Розділ 6. Епізод 2 — Протагоніст (1) 

Потяг метро зупинився десь посередині моста Донхо. 

— Боже мій... 

Кілька вцілілих піднялись та дивились на картину, що розгорталась перед ними ззовні. Зруйнований Сеул та обвалені будівлі. Монстри, що змахували на величезних зміюк, жерли уламки винищувача, який впав у ріку Хан. 

— Я-якого біса!.. 

Я впізнав їх одразу. Іхтіозаври. Монстр, якого зазвичай називали морським змієм. Пізніше його буде класифіковано, як монстра 7-го класу в світі «Шляхів Виживання». 

Один з іхтіозаврів поглянув у наш бік. 

— У-уааа! Воно наближається! 

Люди нажахано волали. Але я лиш кинув апатичний погляд на іхтіозавра, що підходив ближче. Ці штуки не були загрозою, про яку варто хвилюватися. 

Курурурунг! 

Іхтіозавр покружляв навколо нижньої частини моста Донхо та зник в кульці з повітря. 

У світі «Шляхів Виживання», «сценарії» мали першочергову важливість над усім іншим. Поки ми були захищені сценарієм, нам не треба було одразу ж розбиратися з такими монстрами. Принаймні поки що. 

[Розрахунок компенсації затримано через непередбачену перевірку сценарію. Будь ласка, очікуйте.] 

Повинен був вже початися розрахунок компенсації, але тільки повідомлення про помилку висіло в повітрі. 

Можливо це через мене. Я поглянув вниз, на тіло Кім Намвуна, від якого залишився тільки торс. Згідно з оригіналом, «Шляхами Виживання», Кім Намвун вбив майже всіх людей в цьому вагоні та пройшов до наступного сценарію. 

Проте я це зупинив. Якщо я був правий у своїх розрахунках, повинні були з'явитися ті, хто був би злий через смерть Кім Намвуна. Тут? Ні, не тут. Вони були зверху, в небі. 

[Через смерть персонажа «Кім Намвун» два сузір'я виказують до вас незначну ворожість.] 

Сузір'я. Вони були загадковими істотами «Шляхів Виживання». Вони сиділи й дивилися з віддалених туманностей, управляли цією трагедією. Щойно з'явився знак уподобань сузір'їв, я усвідомив, що тепер все починається всерйоз. 

Було кумедно. Ще минулого дня наші ролі були протилежними. Тепер вони були тими, хто спостерігав за мною. 

[Декілька сузір'їв захоплюються вашим сценарієм.] 

[Сузір'я переказали вам 500 монет.] 

Якщо були такі сузір'я, яким я не подобався, так само були і ті, кому подобався. Так чи інакше, це була незручна ситуація. Проте прямо зараз я нічого не міг з ними вдіяти. Була моя черга виступати блазнем. Я підібрав швейцарського ножа Кім Намвуна з землі та подумав: «Дивіться скільки влізе. В кінці ви будете платити вступний внесок своїми життями». 

— ...Докча-ссі? Ти в порядку? 

Я озирнувся та подивився в обличчя Ю Сані. Її плечі поникли. Кров вкривала її білу блузку і її колготами пішла стрілка. Більше не було Ю Сани, яку я знав. Я взяв її за руку та сказав: 

— Вибач. Я не зміг врятувати бабусю. 

Я глянув вниз на безголове тіло бабці. Я не знав її імені. В майбутньому багато людей помре таким же чином. Ю Сана подивилась на мене з нечитабельним виразом обличчя: 

— Чому Докча-ссі такий... 

— Так? 

— А, не важливо. Радше... Дякую. 

— Ти про що? 

— Те що, я... 

Я з затримкою пригадав попередні події. Я кинув сітку в напрямі Ю Сани. Я знав, про що вона думала. 

— То було випадково. Таке не трапиться двічі. 

— А.. 

Ю Сана тихо кивнула. Вона не знала правди, але була розумною. Вона розуміла, що я мав на увазі. Хтось вцілів через мій вибір, а хтось помер. Не важливо, хто вцілів, я в будь-якому разі не заслуговував на подяку. 

[Вау, неймовірно.] 

Доккебі матеріалізувався в повітрі. 

[Що тут в біса трапилось? Я щойно оглядав інші вагони...] 

Обличчя доккебі виражало одночасно задоволення та здивування. Мерехтливі зорі висіли над головою доккебі. Я порахував кількість зірок. Одна, дві, три... Двадцять, двадцять одна. Двадцять одна загалом. Він буде радий. 

[Для 21-ї людини, що слідкують за моїм каналом... Хех, чи це не дуже добре? Матінко, дякую всім підтримку. Сузір'я. Хех, народ! Чи ви як слід показали свою цінність?] 

Число зірок означало кількість сузір'їв, що слідкували за каналом. 

21 не велике число, проте дивне для доккебі-початківця. 

[Число вцілілих доволі високе? Хлопець у сусідньому вагоні теж був божевільним... Здається, сьогодні все дуже цікаво.] 

Доккебі зманіпулював чимось у повітрі. За мить з'явився список вцілілих. 

