бали досвіду після того, як гравець їх вбиває. Те, що з них випадає, в загальному називається «дропом». 

[2] зоряні кульки — це донатна валюта на корейських стрімінгових платформах.