Розділ 7. Епізод 2 — Протагоніст (2) 

[Вибір Спонсора завершено.]

Я глибоко вдихнув, дивлячись на повідомлення, що висіли в повітрі. 

[Деякі сузір'я сильно вражені вашим вибором.] 

Так, тепер усе починалось. 

[Сузір'я «Дракон Чорного Полум'я Безодні» дуже незадоволене вашим вибором.] 

[Сузір'я, що належать до Чорної Хмари, трясуться від люті «Дракона Чорного Полум'я Безодні». Якийсь час вас не будуть спонсорувати сузір'я Чорної Хмари.] 

Я не здивувався, тому що це повідомлення було очікуваним. Змусити всіх членів його групи відвернутися, бо йому відмовили... Здається, цей хлопець був спонсором Кім Намвуна в оригіналі. Як і очікувалося від втілення цього сузір'я. 

[Сузір'я «Демоноподібна Вогняна Суддя» розчароване вами.] 

[Вона наполегливо перевірятиме вашу справедливість в майбутньому.] 

Щодо Архангела Уріель, це було розчарування. Насамперед, сузір'я абсолютного добра рідко ненавиділи когось, поки вони не чинили несправедливо. 

[Сузір'я «Таємничий Інтриган» зацікавлене у вашому виборі.] 

[200 монет було переказано.] 

Випадок з Таємничим Інтриганом був несподіваним. Беручи до уваги характеристики імені, можливо, він цінував мою обережність. 

[Сузір'я «В'язень Золотого Обруча» зацікавлене у вашому виборі.] 

І Великий Мудрець, Гідний Неба... 

Я занепокоївся. Чи зробив я правильний вибір? Поки не знав. Цілком імовірно, я втратив величезну можливість, що лежала прямо переді мною. 

[Ви не обрали спонсора.] 

Але вибрати певне сузір'я означало бути обмеженим цією можливістю. Контракт зі спонсором ніколи не був чесною угодою. Я б вижив, але будучи їхньою іграшкою. І якщо мої очікування були правильними, існував шлях стати сильним без сузір'я. Можливо, то був шлях стати сильнішим за втілення найсильнішого сузір'я. 

[Хех, це правда... Невже жодного цікавого варіанту? Що ж, гаразд. Ще буде інший шанс.] 

Очі доккебі у вигляді півмісяця зупинились на мені на мить. 

[Ну-ну, всі завершили свій вибір. Відпочиньте тут якийсь час. Мені треба приготувати наступний сценарій. Побачимось за 10 хвилин!] 

Доккебі зник, коли Вибір Спонсора завершився. Він сказав нам відпочити, але ці десять хвилин були дійсно вирішальними. За десять хвилин мені треба було розібратися в цій ситуації та підготуватися до наступних сценаріїв. Я спробував пригадати свої вміння. 

[Перелік Персонажів] та [Точка Зору Всезнаючого Читача]. Я не знав точного їх використання, проте в мене була загальна думка про ці здібності. Якось та працюватиме. 

— Зберімося разом. 

Вцілів підійшли ближче після моїх слів. Першим, хто простягнув руку, був Лі Хьонсон. 

— Привіт, мене звуть Лі Хьонсон. 

— Кім Докча. 

— Приємно познайомитись... Хоча я не знаю, чи ці слова доречні у нашій ситуації. Як я казав раніше, я військовий... Ну, мені слід казати, я був військовим. 

— Ти не можеш зв'язатися зі своєю частиною? 

— ...Так. 

Сила хвату його руки була значною. Як і очікувалось від солдата, що з'являвся на початкових етапах «Шляхів Виживання». 

Я мусив взяти Лі Хьонсона з собою. Він міг мати такий собі вигляд зараз, але Лі Хьонсон був все більш і більш важливою фігурою в пізніших частинах «Шляхів Виживання». 

— А, Докча-ссі. 

— Так? 

— Я хотів подякувати тобі. Якби не Докча-ссі, ми всі були б мертві. 

— Ні, річ не в тому. 

— Навіть якби я вцілів, я не зміг би жити, як людина. Дуже тобі дякую. І... мені соромно, — Лі Хьонсон низько вклонився.  

Мене мучили протиріччя. Фактично, Лі Хьонсон вцілів би, навіть якби я не робив нічого. 

Тоді хтось схопив моє плече. 

— Хех, наш підрядник зробив одну велику справу. Докча-ссі, ти знаєш моє ім'я? 

Я міг сказати, хто то був, навіть не оглядаючись. Я прибрав руку зі свого плеча та сказав: 

— Знаю, Хане Мьонго-ссі. 

— Га, «Хане Мьонго-ссі»? Чи не слід тобі називати мене начальником відділу? 

Хан Мьонго досі намагався використати свою посаду в такій ситуації. Він дійсно був королем авторитаризму в Майнософті. 

— Це не компанія. 

— Ха, тільки погляньте. І ти плануєш тепер не працювати? Де ти вчився базового етикету? 