[Вцілілі з потягу 3434 до Бульґвангу. Вагон 3807: Кім Докча, Лі Хьонсон, Ю Сана, Хан Мьонго та Лі Ґільон. Загалом вижило п'ятеро.] 

П'ять людей. Вижило більше, ніж я думав. Я оглянув їх обличчя одне за одним. 

Лі Хьонсон мав гарну статуру та відмінну моторику, тому було очікувано, що він виживе. Я навіть до певної міри очікував і Ю Сану. На додачу, Лі Ґільон. Якщо я правильно здогадувався, «Лі Ґільоном» звали хлопчика, що стояв біля мене. Рідина з розчавленого коника все ще була на його руках. То був коник, якого я йому дав. 

Хлопчик дивився на свою матір, якій відірвало голову. Мама хлопчика покинула його, щоб приєднатися до вбивства бабусі. Хлопчик тільки споглядав усе від початку до кінця. 

Я завагався на мить перед тим, як торкнутися його плеча. Це не було дурнувате співчуття. Простіше кажучи, то було... 

Саме так. Лицемірство. 

— Хлопче. 

Хлопчик повільно повернув голову, та в його очах я побачив страх смерті, з яким він стикнувся вперше в житті. Неминучі інстинкти. Хлопчик не горював через смерть матері. Він просто злякався можливості своєї власної. Це було природньо. Він був людиною. 

— Ти хочеш жити? 

Очі хлопчика тривожно заметались. Його тіло тремтіло з силою, якій не можна було протистояти. Тоді, мало-помалу, він поворухнув головою. 

— Давай підемо разом. 

Лі Ґільон рухався повільно та підійшов до моєї ноги. Ю Сана дивилась на мене вражено. Я ненавмисно викликав ще одне непорозуміння. Фактично, це було зроблено напоказ. Але ціллю була не Ю Сана. 

[Кілька сузір'їв вражені вашим добрим ділом.] 

[Сузір'я переказали вам 200 монет.] 

Я не міг перестати думати, що це був низький вчинок. Але я також хотів жити. Беручи до уваги майбутній хід подій, було необхідно привернути увагу сузір'їв прямо зараз. 

— Ч-чи випустиш ти нас тепер? Хіба ти не отримав, що хотів? 

Хан Мьонго у рваній сорочці волав за десяток кроків. Начальник відділу Хан Мьонго. Він був удачливою людиною. 

Але я не міг не задуматися. Чому Хан Мьонго їхав у метро, коли в нього було стільки грошей? Це був чоловік, який не так давно хизувався своїм новим «Мерседесом-Бенц» S класу. 

[Гмм, випустити? Ти не бачив, що там ззовні? Дійсно хочеш вийти туди?] 

Доккебі реготнув. 

[Це навіть гідне деякої пошани. Насправді, я не багато очікував від цього вагону, але ви змогли виконати перший сценарій. Це доводить, що навіть жуки заслуговують на життя.] 

Його слова змусили нас усвідомити наше становище. Мабуть, у їх очах ми виглядали як ті ж коники. 

[Ну, ну, чи вас не повинна очікувати нагорода за подолання труднощів? Як нагороду за перший сценарій, ви отримуєте право на спонсорство від «сузір'їв». Оввааа! Що думаєте? Чи не чекаєте ви цього з нетерпінням?.. Гмм, у вас немає ентузіазму. Це дійсно велика справа.] 

Реакція була природньою. Тільки я був тим, хто знав, що таке «сузір'я» або «спонсорство». 

Спонсорство сузір'їв. Значення було очевидним. Одна з головних подій «Шляхів Виживання», «Вибір Спонсора», повинна була початись. 

[Гмм, всі виглядають збентежено. Я можу легко вам сказати: наразі ви непристойно слабкі. Якщо вас вкинути в сценарії, що розгортатимуться надалі, то ви помрете при зустрічі зі слабким підземним кротом, не кажучи вже про «крука». Але, на щастя, є хороші люди у всесвіті, які жаліють вас та бажають стати вашим спонсором. Розумієте, до чого я веду?] 

Лі Хьонсон нарешті не витримав та запитав: 

— Та що ти маєш на увазі? Хто кого спонсорує... 

[Гмм, мої слова просто входять в брудні вуха. Хіба не така стара приказка Південної Кореї? Краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Тому випробуйте це самостійно. Ну, найменш удачливі можуть і не отримати такого шансу. Ха-ха-ха!] 

Я був напружений. Хороший вибір тут зробить моє виживання в майбутньому легшим. 

— Докча-ссі? Переді мною раптом виникли два дивних варіанти... 

— Ти мене питаєш? Я теж без поняття. 

Це звичайно була брехня, щоб уникнути підозр. Між іншим, вона мала аж два варіанти. Ю Сані дуже щастило. 

— Не хвилюйся, коли вибираєш. Думай, ніби це тест на схильності. 

— Тест на схильності... 

— Все одно ніхто не знає, що відбувається, тож краще просто розслабитись. 

— О... я розумію. 