Щойно побачивши розлючене обличчя Хана Мьонго, я знову усвідомив, що світ, який я знав, закінчився. Чоловік переді мною був «хижаком» у світі до початку сценаріїв. І я був просто здобиччю для хижака. Точно так. 

— Не важливо, що я про це думаю, ти чинив занадто зухвало. Так? Якщо ти мав комах, то тобі слід було попередити мене. Чому ти їх кинув отак? 

— ... 

— Докча-ссі, тобі слід бути добрим до мене. Скільки часу залишилось до кінця твого договору? 

Раптом, це стало кумедним. У світі, в якому я жив, я був надто слабким. 

— Хане Мьонго-ссі. 

— Е? 

— Закрийся. 

— Щ-що? 

— Ти досі не розумієш ситуації? Хіба не побив тебе той паскудник раніше? Майнософт? Думаєш, компанія досі існує, коли прийшов кінець? 

Лице Хана Мьонго було блідим та враженим. Я оглянув інших людей. Оскільки я вже говорив, то мусив продовжувати. 

— Проблема не тільки в Хані Мьонго-ссі. Вам усім треба прийти до тями. Як і сказав доккебі, це не жарт. 

— ... 

— Гадаю, ви всі приблизно помітили ситуацію. Ексклюзивні здібності у вікні атрибутів. Ігровий інтерфейс. Чи є хтось, хто досі не вловив фактів? 

Справді, ніхто не підняв руки. У Південній Кореї було просто. Через високу швидкість поширення смартфонів, не було людини, що не грала б в RPG ігри. Навіть якщо вони не грали в гру, вони хоча б раз читали фантастичний роман. 

Лі Хьонсон зітхнув. 

— Це наче роман, який я читав, коли стояв на чергуванні, але я досі не можу осягнути це. Це дійсно не сон? 

— Це реальність. 

Моя жорстока відповідь змусила погляд Лі Хьонсона трохи змінитися. 

[Персонаж «Лі Хьонсон» відчуває легку довіру до вас.] 

[Ваше розуміння персонажа «Лі Хьонсон» збільшилося.] 

Лі Хьонсон кивнув. 

— Це добре, що ти такий впевнений. То що робимо зараз? Докча-ссі, маєш думку? 

— Нам треба йти. 

Я відповів без вагань. 

— Й-йти? Ти здурів? 

— Докча-ссі, не думаю... 

Цього разу приєдналась Ю Сана. Здавалось, вони всі ще не отямились. 

— Тоді як довго ми будемо залишатися тут? 

Насправді, мій аргумент не мав багато сенсу. Ззовні був рай для монстрів. Але я знав. Прямо зараз нам треба забиратися звідси. 

— Ви подумали про своїх батьків? Думаєте, ваші батьки в безпеці в такому безладі? 

— М-мережа мертва вже стільки часу. Ні Kakaotalk... 

Ю Сана вигукнула відчайдушно. 

Конфуціанство дійсно досі було сильним в Південній Кореї. Навіть Лі Хьонсон і Хан Мьонго спохмурніли на слові «батьки». 

Я схопив плече Лі Ґільона, чия голова була опущена. Першою, хто піднявся, була Ю Сана. 

— Пішли. Я йду. 

— Н-ні! Ти не чула, що та штука сказала? Відпочиньте тут! Якщо ми рушимо, наші голови можуть вибухнути! 

— Давайте проголосуємо. 

Ю Сана підняла свою руку перша, потім я та Лі Ґільон. Але цього було достатньо. 

— ...Мені треба піти на базу, але рухатися в такій ситуації здається небезпечним. Там також було попередження. 

— Сука, ви всі йдіть самі! Я не йду! Я не піду назовні! 

Мені було однаково на Хана Мьонго, але проблемою був Лі Хьонсон. Мені треба було взяти Лі Хьонсона з собою незважаючи ні на що. 

Кууонг! 

Товста металева плита видала голосний звук. Залізні двері вагону 3707 трохи погнулись. 

— Щ-що? 

Зойк Хана Мьонго проігнорували, коли двері видали оглушливий звук знову. 

Кууонг! 

Хтось намагався зламати двері з іншого боку. Це було неочікуваною ситуацією, тому мені треба було подумати. Це був наступний сценарій? Ні. Доккебі ще не повернувся. Тоді... 

Мій мозок працював швидко. Коротке волосся стало дибки і дрижаки пробрали моє тіло. Той хлопець. 

— Щ-що? Припиніть усі! 

Хан Мьонго крикнув та побіг до дверей. Лі Хьонсон рушив за ним, але я зупинив. 

— Ти не можеш це припинити. 

— Га? 

— Нам треба йти. 

Я подивився на залізні двері важким поглядом. 

— Га? Але... 

— Якщо ми не підемо зараз— 

Єдиний вцілілий з вагону 3707. Я був добре обізнаним про те, хто був за залізними дверима. 

— Ми всі помремо до того, як почнеться наступний сценарій. 

Так, той хлопець нарешті прибув. «Справжній» протагоніст цієї історії.