Ю Сана замовкла та витріщилась у порожнечу. Вона була у глибокій задумі, наче стикнулася з чимось цікавим. Інші раптом затихли. Всі читали варіанти навпроти них. Я також мав з чого вибирати. 

+++ 

[Вибір Спонсора] 

—Будь ласка, оберіть собі спонсора. 

—Обраний спонсор буде сильною підтримкою для вас. 

1. Дракон Чорного Полум'я Безодні; 

2. Демоноподібна Вогняна Суддя; 

3. Таємничий Інтриган; 

4. В'язень Золотого Обруча. 

+++ 

Було чотири варіанти, наче загадка. Це означало, що було чотири сузір'я, що хотіли зробити мене своїм втіленням. Чотири варіанти — це не мало, зважаючи на те, що головний герой «Шляхів Виживання» отримав тільки п'ять на вибір першого разу. 

Сузір'я ніколи не розкривали свої справжні імена, тож всі підрядники були змушені робити висновки за такими словами як «безодня», «демонічний» та «золотий». 

Звичайно, ця загадка була нічим для мене, єдиного читача «Шляхів Виживання». 

Подивимось. 

Спершу, Дракон Чорного Полум'я Безодні. Згідно з моїми спогадами, це сузір'я мало могутню сутність, що керувала групою сузір'їв під назвою Чорна Хмара. Я забув його справжнє ім'я, але пам'ятаю, що воно було дуже довгим. Перевагою цього сузір'я було те, що підрядник міг отримати дуже потужну атакуючу силу. В перші дні, коли у витривалості та силі була нагальна потреба, не було сузір'я, сильнішого за Дракона Чорного Полум'я Безодні. 

Звичайно, це було лише на початку. Чим більше використовувалась сила цього сузір'я, тим більш одержимим ставав підрядник і врешті міг стати божевільним убивцею. Це сузір'я зазвичай спонсорувало людей із атрибутом «чуні»... Я не знав, чому це сузір'я обрало мене. Я почувався незручно та виключив його. 

Друга, Демоноподібна Вогняна Суддя. Я не міг повірити, що справді бачив цей варіант. Емоції, що я відчув, були надлишковими. На перший погляд, ім'я натякало на злу сутність свого носія. Але це була пастка для грішників. «Демоноподібна» насправді означало «не демон». Наступними були додані слова «вогонь» та «суддя». 

Сутність, що не була демоном та виносила вироки вогнем. Парадоксально, цим сузір'ям був янгол. 

Якщо я пригадував правильно, це була Архангел Уріель... Я пам'ятав це тому, що хтось в романі обрав це сузір'я спонсором. 

Це був дуже пристойний вибір. Його треба залишити на розгляді, але сузір'я «абсолютного добра» накладали сміховинні обмеження, якщо ти хотів скористатися їх надзвичайною силою. 

Третій, Таємничий Інтриган. Я, єдиний читач «Шляхів Виживання», бачив цей варіант вперше. Це ім'я могло згадуватися мимохідь, але... я цього вже не пам'ятав. Якби я міг прочитати «Шляхи Виживання» ретельніше, то міг би і знати про це сузір'я. 

Але я був впевнений, що власник цього сузір'я не був дуже могутньою сутністю. Крім очевидного модифікатора, не було ні одної «власної назви». «Таємничий Інтриган» було занадто простим для сузір'я. 

Нарешті, був В'язень Золотого Обруча. 

Моє серце підстрибнуло в ту мить, коли я побачив четвертий варіант. Я не очікував побачити це сузір'я так швидко. Спершу я сумнівався в тому, що бачив. Але це беззаперечно був «В'язень Золотого Обруча». На перший погляд, це ім'я видавало негативний образ через слово «в'язень». Але треба було звертати увагу на «золотий обруч». 

Золотий обруч. Найменша в'язниця у світі. Це була підказка, яку міг розпізнати будь-хто, хто насолоджувався читанням «Подорожі на захід» дитиною. Був тільки один в'язень, полонений у золотому обручі, подорожуючи зі сходу на захід. 

Повелитель Гори Квітів та Фруктів, хто жив, страждаючи через кайдани на своїй голові. Прекрасний король мавп із «золотим поглядом вогняних очей». Великий Мудрець, Гідний Неба, Свень Вукон. 

Серед персонажів, що з'являлися в романі, був один, кого підтримував Свень Вукон. Дивовижна сила, яка могла змести сотні втілень та вбити навіть намір на спротив одним спалахом блискавки. Автор описав цю частину дуже енергійно, тому моя пам'ять була чітка. 

Я не знав, чому настільки сильне сузір'я виказувало зацікавленість в мені, але якби я став втіленням Великого Мудреця, Гідного Неба, в цьому світі мені вижити було б легше, ніж будь-кому іншому. 

Але... 

Я швидко зиркнув на двері до наступного вагону. За тими дверима «він» дивився на екран вибору, як і я. Якщо я оберу Великого Мудреця, Гідного Неба... Чи зможу я перемогти його? 

[Залишилась хвилина до завершення Фази Вибору Спонсора.] 

Час закінчувався. Я злегка видихнув та ще раз проглянув свої варіанти. Вагався я недовго.